BloggoDay 11 September: Russian Invasion of Ukraine

Дайджест 11 вересня 2022 р.

(Оновлено 19:00)

Михaил Бaх

Генштаб:

Значит план такой — заманиваем хохлов под Бородино, сдаём Москву, сжигаем её к хуям собачим… далее по обстоятельствам.

Проф. Преображенский

— Владимир Владимирович, войска оставили Балаклею…

— Ух, какой красивый дворец бокса!

— Купянск тоже сдан…

— Колесо обозрения какое большое!

— Даже из Изюма нас выбили, Владимир Владимирович!..

— Салют, салют, бабах, ураааа!..

Грустный Коленька

Интересно, а с самого большого колеса обозрения в Европе, которое сегодня открыл Путин, видно как российская армия получает пизды?

Профессор Талк

ТАСС. Задержанные в Изюме российские учителя подвергаются пыткам. Их заставляют произносить «паляниця».

Ася Горемыкина 🇨🇦

Пишут, что за малой излучиной Дона стоит засадный полк. Богатыри, соль земли русской, разминаются перед решающим боем: банный мальчик Дегтярев, велеречивый Газманов, Журавлёв с черепахами, Охлобыстин с кадилом, обозные девки Скабеева и Симонян… Незавидна участь авангарда ВСУ…

(Оновлено 18:00)

Игаль Левин

Раскол партии войны

Катастрофическое поражение российских войск в Харьковской области изменило внутриполитическую ситуацию в России, вызвав раскол партии войны и настроив её основную массу против руководства и даже лидера. Я в последние дни мониторю урапатриотические  и «военкорские» каналы в блогосфере и вижу развитие этого конфликта.

Руководство партии войны — Путин, его окружение, министерство обороны делает вид, что ничего особенного не случилось, все идёт по плану. Активисты и энтузиасты этой партии бьются в истерике, вопят о катастрофе и предательстве. Помнится, Николаю 2 не простили, что он после массовой гибели людей на Ходынке танцевал на приёме во французском посольстве. Путину никогда не простят открытие колеса обозрения и салют в Москве во время катастрофы российских сил на Харьковщине. Сетевые активисты партии войны уже обвиняют его в предательстве армии, трусости, отрыве от реальности, в том, что он равнодушен к жизням жителей регионов, которых убивают на войне, пока его «дорогие москвичи» жируют и веселятся.

Главное обвинение против российских властей со стороны новой радикальной партии войны в том, что они до сих пор не сделали войну тотальной. Радикалы требуют: мобилизации и милитаризации экономики и промышленности, создания политического центра управления страной  и войной, типа ГКО во время ВОВ, частичной или полной мобилизации на войну молодёжи и (или) определённых категорий запасников, ковровых бомбардировок, уничтожения центров управления, транспортных артерий и коммунальной инфраструктуры в украинских городах, некоторые пишут даже о применении тактической ядерного оружия.

Иделоги этого направления — уже не только маргинал Гирькин, но и вполне системные Захар Прилепин, Егор Холмогоров, более осторожен, но близок к ним Алексей Чадаев. Эту идеологию проповедует множество провоенных публиков в Телеграме.

Новая партии войны хочет изменить не только текущую политику. Радикалов не устраивает сама политическая и экономическая система России и её сибаритствующий правящий класс, которые просто не годятся для задач войны и противостояния со всем миром. Об этом пишет, например, Чадаев: «РФ как «социально-институциональный организм», молчаливо саботирует всё это «собирание земель»… Когда дошло до СВО, выяснилось, что некому воевать — все в Москве на торжественном салюте по случаю Дня Города и на концерте Шнура в Лужниках… Это базовая онтология системы… И тут точечным отловом «иноагентов» не отделаешься, по сути, вся система — один большой «иноагент».

Радикалам нужна полностью заточенная под войну мобилизационная тоталитарная система, как в нацистской Германии или в сталинском СССР. Российская верхушка к этому не готова. Она хочет, чтобы в Москве всё было попрежнему, комфортно и сыто, а на войне гибли горемыки и лузеры из глубинки (по сути, аборигены, набранные в колониях). Не готов к такой системе и Путин — старый ленивый сибарит и нарцисс, живущий в комфортном мире собственных иллюзий, покой которого тщательно охраняют от плохих новостей. Такой недофюрер тотальную войну возглавить не сможет.

Столкновение радикальной части «партии войны» с Кремлём становится неизбежным. Но без поддержки руководства силовых структур, шансов у неё нет. Пока такая поддержка не просматривается. С радикалами явно заигрывает только Кадыров, который единственный из российской верхушки публично отреагировал на отступление в Украине и даже пообещал с лёгкой угрозой в голосе «разъяснить ситуацию на земле» руководству страны и Минобороны.

(Оновлено 15:00)

Михаил Подоляк

Мертвая пропаганда…

(из выступления на Ялтинской Европейской стратегии (YES-2022)

Российская пропаганда всегда отличалась масштабностью, массовостью, наглостью лжи, дороговизной, истерическим исполнением. Много вовлечённых людей, много украденных денег, много инструментов/площадок. Пропаганда, буквально, заливала ненавистью своих сограждан и регулярно пугала европейцев, расширяясь и расширяясь в своих апокалиптических мифах. А в итоге — практические нулевое влияние на глобальные общественные настроения в первые 200 дней войны. Так что же произошло с российской «фабрикой лжи»? Почему всего этого «девятого вала фейков» не хватило, чтобы убедить мир в неизбежности триумфа российской воли? Почему сегодня российская пропаганда выглядит крайне примитивно, если не сказать безупречно предсказуемо и отталкивающе?

Причин несколько.

Во/первых, Украина (как ключевая мишень) практически никак не реагирует на любые российские медиа/истерики. Разве что иронично и саркастично. Украина прекрасно знает Россию — ее глупость, ее понты, ее примитивные культурные агрессии, ее реальное качество жизни…

Во/вторых, Россия информационно осталась жить в 2014. Все эти «нац/батальны»; боевые белки; биолаборатории; противостояние российских варваров и НАТО; обстрелы Донбасса/якобы погибшие дети; цветы под украинской кроватью для встречи русского танка». Дикая архаика. Представления об Украине и мире у россиян-пропагандистов не изменились совершенно. Они действительно верили, что можно прийти, захватить, убить и все будет как в Крыму…

В/третьих, Россия, и прежде всего ее политическая элита, откровенно  самовлюбилась в собственную пропаганду. Им уже не нужна была объективная реальность. Они реально поверили, что мир их до ужаса боится; что у них вторая армия мира; что они умеют воевать в современных войнах не количеством, а креативом; что можно безнаказанно творить зло…

В/четвёртых, мы неожиданно столкнулись с резкой и ускоренной деградацией интеллектуального уровня всех государственных институций в Рф. Тотальная олигофренизация всех уровней жизни. И как следствие, сейчас есть запрос только на фейковую аналитику, формат «бей/беги», ультра/патриотическую и реваншистскую риторику. Тотальный отказ от внутренней свободной дискуссии напрочь выхолостил элиты — спрос только на эмоционально отвратительных гопников в качестве «креативных директоров»…

В/пятых, Рф, годами формировав в европейских странах пророссийское лобби, таки выстроило определённую паническую индустрию. На первом (коротком) этапе это позволило вызвать в европейских обществах шок и непонимание. И некоторый ступор. Но также быстро (что шокировало уже россиян) европейские элиты отказались от стереотипов и вычеркнули любые инструменты России из перечня доверительных источников. Началось тотальное обрушение российской пропаганды в мире…

И наконец, в/шестых. Россия максимально жестоко, умышленно, демонстративно убивает сейчас… русскоязычных граждан Украины (восток нашей страны); разрушает их дома; официально отдаёт приказы на насилие, всерьез считая, что если это называть «освобождением» в шоу на российских TV-каналах, то в это поверять и сами жертвы. Невероятное проявление массового психического отклонения в российской интерпретациям…

P.S. Безусловно, мы прекрасно понимаем, что прямо сейчас Россия пытается найти более тонкие пропагандистские инструменты для влияния на две разные аудитории — европейскую и азиатско-африканскую. Задача в краткосрочной перспективе — доказать тяжесть прямого влияния войны на их текущие уровни жизни. Поэтому — продолжаем работать…

Агія Загребельська

1. Український контрнаступ у Харківській області розгромив російські сили та зруйнував Північний фронт Росії на Донбасі.

Російські війська не ведуть контрольований відхід і спішно покидають південний схід Харківської області, щоб уникнути оточення навколо Ізюму.

Російські сили раніше послаблювали північний напрямок Донбасу, перекидаючи підрозділи з цього району на південь України, що ускладнювало зусилля щодо уповільнення просування українців або, як мінімум, розгортання сил прикриття для відступу.

Українські завоювання не обмежуються районом Ізюму. Повідомляється, що 10 вересня українські сили захопили (в оригіналі captured = захопили — примітка перекладача) Великий Бурлук, внаслідок чого українські сили опинилися в межах 15 кілометрів від державного кордону.

Українські сили прорвали російські позиції на глибину до 70 кілометрів у деяких місцях та захопили понад 3 000 квадратних кілометрів території за останні п’ять днів починаючи з 6 вересня — більше території, ніж російські війська захопили у всіх своїх операціях із квітня.

2. Українські сили, швидше за все, захоплять саме місто Ізюм у найближчі 48 годин, якщо вони цього ще не зробили.

Звільнення (в оригіналі liberation = звільнення — примітка перекладача) Ізюму стане найзначнішим воєнним здобутком України після перемоги у битві за Київ у березні.

Це б запобігло просуванню Росії на північний захід Донецької області вздовж траси E40, яку російські військові намагалися використати для обходу українських позицій на напрямку Слов’янськ — Краматорськ із флангу.

Успішне оточення російських військ, що тікають із Ізюму, призведе до знищення або захоплення значних російських сил і поглибить проблеми з живою силою та моральним духом росіян.

Російські військові кореспонденти та блогери також повідомляли про проблеми при евакуації з Ізюму, вказуючи на те, що українські сили принаймні частково закривають «котел» у деяких районах.

3. Міністерство оборони Росії оголосило про виведення військ з району Балаклія — Ізюм 10 вересня, хибно представивши відступ як «перегрупування» сил для підтримки зусиль Росії на Донецькому напрямку, що схоже на хибне пояснення Кремля відступу росіян після битви за Київ.

Міноборони Росії не визнало успіхи українців у Харківській області основним фактором відступу росіян і заявило, що російське військове командування протягом останніх трьох днів здійснює контрольований відхід із району Балаклія-Ізюм.

Міноборони Росії помилково стверджувало, що російські війська здійснили низку демонстраційних дій та застосували артилерію та авіацію для забезпечення відведення російських військ.

Ці російські заяви не мають жодного стосунку до ситуації на місцях.

4. Нездатність Міноборони Росії визнати провали у Харківській області та ефективно встановити інформаційні умови руйнує російський інформаційний простір.

Телевізійні пропагандисти, які фінансуються Кремлем, запропонували широкий спектр заплутаних пояснень українських успіхів, починаючи від виправдань того, що російські війська воюють проти всього Західного блоку, і закінчуючи применшенням важливості російських наземних ліній постачання у Куп’янську.

Кремлівські пропагандисти виглядали надзвичайно неорганізованими у своїх оповіданнях: одні підтверджували звільнення певних міст, інші спростували такі повідомлення.

Запрошені експерти також не змогли підтвердити наративи, що українські успіхи не мають значення для фронту в  Донбасі.

Такі програми можуть розкрити справжній хід російської «спеціальної військової операції» широкій російській публіці, яка покладається на державні ЗМІ та МО РФ щодо оновлень інформації.

5. Оголошення про відступ ще більше відштовхнуло російських блогерів та націоналістів, які підтримують грандіозне бачення Кремля із захоплення всієї України.

Російські блогери засудили Міноборони Росії за мовчання, вибір самоізоляції та спотворення ситуаційної поінформованості в Росії.

Один воєнний блогер навіть заявив, що мовчання Міноборони Росії — це зрада російських військовослужбовців, які воювали та воюють в Україні.

Російський блогер також зазначив, що Міноборони Росії неодноразово ігнорувала або принижувала їх співтовариство, яке виражало занепокоєння щодо російського військового керівництва та відсутності прозорості на передовій.

Блогери закликали Міноборони Росії взяти інформаційний простір у свої руки та перестати покладатися на замовчування інформації.

6. Перед оголошенням відступу МО РФ опублікувало кадри, у яких російські військові колони, як повідомляється, 9 вересня рухалися на посилення харківського напрямку.

Багато російських ЗМІ та блогерів висловили сподівання, що це підкріплення стабілізує лінію фронту і зупинить наступ українців на Ізюм, незважаючи на те, що Міноборони Росії не змогло відреагувати на ситуацію, що складається, за кілька днів до цього.

Російські блогери, ймовірно, сприйняли б заяву Міноборони про виведення військ, як вони раніше зробили з відступом росіян з острова Зміїний та іншими тактичними втратами Росії, якби російський інформаційний простір не був перенасичений кадрами українських успіхів.

Такі невідповідності в повідомленнях ще раз підтверджують оцінку ISW про те, що Міноборони Росії стикається з труднощами реагування на несподівані події в рамках встановленої інформаційної структури, яка зображує російське вторгнення в Україну як просту і бездоганну операцію.

Найголовніше, що такі неусвідомлені інформаційні методи підривають довіру російської громадськості до повідомлень Міноборони Росії та руйнують пропагандистський фасад Кремля.

7. Російські блогери також розкритикували російську окупаційну владу за те, що вони не організували евакуаційні заходи в Харківській області.

Дехто відзначав, що окупаційні адміністрації дезорієнтовані та позбавлені ініціативи.

Український контрнаступ фактично паралізує російське окупаційне керівництво, яке, ймовірно, боїться за свою долю.

8. Ключові висновки

Українські сили в Харківській області руйнують російську оборону на півночі Донбасу, і, ймовірно, повернуть собі Ізюм у найближчі 48 годин.

Міноборони Росії оголосило про виведення військ з району Балаклія — Ізюм 10 вересня, і нездатність Міноборони Росії створити ефективні інформаційні умови колапсує російський інформаційний простір.

Оголошення про виведення військ та нездатність окупаційної влади організувати евакуацію ще більше відштовхують російських блогерів та націоналістичні спільноти, які підтримують грандіозне бачення Кремля щодо захоплення всієї України.

Українські війська вийшли на позиції в межах 15–25 км від російсько-українського кордону на північному сході Харківської області, північній околиці Ізюму, південній та південно-західній околиці Лиману та захопили західну частину Куп’янська.

Російські сили зміцнюють передові позиції в Херсонській області, тоді як українські сили ведуть позиційні бої та продовжують свою кампанію щодо перехоплення російських логістичних ліній.

Російські сили провели обмежені наземні атаки на північ від Харкова, на південь від Бахмута та на захід від Донецька.

Рекрутингові кампанії у Росії викликають деяку критику серед російських блогерів та мешканців регіонів.

Повідомляється, що російські сили посилюють фільтраційні заходи у Херсонській та Запорізькій областях у відповідь на контрнаступ українських військ на Південному напрямку.

