BloggoDay 20 September: Russian Invasion of Ukraine

Дайджест 20 вересня 2022 р.

(Оновлено 18:00)

Игорь Эйдман

Юбилей людоеда

Знаете, чем может объясняться безумная спешка с «референдумом» на оккупированных территориях, который в «ЛНР», например, назначали уже на 23-27 сентября? Путин не хочет встречать своё семидесятилетие проигравшим и опущенным. Видимо, он решил сделать себе подарок в виде аннексированных украинских территорий.

Начиная вторжение, этот эгоманьяк хотел подарить себе к юбилею корону третьего (после романовского и советского) российского Рейха, включающего завоеванную к тому времени Украину и оккупированную Беларусь. Но не получилось. Вместо этого, он встречает юбилей — изгоем-неудачником, проигрывающим войну с Украиной и конфронтацию с Западом.

Готовя к своему дню рождения аннексию оккупированных территорий, он пытается сделать хорошую мину при плохой игре, предстать перед плебсом в роли триумфатора, «расширившего границы России», а заодно бросить кусок разочарованной в нём «партии войны», алчущей крови.

Но как говорится в известном анекдоте: «Съесть-то он бы съел, да кто же ему даст». Думаю, ВСУ готовит Путину свои «гостинцы» на день рождения.

Агія Загребельська

Поправки, які посилюють покарання для солдатів, що дезертують або відмовляються воювати, негайно підвищили припущення про те, що Путін може вибрати національну військову мобілізацію, включно з призовом.

Цього кроку Путін уникав досі, оскільки він був би дуже непопулярним і суперечив би його власним твердженням, що Росія «нічого не втратила і нічого не втратить» у війні.

Washington Post

Анатолий Несмиян

Референдумы по вхождению в состав РФ пройдут с 23 по 27 сентября. Аккурат на начало восьмого месяца спецоперации, которая за семь истекших месяцев исчерпала свои возможности полностью.

Проблема именно в том, что «исчерпала». Нужен новый ресурс. Пока все попытки найти его по принципу «как бы ничего не делать и чтобы нам за это ничего не было» не работают. Бомжи и зеки быстро заканчиваются, поэтому все равно встает вопрос о системности мероприятий.

Будут ли объявлять войну со всеобщей мобилизацией? Пока я бы отнесся к такому развитию событий скептически. Цель понятна: нужно изменить статус СВО на какой-либо другой, который позволит задействовать уже мобилизационный резерв, а он составляет в стране ни много ни мало, но 2 с небольшим миллиона человек.

Насколько я помню, срок пребывания нижних чинов в запасе составляет 50 лет по возрасту. Старше 50 лет могут призвать уже в ходе полноценной всеобщей мобилизации. Но пока Путин будет уничтожать имеющиеся 2 миллиона мужчин — этого хватит на пару лет точно.

Как и с ковидом, наверняка всё спустят на губернаторов, они будут получать план-разнарядку на набор из мобрезерва и отправку его на убой. Сам Путин пачкаться не будет — он как всегда, готов выходить только с победными лозунгами, если победой не пахнет, он будет сидеть в кустах и храбро командовать подчиненными.

Принесет ли это Путину желанную победу? Точно нет. Проведение референдумов уже объявлено Киевом критической чертой, за которой никакие переговоры невозможны даже теоретически. Значит, придется наносить Украине военное поражение и диктовать поверженному врагу свои условия.

Есть ли сегодня хоть какие-то основания полагать, что победа при таком главкоме и такой постановке задач вообще достижима? Вопрос явно риторический

Юрий Касьянов

Лукашенко «поручил правительству готовиться к военному времени».

Какое совпадение! — В это же самое время марионетки на оккупированных территориях «неожиданно», по команде захотели в Россию; Госдума экстренно принимает законы по мобилизации; а Медведев снова грозит ядерным оружием.

Веселье только начинается. И усатый решил таки поучаствовать. Велкам! Пи@ды получат все.

Yakovina Ivan

Российский зомбоящик сейчас показал, как Пушилин по телефону(!) договорился с Пасечником немедленно и синхронно провести «референдумы» об аннексии оккупированных территорий.

Проводить голосование, конечно, никто не будет (нужную картинку снимут на Мосфильме), но уже на этой неделе в Москве официально объявят, что РФ «стала на два региона больше».

Путин выступит по этому поводу по телевизору (или перед парламентом) и с максимально злобной физиономией объявит, что продолжение Украиной боевых действий на территории Луганской и Донецкой будет восприниматься как нападение на РФ – со всеми вытекающими последствиями (от объявления войны и мобилизации до применения ядерного оружия).

Думаю, в качестве альтернативы он предложит переговоры и размен: Украина отдает РФ Крым, Луганск и Донецк, а Россия уходит из Херсонской, Запорожской и остатков Харьковской областей.

В случае отказа он начнет систематические бомбардировки гражданской инфраструктуры Украины — электростанции, плотины, водозаборы, ТЭЦ и т.п. в надежде на то, что перед зимой Украина сломается и согласится на такой «мир».

Разумеется, соглашаться на это нельзя, так как вся эта комбинация — лишь реакция Кремля на продолжающееся отступление, на случившуюся военную катастрофу в Харьковской области и назревающую катастрофу в Херсонской и Луганской областях.

Вся эта бодяга с «референдумами» и шантажом – лишь отчаянная попытка удержать захваченное, уйти от разгрома и получить от Украины хоть что-то. Это заход со слабой позиции, желающий показаться грозным шантажом.

Украине, конечно, следует слать его нахер (можно даже заранее), а Западу – как можно скорее направить в Украину современные системы ПВО (NASAMS, IRIS-T) для защиты гражданской инфраструктуры.

Кроме того, Байден мог бы намекнуть, что Украина получит любые виды вооружений в случае попытки аннексии ее территорий.

Игаль Левин

По поводу иранских дронов Shahed 136, переданных (как предполагается) России.

Это новый иранский дрон-камикадзе. Бесхвостка с рудиментарным фюзеляжем и двигателем внутреннего сгорания. Дрон идет на небольшой высоте. Шумный: его слышно. Скорость его составляет менее 200 км\ч, поэтому, будучи обнаруженным, сбивается даже с помощью легкого автоматического стрелкового оружия.

Свидетельств о его применении немного: пару фотографий обломков и несколько свидетельств об уничтожении нашей техники; есть еще сообщения от ОК «Юг» о нескольких ударах с помощью этих дронов. В реалиях войны такого масштаба это недостаточное количество информации, чтобы делать хоть какие-то глобальные выводы.

Самое важное: Иран производит свои дроны и БПЛА десятками штук в течении нескольких лет. Он не может их штамповать сотнями или тем более тысячами за считаные месяцы или даже за один год.

Но важно даже не это, а тот факт, что у Ирана есть фронт в Йемене, в Ираке, в Сирии, в Ливане, в Газе, а также вялотекущее военное противостояние с Израилем с возможностью вылиться во что-то полномасштабное, вооружающийся Азербайджан на своих северных рубежах (который вооружается в том числе и для защиты от Ирана), ну и США со своими военными группировками и планами на Ближнем Востоке.

В таких реалиях отдавать РФ такие (якобы) эффективные дроны это непозволительная роскошь. Иран — небогатое государство, где ВПК выжимает все возможное из того, что есть, стараясь экономить и находить недорогие решения: в авиации, флоте и т.д.

Поэтому количество этих Shahed 136, если их и передали России, с очень большей долей вероятности невелико.

(Оновлено 17:00)

Пездуза⚡️

«Всех посадим, Пригожин заберет».

Кремль отверг слухи о мобилизации

Проф. Преображенский 

Зачем режиму нужен балаганный «референдум» в ЛНР и ДНР.

1. «Референдум»
2. 146% «за»
3. Путин объявляет ЛНР и ДНР Россией.
4. Пропаганда: «враг топчет РОССИЙСКУЮ землю!»
5. Родина-мать зовёт
6. Путин объявляет мобилизацию
7. Тебя забирают на фронт.

Понятно объяснил?

 

Maxim Mironov

А я правильно понимаю, что если аврально проведут референдумы о присоединении к РФ всяких ЛНР, ДНР и Херсонской области, а Госдума-Совфед-Путин эти решения оперативно ратифицируют, то туда можно будет сразу же отправлять срочников для прохождения службы, как и в любой субъект РФ?

