Забагато масла. Частина І. Казка про Державну премію
«Дай йому трохи масла, він його любив»
(Лесь Подерв’янський “До хуя масла”)
Студентська мудрість вчить, що не буває негарних дівчат (хлопців), буває мало горілки. Доросла дійсність розширила межі студентської мудрості — не буває поганого масла, буває мало домішків. Французи жартують, що з грибною підливою можна з’їсти навіть підошву. Добрі жарти, якщо підошва зроблена зі свинячої шкіри, а не з поліуритану. Давайте пожартуємо не про підошви з підливою, а про масло з домішками. Масло дає крила фантазії, моторна олива просить фантазійної прози.
В деякому місті Х, в деякій установі Y, на деякому заводі Z виготовляли виріб B. Умовно назвемо цей виріб Вітряком. У нашому Вітряку рухалося все: крутилися шестірні, шаталися шатуни, оберталися вали, щось подавалося, фільтрувалося, коливалося, горіло, двигтіло і навіть грюкало. А що треба, щоб воно ще й їхало? Точно! Не підмажеш, не поїдеш! Вітряку для змазки треба моторна олива.
Митці розмовного жанру полюбляють починати розповідь з історичного екскурсу, тобто відхилення якомога далі від заявленої теми, щоб в процесі наближення до теми демонструвати свій широкий світогляд і глибоку ерудицію. Надто далекий екскурс ми не подужаємо, бо доведеться пройти через Міленіум, де навіть хліб продається за талонами. Наш екскурс буде не далі Міленіуму. Тоді вперше гостро постала проблема масла, бо масло відпускали в чергу по сто грамів в руки хоч вантажнику, хоч грудному немовляті, і в боротьбі за масло немовлята перемагали вантажників.
Вітряк повинен працювати в спеку, в мороз, високо в горах, в піщаній пустелі, в тропіках, за полярним колом. Для Вітряків нічого не шкодували, тому всепогодної та всетемпературної оливи вистачало для них завжди аж до настання Міленіуму. Міленіум все змінив, олива залишилася, але зникли домішки до неї. Олива без домішків малокорисна річ. Не буде в оливі домішків — зупиняться Вітряки, не стане хліба, люди знову харчуватимуться корінцями та стеблами і повернуться туди, звідки прийшли — на дерева.
Отож задля порятунку людства (і задля грошових знаків) наші герої Гоша і Танюша, які добре зналися на домішках до оливи, придумали, де добувати домішки, і як додавати їх до оливи в потрібних кількостях. Зарплата в Міленіумі вже перетворилася на щось ефемерне, плаваюче в божественному ефірі. Деяку матеріальність ще вдавалося зберегти Державній премії. Якщо твої таланти не мають шансів на визнання в галузі вишуканих мистецтв, доводиться шукати щастя в галузі оливи. Гоші від батьків дісталися циганські гени. Ні, він не гадав по руці, не крав коней, не знімав і не насилав наврочення. Він володів ціннішим даром — даром навіювання. Доволі швидко він знайшов прихильників задуму здобути Державну премію за розробку вітчизняної оливи з вітчизняними домішками. Бути лауреатами Державної премії визвалися керівник установи Y, директор заводу Z і командир легіону Вітряків з настільки секретною посадою, що кожна літера в ній була державною таємницею. Трудомістку частину задуму потенційні лауреати доручили Гоші і Танюші.
Для початку майбутні лауреати провели операцію з налагодження каналу доставки невітчизняних домішок зі столиці братської держави. Брати найрідніші доти, доки пасуть разом Золоте порося. Братство зазнає тяжкого випробування, коли час ділити його по-братськи. Тоді зникає ілюзія братства і приходить розуміння, що людина людині не брат.