Institute for the Study of War

Агія Загребельська

Український наступ розглядається як зміна контурів війни, — The New York Times

Падіння стратегічно важливого міста Ізюм на сході України — найнищівніший удар по Росії з моменту її принизливого відступу з Києва.

Блискавичний наступ українських військ на північному сході країни змінив ситуацію, яка перетворилася на кровопролитну війну на виснаження. За лічені дні російські передові лінії підірвані, московські війська убігають і одне село за іншим знову встає під жовто-блакитний прапор України.

У суботу українська влада заявила, що їхні війська взяли східне місто Ізюм, стратегічно важливий залізничний вузол, який російські війська захопили навесні після кровопролитної багатотижневої битви.

Міністерство оборони Росії, яке напередодні заявило, що зміцнює свої оборонні позиції в регіоні, в суботу підтвердило, що вивело свої сили з Ізюму для «перегрупування». Хоча у заяві було зроблено спробу представити виведення військ як заздалегідь спланований крок, розкидана військова техніка вказувала на поспішний відступ, щоб уникнути оточення.

Хоча 12 000 жителів із 40 000 довоєнного населення святкували звільнення Ізюму від російського контролю, їхня радість була стримана руйнуваннями, що сталися за останні шість місяців.

«Немає жодного житлового будинку, який би не постраждав», — сказав Марченко. «Опалення – найбільша проблема. Я сумніваюся, що ми зможемо відновити систему опалення до зими».

Взяття Україною Ізюма може стати поворотним пунктом у війні, поступаючись лише принизливій поразці Росії на околицях української столиці, Києва, навесні.

Успішний український наступ, який розпочався минулого тижня в районі другого за величиною міста України, Харкова, є свідченням витривалості українських військ і в черговий раз недоліків російської військової машини.

«Українські війська не зупинилися після досягнення першого міста, а навмисно вирішили обійти міста, щоб просунутися глибше за російські лінії», — сказав Роб Лі, військовий аналітик Інституту досліджень зовнішньої політики.

Успіх українського наступу на півночі країни припадає на критичний момент. Окрім підняття бойового духу країни та зриву планів Росії щодо анексії окупованої території, наступ відбувається напередодні зими, коли очікується, що лінії фронту замерзнуть, а світова енергетична криза може послабити підтримку України з боку Заходу.

Але вже зараз, до випадіння першого снігу, українські війська завдали серйозного удару по своїх російських супротивниках, що гарантує, що навесні, якщо не буде жодних невдач, результат війни може змінитися на користь України, кажуть аналітики.

«Чим далі просуваються війська, тим складніше їх утримати, але, схоже, Росія не мала достатніх резервів, щоб зупинити прорив або утримати ці міста», — сказав Лі.

Колапс російських військових, що призвів до втрати Ізюма, значною мірою пояснюється одним простим фактом: російські війська залишили свої фланги без захисту, можливо, через нестачу військ, виснаження призовників і низького морального духу.

З початку літа російські війська були розгорнуті на Донбасі, багатому на мінеральні ресурси регіоні шахтарських міст і полів, розташованих на схід від Ізюму. Захоплення східних степів України є однією з головних військових цілей Москви, і в червні та липні її військам вдалося захопити два промислові міста — Сєвєродонецьк та Лисичанськ.

Але в останні тижні десятки тисяч російських військ було також перекинуто на південь, для захисту від широко розрекламованого українського наступу, який розпочався минулого місяця на Херсонщині.

Хоча південний наступ може здатися фінтом, який готує поле бою на північному сході до приголомшливого прориву Києва, обидві атаки були добре сплановані та підтримані значною кількістю сухопутних військ.

«Нам потрібно почекати, щоб побачити, як далеко вони зможуть просунутися, але наступ на північному сході та в Херсоні говорить нам про те, що Україна має перевагу в живій силі і може ефективно її використати», — сказав Лі. Втрати на півдні, як нещодавно повідомили дислоковані війська, були значними, хоча українські сили відбили кілька сіл.

Людські ресурси та боєприпаси – два визначальні елементи шестимісячної війни в Україні. Майже в кожній категорії у Росії їх більше, вона насичує українські позиції нищівними артилерійськими обстрілами і неухильно просувається вперед з лініями військ, незважаючи на найстрашніші втрати.

За оцінками західних розвідувальних агентств, втрати обох сторін обчислюються десятками тисяч людей, що робить нещодавні успіхи України ще більш примітними і водночас наголошує на втомі російських рядів, які, за даними агентств, з початку війни втратили 80 000 поранених і вбитих.

«Ми ще багато чого не знаємо про цей наступ, але ясно, що він був добре спланований і проведений українськими військами», — сказав Лі. «Це схоже на дуже ефективну операцію із застосуванням комбінованої зброї: танків, механізованої піхоти, сил спеціальних операцій, ППО, артилерії та інших систем».

Але оскільки ситуація на полі бою змінюється з кожною годиною, все ще залишається незрозумілим, як розвиватимуться події найближчими днями. Проросійські блогери розмістили численні зображення третього армійського корпусу Росії, що прямує до Ізюма, хоча, зважаючи на все, перекидання сил відбулося занадто пізно.

Російські військові, як і раніше, мають у своєму розпорядженні велику кількість військ і, зокрема, авіацію, і, швидше за все, спробують контратакувати або, принаймні, переслідувати українські війська в міру їхнього просування.

Після того, як російські війська захопили Ізюм у перші місяці війни, це дало їм вирішальну перевагу у східних областях України — Луганській та Донецькій, відомих під загальною назвою Донбас. В результаті стратегічно важливі міста регіону, що утримуються українськими військами, опинилися в пастці в кишені, що повільно скорочувалася, в міру просування російських військ.

Контроль Росії над Ізюмом гарантував, що українські війська мали бути розгорнуті там, щоб утримати російські війська від подальшого просування на захід. Це, у свою чергу, означало, що важливі ресурси та війська не могли бути спрямовані на інші ділянки фронту.

Але російські успіхи на Донбасі зупинилися протягом літа, оскільки виснажені підрозділи взяли паузу для відпочинку і з невизначеним успіхом намагалися поповнити свої лави та запаси зброї, броні та боєприпасів.

Ці проблеми ще більше посиляться із втратою Ізюма. Будучи важливим вузлом постачання, місто було перевалочним пунктом для російських військ у деяких районах Донбасу. Якщо ці шляхи будуть перервані, що здається дедалі ймовірнішим, російські сили, особливо їхні артилерійські батареї, зазнають дедалі більшого навантаження.

Оскільки Ізюм наразі перебуває під контролем України, динаміка на сході змінилася. Це дало київським військам більше географічних можливостей для проведення подальших наступальних операцій та послабило тиск на міста, які зазнавали безперервних російських обстрілів, таких як Краматорськ та Слов’янськ на Донбасі.

Українцям, ймовірно, доведеться обробляти сотні, якщо не тисячі російських полонених, захоплених під час їхньої зачистки на північному сході, а також розподіляти російське військове обладнання, що високо цінується.

На неперевірених відео, розміщених у соціальних мережах останніми днями, були показані поспіхом кинуті бронетранспортери та танки – види техніки, яких українським військовим дуже не вистачає, оскільки їхнє озброєння радянського періоду було зруйноване внаслідок багатомісячних боїв.

Хоча захоплена російська техніка стає дедалі важливішою для виснажених українських військ, артилерія, далекобійні ракетні комплекси HIMARS та системи протиповітряної оборони, які постачають Захід, досі відігравали значну роль у результатах наступальних операцій.

Але західні аналітики також приписують недавні перемоги Києва перевагам в тактиці, кращому плануванню, вищому моральному духу та децентралізованій структурі командування, що, мабуть, разом дозволило його військовим захопити ініціативу і, на даний момент, досягти успіху проти чисельно переважаючих сил.

Агія Загребельська

Банкова антиамериканська від мозоку до кісток

Вони не хочуть, щоб сюди приїжджали політики та дипломати з США

Вони ненавидять, коли в Україну їде Блінкен або Остін і системно намагаються зіпсувати візити, щоб менше бажання було у американців сюди їздити

Їх мрія: щоб долари та зброю перекидували через парканчик і навіть не заїкалися, що це хтось дав, а не Банкова сама знайшла

Чому?

Бо США говорять про реформи

Про призначення голови НАБУ

Про санкції на Фрідмана

Про вищу раду правосуддя

І взагалі ставлять під сумнів, що в Україні є цар та люд, розповідаючи про демократію, свободу слова та вибори

Отак все просто і одночасно гидко

Агія Загребельська

Новини про наш контрнаступ в деяких ЗМІ мають особливо важливе значення

Ось що прочитає арабський світ про Україну сьогодні:

Україна змушує Росію відступити у контрнаступі, — Arab News

Українські війська в неділю перейшли у контрнаступ на сході країни, використовуючи швидкі успіхи, досягнуті за тиждень боїв, які різко змінили перебіг конфлікту.

Швидкі дії України щодо повернення окупованих Росією районів на північному сході Харківської області змусили Москву відвести свої війська, щоб запобігти їхньому оточенню, та залишити значну кількість зброї та боєприпасів у ході поспішного відступу.

Радісний президент України Володимир Зеленський висміяв росіян у відеозверненні наприкінці суботи, заявивши, що «російська армія в ці дні демонструє найкраще, на що вона здатна — показує спину».

Відступ росіян ознаменував найбільший успіх українських військ на полі бою з того часу, як на початку майже семимісячної війни вони зірвали спробу Росії захопити столицю, Київ.

У незграбній спробі зберегти обличчя, Міністерство оборони Росії заявило, що відведення військ з Ізюму та інших районів Харківської області було спрямоване на зміцнення російських сил у сусідній Донецькій області на півдні.

Ця заява була схожа на виправдання, яке Росія дала для відведення своїх військ із Київської області на початку цього року, коли їм не вдалося взяти столицю.

Угруповання російських військ навколо Ізюму було ключовим для зусиль Москви із захоплення Донецької області, і їх відвід тепер різко послабить російські можливості для продовження наступу там.

Відступ викликав гнівні коментарі російських військових блогерів, які засудили його як велику поразку та закликали Кремль відповісти на нього активізацією військових дій.

Багато хто в’їдливо критикував російську владу за продовження феєрверків та інших пишних урочистостей у Москві, які відзначали міське свято в суботу, незважаючи на поразку в Україні.

У той час, як російські війська поспішно відступали з Ізюму під українським вогнем, президент Росії Володимир Путін був присутній на відкритті величезного колеса огляду в московському парку, нового транспортного сполучення та спортивної арени.

Ці дії наголосили на прагненні Кремля продовжувати вдавати, що війна, яку він називає «спеціальною військовою операцією», йде за планом, не впливаючи на ситуацію в країні.

На знак потенційного розколу в російському керівництві Рамзан Кадиров, який підтримує Кремль, лідер Чечні, заявив, що відступ з Харківської області став результатом прорахунків російського військового керівництва.

«Вони припустилися помилок, і я думаю, що вони зроблять необхідні висновки», — сказав Кадиров. Якщо у найближчі день-два вони не внесуть зміни до стратегії проведення спеціальної військової операції, я буду змушений звернутися до керівництва Міноборони та керівництва країни, щоб пояснити реальну ситуацію на місцях».

Міністр оборони України Олексій Резніков заявив у телекоментах у суботу, що росіяни відрізані від ліній постачання, і передбачив нові успіхи.

«Це буде як лавина», — сказав він, передбачаючи відступ Росії. «Одна лінія оборони похитнеться, і вона впаде».

Незважаючи на успіхи України, держсекретар США Ентоні Блінкен та голова НАТО попередили у п’ятницю, що війна, ймовірно, затягнеться на місяці.

Блінкен сказав, що конфлікт набуває критичного періоду, і закликав західних прихильників України продовжувати надавати підтримку протягом зими, яка може виявитися важкою.

У неділю сталася ще одна важлива подія: найбільшу в Європі Запорізьку атомну електростанцію знову підключили до електромережі України, що дозволило інженерам відключити останній діючий реактор у спробі уникнути радіаційної катастрофи, оскільки в регіоні йдуть бої.

Протягом кількох попередніх днів АЕС працювала в «острівному режимі», коли лише один із шести реакторів працював для живлення систем охолодження та іншого важливого обладнання.

(Оновлено 14:00)

Мурлокотан Паштетофф-сосискин

Очевидно, що протягом останніх 2-х діб командування військ противника на Вовчанськом та Сватовському напрямках вирішувало два основних завдання — намагалося організувати більш-менш сталу лінію оборони між Печеніжским водосховищем та Дворічною, а також намагалось утримати позиції по східному берегу Осколу… Ні перше, ні друге завдання, судячи зі всього, противнику виконати у повній мірі так й не вдалося…

Доброго ранку… шановне панство… з похмурою вас неділею…

Якщо пам’ятаєте, я писав, що багато в чому, подальша доля українського наступу буде залажитиме від того — чи вдасться російському командуванню втримати район північніше дороги Чугуїв — Куп’янськ…

Я виявився правим, як з’ясувалося — саме події у цій частині українського наступу, на відміну від долі угрупування військ противника під назвою «Изюм» (яка по суті, після виходу українських військ до Куп’янську й загалом на широкому фронті на правий берег Осколу, ВЖЕ була вирішена ще позавчора увечорі), цілком вірогідно будуть визначати його долю у максимального широкому сенсі цього слова… Більше того, стало очевидно, що за результатами боїв саме на північному та північно-східному флангах українського наступу воно має всі шанси перерости з оперативного у стратегічне…

Особливо випукло та красномовно це стало зрозуміло після появи вчорашньої заяви мо рф про «перегруппування сил та засобів Балаклійсько- Куп’янського угрупування військ на Донецький напрямок для підсилення зусиль…».

Так, шановне панство… я, на відміну від більшості з вас, не вважаю, що до змісту цих заяв шойговської «бАгАдельни» варто відноситись як до чергової тупорилої відмазки. В ній таки міститься сенс, який відображає достатньо відчутні СТРАТЕГІЧНІ зміни у загальній ситуації, до яких призвів саме український наступ південно-східніше Харькова… і згідно саме цих заяв, цілком можливо (звісно, лише до певної міри) спрогнозувати дії  оперативного та стратегічного командування військ противника.

Але, про все по порядку…

Збереження своїх позицій на північь від дороги Чугуїв — Куп’янськ, включно з останнім, в умовах розвитку українського наступу у напрямку переправ черех Оскол й далі на південь у бік Ізюму, гарантувало російському командуванню гіпотетичну можливість підтримувати МТЗ свого угрупування в районі Ізюму, нехай й «окольными» шляхами. Для цього потрібно було лише дві речі:

— не допустити форсування українськими військами Осколу нижче Куп’янська (у Сенькова та Борової)

— та зберегти той самий «каЛідор» між Рубці та Святогорськом…

Більше того, забезпечення контролю над «вхідною брамою» цього «караванного» шляху  — Куп’янським транспортним вузлом… не було таким вже вирішальним, яке це прийнято вважати зараз багатьма експертами. Навіть втратавши контроль над західною частиною міста та мостами через Оскіл, противнику для продовження «перетіку предметів постачання» на півдіень у бік Ізюму було достатньо утримувати Дворічну та Куп’янськ — Вузловий

На ранок вчорашнього дня до російського командування дійшло, що нічого з того, що я перерахував вище зробити не вдасться…

— вже увечорі попереднього дня українські передові підрозділи таки пересікли Оскіл… (де саме, я звісно, не скажу…)

— а прорив з півдня українських військ до Ліману, скажимо так, поставив під дуже велике питання взагалі можливість утримання того самого «каЛідору»…

Усвідомивши собі усі ці «пріколи», російське командування почало у нічь на 10-е вересня витягувати з майже уже «зачиненого»  Ізюмського стойбища свої сили та засоби…

2. В цей момент, багатьом «побічним спостерігачам» здалося, що у росіян «фронт посипався». Мовляв, все… «здувся дядя» (угрупування «Изюм»).

