Різдвяно-новорічне

Заводський гуртожиток для молодих сімей зібрав під своїм дахом щасливі молоді пари ще хмільні від шалу пізнаного подружнього кохання і вже горді його плодами – дітьми від двох до п’яти років. Діти вечорами бігали довгим коридором, мамочки порядкували біля каструль у спільній кухні, батьки… Чи когось цікавило, що робили батьки? Ці істоти здатні лише ходити на роботу та чекати вечерю з газетою або біля телевізора. Всіх все влаштовувало. Мирний плин життя могла порушити тільки голосна сварка дітей, яка переходила у війну матерів. Вони захищали у цій сварці кожна своє дитя. Голосні крики швидко затихали, хоча бували продовження з видиранням волосся, і збиранням підписів під листом до цехового профкому з проханням вжити заходів.

Валерій, розведений молодий чоловік, господар двокімнатної  квартири з балконом, закохався в перукаршу з чоловічого салону  на Леваді і незабаром вона зі своїм дванадцятирічним сином перебралася до його оселі. Галя, кароока фарбована блондинка, ніби зійшла з вітрини салону краси. В неї все було прекрасними – і макіяж, і манікюр, і зачіска. Але все це нічого не варте без її неймовірної вдачі – вона одночасно була яскрава, як фейєрверк, нестримна, як торнадо, бурхлива, як гірська річка і зваблива, як дзвінке джерельце,. Товариська, весела, енергійна, навколо неї відразу виникало  збурення, кипіння, вир часу і простору, в який затягувалося все ближнє і дальнє.

З нагоди чергового заміжжя на кухню набігло зо два десятки її подруг і родичів і кинулися готувати страви до застілля: салати, закуски, гарніри, котлети – все п’ятилітровими каструлями. Весело перемовляючись, жартуючи і регочучи, вони витіснили з кухні дитячі манні кашки, котлетка, протерті овочі, компотики і киселі. Потім за дверима Валериної двокімнатної задзвеніли фужери, задзвякали ложки і виделки, залунали тости, анекдоти і голосний регіт. Якщо хтось думає, що цим все й закінчилося, він глибоко помиляється – на наш поверх прийшло щоденне свято. Забігали сестра чи подруга, чи декілька відразу, і знову веселе приготування і не менш веселе застілля.

Син був відправлений до мами в Покотилівку. Через рік згасло кохання до флегматичного, розсудливого Валери. Вони розлучилися і Галі дісталася кімната, вільна від Валери, а Валері – вільна від Галі. Звичайно, вони залишилися друзями. Не уявляю, з ким би Галя могла ворогувати. Її душа була переповнена любов’ю, нічому темному й поганому в ній не знайшлося б місця. Валера не був ні темним, ні поганим. Він трішки постраждав і пішов у прийми до жінки, більш відповідної його спокійній вдачі, на прощання вручивши Галі ключ від своєї кімнати.  Мабуть, Галя назавжди залишиться найяскравішою пригодою в його житті.

Галя теж знайшла своє щастя – солідного і поважного Йосипа Матвійовича, начальника складального цеху з заводу Малишева. Вихор кохання до Галі підхопив його і помчав до нерозсудливих вчинків, бурхаючих почуттів і шаленого щастя. Ще одне весілля з п’ятилітровими каструлями салатів, закусок, гарнірів, котлет. Знову дзвін фужерів, дзвякання ножів і виделок, тости, анекдоти і регіт. Йосип Матвійович теж виявився  не здатним кипіти і бурхати, як Галя, тому спробував погамувати галіне кипіння, за що тут же був виставлений за двері. Кілька днів він чекав, що вона його покличе. Великою буває невзаємна віра у велике взаємне кохання.

Нашій Джульєтті було під сорок років, Ромео – під п’ятдесят. Як і коханець з Верони, він теж знайшов дорогу до її серця. Враховуючи тривалість життя в Україні, Йосип Матвійович мав невеликий ліміт часу на кохання. Галя могла не поспішати, але не Йосип Матвійович. Тому вчергове впіймавши облизня біля її дверей, він зважився на відчайдушний вчинок. Ви не пробували в перезрілі літа і при поважній посаді забратися по цегляній стінці на балкон другого поверху до своєї коханої з букетом троянд у руці? Спробуйте, не пожалкуєте. Ромео не пожалкував, Джульєтта винагородила його за героїзм і пристрасть.

