Ракетний меч в руках сліпого, або про те, яку Україну любить Петро Порошенко

Нещодавно, 2 січня, пройшла чудова інформація: відбулось успішне випробування українського ракетного двигуна оперативно-тактичного комплексу «Грім-2». Це ракетний комплекс «земля–земля», призначення для враження цілей на відстані від 50 до 300 км.

Чудова новина! Вітаю тебе, Україно!

Однак, я задав дуже просте запитання: а як відбувається наведення ракет системи «земля–земля»?

Є кілька варіантів. Найпростіший: враження стаціонарних цілей, координати яких заздалегідь відомі, – військові бази, склади, інфраструктурні об’єкти. Для враження таких цілей використовується т. зв. «прив’язка до місцевості». Проте така система наведення вже не може бути використана для враження рухомих цілей, наприклад, колони бронетехніки.

Для наведення ракети можуть використовуватися дані наземної радіоелектронної розвідки, безпілотників і повітряної розвідки. Однак тут уже починаються проблеми. Дані виключно наземної радіоелектронної розвідки не завжди достатні для точного наведення ракети; а безпілотники та літаки-розвідники легкодоступні цілі для ворожих систем ППО. Так само досить легко можуть бути вражені й наземні системи радіоелектронної розвідки. Відтак, без розвідувальних даних, без точних координат, без супроводу рухомих цілей і корекції траєкторії польоту ракети наземна система «земля–земля» – абсолютно неефективна.

Тож, ставка має бути зроблена на дані космічної розвідки. Бо тільки з космосу можуть бути отримані розвідувальні дані для ракетних систем.

Наступне запитання: і які ж наші космічні успіхи?

Я поцікавився. Нині на орбіті перебуває аж ОДИН український супутник. Його вага ОДИН кілограм. Цей супутник сконструювали й виготовили студенти КПІ (в рамках дипломного проекту). Супутник аналізує іоносферу Землі.

За роки незалежності Україна запустила сім штучних супутників. Але термін дії п’яти вже вичерпався, а один – вийшов із ладу.

Тож, тепер у космосі ширяє лише «дипломний проект».

Україна – одна із небагатьох країн, здатних виготовляти супутники і відправляти їх на орбіту. Але, знову – однак: наші ракети сконструйовані під російські космодроми; казахстанський «Бойконур» – в рос. оренді. Бразилія, після початку українсько–російської війни, без жодних пояснень, розірвала контракт з Україною на будівництво космодрому; міжнародна програма «Морський старт» – зусиллями тієї ж таки Росії – заблокована.
Все.

Хоча, ні, не все. Україна мала центр управління комічними польотами і знаходився він – біля Євпаторії.

Наша національна ідея – «Не піддаватися на провокації!».

Забули лемент, який зчиняли наші ЗМІ, політкоментатори та політикани в 2014 році?

А тепер висновок ПЕРШИЙ: без супутників наша ракетна зброя – це меч в руках сліпого.

Деталь: свого часу США продали Туреччині системи ППО та ракети «земля–земля». Але вони можуть використовуватися тільки за посередництва американських супутників. Тобто, щоб запустити ракету, турецький генерал має подзвонити в Пентагон, і якщо Дядько Сем дозволить – ракета полетить, а якщо ні – то… не полетить.

Висновок ДРУГИЙ: за чотири роки війни нічого, НІЧОГО!!! не було зроблено для військового освоєння космосу.
Жоден супутник – не запущений.
Альтернативний російським космодром не знайдений.
Програма «Повітряний старт» – провалена.
Новий центр управляння космічними польотами не збудований.

Мені скажуть: немає грошей.

Цитую статтю Анатолія Гриценка «Все для перемоги? Це ми з Вами так думали» від 19 грудня: «Станом на 18 грудня 2017 року. Закупівля озброєння: виділено 1708 млн – не використано 850 млн. Будівництво житла для контрактників: виділено 1000 млн – не використано 995 млн. Виробництво боєприпасів: виділено 1400 млн – не використано 1400 млн. Крім того, на підготовку військ, капремонт інфраструктури, забезпечення зв’язком, придбання житла, медицину, пальне, речове забезпечення, ремонт ОВТ і навіть на захист арсеналів загалом не використано – ще понад 900 млн. Під вказані кошти не укладено жодних договорів/контрактів, для оборони країни ці кошти у 2017 році – вже втрачені».
То як, немає грошей?

Я пригадую ту ганьбу 2014–15 років, коли українських солдат обстрілювали «Градами» з території Росії, а США передавали нам супутникові знімки, на яких були заретушовані російські території, щоб українська сторона не могла бачити вогневі точки за кордоном із РФ.

Але доступ до супутникових знімків мала міжнародна журналістська група «Белінгкет».
Я вимушений задати одне питання: чому? Чому нічого не зроблено для того, щоб українська армія не залишалася сліпою???

І відповідь дуже проста: Петро Порошенко все робить для того, щоб ця армія ніколи не перемогла. Петро Порошенко любить мертвих – мертвих героїв. І, вочевидь, мріє про мертву Україну.

Валентин Бушанський, 07.01.18, facebook

4 оценки, среднее: 5,00 из 54 оценки, среднее: 5,00 из 54 оценки, среднее: 5,00 из 54 оценки, среднее: 5,00 из 54 оценки, среднее: 5,00 из 5 (4 оценок, среднее: 5,00 из 5)
Для того чтобы оценить запись, вы должны быть зарегистрированным пользователем сайта.
Загрузка...

Метки:

2 комментария читателей статьи "Ракетний меч в руках сліпого, або про те, яку Україну любить Петро Порошенко"


  1. Володимир
    08.01.2018
    в 02:48

    Є що запропонувати до продажу в россію!

    0

  2. Arkadiys
    08.01.2018
    в 04:59

    Наконец-то, в Украине нашелся человек, который понял, кто такой порошенко! Он всегда был таковым и будет таковым. А что делать? Думай, если не хочешь, чтобы ты и твои дети не были мертвыми. Пора стать взрослым и ответственным.

    0

Добавить комментарий