І дійсно, фронт посипався… але не в тому місці, на яке всі подумали… Не під Ізюмом та Сватовим… а зовсім в іншому місці.

Тут я повинен зупинитися, й зробити паузу, щоб висловити своє захоплення українським командуванням.

Це ВПЕРШЕ… бо я, взагалі, зазвичай, уникаю будь-яких комплиментів, або оцінок у бік українського командування. Через те, що вважаю це у вищий мірі суб’єктивним з мого боку, адже очевидно, що бути «беспристрастным» до рідного мені війська, я апріорі не можу. Але тут, навіть я, не втримався… Такого вищого пілотажу, щодо «оперативного чуття» та розуміння усих особливостей та нюансів ситуації, яка дуже швидко та динамічно змінюється… я на практиці не зустрічав.

Зараз поясню чому я так кажу…

Після того, як командування військ противника зуміло підтягнути у район східніше Оскільского водосховища цілий ряд резервів (головним чином зі складу 2-ї ЗВА та ряду підрозділів 41-ї ЗВА) й почало готувати «активні дії» (читай — контра-атаки) на лівому фланзі свого угрупування «Изюм», аби не допустити розвиток наступу ЗСУ в районі Ліману, одночасно пригальмовуючи процес «витягування» своїх сил та засобів з під Ізюма та почавши активні дії на східному березі Осколу…стало зрозуміло, що «певні шанси» у противника є… якщо йому вдасться досягнути усіх цих цілей.

Треба розуміти, що російське командування виходило з того, що «українці концентрують свої головні сили та зусилля саме на Ізюмі» і відповідно, для того щоб зірвати (зупинити) весь український наступ треба «просто удержать Изюм и Лиман».

Ось тут й виявилось те, про що я сказав вище… Саме в цей момент, українське командування приймає рішення, яке зразу й безповоротно зводить усі ці зусилля росіян… майже на нівець…

Не поспішаючи переконувати росіян у зворотьньому, стосовно своїх намірів по відношенню до району Ізюма, українське командування раптово «активізує» своєї північне угрупування зі складу військ, які були введені у прорив.

До цього моменту, головним призначенням цього угрупування було нібито другорядним — прикрити з півночі «головні сили», які стрімко просувалися в цей момент на Ізюм та до переправ через Оскіл…

І дійсно, зайнявши район Шевченкове та Старовіровка — Грушівка, воно цілком успішно справлялося із поставленим завданням… відбивало спорадичні та хаотичні «контра-атаки» так званих «резервних» підрозділів зі складу 11-го АК  та 20-ї ЗВА, яких їх командування у лихоманці жбурляло, як йому здавалося «на фланг укропов, которые прорвались к Купянску и Изюму» у самогубчі спроби «прорваться южнее», а також повільно, але впевнено просувалось у північному напрямку…

Усе змінилося вчора…

Раптово, це угрупування із стану повільного «перетікання» за умовну лінію Куп’янськ — Новий Бурлук… різко оживилося і почало стрімко наступати… Причому, як на північ (в тому числі і вздовж східного берегу Печенізького водосховища), так й и на  північний схід… Так й ще в такому темпі, що у росіян склалося враження, що по основній дирекції свого наступу це українське угрупування ще й примудряється «висаджувати тактичні десанти»…

Залишки російських військ (головним чином, зі складу тих самих «ближніх резервів» з території Бєлгородської області… тобто — 144-ї мсд 20-ї ЗВА та 18-ї мсд 11-го АК, загалом приблизно до 3-х «умовних» БТГр)… ефективного спротиву цьому наступу чинити, після власних «результативних», але явно дебільних контр-атак «з ходу», були неспроможні…

Причому, трапилась ця вибухоподібна активізація українських військ на цьому напрямку… якраз в той момент, коли російське командування «щось там собі надумало» в районі Ліману та східного берегу Осколу…

Загалом, вийшло, якось… не дуже «вдобно». Росіян знову застали, образно кажучи, «не в то время и не в том месте». Вже до вчорашнього вечора передові підрозділи ЗСУ підійшли з півдня до околиць Вовчанська, перерізали дорогу Вовчанськ — Куп’янськ «вище» Великого Бурлука» і підійшли до його ближніх підступів. По стану на вечір, росіяни контролювали на цьому напрямку лише Дворічну…

Тож, внаслідок таких стрімких та рішучих дій ЗСУ у самого початку «животворящей артерии» Вовчанськ — Ізюм…не кажучи вже про явно «загрозливу» возню навколо Куп’янська… російське командування такі спромоглося дійти до цілком розумного висновку про те, що… «изюмский риск, конечно, дело благородное… но, сцукО, опасное»… і продовжило витягування своїх військ з району Ізюма.

Більше того, стало зрозуміло, що увесь цей Печенізько — Вовчанський «куток» Харьківської області України також не втримати, бо це як «воронка», яка буде затягувати та губити усі підходячі у цей район резерви, але це геть не зупинить триваючий південіше український наступ…

Тож, командним та штабним структурам українського війська, які діють на цьому напрямку, дійсно можливо поаплодувати…

Результати вчорашнього дня, а також то саме «усвідомлення» російського командування, стосовно ситуації на північному фасі українського наступу… якраз й вилилося у «офіційну заяву мо рф», щодо перегруппування «з метою підсилення»…

Нарешті вони зрозуміли, що «палити» свої резерви тут можливо довго й зі смаком (якщо, звісно їх в тебе дохера), але це ні до чого так й не призводить… на стан, обсяги та темпи МТЗ військ «під Ізюмом» це впливає дуже й дуже «опосередковано».

Тому, власне, й було, зі слів очкастого пиздуна Конешенкова, решено «произвести передислокацию»… а простіше кажучи, була визнана безпереспективність утримання цієї території (або, навіть, краще сказати спроб «купировать наступление укропов с этой стороны»).

Таким чином, стає зрозуміло, що внаслідок українського наступу південно-західніше, а відтепер й західніше Харькова у нашого командування з’являється дуже непоганий шанс вийти на державний кордон України на достатньо вагомому, щодо протяжності, відтінку. Що, в свою чергу, з цілком очевидних причин, може достатньо суттєво вплинути на загальну стратегічну ситуацію… Я вже не кажу про те, що в такому разі й доля тих російських військ, які зараз контролюють смугу території вздовж ДКУ північніше та північно-східніше Харькова… також «стає руба» на повістці дня…

Alexander Kovalenko

Российское ядерное оружие опасно для самой же россии

На протяжении последних, чуть более 6 месяцев я регулярно отвечал на вопросы, о вероятности применения ядерного оружия россией используя доводы политического, геополитического и около политического формата. Но сейчас, уверен, российские говорящие головы всех уровней, после ряда интересных сообщений с зоны боевых действий, могут опять угрожать применением ядерного оружия по Украине.

Что же, поговорим о технической составляющей.

Не так давно путин отдал приказ на проведение проверки готовности ядерной триады. Так вот, результаты его тогда не порадовали.

Дело в том, что российское ядерное оружие опасно для применения самой же россии.

У каждой стоящей на вооружении МБР вс рф высок риск отказа и ЧП на 4-х этапах:

-пуск и сбой старта в шахте;

-пуск и самоподрыв в шахте либо на начальной траектории;

-пуск и самоподрыв в воздушном пространстве над россией;

-пуск и падение МБР на территории россии в связи с отказом двигателя с двумя сценариями – подрывом боеголовки пир падении и не подрывом;

-пуск, достижение цеди, но отсутствие детонации боеголовки;

То есть, вероятность сценария того, что российская МБР с ядерной боевой частью достигнет цели назначение и взорвётся именно там, намного, намного ниже, чем вероятность того, что всё это произойдёт именно на территории россии.

И осознание этих фактов лишь добавляет красок к прослушиванию выступлений российских говорящих с концертной программой “Ядерный пепел”.

Кстати, самое интересное, что в Северной Корее ракеты надежнее, чем российские, просто потому, что они новее.

Леонид Швец

Где Путин, там победа

Колесо обозрения «Солнце Москвы», которое вчера открывал Путин, сломалось. Людей, купивших билеты, просят сдать их или прийти после устранения поломки.

Неполадки в работе начались еще вчера – несколько раз самый высокий в Европе аттракцион останавливался и люди застревали на высоте в 140 метров.

Вчера администрация карусели приняла решение не пускать  часть посетителей, а сегодня сообщила о «возобновлении работы с ограничениями», хотя дежурящие возле колеса сотрудники прямо говорят, что оно не работает.

(Оновлено 13:00)

«Зеркало недели»

Идей по трансформации мирового порядка больше нет. Попытки сформулировать некие приемлемые концепции на протяжении нескольких последних лет были неубедительными. Шесть месяцев войны России против Украины невероятно ускорили время, сделав невозможное возможным. Они проявили крупнейший интеллектуальный кризис со времен кончины СССР, причем как на Западе, так и на Востоке. Когорта западных профессоров, чьи имена до недавнего времени внушали если не восторг и трепет, то хотя бы уважение, как оказалось, так ничего и не поняли — ни в СССР, ни в том, что от него осталось. Смерть Горбачева и панегирики по этому поводу, а также бесконечные мантры о необходимости умиротворения агрессора — лучшее тому доказательство. Непонятно, сколько можно объяснять, что невозможно танцевать танго с бандитом из подворотни. Есть случаи, когда высокие каблуки используют не по прямому назначению, и весьма эффективно.

Сергей Корсунский  Война с Россией: каким должен быть мир после победы Украины и Запада?

«Грани. Ру»

Дни побед

Россия потерпела крупнейшее военное поражение в постсоветской истории. Огромный успех ВСУ на восточном фронте, где они тактически переиграли противника, обрушили оборону всей изюмской группировки, обратили рашистов в бегство, стремительно и бережно освободили большую территорию с важнейшим железнодорожным узлом снабжения и за четыре дня дошли до Донецкого аэропорта, стал возможен благодаря несокрушимому моральному духу украинских воинов, полководческому таланту командования и западным оружейным поставкам.

Украинский прорыв посрамил «замирителей». Их предательский дискурс остроумно отзеркалил американский военный журналист Нолан Петерсон: «Я думаю, настало время призвать Северную Корею прекратить вооружать российскую армию и побудить Москву немедленно просить о мире на условиях Киева. В конце концов, эти наживающиеся на войне люди в Пхеньяне просто хотят продлить войну и сражаться до последнего россиянина».

Психологический эффект украинских побед для Запада огромен: жертвы не напрасны, Украина выстоит. Нужно поставлять больше оружия, затягивать санкционную удавку и терпеть неизбежные неудобства этой зимой — ради полной победы над русским фашизмом.

Международная поддержка Украины укрепится и расширится. Это урок для всех «колеблющихся», «нейтральных» и ведущих двойную игру.

На фоне позорного бегства рашистов с новой силой звучит тема возмездия. Среди российских пленных есть известные следствию военные преступники, на освобожденных территориях выявляют коллаборационистов, не успевших сбежать в Белгород, z-пропагандисты панически корректируют концепцию геноцида и огребают от собственной паствы.

Москвичи еще оглушают себя праздничным салютом, но с путинского колеса обозрения им скоро откроется историческая панорама.

А тем немногочисленным россиянам, которые искренне болеют за ВСУ и желают поражения своей стране, придется честно ответить на вопрос, где они были восемь лет.

«Обозреватель»

Александр Левченко

В Москве хвалятся, что могут повторить, а Шольц боится дать Украине «Леопарды»

С начала сентября т.г. ВСУ освободили более тысячи квадратных километров временно оккупированной российской армией территории Украины. В Харьковской области линия столкновения переместилась на 50 километров к востоку. Украинская армия имеет небольшое продвижение и в южном направлении. Все это стало возможным благодаря получению украинской стороной тяжелых вооружений США и европейских союзников.

Перед этим русские оккупанты использовали большое преимущество, прежде всего, в артиллерии, а еще больше в количестве произведенных пушечных выстрелов, имея огромные запасы снарядов. В течение мая-июня т.г. были дни, когда на количество выпущенных россиянами снарядов украинцы могли ответить только таким количеством автоматических выстрелов.

Это были тяжелые времена. Когда на линию фронта начало прибывать тяжелое оружие от союзников, тогда войска агрессора были остановлены практически по всем направлениям наступления на Донбассе, юге Украины и Харьковщине. А когда поступило тяжелое вооружение уже в достаточных количествах, тогда украинские войска с начала сентября пошли в контрнаступление. Если на южном направлении россияне ожидали уже долгое время заблаговременно объявленное наступление украинских подразделений, поэтому были достаточно подготовленными и почти не отступали, то на востоке, когда параллельно произошло украинское наступление, российская оборона затрещала и порвалась.

Было освобождено несколько десятков деревень и город Балаклея вместе с большими потерями россиян в пехоте, танках и бронетранспортерах. На ранее объявленное направление возможного украинского наступления на юге россияне перебросили значительные резервы из Крыма и боеспособные подразделения из Донбасса и востока. И тут на восточном направлении пришел неожиданный удар для российских войск и их командования. Уже очень быстро может быть освобожден и Купянск.

Важно, чтобы прибытие западного тяжелого вооружения не прекращалось. Стагнация в обеспечении украинской армии может сразу отразиться на линии фронта. Хотя в свое время очень многие поклонники Москвы выражали «беспокойство» отправкой вооружений Украине. Они выславливали примитивные соображения, что вооружение Украины приведет только к продолжению войны и гибели большего количества мирного населения.

Если Москва планировала закончить войну через несколько дней или недель, то вооружение украинцев может не только продолжить войну, но и позволить заставить Кремль отозвать свои войска из Украины. Когда бывший член известной группы Pink Floyd говорит, что вооруженные Западом украинцы только продолжат гибель мирных людей, это только свидетельствует, что он вообще ничего не понимает ни в войне, ни в ее ведении, что хорошо знает население бывшей Югославии, когда начав вооруженный конфликт одна сторона была вооружена до зубов, а другая имела только охотничьи ружья.

Поэтому первая великодержавная сторона с начала боев получила большое преимущество и завоевала огромные территории. Но когда другая сторона тоже вооружилась, то преимущество первой стороны, желавшей закончить войну как можно быстрее, просто испарилось. Возможно, бывший член упомянутой рок-группы своими песнями остановит российскую агрессию, но вряд ли. Он даже не догадывается, что для «русского мира» он лишь представитель загнивающего Запада, который погибнет от самоуничтожения. А украинцам нужно не только остановить врага, но и выгнать силой в пределы РФ. А это не сможешь сделать только с барабанами и гитарами.

