BloggoDay 20 December: Russian Invasion of Ukraine

Дайджест 20 грудня 2022 р.

(Оновлено 18:00)

Стрелков Игорь Иванович, [телеграм-канал]

Пусть каждый решает сам — «стоит ли «Мурза» расстрелять» (как предлагают «без лести лижущие» в комментариях) или, наоборот, наградить за данный текст…

Лично я стараюсь столь подробных рассуждений по конкретным вопросам избегать (во-первых потому, что «сам не видел — вот и не пишу», во-вторых (даже если лично видел) — чтобы не радовать вырусь всякую), но — с точки зрения офицера госбезопасности — никакого «разглашения военной тайны» в тексте в помине нет, равно как и сведений, составляющих государственную тайну. Враг прекрасно осведомлён обо всём, что пишет «Мурз». И «секретной» данная информация является только для населения России, не состоящего в кадрах МО РФ и проживающего вдалеке от театра военных действий.

А прочитать данный текст любому, кто хоть немного разбирается в военном деле и пытается найти ответ на вопрос: «что происходит на фронте?» — просто необходимо.

Осторожно — очень много ненормативной лексики.

В погоне за позитивчиком

Извините, дальше будет много мата. Это вообще-то должен был быть большой и достаточно строгий текст, но, —- во-первых, я сомневаюсь, что в такой форме он хоть до кого-то дойдёт, обычно когда матерно орёшь на кого-то — всё быстрее доходит

— во-вторых, на большой, строгий, академический практически разбор всей херни у меня тупо нет времени.

Так что извините, будет коротко и с матом.

Читающие мой ТГ-канал уже могли заметить, что недавно со мной случилось страшное — я посмотрел телевизор. Рассказ дебилов из «России-24» о том, что из 57-мм зенитки можно, оказывается, «разбирать украинские укрепы», оставил неизгладимое впечатление. Ну то есть у любого человека, хоть немного понимающего в военном деле и вообще видевшего эти укрепы хотя бы на фото, такая фраза ничего, кроме истерического хохота, вызвать не может.

Финал выпуска новостей вообще заставил меня усомниться в том, что я российское ТВ смотрю. Прогноз погоды включал в себя типично украинский по сути и подаче рассказ о том, что вот, мол, на Украине-то погода какая пакостная — сплошной гололёд, в Днепропетровске столько-то автобусов из-за гололёда побилось. Большая часть остального времени была посвящена камланиям на тему того, что в эту зиму замёрзнет уже не только Украина, но и ваще вся Европа.

«Бюргеры, встревожены, — рассказывал диктор, завершая «прогноз», — тем, что из труб немецких ТЭЦ повалил чёрный дым!»

Видимо, это был специальный такой тестовый момент, как там у зрителя откалибровалось всё в голове, потому что при этих словах показывали обычный белый пар из этих самых труб. «Если вы видите дым белым — через час пересмотрите выпуск новостей ещё раз и повторяйте, пока дым не почернеет» ну или как-то так.

После оставления Херсона общественность, вместо того, чтобы трезво оценить ситуацию, принялась при активной помощи СМИ, военкоров и всех прочих подручных средств высасывать «позитивчик» из любой хероты, зачастую демонстрирующей как раз наоборот — конченый звиздец. Типичный пример этого опять же был у меня в ТГ — видос с пафосной музычкой от 127-й дивизии, в которой подпускают украинских гранатомётчиков к танкам на 50 метров. На 10-м месяце войны. Nеобучаемые. Причём никого не смущает тот факт, что в кадре видно, что танк ответным выстрелом промазал — снаряд прошёл над окопом и взорвался за кадром. Бурные, бурные и продолжительные аплодисменты. Пиу-пиу! Наши отаке!

Отдельный лютый звиздец — постоянно всплывающие ролики из 1-го АК НМ ДНР со стрельбой из танков с закрытых позиций, практикуемой на постоянной основе. Ужас тут, разумеется, не в том, что танки стреляют с ЗОП, они могут это делать, хороший танкист должен уметь это делать, более того танкистов на это в 2016-2017 гг тренировали и КЦПН возил для этого мануалы по теме. Ужас в том, что при замалчиваемом катастрофическом снарядном голоде в артиллерии (говорить о нём нельзя, потому что тогда кому-то придётся за него отвечать, а никому не хочется), танками решили заменить артиллерию на постоянной основе. Для танков-то снаряды вроде бы ещё есть. Совершенно не удивлён, кстати, что в пиар этого «благого начинания» вписалась заслуженная медиа-проститутка Владлен Татарский. Ваще не удивлён. Потом он будет с совершенно невинным видом обличать последствия этой херни и, заламывая руки, вопрошать — «Какая же сука приказала это сделать?» И все такие — «Да, да! Кто же это мог быть?»

В реальности такая стрельба — экстренная временная мера в ситуации, когда надо разово накрыть крупное скопление противника, а артиллерии свободной под рукой нет или применять её невозможно из-за оперативной «ответки», к которой танк в силу толстой брони сильно менее восприимчив, чем самоходные артиллерийские установки и, тем более, буксируемые орудия у которых расчёт и боекомплект вообще никак не прикрыты. Гладкоствольные танковые пушки не предназначены для того, чем они сейчас занимаются целыми днями — для непрерывного закидывания осколочно-фугасными снарядами позиций противника. Танковые пушки современные сделаны гладкоствольными для того, чтобы по ним можно было разгонять бронебойно-подкалиберный оперённый снаряд, на жаргоне — «лом», до начальной скорости 1700-1800 метров в секунду (Для сравнения нарезная 152-мм гаубица Д-20, она же — 2С3 «Акация», если мы говорим о самоходках, боевые задачи которой пытаются выполнить танкисты, имеет выходную скорость осколочно-фугасного снаряда в три раза меньше). Задача танка — уничтожить в танковом бою такими «ломами» танки противника огнём прямой наводкой. Ушатал ствол — не попадёшь, противник уничтожит тебя первым. А живучесть ствола танковой пушки, она сильно меньше, чем у нарезного гаубичного. И танки, которые этим всем занимаются уже не новые, стволы уже хорошо поработавшие, так что для уничтожения целей с закрытых позиций требуется большой расход снарядов, который ещё сильнее изнашивает стволы. В ЛНР, ещё сильно до СВО, уже была ситуация в своё время, когда в одном из подразделений танковые стволы расстреляли до состояния, при котором дальнейшая учебная стрельба на полигоне лишала танки в дальнейшем боевой ценности, поэтому подразделение на полигоне стало стрелять с 14,5-мм вкладышей патронами от пулемёта КПВТ. Обычно, кстати, начинают как раз со стрельбы с «вкладышей», а потом уже тренируются боевыми, но это же армия. Пока «вкладыши» нашли, пока привезли… нет, не так… Пока вспомнили, что так можно, пока нашли, пока привезли…

Но в бою-то так не постреляешь. А пушки на старых танках Т-64/72/80, старые модели пушки 2А46, они без демонтажа башни не меняются. То есть у нас сейчас методично выводятся из строя последние уцелевшие танки Корпусов Народной Милиции, трофейные танки, захваченные в сносном состоянии и снимаемые с хранения машины, срочно-припадошно пригоняемые на фронт.

Понятно, когда на поддержку пехоты определили устаревшие 100-мм гладкоствольные пушки «Рапира». Они против современных танков не очень актуальны, пусть «добивают» до списания ресурс стволов осколочно-фугасными снарядами. Но танки-то угандошивать… Ради чего? Ради того, разумеется, чтобы поддаться на укроповскую разводку.

Разводка элементарна. Поскольку ВСУ насрать на судьбу мирняка в Донцеке, ВСУ лупит по городу из реактивных систем залпового огня, массово убивая случайный мирняк. Всю подготовку стрельбы можно провести заранее, установка БМ-21 в итоге выкатывается на точку буквально на пару минут, собственно пакет в 40 ракет уходит с направляющих меньше чем за минуту, после чего ещё через минуту установка простейшими средствами маскировки может быть превращена в грузовой «Урал», который с воздуха особо и не отличишь от реального грузового «Урала». Более того, при минимальной «доработке напильником» 40-ствольный пакет пусковых труб БМ-21 можно разбирать на блоки по 20 или даже по 10 направляющих и монтировать их на более компактных машинах, которые проще маскировать. То есть в итоге «контрбатарейная борьба» с таким ракетным террором в формате поиска и уничтожения установок при наших нынешних ресурсах не даст примерно ничего. И именно на это рассчитывает противник. Он рассчитывает на то, что политики, насмотревшись горящих городских кварталов, будут давить на военных — «Отгоните укропов от города!». И 1-й АК продолжит убивать остатки пехоты об украинские укрепрайоны вокруг Донецка.

На других участках фронта российское командование в подобном понукании не нуждается, там оно само, добровольно гонит на забой последние остатки уже не очень боеспособной из-за прежних потерь пехоты. Российские военные обладают невероятным талантом превращать любой посёлок с парой посадок и свинофермой в Верден, об который стачиваются собственные, а не вражеские, подразделения. Почему? Да потому что БУСВ, Боевой Устав Сухопутных Войск, эти люди не открывали и не читали примерно никогда. И больше любых «Джавелинов» и «Хаймарсов», больше любых «Спутниковых группировок НАТО» против нас воюет, сука, Боевой Устав наших же Сухопутных войск, на который наше доблестное командование срать хотело. А укропы — читали его и творчески перерабатывали с учётом имеющихся новых технологий.

В тексте про радиосвязь я описал основную проблему управления войсками в российской армии, из-за которой армия не может толком наступать, не может маневрировать, не может даже полноценно отражать удары противника. Ни чем крупнее «остатков мотострелкового батальона» в ВС РФ управлять как единым организмом не могут. И, разумеется, в этой ситуации заслуженными героями становятся комбаты и ротные этих «остатков», которые, если получается, вывозят весь звиздец и затаскивают партию на своём участке. Хотя чаще, увы, они не затаскивают. И их хоронят вместе с подчинёнными, когда, после полдюжины штурмов, организованных один херовее другого, наши таки захватывают очередной клочок земли и собирают их погнившие останки.

Из того, что российская армия не может ничего, кроме как, обливаясь кровью, брать очередной посёлок, сдавая на другом фланге райцентр или целую область, российская армия сделала изумительный вывод — давайте возьмём побольше посёлков! И устроила максимум возможных Верденов по всей линии фронта, включая ту самую печально знаменитую Павловку в ДНР. И, конечно же, Бахмут. Как же без него. Как не убить об него последние остатки боеспособной пехоты? Никак не возможно. Надо же этим ублюдкам долбаным где-то брать позитивчик для новостей! Вот, мы освободили ещё 100 метров такой-то деревни. А кто первый доложит о полном освобождении деревни — тому орден.

Думаю, украинское командование тоже потом, уже в плену, раздаст этим людям соответствующие ордена. «Золото и очень тёмный янтарь» (c) Потому что оказать ВСУшникам накануне зимнего наступления ВСУ какую-то более весомую услугу чем убивание остатков нашей пехоты и остатков наших танков практически невозможно. Хотя нет, звизжу. Можно! Её оказали укропам организаторы мобилизации в РФ, которые загнали львиную долю мобилизованных в «стрелковые полки» без тяжёлого вооружения и артиллерии, такого же штата, как полки донбасских «мобиков». Эти абсолютно неуправляемые в силу отсутствия нормальных командных кадров и, разумеется, отсутствия средств связи, подразделения просто созданы для того, чтобы пожирать человеческий ресурс и не представлять собой никакой боевой ценности. Они просто созданы для того, чтобы ВСУ устанавливали их местонахождение по скоплениям постоянно включённых сотовых телефонов, ставили на прослушку их аналоговые «Баофенги» и наносили удары именно по ним, нанося их соседям, потрёпанным за 10 месяцев войны соединениям регулярных войск РФ и Республик удары во фланг и тыл.

Можно было пополнить этими людьми кадровые части, в которых остались мотивированные офицеры и сержанты, боевая техника? Можно было. Можно было ликвидировать ту чудовищную чересполосицу, которой воюет ВС РФ, когда на одном-двух километрах толпятся подразделения разных воинских частей, Росгвардии, «частников», «барсов», «ахмадов»? Можно было. Но никто этого не сделал. Врагу оказана масштабная услуга, достойная военного трибунала, которого, разумеется, не будет.

Стоит ли обсуждать строительство «Линии Фаберже»? С позорными роликами о том, как Т-64 на маааленькой скорости, «не дай Бог танк поцарапать» пытается «преодолеть бетонные надолбы» и его, типа, останавливает этот тэтраэдр. Я могу много печального рассказать об этой «стройке века» включая брошенные в посадках 250-кг авиабомбы в укупорках, без никаких средств для их дистанционного подрыва, помеченные на картах как «фугасы», включая бетонные колпаки, поставленные на указанные точки без всякого фундамента и ушедшие после пары дождей амбразурами ниже уровня земли, но это будет очередной огромный текст, объясняющий, почему нельзя строить линии укреплений людям, которые в принципе не понимают, что, как и зачем они делают. Открою страшную тайну — качество этой «Линии Фаберже» сугубо вторично, потому что без всех прочих слагаемых правильно построенной обороны, даже правильно, по науке, построенные укрепрайоны, берутся штурмом без особых проблем.

Учиться у противника нашей армии западло, а между тем этой весной и летом противник продемонстрировал на Донбассе все необходимые слагаемые успешной долговременной обороны, которая попила очень много крови нашим войскам. Внезапно оказывается, что у ВС РФ с этими слагаемыми плохо и все потенциальные зачатки улучшений уничтожаются на корню. Повторю ещё раз — такого уровня военной некомпетентности просто не существует. Это — умышленные вредительство, саботаж и предательство.

Первым и главным условием любой успешной обороны является наличие устойчивого управления войсками. ВСУ себе это обеспечило по максимуму, пересадив всю армию на закрытую цифровую связь и рассовав по прифронтовой полосе огромное количество ретрансляторов. ВС РФ свои проблемы со связью решать не хотят. Даже озвучить их не хотят, потому что озвучка — это поломанные карьеры, это конфискация наворованного, это посадки, посадки, посадки. Всё, что они могут предложить войскам, которым надо сейчас зарываться в землю — план проводной связи, для которой войска сами должны найти себе и кабель, и полевые телефоны (за полевые коммутаторы речи нет, куда там!). И, разумеется, эти полевые линии прокладываются… в полном соответствии с руководствами по прокладке временных полевых линий связи. Где просто по полю, где по деревьям, где по столбам. ВРЕМЕННЫХ, СУКА, ЛИНИЙ! В прожектах циклопической «Линии Фаберже» для нормальных подземных кабельных коммуникаций, защищённых от артобстрелов, места не нашлось! При наличии техники, при наличии материалов, при наличии времени, при наличии ВСЕГО пехота на позициях всё равно останется без проводной связи после пяти минут артобстрела. Точно так, как это было с красной армией летом 1942-го года на участке прорыва во время операции «Блау». Если, разумеется, пехота вообще сумеет сама найти себе полевой кабель, чтобы проложить эту связь хоть как-то, потому что… «полёвки нет, ищите сами». И ЗИП на полевые телефоны в армию присылают волонтёры, скупая по барахолкам.

В общем, нормального управления у ВС РФ нет и не будет. В лучшем случае части ВС РФ сумеют, оказавшись в ЛНР, найти обладателя вот этого Пульта Управления Планетой Земля и явиться к нему со словами «Помоги нам, Оби-ван Кеноби!» и бутылкой коньяка. И он поможет, потому что на него работает толпа волонтёров, подтаскивающих ему необходимые расходники за счёт КЦПН и ОПСБ.

Следующий пункт — артиллерия. Нормальная оборона строится на артиллерии и вокруг артиллерии. Есть артиллерия, вызываемая с передовой в режиме реального времени — есть оборона. Нет артиллерии — нет обороны. Стрелковой пехота долго оборону не вывезет. ВСУ свою артиллерию дрочили 7 лет, российская армия свою арту расслабляла как могла, отсыпая гравием дорожки на полигонных огневых и вздолбывая «тупых донбасян» за то, что они этого не делают. Ну и, разумеется, пресекая любые попытки автоматизации работы арты с помощью соответствующего программного обеспечения. «Не положено». Итог мы видим. Чудовищные лунные пейзажи в полях, где нет ни следа украинских укреплений. Эшелоны боеприпасов, улетевшие в никуда под одобрительное блекотание пропагандонов и «экспертов» типа Шурыгина. Ну и в финале — артиллерийские склады под Изюмом, сданные противнику. Молодцы!

