Спроба геополітичного аналізу проблем Лукашенка
«Примітивізм у підтримці влади, помножений на уникнення гострих тем, хвилюючих суспільство, — надійний шлях до інформаційного програшу опозиції, — вони услужили Лукашенкові погану службу. З інформацією низької якості високоякісна політика неможлива. Як тільки програне поле інформаційне, за цим неминуче і невідворотно слідує програш політичного поля і зміна влади»
(Сенатор Російської Федерації Олексій Пушков)
Державна економіка вимагає авторитарного управління, давторитарне управління створює диктаторів. Яким би демократом Лукашенко не був на початку свого президентства, за умови збереження державної економіки він не міг стати ніким іншим, тільки диктатором.
Події в Білорусі після оголошення результатів президентських виборів мають три можливих продовження:
1) збереження нинішнього стану економіки і управління нею;
2) спроба переходу до ринкової економіки і створення відповідних демократичних процедур управління державою;
3) поглинання Російською Федерацією.
Кожна з можливостей руйнівна і болісна. Лукашенку належало зробити правильний вибір, коли перші незадоволені збереженням його влади вийшли на вулиці. Він вдався до перевірених засобів і помилився — жорстоке побиття мирних протестувальників вжахнуло людей. За цим послідувала низка нових помилок. Спробуємо їх проаналізувати.
Перша помилка — закритий доступ в інтернет дав можливість опозиціонерам безальтернативно інформувати і організовувати суспільство через телеграм-канали. Фото і відео розправ над мирними жителями стали єдиним джерелом інформації про події після виборів. Натовп нераціональний, він керується емоціями. Жах і обурення вивели на вулиці не тільки опозиціонерів, але й диванних патріотів, які звичайно виплескують емоції в розмовах на кухнях і коментарях в соцмережах.
Друга помилка — мовчання Лукашенка свідчило про його причетність до розправ, і уява обивателя малювала страшні картини ще більшого терору. Попередній досвід розправ з лідерами опозиції і громадськими активістами допускав можливість масового розстрілу і таємних вбивств. Страх змушує або втікати, або атакувати кривдника. Сталося друге.
Третя помилка — оцінка учасників протестного руху як тунеядців, наркоманів, асоціальних елементів йшла в розріз з тим, що відбувалося на вулицях і свідчила про неадекватність сприйняття дійсності Лукашенком.
Четверта помилка — спроба встановлення міжнародних економічних і політичних зв’язків в обхід побажань і вимог Путіна. Лукашенкові не вдалося переграти аналітичні служби РФ, значно потужніші, агресивніші і впливовіші, ніж аналогічні білоруські. В РФ прорахували ходи Лукашенка наперед і грали на випередження. У Лукашенка не було вуличних організаторів. Опозиція була готова вивести протестувальників на вулиці.
П’ята помилка (можлива) — втрата контролю за діями ОМОНу. Знаючи кількість російської агентури в силових структурах України за Януковича, допускаю, що білоруські ОМОНівці, як і український Беркут, одержували накази не тільки від Лукашенка. Про роль силових структур у розпаді могутніх імперій варто поговорити окремо.
Шоста помилка — звична з часів СРСР послужлива підтасовка результатів виборів на користь того, хто при владі. Варто було б дослухатися до порад політтехнологів і не покладатися на свою божественну сутність — скромніший результат не збурив би суспільство до такої міри, як намальовані 80 %.
Здавалося, що працюючі підприємства, хороші дороги, міцніючі міжнародні економічні зв’язки будуть джерелом всенародної любові до Бацька. Але не всі кохають шлунком, багато хто кохає вухами. Згадується старий колгоспний анекдот, про те, як технік-запліднювач прибув на ферму, провів роботу по заплідненню стада корів, сів у свій «Москвич», щоб їхати з ферми, але корови обступили його, грізно наставивши роги. «Що вам ще треба?» — запитав у них технік. «А поцілувати!» — промукало незадоволене стадо. Успішну роботу зі збереження і підтримки білоруської економіки треба було завершити прощальним поцілунком.