Турецкий президент Эрдоган прибыл с визитом в страны западных Балкан. На одной пресс-конференции он заявил, что Запад должен понять Путина. Если ЕС ввел экономические санкции, то потому и останется без российского газа. Так что «умная» Турция не присоединилась к санкциям и теперь не испытывает никаких проблем с Москвой. Понятно, что для такого пророссийского мессиджа он выбрал подходящее место – в Белграде. Только Анкара забывает, что продажей нефти и газа в западном мире Москва ежедневно зарабатывает миллиард долларов. Один день войны в Украине Кремлю стоит меньше. Так что ЕС реально желает снизить российские доходы, чтобы поднять стоимость войны РФ в Украине. Турция не присоединилась к этому важному мероприятию и этим еще хвастается. Все мы свидетели, что Анкара решила заработать на войне в Украине, поддерживая то одну, то другую сторону. Только для страны-члена НАТО это странная позиция.

Эрдоган также критиковал Запад, что тот лицемерно посылает Украине только старое оружие. С этим можем быть согласны частично. Что-то и от новейшего оружия Украина получает. К примеру, американские HIMARS помогли остановить российское наступление. Они стали ночным кошмаром для всего путинского войска. Россияне даже объявили охоту на каждую единицу этого вооружения. На пресс-конференции в российском минобороны уже много раз звучали заявления об уничтожении этих систем залпового огня с координатами, где они были ликвидированы. Если составить все эти заявления, то получится, что у Украины не осталось ни одной такой системы. Однако, похоже, что россияне не смогли уничтожить ни одну такую единицу. Они просто уничтожали деревянные макеты, а ни один боевой образец не пострадал. Но президент Эрдоган прав, что получаемое из стран НАТО — бывших социалистических стран советское вооружение не столь эффективно, хотя оно достаточно помогает в ведении кровавых боев. Всегда лучше хотя бы что-нибудь получить, чем ничего.

Это величайшая война после Второй мировой. Каждая сторона потеряла достаточно много военной техники, поэтому радостно принимает и устаревшее вооружение. Москва расконсервировала практически все вооружения, уже 30-40 лет находящиеся на складах. Сейчас уже взялась за белорусские склады вооружений. Также Кремль договорился с Северной Кореей о приобретении старого советского вооружения китайского производства. Если бы Киев от Запада получал только новейшие виды вооружения, то война уже возможно была бы закончена и выдворена домой русская армия. А так Германия не дает Украине новые танки Леопард. Она считает их наступательным оружием. А как можно освободить временно оккупированную территорию, как не военным нападением на агрессора? Тогда Эрдоган прав, это лицемерие.

Похоже, каждый понемногу не желает слишком нервничать Путина, а тот упорно продолжает войну с надеждой затягивания на годы. А это значит нескончаемое продолжение страданий украинского народа. Понимаем, что каждый стоит, прежде всего, за себя, но немецкий канцлер Шольц должен знать самое популярное сейчас в России выражение: «можем повторить». Подразумевается, что русская армия снова, как в 1945 г., завоюет Берлин. Так что украинцы защищают не только себя, но и немецкий народ, и об этом Шольцу следует никогда не забывать.

(Оновлено 12:00)

«Цензор.Нет»

Александр Кочетков, аналитик, политтехнолог

О стратегии наступления

В Харьковской области произошло следующее: ВСУ удалось незаметно для противника собрать мощный кулак, который пробил линию обороны россиянцев. За этой линией обороны в городах и поселках находились сравнительно небольшие гарнизоны, состоящие из «мобиков» ДНР-ЛНР, а также Росгвардии, которая способна разгонять протестующих в России, не оказывающих сопротивления. Но не противостоять нашей регулярной армии.

Такой прорыв позволил наступающим частям ВСУ освобождать населенные пункты, как выражаются военные, «с колес», не встречая особого сопротивления. Что и привело к стремительной деоккупации украинских территорий площадью свыше 2 тысяч кв. км, сопровождаемой паническим бегством оккупантов и их приспешников.

Но наступательный маневр имеет свои пределы. Наиболее целесообразно продвинуться примерно на 70 км — это дистанция, на которую добивает наша дальнобойная артиллерия и РСЗО. Затем остановиться, выстроить оборону и зачистить освобожденную территорию. Потому что там осталось полно оккупантов, которые бросили свои позиции, они деморализованы, но вооружены, и их необходимо нейтрализовать — взять в плен либо уничтожить.

После это следует подтянуть резервы, артиллерию, фронтовую ПВО, организовать новые линии логистики. Сдержать попытки контрнаступления врага и только после этого продолжить свое наступление. Но не обязательно на этом же участке, скорее, там, где враг нас не ждет.

Я все это к тому, что не стоит рассчитывать на немедленную деоккупацию Луганской и Донецкой областей. Победная эйфория здесь совершенно недопустима. И уже тем более неуместны некие дилетантские огорчения, если наше наступление замедлит свой темп.

Напомню, что на Донецком направлении идут тяжелейшие бои, враг пытается достичь там успехов, чтобы как-то компенсировать поражения на других участках.

При этом, Украина выиграла первый этап войны, не допустив блицкрига. Украина выиграла и второй этап — сражение за Донбасс, не допустив захвата Луганской и Донецкой областей в их территориальных границах. Можно констатировать, что мы выиграли и третий этап — сражение за инициативу, и теперь именно Украина диктует ход событий на фронте.

Война завершится не завтра. Настоящий мир придет только тогда, когда мы нанесем агрессору такое поражение, которое вызовет масштабный кризис и смену власти в недоимперии. Я считаю, что это произойдет не раньше, чем мы приступим к освобождению Крыма, не важно, чисто военным или военно-дипломатическим путем.

С Крыма началось, им и закончится. И все будет Украина!

(Оновлено 11:00)

«Украинская правда»

Михаил Дубинянский

Украинский щит

«Те, кто «отрекаются» от насилия, могут делать это только потому, что другие творят насилие за них». Джордж Оруэлл приводит эту мысль в одном из своих эссе – как пример очевидного факта, неприемлемого для убежденных пацифистов.

Кому-кому, а современной Украине оруэлловские слова особенно близки. Фактически в 1991-2022 годах наши соотечественники успели побывать в обеих ипостасях. Сначала в роли отрекающихся от насилия, а потом в роли тех, кто творит насилие за других.

Более двух десятилетий независимая Украина оставалась страной победившего пацифизма. Главным отечественным достижением в девяностые считалось отсутствие собственного Карабаха или Приднестровья.

Главным достоинством первого Майдана – его абсолютно мирный характер. А главным аргументом против сближения с РФ был следующий: «Вы же не хотите, чтобы ваши дети воевали в Чечне?»

Мысль о том, что тем же самым детям придется воевать за суверенитет и территориальную целостность Украины, казалась абсурдной. А украинские вооруженные силы выглядели нелепым рудиментом из прошлого, который вообще не нужен в просвещенном XXI веке.

Да, украинцы 1990-х и 2000-х могли отречься от насилия и быть пацифистами. Но лишь до тех пор, пока США и НАТО были готовы творить насилие для поддержания порядка в комфортном однополярном мире.

А когда в 2014-ом выяснилось, что Вашингтон и Брюссель более не справляются с ролью мировых полицейских, украинский пацифизм приказал долго жить.

Нынешний Запад склонен к пацифизму не меньше, чем мы сами в недавнем прошлом. Для значительной части западного общества вооруженное насилие остается чем-то неприемлемым – и порой это препятствует взаимопониманию с воюющей Украиной.

Но, по иронии судьбы, сегодня именно украинцы творят насилие вместо коллективного Запада и тем самым позволяют западному обывателю наслаждаться относительным миром и пацифистскими настроениями.

Крупнейшая война в Европе с 1945-го года, развязанная Москвой, нанесла сокрушительный удар по мировой безопасности.

Но еще более страшным ударом для всей планеты стал бы победоносный блицкриг, о котором в феврале грезили в Кремле.

Отражая агрессию РФ, Украина не позволяет создать прецедент успешного военного вторжения с минимальными издержками. Отечественное сопротивление не только истощает силы россиян, но и демотивирует других потенциальных агрессоров.

Так, еще не победив в войне, украинцы уже выручают Китайскую Республику, расположенную на другом конце земного шара.

Пожалуй, ни у кого нет сомнений, что успех кремлевского блицкрига в Украине спровоцировал бы вооруженное вторжение на Тайвань.

Если российских реваншистов воодушевило падение Кабула в 2021-ом, то китайских коммунистов вдохновило бы гипотетическое падение Киева в 2022-ом.

Зато реальный пример российско-украинской войны совсем не привлекает КНР: Пекину нужен целый и невредимый остров, а не его безуспешное «освобождение» путем многомесячного разрушения.

Сражающаяся Украина сдерживает агрессивные пекинские планы не менее эффективно, чем Нэнси Пелоси, и жители Тайваня в долгу перед нашей страной.

Однако в еще большем долгу перед Украиной весь европейский континент. Военный разгром и оккупация сорокамиллионного государства означали бы настоящую катастрофу для мирной Европы.

Миллионы европейцев, давно отрекшихся от насилия, очутились бы в новой реальности, где страна-агрессор не встречает серьезного вооруженного отпора и может делать все, что ей заблагорассудится.

Не будь ожесточенного украинского сопротивления, очередные акты агрессии на континенте были бы неизбежны. Захват Молдовы, новое кровопролитие на Балканах, вторжение в Латвию, Литву или Эстонию – любая из этих угроз могла стать реальностью уже в ближайшем будущем.

А в перспективе ящик Пандоры, открытый Кремлем в феврале 2022-го, грозил бы самыми фантастическими сценариями: вроде венгерского нападения на Словакию или большой войны между Турцией и Грецией.

Но Украина борется.

Украина успешно сдерживает «вторую армию мира». Украина доказывает, что на вооруженного агрессора есть управа. Украина творит необходимое насилие вместо других европейских государств – и фактически выступает общим щитом.

Защищая собственную свободу и независимость, наша страна защищает и остатки коллективной безопасности в XXI веке. Благодаря украинскому щиту Третья мировая война остается в категории возможного, но не в категории неминуемого.

Украинский щит заслоняет не только наших ближайших соседей. Он прикрывает всех, кто в настоящий момент не готов к масштабному насилию. И если это понятно не каждому западному обывателю, то наиболее дальновидные западные политики прекрасно это сознают.

Проблема в том, что интересы страны-щита не всегда совпадают с интересами стран, находящихся за щитом.

Безусловно, коллективному Западу выгодно, чтобы украинский щит устоял перед российским напором и не треснул. Но из этого не следует, что щит должен быть избавлен от вражеских ударов.

Именно тут просматривается расхождение между отечественными и зарубежными приоритетами.

Приоритет Украины – собственная победа в войне с Кремлем.

Безоговорочная победа, которая позволит нам вернуться к мирной жизни и заняться полноценным восстановлением страны. Заветная победа, которую миллионы украинцев хотели бы увидеть как можно скорее.

А приоритет Запада – предотвращение кремлевской победы. Недопущение прецедента успешной и безнаказанной агрессии. Эту задачу можно решить различными путями: в том числе и за счет долговременного военного тупика.

Достаточно привлекательным может показаться патовый сценарий, при котором Россия продолжит годами биться об украинский щит, растрачивая свои ресурсы. Агрессивный потенциал РФ будет истощаться, российские издержки будут расти, другие потенциальные агрессоры получат наглядный урок – и вместе с тем будет минимизирован риск применения ядерного оружия, который так тревожит мирные западные страны.

Напротив, победный украинский натиск и загон Кремля в угол выглядят слишком рискованно в глазах многих наших партнеров.

В начале года в Украине видели лишь страну-жертву. Сегодня уже ни у кого не вызывает сомнений способность Украины сдерживать Россию и быть страной-щитом.

Но теперь перед нами стоит новая задача: убедить мир в том, что Украина может и должна быть страной-победительницей.

«Апостроф»

Ситуація на Харківському напрямку стрімко розвивається на користь Сил оборони України. Офіційно оголошено про звільнення Балаклії, стало відомо, що ЗСУ зайшли до Куп’янська – важливого логістичного центру. До вечора суботи російське окупаційне командування повідомило про вихід із іншого важливого населеного пункту – Ізюма. Є повідомлення, що ЗСУ підбираються до Лисичанська та Сєвєродонецька. У соціальних мережах також писали про звільнення Сватово на Донеччині. У чому причина таких гучних провалів окупантів, читайте в колонці військово-політичного оглядача групи «Інформаційний опір» Олександра Коваленка.

ЗСУ б’ють рекорди: чому «друга армія світу» на межі розпаду

The Moscow Times

«Налицо крупное поражение». Российская армия за два дня сдала три ключевых города в Харьковской области

Российская армия стремительно сдает позиции под натиском контрнаступления Вооруженных сил Украины, которое было анонсировано еще в конце июля и полную силу стартовало в сентябре.

Вслед прорывом у Херсона, из-за которого Кремль был вынужден в третий раз отложить референдумы об аннексии и эвакуировать из города командование и политическое руководство, фронт посыпался в Харьковской области на расстоянии в несколько десятков километров от границы с РФ.

В ночь на пятницу российские войска оставили Балаклею  — город с довоенным населением около 30 тысяч человек, расположенный в 90 км от областного центра. Утром в субботу пророссийские телеграмм-каналы сообщили о сдаче Купянска — города, где находились ставленники Кремля, претендовавшие на управление областью (гражданская администрация). Военкор ВГТРК Евгений Поддубный сообщил, что  украинские силы заняли западную часть Купянска, где находится крупная узловая железнодорожная станция, с помощью которой снабжалась российская группировка.

Не менее 10 тысяч российских солдат оказались под угрозой окружения. «Обстановка тяжелейшая», — написал Поддубный в субботу, добавив, что мосты повреждены, и движение тяжелой техники по ним парализовано.

Следом российская армия оставила Изюм — город, где находился штаб группировки, наступающей на Донбасс с севера. Об этом сначала сообщили «военкоры» в telegram-каналах, а затем подтвердил замминистра информации ДНР Даниил Безсонов.

Изюм — третий по величине город Харьковской области, через которых проходит дорога на Донецк, — как и другие населенные пункты был покинут «в результате ошибок военного командования», написал Безсонов, добавив, что не следует искать в поражениях «скрытые смыслы» или «предательство».

«Просто воюем, как умеем», — констатировал он. По словам Поддубного, выход из Изюма был связан с угрозой окружения армии.

Обстановка в Изюме тяжелая, в результате постоянных обстрелов со стороны в городе много разрушений, сообщил глава администрации Изюмского района Владислав Соколов. На Харьковское направление перебрасываются тяжелые огнеметные системы ТОС-1А «Солнцепек», пишет РИА Новости: стреляющие термобарическими снарядами, они способны сжигать противника на площади в несколько футбольных полей.

Телеграм-канал Grey Zone, связанный с ЧВК Вагнера, сообщил о сдаче «без боя» Лимана, а также об уходе армии из Сватово о в Луганской области, куда днем ранее стягивались резервы.

«На лицо — продолжающийся острейший оперативный кризис на широком участке фронта, уже переросший в крупное поражение», — пишет Игорь Стрелков, в прошлом министр обороны ЛНР, а ныне — фигурант дела о сбитом над Донбассом Boeing.