Поїзди ходили регулярно. Гоша відправився з секретною місією до все ще братської столиці, Давні плідні зв’язки у братському вітрякобудуванні ще не встигли заіржавіти від політичної негоди. Готівка і горілка в умовах розвиненого соціалізму відкривали дорогу взаєморозумінню і взаємовигідній співпраці. Зміна суспільного ладу змінює спосіб розподілу матеріальних благ, але не змінює людську природу. Новонароджений капіталізм не обманув сподівань, готівку і горілку він прийняв з не меншою прихильністю. Наступного дня Гоша вже володів оберемком щирих побажань щасливої дороги від чи то ще братів, чи то вже друзів, і чудовою субстанцією з прекрасною назвою циклогексилнітрат. Далі чекав митний контроль і багатообіцяючий перестук вагонних коліс.
Тисячі, мільйони пасажирів безперервно човникували між державами туди й назад: різниця в цінах і курсах валют створили сприятливі умови для накопичення первинних капіталів піонерами капіталістичного руху. Митний контроль не надто переймався місткими баулами, наповненими товарами. Капіталісти знали таксу, митники знали міру. Але цього разу знайома процедура митної перевірки дала збій. Митники увійшли в купе разом з «людьми в чорному» і попросили надати всі речі для огляду. Які речі?!. Кілька шоколадок «Гвардійський», пакуночки карамелі, кілограм апельсинів і шматок дефіцитного сиру. Все!
— Де інші речі?
— Інших речей немає.
— Покажи добровільно, якщо не хочеш мати проблему!
— Мені нічого показувати, це все, що в мене є.
— Ми все одно знайдемо, але тоді тобі гірше буде!
— Шукайте.
Митники розгорнули матраци, перемацали подушки, зазирнули в сундуки під лавами і на третю полицю. Безрезультатно. Вивернули кишені, роздягнули до трусів, прощупали шви на одязі — циклогексилнітрат зник безслідно. Ні погрози, ні умовляння не діяли — пасажир не намагався провезти через кордон заборонену субстанцію.
Упіймаши облизня, митники зрештою припинили свої нетрадиційні домагання, а пасажир повіз до міста Х великі сумніви у щирості братів. Гоша тихо посміювався у вуса. Стратегічний вантаж їхав у іншому вагоні з випадково (чи не випадково) зустрінутим на вулиці столиці гошиним другом. Друг знав про братство значно більше, ніж пересічні громадяни, тому завбачливо запропонував скористатися своїми послугами. На вокзалі міста Х він віддав вантаж. Місія була виконана.
Далі належало провести рекламну акцію. 9 Травня у Києві традиційно проходив парад. На параді завжди рухалася колона Вітряків — символ могутності молодої держави. Символ мав суттєвий недолік — за ним завжди тягнувся чорний шлейф смердючого диму. Потенційні лауреати Премії запропонували розпоряднику параду доставити необхідну кількість бездимної соляри. Привезений зі вже небратської і ще недружньої столиці циклогексилнітрат збільшував цетанове число палива, чим забезпечував повне згоряння і ліквідацію димного шлейфу. Хто поставляє паливо, той заробляє на його поставці. Боротьба гіпотетичної бездимності зі вже матеріалізованим парадним торговим баришем закінчилася перемогою баришу. На параді не змінене низьке цетанове число звично зробило свою незмінно чорну справу. То й що?
Перша поразка не зламала волю до перемоги. Почалися плідні переговори на високих рівнях про блискучі перспективи, які відкриває циклогексилнітрат на міжнародних ринках Вітряків. Результатом став договір на поставку соляри для вітчизняних Вітряків, які саме готували до показу на міжнародній виставці в одній арабській країні біля місця з дивною назвою Аби-Каби, яке було чи то праматір’ю газелей, чи то великим родовищем нафти.
В призначений день Вітряк продемонстрував свою здатність працювати в умовах високогір’я і в піщаній пустелі, в умовах денної спеки і нічного холоду, на воді і на суші. Сам арабський шейх зацікавлено спостерігав за тим, що витворяв Вітряк. Закінчивши демонстрацію, Вітряк під’їхав до шейха і зупинився перед ним на розкішному килимі. Після того, як шейх висловив своє захоплення екіпажу, Вітряк відправився на місце тимчасової дислокації, не залишивши після себе на килимі ні краплини оливи чи палива, не загубивши жодної гайки чи болта, і не образивши шейха нахабною хмарою чорного диму.