Сьома помилка — відсутність підготовлених кадрів, здатних зараз взяти на себе управління державою. Чотирнадцятирічний Коля не доріс і вже не доросте ні до до президентського крісла, ні до царського трону.
Зараз робиться спроба замінити останнього європейського диктатора і непоганого макроекономіста Лукашенка на прогресивного демократа і ніякого економіста. Звичайно, білоруський народ у підсумку хотів би одержати демократичну і економічно успішну Білорусь. З цього приводу згадується ще один анекдот про дуже розумного, але дуже негарного парубка, який одружився з дуже гарною, але дуже нерозумною дівкою, сподіваючись, що в такому союзі народяться дуже розумні і дуже гарні діти. Але виявилося, що у природи є й інші варіанти.
Що сьогодні для Білорусі краще, Лукашенко чи Тихановська? З досвіду України ми вже знаємо, що Зеленський кращий від Тихановської, він мав хоча б досвід управління 95 кварталом. Але й цього виявилося надто мало, щоб бути навіть не пішаком, а хоча б клітинкою на шахівниці, за якою грають в шахи серйозні гравці. Чи хочуть МТЗ чи МАЗ, щоб їхніми заводами керували домогосподарки? Чи для цього вони проголосили безтерміновий страйк? Пам’ятаєте перші демократичні вибори у Верховну Раду СРСР, коли ми з ентузіазмом голосували за інженерів, таксистів, токарів, журналістів?.. Таких треба було обрати, щоб знищити СРСР. Їх не треба обирати, щоб не знищити свою державу.
Чи вистачить у Лукашенка розуму зробити кроки, які збережуть незалежність Білорусі, не допустять посилення впливу, а то й поглинання Росією. Соціологічні опитування показують, що менше 7 % населення хочуть приєднатися до Росії, 70 % хочуть, щоб все залишалося так, як є. Розв’язання політичної кризи слід шукати в самій Білорусі.
Білорусь успішніша за Україну, вона має шанс реформуватися і стати ще більш успішною. Стартові можливості для реформ у неї кращі, ніж в України. Але зараз перед Лукашенком проблема — як зберегти державу. Що робити? Марна справа давати поради диктатору, який втратив зв’язок зі своїм народом. Він доклав зусиль, щоб крім нього суспільство не мало лідерів. Зараз вести переговори ні з ким. Треба звертатися до народу через засоби масової інформації, визнавати помилки, карати винних в жорстокій розправі, шукати разом шляхи врегулювання кризи, організовувати круглі столи і т.п.. Припинення ефірного мовлення в Білорусі звузило можливості Лукашенка звертатися до народу Чи готовий він йти до людей і домовлятися з ними? Хотілося почути від нього щось більш переконливе, ніж «Никогда вы от меня не дождётесь, чтобы я под давлением что-то сделал. Повторных выборов не будет.» Він все ще бореться за крісло, переконуючи, що цим рятує державу. Тоді Лукашенко приречений, а майбутнє держави Білорусь невизначене. Картковий будиночок валиться.
© Петрович, 17.08.2020
Автор публикации
Kozak Oko
17.08.2020
в 19:10
Шикарный текст. Спасибо!
Петрович
17.08.2020
в 20:55
Дякую за добре слово. Нас тут всіх затягнули події в Білорусі. Дуже жаль побитих і дуже тяжко дивитися на диктатора, який втрачає владу. Він же щиро переконаний, що без нього держава загине. Трагедія людини, трагедія країни і в повітрі відчуваються настання тяжких часів для України, коли в Білорусі буде поставлена крапка не тільки на Лукашенку, а й на його спробі вирватися з-під впливу Москви.
Юрий
17.08.2020
в 20:42
Ошибка автора в признании экономики Белоруси успешной
89 место по ВВП на душу как-то не очень похоже на успешность.