«Сейчас, по сути, речь нашей стороны может идти только о том, как <.> не допустить перерастания оперативного поражения в стратегическое. Хотя оно в общем о переросло», — отмечает Стрелков, добавляя, что «противник выиграл» сражение за инициативу и нацелен на то, чтобы окружить и уничтожить крупные соединения российских войск.

На разных направлениях ВСУ продвинулись на расстояние от двух до нескольких десятков километров, сообщила руководитель объединенного координационного пресс-центра Сил обороны юга Украины Наталья Гуменюк в эфире общенационального телемарафона. «В скором времени мы обязательно сообщим о тех населенных пунктах, которые с радостью встречают наших бойцов», — сказала она.

Российское Минобороны, в начале недели заявившее о «провалившемся с треском» контрнаступлении ВСУ под Херсоном, третий день подряд молчит о ситуации в Харьковской области, а накануне закрыло комментарии в своих соцсетях, куда хлынули недоумевающие сторонники войны. Официальный представитель МИДа Мария Захарова заявила об атаке ботов на свой телеграм-канал и пообещала всех заблокировать.

Президент России Владимир Путин встретил крупнейшее поражение своей армии с момента отступления от Киева на церемонии открытия колеса обозрения в Москве. Погибшие в ходе специальной военной операции военнослужащие «сражались за мирную жизнь в Донбассе» и «отдали свою жизнь за Россию», заявил он.

(Оновлено 10:00)

«Главред»

Игорь Романенко, генерал-лейтенант запаса, кандидат военных наук, доктор технических наук, профессор, экс-заместитель начальника Генштаба ВСУ специально для Главреда

Путин оказался в позиции таракана в банке

У Путина политические задачи превалируют над объективной военной ситуацией. Поэтому в рядах военных там начались увольнения и перестановки.

По поводу ситуации в Херсонской области есть разные точки зрения специалистов, а сам Генеральный штаб особо не комментирует ситуацию на фронте и действия ВСУ, а также не рекомендует это делать кому-либо другому, даже из лучших побуждений. Это общепринятая практика при ведении боевых действий.

Наш верховный главнокомандующий Владимир Зеленский более месяца назад поставил перед главнокомандующим ВСУ генералом Залужным задачу – подготовиться и освободить юг Украины. Что, собственно, и делалось. Ведь для проведения контрнаступления на этом направлении нужны резервы, планирование, обеспечение. Однако главным элементом этой подготовки было уничтожение складов противника с вооружениями, техникой, боеприпасами, горюче-смазочными материалами и т.д., а также нанесение ударов по логистическим путям.

Вообще, сложно характеризовать события в нынешней войне по-старому, в привычной терминологии. И сложно сказать, что сейчас идет контрнаступление украинских войск. Нынешняя война России и Украины – совершенно новая, другая. Это самая крупная в Европе война после Второй мировой, и в ней множество новых элементов. Хотя Россия воюет по-старому: она по-прежнему отправляет толпы своих солдат и продвигается фронтами. Всё, как во Вторую мировую войну. Здесь же все иначе.

Я бы характеризовал происходящее на Херсонщине не как начало контрнаступательной операции, а как наступательную деятельность, которая ведется с 29 августа на трех и более направлениях.

Группировка противника на правобережье Херсонщины насчитывает около 25 тысяч солдат. Причем она, в свою очередь, делится пополам рекой Ингулец – на северную и южную. В таких условиях вести оборону россиянам очень непросто. Потому, с военной точки зрения, нам было бы неправильным не воспользоваться столь невыгодным положением российской группировки войск. Однако все это очень тяжелая военная работа и сложная задача.

Действия ВСУ вынудили противника перегруппироваться и перебросить войска с их главного направления – донецкого – на юг, то есть на южнобужское, херсонское и запорожское направления. Потому Россия сняла 15 тысяч солдат с донецкого направления, 10 тысяч – из-под Изюма…

Прежде всего, это говорит о перехвате инициативы Вооруженными силами Украины.

События в Крыму, то есть нанесение ударов по военным базам на полуострове, логистическим путям и авиационным базам, где были ударные средства ВС РФ, тоже являются подготовкой к контрнаступательным действиям украинской армии на юге.

Как минимум, два эти обстоятельства вынудили противника перегруппироваться и перебрасывать силы.

Как князь Святослав предупреждал: «Иду на вы!», так и наше военно-политическое руководство, в частности Данилов, заявляло о намерениях вернуть Крым. Подобные вещи очень действуют на противника, это информационно-психологическое воздействие на врага, что является важной составляющей информационной войны.

А когда в Крыму появилось это прекрасное существо – «Бавовнятко», которому все в Украине радуются и поддерживают его, а оно, в свою очередь, помогает ВСУ, россияне с полуострова массово побежали. Из Крыма начали выезжать в РФ многие, в том числе члены семей военнослужащих. А как воевать в Украине тем самым российским военнослужащим, если они знают, что в Крыму такая ситуация? Их больше будет заботить то, как оттуда вовремя вывезти семьи и имущество. Отсюда и известные кадры: «Вообще не хочу уезжать из Крыма… Привыкла, здесь, как в своем доме жили». Конечно, им было комфортно в Крыму все эти восемь лет, а теперь весь этот налаженный быт приходится терять.

Но ничего, пускай в таком спешном режиме и покидают Крым. С точки зрения международного права, россияне незаконно зашли в Украину, в частности, на Крымский полуостров, а потому должны покинуть его.

Так, происходящее в Херсонской области – это начальные действия наступательного характера. Во что они трансформируются дальше – сложно спрогнозировать, это знает только Генштаб. Эмоции и домыслы тут излишни. Ведь мы при этом ведем тяжелейшие бои вокруг Харькова. Горячо и на донецком направлении: Бахмут, Славянск, Краматорск, Марьинка, Авдеевка, Пески – всюду идут тяжелейшие бои.

Следует помнить, что Россия существенно превосходит нас по военному потенциалу. Да, мы значительно уменьшили ее силы в ходе боев и провала путинского блицкрига на севере Украины. Но, несмотря ни на что, потенциал России пока что больше нашего. И нужно быть высокопрофессиональным военнослужащим, чтобы отодвигать врага на отдельных направлениях, хотя бы на херсонском, когда военный потенциал группировки противника гораздо больше, чем наш.

Как это осуществить? В таких условиях мы должны на определенном направлении сосредоточить больше своих возможностей, чем противник: высокоточное оружие, HIMARS и MLRS, 155-миллиметровых гаубиц… При этом у противника будет преимущество над нами в ударных возможностях, например, пушечных, ствольных и реактивных, причем в 5-10 раз.

Вот в таких условиях мы ведем тяжелейшие бои, останавливаем противника, а также проводим контрнаступательные действия на херсонском направлении, освобождая хотя бы часть области. Эту сложную задачу украинская армия сейчас и решает.

Кроме того, нужно иметь в виду, что противник еще с мая готовил резерв – четыре корпуса (приблизительно 25 тысяч человек и 300 танков), но что-то пошло не так, и получился всего один корпус – 3-ий, в поселке Мулино. По разным оценкам, туда удалось набрать 10-15 тысяч военнослужащих. Там есть не только старые танки, но и Т-80, и Т-90. Кое-какая техника имеется. То есть, в России собрали не то, что хотели, но все равно это дополнительная сила. То, что этот корпус собирали с трудом и по частям, тоже характеризует состояние РФ.

В любом случае, если на каком-то направлении создан такой кулак, это позволит осуществлять наступательные действия. Но на каком-то конкретном направлении, потому что на несколько направлений, как это было весной при наступлении на севере Украины, у России сил не хватит. Теперь у РФ совсем другие возможности. Похоже, она планирует на запорожском и, возможно, донецком направлениях усилить свою группировку и выполнить задачу.

Ведь у Путина политические задачи превалируют над объективной военной ситуацией. Поэтому в рядах военных там начались увольнения и перестановки. В частности, Герасимов, начальник генштаба и отец «гибридной войны», был снят через неделю войны, а потом его номинально восстановили, чтобы не создавать панику. Герасимов раз даже пытался выехать на фронт, собирался повоспитывать руководство под Изюмом – еле спасся, а генералы, что были вместе с ним, погибли. Шойгу – по сути, не военный. Поэтому получается, что Путин чуть ли не лично начинает управлять военными действиями в Украине. Правда, недавно приблизил к себе своего охранника со средним образованием – Золотова. Возможно, он заменит Шойгу…

Это говорит о многом, в частности, о том, что Путин оказался в позиции таракана в банке.

Так или иначе, российская группировка в Украине все еще достаточно мощная. Поэтому она наносит нам ощутимые удары, особенно на востоке, в Донецкой области. Хотя Путин, считавший, что Украину как государство нужно уничтожить, а украинцев как нации не существует, что они – не понятно кто, без рода, племени и языка, сейчас вынужден считаться с Украиной и засылает сюда любую агентуру, предлагая Киеву срочные переговоры.

Путину необходимы переговоры. Ведь в случае продолжения войны для него начинаются очень серьезные стратегические негативные последствия. В этих условиях ему хорошо бы остановиться на том, что есть, пока это выгодно и захвачены хоть какие-то территории. Ему нужно постараться все это легитимировать.

(Оновлено 9:00)

Новая газета. Европа

Юлия Латынина

Специальное военное отступление

Российско-украинский фронт рушится по линии Балаклея — Изюм — Купянск. Вооружённые силы РФ бежали

Пустые окопы заняли ВСУ, после чего, не заходя в Балаклею и не отвлекаясь на ее штурм, они обошли еще две линии российской обороны и бросились на Купянск, — важнейший транспортный узел, с которого шло снабжение и харьковской, и донбасской российской группировки.

На военном языке все это называется «каскадное обрушение линии фронта и выход на оперативный простор». Это когда прорывают все три линии укреплений противника, и дальше линий укреплений просто нет. Иди с какой угодно скоростью. Украинские войска и идут: 50 км в сутки.

Параллельно наступление украинских войск грозит замкнуть котел под Изюмом; отдельный бонус заключается в том, что это тот же самый котел, в который в 1942 году германские войска загнали РККА.

Все ожидали наступления под Херсоном, а прорвало под Балаклеей.

Как оно так получилось? Что сделал Залужный? Где тут план, а где — удачная импровизация?

Прежде всего, для того, чтобы понять механизм прорыва, надо принять во внимание характер дорог по обе стороны фронта.

«С украинской стороны фронта идет много рокадных (т.е. идущих параллельно фронту — прим Ю.Л.) дорог, — говорит Роман Свитан, военный эксперт, летчик и полковник запаса ВСУ. — С российской же, стороны, наоборот, тыл изрезан множеством рек и речушек, и направление движения по дорогам радиальное».

Эта разница позволяет по-разному оперировать резервами. ВСУ легко перебрасывают войска с фронта на фронт, и особенно легко они перебрасывают «Хаймарсы», которые катаются на колесах далеко за линией фронта с обычной скоростью грузовика, обстреливают российские склады и позиции, — и с легкостью катят дальше, перемещаясь на десятки километров. Наоборот, российским войскам тяжело перебрасывать живую силу и технику с одного участка фронта на другой.

Эта разница не случайна: российское наступление, в сущности, остановилось там, где начались рокадные дороги.

«Так тесто, которое ползет из квашни, вдавливается в форму и так в этой форме и застывает», — говорит Роман Свитан.

Второе обстоятельство, которое важно учесть, — это характер обороны ВСУ на Изюмском участке фронта. Там все время существовала так называемая активная оборона. Войска — если несколько упрощать, — были разделены рекой Северский Донец, и фиксированных укреплений у ВСУ в этом месте не было, а была активная оборона — из танков. Это было одно из немногих мест, где у ВСУ была бронетехника (которой обычно у них нет). Это были польские танки Т-72 со всякими западными обвесами — тепловизорами, лазерными прицелами, — которые позволяли превратить этот кусок железа в довольно-таки продвинутый гаджет.

Такая оборонительная тактика была возможна только из-за характера местности: вокруг Изюма раскинулись роскошные сосновые леса, — сверху никаким беспилотником не увидишь, а танки могут перемещаться под пологом леса свободно. Танки базировались в 15 км от фронта, вне зоны досягаемости основной массы артиллерии, и при попытке войск РФ прорвать оборону и переправиться на тот берег выдвигались и быстро наводили порядок. Иногда, конечно, прилетало от «Мсты» или «Пиона», но российская артиллерия стреляет, как известно, неточно. Она сначала пристреливается. При первом пристрелочном выстреле танкисты прыгали в танк и были таковы. «Сегодня он портки сушит под одним деревом, — говорит Роман Свитан, — а завтра дерево уже другое, за пять километров, да и портки другие».

Украинскому наступлению под Балаклеей (как и под Херсоном) предшествовали несколько суток шквальных обстрелов российских позиций новенькой, полученной от США артиллерией. Прежде всего, это были те же самые неуправляемые М-26 для «Хаймарсов», которые уже отличились под Херсоном. Напомню, что М-26 — это полный американский аналог «Града». Это неуправляемая ракета, которая летит на 15-32 км, и которую уже собирались списать в 2018 году, — но вот теперь списывают на Харьковском и Херсонском фронте. «Хаймарсы» носились, как ужаленные, по рокадным дорогам, и создавали огненный вал, работая уже не прицельно по складам далеко в тылу, а прямо по линии обороны, — причем не только по первой линии укреплений, но также по второй и третьей. «Перепахивали все линии в глубину», — говорит Роман Свитан.

Но что важно: эти обстрелы не были сосредоточены на Балаклее. ВСУ пытались прорвать линию обороны на нескольких ключевых участках: и в Балаклее, и под Изюмом, и под Старым Салтовым, и под Чугуевым. «Во всех случаях, — говорит Роман Свитан, — существовал тщательно отработанный план, и план этот предусматривал наступление на Купянск, — и из-под Балаклеи, и из-под Изюма, и из-под Старого Салтова, и из-под Чугуева». Просто было непонятно, какой из планов сработает. Самое выгодное, — как говаривал Сунь Цзы, — это иметь план и не иметь его. И делать на войне второстепенное — основным, а основное — второстепенным.

Этот прорыв и произошел под Балаклеей. Оттуда, из-за украинского наступления под Херсоном, забрали много войск, оставив лишь донецких «мобиков» да СОБР, привыкший колотить безоружных на митингах. В результате войска с первой линии просто сбежали.

«Под Вербовкой они убежали в Балаклею, да еще и подорвали за собой мосты через речку Балаклейку», — говорит Роман Свитан. «Они просто попрыгали в Северский Донец и стали его переплывать, потому что мосты были заминированы», — добавляет известный украинский политолог Тарас Березовец, который сейчас является пресс-офицером Первой отдельной бригады спецназа и наступал под Балаклеей вместе с бригадой.

В российских пабликах, сейчас, конечно, рассказывают об ордах укров на танках и на американских М-113 песочного цвета, покрашенных для пустыни, которые врываются в укрепления, расстреливая все и вся. Но действительность куда скромнее.