Итог на текущий момент (который старательно пытаются замазать российские СМИ и ангажированные блоггеры рассказами о том, как охеренно разбираются позиции 57-мм зениткой и насколько это круто сжигать ресурс танковых стволов постоянной стрельбой с закрытых позиций) — чудовищный снарядный голод у артиллерии. Удары авиации издалека неуправляемыми 80-мм ракетами с кабрирования (потому что если ближе подлетишь — собьют нафиг) — это тоже что-то на уровне щекотки для хорошо окопавшегося противника, хотя выглядеть может очень эффектно. Пиу-пиу-пиу! Ура! Какой кадр! А когда дым осел — ещё одно вспаханное поле. И остатки снарядов ствольной артиллерии расходуются, естественно, на эти самые мини-Вердены по всему ЛБСу, которые российская армия старательно плодит один за другим, стачивая об них пехоту. Стало ли за 10 месяцев СВО у артиллерии радикально больше «глаз» в воздухе? Нет. Привезло ли Министерство Обороны РФ артиллеристам в достатке осенние и зимние маскировочные сети на их орудия? Нет. А впереди — зима. Прятать пушки в посадках уже не получится — посадки голые, а потом ещё снег выпадет и вообще каждый шаг будет виден с воздуха. А у противника с БПЛА всё хорошо. Даже с учётом потерь. С нашей же стороны тупые дебилы, которые сожгли БК на перепахивание полей, решили заменить шестидюймовые снаряды ВОГами, сбрасываемыми с коптеров. С мотивацией «Ну у укропов же получается!»

«Ну… если у мексиканцев получается…»

А у вас, блин, не получится. Потому что руки из жопы, а жопа вместо головы.

Потому что укропы годами учились правильно терроризировать наших долболобов с помощь этих сбросов. У них есть тактика, у них есть система применения этого. Начиная с грамотного выбора участка, оптимального для сбросового террора, выявления удобных целей и заканчивая концентрацией сил — когда 4-6 коптеров устраивают «карусель» над каким-то подразделением на несколько часов, забрасывая его этими ВОГами или самодельными бомбочками. А вы, долбланы, просто приказываете «мавикам», на которые народ наскрёб денег, надеясь, что они будут вести разведку и корректировку арты, бомбить. Немедленно! Завтра же! И люди бегут выполнять ваше долбанутое распоряжение, сломя голову, не прорабатывая толком ни тактику, ни разведку целей. И пытаются 30-мм звиздюлинками, сбрасываемыми с коптеров, запугать армию кротов. А укропы эти «Мавики» глушат и сбивают в своё удовольствие, потому что они НЕ ДОЛБЛАНЫ, ОНИ — УЧАТСЯ. И артиллерия остаётся мало того что с мизерным БК, так ещё и без глаз.

Это охеренно. Это волшебно. Педераста, который отдал это осенью по 1-му АК приказ «немедленно всем бомбить укров ВОГами с квадриков», надо прицепить к штурмовику и нахер сбросить самого на укропов. С кабрирования. Под видеозапись и фотоотчёт.

Военные умы, блин, не способные ни на что, кроме карго-культа «сделаем как у укропов». Не задумывающиеся о том, что то, что отлично работает, когда идёт охота на ленивых беззаботных идиотов, не будет работать в обратную сторону, тем более будучи исполненным криво и наскоро.

Короче, с артиллерией мы разобрались, ей тоже полная звезда. Следующий пункт.

Следующий пункт — пехотное наполнение обороны и, главное, подготовленные резервы. Без достаточного пехотного наполнения, без необходимой плотности войск, без возможности вводить в бой на угрожаемых участках подготовленные резервы, никакая, даже самая совершенная линия укреплений, не будет удержана. Это очень наглядно показывают, например, события лета 1941 года на Восточном фронте. Что минные поля, что любые другие заграждения должны находиться под постоянным наблюдением пехоты и, как следствие, под постоянным огневым контролем. Иначе они будут преодолены даже не за часы, а за минуты. А в тех местах, где противник сочтёт их преодоление ненужным, они станут мешать вашим же контратакам, потому что противник огневой контроль за ними обеспечит.

Стачивая остатки пехоты в мини-Верденах по всему фронту, российское командование оказывает неоценимую услугу ВСУ, которые ВСУ весной и летом показали, как важно иметь запас хоть как-то подготовленной пехоты, которой можно наполнять спешно возводимые вместо взятых нашими войсками всё новые и новые линии укреплений. У нас к зимнему наступлению ВСУ такого запаса людей не будет. В среднем наша пехота подготовлена отвратительно, даже не касаясь тактических вопросов. Стрелковая подготовка — днище полное и трудно поправимое, потому что нет ни людей, способных пользоваться инструментарием для выверки стрелковки и обучения людей, ни самого инструментария. Пользоваться групповым оружием нормально практически никто не умеет. Мне бы, конечно, льстило то, что мой пост про ремонт СПГ-9 годами работает учебником по ремонту СПГ для наших войск, если бы я не был от этого В АХЕРЕ.

И у этого есть очень простое объяснение — постоянные потери опытных людей весной и летом плюс тот хер, который ВС РФ положили на нормальную подготовку мобилизованных что в Республиках, что в РФ. Надежда, что гранатомётчик, которого учат с 300 метров попадать гранатой старого образца из РПГ-7 в неподвижную лобовую проекцию танка, сможет подбить танк в реальном бою — это прекрасно. Примерно как стрельба со 100 метров по грудной мишени как альфа и, самое печальное, омега стрелковой подготовки в условиях, когда противник и голову-то старается тебе лишний раз не показывать, куда там «грудную мишень». Но какое отношение вся эта «подготовка», включая топтание по полю плотными группами, имеет к реальным боевым условиям? Никакого.

Здесь я не буду глумиться и риторически вопрошать, какой процент нашей пехоты обучен использованию позиций для косоприцельного (фланкирующего) огня. Ответ примерно очевиден. В условиях, когда целые полки «мобиков» не имеют полноценно подготовленных расчётов ПТУР и противник сможет подгонять бронетехнику на прямую наводку и «тушить» любые доты и дзоты в считанные минуты, ключевое значение будут иметь именно такие позиции. Но они оборудованы не будут, использованы не будут и украинское наступление опять пройдёт как нож сквозь масло. И настанет время для чего? Правильно. Для проверки, а есть ли у нас в резерве подготовленные бронетанковые и механизированные подразделения, достаточно крупные для того, чтобы успешно бить под основание глубоких вражеских вклинений в нашу оборону. Это — четвёртый компонент успешной долговременной обороны. И его у нас тоже не будет.

Мало того что танки сейчас сжигают свой ресурс стволов, замещая в мини-Верденах артиллерию, в войска массово поставляются с хранения «лысые» танки, на которых даже старого образца динамической защиты нет и танкисты через волонтёров лихорадочно ищут деньги на то, чтобы контейнеры для динамической защиты изготовить и в кустарных условиях приварить на танки крепления под них. То есть если про февраль-март этого когда стоял вопрос «Какого хера наши танки опять пошли в бой с пустыми контейнерами динамической защиты, как в Грозном в 1995-м?», то год спустя будет вопрос — почему наши танки в массе своей вообще нахрен «лысые» и практически полностью беспомощны против любых противотанковых средств противника, начиная с самых старых советских выстрелов к РПГ-7. Это охеренный прогресс. На заводах «модернизируются Т-62», а более новые Т-72 и Т-80 загоняются «лысыми» на убой. Брависсимо.

А большинство машин новых типов благополучно просрано во время весенней «деэскалации» и пополнило ремфонды ВСУ, равно как и брошенные СПАМы 1-й гвардейской танковой армии на Изюмском направлении. Это, конечно, был шедевральный момент, когда остатки 3-й мсд и кусок разведки 144-й долбошатся из последних сил, надеясь, что у них за спиной вот-вот развернётся во всю мощь и звизданёт по украм целая гвардейская танковая армия, оборачиваются — а армии НЕТУ. Охеренно. Это именно то, о чём я говорю — не просто флажки на карте, а _подготовленные_ и _боеспособные_ бронетанковые резервы. Их у нас тоже не будет к началу украинского зимнего наступления. От слова «вообще». Парировать удары будет тупо нечем. Созданы и жёстко контролируются условия, при которых такие резервы просто не смогут возникнуть. Ну а когда что-то наскребут и бросят в атаку, окажется, что появление нашей бронетехники противник прекрасно может отслеживать, мониторя работу стоящих на танках устаревших радиостанций Р-123 и Р-173. А мы отслеживать перемещения его брони так не можем — у него все радиосредства однотипные, работают в одних частотах и базовые радиостанции на танках все умеют в уменьшение мощности до уровня портативной станции. У нас же только в некоторых местах волонтёрскими усилиями удалось дать в войска хоть сколько-то удобных портативных раций в частотах Р-123/173/159, а перевод бронетехники на современную «цифру» как был ограничен одним батальоном на все «союзные силы», так и остался. Опять же, чисто на энтузиастах и волонтёрах.

Вообще, что касается военных хайтек-новинок, наш ВПК за прошедшие 10 месяцев продемонстрировал свою полную профнепригодность, которая прикрывается ангажированностью и полной некомпетентностью «военных экспертов». И это не только попилакбарного «дрона «Добрыня» касается, абсолютно бесполезного для применения на фронте, потому что он переделан из дешёвого гоночного китайского квадрика с Али-Экспресс. Как я, сука, проорался сейчас ночью с фразы очередных «экспертов» про систему РЭР «Борщевик»: «Комплекс можно установить на автомобильное шасси, что делает удобным его применение на линии фронта»… блииин… Ну вот реально «чёрное — это белое». Только дебилу сейчас не очевидно, что нужны портативные системы, переносные, пусть и не на одном вьюке. В той зоне, где работа такой системы даст хоть какой-то пристойный результат, припаркованный грузовик с очередным не имеющим аналогов комплексом противник моментом обнаружит и уничтожит. Охеренно удобно. И это при том, что всё это, всё вот это было очевидно ещё в годы «Минских соглашений», но всем было похер нахер. Танковые биатлоны и шутки про батуты Рогозина давали позитивчик. А реальность его не давала.

Итог? Впереди зимой нас ждёт адский звиздец. Никаких значимых шансов удержать нынешний фронт не будет, и противник об этом прекрасно знает, концентрируя свои силы там, где ему удобно и выгодно. Ни по одному из пунктов, обеспечение которых определяет успешность обороны, никакого прогресса нет, только регресс, причём системно поощряемый.

И особенно звиздец станет очевиден, когда выпадет снег и весь движ, включая всю нашу арту, окажется как на ладони у вражеских БПЛА, а Грубника с его «Народной сетью» на компенсацию отсутствия зимних маскировочных сетей У ВСЕЙ АРМИИ тупо не хватит.

И все об этом снова молчат, а потом, когда снова будут сдаваться города и области, все такие «Ахъ, как же такое стало возможно!?!? Ахъ, мы так надеялись на Суровикина! Он же такой суровый и брутальный! Почему же он нисмог?!?!» А Суровикин сам в ахере будет, потому что будь ты хоть трижды охеренно мотивированный самый главный фельдмаршал, ты бессилен что-либо сделать, если в подчинении у тебя — армия долболобов, в которой просветы в долбодолбизме начинаются где-то на уровне подполковников и идут вниз, а не вверх.

Повторю ещё раз, чтобы лучше усвоилось, блин.

Такого уровня военной некомпетентности просто не существует. Происходит огромное, массовое предательство, планомерная подготовка к совершенно адской бойне во время очередного украинского наступления. Российской армии её командование не оставляет ни шанса на успех.

И педерасты из числа «экспертов» и военкоров, которые это всё покрывают и прославляют, высасывают из этого «позитифчик», несут свою долю ответственности за весь будущий звиздец.

И да, мне отдельным образом печально, что этот херовый процесс воспевания мини-Верденов этой осени-зимы, в которых сжигают последние наши шансы на успешное отражение украинского наступления, захватил даже Аню Долгареву, которая задолбашила охеренную новость про два километра кем-то из наших якобы захваченной застройки в Спорном, хотя всё Спорное в поперечнике — километр еле-еле. И оно всё под укропами, блин! Вот объясните мне, насколько мерзкую звиздопротивнейшую атмосферу «нацеленности на позитив» надо создать в сообществе, чтобы один из самых объективных военкоров забил хер на факт-чекинг? Я в ахере. Я в мрачном, сука, ахере. И я не сейчас не ною и не жалуюсь. Когда укропы прорвут фронт, я достану из-под замка свой пулемёт, накину броник и пойду попробую кого-нибудь убить перед смертью. И меня убьют, и я, блин, всего дальнейшего позора уже не увижу, в связи с чем можно сказать, что мне будет хорошо. Практически охеренно. А вам всем в этом звиздеце потом жить. И вы все будете друг друга спрашивать, когда Россию будут «деколонизировать», — «А как же так получилось? А как же так вышло?!?»

А вот так, блин. А вот так. Закрывали глаза, закрывали, хотели позитивчика — получите, блин. Восхищались на Святой 1913-й? Ну вот получите его, а потом 1916-й и 1917-й. О чём СТО РАЗ ГОВОРИЛОСЬ.

Императорскую гвардию, которая могла легко задавить Февральский мятеж, в болотах Стохода похоронили не «проклятые большевистские агитаторы», а царские генералы.

Если у нас этой зимой получится где-то что-то удержать, а вероятность этого пока сохраняется, то это получится исключительно вопреки командованию ВС РФ. На максимизацию шансов этого удержания сейчас пашут толпы волонтёров. Выиграть же войну в целом «вопреки» — это весьма нефиговая задача, сильно посложнее постоянного добывания очередных отсрочек страшной ценой большой крови мужиков на фронте. Хер знает, как её решать, я пока не придумал до конца.

(Оновлено 17:00)

Апостроф

Денис Захаров

Ненавидь русских от души и все получится — бойцы 112 бригады ТРО

Как действует терроборона на фронте, и чем она отличается от «обычных» бригад ВСУ

Трое бойцов 112 бригады ТрО ВСУ не понаслышке знают, как это – пойти на войну в первый же день нападения врага и пройти ее самые тяжелые точки, вывозя всю тяжесть противостояния на себе вместе с регулярными частями Сил Обороны Украины. Признанный тренер каратэ, столяр-краснодеревщик и инженер НАЭК «Энергоатом» 25 февраля пошли в военкомат и с первых дней защищали столицу, а затем отражали натиск врага на Донбассе. О том, как все началось и что испытывают сейчас опытные (одному из них уже за 60 лет) бойцы ТрО, до 24 февраля не имевшие ничего общего с армией – в нашем интервью с «Сучком», «Семеном» и «Сэнсэем». Последний — и вправду настоящий сэнсей, но об этом ниже.

Многоликая киевская терроборона

— Вы много лет тренируете каратэ как детей, как и взрослых. А с чего начался путь в спорт?

«Сэнсэй»: В детстве я начал заниматься десятиборьем, потом метанием копья и уже в 8-м классе меня забрали в Харьковский спортивный интернат, потому что я уже выигрывал и область, и на чемпионатах Украины брал места, был кандидатом в сборную. Потом пару лет учил радиотехнику, а затем поступил в Харьковский педагогический институт на факультет физвоспитания, а после окончания поехал преподавать в Великие Сорочинцы, потом переехал в Харьков. Там работал в ШВСМ – это школа высшего спортивного мастерства. Потом я переехал в Миргород и там работал в спортивной школе, в той, откуда я начинал. Там увидел, насколько несовершенной является программа по физвоспитанию и стал разрабатывать новую школьную программу, около 5 лет я работал над ней.

— В результате, насколько я понимаю, вы попали в киевское «Динамо»?

«Сэнсэй»: Да, позднее довелось побывать в Киеве на тренировке «динамовцев» в знаменитой школе, когда я отвозил туда своего сына. Я увидел, что их неправильно разминают и открыто сказал об этом руководству. Мне предложили показать как правильно, приняли на работу — это было при Валерии Васильевиче Лобановском.

Но в «Динамо» я уже давно не работаю. До 24 февраля тренировал каратэ, теперь вот даже в госпитале ребят тренирую (несмотря на потерю ноги, — «Апостроф»).

— Каким был путь в терроборону?

«Семен»: В военкомат я пришел 25 числа, а попал в подразделение уже на следующий день. И уже фактически с самого начала мы были с «Сэнсэем» и «Сучком» вместе в Киеве, в центре города выполняли задания, практически на Майдане (речь идет об уничтожении ДРГ рашистов — «Апостроф»). Летом вместе поехали и в Бахмут, потом – в Соледар. В Киев вернулись месяц назад.

«Шероховатости» обороны Бахмута

— Говоря о Бахмуте и Соледаре — часто встречается информация, что некоторые участки фронта там держала легкая пехота и терроборона. Так ли это?

