Олена Білозерська, 15.06.17, Facebook

Скажу по-простому: звільнення – це штурм і зачистка (на перших порах можуть бути “гібридні”, розтягнуті у часі і пояснювані як контратаки). У разі введення військового стану зробити це реально, хоча втрати, звичайно, будуть великі. Але після цього закінчиться війна і десь на кілька десятиліть у ворогів відпаде бажання вирішувати свої проблеми з Україною за допомогою зброї.

До речі. Втрати однієї локальної наступальної операції, яка триває кілька годин і закінчується взяттям ворожої позиції, приблизно дорівнюють втратам цього ж підрозділу на тій самій ділянці фронту, якщо підрозділ місяць або два просто сидить в окопах. Різниця в тому, що в першому випадку ми просунулись вперед, в другому – нічого не змінилося.

Реінтеграція – це переговори з окупантами і колаборантами, серйозні поступки їм і вата при владі на місцях і в парламенті. Україна знову буде втягнена у сферу російського впливу (не знаю жодної підросійської держави, яка жила б вільно і заможно) і опиниться в ситуації часів Януковича, тільки набагато гіршій, бо:
– без Крима;
– економіка виснажена війною;
– ватники отримали месідж, що якщо взяти зброю проти своєї держави на користь сусідньї, можна добитися свого;
– у всьому цьому буде звинувачено владу, яку привів Майдан. Влада зрештою від цього сильно заслабне і або буде змінена явно проросійською диктатурою, або почнеться справжня громадянська війна.

Натомість, кілька серйозних фронтових перемог – і нам не доведеться йти з боями аж до поребрика, супротивник почне втікати і складати зброю.

Імовірність того, що Росія знову, як у 2014 році, здійснить масоване вторгнення, дуже мала. У безладді 2014-го було можливим короткий час видавати кадрових російських військових за місцевих “ополченців” і морочити світові голову, що в Києві до влади прийшла фашистська хунта, проти якої повстали місцеві мешканці – поки розберуться, буде “заіграно”. А зараз уже заіграно – розібралися, ввели санкції. Перехід кордону російською армією світом буде розцінений однозначно – як агресія проти суверенної держави. Якби Путін був до цього готовий, він зробив би це уже давно.

Добрі стосунки з більшістю держав світу будуються за рахунок взаємних поступок і компромісів. Але Росія – держава специфічна, яка розуміє лише силу і хамство, а все інше трактує як слабкість, дурість і сигнал для подальшого тиску. Тому окупантам – жодних поступок, колаборантам – амністія після складання зброї (крім ватажків та явних військових злочинців). Крапка.