ТЁТЯ РОЗА 🌹

— Изя, а куда делись эти самые печенеги и половцы?

— Впечатление, что никуда. Только теперь они называют  себя русским миром.

ТЁТЯ РОЗА 🌹

Пишут, что мобилизация может обернуться для России крахом. А я считаю: мобилизуй не мобилизуй, всё равно получишь…

ТЁТЯ РОЗА 🌹

— Изя, а почему эти наградные Лады не снабжают подушкой безопасности?

— Чтобы встреча родителей с обеспечившим им это  авто сыном стала более скорой.

Михaил Бaх

Кремль. Похороны Путина. Колонный зал утопает в цветах. Почетный караул. У гроба члены Совбеза и безутешная Кабаева.

Вдруг реквием Моцарта обрывается и знакомый голос:

— Делу время, делу время, да, да, да, да, да, да, да… А потехе — час.

Михaил Бaх

Миронова будут хоронить под песню «А ты такой холодный, как айсберг в океане».

Михaил Бaх

Скабеева:

Рeчь уже не о том, жpать или не жрать дeрьмо. Рeчь о том, — под каким сoусом.

Михaил Бaх

Когда жрёшь дерьмо, уже неважно, в какой руке вилка, а в какой нож.

Михaил Бaх

Завтра Европарламент вынесет на голосование вопрос: Орбан — политическая проститутка или политическая блядь.

sashayasha

Тех, кто считает, что параллельный импорт справится и России ничего не грозит, спешу огорчить. Многие позиции на рынке закончились, а остатки продают в 10 раз дороже. Особенно это касается сетевого оборудования и оргтехники.

Ну, как повоевали, ущербные? Добро пожаловать в 19 век

sashayasha

Раньше мы читали в книжках про доблесть и героизм красной армии, а теперь можем посмотреть и в реальной жизни.

Вот он, любимый и долгожданный ватой, русский мир с нищетой и пыточными подвалами, представители которого необразованное, невоспитанное зверье без души.

Дядюшка Шу

— Владимир Владимирович, вы недостаточно сильно уебали Россию об стену, она ещё шевелится! Как будем добивать?

— Готовьте мобилизацию!

Закат диктатора

Со всей этой спешкой — «референдум», «мобилизация», создаётся впечатление, что власть перевела рубильник в положение «Самоликвидация».

восхищённый болгарин™

Эрдоган в интервью на вопрос «нужно ли позволить рф оставить под своим контролем часть украинских территорий»:

– Нет. Если мы хотим установления мира на Украине, то возвращение стране территорий станет действительно важным моментом.

—

На спине мест для ножей уже нет

восхищённый болгарин™

Почитал комментарии под последним постом володина в телеге. Там такая злость на Кремль – пиздец. Но. Народ не злится что рф вторглась и убивает Украину.

Народ очень злится что рф ей проёбывает.

Хуйло подохнет а ОНО останется.

(Оновлено 14:00)

Дмитро Снєгирьов

Коротко про головне…

Міністерство оборони Німеччини повідомило про рішення уряду країни  додатково передати Силам оборони України  чотири САУ «Panzerhaubitze 2000».

Це рішення  німецького уряду дозволить збільшити кількість поставлених Україні САУ «Panzerhaubitze 2000» до 14 одиниць.

Zuri Tristanovich

Что конкретно станет итогом путинского газового шантажа в отношении ЕС?

Правительство РФ готовит повышение цен на газ для населения на 8,5% в 2023 году.

Анатолий Несмиян

По информации Financial Times, казначейство Турции получило 25 млрд долл из неизвестного источника. Предполагается, что это инвестиции из России.

Если это так, то режим начал пристраивать деньги хоть куда-нибудь, окончательно перестав считаться с рисками. Я думаю, что ни у кого нет ни малейших сомнений в том, что когда он рухнет, то оставит после себя пустые закрома, вычищенные до стеклянного блеска хранилища и сокровищницы, в музеях внезапно обнаружится исчезновение тысяч и тысяч раритетов.

Воры по-другому просто не в состоянии строить свою жизнь. Всё неукраденное они воспринимают буквально как личное оскорбление.

Игорь Эйдман

Двухпартийная система в России

Военные поражения России привели к поляризации ещё вчера лояльного и аполитичного российского общества, которое поделилось на условные партии Стрелкова-Прилепина и Пугачевой-Галкина. Первая — партия войны до победного конца любой ценой, вторая — партия мира и возвращения к спокойной (для них) жизни до 24 февраля.

Обе партии недовольны Путиным и после его неудач явно осмелели. Подобные настроения приняли массовый характер. Это видно по перманентным жёстким наездам на власть с обеих сторон в социальных сетях.

Правящая элита пока против пахана открыто не вякает. Но и там наметилась поляризация. Понять кто есть кто, можно по степени энтузиазма, с которой тот или иной чиновник присягает войне и разгоняет урапатриотическую истерию.

Партия войны любой ценой — Кадыров, Пригожин, крымский губер Аксёнов, Медведев, Шойгу и Патрушев, Симоньян и Соловьев. Сторонники партии мира в элите шифруется, но тихо подают сигналы, что война им на фиг не нужна. Скорее всего, к ним можно отнести Собянина и московское правительство, свердловского губернатора Куйвашева, да и премьера Мишустина и большинство его министров тоже.

Россия проигрывает войну, а Путин становится всё более униженным и жалким. Значит вероятность столкновение этих партий растёт.

Апдейт. Срочное проведение «референдумов» по аннексии оккупированных территорий сейчас продвигает именно партия «войны любой ценой», но я не уверен, что сильно сдавший Путин решится повышать ставки.

Агія Загребельська

1. Термінове обговорення 19 вересня серед російських ставлеників необхідності негайної анексії Росією Луганської та Донецької областей (більша частина останньої не перебуває під контролем Росії) передбачає, що північний контрнаступ України, що триває, викликає паніку серед маріонеткових сил і у деяких відповідальних осіб Кремля.

Законодавчі органи ставлеників Росії на окупованій Україні в Донецькій та Луганській народних республіках («днрлнр») закликали своє керівництво «негайно» провести референдум про визнання «днрлнр» суб’єктами Росії.

Російський пропагандист і головний редактор RT Маргарита Сімонян захоплено відгукнулася про цей заклик, назвавши його «кримським сценарієм».

Вона написала, що, визнавши окуповані українські землі російською територією, Росія могла б легше загрожувати НАТО ударами у відповідь на українські контратаки, «в усіх відношеннях розв’язавши Росії руки».

2. Цей підхід є непослідовним.

Російські сили не контролюють усю територію Донецької та Луганської областей.

Таким чином, анексія заявлених територій «днрлнр» призведе до анексії Росією областей, які, за визначенням Кремля, будуть частково «окуповані» законною українською владою та українськими силами, що наступають.

Українські удари по анексованому Росією Криму ясно демонструють, що українські удари по незаконно анексованій Росією території не викликають автоматичної відплати з боку Росії проти НАТО, як Сімонян хоче переконати своїх читачів.

Часткова анексія на даному етапі також поставить Кремль у дивне і принизливе становище, вимагаючи, щоб українські сили не окупували «російську» територію тоді як він не може забезпечити виконання цієї вимоги.

Залишається дуже незрозумілим, чи готовий президент Путін поставити себе в таку безвихідь заради сумнівної вигоди, оскільки йому легше загрожувати НАТО чи Україні ескалацією, яку він навряд чи проведе на даному етапі.

3. У російського керівництва можливо закінчуються способи спробувати зупинити українські сили, які просуваються через річку Оскіл у Луганській області.

Кремль може вважати, що часткова анексія може призвести до вербування додаткових сил як усередині Росії, так і з недавно анексованої української території.

Російські сили відчайдушно намагаються мобілізувати додаткові ресурси з усіх можливих джерел, щоб поповнити свої сильно ослаблені та деморалізовані підрозділи, але виявилися нездатними створити значну бойову міць, як неодноразово писав ISW.

4. У цьому останньому обговоренні анексії також не згадуються інші частини окупованого Росією півдня України, де Кремль раніше планував фіктивні референдуми про анексію.