Дні спливали, дні минали. Прийшло Різдво. Вечір, коли чекають чуда народження Христа, або хоча б звичайного чуда. Спрагла пригод Галя ніколи не чекала чудес від природи. Вона їх творила сама  і загортала в пакувальний папір щоденних буднів.

Хто з нас не чув від старих людей, яким гарним, яким цікавим і щасливим було життя колись? Які були гарні і талановиті наші предки! Які прекрасні були звичаї! Як єднали людей обряди, пісні, ігри! Виродилися, здрібніли люди!… Але в кожній дрібній душі ще дрімає прекрасне, радісне чуття єдності з іншими людьми. Його можна розбудити і тоді явиться чудо, прийде щастя. Хіба Різдво – не привід розворушити сонну душу, розбудити те найкраще, що в ній гине? У Святвечір Галя вийшла на кухню з закликом: “Дівчата, ходімо колядувати!”

Суспільні норми й закони пригнічують людську природу. Катаклізми звільняють людину від цього гніту. Що здавалося давно померлим, насправді тільки чекало коли його покличуть. Галя була катаклізмом, вона вміла кликати. Стійкі до закликів залишилися без різдвяних пригод.

І ось перукар Галя, начальник цеху Йосип Матвійович, конструктор Юля, технолог Ліда і бухгалтер Катя зібрали в сусідів дитячі санки і для розігріву подалися кататися на сніговій гірці. Перед Новим роком насипало снігу і він долежав до Різдва. Снігова гірка дає не тільки дітям червоні щоки, блискучі очі і хмільне відчуття щастя. Збуджені і веселі, колядники запримітили якогось перехожого. Кинулися до нього: “Давайте ми Вам заколядуємо!” Чоловік сміється, кличе зайти в під’їзд до його кімнати і там колядувати. Регочучи і штовхаючись, втовпилися до нього в коридор.

– Колядуйте, – здивовано і зацікавлено.

– Коляд, коляд, колядниця,

  Добра з медом паляниця,

  А без меду не така, —

  Дайте, дядьку, п’ятака.

  А п’ятак не такий —

  Дайте рубль золотий.

Де й взялися ці слова… Господар сміється, дякує, наливає колядникам по чарці горілки і дає по бутерброду з ковбасою на закуску. З горілкою колядування пішло жвавіше. Колядники розсміливілися, почали стукати у двері до знайомих і незнайомих:

– Можна колядувати?

– Колядуйте, – скрізь посміхаються привітно.

– Коляд-коляд–коляда!

  Дід на бабу погляда,

  Баба на ікону –

  Дайте самогону.

Знову сміються господарі, наливають чарку. І вже колядники під черговими дверима:

– Коляд-коляд-колядин!

  Я у батька один.

  Коротенький кожушок,

  Дайте грошей мiшок!

  якщо грошей мало –

  то давайте сало,

. . .

Вранці в двері постукала Юля:

– Я до вас приходила колядувать?

– Ні. А що сталося? Щось загубила?

– Гірше! Ти ж знаєш, що ми вчора ходили колядувать?

– Знаю. Та кажи вже, що сталося.

– Мені так незручно! Так незручно! Не знаю, як буду дивитися в очі знайомим!

– Не муч, розказуй.

– Ти ж знаєш Галю, вона як щось надумає, то вже ні зупинити, ні опиратися неможливо. Вона потягла нас колядувать по квартирах. Воно б і нічого, було весело, тільки ж скрізь чарку наливають. Ми перепилися так, що якби не мій Гриша, то десь би в сугробі заснули.

– А що Гриша?

– Гриша спохватився, що мене довго вдома немає і пішов розшукувати. Я не пам’ятаю, як він нас знайшов, як додому привів. Каже, що ми були такі п’яні, що вже й говорити не могли. Зате виривалися й далі колядувать, бо ще не всіх обійшли.

– Як же Йосип Матвійович? Він же чоловік, повинен би бути міцнішим та й розумнішим.

– Йосипа Матвійовича Гриша теж на руках додому приніс. Йому, як чоловікові, наливали повнішу чарку, то  й він перебрав.

Після цього Різдва сусідки більше й чути не хотіли про колядування. Соромилися. Щось наші предки робили не так, як ми, бо зберегли спогади про чудові звичаї, веселі розваги і щедрі столи, які єднали і звеличували душі.

Всіх з новорічними святами. Бажаю перемоги добра над злом. Хай звершиться, настане, збудеться.