Но игроки успешные, до него, куда-то не туда завели Украину…В том же списке у Украины 127 место. Это результат работы «серйозних гравців»…
Зе безусловно не игрок…
Петрович
17.08.2020
в 21:03
Я не називаю економіку Білорусі успішною, тільки успішнішою за українську. Планова економіка здатна зберегти і примножити, але вона карає за ініціативу і не здатна до інновацій. Економічна стратегія «цап-царап» не веде до процвітання, а тільки кудись не туди, незалежно від того, хто при владі. Не в Україні будуть друкувати на 3Д-принтерах автомобілі чи літаки.
Сліпий Пью
18.08.2020
в 00:29
Текст красивый, но мне кажется недостаточно углУбленый. К примеру, Тихановская публично заявила, что она прекрасно понимает, что не создана для этой должности и ее основная задача — провести в ближайшее время внеочередные демократические выборы, которые будут признаны всем миром. Так шо критика кухарки не совсем понятна — кухарка в курсе и не корысти ради, а токмо волею судеб — у нее ж там мужик чалится на зоне, а как там обращаются с мужиками, не любящими бацьку все в курсе, так шо стимул есть.
Второе, «треба звертатися до народу через засоби масової інформації, визнавати помилки, карати винних в жорстокій розправі, шукати разом шляхи врегулювання кризи, організовувати круглі столи і т.п..» — Кому треба звертатися???? Лукашенко проиграл выборы — это факт. Ему уже ничего не треба, кроме как освободить помещение и вынести свои манатки из офиса.
Третье. Какая независимость? Нет у Беларуси независимости. Она декларирована. Завтра путлер перестанет поставлять им энергоресурсы и покупать их МАЗы и БЕЛАЗы — экономика Беларуси сдохнет — посмотрите как Беларусь голосует в ООН — синхронно с рашкой — беларусы зависимы от рашки как никто другой. Возьмите хотя бы одно из самых больших их предприятий — Беларуськалий — фактически им владеют русские, которые владеют Уралкалием.
Вооружение у Беларуси сплошь российское, а значит тех. обслуживание тоже зависит от рашки. К кому побежал Лукашеску как запахло жареным? К путлеру, к которому неделю назад у него «были претензии» по части ареста бойцов ЧВК Вагнера и заметьте — несмотря на просьбу Украины выдать украинских наемников — бацька всех отдал москве. Вот вам и независимость.
Из всей статьи соглашусь только с выводом №3 — поглощение Беларуси росийской федерацией. Такой исход будет ИМХО при любом раскладе. А это значит что росийская угроза будет у нас уже с 3-х сторон, а не с 2-х как было раньше.
Отака херня малята. Песец подкрался незаметно. Шото намечается, но врядли мы этому обрадуемся…
PS. Поставил «5»
Петрович
18.08.2020
в 08:39
1. Тихановська не створена для цієї посади, її завдання провести вибори.
Вступ на посаду, створення нового уряду (попередній за Законом Білорусі вже у відставці), оголошення нових президентських виборів, реєстрація кандидатів, виборча кампанія, відставка нового уряду, вибори, підсумки виборів, перехід влади до нового Президента — все це займе не менше, ніж півроку. Весь цей час Тихановська повинна виконувати обов’язки президента, тобто, керувати країною, а не тихо сидіти на диванчику в очікуванні наступника. За півроку можна багато встигнути зробити.
2. Лукашенку вже ні до кого не треба звертатися.
В нас теж був такий же ще живий і легітимний, який спромігся на таке ж пам’ятне звернення: «Остановитесь!» І це був поганий варіант з окупацією Криму й Донбасу, розстрілами на Майдані і «гарячою» війною. Хочеться уявити кращий варіант.
3. У Білорусі немає незалежності.