Готовність відмовитися від обіцянки одночасно включити всі окуповані території до складу Росії була б серйозним відступом Путіна в очах безкомпромісних провоєнних груп з якими він, схоже, заграє.

Залишається побачити, чи готовий він таким чином внутрішньо скомпрометувати себе.

З іншого боку, проксі Кремля на Донбасі регулярно випереджають повідомлення Кремля і, можливо, зробили це знову, оскільки вони щосили намагаються зберегти свою окуповану територію перед успішним і триваючим контрнаступом України.

5. Нещодавні успіхи українського контрнаступу ще більше знижують і так низький моральний дух російських підрозділів, які до 24 лютого вважалися елітними.

Незалежне білоруське ЗМІ Вот Так опублікувало зображення захоплених документів, залишених російськими військовослужбовцями 1-го мотострілецького полку 2-ї гвардійської мотострілецької дивізії (в/ч 31135) при масовій втечі з Ізюму.

Підписані документи (датовані 30 серпня, напередодні контрнаступу України на Харківщині 7 вересня) містять письмові звернення до командирів в/ч 31135 про звільнення авторів листів у зв’язку із постійною «фізичною та моральною втомою».

Українська розвідка стверджувала, що 90% особового складу 1-го мотострілецького полку написали викривальні рапорти про морально-бойовий стан ще 23 травня 2022 р.

2-а гвардійська мотострілецька дивізія — одна з трьох дивізій 1-ї гвардійської танкової армії, які до нинішньої війни в Україні вважалися головними механізованими силами Росії та мали стати ключовою силою Росії у великомасштабній війні з НАТО із застосуванням звичайних озброєнь.

Захоплені листи вказують на поширені проблеми з моральним духом серед найелітніших підрозділів Росії та деградацію звичайних сил Росії проти НАТО.

6. Ключові висновки

Термінове обговорення 19 вересня серед російських ставлеників необхідності негайної анексії Росією Луганської та Донецької областей (більша частина останньої не перебуває під контролем Росії) передбачає, що північний контрнаступ України, що триває, викликає паніку серед маріонеткових сил і у деяких відповідальних осіб Кремля.

Українські успіхи у контрнаступі підривають бойовий дух російських підрозділів, які до вторгнення в Україну вважалися елітними.

Українські сили, ймовірно, продовжують обмежені локальні наступальні операції через річку Оскіл та на лінії Лиман-Ямпіль-Білогорівка.

Російські війська продовжували наземні атаки на південь від Бахмута.

Українські сили продовжують завдавати ударів по російським військовим, транспортним та тиловим об’єктам у Херсонській області.

Українські та російські джерела визначили три райони вогневої активності 19 вересня: на північний захід від міста Херсон, біля українського плацдарму на річці Інгулець та на півночі Херсонської області в районі Ольгиного.

Розмір добровольчих загонів, які може створити Росія, мабуть, зменшується.

Institute for the Study of War

Переклад Августин Волошин

Агія Загребельська

The New York Times про останню російську атаку на АЕС:

Джерело вибуху не може бути незалежно підтверджено, але удар відповідає давно сформованій моделі нападу Росії на критично важливу інфраструктуру України, навіть якщо це становить серйозну загрозу для мирного населення.

За словами офіційних осіб, три реактори на Південноукраїнській станції працювали нормально, а ступінь пошкодження та тип ракети ще з’ясовуються.

У заяві південного військового командування України йдеться, що за попередньою інформацією це крилата ракета «Іскандер» із радіусом дії в сотні миль — один із видів зброї в арсеналі Росії, яка може досягти будь-якого куточка України.

До того, як Путін направив свої сили в Україну в лютому, атомні станції виробляли більше половини електроенергії в Україні, що було другою за величиною часткою серед європейських країн після Франції. Така сильна залежність породила побоювання щодо подальших збоїв в енергопостачанні взимку та щодо загроз атомним станціям по всій країні.

Експерти кажуть, що найнебезпечнішим нападом на атомну станцію може бути не прямий удар по добре захищеному реактору, а такий, що пошкоджує або руйнує набагато більш вразливу критичну інфраструктуру, як-от систему охолодження, яка забезпечує безпечну роботу реактора. Вихід з ладу системи охолодження може призвести до розплавлення та величезного викиду радіації.

Під час вибуху в понеділок менш ніж за 70 миль на північ від міста Миколаєва не було пошкоджено важливе обладнання безпеки, і станція залишалася цілою, повідомили в Енергоатомі.

Ситуація на ЗАЕС , яку окупували російські солдати, але де працюють українські інженери, здається, стабілізувалася останніми днями після того, як минулого тижня станція відновила отримання електроенергії з української енергомережі. Але всі шість її реакторів були закриті з міркувань безпеки, після того як Енергоатом вирішив, що продовжувати їх роботу під час бойових дій було занадто ризиковано.

Оскільки кампанія Кремля із захоплення території дала збій, зупинившись на сході та зазнавши поразки на півночі, Росія часто обстрілювала важливу українську інфраструктуру, включаючи електростанції, водоочисні споруди, залізниці та комунальні об’єкти. Після того, як український контрнаступ трохи більше тижня тому витіснив російські війська з північної Харківської області, Росія завдала ракетних ударів по великій теплоелектростанції в цьому районі, ненадовго знеструмивши її.

Російський уряд заперечує навмисні напади на цивільні об’єкти, незважаючи на спустошення Маріуполя на півдні України та значні збитки, завдані іншим містам і населеним пунктам, а також історію нападів на мирних жителів у Сирії та Чечні. Кремль у понеділок не робив жодних заяв щодо нападу на станцію.

За словами аналітиків, ці удари відповідають схемі облоги, під час якої відключаються лінії електропередачі, чистої води, продовольства та зв’язку. У поєднанні з обстрілом ТЕС, захопленням ГЕС та десятками ударів по лініях електропередач та електричних підстанцій, «навмисна нерозсудливість Росії на ЗАЕС виглядає частиною ширшої стратегії щодо відрізання України від джерел енергії», — написав у своєму звіті минулого тижня науковий співробітник Атлантичної ради

Українські чиновники заявили, що вони все ще можуть виробляти достатньо енергії для задоволення потреб країни цієї зими, але пошкодження інфраструктури в містах та селищах ускладнить передачу електроенергії сотням тисяч споживачів.

Агія Загребельська

Хороший текст Foreign Affairs про те, чого ми можемо чекати від ГА ООН найближчими днями та як вона може стати поворотним моментом цього століття

Чому найширший форум ООН важливий більше, ніж будь-коли

77-а сесія високого рівня Генеральної Асамблеї ООН — це вперше, коли збори світових лідерів відбуваються у повному складі з початку пандемії. Минулого часу світ, здається, відкотився назад. Глобальні лінії розлому заглибились. Недовіра між США та Китаєм виросла внаслідок суперечок про походження COVID-19, придушення Китаєм демократії у Гонконгу, напруженості навколо Тайваню та Південно-Китайського моря. Рішення Китаю потурати жорстокому та незаконному вторгненню російського президента Володимира Путіна в Україну зміцнило відчуття того, що світ розділений на два табори: НАТО та Захід на одному боці, а Росія, Китай та їхні прихильники – на іншій. Тим часом держави посередині зважують свої альтернативи, а деякі грають на обох сторонах.

Останні три роки також зруйнували і так крихку мережу глобальної гуманітарної підтримки. Пандемія COVID-19 оголила серйозні недоліки та нерівність у готовності миру до непередбачуваних криз суспільної охорони здоров’я. Наслідки зміни клімату – затоплені міста, смертоносні хвилі спеки, лісові пожежі та супершторми – наростають. Пандемія, кліматична криза та війна в Україні призвели до безпрецедентної глобальної продовольчої кризи, внаслідок якої, за даними Всесвітньої продовольчої програми, 345 мільйонів людей зіштовхнулися з гострою проблемою відсутності продовольчої безпеки, а 50 мільйонів опинилися на межі голоду. Сорок країн зараз перебувають під загрозою дефолту за своїми суверенними боргами. Довгострокові плани щодо усунення глобальної нерівності та поневірянь також були збиті з курсу. Тепер уже ясно, що Цілі сталого розвитку ООН — 17 контрольних показників у всіх напрямках, від боротьби з бідністю до ґендерної рівності, які були встановлені у 2015 році та мають бути досягнуті до 2030 року, — не будуть досягнуті.