«Семен»: Всякое было. Мы, к примеру, были прикомандированы к 93-й бригаде – «Холодный» Яр». Некоторые участки фронта вправду обороняются за счет пехоты. Наши танки, к примеру, работали в меньшем количестве, чем у противника. Прикрытие у нас было в основном в виде минометов калибром от 60 до 120 мм и работал АГС. Какая-то серьезная артиллерия, может, и работала где-то вдали, я не знаю, но у них, наверное, в приоритете артиллерия противника, а не живая сила или техника.

Что же касается нас, то техника у упомянутой мной 93 бригады есть, но нет людей, которые будут ею управлять. Контрактников в этой бригаде довольно много погибло. Нам говорили в сентябре, что их осталось 30% от тех, которые заходили на войну, а их состав восполняется как раз такими как мы: ТрО, мобилизованными и добровольцами.

«Сучок»: Я не буду называть ни позывных, ни воинской части, но один раз была история, когда первое, что я спросил бы когда был информирован о последствиях приказа занять позиции — почему не застрелился? Понимаешь, он (очевидно, офицер, отдавший приказ, — «Апостроф») положил почти два десятка людей.

«Семен»: История следующая. Наши позиции были заняты оккупантами, командование хотело по-горячему их быстро перезанять и погибло очень много людей, потому что операция не была даже продумана. Враг проводил очень сильную артподготовку, очень много ребят погибло и было ранено при работе минометов.

Серьезная проблема состоит в том, что, например, есть штурмовая группа. Но она только условно является таковой. Но она хотя бы должна иметь реальный план. То есть у нее есть какой-то старший, у них спланирован штурм, потому что это не просто бежишь и стреляешь. Я считаю, что штурмовиками должны быть закаленные бойцы с опытом. Как минимум, должны иметь больше тренировок. А посылают туда ребят, которые имеют условно от 20 до 40 дней подготовки. И ладно бы только это — но плана нет, получается лажа. В итоге позиции не были перезаняты, людей погибло много.

Учения, страх и «отказники»

— Как я понимаю, подготовка штурмовых соединений и групп оставляет желать лучшего. А как в целом проходят учения ТрО, в которых довелось принимать участие?

«Сучок»: Мы не в обиде на наших инструкторов. Мне кажется, все что они сами знали, то пытались нам дать, выкладывались по максимуму. Некоторые из них воевали в Ирпене. Наш сапер-инструктор с самых первых дней был в Харьковской области, его позже списали по состоянию здоровью и он готовил нас. Кое-чего нам не хватило. Например, не показывали на полигоне «лепестки», а на Донбассе их было много, у нас двое людей остались без ног. Хотя есть сомнения и в том, что инструктаж 100% от чего-то бы защитил, потому что в основном на них наступают когда не видят. Тот «лепесток» захочешь и днем не увидишь, не то что ночью. Но все равно, люди бы хоть знали, что такое в принципе есть. А знать о такой опасности нужно было.

Еще одна проблема — отсутствие понимания, как вести бой в городе. Насколько я знаю, это больше связано с тем, что на полигоне, где нас готовили, нет зданий, где можно имитировать городской бой. А это бы пригодилось…

Некоторые вещи — то, что рассказывали и проучивали — оказались не применимыми в принципе. Нас вот учили команде «воздух»: слышишь выход, сразу кричишь всем «воздух», все падают. Это не применимо на войне. Во-первых бывает, что выходы идут постоянно. Во-вторых, они сопровождаются какими-то передвижениями врага. Есть же такие позиции, что если ты будешь кричать» воздух» — обратишь на себя внимание. То есть где-то там, вдалеке, на оборонительных линиях, может быть, чтоб не заснули, так можно кричать. Но не более того. В целом, подготовка — очень ситуативная вещь. Всего дать невозможно…

— Как обстоит дело с боевым духом терробороновцев, да и вообще бойцов ВСУ, которых вы встречали на Донбассе?

«Сучок»: В любом случае, людей беречь надо. В первые дни, в первый месяц войны на каком-то запале, адреналине еще можно было продержаться, а сейчас когда народ понял, что можно где-то якобы заболеть, где-то немножко «профилонить» и не попасть туда, где «горячо» — этим люди пользуются бессовестно. В нормальных условиях я бы назвал этих людей «отказники» и дальше нехорошее слово…

«Сэнсэй»: На войне нет нестрашных моментов, нестрашных задач, но дело в том, что у страха тоже глаза велики. Получается, люди все это видят — особенно это проблема мобилизованных и ТрО, хотя больше даже мобилизованных — и отказываются воевать. «Где, мол, подписать бумажку»? Из-за этого все сбоит: отказался кто-то, начинают сыпаться люди. Ты ведь тоже устаешь и морально тоже хочешь уже уйти. Опять-таки, не каждый выдерживает обстановку «отчего я постоянно, почему постоянно я, почему нас не меняют, да пошли они»…

Это тот момент, когда «ящик Пандоры» открылся у каждого, когда усталость и эмоциональные перегрузки, все накопилось — а потом начали сыпаться слабые, а другие все выгребали. Мне немножко обидно даже, когда о терробороне рассказывают всякие нехорошие вещи, так как они они присущи всем, в том числе «регулярам». А что касается ТрО, то в октябре я вообще уже ни капельки не чувствовал, что чем-то отличаюсь от бойца ЗСУ 93 бригады «Холодный Яр» или 54 бригады — все те же самые знания, все тоже самое.

Идти вперед, не смотря ни на что

— То есть терроборона держит фронт, ничем не отличаясь от соседей по участку фронта?

«Семен»: «Регуляры» вообще удивляются, что мы можем, что вообще «исполняем». Вот пример (показывает на «Сучка») мужества и стойкости. Это крутейший боец. Оба эти мужчины («Сэнсэй» и «Сучок») — это просто гордость нации и ее цвет, хотя они вроде как и в возрасте. Эти ребята — мой пример и моя мотивация. На них смотришь и хочется горы сворачивать . У «Сэнсэя» еще нога кровоточила после тяжелого ранения, а он прислал видео – проводит тренировку. Все эти его карате-движухи делает. У него внутренний стержень — дух захватывает. Он даже в госпитале занятия проводит! А «Сучок» — он взял бутыль бензина, добрался до самих вражеских окопов, облил русню и поджег — бесстрашный человек!

— Какой момент для вашего подразделения был самым ужасным?

«Семен»: Один из таких моментов был, когда мы возвращались с задания с ранеными, спускались с террикона – надо было пройти до точки эвакуации, а идти по полю надо было, открытое пространство полностью, метров 100. Только начали идти – сразу сумасшедшие прилеты начались, пришлось назад к подножию террикона бежать. Там был капонир, и мы в него все попадали. Потом все равно пришлось идти сквозь минометный огонь, раненых донесли.

Стрелял враг очень точно – дроны, которых у него много, полностью изменили эту войну, пехота очень уязвима. На нашей стороне вообще сначала один дрон работал, перезаряжался время от времени, а у них менялись дроны, ротация была. Кроме того, у оккупантов есть мощные глушилки – наш дрон до их позиций не долетает ближе 300 метров, дальше – потеря управления. У нас глушилок практически нет… Да и «халявы» стрельнуть по танку с «Джавелина» или с «Густава» больше нет – враги работают с укрытия, выкатываются, стреляют и отъезжают обратно.

— Что бы вы посоветовали тем, кто впервые идет на фронт, чем бы хотели поделиться?

«Сучок»: «Выключай» голову, есть задача – и вперед. Ненавидь русню от души – и все получится, интуиция подскажет. Когда начинаешь думать, жалеть себя и беречь – работы нет!

«Семен»: Важна мотивация, для себя определиться, зачем ты туда поехал — не самоутвердиться, а есть же долг перед страной, народом, своими близкими.

«Сэнсэй»: Если я, будучи на фронте отказываюсь от задания, боюсь – надо постоянно помнить: мое задание все равно кому-то надо будет сделать, и нужно осознавать, почему нельзя отказываться и подводить бойцов.

«Сэнсэй» (справа в коляске) с побратимом в Феофании

(Оновлено 16:00)

РБК-Украина

Настало время разговора об узурпации Россией места в ООН. Украина готовит официальные шаги, — Кулеба

Украина готовит официальные шаги, чтобы доказать, что Россия незаконно находится в Совбезе ООН.

Об этом сообщает РБК-Украина со ссылкой на министра иностранных дел Дмитрия Кулебу на брифинге.

«Россия много лет отравляет ООН, это ни для кого не секрет. Так же, как она отравляет все международные организации, в которых находится», — сказал он.

Кулеба отметил, что Россия занимает место члена Совбеза ООН без надлежащих юридических оснований для этого и в результате мошеннической схемы, состоявшейся 31 год назад.

«Украина сейчас готовится к официальным шагам, которые докажут незаконное пребывание России в Совбезе ООН. Это не будет просто, это будет крайне непросто, но настало время откровенного аргументированного разговора об узурпации Россией места в Совбезе ООН и ООН в целом», — добавил министр.

Напомним, президент Владимир Зеленский заявлял, что Россия оккупировала место в Совбезе ООН, но «никто в мире уже не хочет слышать ее ложь».

При этом США не видят возможности изменения правил ООН для исключения России из постоянных членов Совбеза.

BBC News

ЕС договорился о потолке цен на природный газ

Министры энергетики стран Евросоюза в понедельник договорились о ценовом потолке на газ. Он будет введен с 15 февраля в случае достижения ценовой отметки в 180 евро за МВт-ч.

Этому предшествовали несколько недель напряженных переговоров, поскольку мнения о том, как лучше справиться с энергетическим кризисом в Европе, разделились.

Два предыдущих экстренных совещания не привели к успеху, хотя руководители стран ЕС подталкивали своих министров энергетики к скорейшему принятию решения.

По словам еврочиновников, Германия, чей газовый рынок является крупнейшим в Европе, а также ряд других стран скептически относились к новой мере, однако в итоге перевесили голоса других стран, готовых к компромиссу.

«Никто в Германии не против низких цен на газ, но мы знаем, что нужно быть очень осторожными, чтобы из лучших побуждений не причинить зла», — заявил накануне заседания, проходившего под председательством Чехии, министр экономики и вице-канцлер Германии Роберт Хабек.

BBC News

США грозят Минску новыми санкциями, если он поможет Москве в войне с Украиной

Вашингтон будет и дальше следить за тем, захочет ли Беларусь оказать дополнительную помощь Москве в ее войне с Украиной, и если это произойдет, против Минска могут быть введены новые санкции, заявил на брифинге глава пресс-службы Госдепартамента США Нед Прайс.

«Если мы увидим это [попытки оказывать дополнительную поддержку], увидим потенциал для этого, то дадим пропорциональный ответ путем введения дополнительных мер», — сказал он.

Прайс также прокомментировал заявление российского президента Владимира Путина, которое он сделал на пресс-конференции по итогам переговоров с Александром Лукашенко, — о том, что Россия не собирается «поглощать» какое-либо государство, в том числе Беларусь.

Представитель Госдепа назвал «верхом иронии» тот факт, что это фраза прозвучала из уст «руководителя страны, который прямо сейчас пытается насильственно поглотить другого своего мирного соседа».

Зависимость Лукашенко от Путина вызывает в Киеве опасения, что российский президент может в итоге заставить его присоединиться к военным действиям, которые Россия ведет против Украины.

На прошлой неделе главнокомандующий ВСУ Валерий Залужный в интервью журналу Economist говорил, что Россия готовит 200 тыс. военных к новому наступлению, которое может начаться с юга, востока или даже с территории Беларуси уже в январе.

(Оновлено 14:00)

Агія Загребельська

Війна Путіна

За переклад дякую Ira Zhurovska

Розслідування Times, засноване на інтерв’ю, перехопленнях, документах і таємних військових планах, показує, як «прогулянка в парку» стала катастрофою для Росії.

В них ніколи не було й шансу.

За словами бійців 155-ї російської морської піхотної бригади, в них не було ні карт, ні медичних аптечок, ні працюючих рацій, вони наосліп пробирались по фермах з ямами від обстрілів. Лиш кілька тижнів тому вони працювали робочими на заводах і водіями вантажівок і вдома по державному телебаченню дивились нескінченну демонстрацію нібито російських військових перемог перед тим, як їх призвали у вересні. Один медик був колишнім баристою, який ніколи не проходив медичних навчань.

Тепер, за їхніми словами, їх закинули на переповнену бронетехніку, вони пробирались через незорані осінні поля з автоматами Калашникова півстолітньої давнини і практично не мали що їсти. Росія була в стані війни більшу частину року, але її армія здавалася менш підготовленою, ніж будь-коли до того. В інтерв’ю члени бригади казали, що дехто з них раніше не стріляв з рушниці, і що в них майже не було куль, не кажучи вже про повітряне прикриття чи артилерію. Але, кажуть, це їх не надто налякало. Їхні командири обіцяли, що вони ніколи не побачать бою.

Лише коли біля них почали падати снаряди, розриваючи їхніх товаришів на шматки, вони зрозуміли, як сильно їх обдурили.

Впавши на землю, призваний російський солдат на ім’я Михайло пригадує, що розплющив очі від шоку: поле було встелене пошматованими тілами його товаришів. Шрапнель також розрізала йому живіт. Не маючи надії втекти, за його словами, він доповз до зарослів дерев і намагався вручну обкопатись ровом.

З 60 членів його взводу близько 40 було вбито біля східноукраїнського міста Павлівка того дня вкінці жовтня, сказав Михайло, розмовляючи по телефону з військового шпиталю під Москвою. Лише вісім, за його словами, уникли серйозних поранень.

«Це не війна», — сказав Михайло, намагаючись говорити, важко дихаючи рідиною. «Це знищення російського народу його ж командирами».

***

Війна президента Володимира В. Путіна ніколи не планувалась такою. Коли голова ЦРУ минулого року їздив до Москви, щоб застерегти від вторгнення в Україну, він побачив надзвичайно впевнений Кремль, і радник Путіна з національної безпеки хвалився, що передові збройні сили Росії достатньо сильні, аби протистояти навіть американцям.

Російські плани вторгнення, отримані The New York Times, показують, що військові розраховували пробігти сотні миль по території України і перемогти за кілька днів. Офіцерам наказали пакувати парадну форму і медалі в очікуванні військових парадів в столиці України Києві.

Але замість гучної перемоги, з десятками тисяч загиблих військових і розгромленими частинами армії після майже 10 місяців війни, Путін зіткнувся з чимось зовсім іншим: найбільшою людською і стратегічною катастрофою його нації з часів розпаду Радянського Союзу.

Як могло одне з наймогутніших військ в світі, очолюване таким знаменитим тактиком, як Путін, так сильно похитнутися проти набагато меншого, слабшого суперника? Щоб сформулювати відповідь, ми використали сотні електронних листів російського уряду, документів, планів вторгнення, військових книг і пропагандистських директив. Ми слухали російські телефонні дзвінки з поля бою і спілкувалися з десятками солдатів, високопосадовців і довірених осіб Путіна, які знають його десятиліттями.

Розслідування Times виявило приголомшливий каскад помилок, які почалися з Путіна — глибоко ізольованого під час пандемії, одержимого своєю спадщиною, переконаного у власній блискучості — і тривали ще довго після того, як призвані солдати, такі як Михайло, були відправлені на масову загибель.

На кожному кроці невдачі були глибшими, ніж було відомо раніше:

В інтерв’ю соратники Путіна казали, що він закрутився в спіраль самозвеличення і антизахідного запалу, що стало результатом прийняття доленосного рішення вторгнутися в Україну майже в повній ізоляції, без консультацій з експертами, які вважали війну чистим безглуздям. Помічники та прихильники розпалювали його численні образи і підозри, цикл зворотного зв’язку, який одна колишня довірена особа порівняла з радикалізуючим ефектом алгоритму соціальних мереж. Навіть дехто з найближчих радників президента були в невіданні, допоки танки не розпочали рух. Як сказала інша давня довірена особа: «Путін вирішив, що його власних міркувань буде достатньо».

Російська армія, незважаючи на припущення Заходу про її доблесність, була серйозно скомпрометована, випотрошена роками крадіжок. Сотні мільярдів доларів були спрямовані на модернізацію збройних сил за часів Путіна, але корупційні скандали затягнули тисячі офіцерів. Один військовий підрядник описав нестямне розвішування величезних патріотичних банерів, щоб приховати занедбаність на великій російській танковій базі в надії обдурити делегацію вищого керівництва. За його словами, відвідувачам навіть не дозволяли зайти в туалет, щоб вони не побачили підступу.

