Адский трэш приключился с Ларисой Ницой
Maxim Buzhanskiyy, 25.09.18, facebook
https://www.facebook.com/maxim.buzhanskiyy/posts/271373760370569?__tn__=K-R
Адский трэш приключился с Ларисой Ницой.
Читал и плакал.
А дело было так.
Лариса отправилась во Львов, на книжный форум.
Не пишет зачем, полагаю, присмотреться, как должны выглядеть настоящие писатели, перенять пару-тройку трюков.
Но бес же попутал, не лететь на метле, а взгромоздиться в блаблакар.
Лариса не девочка, сразу выяснила, как зовут водилу и откуда он.
Звали Вася, и это настораживало, но был он из Закарпатья, и это успокаивало.
Поехали.
И тут то Вася и явил Ларисе свое звериное нутро.
10 минут ревет московская попса.
30 минут ревет.
Пассажиры молчат.
Судя по всему, Вася произвел на Ларису впечатление, потому что она тоже раскрыла рот не с порога, как всегда, а через пол часа, убедившись, что все вокруг предатели.
Начала издалека, назвала Васю паном и Василием, спросила, нет ли у него какой-нибудь не московской музыки.
Неа, радостно ( но мы то знаем, что издевательски), отвечает Вася( а может и Иван, на самом деле, кто его документы то видел), а у вас есть? Давайте флешку, поставим!
Ну не животное??!!!
Раз в жизни Лариса вышла из дому без сборника трембит, цымбал, грынджол, и что там еще слушают в приличных крыивках!
И на тебе!
Захопив зненацька.
Вася пожал плечами, будто и не плюнул в эту светлую и ранимую душу на глазах у всего салона мерзавцев, и сделал музыку громче.
Час прошел в катуваннях.
Житомир.
Вася высаживает пассажира.
Товарищ, вызовите пожалуйста авиацию, хочет сказать пассажиру Лариса, но тут происходит нечто ужасное.
Доставая пассажирский багаж, Вася выкидывает к е@еням самое дорогое, что есть у Ларисы.
Яркую сумку цвета бывшего знамени сами знаете какой страны, с которой Ницой сдувала пылинки.
Короче, сумку эту, вместе с ноутбуком, кто б по Ларисе сказал, что она знает это слово, Вася швыряет в пылюку.
Циничная тварь.
Лариса кричит.
Кричит, и тучи слышат радость, в этом крике бури.
Она понимает, что Вася точно так же вышвырнет в пылюку и её, и поедет себе дальше, в Закарпатье через Львов, это тебе не в забитых киевлянок мелочью швырять.
Изумленный Вася честно признается, что не распознал в Ларисе владельца ноутбука, и соглашается, в качестве компенсации, выключить московскую попсу.
Следующие несколько часов едут в гробовой тишине.
А на подъезде к Львову, этой столице нашего всего, эта падла снова врубает свою московскую попсу.
Остановка.
Финальная битва Васи и Лоры.
Вы бы извинились передо мной, недобро говорит Вася, орали, мол, как животное.
Жаль, что вы не понимаете элементарных вещей, говорит Лариса, и на пальцах объясняет Васе, как московиты пришли к нам со своими пушкиными и достоевскими(дословно).
И? Спрашивает Вася, музыка при чем? Это певцы, они поют.
Мама, выходим!! Кричит дочь Ларисы, но уже поздно.
(Лелик, я выйду!! Сиди! Сядем усе!!)
Где вы видите певцов, торжествующе окидывает взглядом поле Лариса.
Ты ж своими руками музыку включил!!!
После этого, Ницой выходит на окружной.
Нет, не работать, брать такси и пилить во Львов.
Им с Васей тесно в одном Закарпатье.
Дальше Лариса приходит к двум выводам.
Что Вася- быдло, говорящее по украински.
И что она сама виновата.
Ибо терпела.
А надо было- ОДРАЗУ меж роги!!
По русски это- как бы я ему задал, если б он меня догнал.
Короче.
Вася, если ты меня читаешь, спасибо!)
Щiро дякую!)
Послесловие админа Oko.cn.ua: оригинальный пост Ларисы Ницой
Блаблакар на Львів. Вася з Закарпаття. Бус. Вікна глухі. Повітря як у акваріумі. Кондиціонер не працює. О 6 ранку динаміки бухкають так, що бус підстрибує в такт музики. Донька крутиться, не може заснути, гукає:
— Пане Василю, у вас задні динаміки не відключаються?
— Ні. А що, заважає?
— Так. Хочеться поспати.
— То спіть, — безтурботно каже пан водій і їде собі далі.— А ти мо-о-й, а я нє тва-а-я! Пацелуй мєня, пацелую тєбя! Реве 10 хвилин московська попса. Реве 30 хвилин. Інші пасажири мовчать. Мабуть, їм подобається. Стримуюся з останніх сил.
— Пане Василю, у вас є інша музика, ніж московська? — питаю.
— Нєа! — радісно каже пан. — А у вас є щось інше? Давайте флешку, я поставлю.
— Ні, в мене немає. — заскочена зненацька пропозицією водія. — Якби я знала, я б підготувалася.Пан водій стенає плечима. Мовляв, немає флешки, хто ж вам винен. Бус продовжує вібрувати у такт музики, у такт бусу вібрує голова.