ВСУ никогда бы не стали наступать столь расточительным способом. Они наступали там, где позиции были брошены. «Мы даже не видели противника», — говорит Березовец, который одним из первых зашел в освобожденную деревню Байрак. Зато в окопах Березовец видел неизбежную стиральную машину, которую трудно было забрать с собой вплавь. Еще среди предметов в окопах, поразивших Березовца, отыскались ящики с боеприпасами, на которых крупно масляной краской было выведено: «Негодные». Боеприпасы и в самом деле были негодные, но это не помешало послать их на фронт.

Вот после этого, — скользя вдоль Северского Донца и выйдя на оперативный простор, — в прорыв и в самом деле устремились изюмские танки, переброшенные за час по рокадным дорогам, и те самые песочные американские М113, которые и в самом деле не успели перекрасить. «Бирнамский лес пошел на Дунсинан», — как писал Шекспир в «Макбете». Изюмский лес пошел на Купянск.

Купянск освобожден, Изюм в окружении (а по некоторым данным — уже оставлен российскими войсками). Российская армия, как и предсказывал много раз Алексей Арестович, к обороне оказалась неприспособлена. Демотивированные войска еще можно послать наступать, как пушечное мясо, но когда они бегут — это лавина. Паника одних увлекает за собой других.

Тем более, что российские генералы давно открыли главный секрет побед. Их не надо одерживать — о них надо рапортовать. Вот и сейчас они продолжают, вероятно, рассказывать Путину о том, как они заманивают украинцев в ловушку и что никакого продвижения нет, — так же, как в 1840-м году китайские военачальники после каждого очередного проигранного сражения рассказывали императору Даогуану о фантастических победах, которые они одержали над английскими «бунтовщиками».

(Оновлено 8:00)

Резніков Олексій

На Рамштайні-5 закріплено курс на довгострокову підтримку України (ENG BELOW)

Завершився дуже насичений і плідний візит української делегації на 5-ту зустріч Ukraine Defense Contact Group (відома у нас як «формат Рамштайн»). Разом з заступником головнокомандувача ЗСУ генерал-лейтенантом Євгеном Мойсюком та представником нашої воєнної розвідки генерал-майором Вадимом Скібіцьким ознайомили міністрів оборони та очільників генеральних штабів з понад 50 країн з ситуацією та актуальними потребами сил оборони України.

Також провели окремі змістовні зустрічі з великими друзями України міністром оборони США Ллойдом Остіном та головою Об’єднаного комітету начальників штабів армії США генералом Марком Міллі, міністром оборони Великої Британії Беном Воллесом, Генеральним секретарем НАТО Єнсом Столтенбергом.

Кожна бесіда мала різнопланові практичні результати. Зокрема, за моєю ініціативою НАТО організує тренінги NSPA для фахівців Агентства оборонних закупівень Міноборони. Це ще один місточок, який наближає Україну до Альянсу де-факто.

Крім цього генерал Мойсюк та генерал Скібіцький провели для партнерів брифінги щодо ситуації на фронті. Партнери були позитивно вражені динамікою дій наших угрупувань – на півдні під командуванням генерал-лейтенанта Андрія Ковальчука та на сході під командуванням генерал-полковника Олександра Сирського.

Так склалося, що на кожному «Рамштайні» лунають певні ключові слова, які визначають фокус обговорення. На першій зустрічі у квітні це були слова «timing» та «transition». Тоді ми переконували партнерів якнайшвидше забезпечити нашу армію важкою технікою західних зразків та розпочати перехід на західне озброєння в цілому.

З того часу пройдено великий шлях.

Україна отримала сотні одиниць 105-мм та 155-мм артилерії та боєприпаси для них. Тільки 155-мм калібру у нас 7 типів гармат та САУ. Українські воїни наводять жах на ворога з допомогою точних та невідпорних ударів M142 Himars, M270 MLRS та MARS II. Ракети HARM вже лишають ворога без радарів.

Компанію нашим «Нептунам» склали ракети Harpoon. Наші ВМСУ під командуванням віце-адмірала Олексія Неїжпапи показали, на що здатен цей тандем.

Почалися зрушення у сфері ППО/ПРО. Ми вже отримали від Німеччини зенітні самохідні артилерійські установки Gepard. Наші фахівці закінчують навчання на сучасному німецькому ЗРК Iris-T, який невдовзі зробить наше небо безпечнішим. Ухвалено принципове рішення щодо комплексів NASAMS. Не кажучи про бронетехніку та великий обсяг іншої допомоги. Це сталося лише за 4,5 місяці.

Між Рамштаном-4, який відбувся у липні, і Рамштайном-5 минуло 50 днів. За цей період наші американські партнери оголосили 5 пакетів безпекової допомоги на загальну суму майже $5,5 млрд. Під час зустрічі було оголошено черговий пакет на $675 млн, в якому містяться дуже важливі боєприпаси для HIMARS та інші речі, які стануть в нагоді під час активних дій. Висловив щиру подяку Ллойду Остіну і генералу Марку Міллі, внесок яких складно переоцінити, та усій їхній команді.

Зростання масштабів допомоги, а також успішні дії сил оборони України, які маже 200 днів стримують російську навалу, суттєво вплинули на пріоритети.

По-перше, поряд з нарощуванням обсягів постачання зброї постає питання її ремонту та обслуговування. Це запчастини, ремонтна база, фахівці.

По-друге, країни вільного світу не готувалися до повномасштабної війни на континенті за лекалами Другої світової. Через це ресурси оперативної допомоги, яка може бути надана нашими партнерами за рахунок резервів, обмежені.

Третє і найважливіше – завдяки мужності наших захисників і захисниць та стійкості всього українського народу стало зрозуміло, що росію не потрібно «стримувати» чи «не провокувати». Кремлівське зло можна перемогти. Усі складові сил оборони України під командуванням генерала Валерія Залужного довели справою те, у що ніхто раніше не міг повірити.

А це передбачає корекцію стратегії.

Я звернув увагу присутніх, що ключовими словами цього разу стали «sustain», “long-term” і “training”.

У москви ще багато ресурсів. Перемога не станеться миттєво. Але вона відбудеться неодмінно.

Саме тому на перший план виходить завдання організації співпраці на середню та довгострокову перспективу.

Щоб дати орієнтири нашим партнерам, у своїх виступах я зробив акценти на перспективах 2023 року.

Наша мета – незмінна. Відновити територіальну цілісність та суверенітет України у міжнародно визнаних кордонах. Для цього, крім успішної оборони та стабілізації лінії фронту, необхідно здійснити успішні контрнаступи. І далі тримати росію в рамках.

Щоб вирішити ці завдання, сили оборони України, в першу чергу – ЗСУ – мають набути відповідних спроможностей у якісному і кількісному вимірі.

Ми зараз не можемо говорити про усі деталі. Але серед найважливіших пріоритетів визначено розвиток трирівневої системи ППО/ПРО. Чітке бачення у цьому плані сформовано завдяки успішним діям і на основі досвіду Повітряних Сил ЗСУ під командуванням генерал-лейтенанта Миколи Олещука, аргументи якого я наводив партнерам.

Вже вкладаються послідовні зусилля, щоб активізувати роботу оборонної індустрії. Це потрібно для поповнення резервів у країнах вільного світу та створення можливостей системно підтримувати Україну.

Зокрема, у серпні завдяки лідерству міністра оборони Данії Мортена Бодскова відбулася дуже важлива донорська конференція у Копенгагені. За її підсумками було посилено координацію з країнами-партнерами з Північної Європи, а також зміцнено механізми підтримки України через формат міжнародного фонду, запропонованому Великою Британією.

Під час Рамштайну-5 було зроблено ще кілька кроків уперед в цьому плані. Питання інвестицій у ВПК з огляду на необхідність дати відсіч росії невдовзі будуть розглядатися на окремій сесії в рамках НАТО. В Рамштайні генсек Альянсу Єнс Столтенберг надзвичайно чітко визначив спільні орієнтири.

У контексті довготривалої підтримки на якісно вищий рівень виведено завдання підготовки українських бійців.

Діапазон наших потреб широкий – від отримання індивідуальних навичок до тренувань у складі батальйонів, а також підготовка штабів бригад.

Вже діє започаткована Великою Британією ефективна програма підготовки, яку підтримали Канада, Нідерланди, Данія, Норвегія, Швеція, Фінляндія та Нова Зеландія. Тисячі наших воїнів вже закінчили цей курс. Понад півтори тисячі навчаються прямо зараз.

Уявіть – тільки за цієї програмою буде підготовлено 30 тисяч бійців, які повернуться до України повністю готові до бою – зі знаннями, вдягнуті, з засобами індивідуального бронезахисту тощо. Це кістяк мінімум 6 бригад. А є ще інші програми.

Завдяки лідерству Віце-прем’єр-міністра – міністра оборони Польщі Маріуша Блащака створено можливість підготовки наших солдат на полігонах у Польщі.

На Рамштайні-5 я звернувся з проханням розглянути можливість розгортання аналогічних програм тренувань в інших країнах-сусідах. Цю ідею відразу підтримав великий друг України міністр оборони Словаччини Ярослав Над. Це забезпечить масштабування тренувального процесу, ми отримаємо більше підготовлених військ у стислий термін.

Паралельно вибудовується тренінгова програма за підтримки Євросоюзу. Ми вже внесли конкретні пропозиції, серед яких – будівництво тренінгових центрів в Україні, щоб поєднати європейські ресурси і технології з практичним досвідом нашої армії. Тоді ці центри будуть працювати в інтересах всієї Європи.

Активізація виробництва зброї та тренінгові програми – це зміцнення сил оборони України у довгостроковій перспективі. Скільки б росія не зігнала невмотивованих погано озброєних зграй злочинців, їх зустрінуть навчені та забезпечені сучасними системами українські війська.

Ми переможемо росію за рахунок якісних переваг, спираючись на ресурси вільного світу. Адже кожна демократична країна зараз бачить, до цього може призвести панування схиблених тиранів…

У Рамштайні я вкотре переконався, що в України багато надійних друзів. Дуже тепло поспілкувались з міністром оборони Нідерландів Кайсою Оллонгрен, яка нещодавно відвідала Київ. Звірили годинники з Мортеном Бодсковим, Данія відіграє дуже важливу роль. Подякував за новий пакет підтримки міністру оборони Норвегії Бйорну Арільду Грему.

Був радий бачити литовського колегу Арвідаса Анушкаускаса, адже литовці постійно і щиро допомагають. Як завжди чіткою була позиція Естонії, яку блискуче виголосив міністр оборони Ханно Певкур.

Дуже приємно здивувала Словенія, яка запропонувала насправді потужну допомогу. Це буде реальне посилення на полі бою саме в той момент, коли потрібно. Мав за честь подякувати словенським партнерам доктору Даміру Чрнчецу та генерал-майору Роберту Главашу.

Висловив особливу подяку міністру оборони Італії Лоренцо Гуеріні за лідерство та послідовну підтримку України. Ми надзвичайно цінуємо друзів, які залишаються послідовними у непростій ситуації. Італійська підтримка істотно посилить наші війська вже найближчим часом. Вона збереже багато життів українців і сприятиме перелому у війні. Чим швидше війна закінчиться нашою перемогою, тим швидше будуть подолані спровоковані кремлем соціальні та економічні складнощі по усій Європі.

Розраховую на просування кількох проектів під час візитів іноземних колег до України, які відбудуться найближчим часом. Готуємо деякі сюрпризи.

Перераховуючи, кожного разу ризикую когось забути, бо українські воїни і український народ сьогодні насправді викликають бажання допомагати. Адже Україна успішно і самовіддано б’ється проти глобального зла.

Це дуже важка битва, вона – на нашій землі, ми несемо болючи втрати. Але ціна поразки – знищення України та українського народу.

Головне. Під час Рамштайну партнери чітко заявили: ми з вами до кінця війни, а саме — до перемоги України.

Згідно з даними, які ми отримуємо, все більше росіян починають вважати, що справи навколо йдуть якось неправильно. Рамштайн – це коаліція, створена завдяки лідерству США, щоб світ був краще і відбувалися саме правильні речі.

Наближаємо перемогу усіма можливими і неможливими засобами.

Слава Україні!

P.S. Українська авіація на базі Рамштайн

Алексей Копытько

Рамштайн-5.

Если коротко.

Развёрнутую информацию по итогам именно 5-го Рамштайна сегодня дал министр обороны Алексей Резников. Почитайте, информативно.

Если очень много букв.

О механике самого Рамштайна я подробно писал (пост от 24.07).

Дам больше контекста. Чтоб было яснее значение этой конкретной встречи и точки на траектории в целом. Заранее прошу прощения за некоторые повторы.

Описывать нашу траекторию удобно через прохождение ряда условных реальностей.

Реальность 1. Быстрый разгром Украины.

Если вы поднимете материалы ноября-января, то и в западных, и в российских, и в наших публикациях увидите описание одной и той же логики желаемого для России сценария.

Этап первый – внутренняя дестабилизация Украины, паралич власти.

Этап второй – развал управления армией на очаговое сопротивление. Которое будет легко подавлено.

Этап третий – признание военного поражения, капитуляция.

На всё про всё – пара недель от силы.

Враги пытались сделать эту реальность безальтернативной. Ошиблись.

Социология показывает (можно проверить цифры, они доступны), что до середины декабря мы двигались курсом на дестабилизацию. Но к концу января тренд изменился. Население мало того, что отказалось дестабилизироваться. Так ещё и обозначилась чёткая тенденция к росту уверенности 1) в ЗСУ; 2) в общую способность Украины отбиться от России.

Т.е., россияне напали, действуя против тренда. Агрессия вызвала не паралич воли, а мобилизацию украинцев.

В итоге.

Дестабилизации не случилось. Власть сохранила контроль. Командование сохранило управляемость армии.

Вместо рассеивания деморализованных толп Россия столкнулась с необходимостью воевать с многотысячной мотивированной армией, опирающейся на многомиллионное враждебное население.

Осознав, что изначально поставленная задача военным путём не решается, россияне попытались ушатать нас и прикрыть переход в новую фазу переговорами.

Начались переговоры-шмереговоры, по ходу которых реальность 1 рухнула.

Возникла новая. Нежелательная для РФ из-за дополнительных издержек. Но в целом Россия к ней была готова.

Реальность 2. Поражение Украины вследствие истощения.

Эта реальность основывалась на разнице в ресурсах. Украинская армия должна была технических закончиться через 1,5-2 месяца интенсивных боёв.

Россияне сбежали из-под Киева и из северных регионов, умерили аппетиты и начали выжигать всё живое и неживое на востоке.

Ещё то того, как замаячил переход в реальность 2 (такой же смертный приговор для нас, только медленнее), Минобороны начало решать две задачи, чтобы наша армия не закончилась.

Во-первых, МО начало ПОКУПАТЬ всё оружие и (особенно) боеприпасы советского образца, до которых могло дотянуться.

Во-вторых, понимая, что запасы советских вооружений быстро исчерпаются, мы начали убеждать запад дать нам тяжелое оружие натовских образцов. Это была новация, которую даже в Украине не все восприняли (в т.ч. – не все военные).

Западные партнёры были готовы подсобить с советским оружием, но их озадачила просьба качественно изменить подход.

Перелом случился после визита министра обороны Алексея Резникова в Лондон (21 марта). Там состоялось 6 блоков переговоров, примерно по часу каждый. Реально включился и помог Бен Воллес.