Коли вторгнення почалося, Росія втратила панування над Україною в результаті параду грубих помилок. Вона покладалась на старі карти і погану розвідку для запуску ракет, залишаючи українську ППО напрочуд недоторканою і готовою захищати країну. Хвалені групт хакерів Росії спробували і не змогли перемогти в тому, що деякі офіційні особи називають першим великим випробуванням кіберзброї в реальній війні. Російські солдати, багато з яких були шоковані тим, що воюватимуть, використовували мобільні телефони, щоб подзвонити додому, дозволяючи українцям їх відстежити і виловити у великих кількостях. А російські збройні сили були настільки важкими і склеротичними, що не змогли пристосуватись навіть після величезних втрат на полі бою. Їхні літаки збивали, але багато російських пілотів літали так, ніби їм нічого не загрожує, майже як на авіашоу.

Розтягнута великими амбіціями, Росія захопила більше території, ніж могла захистити, залишивши тисячі квадратних миль в руках недогодованих, недостатньо навчених і погано оснащених бійців. Багато з них були військовозобов’язаними або сепаратистами з розділеного сходу України зі спорядженням 1940-х років або дещо більшим, ніж роздрукованим з Інтернету описом, як користуватися снайперською гвинтівкою, що свідчить про те, що солдати вчилися воювати на льоту. Маючи в руках нову зброю із Заходу, українці відбивали атаки, але російські командири знову і знову посилали хвилі піхоти на безглуздий штурм. «Ніхто не залишиться в живих», — один російський військовий сказав, що зрозумів це після отримання наказу на п’ятий захід прямо під прицілом української артилерії. Врешті, він і його деморалізовані товариші відмовилися йти.

Путін розділив війну на феодальні володіння, тим самим не залишивши нікого, хто міг би підважувати його рішення. Багатьма бійцями командують люди, які навіть не є військовослужбовцями, як-от його колишній охоронець, лідер Чечні і бос найманців, який обслуговував заходи в Кремлі. Оскільки початкове вторгнення зазнало невдачі, атомізований підхід лише поглибився, зруйнувавши і без того розрізнені військові зусилля. Тепер роздроблені армії Путіна часто функціонують як конкуренти, змагаючись за зброю та, часом, злісно протистоячи одна одній. Один солдат розповів, що сутички стали жорстокими, коли командир російського танкового підрозділу навмисно кинувся на своїх гаданих союзників і підірвав їхній блокпост.

З перших днів вторгнення Путін приватно визнавав, що війна пішла не за планом.

Під час березневої зустрічі з прем’єр-міністром Ізраїлю Нафталі Беннетом Путін визнав, що українці були жорсткішими, «ніж мені казали», за словами двох людей, ознайомлених з розмовою. «Ймовірно, буде набагато складніше, ніж ми думали. Але війна йде на їхній території, а не на нашій. Ми велика країна і маємо терпіння».

Люди, які знають Путіна, кажуть, що він готовий жертвувати незліченною кількістю життів і багатств стільки, скільки буде потрібно, і під час рідкісної особистої зустрічі з американцями минулого місяця росіяни хотіли передати президенту Байдену різке повідомлення: скільки б російських солдатів не було вбито чи поранено на полі бою, Росія не здасться.

Один з членів НАТО попереджає союзників, що Путін готовий прийняти загибель або поранення 300 000 російських військових, що приблизно втричі перевищує теперішні оцінки втрат.

Буквально через кілька днів після вересневої негативної реакції на війну з боку зазвичай дружніх лідерів, Путін подвоїв вторгнення, скликавши сотні тисяч росіян на призов, який мав повернути війну на користь Росії, проте, натомість спричинив зростання гніву вдома. Невдовзі після того сотні російських солдат було вбито під Павлівкою, включно з призовними побратимами Михайла під час сліпого наступу 155-ї.

«Ноги, кишки. М’ясо. Просто м’ясо», – сказав інший член взводу Олександр з госпіталю в Росії. «Я знаю, що це звучить жахливо, але неможливо описати інакше. Люди стали гамбургерами».

Олександр розповів, як він і його товариші по призову запитували інструктора в Росії, як вони можуть навчитися стріляти зі зброї і стати солдатами за кілька тижнів до відправлення в Україну.

«Він сказав чесно: «Ніяк», — за словами Олександра, відповів інструктор.

Чим більше невдач зазнає Путін на полі бою, тим більше зростає страх того, як далеко він готовий зайти. Він вбиває десятки тисяч людей в Україні, зрівнює міста з землею і завдає максимального болю мирним жителям — знищуючи лікарні, школи і багатоквартирні будинки, а також відрізаючи мільйони людей від електроенергії та води перед зимою. Щоразу, коли українські війська завдають сильного удару по Росії, обстріл їхньої країни посилюється. І Путін неодноразово нагадував світові, що він може використати все, що має, включно з ядерною зброєю, для досягнення своєї ідеї перемоги.

Ще в січні, коли Сполучені Штати попереджали про неминучість вторгнення Росії в Україну, російський генерал у відставці на ім’я Леонід Івашов бачив катастрофу на горизонті. В рідкісному відкритому листі він попередив, що застосування сили проти України загрожує «самому існуванню Росії як держави».

В нещодавньому телефонному інтерв’ю генерал Івашов сказав, що його попередження перед війною повторюють те, що він тоді чув від знервованих російських військових чиновників. Хоча Кремль наполягав на тому, що вторгнення не розглядається, дехто міг сказати інакше. Військовослужбовці сказали йому, що «перемога в такій ситуації неможлива», повідомив він, але їхнє начальство сказало не хвилюватися. Їм сказали, що війна буде «прогулянкою в парку».

Останні 10 місяців, продовжив він, виявилися «навіть трагічнішими», ніж передбачалося. Спритні українські генерали і солдати переграли набагато більшого і смертоноснішого ворога. Захід, підбадьорений успіхами України, надає все потужнішу зброю, щоб відкинути росіян.

«Ніколи в історії Росія не приймала таких дурних рішень», — сказав генерал Івашов. «На жаль, сьогодні дурість перемогла — дурість, жадібність, якась мстивість і навіть якась злоба».

Речник Путіна Дмитро С. Пєсков звинувачує Захід і зброю, надану Україні, в неочікуваних труднощах Росії у війні.

«Це великий тягар для нас», — сказав Пєсков, змальовуючи Росію, що бере на себе всю військову міць НАТО в Україні. «Було дуже важко повірити в такий цинізм і в таку кровожерливість з боку колективного Заходу».

Дехто з початкових прихильників війни починають роздумувати над ідеєю поразки. Перед вторгненням американські спецслужби ідентифікували Олега Царьова як маріонеткового лідера, якого Кремль міг би встановити після захоплення України. Відтоді його віра у війну зникла.

«Я був там. Я брав участь» у вторгненні, сказав Царьов The Times під час телефонного інтерв’ю. Але, за його словами, йому так і не повідомили останніх деталей, і «російська армія не розуміла», що українці дадуть відсіч, вважаючи, що «все буде легко».

Тепер Царьов, бізнесмен з України, каже, що він буде радий, якщо бойові дії просто припиняться на нинішніх лініях — оскільки Росії не вдалося захопити й утримати жодної регіональної столиці з початку вторгнення.

«Ми втрачаємо Україну», – сказав Царьов. «Ми вже її втратили».

***

«Завтра ви їдете в Україну»

Російські плани вторгнення, отримані The Times, наказували військам з різних напрямків пройти сотні миль по Україні, передбачаючи, що опір буде незначним.

Атаки відбувалися з землі, моря і повітря.

Коли на світанку ракети вдарили по південному місту Миколаєву, український пілот Олексій прокинувся від телефонного дзвінка колеги: «Приїжджай на злітно-посадкову смугу».

Олексій стрілою гнав по шосе в темряві, коли приземлилися перші російські ракети, заліз у свій винищувач Су-27 і злетів в той момент, коли будівлі навпроти аеродрому почали вибухати.

«В той момент я зрозумів, що це справді щось погане», — сказав 26-річний Олексій, за умови, що буде вказано лише його ім’я і звання капітана. Деякі інші солдати і посадові особи, згадані в цій статті, не мали дозволу говорити публічно, або вони зазнали репресій.

Перед 6 годиною ранку за московським часом Путін в телезверненні оголосив про початок своєї «спеціальної військової операції». Вона почалася з повітряного бомбардування для знищення протиповітряної оборони, засобів зв’язку і радіолокаційних установок України, щоб вразити військових і підірвати здатність давати відсіч.

З бомбардувальників, підводних човнів і кораблів по Україні було випущено понад 150 ракет. За словами аналітиків і офіційних осіб, в українське небо влетіло 75 російських літаків, що приблизно дорівнює всьому діючому бойовому авіапарку України.

На екрані радара Олексій побачив миготливі сигнали ракет і ворожих літаків, перш ніж отримати наказ летіти на резервну авіабазу в центральній Україні. Коли він приземлився, то був здивований. Там був не лише його підрозділ, а й значна частина решти ВПС України.

Кілька днів він і його колеги-пілоти виконували місії з нової бази, гадаючи, коли російські оператори радарів нарешті їх помітять. Удар по їхній позиції міг стати катастрофічним, зруйнувавши українську оборону, і пілоти вважали, що це лише питання часу. Але росіянам знадобилося чотири дні для атаки, і більшість літаків на той час перемістилися на нові місця, що здивувало Олексія.

«Це було дуже просто, — сказав він. «Я не знаю, як вони упустили цю можливість».

Нездатність знищити скромну протиповітряну оборону України була однією з найгрубших помилок війни, яка на ранній стадії зруйнувала могутні військово-повітряні сили Росії. Інтерв’ю показали, чому так сталося — і як українцям вдалося бути на крок попереду своїх загарбників.

Україну треба було вразити. За одним підрахунком, її винищувачі програвали в чисельності 15 до 1 в деяких ранніх повітряних боях. Російські літаки також були досконалішими, уможливлюючи пілотам бачити далі і наносити удари з більшої відстані. Росія мала тисячі крилатих і балістичних ракет, які повинні були придушити застарілу оборону України радянських часів. В будь-якому випадку так припускали американські і українські співробітники розвідки, роблячи прогнози, що Україна впаде за кілька днів.

Отже, Україна перетасувала колоду. Високопоставлені українські чиновники повідомили, що перед початком війни вони перемістили деякі засоби оборони — як-от «Бук» і пускові установки ракет С-300, а також свій головний центр управління та управління радіорозвідкою — на нові об’єкти. Російські ракети часто били по старих об’єктах. Загалом 60% російських крилатих ракет не досягли цілі, заявили американські чиновники.

Частково проблемою Росії була гнучкість. Навіть якби російські війська помітили Олексія і його колег-пілотів, зібраних разом в новій точці зустрічі, то, за словами американських чиновників, російські військові були настільки негнучкими і централізованими, що зазвичай їм потрібно було від 48 до 72 год для оновлення даних розвідки і отриманная дозволу на пошук нових цілей — на той час українців вже там не було.

Ця ж негнучкість зробила росіян легкими для ураження. Багато російських льотчиків, не змігши розбити оборону України, продовжували літати так, ніби змогли. За словами українців, російські штурмовики часто здійснювали вильоти без підтримки інших винищувачів, що дозволяло пілотам з перевагою, як-от Олексій, застати їх зненацька, літаючи на низькій висоті, непомітним для радарів, і взлітаючи вгору, щоб їх збити.

«Можливо, російська армія не читала радянських книг», — сказав Олексій. «Вони літали прямо без прикриття. В них були бомби, в них були ракети, але вони не прикривали штурмовиків».

Потім в березні, коли російські пілоти нарешті змінили тактику і почали літати досить низько, щоб сховатися від українських радарів протиповітряної оборони, вони опинились в полі зору українських ракет, в тому числі наданих Сполученими Штатами «Стінгерів».

Для російських військ на землі це була катастрофа.

Без повітряного прикриття вони раптово стали набагато вразливішими, зробивши свій похід на Київ та інші великі міста ще хаотичнішим.

Незважаючи на скупчення десятків тисяч вздовж кордонів України, загрозливо нависаючи, начебто бажаючи вдарити, багато з них ніколи не думали, що вони насправді воюватимуть. Як і більшість в Росії, вони вважали, що це робиться лише для показухи, щоб вибити поступки від Заходу.

Інтерв’ю з російськими солдатами показують, наскільки вони були приголомшені, коли прийшов наказ на вторгнення. Єфрейтор Микита Чибрін, 27-річний солдат мотострілецької бригади, сказав, що місяць тому він був в Білорусі на навчанні, як говорили йому та його однополчанам. За його словами, 23 лютого він з підрозділом були у таборі, святкуючи день захисника вітчизни, закушуючи подарованими з цього приводу цукерками, аж ось підійшов їхній командир.

«Завтра ви їдете в Україну щось зах****ти», — сказав їм командир. Більше пояснень не було.

На світанку 24-го єфрейтор Чибрин з товаришами завантажився в гусеничний бронетранспортер. За його словами, у них не було інструкцій і розуміння, куди вони прямують.

Інший російський військовий, дислокований в Білорусі, сказав, що дізнався, що їде на війну, лише за годину до того, як його підрозділ почав похід. Наказ був водночас простим і надзвичайно оптимістичним: слідуйте за транспортним засобом попереду і дістаньтеся до Києва протягом 18 годин.

Відповідно до розкладу і бортового журналу частини, які були отримані The Times і переглянуті трьома незалежними військовими аналітиками, які вважали їх автентичними, перші машини в його колоні повинні були стартувати з Білорусі і прибути на околиці Києва до 2:55 дня, навіть швидше, ніж було сказано.

Він не підійшов близько. Масивні транспортні засоби були настільки важкими, розривали дороги, намагаючись просуватись вперед, що колона одразу загрузла, сказав солдат. Тільки на перетин кордону України знадобилося більше доби.

Там стало гірше. Бортовий журнал день за днем ​​фіксував затримки, українські атаки та сотні поранених, загиблих і знищених машин.

Секретні накази для інших російських сил — отримані The Times і передані чотирьом незалежним військовим аналітикам, усі з яких сказали, що вони заслуговують довіри — були видані лише за кілька годин до заяви Путіна.

Накази для частини 26-го танкового полку були на диво надміру самовпевненими, аж навіть суперечливими. Вони передбачили ускладнення від можливого опору українських військ і літаків, але все одно запланували майже безперешкодний 24-годинний ривок від кордону України з Росією до точки через річку Дніпро, приблизно за 250 миль.

За Києвом підрозділ мав окопатися приблизно за дві години і блокувати українські війська, які просуватимуться з півдня і сходу, йдеться в російських військових планах. І яким би лютим не був ворог, підрозділ повинен був виконати завдання самостійно.

«Сил і засобів для підсилення немає», — йдеться в наказах.

Безумовно, громіздкі, здебільшого незахищені російські колони виявилися привабливими цілями.

17 березня командувач Збройними силами України Валерій Залужний опублікував відео, в якому горять танки, які, за його словами, належали 26-му танковому полку на північному сході України — за сотні кілометрів від місця призначення.

Згідно з російськими документами, вилученими та оприлюдненими Україною, підрозділ втратив 16 машин менш ніж за три тижні. Мати одного молодого танкіста зі складу підрозділу розповіла російським ЗМІ, що її сина привезли додому по шматках, ідентифікувавши лише за ДНК.

Втрати росіян зростали по всій Україні. Величезну броньовану колону з понад 30 000 російських військових, які просувалися на південь до міста Чернігів, потрощила строката група українських захисників, чисельність яких становила п’ять до одного, за словами солдатів і високопосадовців. Українці сховалися в лісі і розібрали російську колону переносними протитанковими засобами, як-от американські Javelin.

Один російський солдат сказав, що був шокований швидкістю української атаки.

«У першому бою колона потрапила в засідку, мене поранили, і все», — сказав він. «Протягом 24 годин я втратив ногу, лежачи в полі й чекаючи, поки мій підрозділ прийде по мене».

Розгром під Черніговом зіпсував частину російського плану оточення Києва.

Бійня в аеропорту Антонова зіпсувала ще одну.

Російські війська розраховували на елемент несподіванки, коли хвиля за хвилею гелікоптери обрушувались на аеропорт, де знаходиться найбільший в світі літак: Ан-225 Мрія, вантажний літак з розмахом крил 290 футів, який був предметом української національної гордості.

Захоплення аеропорту стало б плацдармом для російських військ для штурму столиці України. Але українці цього й очікували. За словами високопоставлених американських і українських чиновників та інформації з захопленого російського бортового журналу, використовуючи переносні ракети, українці збили російський літак і вбили близько 300 російських десантників.