На цьому глобальному фоні зустріч високого рівня Генеральної Асамблеї ООН – тиждень, коли світові лідери з’їжджаються до Нью-Йорку – відбувається зі своїми особливостями та обмеженнями. Цього року вона матиме важливе значення принаймні у трьох відносинах: як можливість побачити позицію держав-членів щодо війни в Україні; як каталізатор для активізації гуманітарної енергії, що слабшає, і бачення; і як перевірка того, чи зможе найуніверсальніша організація світу зберегти свою актуальність у різноманітному, оцифрованому та розділеному світі.

ПЕРЕВІРКА ГЛОБАЛЬНОЇ ТЕМПЕРАТУРИ

Час проведення Генеральної Асамблеї цього року, всього через тиждень після того, як світ дізнався про разючі успіхи України на полі бою, робить цей захід живим лакмусовим папірцем для світової думки про війну Путіна та сміливу авторитарну гру влади, яку вона представляє. Президент України Володимир Зеленський подав спеціальне прохання щодо надання заздалегідь записаних виступів на Генеральній Асамблеї ООН, стверджуючи, що він не може залишити свою зруйновану війною країну. Петиція — рідкісний виняток із правил, які вимагають, щоб глави держав виступали особисто або призначали заміну, — отримала підтримку 101 країни, при 19 утриманих (включаючи Китай) і всього семи країнах, які виступили проти. Оскільки Зеленський відсутній, глави західних держав відіграватимуть провідну роль, закликаючи інших надати допомогу Україні у її війні з Росією. Генеральна Асамблея ООН дає шанс Сполученим Штатам та їхнім партнерам продемонструвати динаміку в плані переконання середніх держав світу підтримати ліберальний порядок денний, що базується на правах людини. Минулого тижня на саміті Шанхайської організації співробітництва в Узбекистані Путін разом із президентом Китаю Сі Цзіньпіном та іншими лідерами спробував провести парад того, що вважалося зростаючим авторитарним альянсом. Але в цьому альянсі намітилися тріщини. Питання тепер у тому, чи зможуть Захід та його союзники досягти більшого у демонстрації широкого та єдиного фронту.

Під час прес-конференції, яка стала сенсацією, де він визнав, що Пекін висловив питання щодо війни в Україні, Путін засудив Захід за прагнення нав’язати іншим свої правила. Він закликав повернутися до миру, де панує ООН та її широкі багатосторонні договори. Те, що Путін на словах підтримує систему ООН з її основними принципами, договорами та інститутами, є відкриттям, яким Захід має скористатися. Поки Вашингтон та його друзі намагаються керувати висхідним Китаєм та реваншистською Росією, міжнародне право та норми можуть стати потужними обмежувачами, які проводять межу між законними та незаконними діями. Це за умови, що Сполучені Штати та їхні партнери продемонструють, що світова громадська думка довіряє їм в питанні цих міжнародних принципів та відкидає цинічні збочення Путіна.

Дії Росії в Україні одночасно поглибили розбіжності та стали каталізатором нових коаліцій у всьому світі. З моменту вторгнення Путіна в лютому цього року країни були змушені зайняти позицію щодо цього кричущого порушення основного зобов’язання Статуту ООН, яке вимагає від членів ООН не застосовувати «силу проти територіальної цілісності чи політичної незалежності будь-якої держави». У березні Генеральна Асамблея ООН ухвалила резолюцію, яка підтвердила суверенітет України та закликала Росію вивести свої війська із захопленої території. У результаті резолюцію підтримала 141 держава, проти виступило лише п’ять, при 35 утрималися. У квітні Генеральна Асамблея ухвалила резолюцію про призупинення членства Росії в Раді ООН з прав людини, за 93 голосами «за», 24 «проти» і 58 утриманих. У світі, розділеному владою та ідеологією, де права людини політизовані та оспорюються, ці резолюції стали сигналом широкої згоди. Однак здатність Сполучених Штатів та їхніх союзників зібрати сильну глобальну більшість приховала двоїсте ставлення багатьох провідних середніх держав, включаючи Південну Африку та Індію, які утрималися по обох резолюціях, а також Індонезію та Бразилію, які також обрали середню позицію щодо припинення членства в Раді з прав людини.

До минулого тижня лояльність Сі до Путіна здавалася непохитною.

Засідання Ради Безпеки щодо України заплановане на 22 вересня. Рада є важливою освітленою сценою для міжнародного осуду, але цей вето-зобов’язаний орган зайшов у глухий кут по будь-яким діям, пов’язаними з війною. Таким чином, Рада функціонує як, можливо, найбільша фокус-група, що спостерігається у світі, де ретельно аналізуються вибір фраз і розстановка акцентів. На сьогоднішній день рішення Пекіна залишатися на боці Росії та небажання провідних країн Латинської Америки, Азії та Африки брати активну участь у війні допомогло Путіну зберегти підтримку дорогої військової кампанії з боку населення всередині Росії. Те, яке місце війна посідає у промовах глав держав, реакція на екранні висловлювання Зеленського і прийом, наданий міністру закордонних справ Росії Сергію Лаврову, свідчить про те, що світ все більше повертається обличчям до путінської війни.

До минулого тижня вірність Сі Путіну здавалася непохитною. Китайський президент здійснив свою першу поїздку за кордон з початку пандемії більше два роки тому, щоб взяти участь у саміті в Узбекистані. Його зустріч із Путіним показала, що припливи та відливи, можливо, змінюються і підтримка Китаю не є абсолютною. Путін зізнався, що Сі має «питання і побоювання» з приводу війни. Прем’єр-міністр Індії Нарендра Моді також скористався цим самітом, щоб уперше публічно заявити, що «сьогоднішня епоха не є епохою війни», і закликати Путіна рухатися «шляхом до миру». За характером засідання Генеральної Асамблеї пильно простежуватиметься, наскільки тверда підтримка Пекіном війни Росії.

Оскільки російські військові втрачають територію в Україні, стурбованість, виражена на Генеральній Асамблеї ООН, може сприяти переломному моменту у світовому ставленні до війни та відгукнутися у Москві. Застосування Росією каральної та вкрай ризикованої тактики, включаючи примусове відключення електрики у східній частині Харкова та Донецька та обстріли поблизу української ЗАЕС, шокуючі людство заходи, які можуть підштовхнути ширший моральний консенсус, який чинитиме тиск на Пекін та Москву. Хоча жоден із лідерів не спирається на демократичний електорат, кожен із них залежить від підтримки еліт та бюрократів. Якщо люди, які займають впливові позиції в Москві та Пекіні, продовжать негативно ставитися до війни, наслідки як на полі бою, так і всередині Кремля можуть бути серйозними для Путіна.

Хоча ця сесія Генеральної Асамблеї ООН стане своєчасним політичним тестом, вона також здатна підтвердити і навіть прискорити тенденцію, відповідно до якої всесвітній орган почав заповнювати порожнечу, що утворилася внаслідок вічної безвиході Ради Безпеки у питаннях міжнародного миру та безпеки. У квітні Генеральна Асамблея ухвалила резолюцію, яка зобов’язує її голову відкривати дебати протягом десяти робочих днів після будь-якого застосування права вето постійним членом Ради Безпеки. Це покликане створити відповідальність для тих, хто має право вето, змушуючи їх обґрунтовувати свої дії перед асамблеєю зі 193 держав, які вміють вказувати пальцем. Перспектива публічного, телевізійного видовища, в якому країни, які блокують дії Ради Безпеки, потрапляють під глобальний мікроскоп, може стати потужним стримуючим фактором для використання права вето. Поки незрозуміло, чи сприятиме чистий результат досягненню більшого консенсусу в Раді Безпеки, чи просто не дозволить Раді розглядати «гарячі» питання. Але сам експеримент матиме велике значення. Цей захід, а також резолюції Генеральної Асамблеї щодо України та тривале розслідування воєнних злочинів у Сирії свідчать про все більш неспокійне світове співтовариство, яке не бажає підкорятися найчастіше паралізованій Раді Безпеки. Характер дебатів цього тижня може прискорити цю тенденцію, поступово передаючи владу від застиглої та нереформованої Ради.