Конец марта – середина апреля — шёл диалог с западом на всех уровнях власти при активной адвокации со стороны гражданского общества, в котором тема поставок натовского оружия уже стала мейнстримом.

В итоге для координации военной помощи Украине американцы запустили формат «Рамштайн». Его особенность – отсутствие формальных обязательств/ограничений. Т.е., условная «венгрия» не сможет заблокировать процесс.

Благодаря добытым остаткам советского оружия и тонкому ручейку западного нам удалось пройти самый тяжёлый и кровавый период – конец апреля – май (это был Рамштайн 2). Особенно – жуткий май.

К середине июня всем стало ясно, что украинская армия воюет намного лучше ожиданий и даже при ограниченных поставках не заканчивается. Т.е., без эскалации (полной мобилизации, перехода на военную экономику) Россия в таких условиях задачу не решит. Реальность 2 также рухнула.

Ориентировочно к Рамштайну-3 (вторая половина июня) начала оформляться новая реальность.

За 4 месяца активной фазы оказалось, что: 1) украинское общество очень стойкое и может выносить тяготы не хуже россиян, но с совершенно другим моральным настроем; 2) население на оккупированных территориях сопротивляется; 3) институты украинского государства работают; 4) украинская армия воюёт выше всяких похвал даже с ограниченным ресурсом и – что крайне важно – 5) украинская сторона в целом ведёт себя адекватно (оружие контролирует, применяет по назначению, договорённости выполняет).

Если раньше все, кроме нас, не сомневались в поражении Украины, то к июню обнаружилось, что можно выйти на какой-то вариант, где вроде как никто разгромно не проиграет.

Возникла реальность 3: условная ничья за счёт Украины (пауза), выход на переговоры.

РФ за переговоры, но с сохранением сильной позиции для себя. Также вспомните риторику западных партнёров в этот период: переговоры, но с сильной позицией для Украины. Т.е., многие были не против начала «дипломатии». Только мы упирались.

Для усиления своих позиций Кремль запустил две атаки, дабы лишить нас оружия.

Во-первых, всеми силами начали гнать сигнал, что оружие непонятно куда девается.

Во-вторых, параллельно начали качать тезис, что вообще нет смысла поставлять Украине оружие, ибо Россию всё равно победить нельзя, лишь продлить мучения для всех.

На этом фоне проходили Рамштайны 3-4.

Для выхода на ничью в сильной позиции необходимо было как минимум обеспечить условный паритет с Россией на длительный период. Это значит – ремонт и обслуживание уже поставленного оружия. А также подготовка войск для сопротивления. Эти темы были в фокусе Рамштайна-4 (20 июля).

На фронте наши войска бились, но медленно отступали. Темп событий упал. Лето. Усталость. Однако начал сказываться накопительный эффект.

Просто запишите в столбик, сколько тяжелого оружия мы уже выцарапали.

Сотни орудий и САУ 105-мм и 155-мм. И миллионы боеприпасов.

Сотни единиц бронетехники.

Противокорабельные ракеты Гарпун.

Противорадарные ракеты HARM.

Противотанковые ракеты Hellfire.

БПЛА разных типов.

Три вида систем РСЗО (М142, М270, Марс 2).

Зенитки Гепард.

Скоро получим системы ПВО Iris-T и NASAMS.

Суммарный объём немалый. Плюс красиво выступили наши на хаймарсах.

Как следствие — между 4 и 5 Рамштайнами атмосфера начала меняться.

Во-первых, наша армия совершила ряд очень эффектных шагов (склады с БК, мосты, пункты управления). Случились малопонятные акты курения в Крыму. Самоубился целый ряд колаборантов.

Во-вторых, США за 50 дней выкатили 5 пакетов помощи на $5,5 млрд. Часть этого ресурса направлена на решение среднесрочных задач. Но оставшаяся часть (примерно половина) пошла на актуальные потребности.

В итоге к началу сентября накопилась критическая масса факторов, которая провоцирует формирование новой реальности.

В западных головах начала по-настоящему циркулировать мысль: а что, если Украина действительно может победить? А что, если Россия действительно может проиграть? А что для этого нужно?

Реальность 4. Победа Украины (подбираемся к этой фазе).

О готовности быть с нами «до победы» партнёры говорили неоднократно. Параметры «победы» могли быть очень разными. Возникает ряд прикладных задач – как обеспечить победу в понимании Украины (как минимум – восстановление территориальной целостности) без прямого вмешательства в конфликт? Это комплекс мер.

Блок первый – запустить ВПК стран НАТО, чтобы восполнить запасы оружия и гарантированно оказать помощь Украине.

Блок второй – организовать ремонт и обслуживание ВВТ.

Блок третий – обеспечить масштабную подготовку украинских войск.

Блок четвёртый – обеспечить устойчивость украинского государства в целом (финансы, социалка, экспорт товаров…).

Эта стадия требует гораздо более плотного уровня координации между союзниками. Потому что речь уже не о передаче запасов, а о распределении и наращивании текущих издержек, инвестициях.

На этапах Рамштайн 1 – Рамштайн 4 плотность взаимодействия росла. Целый ряд вооружений поставлен нам в результате совместных усилий нескольких стран.

На Рамштайне 5 был закреплён курс на долгосрочную поддержку и координацию в долгосрочных проектах с распределением ролей. На поверхности – подготовка войск и производство ВВТ.

Например, британцы уже запустили программу подготовки, которую поддержал ряд стран. Суммарно будет подготовлено 30 тыс. человек. Также запущен фонд, из которого будут финансироваться проекты ВПК в т.ч. в интересах Украины.

До Рамштайна 5 была согласована возможность тренироваться на полигонах в Польше. Министр Резников на Рамштайне 5 обратился с просьбой к странам-соседям открыть такие же возможности. Идею сразу же поддержала Словакия.

Т.е., подготовка масштабируется. Это десятки тысяч человек и уровень до батальона. Привезти батальон в Польшу или Словакию – проще и быстрее.

Параллельно свою программу подготовки готовится запустить ЕС. Предпринимаются усилия, чтобы избежать дублирования и выйти на создание инфраструктуры в Украине.

Параллельно идёт диалог с НАТО о поддержке нелетальными средствами (топливо, медицина, питание, вещевое обеспечения – на что Альянс может согласиться).

Т.е., если на Рамштайне 1 рассматривались вопросы экстренной помощи для продления самоотверженной, но безнадёжной борьбы, то на Рамштайне 5 закреплена основа под долгосрочную поддержку и трансформацию украинской армии с целью обеспечения ПОБЕДЫ над Россией.

Это значит, что Россия уже не одолеет нас ресурсами (количеством) и начнёт проигрывать в качестве. А ведь прошло только 4,5 месяца.

И вот тут возникает самый животрепещущий момент, пограничное состояние.

Сейчас мы получаем от партнеров качественные железяки без возникновения необратимых интеграционных связей. Эти железяки мы используем очень эффективно.

Передача нам тех железяк, которых у нас ещё нет (системы ПВО, самолёты, танки) подразумевает не только сами железяки, но и интеллектуальное сопровождение к ним. Технологии, всякие протоколы обмена данными, связь и т.д.

Триггером выступают системы ПВО, по которым решения уже приняты.

Если нас подключат к интеллектуальной инфраструктуре как полноценного участника, испарятся все рациональные отговорки, почему мы ещё снаружи оборонного периметра, а не внутри.

Если в этот процесс будет интегрировано 1) производство (на низком старте), 2) обучение НАШИМИ военными натовских армий (к этому всё идёт), отсутствие нас в НАТО будет полным абсурдом с точки зрения интересов Альянса.

И все это осознают. И от этого мандраж, как от прыжка в неизвестность. Т.е., дело не только в самих железяках – дело в последствиях.

Союзники находятся на этапе принятия целого ряда фундаментальных решений, совокупность которых делает Украину неотъемлемой частью НАТО. Хотя вопрос интеграции мы не педалируем от слова совсем. Резников с момента назначения говорит об интеграции де-факто. И вот так оно работает.

Если эти шаги будут реализованы, то политическое решение о приёме Украины в НАТО может быть на удивление скоропостижным.

Ибо если мы будем подготовлены и вооружены, технологически и ресурсно подкреплены, нам триста лет не надо, чтобы кто-то за нас воевал. Немцам и голландцам в рамках исполнения 5-й статьи не нужно будет умирать за Украину. За страны Балтии – да, они сами не справятся. А вот за Украину точно нет. И возникнет вопрос – кто кому больше нужен в ситуации реальной войны? А ведь Украина – это ещё продовольственная безопасность и немалые ресурсы.

Т.е., сама встреча в Рамштайне важна. Но процесс, который модерируют эти встречи – важнее. Ибо между встречами происходят тысячи невидимых контактов. Это непростой кропотливый труд.

На Рамштайне-5 украинская сторона обозначила видение планов на конец 2022-2023 гг. Чтобы наши партнёры могли синхронизироваться. В основу планов положено приобретение определённых спроможностей (capabilities). Каждая спроможность распадается на конкретные цифры, процессы, сроки, платформы и т.д. В обозримом будущем наступит ясность, как наши планы могут быть учтены/поддержаны. И – вперёд.

В общем, поводов для зрады точно нет, но и впадать в эйфорию не стоит.

В Европе и США – череда выборов. Ситуация непростая. Могут быть политические сюрпризы, которые разбалансируют сложный многоуровневый процесс.

Надо набраться терпения.

Так и живём.

Агія Загребельська

Як Україна здобула перемогу над Росією та захопила найважливіший вузол, — The New York Times

Протягом кількох місяців Росія використовувала місто Ізюм як перевалочний пункт для поповнення запасів та підкріплення своїх військ у ході кампанії із захоплення східного Донбасу. Внаслідок північного наступу Україна повернула собі це місто.

У війні, яка протягом кількох місяців визначалася виснажливими боями між двома арміями на практично нерухомих лініях фронту довжиною 1500 миль, приголомшлива швидкість руху України на північному сході країни змінила характер конфлікту за лічені дні.

У суботу українські солдати знову захопили місто Ізюм, яке довгий час було стрижнем російської військової кампанії на сході, і продовжили піднімати свої жовто-блакитні прапори над десятками міст та сіл, які були окуповані Росією кілька днів тому.

Північний поступ здійснювався паралельно з іншою українською кампанією, на півдні країни. Там тисячі російських солдатів на захід від Дніпра виявляються все більш ізольованими та відрізаними від постачання, оскільки українські війська поступово проривають фронтову оборону та обстрілюють російські об’єкти глибоко за фронтом.

Хоча стрімкий наступ на півночі, схоже, застав російські війська зненацька, українці закладали основу для нього протягом кількох тижнів.

Тут ми розглянемо важливість битви за повернення Ізюма, як українці підготували ґрунт для свого наступу і чому події, що розгортаються цього тижня, можуть стати поворотним моментом у війні.

Російська облога та захоплення критично важливого вузла

Перші російські ракети вдарили невеликим містом Ізюм на північному сході України 28 лютого в рамках багатостороннього вторгнення, яке, на думку Москви, призведе до швидкого краху уряду в столиці, Києві.

Місто з населенням 40 000 чоловік було швидко оточене, і протягом трьох тижнів у березні Росія вела облогу. Деякі жителі бігли, інші ховалися у сховищах, а будинки, магазини та квартири зазнавали обстрілів, доки не підійшли російські війська.

На той час, коли наприкінці березня ті, хто залишився, вибралися з підвалів, Росія контролювала ситуацію.

У наступні місяці Росія використовувала Ізюм як оперативну базу та командний центр, покладаючись на його вузлові автомобільні шляхи та залізниці для поповнення запасів військ. Місто стало перевалочним пунктом для Росії, підтримуючи її кампанію із захоплення східного Донбасу, який навесні став головною метою Кремля після невдалого наступу на Київ.

Постачання через Ізюм допомогли підтримати величезні витрати Росії на боєприпаси у цій кампанії.

Якогось моменту в червні в України майже закінчилися боєприпаси, а Росія вбивала до 200 українських солдатів на день, за словами українських чиновників.

Втрачаючи позиції на сході, оскільки Росія використала Ізюм для підтримки захоплення двох обложених міст наприкінці червня та на початку липня, Україна відступила на сильніші оборонні позиції. Завдяки цьому руху та прибуттю західної зброї та боєприпасів Україна стабілізувала свої оборонні лінії на сході. Росія перестала відвойовувати позиції, а Україна почала готувати ґрунт для нового етапу війни.

Літо мінливих сил та руйнівних атак

Наприкінці липня, коли в Україну почали надходити високоточні ракетні комплекси дальньої дії, російські склади боєприпасів за лінією фронту почали вибухати. Українські чиновники у своїх заявах та соціальних мережах публікували один за одним підрахунки того, що, за їхніми словами, було знищено. І хоча перевірити всі їхні заяви було неможливо, були відеосвідчення багатьох ударів.

Але на відміну від весни, коли колона російських військових машин, що застрягла на північ від Києва, ясно дала зрозуміти, що Росія має проблеми з матеріально-технічним забезпеченням, наприкінці літа було важко визначити, якими будуть результати ударів.

В інтерв’ю з українськими політичними та військовими лідерами упродовж серпня всі вони повторювали спільну думку: Просто зачекайте.

Михайло Подоляк, радник президента України, сказав, що навіть якщо українські війська будуть завдавати ударів по п’яти складах за ніч, Росія матиме величезні запаси, і потрібен час, щоб створити умови для наступу.

Крім використання нещодавно надійшовшої із Заходу далекобійної зброї, Україна розгорнула спеціальні сили, що іноді співпрацюють з партизанами, щоб зірвати російську діяльність за лінією фронту — кампанію, спрямовану не тільки на вузли постачання, склади боєприпасів та командні центри, а й на українців, що здійснювали співробітництво з окупаційною владою.

Коли на початку серпня Україна завдала удару по аеродрому в Криму, перший із цілої хвилі ударів, спрямованих на територію, захоплену Росією у 2014 році, вона не лише атакувала російський опорний пункт, а й готувалася до наступного широко розрекламованого кроку – південного контрнаступу.

Початок південного контрнаступу

Упродовж серпня Україна сигналізувала про свою готовність до просування на південь вельми помітними ударами. Кожен міст, що перетинає річку Дніпро, яка поділяє Україну з півночі на південь, постійно зазнавав ударів у спробі ізолювати групи росіян.

Росія поспішила зміцнити гарнізони на західному березі річки у південній Херсонській області, і, за оцінками аналітиків, до середини серпня там було розгорнуто від 15 000 до 25 000 солдатів. Вони витягли бетон з іригаційних канав, згідно з супутниковими фотографіями, і зміцнили три лінії оборони.

Наприкінці серпня Україна перейшла у наступ, заявивши, що її силам вдалося прорвати першу лінію російської оборони у кількох місцях.

Але хід наступу, як і раніше, оповитий таємницею, оскільки Україна та російські посередники роблять суперечливі заяви, а українські військові запровадили нові обмеження на доступ журналістів до лінії фронту, зокрема попросили прокиївських військових блогерів не розкривати подробиці пересування військ.

Неясно, на якому етапі знаходиться цей наступ. У Росії було кілька місяців на зміцнення та фортифікацію регіону, але багато з її військ, можливо, зараз мають труднощі з поповненням запасів.