— А ти мєня нє любішь, а я тебя люблю. А ти мєня забудєшь, а я сєбя убью-ю-ю.
Інші пасажири мовчать.
Спокійно. Спокійно… У катуваннях проходить ще одна година. Житомир. Висаджуємо пасажира. Пан водій намагається дістати багаж. Безцеремонно витягає мою чистесеньку стильну яскраво-червону сумку, з якої я зазвичай пилинки здмухую, витягає, як мішок картоплі, ставить її сторчака на дорогу, сумка перекидається догори ногами в пилюку, цокнувши, ноутбуком, який лежав у сумці зверху на речах, об узбічний бордюр. Зверху привалює сумку чиїмось чемоданом, який побачив багато поїздок на своєму віку. Згори кладе ще щось… Озираюся на ту купу і на мить відбирає мову.
Вибухаю. Кажу про ноутбук, кажу про охайну дорогу сумку. Що сумка, м’яка зверху, має ручки і пластикове дно знизу з ніжками. Що сумку за ті ручки ставлять на ті ніжки. Що вона не повинна валятися догори ногами в пилюці. Що цю зручність спеціально придумували люди… Кажу, що це не мішок з будівельним сміттям. Завершую гнівний спіч вимогою, щоб вимкнув свою довбану музику, бо я не знаю, що з ним зроблю.
Слава Богу, пасажири мовчать.
— Та я що, та я що, — виправдовується Василь, — я ж не знав, що у вас там ноутбук.
На кілька годин музика вимкнена. На під’їзді до Львова, знову вмикає російську попсу. На черговій зупинці підходжу.
— Ви повинні переді мною вибачитися, — каже водій. — Ви на мене накричали.
Дивлюся на нього. Розмова про сумку, яка не мішок картоплі і тому потребує бережного ставлення, була для нього все одно, що розмова про квантові поля в адронному колайдері.
Навпроти донька ледь ворушить до мене губами:
— Мам, воно тупезне, не трать нерви.— Мені шкода, — кажу йому, — що ви не розумієте таких елементарних речей. Ви слухаєте московську музику і навіть не замислюєтеся, що спочатку московити прийшли до нас зі своєю музикою — і ми не помітили, як вона стала наша. Потім московити прийшли до нас зі своїми пушкіними і достоєвськими — і ми не помітили, як вони витіснили наших письменників. Можете назвати когось окрім Шевченка? Не напружуйте мозок, питання ритричне. Потім вони прийшли зі своїми фільмами — і ми стали одін народ. А потім вони прийшли до нас із танками. Ви продовжуєте слухати їхню попсу…
— А при чому тут я! То співаки співають.
— Боже! — хапається за голову донька — Все, ми виходимо!Питаю в нього:
— Де ви тут бачите співаків? Покажіть мені! Є ви і я. Це ви своїми руками вмикаєте ту музику. Де співаки в цій ситуації?
— Але ж вони її співають!Залізна логіка.
Ми вийшли на окружній. Далі їхати було несила. Щоб доїхати до кінцевого пункту, викликали таксі.
Скільки ж іще отаких тупезних «українців» носить українська земля. Ні, не пітін винен. Оце українське бидло, яке розмовляє українською.
І ми винні. Я винна, сподіваючись на якесь розуміння. Делікатно заходимо здалеку. Натякаємо. Терпимо. Чекаємо, що дійде.
А треба одразу межи роги. ОДРАЗУ. Та так, щоб раз — і назавжди.
——————
Допис, якщо що, не про водія, насправді, а про нас. Про бидло і про терплячих.
Автор публикации
(2 оценок, среднее: 5,00 из 5)
Для того чтобы оценить запись, вы должны быть зарегистрированным пользователем сайта.
Загрузка...
(2 оценок, среднее: 5,00 из 5)Для того чтобы оценить запись, вы должны быть зарегистрированным пользователем сайта.
Загрузка...Метки: Maxim Buzhanskiyy
Вал
25.09.2018
в 14:43
Каждый раз когда вижу, что кто-то во время езды в мат ругается с водителем общественного транспорта, я удивляюсь
. Неужели человек вправду не понимает, что пока он находится в этом транспорте, он полностью зависим от водителя. И должен пестовать его и молиться, чтоб водителю не стало плохо после спора, чтоб давление у него не скакнуло, чтоб он не отвлекался от дороги из-за спора. Это как пилить ветку, на которой сам сидишь
mix_ko
25.09.2018
в 23:39
Ніззя Васю чіпати — Ніцой кака, а рузький шансон це перепустка в рай!?
Виталик
26.09.2018
в 09:53
Максу — респект. Особенно смешон конец поста Ницой — я б ему наваляла, если б он меня догнал!
Vasyl
26.09.2018
в 16:11
«Вася, если ты меня читаешь, спасибо!)
Щiро дякую!)»
Не зрозумів. Навіщо цей пан, чи гаспадин МВ, виставив ЛН якоюсь дурочкою? Йому москальська попса подобається та жлоб Вася? І для цього він надрукував тут стільки букв? Маразм якийсь!!!