Вітряк Братів був гіршим, тому заздрісні Брати почали водити до нашого Вітряка екскурсії, показувати вразливі місця і розповідати про недоліки. Попри обіцянки, в Європу наш чудовий Вітряк не взяли, хоча спочатку спокусилися його дешевизною — для досконалості на борту не вистачало комфортного санвузла і сучасної електроніки. Останнє не було проблемою, Європа мала електроніки більше ніж досхочу. Проблему комфортного санвузла (але не електроніки) нещодавно успішно вирішили конкуруючі брати у своєму Вітряку з прекрасним іменем Армада. М’який диван міг би дати їм ще більше конкурентних переваг.
Згідно з законом збереження будь-чого, що в одне місце прибуде, те з іншого місця відбуде. Замовлення на наші Вітряки зменшувало кількість замовлень на європейські Вітряки, що, відповідно, вело до зменшення кількості робочих місць в Європі і могло створити соціальну напруженість. Тому все залишилося так, як було. Зате азійські правителі на соціальні проблеми не зважали. Минуло небагато часу і завод Z одержав від них замовлення на кілька сотень Вітряків.
Окрилені успіхом рекламної акції, концесіонери зі здобуття Державної премії приступили до головної частини плану — розробки моторної оливи для Вітряків. Моторні оливи можна порівняти з хлібобулочними виробами — всі вони складаються з борошна, але вигляд, смак, призначення залежать від того, що в борошно домішують, і за якою технологією випікають. Аналогічно всі моторні оливи складаються з базової оливи, а розрізняються домішками і технологією приготування.
То ацтеки з інками не знали, що таке мазниця з дьогтем, бо не змайстрували ні колеса, ні воза. Не відали вони, що мастило зменшує тертя і збільшує гарантійний термін експлуатації транспортних засобів. Тягли бідолахи все на своїх плечах і так втомлювалися, що не мали сили думати, як і хто за них буде доставляти камені для піраміди в Теотіуакані чи в Чолулу. Їх можна вибачити — навколо ні коня, ні вола, тільки індики. Ми з вами теж не стали б заморочуватися возом для індика.
Гоша і Танюша собаку з’їли на моторній оливі. Можливо, правильніше сказати «з моторною оливою»? Обійдемося без шокуючих деталей застілля, все ж мова про Міленіум. Вони не були серед провідних спеціалістів «Mobil», «Castrol», «Shell» або хоча б «Лукойл». Вони були звичайними рядовими, які носять в целофанових пакетах бутерброди поряд з маршальськими жезлами, по одному для себе і кілька запасних для потрібних людей. Хто усвідомив неминучість переходу від недобудованого комунізму до незапланованого капіталізму, той усвідомив і неминучість перетворення вчорашнього гегемона або на злиденного пролетаря, або на зажерливого капіталіста.
Після стабільного занепаду Міленіуму почався нестабільний розквіт. Збільшення кількості транспортних засобів майже на 50 % збільшило об’єм ринку моторних олив. Життя дає тільки один шанс. Ще можна було встигнути вхопити свою частку на особливо таємному ринку оливи для Вітряків. Дехто безуспішно пробував долучитися до класу капіталістів, випікаючи пиріжки і продаючи їх на ринках чи в електричках. Розбагатіти власною працею спробували і Гоша з Танюшею. Велике корито, бочка з базовою оливою, набір домішків, відомий кожному студенту хіммотологічних спеціальностей — в кутку цеху закипіла робота. Танюша наливала в корито оливу, додавала домішки і старанно перемішувала все великим дерев’яним веслом. Гоша налагоджував зв’язки серед виробників і споживачів оливи. Масштаб виробництва у кориті з веслом справляв неналежне враження. Не вистачало переконливої вивіски і солідної науково-виробничої бази, прикрашеної іменами академіків і професорів. Все потрібне було знайдене. Це в питаннях мови країна розділена, готівка і горілка об’єднали бізнеси Сходу, Заходу, Центру і Півдня. Спільними зусиллями була створена, випробувана, сертифікована і запатентована вітчизняна моторна олива для Вітряків. Нарешті можна було подати необхідні документи в Комітет з Державних премій України в галузі оливи і чекати довгоочікуваної нагороди.