Українські війська розповідають про великі втрати та тяжкі бої в цьому регіоні. Але ці війська також повідомляють про ще більш тяжкі російські втрати.

Можливість України на півночі

На початку цього тижня почали надходити перші повідомлення з околиць міста Харкова. Українські війська були в русі, але було незрозуміло, куди саме.

Північно-східне місто, друге за чисельністю населення в Україні до війни, зазнавало обстрілів з боку російських військ з перших годин вторгнення. Обстріли ніколи не припинялися, і офіційні особи постійно повідомляли про жертви серед мирного населення, навіть коли українські війська відтіснили російські сили з околиць міста аж до кордону, розташованого лише за 25 миль. З весни бої тривали, але не призвели до серйозних змін на території.

Російський опорний пункт в Ізюмі, життєво важливий для підтримки багатьох етапів російської кампанії, навіть коли російські війська загрузли чи уповільнили просування, не здавався слабким місцем.

Але на початку вересня українські війська навколо Харкова рушили на південний схід, атакуючи російські позиції там, де оборона порідшала — частково через постійні проблеми Росії з кадрами, але також, ймовірно, через значне перекидання Кремлем військ на південь України.

День за днем ​​українські війська просувалися все далі за російськими лініями, просуваючись до Ізюму та захоплюючи міста та села на своєму шляху. Російські війська масово відступали, а прокремлівські блогери з шоком та жахом реагували на раптовий крах оборони. У п’ятницю Міністерство оборони Росії заявило, що зміцнює Харківську область; у суботу воно підтвердило, що відводить війська для «перегрупування».

Хоча в заяві було зроблено спробу представити відвід як плановий крок, військова техніка, залишена розкиданою в регіоні, вказує на поспішний відступ, щоб уникнути оточення.

До вечора суботи Ізюм опинився серед залишених Росією центрів, що підняло бойовий дух українців, забезпечило Україні власний центр для операцій на сході та позбавило Росію важливого центру для підтримки своєї військової машини.

Игаль Левин

При первых оценках вырисовывается следующая картина.

Россия воюет тактикой Первой мировой. Окопы, статичный фронт, концентрация артиллерии, лобовые атаки на укрепления врага, цепи из пехоты на пулеметы — вот это все. Кроваво, занудно, примитивно: если много арты и мяса, то эффективно.

Украина воюет тактикой Второй мировой. Это или партизанщина, как это было в начале полномасштабного вторжения: впустить врага внутрь, расчленить его колонны, разгромить логистику, измотать и заставить уйти. Все как финская армия 1940 года завещала.

Или мобильная механизированная война: массированные удары с воздуха (HIMARS заменили собой ударную авиацию), уничтожение тылов, узлов связи, командования и логистики и после этого прорыв танками и мотопехотой на оперативный простор со стремительным продвижением вперед.

Очевидно, что тактики Второй мировой одолеют верх над примитивной тактикой Первой мировой. Да, танки, механизированные части, огневой контроль, хорошо налаженная связь и логистика — все это никуда не ушло. По-прежнему, не просто актуально, а именно многое решает.

Генерал СВР

Дорогие подписчики и гости канала! Вчера произошло знаменательное событие, возможно даже эпохальное, а сам человек, виновник произошедшего и его слова, произнесенные вчера, имеют все шансы войти в учебники истории. Мы сообщали, что президент России Владимир Путин готовится провести совещание с руководством силового и военного блока при участии директора СВР Сергея Нарышкина. Поводом стал доклад президенту по линии СВР, в котором говорится, что в военно-политическом руководстве США принято четкое решение о необходимости нанесения военного поражения России в Украине.

Вчера в режиме видеосвязи Путин провел это совещание, в котором приняли участие секретарь Совета Безопасности РФ Николай Патрушев, директор ФСБ Александр Бортников, руководитель одной из служб ФСБ, заместитель директора ФСБ, по два представителя министерства обороны РФ и Генерального штаба Вооруженных сил РФ и директор СВР Сергей Нарышкин. В начале совещания Путин зачитал полученный доклад и предложил участникам совещания высказать свои мысли о перспективах развития событий в свете изложенной информации, принимая в расчёт,  что она верна.

Первому Путин предоставил слово Николаю Патрушеву,  но тот предложил передать слово представителям Генерального штаба,  чтобы они высказали свои позиции из расчёта ситуации на фронте, сложившейся на данный момент времени. Путин передал слово представителю руководства Генштаба,  который буквально в нескольких словах выразил уверенность в том, что информация изложенная в докладе соответствует планам США, после чего сказал, что у наших войск нет больше возможностей для наступления,  а скоро не будет возможности для обороны и дальше резюмировал фразой: «Вы проиграли Владимир Владимирович!» После чего замолчал, а из-за шока участников совещания, которые были искренне поражены дерзостью генерала, повисла долгая пауза, которую прервал Патрушев, задав вопрос «Как вы разговариваете с верховным главнокомандующим?» На что генерал начал было отвечать потоком новых не менее резких высказываний и его поторопились отключить от эфира.

Путин поинтересовался является ли это позицией Генерального штаба и министерства обороны и сразу получил заверения, что это ни в коем случае не является позицией руководства ни Генштаба ни министерства обороны,  а просто вероятно срыв человека который не хочет брать на  себя ответственность за провальные действия на фронте. После совещание продолжалось не более получаса, в течение которых президент угрюмо молчал, а остальные выдавливали из себя слова сдержанного оптимизма.

Когда Патрушев перешел к обсуждению ситуации в приграничных с Украиной областях, доложив проблемы в Белгородской области, где, по словам Патрушева, в результате диверсии часть города осталась без электричества и водоснабжения, Путин прервал доклад сказав «На х…й вы мне про Белгород сейчас рассказываете? Там вообще практически одни украинцы живут. Они там своих мочат. У нас проблем и без этого выше головы. Хватит. » После чего завершил совещание.

Это уже второй инцидент за последние несколько дней с представителями военного командования, которые высказывают недовольство президенту в глаза и если первый случай можно было списать на пьяную выходку, то вчера это было явное желание высказать претензию президенту в глаза. Военное руководство прекрасно понимает, что их сделают крайними за поражение в войне которую развязал Путин и по этому стоит ждать дальнейшего недовольства в кругах руководства военного блока, которых президент просто обязан сделать «козлами отпущения».

Генерал СВР

Суббота 10.09.2022г, в утреннем отчете президенту России Владимиру Путину  безвозвратные военно-оперативные потери живой силы личного состава ВС РФ- 56990 человек. Данные на 6:00 по московскому времени сегодня.

Эта цифра без учёта данных о потерях российских ЧВК, принимающих участие в боевых действиях на территории Украины, на пятницу  9 сентября это 16152 погибших. Очередные итоговые данные о потерях бойцов ЧВК должны поступить в пятницу  16 сентября. И в дальнейшем будут обновляться раз в неделю.

Потери Росгвардии с начала военных действий 4216 убитыми и пропавшими безвести.

Генерал СВР

В Генштабе сейчас царит удручающее настроение. Практически все без исключения осуждают в разговорах друг с другом какого-то «п..дора» который «всё это затеял».

Мурлокотан Паштетофф-сосискин

От я вчора обіцяв огляд…

але, шановні… зрозумійте мене вірно

я не знаю як це усе описувати більш-менш прийнятними словами… окрім матерних, за які нібито банять…

В них «сиплеться» з такою швидкістю… шопісец…

ширина фронту цього «просипання» постійно збільшується…

***

Каци пишуть, що ЗСУ висадили тактичний десант…

Якщо це правда, то в них вже не просто «сиплеться»…

в них вже «опущение матки»… Військовослужбовці мене зрозуміють, бо для того, щоб висадити тактичний десант треба щоб протистоячий противник знаходився у стані тотального розпаду та розкладу всієї своєї системи оборони. Або ЗСУ виявляють позамежний рівень «цинічності та тролінгу» по відношенню до свого противника…

Мурлокотан Паштетофф-сосискин

Невигадані діалоги…

— Слы… плешивый, может переговоры?

— Да, знаете ли… не помешало бы…

— Ну греби, тогда, сюда…

— Здрасьте…

— И тебе сдохнуть побыстрее… ну что… «война — стоп»?

— Мы только «за»…

— Ага… болит?

— Ну, как бы… не очень приятно, так сказать совсем — не приятно…

— Ну, оно и понятно… значить слушаю сюда, деФективный… что бы не болело и начало заживать — стадо своё порепаное отогнать за священные кордоны 91-го… заткнуть еб…ки своим теле-певцам и взорвать к херам за собой мост… это первое…

— А что, будет второе… этого недостаточно?

— Я те щаЗ вторую ногу сломаю и ухо оторву…

— Всё-всё… понял… слушаю…

— Прям вот сейчас начинаешь грести по своим сусекам и закромам… и 80% от всего что нагребёшь — притащищь сюда…

— А не многовато ли…?

(следует «автоматический» пендель в район Кубани и следом за ним — в направлении Белгорода…)

— Уй, бля… больно же…

— А ты не провоцируй меня своими бестолковыми вопросами не по теме… значить берёшь нал и тащишь его весь сюда… будем делать «Велике Будівництво»… иначе я продолжу ломать тебе конечности… усёк, аборт ты бункерный?

— Вы, каГ бы очень… непреклонны… поди, дедшку себе заокеанского завели…?

— Тебя, мля… моя родня вообще волновать не должна… усёк?

— Да, как бы… но мы ведь с вами тоже… чай, не чужие…?

(следует нехилая такая затрещина в районе Брянска…)

— Тамбовский волк… тебе — родня… Ещё раз услышу сей бред горячечний — засуну тебе раскалённый «Гром-2» по самую Тулу…

— На этом, пока всё… иди, готовся к следующему раунду переговоров… а замыслишь пренедоброе — в Новороссийске анклав независимый организую… пшёл отсюда…

(Размещено 7:00)

Альфред Кох

Миновал сто девяносто девятый день войны. Только ленивый не поиздевался уже над российской армией и ее позором. Я даже не могу собрать в кучу все сведения и жду, когда повесят свежую карту ISW потому, что в бурном потоке информации совершенно невозможно понять докуда уже дошли украинские войска в своем феерическом наступлении. (Впрочем и без этих карт вы все знаете даже лучше меня.)

Минобороны РФ молчало больше суток и потом предсказуемо заявило, что это, разумеется, передислокация для усиления группировки под Донецком и в целях скорейшего завершения спецоперации…

Вы знаете, я почему-то именно так и подумал. Конечно это передислокация, конечно же для усиления и скорейшего завершения. Я только не могу взять в толк: зачем для скорейшего завершения изюмскую группировку под Донецк перебрасывают? Мне кажется спецоперация быстрее завершится если ее перебросят куда-нибудь под Самару или  Екатеринбург. А если надо еще быстрее, тогда туда же надо перебросить тех, кто и сейчас стоит под Донецком…

Я бы и с херсонской группировкой путинских орлов так же поступил, да вот незадача: их уже никуда не перебросишь: все мосты взорваны, а по понтонам ВСУ ведет непрерывный огонь. Так что у этих гавриков не опции «передислокация». У них остались только две опции: плен или смерть.

Я лично искренне советую им выбирать плен. Я бы за Путина помирать не стал. Впрочем, это их выбор. Для них война — дело добровольное. Их никто туда силой не гнал. Контракт своей рукой подписали. Хотели денег и «настоящих мужских приключений». Насчет денег не знаю, а насчет приключений — гарантирую. Их будет много… Это будет такая «Игра в Кальмара», которую они на всю жизнь запомнят. Какой бы продолжительной она у них не была: может еще сто лет, а может — и один час…

Сегодня в Москве — День Города. И судя по тому, что сообщают оттуда, все было организовано так, будто никакой войны нет вовсе. Ни в каком контексте. Все ток-шоу в духе «Соловьев-Скабеева-Киселев» — куда-то пропали. И кроме конашенковской «передислокации» в паблик за сегодня больше ничего не было вброшено.

И то верно: зачем людям на День Города настроение портить? Впереди выходные, а тут как обухом по голове: окружение, бегство, разгром… Нет! У Кремля на сегодня были другие планы. И их нельзя было омрачать похоронными новостями с фронта.

Ибо сам великий Путин принял непосредственное участие в Дне Города: он открыл школу самбо, а потом на ВДНХ — самое высокое в Европе колесо обозрения «Солнце Москвы».

Ну, школа самбо — это понятно: имидж поддерживаем, чтобы брутальность зашкаливала. Дедушка старенький уже, надо его моложавить. Опять же тема про «секретные приёмчики» тут хорошо ложится…

Но самое большое колесо в Европе — это пять. Это квинтэссенция всего путинского двоемыслия. Они который год нам талдычат, что Россия — отдельная цивилизация. Что европейские ценности ей чужды. Что она только лишь за то, что Украина захотела в Европу — готова с ней воевать. И тут на тебе — самое высокое в Европе (140 м).

Где Европа — а где Москва? Чего вы себя все с Европой сравниваете? Вы теперь Азия’с. Или прямо так и пишите: самое высокое колесо обозрения в отдельной российской цивилизации. А то как-то странно: самое высокое в Европе… А почему не в Австралии? Ведь если вы отдельная цивилизация, и точно не Европа, то тогда можно сравнивать себя с кем угодно.

Я бы, например, написал так: в Москве открылось самое высокое в Бразилии колесо обозрения. Ну право: мне так больше нравится. И сравнение сделано не с недружественной Европой, а с дружественной Бразилией, страной БРИКС. Так политически правильнее будет, я думаю…

Путин пытается оттянуть момент, когда нужно будет сожрать горькую пилюлю поражения. Он знает, что эта чаша его уже не минует, но все тянет и тянет резину… Не сегодня, я еще не готов, мне надо колесо обозрения открывать, у меня сегодня открытие школы самбо и т.д.

Убогий, обманутый, захваленный и перехваленный, залитый елеем и обведенный вокруг пальца своим окружением старик чувствует, что волшебная сказка, которую вокруг него воздвигали столько лет, в которую вбухали сотни миллиардов и которая так радовала его все эти двадцать два года подходит к концу. А конце этой сказки стоит плаха с топором. И белый саван.

И его так аккуратненько, легонько, ненавязчиво все подталкивают и подталкивают к концу. А он уже все понимает, но делает вид, что сильно занят. То с одним остановится поговорит, то поедет на учения черти куда на Дальний Восток, то колесо обозрения откроет…

Краем глаза он уже видит и топор, и плаху. И шея уже чесаться начинает, но последние мгновения сказки такие сладкие, такие замечательные. Говорят Гитлер перед смертью часами простаивал у макета того Берлина, который он хотел построить после победы… Он клал голову на стол и смотрел на макет сбоку, как бы гуляя по улицам своей прекрасной столицы…

Шагреневая кожа путинской жизни сжалась до предела. ВСУ наступает и финал неизбежен. А все потому, что наше дело правое, враг будет разбит и победа будет за нами.

Слава Украине! 🇺🇦

(3 оценок, среднее: 5,00 из 5)
Для того чтобы оценить запись, вы должны быть зарегистрированным пользователем сайта.

Загрузка...

Комментарии читателей статьи "BloggoDay 11 September: Russian Invasion of Ukraine"

• Оставьте первый комментарий - автор старался