Запеклі бої в наступні дні знищили більшу частину аеропорту, включно з вантажним літаком «Мрія», але зірвали плани Росії.

«Так, ми втратили нашу «Мрію», — сказав речник командування Повітряних сил України полковник Юрій Ігнат. «Але не втратили аеропорт».

Росія не тільки провалила наземну і повітряну атаки, але й занадто понадіялася на інше крило свого хваленого арсеналу: хакерство.

Ще до запуску перших ракет і пострілів, в/ч 74455 російського Управління військової розвідки (ГРУ) намагалася проникнути і покласти українські мережі.

Чиновники у Вашингтоні, які роками тісно співпрацюють з українцями для укріплення їхнього кіберзахисту, затамували подих. Держави в основному використовували хакерство для шпигунських дій та фінансових крадіжок, для здійснення підривної діяльності і саботажу. Але ніхто не знав, як все відбуватиметься в умовах повномасштабного військового конфлікту.

«Все, що написано про кібервійну, є спекулятивним», — сказав високопоставлений чиновник оборони США. «Вперше у вас є війна та кібернетика разом — все насправді».

Російський хакерський підрозділ, відомий як Sandworm, давно становив небезпеку Україні, здійснюючи атаки на енергомережу ще з 2015 року. Але вони були трудомісткими і лише частково ефективними. За однією оцінкою, Sandworm знадобилося близько 19 місяців на підготовку атаки на електростанцію в західній Україні, але вона спричинила лише шестигодинне відключення електроенергії.

Почалася кібер-гра в кішки-мишки, коли Сполучені Штати, Британія та інші союзники допомагали покращити українські комп’ютери і запобігти російським втручанням.

23 лютого, за кілька годин до початку вторгнення, Sandworm зробив ще один напад, запустивши зловмисне програмне забезпечення і заразивши кілька сотень комп’ютерів українського уряду, повідомили чиновники. Втручання було виявлено швидко, ушкодження локалізовано.

Потім Sandworm атакував знову. Але їхній код виглядав так, ніби його скомпонували в останній момент, з програмними помилками — ще одна невдача.

Sandworm ще не закінчили. В найсміливішій атаці вони здійснили атаку на супутниковий зв’язок української армії, яким користуються солдати в польових умовах. Атака спрацювала, і о 6:15 ранку 24 лютого система вийшла з ладу, в найвразливіший для України момент.

Це міг бути важкий удар. Але в українського уряду був резервний план: окрема система супутникового зв’язку, випробувана лише два місяці тому для перевірки її готовності на випадок російського вторгнення.

Росія припустила, що її війська майже безперешкодно увійдуть до Києва. Коли цього не сталося, американські чиновники запідозрили, що Sandworm, як і решта російських військових, застали зненацька.

Невдовзі помилки Росії перетворилися з незвичних на повсякденні.

Оскільки плани щодо швидкої перемоги були зруйновані, російські війська раптово зіткнулися з найбазовішою проблемою: вони не привезли достатньо їжі, води чи інших запасів для тривалої кампанії. Солдати грабували продуктові магазини, лікарні і будинки.

«Хлопці ходили від квартири до квартири і виносили великі сумки — грабунок як він є», — написав один російський військовий в середині березня у своєму щоденнику, який знайшли українські війська на сході України і поділилися з репортером Times. «Хтось бере лише необхідне, хтось бере все: від старих несправних телефонів до плазмових телевізорів, комп’ютерів і дорогого алкоголю».

В щоденнику солдат розповідає про полювання за ліками, їжею та іншими предметами першої необхідності, описуючи радість, яку відчули його люди, заходячи в продуктовий магазин.

«Ми знайшли все, чого нам так не вистачало, навіть цукерки», – написав солдат. «Всі раділи, як діти».

Він розповідає, як ледь не загинув під час мінометного обстрілу і як переслідував український БТР. Але так само часто він, здається, стурбований питанням базових продуктів для себе і своїх товаришів, описуючи, як вони обчистили лікарню і знайшли варення, печиво та родзинки.

Через два дні йому пощастило більше. «Я знайшов шкарпетки, які тепер на вагу золота», — написав він.

Деякі російські війська запанікували і навіть вдалися до самодиверсій. В одному звіті розвідки Пентагону говориться, що російські військові водії пробивали дірки в бензобаках, виводячи з ладу свої транспортні засоби, щоб не йти у бій.

Начальник українського танкоремонтного депо розповів, що близько 30 російських танків Т-80 у начебто ідеальному стані забрали і доставили йому на початку війни. Коли його механіки перевірили, то виявили, що в паливні баки засипано пісок, що й вивело їх з ладу.

Українські правоохоронці почали помічати ще щось підозріле: сплеск іноземних мобільних номерів поблизу кордону, в лісах між Україною і Білоруссю.

Російські військові дзвонили додому з мобільних телефонів і раптово з’являлися в українських мережах. Посадовці, які в мирний час моніторять трафік на предмет злочинної діяльності, швидко зрозуміли, що бачать і чують наближення загарбників в реальному часі.

«Ми слухали, як російські солдати панікували і дзвонили своїм друзям і родичам», — сказав чиновник, який координує перехоплення телефонних розмов. «Вони використовували звичайні телефони, щоб приймати рішення про подальше пересування».

Повз довгі коридори, за замками з розпізнаванням обличчя, за дверима, запечатаними воском, для виявлення загарбників, з маленьких кабінок для прослуховування команди жінок відслідковували російські війська, а їхні друзі та родичі хапались за рушниці і патрулювали вулиці.

«Ми зрозуміли, де ворог, які номери він використовує», – сказав чиновник.

Прослуховувачі передавали дані Збройним силам України для проведення засідок і контратак. Генерал-майор Кирило Буданов, глава військової розвідки України, заявив, що українські сили використовували сигнали мобільних телефонів і навіть відео з TikTok, щоб вдарити по підрозділу чеченських солдатів, відомих як «кадирівці», названі на честь сильного лідера Чечні Рамзана Кадирова.

Щоб визначити місцезнаходження підрозділу поблизу аеропорту в Гостомелі на північний захід від Києва, знадобилося 40 хв з моменту завантаження одного відео, сказав пан Буданов. Тоді українські військові вдарили по них трьома балістичними ракетами «Точка-У», зазначив він.

Росіяни наближалися до Києва, і тим, хто залишався в кімнатах для прослуховування, довелось приймати швидке рішення: знищити свою техніку і втекти заради власної безпеки чи триматися й продовжувати збирати розвіддані.

Вони залишилися.

«Ми не втратили Україну. Ми не дали ворогу просунутися далі», – сказав чиновник. «В перші дні, коли вони робили дурні помилки, ми використовували ці дурні помилки на нашу користь.»

***

«В ньому бачили царя. Він просто збожеволів»

Поглинений спогадами про минуле, обурений Заходом, Путін привів свою країну до війни, щоб закріпити своє місце в російській історії.

Улесливі союзники та помічники підживили переконання, що Росія легко переможе свого сусіда.

Він хвалився, що має модернізованого військового бегемота, який дуже відрізняється від пострадянської оболонки. Спостерігаючи здалеку, Захід йому повірив.

Вільям Дж. Бернс, директор ЦРУ, прилетів до Москви, сидів в конференц-залі неподалік Кремля і чекав на закінчення формальностей, перш ніж пояснити справжню причину свого приїзду.

Був початок листопада 2021 року. Сполучені Штати вважали, що Путін розглядає можливість повномасштабного вторгнення в Україну, пояснив Бернс. Якщо він обере цей шлях, попередив Бернс, Захід відповість — рішуче, в унісон — і наслідки для Росії будуть серйозними.

Микола Патрушев, секретар ради безпеки Путіна, напружився і подивився Бернсу в очі, розказали чиновники, які були в кімнаті. Він відкинув свої нотатки і вихваляв доблесть російських збройних сил. За його словами, вони були настільки добре модернізовані за правління Путіна, що тепер можуть конкурувати зі Сполученими Штатами у військовому плані.

«Патрушев не кваліфікував цього», — сказав Джон Салліван, тодішній посол США в Росії, який був там. «Він просто дивився на Бернса і казав: «Ми зможемо це зробити. Ми повернулися». Я б сказав, що все вже було вирішено, і вони були надзвичайно впевнені. Його послання було таким: «Для нас не буде проблемою робити те, що нам хочеться робити».

За словами офіційних осіб, Бернс поінформував Байдена після його повернення до Вашингтона. Путін вирішив захопити Україну, сказав йому Бернс, і росіяни мали абсолютну впевненість в тому, що перемога буде швидкою.

Для Путіна Україна є штучною нацією, яку Захід використовує для послаблення Росії. Він описує її як колиску російської культури, центральну частину російської ідентичності, яку необхідно вирвати у Заходу і повернути в орбіту Росії.

На його думку, це найбільша незавершена місія за 22 роки його правління, кажуть знайомі з ним люди.

Він починав як скромний бюрократ, який став президентом напередодні нового 1999 року, і найближче оточення його попередника, Бориса Н. Єльцина, вважало його досвідченим менеджером, який може привнести стабільність, не загрожуючи правлячій еліті.

Люди, які знають його з 1990-х років, кажуть, що до третього десятиліття при владі Путін, здається, змінився. Він називає себе головною фігурою тисячоліття російської історії — він на це натякнув, урочисто відкриваючи статую Володимира Великого, середньовічного київського князя, біля стін Кремля в 2016 році.

Той Володимир «увійшов в історію як об’єднувач і захисник земель російських», сказав Путін.

Володимир на чолі Росії в 21-му столітті, Путін щораз чіткіше дає зрозуміти, що вважає себе продовжувачем цієї традиції.

«Якщо всі навколо 22 роки тобі говорять, що ти супергеній, ти почнеш вірити, що так і є», — сказав Олег Тіньков, колишній російський банківський магнат, який цього року виступив проти Путіна. «Російські бізнесмени, російські чиновники, російський народ — вони бачили в ньому царя. Він просто збожеволів».

Путін прийшов до влади як вправний політик. Він вмів виблискувати чарівністю, скромністю і посмішкою, зображуючи себе розумним лідером перед росіянами та іноземцями. Він вмів контролювати м’язи обличчя під час напружених розмов, і лише очі залишались єдиним провідником його емоцій, кажуть знайомі з ним люди.

Але за час свого президентства він щораз сильніше занурювався у вир образ і одержимостей: нібито ігнорування Заходом ролі Радянського Союзу в розгромі нацистської Німеччини; побоювання, що НАТО розмістить ядерні ракети в Україні для удару по Москві; сучасна гендерна політика, в якій, як часто говорить Путін, маму й тата замінюють «батьком №1 і батьком №2».

В збудованій ним особистісній системі ці дивацтва мають глобальні наслідки.

«Те, про що він думає нав’язливо, і, цілком ймовірно, хибно», переросло у переписування «біографії всього світу», — сказав Костянтин Ремчуков, редактор московської газети.

Здається, Путін вважав, що тільки він по-справжньому розуміє Україну. Після анексії українського півострова Крим в 2014 році Путін вихвалявся, що він не погодився зі своїми радниками, які вважали цей крок надто небезпечним через ризик санкцій і відповіді українських військових.

Тоді інстинкти Путіна здебільшого виявились правильними. Українська армія швидко відступила з Криму — деякі солдати і моряки перейшли на бік Росії, — а обмежені санкції Заходу майже не вплинули на економіку Росії, зміцнивши впевненість Путіна.

«Я взяв на себе відповідальність за все», — сказав Путін після взяття Криму, за словами довіреної особи. «Я рано чи пізно піду, але Крим назавжди повернеться до Росії».

Багато наближених до Путіна людей мали стимул задовольняти зростаючу самооцінку боса — і збільшувати зовнішні загрози та історичні несправедливості, проти яких вважав, що бореться, Путін.

Колишня довірена особа Путіна порівняла динаміку зі спіраллю радикалізації алгоритму соціальних мереж, які подають користувачам контент, який викликає емоційну реакцію.

«Вони читають його настрій і починають підсовувати йому такі речі», — сказав він.

Влітку 2021 року під час зустрічі, яка мала бути присвячена економіці, Путін натомість виступив проти Заходу і виходу президента Джорджа Буша з Договору про протиракетну оборону в 2002 році, який Путін часто називає одним з великих гріхів Америки періоду після холодної війни.

«Ми багато років намагалися співпрацювати з Заходом, але партнерство не було прийнято, воно не спрацювало», — згадував слова Путіна гість, який сидів на іншому кінці довгого столу.

Ці слова мали певну остаточність, відвідувач сказав: «Він ніби говорив сам до себе, а не до мене».

Перед зустріччю з Путіном на відстані 15-ти футів, гість провів три дні на карантині. Це був «легкий» варіант, який Кремль пропонував тим, хто бажав особистого спілкування з Путіном, але хотів уникнути тривалого карантину, обов’язкового у випадку близької зустрічі з ним, навіть на другому році пандемії.

Ізоляція Путіна поглибила його радикалізм, кажуть знайомі з ним люди. Він 16 місяців особисто не зустрічався ні з одним західним лідером. Майже всі свої зустрічі він проводив в режимі відеоконференції з невизначених кімнат, зберігаючи своє точне місцезнаходження в таємниці. Вплив тих, кому вдалось побачити його особисто, зростав в системі, де доступ до Путіна – якого інсайдери називають «босом» або «ВВ» за ініціалами – є найдорожчою валютою.

«Наш найважливіший ресурс — не медаль, не гроші і не володіння чимось», — сказав Костянтин Затулін, член парламенту від партії Путіна «Єдина Росія». «Наш головний, найважливіший ресурс — доступ до президента».

З цього приводу Юрій Ковальчук, консервативний фізик і банківський магнат, який подружився з Путіном в 1990-х роках, добре почувався під час пандемії. За словами особи, яка зустрічалася з Ковальчуком, минулого року він хвалився, що провів кілька місяців в 2020 році з Путіном в його резиденції на озері Валдай, між Санкт-Петербургом і Москвою.

Ковальчук сказав цій особі, що головним досягненням Путіна була «мілітаризація» — створення армії і суспільства, готових до війни.

За словами знайомих з таємничим Ковальчуком людей, він пишається собою як стратегом, який вважає, що Росія втягнута в екзистенційну битву з Заходом. За останнє десятиліття він розростив свої телевізійні і газетні холдинги, ключові частини пропагандистського апарату Кремля.

В минулому довірена особа Путіна розказала, що Ковальчук вважає себе «візіонером», і пандемія, враховуючи надзвичайні запобіжні заходи, вжиті Путіним, стала нагодою для Ковальчука поглибити свій вплив на президента — і націю.

Незавершені справи Путіна з Україною також підживили зростаючу особисту неприязнь до президента України Володимира Зеленського.

Коли Зеленського в 2019 році було обрано переважною більшістю голосів, Кремль бачив в ньому людину, з якою можна працювати: російськомовного коміка, який жив в Москві, виступав на російському телебаченні і переміг з месиджем про припинення війни на сході України, яку підживлювала Росія.

І частково через те, що Зеленський єврей, дехто в Москві очікував, що він буде жорстким щодо українського націоналістичного крила, яке возвеличувало українських борців за незалежність, які воювали разом з нацистами в останніх битвах Другої світової війни.

«Я думаю, що він щиро бажає» досягти компромісу з Росією, сказав Путін про Зеленського в 2019 році. «Це його щире переконання, принаймні його прагнення».

До початку 2021 року надії Кремля не виправдались. Зеленський розправився з проросійськими інтересами в Україні, закривши проросійські телеканали і запровадивши санкції проти Віктора Медведчука, близького до Путіна українського олігарха.

В жовтні 2021 року Путін продемонстрував своє розчарування під час тривалої зустрічі з Беннетом, новим прем’єр-міністром Ізраїлю, в сочинській резиденції.

Путін зачарував свого гостя, запросивши в свою приватну резиденцію і наливши склянку віскі. Але коли мова зайшла про Україну, Путін спалахнув гнівом. Беннет зазначив, що Зеленський зацікавлений в зустрічі з Путіним віч-на-віч.

«Мені нема про що говорити з цією людиною», — відповів Путін, за словами двох людей, які ознайомлені з розмовою. «Що він за єврей? Він сприяє розвитку нацизму».

Деякі західні чиновники вважають, що на той момент Путін, можливо, вже вирішив розпочати війну. Але в Росії, навіть серед тих, хто мав доступ до Путіна чи серед його найближчого оточення, майже ніхто не думав, що президент серйозно розглядає можливість повномасштабного вторгнення, кажуть наближчені до Кремля люди. Вони були впевнені, що він блефує.