ЯК СПРАВИТИСЯ З ЗАВДАННЯМ?

Робота Генеральної Асамблеї відображає еволюцію ООН: Її найвідчутніші досягнення тепер не стільки дипломатичні прориви в стилі Роуз Гарден, скільки кропітка робота щодо вирішення хронічних проблем, що впливають на життя та благополуччя людей у всьому світі. Засідання цього тижня будуть присвячені питанням освіти, зміни клімату, Цілям сталого розвитку та прогресу у перемозі над COVID-19. Кризи біженців, кліматичні катастрофи, демократичні розколи, а тепер ще й зростання цін на продовольство та енергоносії призвели до того, що останні кілька років у столицях різних країн світу був період, орієнтований на внутрішній світ, коли ресурси та лідери були прив’язані до внутрішнього населення та проблем.

Допомога з метою розвитку була перерозподілена на війну в Україні, тоді як гуманітарні кризи в Афганістані, на Африканському Розі, в Ємені та інших країнах продовжували розгорятися на тлі зростаючих цін на продовольство та служб, що руйнуються. Конфлікти, зміна клімату та наслідки пандемії вивели проблему відсутності продовольчої безпеки на перше місце у глобальному порядку денному. За даними Фонду Білла та Мелінди Гейтс, для того, щоб цих двох цілей було досягнуто вчасно, темпи прогресу у справі ліквідації голоду у світі та забезпечення доступу до чистої води мають прискоритися вп’ятеро.

Ця сесія Генеральної Асамблеї надає можливість для глобального перезавантаження, але вона також має активізувати колективні дії з реагування на продовольчу, паливну та боргову кризи та радикально нерівні внутрішні вразливості, які за цим послідували. Щоб це сталося, одного переконання буде недостатньо. Сполученим Штатам особливо необхідно продемонструвати відданість і лідерство і працювати з країнами, що розвиваються, над вирішенням глобальної продовольчої та енергетичної кризи. З цією метою Сполучені Штати скликають саміт із продовольчої безпеки спільно з Африканським союзом та ЄС. Перевірка цих зусиль полягатиме у твердості озвучених зобов’язань та розмірі обіцяних доларових сум. Вони також стануть ключовим показником здатності Генерального секретаря ООН Антоніу Гутерріша активізувати дії після низки його заяв про стан глобального гуманітарного благополуччя, що швидко погіршується.

Як і всі гучні події, що повертаються в прямий ефір після перерви, Генеральна Асамблея цього року поставить неминуче питання про те, наскільки актуальними, невідкладними та сучасними є її заходи для світу, що розвивається неймовірними шляхами. Похорон королеви, що відбувся в перший запланований день засідань високого рівня, є яскравим нагадуванням про світ, що знаходиться на перехідному етапі, в якому довірені інститути — включаючи уряд США — виглядають більш хиткими, ніж кілька років тому. Час похорону і те, що вони висвітлюватимуться світовими ЗМІ з усіх боків, також створює додаткові труднощі для тих, хто перебуває в Нью-Йорку і має забезпечити, щоб те, що відбувається в ООН цього тижня, дійшло до світової громадськості і не залишилося в тіні. Не допомагає і той факт, що структури, системи та процеси ООН, створені у 1948 році, тривалий час не могли розвиватися, часто застигаючи на місці через імперативи невловимого міжнародного консенсусу.

Конфлікти, зміна клімату та наслідки пандемії вивели проблему відсутності продовольчої безпеки на перше місце у глобальному порядку денному.

Як і практично все, що відбувається в ООН, здатність всесвітнього органу проектувати силу в постпандемічному світі залежатиме в основному від того, який тон зададуть окремі держави-члени. Лінда Томас-Грінфілд, посол США в ООН, виступила 8 вересня з промовою, в якій виклала шість нових зобов’язань США, спрямованих на зміцнення всесвітнього органу. Генеральна Асамблея покаже, чи будуть ці зобов’язання — які включають суворіше дотримання Статуту ООН, обіцянку звести до мінімуму використання права вето та зобов’язання провести процедурні реформи в Раді Безпеки — почуті всіма членами Організації. Якщо Сполучені Штати виконали свою дипломатичну роботу і зможуть продемонструвати, що вони очолюють широку коаліцію за конкретні заходи для просування ООН вперед, це може передбачати значні зміни. Комітет Конгресу, який розслідує напад на Капітолій США 6 січня, продемонстрував, як інститут, пов’язаний з традиціями, може оновити свої методи, щоб залучити широку громадськість. Частково Генеральна Асамблея цього року буде перевірена тим, як хід засідань відображатиметься на телебаченні, Twitter і TikTok.

У той час як Європа швидко відвикає від російської енергії, а Захід намагається відгородитися від нав’язливих китайських технологій, яскраві перспективи глобальної взаємозалежності згасли і перетворилися на жорсткий, виборчий та насторожений підхід до міжнародної взаємодії. І все ж пандемії, кліматичні потрясіння та економічні поштовхи безперешкодно перетинають кордони, перешкоджаючи спробам відступу та ізоляції. У світі, який дедалі більше позбавляється узгоджених правил, примітно, що Сполучені Штати, Росія та Китай заявляють про свою повагу до ООН та стверджують, що хочуть, щоб система ООН перемогла. Це саме собою представляє важливу можливість для подолання конкуренції та підтримки співробітництва.

Те, що ООН можна розглядати як місце ліберального інтернаціоналістського порядку, і, у концепції Путіна, як зведення універсальних правил, які діють для обмеження прерогатив Заходу, нагадує про масштаби виклику. Річард Холбрук, колишній посол США в ООН, говорив, що якби ООН не існувала, світові довелося б її винайти. ООН існує, але сама організація, і світ, якому вона служить, вимагають нового винаходу. Цього року Генеральна Асамблея має можливість відзначитися як момент, коли ця трансформація почнеться всерйоз.

Агія Загребельська

Якщо вам цікаво, хто найбільше грошей вкладає у воєнну машину путіна:

В серпні Китай витратив рекордні 8,3 млрд дол на російські енергоносії, в тому числі вугілля

За шість місяців з початку війни ця сума досягла 44 млрд. дол

Агія Загребельська

Арахамію, голову президентської фракції, викрили на брехні, спрямованій на захист власності в Україні російського олігарха Фрідмана

Щоб тільки не чіпати власність Фрідмана, не накладати на нього санкції, не конфісковувати активи та ще й дозволити трохи порозпоряджатися своїми грошима на заході, близький соратник Зеленського вигадав лякалку:

Ніби, Альфа-банк потребує докапіталізації в $1 млрд

Вже десятки людей з цієї сфери написали (хто публічно, хто приватно) про те, що це нереальна сума і взагалі не зрозуміло звідки її взяв Арахамія

Насправді, звідки сума в 1 млрд цілком як раз зрозуміло

Це самі ті гроші, які Фрідман хотів перерахувати в Альфа-банк в Україні, але потребував для цього дозволу Мінфіна США через накладені Вашингтоном санкції

Мінфін звичайно дозвіл не давав

І тоді пішли фокуси

Фокус перший: цей мільярд Фрідман спрямує на відновлення України, а за це Київ на нього не накладатиме санкції (він вже і так сім місяців не під санкціями), а країни G-7 знімуть вже накладені

Після візиту Блінкена, Урсули та їдеі Орбана, що ЄС взагалі має зняти санкції зі всіх російських олігархів, на яких Україна їх не наклала,  — план А провалився

І тоді включився другий фокус: Альфа-банку потрібна докапіталізація. І все той же мільярд, на перерахування якого Вашингтон має дати дозвіл

Судячи по публічним коментарям експертів план Б також провалився

Чекаємо від Слуг народу нових ідей, для чого Фрідману потрібен дозвіл США на мільярд

(Оновлено 13:00)

«Информационное сопротивление»

Александр Коваленко

Казанский вертолетный завод оправдал надежды – провалил план по производству вертолетов

На 2022 год КВЗ запланировал выпуск рекордных 111 вертолетов, но по состоянию на начало сентября в той или иной степени готовности (сборки) находятся всего 44 машины.

С момента гибридного вторжения России в Украину я особое внимание уделял на протяжении всех этих лет военно-промышленному комплексу России и регулярно констатировал его деградацию. Год от года, отрасль от отрасли. И особое место в этой констатации занимало производство вертолетов.