Спірне твердження для глобалізованого світу, де всі залежать від усіх. Наприклад, чим краща енергозалежність Європи від російських нафти і газу. У минулому році після скандалу з неякісною російською нафтою Лукашенко почав купувати в США нафтопродукти для своїх нафтопереробних заводів. У цьому році він підняв питання, чому пільгова ціна газу для Білорусі 65-68 дол. за куб.км, а для Німеччини — 127. Не сумніваюся, що знайшов би постачальника в обхід Росії. Є багато прикладів дратуючої Путіна непоступливості Лукашенка. Стосунки Білорусі з Китаєм — то закуліса і темна матерія залежностей — незалежностей….
4. Озброєння Білорусі російське.
Нічого дивного — Росія входить у трійку світових лідерів з торгівлі зброєю.
5. Бацька віддав Москві бійців ЧВК Вагнера.
Операція СБУ з поповнення фонду для обміну полоненими з РФ до Дня Незалежності провалилася через витік інформації від вищого керівництва країни. Мені таке пояснення здається імовірнішим, ніж доказ залежності Лукашенка від Кремля. І без цього вистачає ознак екстатичного злиття європейського і євразійського диктаторів,.
6. Поглинання Білорусі РФ.
Ще три дні тому події в Білорусі тільки ставили запитання. Моє ІМХО — перша спроба щось для себе пояснити в логіці нинішніх подій і можливих шляхів їх розвитку. В зовнішній політиці Путіна немає імпровізації, він діє за планами, які намічаються на багато років вперед і під які виділяються чималі ресурси. Ми в Білорусь дивимося, як у дзеркало.
Дякую за 5 і за доброзичливе ставлення до домогосподарок
Arkadiys
18.08.2020
в 09:35
Рассуждеие о Луке в стиле Блохера.
Лукашенко уголовник, зацикленный
на жажде абсолютной власти и не терпящий конкурентов,
и не имеющий моральных тормозов..
Лукашенко – белоруский вариант Гитлера,
который является его поклонником.
Отака херня малята.
Мнение со стороны:
«Лукашенко обладает всеми характерными чертами фанатика власти. У него нет друзей, нормальной семьи, есть только цель — власть, ради которой он готов на все.
…….Врагомания, искусственное провоцирование общественной конфронтации стали составной частью имиджа Лукашенко, способом его политического выживания. Сознательное нагнетание напряженности, доведение политической борьбы до степени психологической войны, постоянное воспроизводство чрезвычайного положения являются имманентной сущностью нового лидера Беларуси.
Таким образом, именно удачное совпадение ожиданий населения и политического образа народного заступника, выраженного Лукашенко, объясняет тот удивительный факт, что человек без серьезной команды, без программы и идей, без поддержки солидных политических сил, финансово-экономических кругов совершил триумфальное восхождение на вершину власти. »
Статья опубликована в книге «Россия и Белоруссия: общества и государства» (редактор-составитель Д.Е.Фурман), Москва, Издательство «Права человека», 1998, с.226-258
Автор – Карбалевич Валерий, кандидат исторических наук, главный эксперт Национального центра стратегических инициатив «Восток-Запад», Минск
Петрович
18.08.2020
в 11:24
«Россия и Белоруссия: общества и государств», 1998. Дякую, дуже цікаво було читати, яким побачили 20 років тому шлях Лукашенка до вершини влади. Вражаюче цілеспрямована раціональна людина. Не секрет, що не Горбачова, а себе він бачив на чолі СРСР. Але Гітлер… То треба не знати, скільки містики, віри у вищість арійців і своє особливе призначення було в голові Гітлера. У Лукашенка в голові ніякої езотерики, тільки теорія марксизму-ленінізму.
Петрович
18.08.2020
в 11:28
Рассуждеие о Луке в стиле Блохера.
Теж ловлю себе на тому, що конкурую тут з Блокером. Але куди мені до його грунтовності, переконаності у володінні істиною, а особливо до ілюстрацій. Недосяжна вершина.