Одним з них був редактор газети Ремчуков. Як голова виборчої кампанії мера Москви Сергія С. Собяніна — колишнього голови адміністрації Путіна — в 2018 році він відчував, що має достатньо хороші зв’язки, щоб за тиждень до вторгнення радісно оголосити дружині: «Лєно, війни не буде!»

Того дня протягом двох годин він зустрівся з кількома високопоставленими військовими. Навіть без натяку на напруженість, вони кепкували над новою стрункою статурою Ремчукова, детально розпитували про його режим схуднення і невимушено обговорювали плани на відпустку на початку березня.

Після того, як він прийшов додому і описав зустріч дружині, за його словами, «вона поцілувала мене і сказала: «Яке щастя!»».

Американці, навпаки, боялися найгіршого.

22 лютого, за два дні до вторгнення, міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба відвідав Пентагон і сказав, що його країні вкрай потрібні «Стінгери» — переносні зенітно-ракетні комплекси.

Міністр оборони Ллойд Дж. Остін III запропонував допомогу, перш ніж запитати, як український уряд планує працювати після російського вторгнення. «Якщо вас виштовхнуть з Києва, — сказав він, — куди ви поїдете?»

Кулеба відповів: «Я навіть не можу цього визнати. Ми навіть не будемо про це говорити чи думати».

«Я зрозумів», — сказав Остін. «Але вам потрібен план».

Незабаром до них приєднався генерал Марк А. Міллі, голова Об’єднаного комітету начальників штабів, виступивши з промовою, яку високопоставлений американський оборонний чиновник описав як «ви загинете».

«Вони наступатимуть на Київ через кілька днів», — сказав генерал Міллі. «Вони насуваються з танками і колонами з’єднань. До цього потрібно бути готовим. Ви повинні бути підготовлені. Якщо ви не підготуєтесь, буде різня».

Поки генерал Міллі говорив, Кулеба і члени його делегації відкинулися на стільці, витріщивши очі.

Українські військово-повітряні сили навчалися з членами НАТО з 2011 року, партнерство поглибилося після захоплення Криму Росією в 2014 році. Остерігаючись нового вторгнення, вони провели бойові навчання в Україні і Каліфорнії, готуючи національні військово-повітряні сили до боротьби з технологічно переважаючим ворогом. В лютому для підтримки українців на авіабазі Рамштайн в Німеччині була створена таємна група ВПС США і Національної гвардії під назвою «Сірий вовк».

Але генерал Міллі все ще мав серйозні сумніви щодо готовності України. Тієї зими він ходив залами Пентагону з величезною зеленою картою України, з дедалі зловіснішими прогнозами американських спецслужб щодо планів вторгнення Росії. Більше того, американська аташе з питань оборони при посольстві в Києві тижнями намагалася отримати оборонні плани України, і ті, які вона отримала, на думку Пентагону, применшували російську загрозу.

Остін почувався дещо некомфортно від прямого застереження генерала Міллі українському міністру закордонних справ і підбадьорливо втрутився: «Ми зробимо все можливе, щоб допомогти цим хлопцям».

Багато хто в ​​Москві також повільно осмислювали реальність. Затулін, старший соратник Путіна в російському парламенті, сказав, що вперше здогадався, що президент серйозно налаштований щодо вторгнення, в середині лютого. Хоча Затулін відомий як провідний експерт з питань України, він сказав, що з ним ніколи не консультувалися щодо такої можливості.

Навпаки, Затулін сказав, що 15 лютого в нього було заплановано звернення до російського парламенту від імені партії Путіна «Єдина Росія», яке мало казати протилежне — що вторгнення не буде, хіба Зеленський сам піде в наступ на розділений схід України. Але буквально за п’ять хвилин до початку засідання, за словами пана Затуліна, він отримав повідомлення від помічника: керівництво партії скасувало його виступ.

«Я не був готовий до такого повороту подій», — сказав пан Затулін. «Все, що пов’язано з цим рішенням, виявилося несподіванкою не тільки для мене, а й для багатьох людей у владі».

Пєсков, речник Путіна, наполягав, що він дізнався про вторгнення лише тоді, коли воно почалося. Також Антон Вайно, голова адміністрації Путіна, і Олексій Громов, впливовий радник Путіна з питань ЗМІ, теж казали, що не знали, за словами людей, які з ними про це говорили.

Найкраще, що могли зробити старші помічники, це спробувати зчитати мову тіла Путіна. Дехто із занепокоєнням повідомив, що «в його очах такий войовничий блиск», — сказала особа, наближена до Кремля.

Сергій Марков, колишній радник Кремля, сказав, що в контексті нарощування Росією військової сили навколо України вкінці минулого року заступник міністра запитав його, чи знає він, що станеться.

«Це означає, що заступнику міністра ніхто не сказав», – сказав Марков. «Навіть деяким членам» Ради безпеки Росії «не говорили до останнього моменту».

Багато еліт дізналося надто пізно.

Очікувалось, що Головна промислова асоціація Росії в лютому зустрінеться з Путіном. На порядку денному, серед іншого було врегулювання криптовалют. Але зустірч постійно переносилася, аж поки нарешті 22 або 23 лютого Кремль повідомив учасникам дату: 24 лютого, день, коли Путін вторгся в Україну.

Андрій Мельниченко, вугільний і добривний мільярдер в цій лобістській групі, розповів, як він прокинувся того дня від «божевілля» в Україні. Але зустріч з Путіном ще була дійсною, тому через кілька годин, як і було заплановано, він був в Кремлі. В передпокої приголомшені магнати їли бутерброди, чекаючи результатів мазків на коронавірус, які дозволять їм дихати тим самим повітрям з Путіном.

Коли Путін нарешті з’явився, телекамери закрутилися. Він сказав мільярдерам, які зібралися, що в нього немає іншого виходу, окрім вторгнення.

«Те, що сталося, на мій погляд, є ірраціональним», – так описує свою реакцію на вторгнення Мельниченко. «Це був шок».

Інший магнат пригадав, що зрозумів — надто пізно — що пан Путін показує їх перед камерами, для того щоб побачив увесь світ, з ретельно спланованою метою. Суть полягала в тому, щоб «покрити всіх там брудом», сказав він, «щоб усі були під санкціями».

Дороги назад не було. Вони, як і решта Росії, були в цьому з Путіном.

Звичайно, Мельниченко і всі інші бізнесмени, які з’явилися з Путіном того дня, потрапили під санкції Заходу в наступні місяці.

«Всі крали і брехали»

Навіть коли українці згуртувалися, щоб відбити наступ росіян, російські офіцери розвідки надіслали державним ЗМІ електронною поштою інструкції, вказуючи, щоб вони зобразили щедрі і переможні російські війська, які рятують цивільне населення від поганих лідерів України.

Головна служба безпеки Росії, ФСБ, працювала пліч-о-пліч з військовими і державним телебаченням, щоб створити ілюзію успіху — і приховати свою недієздатність.

Поразки ставали звершеннями, ніби відбиваючись в карнавальному дзеркалі. Незважаючи на принизливу неспроможність Росії захопити столицю України, російські військові надіслали телевізійним групам відео про те, як українці нібито кидають зброю, надану НАТО.

Коли російські війська відступали з районів навколо Києва в березні, ФСБ хвалилася героїзмом російських спецназів, стверджуючи, що вони зупинили українців, які тероризували проросійське населення. В деяких випадках агентство навіть пропонувало формулювання, щоб приховати джерело інформації: «ДЖЕРЕЛО, БЛИЗЬКЕ ДО СИЛОВИХ СТРУКТУР РОСІЇ!!!!»

Повідомлення, зібрані з десятків тисяч електронних листів в результаті витоку з найбільшої російської державної медіа-компанії і переглянуті The Times, показують, як принаймні один двигун російської війни працював справно: національна пропагандистська машина.

Часом російські військові і ФСБ прикривали відеокліпи і час публікації. Електронні листи, які просочилися з ВГТРК, державного медіа-гіганта, який контролює деякі з найпопулярніших каналів Росії, зображували військових Путіна загнаними НАТО в кут.

Коли почалося повномасштабне вторгнення, машина применшила російські звірства, підтримувала теорії змови і намагалася зобразити українські війська такими, що покидають свої позиції. (Після оприлюднення електронних листів групою The Times перевірила документи, підтвердивши особи, адреси електронної пошти і трансляції в ефірі.)

Поза камерою працівники державних ЗМІ взагалі не розуміли, що відбувається насправді насправді. Журналіст державного телебачення сказав в інтерв’ю, що аж до квітня його джерела в Кремлі все ще запевняли його, що війна закінчиться за кілька днів.

«Завтра вранці буде заява», — пригадав журналіст слова одного зі своїх джерел, але наступного дня виявилось, що це неправда. «Це було справді дивно».

Але тоді як державні мовники продовжували давати оптимістичні оцінки, Путін приватно визнав, що його армія має труднощі.

Під час березневої зустрічі з Беннетом — коли Путін визнав, що війна буде «набагато складнішою, ніж ми думали», — він повернувся до теми, яка стала фіксацією його президентства: його місце в історії Росії.

«Я не буду лідером Росії, який стояв осторонь і нічого не робив», — сказав він Беннетту, за словами двох людей, ознайомлених з розмовою.

І знову Путін був переконаний, що Захід може загрожувати майбутнім поколінням росіян. Він витратив роки на підготовку до саме такого зіткнення, виділивши сотні мільярдів доларів на російську армію, нібито на її модернізацію і викорінення корупції, яка підірвала її в 1990-х роках.

Але хоча Росія досягла значного прогресу, за словами західних офіційних осіб, за часів Путіна збереглася культура хабарництва і шахрайства, яка підносила лояльність вище за чесність чи навіть професійність. Результатом стала суміш елітних військ і пошарпаних призовників, передових танків і батальйонів, потужних лише на папері.

«Всі крали і брехали. Це була радянська, а тепер російська традиція», – сказав полковник Вайдотас Малініоніс, литовський командир у відставці, який служив в радянській армії в 1980-х роках. Переглядаючи супутникові знімки армійського табору, де він служив, він сказав, що старі казарми і їдальня все ще залишаються, без ознак модернізації, а кілька будівель повалилось. «Там нема ніякої еволюції, лише регрес», — сказав він.

Європейські, американські та українські чиновники застерігали від недооцінки Росії, кажучи, що вона вдосконалилась після безладного вторгнення в Грузію в 2008 році. Міністр оборони капітально відновив збройні сили, примусово відправив у відставку близько 40 000 офіцерів і намагався додати більше прозорості тому, куди йдуть гроші.

«Він нажив багато ворогів», — сказала Дара Масікот, дослідниця RAND, яка вивчає російську армію.

Потім, в 2012 році, цей міністр, відповідальний за виведення армії з пострадянської недієздатності, сам опинився в корупційному скандалі. Путін замінив його на Сергія К. Шойгу, який не мав військового досвіду, але вважався людиною, яка може розгладити скуйовджене пір’я.

«Росія винесла багато уроків з грузинської війни і почала відбудовувати збройні сили, але вони побудували нову потьомкінську дєрєвню», — сказав Гінтарас Багдонас, колишній керівник військової розвідки Литви. Велика частина модернізації була «просто показухою», — сказав він.

До акторської гри залучали контрактників, як-от колишнього капітана російської армії Сергія Храбрих. За його словами, в 2016 році йому зателефонував заступник міністра оборони. Делегація офіційних осіб мала відвідати навчальну базу одного з головних танкових підрозділів Росії – Кантемирівської танкової дивізії, історія якої бере початок з часів перемоги в Другій світовій війні.

На базу були виділені мільярди рублів, каже Храбрих, але більшість грошей закінчилось, а не зроблено було майже нічого. За його словами, до прибуття делегації міністр благав його перетворити базу на сучасне приміщення.

«Їх потрібно було провести по території і показати, що Кантемирівська дивізія найкрутіша», — сказав Храбрих. Йому дали близько $1,2 млн і місяць на виконання роботи.

Оглядаючи базу, Храбрих був приголомшений напівзруйнованим станом. Міністерство оборони називало танкову дивізію підрозділом, який захищатиме Москву в разі вторгнення НАТО. Але бараки були недобудованими, зі сміттям, розкиданим по підлозі, великими дірами в стелі і напівзбудованими шлакоблоковими стінами, судячи з фотографій, зроблених Храбрих і його колегами. На тонкому стовпі клубком звисали електричні дроти. «Майже все було знищено».

Храбрих сказав, що до прибуття делегації він швидко побудував дешеві фасади і розвісив банери з зображеннями танків і вихвалянням, що армія «з кожним роком стає сильнішою і міцнішою», для приховування найгіршого. Під час екскурсії, за його словами, відвідувачів ретельно вели маршрутом через найкращу частину бази — і тримали подалі від ванних кімнат, які не були відремонтовані.

Після початку вторгнення Кантемирівська дивізія посунула на північний схід України, але була розромлена українськими військами. Екіпажі втікали накульгуючи, багато їхніх танків було залишено або знищено.

Останніми роками російська прокуратура вела слідство щодо тисяч офіцерів та інших осіб через корупцію: одного полковника звинуватили в розтраті грошей, призначених на автомобільні акумулятори, іншого – в шахрайстві навколо мобільних кухонь. Заступника начальника Генштабу звинуватили в розкраданні радіотехніки, а генерал-майора засудили до тюремного ув’язнення.

В 2019 році головний військовий прокурор Росії заявив, що лише за минулий рік до дисциплінарної відповідальності за корупційні порушення було притягнуто понад 2800 офіцерів.

Після вторгнення американські офіційні особи помітили, що значна частина російського обладнання була невдало виготовлена або в недостатніх кількостях. Шини на колісних транспортних засобах розсипалися, зупиняючи колони, а солдати вдавалися до краудфандингу для одягу, милиць та інших основних речей під час війни.

Але ще більш значущим, ніж корупція, за словами чиновників і аналітиків, було те, що Путін принципово неправильно розумів власну армію.

Фактично Росія 20 років готувалася до кардинально іншого виду війни.

Вона не підготувала армію до вторгнення і окупації такої великої і могутньої країни, як Україна, кажуть чиновники і аналітики. Натомість Росія значною мірою організувала армію для утримування сили США та НАТО на відстані, завдаючи максимальної шкоди здалеку.

Центральними в цій стратегії була низка форпостів — Калінінград в Балтійському регіоні, Крим в Чорному морі і сирійський порт Тартус в Середземному морі — для використання ракет великої дальності, щоб утримувати західні сили. У випадку конфлікту Росія мала намір осліпити ворога і знищити його на відстані, заявили американські чиновники.

Але в цьому випадку Росія не повалила Україну тижнями випереджаючих ракетних ударів. Вона швидко ввійшла силами на землі.

На відміну від обмеженіших кампаній в таких місцях, як Сирія — чи великої гіпотетичної війни з НАТО, яку вона давно планувала — вторгнення в Україну було просто «не тим, для чого були призначені російські військові», що поставило її в позицію, до якої вони, ймовірно, були «найменш підготовлені», — сказав Клінт Річ, дослідник RAND.

Іншими словами, Кремль вибрав «найдурніший» з усіх потенційних військових варіантів, кинувшись вперед і намагаючись захопити Україну, заявив генерал Буданов, голова української військової розвідки.

За словами офіційних осіб, Росія не навчила свою піхоту, авіацію та артилерію працювати злагоджено, швидко рухатися, а потім робити це все знову на новому місці. В неї не було чіткого плану Б після провалу походу на Київ, а командири довго боялися повідомляти погані новини своєму начальству.

«Колективна система кругового взаємного самообману — це герпес російської армії», — написав в червні в Telegram командир проросійських ополченців Олександр Ходаковський.

Зростаючі провали довели кістяк проросійських військових блогерів до точки кипіння. Все ще підтримуючи війну, вони почали відкрито критикувати продуктивність Росії.

«Я довго мовчав», — заявив в травні блогер Юрій Подоляка після загибелі сотні військових під час переправи через річку. «Через дурість — підкреслюю, через дурість російського командування — була спалена принаймні одна батальйонна тактична група, можливо, дві».

Зрештою лють дійшла до самого Путіна. На полях щорічної економічної конференції в Санкт-Петербурзі в червні президент провів традиційну зустріч: сидячу зустріч з керівниками ЗМІ. Але цього разу головними гостями були блогери.

За словами одного з відвідувачів, який надав фотографію приватної зустрічі, Путін сидів один в кінці подібної до печери зали. Дехто з блогерів взяв слово і засипав Путіна повідомленнями і скаргами з фронту.

«Розмова стала дуже конкретною, несподівано для нас», — сказав присутній. «В нас ніколи не було таких розмов».