В 2018 особое место в обзорах о состоянии вертолетного производства занимал Казанский вертолетный завод, который был наиболее яркой лакмусовой бумажкой в проявлении деградации вертолетостроения в России.

Тогда я констатировал то, что предприятие никогда не сможет вернуться к досанкционным показателям, когда, например, в 2013 было выпущено 103 вертолета, а в 2014 году, на инерции – 107! И тогда же, в 2018 меня весьма потешило намерение КВЗ в 2019 выпустить от 80 до 100 вертолетов.

Когда я читал четыре года назад эти сообщения, то не мог понять, в какой реальности существуют все те авторы, ура-патриотических дифирамб про перспективы производства КВЗ и оказался прав. Прав, поскольку в 2019 завод выпустил не 100 и даже не 80 вертолетов, а… 27.

Но, не о том речь. А о том, что в 2022 году КВЗ провалил заказ по все тем же причинам, которые мною упоминались годами ранее – деградации производственных процессов.

Так, на 2022 год КВЗ запланировал выпуск рекордных 111 вертолетов, но по состоянию на начало сентября в той или иной степени готовности (сборки) находятся всего 44 машины. При этом из этих 44 машин были использованы 27 фюзеляжей заготовленные в 2018-м!

Отмечу, что это не единственный пример использования заготовленных фюзеляжей и в целом заделов, российским ВПК, чтобы в будущем выполнять заказы. Но вот в случае КВЗ схема сломалась и план на 2022-и, выстроенный на заделах прошлых лет, не удается выполнить, а создать новую продукцию в установленные сроки так же невозможно.

Деградация российского производства, как военного, так и гражданского, становится все более очевидной. Но в России его настойчиво продолжают не замечать. Имевшийся ресурс за прошлые года себя исчерпал и имитировать производство чего-либо уже достаточно сложно, что с каждым днем скрывать сложнее. В свою очередь, потери вертолетов российских оккупационных войск в Украине вынуждают требовать от завода невозможного – обеспечения армии вертолетами.

Вот собственно то, к чему приводит переоценка своих возможностей и отсутствие критического восприятия событий.

(Оновлено 12:00)

«Украинская правда»

«Знаєте, після Другої світової Харкову не дали звання міста-героя. Були всі передумови, але от у Москві вирішили не давати. А тепер Харків просто заслужив це звання. Тут зараз важко виокремити, хто герой. Тут всі герої».

Ці досить пафосні слова мер Харкова Ігор Терехов каже «Українській правді» з якоюсь несподіваною щирістю.

Розмінявши третю сотню днів безперервних бойових дій, прильотів, життя в метро та руйнувань, Харків насправді справляє враження місця, позначеного впевненістю, впертістю і, якщо хочете, героїзмом.

Історія цього міста може слугувати хорошою метафорою всієї України, адже головна історична біда Харкова – постати надто близько до Росії.

Саме тому з 24 лютого тут ні на день не припинялась війна. Змінювалась інтенсивність обстрілів, відстань від лінії фронту та кількість окупаційних військ на підступах до міста, але незмінним залишилося те, що майже щодня Харків здригається від нових і нових ударів.

На відміну від Києва, Чернігова чи навіть Сум, Харкову не пощастило стояти всього за 40 кілометрів від кордону. І тому навіть коли окупантів загнали назад на їхню територію, війна для Харкова не закінчилась.

Навпаки – вона перейшла у нову, може, навіть більш психологічну складну фазу, яка дуже нагадує сцени з голлівудських апокаліптичних фільмів.

Кремлівська верхівка, свідомість якої глибоко застрягла десь у XVIII столітті, вирішила занурити в ті часи і сучасний мегаполіс Харків.

Після провалу на харківському напрямку росіяни почали прицільне знищення критичної інфраструктури регіону, прирікаючи мільйони мирних жителів Харківської та сусідніх областей на життя без світла, води, газу й усього того, що ми звикли описувати словосполученням «сучасна цивілізація».

Тож поки Київ масово вечорами гуде в барах і ресторанах, Харків закутується в непроглядну маскувальну темряву. Але навіть у ній можна розгледіти початки багатьох історій про героїзм, пошук нових лідерів та несміливі мрії про майбутню велику відбудову.

«Українська правда» провела три дні в Харкові та спробувала записати кілька таких історій.

Репетиція апокаліпсису. Як змінилося життя Харкова після контрнаступу ЗСУ

(Оновлено 11:00)

Пездуза⚡️

«Это известный факт».

Путин заявил, что СССР развалился из-за тлетворного влияния песен Аллы Пугачевой

Sergey Vasiliev

«Так вот под этой личиной,

Скрывался, блин, уголовник!

Ну, в жизни не скажешь, какой был мужчина!

Настоящий (под)полковник!»

Алла Пугачева

«Грани. Ру»

Дмитрий Губин

За мальчиков и мужа

Короткое обращение Аллы Пугачевой через Instagram в Минюст («Прошу зачислить меня в ряды иноагентов моей любимой страны, ибо я солидарна со своим мужем, честным, порядочным и искренним человеком, настоящим и неподкупным патриотом России, желающим Родине процветания, мирной жизни, свободы слова и прекращения гибели наших ребят за иллюзорные цели, делающие нашу страну изгоем и утяжеляющие жизнь наших граждан») вызвало куда больший взрыв, чем зачисление в иноагенты самого Максима Галкина. Только в инстаграме спустя сутки — 700 тысяч просмотров и 90 тысяч комментариев. Плюс невероятное число постов в остальных сетях. Пугачеву репостят и цитируют кинокритики, симфонические дирижеры, галеристы и просто обыватели. Немедленно взвизгнула «Комсомольская правда», которая не обращала внимания на куда более жесткое выступление Шендеровича по поводу его иноагентства — или на Невзорова, недавно публично покрывшего Путина луями.

«О господи!» — интеллектуал за интеллектуалом пишет в фейсбуке, что не понимает причины такого внимания к жесту Пугачевой, ведь она, будем честны, давно уже не поет, она такой артефакт времен СССР — и при этом Пугачеву тоже репостит.

Непонимание можно понять. Когда уже в этом веке Пугачева входила в топы самых влиятельных женщин страны (2012 год — второе место, 2013 год — пятое место, далее замеры не проводились), я тоже недоумевал. Как так? Не участвующая ни в каких дискуссиях, редко дающая интервью, ушедшая в частную жизнь, отложившая в сторону микрофон — и все еще «самая влиятельная»?!

Но сейчас у меня есть гипотеза.

Похоже, Алла Пугачева — это тот самый социализм с человеческим лицом. То есть даже не голос социализма с человеческим лицом, а сам социализм. Она посланница этого жизненного устройства, запрос на который вызрел в СССР, прорвался наружу в перестройку, а потом, казалось, умер, растоптанный кумовским капитализмом. Но нет. Запрос на «жизнь по-человечески» в масштабах страны есть, хотя запрашивающие и не могут его сформулировать. И Пугачева тоже не мастер формул, но она как бы министр культуры этого человеческого социализма. А дальше все по Гегелю: не только этика определяет эстетику, но и наоборот.

Пугачева ведь умудрилась в СССР ни разу не спеть про «время гудит, БАМ!» или «любовь, комсомол и весна». Она всегда пела про человеческие истории — и так, что ее интонация объединяла всех, то есть делала разобщенных людей народом, потому что для существования в качестве народа нужно иметь хоть что-то общее, кроме языка. Она была понятна потерявшим любовь женщинам, которым Пугачева никогда не втюхивала ничего типа «ой да, девочки, мы щас губки подкрасим, коньячку хряпнем и такого мужика оторвем!», но поднимала их страдание на высоту — по крайней мере, музыкальную. Она была понятна мадам Брошкиным из социальных низов, над которыми она посмеивалась, но никогда не издевалась. Она была понятна интеллектуалам и книжникам, для которых она в «Иронии судьбы» без малейшей интонационной фальши пела Цветаеву, Пастернака и Ахмадулину. А для геев она стала первой отечественной fag hag, подружкой-защитницей — и нет с тех пор такого дрэг-шоу, в котором очередная королева в парике и балахоне не открывала бы рот под фонограмму «Ледяной горою айсберг из тумана вырастает». По большому счету, во всех ее песнях есть общее идеологическое послание: у любого человека, самого маленького, есть право на уважение его человеческого достоинства. Вряд ли Пугачева осознавала, что это краеугольный камень современной западной цивилизации.

