Ашнар про агрорефрому та ринок землі
Вячеслав Ільченко, 05.09.19, facebook
Є іще одна важлива річ, яку необхідно знати про аграрний комплекс. Я уже звертав вашу увагу, що вам завжди називають тільки відсотки росту чи суми, які “втрачаються” через відсутність ринку землі – але ніколи не кажуть, звідки на цьому ринку візьмуться гроші.
Для того, щоб зрозуміти, звідки на ринку беруться гроші, необхідно оцінити його виробничий потенціал, і наскільки повно він буде розкритий. Але перш ніж ми його розглянемо, зробіть маленьку розумову вправу. Візьміть ваші останні закупівлі овочів та фруктів, і спробуйте згадати країну їх походження. Чи хоча б сьогодні, купуючи їх в магазині, зверніть на це увагу.
А тепер давайте оцінювати потенціал. Традиційно, розглядаючи агросектор, згадують лише “традиційні” культури – злакові, бобові, звичні нам столові овочі (огірки, помідори, цибуля, і так далі). Це пояснюється тим, що ми – країна бідних людей із відповідною кухнею, орієнтованою на ті блюда та інгредієнти, які доступні за найдешевшими цінами. Тому на решту можливостей аграрного комплексу у нас просто “замилене” око, а тому більшої частини айсбергу ми не бачимо.
А реальність значно інша. По-перше, рослин, придатних для сільськогосподарського виробництва в Україні, на порядки більше – їх 732. Саме стільки корисних для людини рослинних культур нарахували науковці Інституту Рослинництва. Більшість із моїх читачів в таку цифру не повірить – і матиме на це підстави, адже такої широкої номенклатури сільськогосподарських товарів ми навколо себе не бачимо. І тим не менш, це факт. Одних тільки фруктів у нас 30-40 окремих видів (не рахуючи сортів).
Цей потенціал український агрокомплекс не використовує від слова взагалі. Просто для прикладу: смородина, персики, алича, крижовник та лохина (голубіка) всі разом займають всього 2% від всіх фруктів, які вирощуються в Україні. Причому не можна сказати, що тут наявні комерційні причини. Адже це надзвичайно прибутковий ринок – приблизно три роки тому ми почали експортувати її в Англію за ціною 2 фунти за 200 г. Це дуже велика ціна. Хто забув, я дам лінк в коментарях.
Чому так відбувається? А тому, що в Україні в аграрному секторі переважає великотоварне корпоративне виробництво. А воно орієнтовано на експорт найбільш масових і “популярних” культур, які можна вирощувати великими об’ємами. Лохину же “за площами” ви принципово вирощувати не зможете, не та рослина.
Крім того, у великотоварного виробництва є іще один системний недолік. Його номенклатура залежить не від потенціалу галузі, а від того, яка кон’юнктура склалась на експортному ринку. Тобто, стовідсотково формується поза межами України (ну й відповідно, без урахунку її інтересів). Це називається “глобальною економікою цехового типу”, де країни виступають в ролі цехів, які виробляють якийсь вид продукції і таким чином “закривають” якусь статтю в глобальному товарному потоку.
Така модель глобальної економіки призвела до страшного перекоса. В країнах із високоплатоспроможним попитом спостерігається надлишок популярних сільськогосподарських культур (бо там хочуть продавати всі). Настільки надлишок, що за даними FAO щороку викидається 1,6 млрд. тонн харчів. Це астрономічний обсяг. А в бідних країнах, навпаки, спостерігається їх дефіцит (бо там не хоче продавати ніхто), аж до того, що в деяких навіть виникає голод. Думаєте, байки? Найближчий приклад: в 2018 р. Еквадор підписав із FAO спеціальну угоду про боротьбу із голодом. І це при тому, що Еквадор – аграрна експортно-орієнтована країна.
Все це тому, що в гонитві за експортними можливостями, країни гроблять своє сільськогосподарське різномаїття, експорт стає все більш одноманітним – і виникає стара знайома криза затоварювання. А чим більше виробництво, тим важче йому перебудовуватись – ось чому зараз трясе ту ж саму Аргентину. Виробництво негнучке, а ринкова кон’юнктура змінилась.
Яка розумная є цьому альтернатива?
Дрібнотоварне фермерське господарство. Воно достатньо маленьке, щоб виробляти не лише “популярні” культури, а й щось унікальне, що росте тільки в даній області, і що може стати свіжою новинкою на ринку – а значить, принести значно більший дохід. Крім того, воно достатньо маленьке, щоб швидко перебудуватись під якусь нову культуру.
Я уже наводив цей приклад, наведу іще раз. Є в Японії таке село – саме село, не місто – Умадзі, що в префектурі Коті. Там росте унікальний вид цитрусових, юдзу. Більше він ніде не росте. Місцеві фермерські господарства побачили в цьому для себе шанс. На сьогодні прибуток всіх фермерських господарств селища Умадзі складає 3 млрд. йєн на рік (28 млн. 172 тис. дол.). Завдяки таким грошам колись депресивне селище тепер уже балансує на межі міцненького такого містечка.
Але дрібнотоварне фермерське господарство вимагає підтримки. Немає жодної країни в світі, де б воно виникло “природнім” чином, в результаті вільного ринку. Справа в тому, що фермер завжди має на два порядки менший грошовий ресурс, ніж агрокорпорація. І навіть за найкращих умов воно не зможе конкурувати навіть за ціну земельної ділянки. Агрокорпорація просто задавить масою бабла. Для цього дрібні фермерські господарства створюють цілеспрямовано в рамках комплексної земельної реформи.
Тому й кажуть, що земельна реформа – це не економічна, а соціально-політична реформа. Бо в її результаті має утворитись цілий прошарок економічно міцного і продуктивного сільського населення.
Отже, ось наш вибір:
– Швидка “лібертаріанська” реформа із корпоратизацією аграрного комплекса. Номенклатура аграрного сектора зменшується до переліку найбільш популярних культур, перелік яких визначає не потенціал агрокомплексу, а “глобальний розпис” аграрної продукції. Сільськогосподарське розмаїття зникає, країна стає сильно залежною від кон’юнктури зовнішніх ринків і вразливою до періодичних криз – аж до дефолту.
– Цілеспрямоване створення класу дрібного фермерства. Номенклатура аграрного сектора розширюється, на ринки просуваються не популярні культури, а нові продукти, нові смаки та нові види переробленої продукції – які мають значно більшу додану вартість. Максимальне розкриття сільськогосподарського розмаїття, країна не тільки себе забезпечує, а й отримує можливість впливати на світові ринки, пропонуючи їм унікальну продукцію. Значно більша стійкість до криз.
До речі, зараз FAO саме таким шляхом піднімає повністю “лежачий” еквадорський аграрний комплекс, який не витримав чергової зміни світової кон’юнктури. Там за активної участі уряду створюють дрібне фермерське господарство. В ООН взагалі вважають, що тільки так можна побороти глобальну проблему голода.
Думай-Те.
П. С. Будь-ласка, не підганяйте мене численними запитаннями. Піаніст грає, як може.
(2 оценок, среднее: 4,50 из 5)
Для того чтобы оценить запись, вы должны быть зарегистрированным пользователем сайта.
Загрузка...
(2 оценок, среднее: 4,50 из 5)Для того чтобы оценить запись, вы должны быть зарегистрированным пользователем сайта.
Загрузка...Метки: Вячеслав Ільченко
SergStar
06.09.2019
в 18:04
Ничего не понял, но было интересно.))