Здалося, що російські спецслужби використовують блогерів для перекладання провини за невдачі у війні на міністерство оборони. Затулін, союзник Путіна в парламенті, наполягав, що він підтримує війну, але сказав, що розгорілась гра в звинувачення, і відійшов вбік.

«Звичайно, певною мірою зараз в нас є елемент того, що всі хочуть звалити відповідальність на когось іншого», – сказав Затулін.

«Але я вважаю, що основні прорахунки, — додав він, — допустили міноборони і Генштаб» — військова верхівка.

***

«Ніхто не залишиться живим»

Руслану було 54 роки, він воював в Україні і, здавалося, на ходу вчився володіти зброєю.

В його рюкзаку були роздруківки з Вікіпедії з описом рушниці, яку він носив, і інструкціями, як влучно стріляти.

Він також носив фотографії ворожих командирів з червоним штампом «Розшукуються».

В ксерокопії листа містилася мотивація: «Солдати, бережіть себе і швидше повертайтеся додому, до своїх рідних і близьких здоровими і живими». «До побачення».

Його завдання здавалося досить зрозумілим. Зі стрілецькою рушницею, пачкою паперів і копіями російського паспорта в рюкзаку Руслан був одним з тисяч погано навчених і недостатньо споряджених чоловіків, яких попросили захищати величезну частину території, яку Росія захопила на північному сході України.

До кінця літа російські лідери послали свої найкращі війська далеко на південь, залишивши позаду ключові екіпажі. Тож коли українці атакували північний схід, щоб відвоювати окуповані землі, солдати, як Руслан, були відрізані або розгромлені під час хаотичного відступу.

Про таку небезпеку військові аналітики попереджали ще до вторгнення. Навіть коли десятки тисяч російських солдатів загрозливо скупчилися вздовж кордонів України, за їхніми словами, Кремль не надіслав достатньо військ, щоб окупувати всю країну. Російські військові плани щодо 26-го танкового полку вказували на ту саму проблему: підкріплень не буде.

Росії вдалося захопити територію, часто величезною ціною. Але про те, як її зберегти, зачасту думали пізніше.

«Армія, генерали, солдати не були готові», — сказав Царьов, людина, яку американські чиновники назвали маріонетковим лідером, якого Кремль міг би поставити в Україні.

За його словами, після вторгнення російська армія настільки поширилась по Україні, що «пересувалася б містами і не залишила навіть гарнізону, навіть невеликого, без російського прапору і захисту».

У північно-східному районі Харкова російські командири поставили таких людей, як Руслан, на блокпостах і рушили далі.

Крім роздруківок в рюкзаку, які у вересні знайшли українські солдати разом з тим, що вони вважають його тілом, у нього мало що було. Гвинтівка біля нього дозволила припустити, що він снайпер. Але якщо снайпери в сучасних арміях проходять тижні додаткової спеціальної підготовки, вчителем Руслана став Інтернет.

«Здрастуй, дорогий солдате!» говорилось в непідписаному листі в його наплічнику. «Тобі доводиться ризикувати своїм життям, щоб ми могли жити спокійно. Завдяки тобі і твоїм товаришам наша армія залишається такою сильною, могутньою і може захистити нас від будь-якого ворога».

Понад 50 сторінок російських документів, зібраних в трьох містах Харківської області і переглянутих The Times, показують правду всіх часів: піхота несе неспівмірний тягар бою.

В документах, з якими ознайомилися три незалежні військові експерти, які вважали їх достовірними, детально описано, як Росія для втримування території покладалася на хаотичні резервні сили, багато з яких були бійцями-сепаратистами з триваючого конфлікту України на розділеному сході, тоді як регулярна російська армія боролася за сотні миль далі.

Одним з таких був 202-й стрілецький полк ЛНР — підтримувані Кремлем сепаратисти на сході України. В ньому було майже 2000 чоловіків, але він майже повністю залежав від піхоти.

Більше десятка сторінок списків детально розповідають про страждання військового підрозділу, аж до відсутності теплого одягу і чоботів.

Декільком солдатам було понад 50 років, в тому числі в одного сталася «серцева недостатність», а одна з наймолодших втрат, 20-річний Володимир, отримав «обмороження нижніх кінцівок». Ще один під час телефонної розмови, перехопленої українцями, поскаржився, що у нього немає бронежилета і шолом 1940-х років.

«Наш батальйон, наприклад, вже понад три тижні не отримує боєприпасів від армії», — заявив командир проросійського ополчення Ходаковський в Telegram у вересні.

В інтерв’ю інший солдат розповів, що він має лише приблизне уявлення про те, як користуватися зброєю.

Він розповів, що йому порадили стріляти помірковано, по одному пострілу, а не безконтрольно. Але він не знав, як це зробити. Так, незадовго до бою, за його словами, він звернувся до командира і запитав, як вимкнути гвинтівку з режиму повного автомату.

Росія почала покладатися на такі пошарпані, недосвідчені війська після кількох місяців тактики, яка більше нагадувала 1917 рік, ніж 2022-ий. Командири посилали черги військ в зону дії важкої артилерії, захоплюючи кілька ярдів території ціною жахливих втрат.

Коли один російський підрозділ прибув на схід України, його швидко розгромили і залишилось кілька виснажених солдатів, за словами одного з них.

За його словами, під час боїв навесні його командири віддали наказ про наступ, пообіцявши артилерійську підтримку атаки. Її так і не було, сказав він, і його підрозділ було знищено.

Але командири все одно відправили їх назад в бій.

«Скільки часу минуло? Дев’ять місяців, здається?» — сказав він. «За весь цей час нічого не змінилося. Вони не навчилися. Вони не зробили ніяких висновків зі своїх помилок».

Він розповів про інший бій, в якому командири відправляли солдатів тим самим шляхом на фронт, знову і знову. Під час кожної поїздки, за його словами, навколо нього лежали тіла. Врешті, вп’яте отримавши наказ, він і його підрозділ відмовилися йти, сказав він.

Загалом, за його словами, його підрозділ втратив близько 70% солдатів загиблими і пораненими, що зруйнувало його віру в своїх командирів.

«Ніхто не залишиться живим», — сказав він. «Так чи інакше, та чи інша зброя вас вб’є».

Американські чиновники швидко зрозуміли, що значно переоцінили російську армію. Бойовий дух рядових солдатів був настільки низьким, за словами американців, що Росія почала перекидати генералів на лінію фронту, щоб його підтримати.

Але генерали зробили смертоносну помилку: вони дислокувались поблизу антен і військ зв’язку, тим самим їх було легко знайти, кажуть американці.

Україна почала вбивати російських генералів, але ризиковані візити росіян на передову продовжувались. Зрештою вкінці квітня начальник російського генштабу генерал Валерій Герасимов склав таємний плани своєї поїздки.

Американські офіційні особи сказали, що дізналися, але приховали інформацію від українців, побоюючись, що вони завдадуть удару. Вбивство генерала Герасимова могло різко ескалувати конфлікт, заявили офіційні особи, і хоча американці були віддані наданню допомоги Україні, вони не хотіли розпалювати війну між Сполученими Штатами і Росією.

Українці все одно дізналися про плани генерала, поставивши американців у безвихідь. Після перевірки в Білому Домі високопоставлені американські чиновники попросили українців відмінити атаку.

«Ми сказали їм не робити цього», — повідомив високопоставлений американський чиновник. «Ми сказали: «Гей, це занадто».

Повідомлення надійшло надто пізно. Українські військові сказали американцям, що вже розпочали атаку на позиції генерала.

Десятки росіян загинули під час удару, повідомили чиновники. Генерал Герасимов не входив до їхнього числа.

Після цього російські воєначальники скоротили візити на фронт.

«Вагнерівці майже завжди воюють самі»

Вони застосовували танки, важку артилерію і винищувачі.

Вони штовхали власну пропаганду і керували центрами вербування.

І воювали на передовій в Україні.

Але вони не відповідали напряму російським військовим. Вони належали до групи найманців, відомої як група Вагнера.

І вони стали однією з тіньових армій Путіна в Україні, часто діючи як конкурент російським військовим.

Лідер ПВК Вагнера Євген Пригожин довгий час був наближеним до російського президента.

Щоб приєднатися до війни Путіна, він вербує полонених, обмовляє російську армію і змагається з нею за зброю.

Із 20-річним вироком за вбивство, шанс на порятунок прилетів до Євгена Нужина на гелікоптері.

Пригожин — близька довірена особа Путіна, відомий виликанням заворушень на Близькому Сході і в Африці за допомогою своєї армії найманців Вагнера — в серпні прибув до в’язниці Нужина на південь від Москви, шукаючи новобранців.

В патріотичному запалі Пригожин виголосив промову, як і в інших російських в’язницях останніми місяцями, деякі з яких поширювалися в Інтернеті. В одному відео, також серпневому, Пригожин, одягнений в прогулянкову бежеву форму, обіцяв помилування в’язням, які повернуться з України живими. За його словами, ті, хто не повернеться, «будуть поховані на алеях героїв».

Він також зробив попередження: будь-хто, хто надумає дезертирувати будучи в Україні, сказав він у відео, буде розстріляний.

Нужин прийняв пропозицію Пригожина, але проігнорував попередження.

Після двох днів на фронті, де він проводив час, збираючи тіла загиблих вагнерівців, він вислизнув під покровом темряви і здався українським військам.

«Що доброго зробив Путін за той час, що він при владі? Він зробив щось добре?» — сказав Нужин The Times після затримання під варту в Україні. «Я думаю, що ця війна — це могила Путіна».

Ставка Путіна на найманців і засуджених є однією з найбільш незвичайних рис його війни в Україні. Пригожин є лише одним із небагатьох людей сили, які беруть участь у війні, і всіма ними керує Путін, який розділив адміністрацію більшості Росії на конкуруючі володіння, якими керують люди, лояльні насамперед до нього.

Окрім найманців, контрольованих Пригожиним, який став відомим як організатор подій в Кремлі, існує також російська національна гвардія, контрольована колишнім охоронцем Путіна. А ще є підрозділ, яким командує лідер Чечні Кадиров — бійців якого знайшли і атакували через їхні пригоди в TikTok.

Наскільки можуть судити офіційні особи, російські військові мають обмежену координацію з будь-ким із них.

«Не було єдиного командування, не було єдиного штабу, не було єдиної концепції, не було єдиного планування дій і командування», — сказав генерал Івашов, російський офіцер у відставці, який попереджав, що війна закінчиться погано. «Цьому судилося стати поразкою».

Розрізнені російські війська вели відкритий спаринг. Після того, як вкінці літа російські війська вийшли з північного сходу України, Кадиров закликав понизити відповідального російського командира до рядового і відправити на фронт, «щоб змити ганьбу кров’ю».

Підключився і Пригожин: «Всі ці виродки повинні йти з автоматами босими на фронт».

Публічне вказування пальцями додало відчуття розладу в російських військових зусиллях. Путін змінив кількох вищих воєначальників. І все ж він залишається з Шойгу, міністром оборони, і генералом Герасимовим, начальником генерального штабу Збройних сил, тому що їх звільнення означало б публічне визнання того, що війна йде погано, визнання, яке Путін не схильний робити, стверджував генерал Буданов, начальник української військової розвідки.

«Вони все ще намагаються підтримувати ілюзію, що все йде добре», — сказав він.

Тертя часом досягали військ в зоні бою.

Після сварки на полі бою в Запорізькій області влітку командир російського танку погнав свій танк Т-90 не на ворога, а на групу російської нацгвардії, обстрілявши і підірвавши блокпост, сказав Фідар Хубаєв, описуючи себе як російського оператора безпілотника, який був свідком епізоду.

«Там таке трапляється», — сказав Хубаєв, додавши, що втік з Росії восени.

Зі всіх доповнюючих армій, які вторглися в Україну, «Вагнер» Пригожина став особливо ключовим. Його війська отримали висвітлення на російському державному телебаченні, а в листопаді вони були змальовані в документальному фільмі під назвою «Вагнер: Контракт з Батьківщиною», виробленому RT, одним з головних пропагандистів Кремля.

«Донедавна «Вагнер» була однією з найбільш закритих і таємних організацій, але для нас вони зробили величезний виняток», — каже ведучий фільму Андрій Ященко в першому монтажі, який показує, як танки котяться по всипаних уламками селах.

Перші п’ять місяців війни публічно майже не згадувалося про участь групи Вагнера чи Пригожина в Україні. Вкінці літа, коли російська армія почала розвалюватись під час українських кампаній на північному сході і півдні, Пригожин потрапив в центр уваги.

Після багатьох років заперечень будь-яких зв’язків з «Вагнером» — а іноді й самого їхнього існування — Пригожин раптово вийшов на публіку, роблячи шоу зі своїх відвідин військ в Україні, роздавання медалей, відвідування похоронів і сурмлячи про свою незалежність на полі бою.

«Вагнерівці майже завжди борються самі», — сказав він в дописі від 14 жовтня на сторінці своєї кейтерингової компанії в російській соціальній мережі «ВКонтакте».

Аналіз Times відео в Україні показав, що війська ПВК «Вагнера» часто демонструють найсучаснішу російську зброю, в тому числі танки, винищувачі і термобаричні ракетні установки. І завдяки зв’язкам з президентом Пригожин має пріоритет перед іншими військовими частинами щодо озброєння і техніки, сказав високопоставлений європейський чиновник.

Пєсков, речник Кремля, заперечив, що окремі бойові сили Росії спричиняють непорозуміння чи розкол, наполягаючи, що всі вони підпорядковуються вищому російському військовому командуванню. За його словами, популярність Пригожина і Кадирова була лише результатом їхнього піару.

«Хтось більш активний в інформаційному просторі, хтось менш активний», — сказав Пєсков. «Але це не означає якоїсь, скажімо так, незалежності».

Незважаючи на зброю і браваду, «Вагнеру» важко на полі бою. Деякі українські військові кажуть, що це грізний ворог. Проте протягом майже шести місяців війська Вагнера намагаються захопити невелике промислове місто Бахмут на сході Донецької області, і їх стримують українські сили великою ціною для обох сторін — що привело до рідкісного публічного визнання доблесності української боротьби.

«Ситуація складна, але стабільна», — сказав Пригожин в пості від 14 жовтня. «Українці чинять гідний опір. Легенда про втечу українців – це просто легенда. Українці такі ж хлопці зі сталевими яйцями, як і ми. Це непогано. Як слов’яни, ми повинні цим пишатися».

На війні загинули сотні військовослужбовців Вагнера, було збито кілька винищувачів групи. Засуджені, яких завербував Пригожин, здаються не більш ніж гарматним м’ясом і становлять переважну більшість втрат серед військ Вагнера, згідно з оцінкою військової розвідки України, яка в жовтні заявила, що в Україні воює близько 8000 військових Вагнера.

Ще один колишній російський ув’язнений, завербований Пригожиним, сказав, що його на чотири дні залишили в неглибокій траншеї на передовій поблизу Бахмута без їжі і води і він не розумів, що він мав робити, окрім як відтягувати багато тіл своїх загиблих товаришів.

Не дивно, сказав він, що деякі новобранці Вагнера вирішили втекти.

Щоб зберегти контроль, Пригожин вдався до суворого покарання, показавши, як війна знищила залишки верховенства права в Росії.

Подібно до Путіна, чиїх шпигунів у всьому світі звинувачують в отруєнні та вбивствах тих, кого він вважає зрадниками, Пригожин сказав, що зрада – це найгірший гріх, який може вчинити росіянин. Він запропонував створити власну поліцію, схожу на гестапо, щоб полювати на нелояльних, в тому числі, за його словами, на російських бізнесменів, «які покидають нашу країну на своїх бізнес-джетах».

Жахливим попередженням є доля Нужина.

Усвідомлюючи тиск на військовополонених і ризики, на які вони наражаються, The Times вирішила не розголошувати їхні імена. І, як і з іншими людьми, яких ми опитали, ми використовуємо документи та інші докази, щоб перевірити їхні заяви.

У випадку з Нужином ми не публікували наше інтерв’ю з ним, але він також говорив з українськими ЗМІ, які транслювали частини його розповіді. Незабаром після цього його звільнили в результаті обміну полоненими — і він знову опинився в руках Вагнера.

Потім він з’явився на відео в проросійському Telegram-акаунті. На ньому голова Нужина була приклеєна скотчем до цегли. Над ним нависав чоловік в камуфляжі з кувалдою.

«Я прокинувся в цьому підвалі, де мені сказали, що мене будуть судити», — каже Нужин на відео сухим і різким голосом. Потім кувалда падає вниз і розтрощує йому череп.

Незабаром після цього Пригожин оприлюднив заяву, в якій схвалив вбивство Нужина.