Я пытаюсь отыскать другую фигуру, которая в русской культуре так объединяла бы всех и которая, зная все гадости своей страны, не обрушивалась бы на них, не ниспровергала (хотя бы в эстетике), а просто не повторяла. Пугачева (в отличие, например, от меня) по отношению к России не борец, а жилец. Но это жилец, который не наступает в чужое дерьмо и не оставляет на пути свое. Ее песенная Россия — это страна социального равенства, где нет чванства богачей или властей, но есть общность по принципу общих судеб и чувств.

И если эта гипотеза о социализме с человеческим лицом верна, то взрывная реакция на слова Пугачевой означает две вещи. 1. Внутренняя поддержка сегодняшнего режима слабее, чем принято думать. 2. После краха режима, от чего бы он ни случился, самый реалистичный вектор — на строительство социально ориентированного государства, пусть даже будущий его строитель и не представляет, что именно таково устройство большинства «старых» стран сегодняшней Европы.

Ведь что говорит Пугачева в инстаграме? Мой муж — честный человек, любящий свою страну, и тогда я вслед за ним, его гонители бесчестны. Они губят страну и людей непонятно ради чего. Во всем этом нет ни слова ни про войну, ни про Украину (что многие в Украине ставят Пугачевой в вину), и вообще убийц она называет «нашими ребятами».

Пугачева очень хорошо чувствует, что в атомизированной, разобщенной стране сочувствие простирается лишь до границ семьи или ближнего круга, а понимание — лишь до границ государства. Призывать к сочувствию к Украине — это как во время войны в Афганистане было призывать к сочувствию к жителям Афганистана. «Да они все там моджахеды и наших убить мечтают!» Глухая стена русской реальности. Но можно — этот вопрос как раз доходит — спрашивать: а что вообще наши ребята там делают? Ради чего они там погибают? Почему мы вообще тратим на эту войну силы? Не лучше ли оттуда уйти?

Собственно, все эти вопросы и умудрилась — по отношению к войне в Украине — задать Пугачева в коротком тексте из 49 слов. По большому счету, она призывает к тому, о чем мечтают сами украинцы: «Оставьте Украину в покое, пусть сами решают свои проблемы. А мы будет решать свои».

И последнее. Думаю, что если бы я поставил целью разобраться в политических установках Аллы Пугачевой, то быстро бы обнаружил, что мы состоим в разных партиях. И это нормально: платформ должно быть много. Но когда во время войны показатель контрастности выкручивается до предела, то нужно смотреть, по какую сторону — черного или белого — остается человек.

С Пугачевой, по-моему, тут все ясно. Аплодисменты она заслужила.

(Оновлено 10:00)

Deutsche Welle

Россия продолжает военное вторжение в Украину, начатое 24 февраля по приказу Владимира Путина. DW следит за событиями 20 сентября.

ЕС планирует создание миссии по военной помощи Украине

(Оновлено 9:00)

«Главред»

План Путина провалился: в Пентагоне назвали главные проблемы Кремля в войне в Украине

Война еще далека от завершения, но Украина уже достигла большого прогресса против сил врага и должна иметь поддержку союзников, чтобы продолжать борьбу.

Президент страны-агрессора России Владимир Путин не достиг ни одной из своих стратегических целей вторжения в Украину. ВСУ нанесли значительные потери войскам РФ. И хотя война еще далека до завершения, но Украина уже достигла большого прогресса против превосходящих сил врага. Об этом 19 сентября заявил высокопоставленный чиновник Минобороны США.

Он подчеркнул, что план российского диктатора провалился, и назвал главные проблемы Кремля, передает пресс-служба Пентагона.

«1 сентября Путин призвал до 15 сентября перевести всю Донецкую область под контроль России. Но его силы явно не смогли добиться успеха», – подчеркнул чиновник Пентагона.

В то же время украинские Силы обороны, отметил он, успешно провели контрнаступление в Харьковской области, вернув под свой контроль большую территорию.

«Российские военные переживают нелегкие времена, перебрасывая личный состав для участия в ошибочной войне против Украины. Украинские военные нанесли значительные потери российским войскам, которые вторглись в страну, и мы видим, как Кремль все больше пытается найти новых новобранцев, чтобы пополнить свои ряды. А оккупанты работают настолько плохо, что новости из Харьковской области вдохновили многих российских добровольцев отказываться от боевых действий», – сказал представитель обороны США.

Он привел пример видео, которое распространяется в соцсетях, где владелец ЧВК Вагнер Евгений Пригожин пытается убедить российских заключенных присоединиться к «спецоперации», обещая со временем помилование.

«Мы считаем, что это часть кампании Вагнера по вербовке свыше 1500 осужденных преступников, но многие отказываются. Наша информация указывает на то, что эта ЧВК терпит большие потери в Украине, особенно, что и не удивительно, среди молодых и неопытных бойцов», – сказал чиновник.

Представитель Пентагона отметил, что война еще далека от завершения, но Украина уже достигла большого прогресса против превосходящих сил врага и должна иметь поддержку США и союзников, чтобы продолжать борьбу.

«Мы также будем продолжать работать над средне- и долгосрочными потребностями Украины, даже если поддерживаем ее борьбу сегодня», – заверил чиновник.

Как сообщал Главред, президент США Джо Байден заявил, что у России не получится изменить политику Вашингтона по поддержке Украины с помощью энергоносителей и шантажа. По его словам, поддержка Украины со стороны США будет продолжаться, пока в ней есть потребность.

16 сентября стало известно, что Соединенные Штаты в рамках нового пакета военной помощи на 600 миллионов долларов покроют критически важные потребности Украины в сфере обороны и безопасности государства. Киев получит боеприпасы для ракетных систем залпового огня HIMARS, артиллерийские снаряды, радары и грузовики.

За время президентства Джо Байдена американцы выделили украинскому государству более 15,8 млрд долларов помощи.

(Оновлено 8:00)

Агія Загребельська

Ось і всі питання та занепокоєння КНР:

Згідно з заявами в понеділок, високопосадовці Росії та Китаю погодилися проводити більше спільних військових навчань і посилювати оборонне співробітництво, сигналізуючи про те, що які б побоювання не мав Пекін щодо війни в Україні, стратегічне партнерство між націями лише зближується, — The New York Times

Голова Ради Безпеки Росії Микола Патрушев і головний дипломат Китаю Ян Цзечі провели зустріч у південно-східній провінції Фуцзянь, де вони домовилися проводити більше спільних військових навчань і патрулювання, а також посилити координацію між офіційними суб‘єктами оборони своїх країн.

«Дві країни продовжують поглиблювати стратегічну координацію, завжди твердо підтримують одна одну в питаннях, що стосуються основних інтересів і серйозних проблем», — йдеться в підсумку зустрічі Міністерства закордонних справ Китаю.

Виступаючи в Фуцзяні, Патрушев сказав: «Співпраця Росії і Китаю в сфері безпеки має глибоке історичне коріння».

«У нинішніх умовах наші країни повинні висловити ще більшу готовність до взаємної підтримки та розвитку співпраці», — сказав Патрушев.

Лавров в свою чергу заявив, що офіційні особи Росії та Китаю будуть тісно координувати свої дії на Генеральній Асамблеї ООН у Нью-Йорку цього тижня.

Агія Загребельська

Позиція КНР щодо Росії останніми днями схожа мені на щось типу:

«Так, Путін @уйло, налажав. Але це тепер наше @уйло, тож якось зараз будемо розрулювати»

І якщо це дійсно так, то попереду нас чекає новий етап на дипломатичному фронті. Коли фактичним переговорником від Москви на міжнародній арені буде Пекін. І це вже буде геть інший фронт. Складніший. Витонченіший. Менш єдиний. Більш підступний.

Игаль Левин

Украинский блицкриг на Харьковщине важен многими аспектами, но один из них не самый очевидный. Мы видели уменьшенный масштаб освобождения ОРДЛО из-под власти пророссийских прокси-боевиков.