Не так сталося, як гадалося. Невідомо хто і перед ким розпустив язика, але на засідання комітету крім заявлених потенційних лауреатів в особі Гоші і Танюші, директора заводу Z, керівника установи У, командира легіону Вітряків з настільки таємною посадою, що кожна літера в ній була державною таємницею, прибула особа з Центру, долучена до процесу в кориті з веслом, але не долучена до процесу з лауреатством. Особа з Центру заявила своє право теж бути лауреатом. Претендентам на Державну премію не забороняється доводити свої права у спосіб, який відповідає їхній природі і схильностям. Спосіб виявився настільки голосним і переконливим, що Комітет вказав на двері всім учасникам правового процесу.
Минув рік. Рани загоїлися і відболіли. За цей час Центр був викинутий з оливового бізнесу через голосні мовні протиріччя і потрапив під процедуру банкрутства. А не фіг! У новому році концесіонери з оливи у тому ж складі знову подали документи на здобуття Державної премії. Всі необхідні ритуали були виконані, ніщо не віщувало несподіванок. В призначений час почалося засідання Комітету, яке перервалося у зв’язку з терміновим надходженням важливої інформації — Командир легіону Вітряків з настільки секретною посадою, що кожна літера в ній була державною таємницею, взятий під варту за розкрадання державного майна в особливо великих розмірах. Державна премія синім птахом щастя випурхнула у відкрите вікно і розтанула в сірому небі столиці.
Керівник установи Y через декілька років таки став лауреатом Державної премії, але вже в галузі Вітрякобудування. На той час інфляція обгризла Державну премію так, що премії йому вистачило тільки на святковий бенкет з нагоди одержання Премії, ще й довелося докласти з власних заощаджень. Вирощене на оливі Золоте порося схудло і, доки не здохло, треба було спішити розділити його між братами-кандидатами в лауреати. Ділити Золоте порося явилася ціла орда любителів оливи. Ще одному братству належало довести, що воно не було імітацією.
Радянська інтелігенція підтвердила прогноз класика теорії комунізму — коли ослабла залізна рука пролетаріату, інтелігенція покинула будувати недорозвинений комунізм і з не меншим ентузіазмом приступила до побудови монопольного капіталізму. Розум, не обтяжений знанням теорії функціонування капіталу, не здатен створити нічого кращого за хаос стихійного ринку, де людина людині вовк. Розум, необтяжений капіталом, але озброєний науковим комунізмом і соціалістичним змаганням, прагне передбачуваності і порядку. Він не приймає ідею ринкового хаосу і конкурентної боротьби не на життя, а на смерть. Діти досконалої бюрократичної системи зневажають аргументи Кольта, вони володіють потужнішою зброєю — папером з мокрою печаткою, який гарантує монопольне право на виробництво і реалізацію.
Концесіонери з виробництва оливи припізнилися на розподіл ринку. Змагання за Державну премію не принесло їм ні слави, ні грошей, але допомогло налагодити зв’язки у світі виробників, продавців і споживачів оливи. Олива, як золотоносна ділянка, її експлуатує той, хто прибіг першим, застовпив її і придбав дозвільний документ.
Кінець частини І.
© Петрович, 01.12.2020
Автор публикации
Комментарии читателей статьи "Забагато масла. Частина І. Казка про Державну премію"
- Оставьте первый комментарий - автор старался
Добавить комментарий
Для отправки комментария вам необходимо авторизоваться.