 

© Петрович, 13.01.2023

4 оценки, среднее: 4,00 из 54 оценки, среднее: 4,00 из 54 оценки, среднее: 4,00 из 54 оценки, среднее: 4,00 из 54 оценки, среднее: 4,00 из 5 (4 оценок, среднее: 4,00 из 5)
Для того чтобы оценить запись, вы должны быть зарегистрированным пользователем сайта.
Загрузка...

9 комментариев читателей статьи "Різдвяно-новорічне"


  1. Джордан 2005
    14.01.2023
    в 07:51

    Спасибо Петрович и взаимно с праздниками!

    2

    • Петрович
      14.01.2023
      в 09:31

      Дякую. Не хочу писати про війну, хоча вона скрізь. Сьогоднішній ранок почався з прильотів. Звикаю і до близьких вибухів, і до того, що місто живе звичайним життям з поправкою на війну. В четвер по роботі довелося побувати в центрі. Люди повертаються, працюють. Центальна вулиця Сумська дуже малолюдна, вікна, двері забиті дерев’яними щитами, в повітрі й досі запах гарі. Частиною життя стала війна і очікування нашої перемоги.

      3

  2. Kozak Oko
    14.01.2023
    в 12:42

    Да-с, на втором курсе института мы перед встречей НГ тоже так наколядовались в общаге, что не “дожили” до звона курантов. Потому что щедро наливали везде, куда пускали колядовать…

    3

    • Петрович
      14.01.2023
      в 12:59

      А зранку чоловіки посівають! Традицію не відмінили навіть вибухи С300,бо С300 – це минуще, а традиція бажати добробуту сусідам і родичам вічна.

      1

  3. Arkadiys
    15.01.2023
    в 13:38

    Друже мій.
    Майже зранку
    На світанку
    Сонця шклянку
    Випьемо .
    По лугах духмяних,
    По лісах срібряних,
    По шляхах бажаних,
    В спогадах пьяних
    Підемо.
    Друже мій,
    Під небом зоряним,
    Долею обраним,
    Про життя минуле
    Поговоримо.
    Друже мій,
    У тебе й у мене сивина,
    Та це ж не дивина.
    Так давай чаркою вина
    Тих, кого з нами нема,
    Пом’янемо.

    Бачив військову техніку, яка їхала у бік України.
    Тримайтеся!
    Запад вам допоможе!

    1

  4. Arkadiys
    15.01.2023
    в 17:22

    “Це була державна зрада”. Як Україна добровільно погодилася на денуклеаризацію, давши Росії зброю для сьогоднішньої війни…..”

    И вы хотите победить?
    Зрадники до сих пор сидят на Банковой и Грушевского.
    Только они перекрасились в зеленый цвет!

    Слава воинам ЗСУ!

    0

  5. Arkadiys
    16.01.2023
    в 20:25

    «Пам’ятайте скандальне розслідування Bihus.Info про те, як концерн General Motors подарував Україні 50 Chevrolet Tahoe для вивезення поранених із зони бойових дій?
    Нагадаю, одне з цих авто одразу опинилось в особистому користуванні заступника Єрмака.
    Враховуючи те, що всі ці Chevrolet Tahoe катаються Києвом, я вирішив з’ясувати хто саме отримав ці авто.
    Ми відправили депутатські звернення до Мінінфраструктури і ДУС.
    Нещодавно ми отримали відповіді (дивіться фото).
    З відповідей стає зрозуміло, що всі структури, які були офіційно заявлені владою, від цих автомобілів відхрестилися.
    Про американські позашляховики нічого не знають у Мінінфраструктури, куди, за повідомленням американської сторони, їх було передано.
    Але найцікавіше, що вони ніколи не передавалися і не значилися на балансі ДУСі, про що після розслідування Bihus.Info, у розмові з журналістами, заявив заступник Єрмака Кирило Тимошенко.» Geo Leros

    Мне бы ещё гречки,
    Чтобы возле печки
    Согреться в январе,
    Мечтая о жаре.

    Гречку суну в печку.
    Запах на всю хату.
    Поставлю в церкви свечку
    Вору – депутату.

    Тружусь всю жизнь усердно я.
    Тружусь не прикладая рук.
    Ворую честно всё вокруг
    И посылаю нах*й я тебя.

    Продолжать не буду, Слепой перейдет на родной язык.
    Слава Украине!

    0

Добавить комментарий