Ровно как освобождение острова Змеиный, это очень уменьшенная модель освобождения Крыма, то есть превращение полуострова в остров и уничтожение черноморского флота (передвижным установкам Гарпунов — привет) вынудит Кремль пойти на переговоры и совершить очередной жест острой боли, так и освобождение Купянска, Изюма и Балаклеи это уменьшенная модель по деоккупации Донецка и Луганска.

То есть не штурм городов в лоб, как это делают ВС РФ, а охват по степям вдоль границы с РФ и отрезание этих городов от российской территории. Дальше ультиматум боевикам в этих городах о сдаче городов. Никакой гарнизон не может сидеть вечно в окружении. Рано или поздно он сложит оружие.

Именно это мы и видели на Харьковщине. ЗСУ не остановились на гарнизоне Балаклеи и не пытались штурмовать город. Наоборот, они рванули вперед, отрезая этот город, как и Изюм, и беря эти населенные пункты в большие полумешки. Это принудило ВС РФ бросить сотни единиц техники и бежать, чтобы спастись и не попасть в котлы.

Раньше от такого сценария (освобождение Донецка и Луганска) останавливал страх вмешательства ВС РФ в эти процессы. Теперь ЗСУ громят ВС РФ, ВС РФ превращают в небоеспособный сброд. К моменту начала операции по освобождению ОРДЛО ВС РФ вообще прекратит представлять из себя боеспособную армию. Им не до Донецка и Луганска будет, а до стабилизации ситуации в РФ и сохранения власти.

Именно это и имел в виду Зеленский, когда на днях заявил, что недавние победы это не затишье, это подготовка. Все так. Это подготовка к деоккупации всей Украины. Именно всей — ровно до границ 91 года.

Ну а дальше — помощь свободолюбивым народам БНР, КНР, Русской республики, Кавказа, Сибири и т.д.

(Размещено 7:00)

Альфред Кох

Вот и закончился двести восьмой день войны. Украинцы все ближе подходят к Лиману и расширяют свой плацдарм на восточном берегу Оскола. Специалисты говорят, что это явные признаки подготовки нового броска ВСУ к границе Луганской области. Хорошо, кабы так. При условии, конечно, что этот бросок будет успешным. А в остальном, никаких существенных изменений линии фронта я сегодня не увидел.

Зеленский в своем выступлении прямо сказал, что успех любого украинского наступления напрямую зависит от поддержки Запада. И, следовательно, интенсивность этой поддержки сейчас является главным условием победы.

Это понимают и в Москве и, с одной стороны, на полную катушку используют газовый шантаж Европы, а с другой — включили все свои возможности по влиянию за европейское общественное мнение.

Все западные политики, депутаты, бизнесмены и журналисты, которые были когда-то прикромлены, завербованы или просто являются полезными идиотами, все они брошены в бой, чтобы повлиять на курс Запада.

Дошло до того, что депутаты ландтага федеральной земли Саксен-Анхальт от прокремлевской партии АдГ решили посетить Россию и поехать в Донбасс, «чтобы лично увидеть, что там происходит в области прав человека». Поскольку их приглашает российская сторона, то более-менее ясно, что они там увидят.

Одновременно с этим во Франкфурте-на-Майне состоялась демонстрация пророссийски настроенных немцев, большинство из которых — эмигранты из республик бывшего СССР.

В связи с этим некоторые нервные наблюдатели из Украины тут же запаниковали и начали обвинять Германию в трусости, предательстве и в симпатиях к путинской России.

Вот что я вам на то скажу. В любой стране всегда можно найти фриков, которым нравится вся эта дешевая романтика про «твердую руку», «навел порядок» и «поднял с колен».

И если только 2 (всего два!) мудозвона из одного из шестнадцати местных парламентов собрались поехать в Россию и Донбасс и таким способом продемонстрировать поддержку Путину, то это можно, конечно, подать как поддержку немецкими парламентариями путинской агрессии против Украины. Но правда состоит в том, что это два депутата из нескольких тысяч (!) депутатов немецких ландтагов.

Таким образом правда состоит в том, что только ноль целых хрен десятых процента немецких парламентариев готовы выступить в поддержку российской агрессии. А любая другая трактовка этой клоунады — это манипуляция. И ничего больше.

Теперь, что касается поддержки Путина в Германии среди эмигрантов из бывшего СССР. Тут дело обстоит следующим образом. Из республик бывшего СССР (в основном — из Казахстана) выехало в Германию около двух миллионов человек.

Большинство из них это т.н. «поздние переселенцы», то есть этнические немцы и полукровки. (Они либо сами, либо их родители, бабушки и дедушки оказались в Казахстане и Сибири в результате сталинской депортации в августе 1941 года).

После переезда в Германию те, кто был помоложе, пошли учиться или работать и полностью растворились в большом народе. Это было тем более легко сделать, что многие из них хорошо владели немецким и имели немецкие имена и фамилии. По оценке специалистов, бывшие советские немцы относятся к одной из наиболее успешно ассимилировавшихся в Германии групп эмигрантов (наряду с евреями и вьетнамцами).

Тем более нечего говорить о тех, кто приехал в Германию ребенком или вообще уже здесь родился. Все эти люди не чувствуют себя как-то связанными с Россией, тем более, что большинство из них родились в Казахстане. Они немцы, ощущают себя немцами и немцами являются. Многие из них уже плохо говорят по-русски.

Но люди постарше и те, кто не смог натурализоваться (а такие есть всегда) остались в замкнутом мирке российских телеканалов и общаются исключительно внутри своего, как теперь модно выражаться, «пузыря». Их — подавляющее меньшинство. По моей оценке — не больше 5%. То есть около ста тысяч на всю Германию.

Вот с ними и ведут работу путинские эмиссары. Их они поддерживают, с ними ведут беседы, приглашают в посольства на мероприятия и т.д. Они и составляют костяк всех этих «обществ бывших советских немцев». Их и выводят на различные пропутинские митинги. Эти долбоебы и говорят от лица всех немцев, выехавших из бывшего СССР.

В какой-то мере они даже правы. Потому, что остальные «бывшие советские» немцы считают себя просто немцами и вспоминают о том, что они имеют «советские» корни лишь тогда, когда им об этом напоминают. Они смотрят на Россию как на заграницу и испытывают к ней те же чувства, что и остальные немцы.

Поэтому все телевизионные картинки про пропутинские демонстрации или про немецких парламентариев в Донбассе — это все кремлевская пропаганда и речь идет о маргинальных группах граждан, которые не имеют существенного влияния на общественное мнение.

Но, тем не менее, нельзя сбрасывать со счетов то, что нам предстоит тяжелая зима. И хотя наши газовые хранилища уже заполнены на 90%, тем не менее сами эти хранилища проектировались лишь для покрытия пиковых нагрузок в зимний период при наличии стандартных объемов поставок российского газа. Эти хранилища никогда раньше не использовались как основной источник газа в зимний период.

По расчетам немецкого министерства экономики этих запасов должно хватить на зиму при условии жесткой экономии. Но к весне они будут пусты. Чем заполнять их потом — нет никакого  ясного плана. И задача состоит в том, чтобы к весне такой план появился.

Ситуация очень серьезная. В Москве уже потирают ручки и надеются на сговорчивость Европы весной. Путин в своих последних выступлениях не раз давал понять, что его главный расчет состоит в том, что Европа сдастся и попросит пощады.

То есть его план теперь (по моей оценке) выглядит так: затянуть войну даже ценой каких-то территориальных потерь. А газовой удавкой заставить Европу выйти из игры. А потом уже окончательно разобраться с Украиной.

Я пока не вижу в Европе признаков того, что этот план ему удасться. Безусловно, он может нанести Европе серьезный ущерб. И, конечно же, он его нанесет. Но изменить курс Европы на отказ от российского газа и поддержку Украины вряд ли у него получится.

У него вообще ничего не получится потому, что наше дело — правое, враг будет разбит и победа будет за нами.

Слава Украине! 🇺🇦

(2 оценок, среднее: 5,00 из 5)
Для того чтобы оценить запись, вы должны быть зарегистрированным пользователем сайта.

Загрузка...

Комментарии читателей статьи "BloggoDay 20 September: Russian Invasion of Ukraine"

• Оставьте первый комментарий - автор старался