«Нужин зрадив свій народ, зрадив своїх товаришів, зрадив їх свідомо», — йдеться в повідомленні. «Він планував свою втечу. Нужин – зрадник».

Днем пізніше на питання про відео під час селекторної наради з журналістами Пєсков сказав: «Це не наша справа».

«Вони вип’ють за тебе склянку водки»

Протягом більшої частини війни російські війська утримували яскраву точку: місто Херсон, єдину регіональну столицю, яку вони захопили на початку вторгнення.

Але в листопаді росіяни відступили з міста. Перехоплені телефонні дзвінки російських солдатів в регіоні показали їхню озлобленість через те, що потрапили під вогонь, і більша частина їхнього гніву була спрямована проти командирів.

Поразка була особливо гострою, оскільки Росія намагалася асимілювати населення Херсона і викорінити українську ідентичність.

Деякі солдати відчули, що їх принесли в жертву лицемірні командири, які намагалися врятуватися.

Готуючись до смерті, деякі солдати впали в відчай.

Відторгнення існує і в Москві, де опозиція війні є звичайним явищем, але рідко висловлюється голосніше, ніж пошепки.

«Ми переглядаємось, але сказати щось неможливо», — сказав один з колишніх довірених осіб Путіна в Москві, описуючи атмосферу в коридорах влади.

Тіньков, колишній магнат, який заснував один з найбільших російських банків, в квітні написав в Instagram, що війна була «божевільною», і розкритикував Путіна в інтерв’ю для The Times, вважаючи, що він підготував основу для наслідування для більшої кількості владних людей Росії.

«Чому після мене ніхто не висловився?» — бідкався Тиньков.

Один видатний російський громадський діяч, який приватно назвав війну «катастрофою», пояснив своє мовчання цитатою радянського поета Євгена Євтушенка.

В часи Галілея, як говориться в одному з його віршів, ще один вчений також «добре знав, що Земля обертається» навколо Сонця, але йому «потрібно було годувати велику сім’ю».

Тримаючи російські кордони відкритими, незважаючи на заклики прихильників жорсткої лінії їх закрити, Путін дозволив росіянам, які найбільше не задоволені війною — які інакше могли б протестувати — покинути країну. І широкомасштабні санкції Заходу не налаштували еліту проти Путіна, принаймні публічно.

«В підручниках це називають політичним тероризмом», — сказав Мельниченко, мільярдер у сфері виробництва вугілля і добрив. «Говорити щось під дулом автомата, навіть якщо хочеш — краще не треба».

Мельниченко був покараний — несправедливо, наполягає він — за російське вторгнення. Італійці заявили, що конфіскували його 468-футовий вітрильник з підводним спостережним пунктом в кілі, і санкції змусили його покинути свій давній дім в Швейцарії. Зараз він привертає увагу на білих диванах у фойє розкішного готелю в Дубаї.

Мельниченко виступив із завуальованою критикою вторгнення, заявивши, що «будь-яка війна жахлива — чим швидше вона закінчиться, тим краще». Але він наполягає, що безсилий зробити щось, щоб прискорити її кінець, і що будь-які подальші думки «викличуть негайні ризики».

Незважаючи на санкції, Путін бачить себе в набагато більших часових проміжках, ніж виборчі цикли і мінливі політичні вітри, які керують західними лідерами, які приходять і йдуть, кажуть знайомі з ним люди. В червні він порівнював себе з Петром Першим як вождем, який «повертає» і «зміцнює» російські землі.

Коли цар у 18-му столітті заснував Санкт-Петербург, сказав Путін, європейці не вважали цю територію російською — це свідчить про те, що Путін очікує, що Захід колись визнає його завоювання.

Вкінці листопада у своїй підмосковній резиденції Путін зустрівся з матерями російських солдатів. Це було віддалене відлуння одного з найгірших моментів його перебування на посаді: його зустрічі з сім’ями моряків затонулих на борту підводного човна в 2000 році, коли жінка, яка плакала у далекому арктичному містечку, кричала: «Де мій син?»

Через двадцять два роки Кремль старанно намагався запобігти такому виливу горя. Навколо довгого столу з окремими чайниками для відібраних жінок — деякі з них державні службовці і прокремлівські активістки — Путін не виявив ніякого каяття за те, що посилав росіян на смерть.

Зрештою, він відповів одній жінці, яка сказала, що її сина вбили в Україні, що кожного року десятки тисяч росіян гинуть від ДТП і зловживання алкоголем. Замість того, щоб напитися до смерті, сказав він, її син помер за мету.

«Деякі люди взагалі живуть чи не живуть? Незрозуміло. І як вони помирають, від горілки чи ще від чогось – теж незрозуміло», – сказав Путін. «Але ваш син жив, розумієте? Він досяг своєї мети».

Іншій матері він розповів, що її син не тільки бореться з «неонацистами» в Україні, а й виправляє помилки розпаду Радянського Союзу, коли Росія «з ентузіазмом потурала тому», що Захід «намагається контролювати нас».

«В них інший культурний код», — сказав він їй. «І гендери вимірюють десятками».

Це був яскравий прояв зацикленості Путіна і його реваншистської політики. Але кілька людей, які знали його десятиліттями, відкинули навіть думку про те, що він став ірраціональним.

«Він не божевільний і не хворий», — сказала людина, яка знала Путіна з 1990-х років. «Він абсолютний диктатор, який прийняв неправильне рішення — розумний диктатор, який прийняв неправильне рішення».

Путін зробив кілька натяків, що зараз готовий повернутися назад. Місяць тому директор ЦРУ Бернс вперше після вторгнення зустрівся з Сергієм Наришкіним, директором Служби зовнішньої розвідки Росії. Зустріч в штаб-квартирі турецької розвідки в Анкарі відбулася з метою відновлення прямої особистої лінії зв’язку між Вашингтоном і Москвою, але тон не був тоном примирення.

За словами присутніх високопосадовців, Наришкін сказав, що Росія ніколи не здасться, скільки б військ вона не втратила на полі бою. Цього місяця українські лідери попередили, що Росія може сконцентрувати війська і озброєння для початку нового наступу до весни.

Світ обговорює готовність Путіна застосувати ядерну зброю в Україні. Люди, які його знають, не скидають з рахунків цю можливість, але вони також вірять, що він розраховує перемогти Захід і Україну в довгостроковому неядерному випробуванні сили волі.

Як сказав один високопоставлений чиновник розвідки НАТО, російські генерали «визнають некомпетентність, відсутність координації, відсутність підготовки. Вони всі визнають ці проблеми». Тим не менш, вони, здається, впевнені в «кінцевій перемозі», тому що, як сказав чиновник, «Путін вважає, що це гра на витримку між ним і Заходом, і він вірить, що Захід моргне першим».

Путін вже продемонстрував талант до довгострокової гри, погодився Тіньков, банківський магнат, який обернувся проти Кремля, зазначивши, що російський лідер витратив десятиліття, щоб приструнити російську еліту.

«Він повільно переграв всіх, тому що він мав необмежений час», — сказав Тіньков. «Він досі поводиться на цій війні так, ніби у нього є необмежена кількість часу — ніби він планує жити 200 років».

Всередині країни тиск на Путіна добряче приглушений. При всіх втратах, яких зазнала його армія, значних повстань серед російських військ не було. Навіть новопризвані продовжують йти без серйозних протестів.

Олександр, солдат, призваний до 155-ї, досі розлючений тим, як його і товаришів закинули в Україну з малою кількістю набоїв для старих гвинтівок і вони були змушені жити в корівнику, маючи лише кілька пакетів їжі. За його словами, командири відверто збрехали, сказавши, що вони їдуть на додаткову підготовку, а насправді їх відправили на передову, де більшість загинула або була важко поранена.

Після кількох місяців боїв минулого місяця Росія оголосила, що нарешті захопила Павлівку, але солдати сказали, що це коштувало величезних втрат.

За словами Олександра, він був призваний в вересні разом із трьома близькими друзями з дитинства. Він і ще один отримали струс мозку. Один втратив обидві ноги. Четвертого немає.

Але коли його випишуть з лікарні, за його словами, він повністю розраховує повернутися в Україну і зробить це охоче.

«Так нас виховують», — сказав він. «Ми виросли в нашій країні, розуміючи, що неважливо, як країна ставиться до нас. Можливо, це погано. Можливо, це добре. Можливо, є речі, які нам не подобаються в нашому уряді».

Але, додав він, «коли виникає така ситуація, ми встаємо і йдемо».

(Оновлено 13:00)

«Настоящее время»

Юлия Жукова

«Вот что сделал Путин, этот фашист!» Жители Бучи и Ирпеня под Киевом сами отстраивают разрушенные войной дома

Город Буча в Киевской области сильно пострадал от российских обстрелов и во время оккупации: многие дома в нем разрушены, а в тех, которые остались стоять, часто нет ни крыши, ни стекол в окнах. Большинство жителей восстанавливают жилье самостоятельно: денег на ремонт домов у государства пока нет. В Ирпене та же ситуация. Жилой комплекс «Ирпенские Липки», возможно, пострадал больше всего: его жители на уцелевшей стене нарисовали плакат с QR-кодом, по которому можно помочь им с финансами на ремонт дома.

Улица Вокзальная в Буче. Многим она известна по знаменитому фото, на котором улица буквально забита разбитой российской военной техникой. Вдоль улицы стоят разрушенные дома.

Спустя девять месяцев на улице Вокзальной положили новый асфальт, а на месте разрушенных домов в городе на деньги иностранных доноров начали строить новые, современные дома. Но первое, что по-прежнему бросается в глаза на Вокзальной и других улицах, – побитые снарядами дома и дырки от осколков на воротах.

Зинаида Осиповна со своей семьей пытается ремонтировать дом самостоятельно. Часть фасада дома полностью переделывали, заменяли окна. Все это снесло взрывной волной.

«Три ряда выбило полностью, мы все позаделывали, – рассказывает женщина. – ​Зима идет, что делать? Может, удастся вернуть когда-нибудь деньги».

Зинаида Осиповна рассказывает, что в доме лишь в 2021 году, сразу перед войной, был сделан ремонт – сейчас от него, естественно, ничего не осталось.

«Вот что фашист сделал, этот Путин!» – возмущается украинка.

Сосед Зинаиды Валентин тоже отстраивает свой дом самостоятельно.

«Где кирпичами заделано – ​это все были сквозные прострелы с той стороны. Крышу восстановили. Окна поставила местная власть», – рассказывает Валентин. Но все, что надо делать внутри, по его словам, он делает самостоятельно, и работы там еще очень много.

«Мы с сыном вместе поднимали потолки, доски меняли, отделку делали», – перечисляет он. «Сейчас ​внутри делаем перестановку (перепланировку), потому что тут все пооблетало. Стекол не было, все повылетало от взрывов», – говорит хозяин. ​Валентин рассказывает, что, пока в доме жить невозможно, он живет в летней кухне – именно в ней он и будет зимовать.

«Слава богу, газ есть, плита есть, даже автомобильный телевизор поставил, чтоб хоть что-то видеть», – не унывает он.

Еще одно знаменитое место в Буче – ​разбитый мост, который соединяет Бучу и Ирпень: именно по нему украинские военные под обстрелами эвакуировали людей.

Пока идет ремонт моста, для машин сделали специальный насыпной переезд. В самом Ирпене – тоже много следов войны. Жилой комплекс «Ирпенские Липки», возможно, больше всего пострадал от российских обстрелов – сейчас дом практически разрушен и в нем никто не живет. Его жители на уцелевшей стене сделали плакат с QR-кодом: по нему можно финансово можно помочь им в восстановлении дома.

Как и в Буче, жители р​емонтируют разрушенные дома в основном своими силами или при помощи иностранных доноров. Денег из местного бюджета на всех не хватает, да и времени ждать нет: ведь жить где-то надо. За лето многие жители свои дома к зиме подлатали, но этот ремонт был сделан на скорую руку, из тех материалов, что были, и сколько он продержится – неизвестно.

В одну из многоэтажек в Ирпене было как минимум 27 попаданий в крышу. В доме поврежден фасад, выбиты окна, и все это местные жители восстанавливают за свой счет, рассказывает Ольга, которая живет в этом комплексе. На период боев из Ирпеня женщина не выезжала.

«Мы полностью восстановили крышу, полностью восстановили клумбы: все было разрушено, – рассказывает Ольга. – Но я скажу, что очень большими темпами дом восстанавливался, а также прилегающая местность, дороги. Очень много людей было, которые помогали нам!»

Впереди, говорит Ольга, дом ждет еще очень много фасадных работ. Но женщина, уверена, что после капитального ремонта жилой комплекс будет еще лучше, чем раньше, а они с соседями, как и до войны, будут собираться у себя во дворе на новогодние праздники. Но это – планы на следующую зиму, а нынешнюю им надо просто пережить.

«Никто не говорит, что будет легко нам этой зимой. Но я думаю, мы сможем это все преодолеть. И будет все хорошо», – улыбается Ольга.

«Настоящее время»

Юлия Жукова

«Тут была вся моя жизнь. И все это спалили враги». Дом Надежды из села под Киевом сгорел дотла из-за вторжения России

Из-за вторжения России в Украине по меньшей мере 2 млн 400 тысяч украинцев остались без жилья: такие цифры озвучивают в Министерстве развития территорий Украины. Это предварительная цифра: в условиях военного положения и временной оккупации некоторых регионов невозможно точно посчитать количество разрушенных домов и тех, которые стали непригодны для проживания.

Среди тех, кто остался без жилья, – Надежда Мойсеенко из села Калиновка Киевской области. Дом, в котором женщина жила с сыном, во время весенних боев сгорел в буквальном смысле дотла: уцелела только небольшая летняя кухня.

Надежда ходит по фундаменту своего сгоревшего дома и вспоминает, где что стояло. После попадания снаряда российской установки «Град» тут не осталось ничего. Осколки снаряда до сих пор валяются во дворе.

«Вот как раз тут окно было. Батарея, – перечисляет Надежда. – А тут вот двери были, где я сейчас захожу. Тут стоял холодильник, тумбочка и диван. Ничего этого нет. Очень тяжело: тут была вся моя жизнь. Все это спалили наши враги. Осознать это я не могу».

В свои 63 года из-за войны Надежда стала бездомной. Из строений на участке уцелела только летняя кухня: в этой маленькой комнате Надежда сейчас живет втроем с сыном Ярославом и его девушкой Соней. В комнате практически невозможно развернуться: кровать и холодильник стоят с одной стороны, а газовая плита – у двери. Больше свободного места нет.

«Однокурсники мои и друзья скинулись, купили две кровати, шкаф. Втроем спим: нет даже места, где поставить, отгородиться от детей, – рассказывает Надежда про нехитрый быт в летней кухне и вздыхает. – Господи, господи, «освободили» нас от всего».

Соня родом из оккупированного Россией Мариуполя: с Ярославом познакомилась в пункте для переселенцев.

– Потом так получилось, что я к нему приехала, начали встречаться. И сейчас живем так, но надеемся, что-то изменится. Потому что тяжело в таких условиях жить, – говорит девушка. – Света нет. Одежда везде, где только можно. Стол, где можно поесть: вдвоем едим, один гуляет – потому что просто негде сесть».

Туалета и душа в кухне тоже нет. Летом члены семьи ходили на улицу, но сейчас уже делать это холодно, поэтому переносной туалет пришлось поставить прямо в комнатке.

«Мне очень часто просто хочется побыть одной. Но так не получается, – говорит Софья. – Я максимально стараюсь не ссориться. Я лучше выпью успокоительных, но я ничего не скажу, потому что я понимаю, что ситуация тяжелая. Но да, очень часто меня это злит. Я не ссорюсь, я просто молчу».

Надежда хочет получить от властей хотя бы модульный вагончик: туда переедут София с Ярославом. Сама женщина останется зимовать в летней кухне.

«Если больших морозов не будет, то перезимуем. Но если будут большие, то очень тяжело будет, – говорит она. – А если будет свет и газ – перезимуем. Но я думаю, нам тут все равно лучше жить, чем нашим парням, которые в окопах на передовой. Тут какие-то условия, но есть», – говорит Надежда.

(Оновлено 12:00)

Грани.ру

Борис Соколов, 20.12.2022

Наскок и соскок

Владимир Путин впервые за три года побывал в Минске — до этого он предпочитал принимать Александра Лукашенко в России. Путин прилагает все усилия, чтобы убедить Лукашенко бросить в бой против Украины белорусскую армию.

Украинское военное руководство сейчас все чаще говорит о том, что в конце января или в феврале Россия может повторить большое наступление на Киев по обоим берегам Днепра с территории Беларуси. В этом наступлении помощь 15-20-тысячной белорусской армии была бы для Кремля очень полезной. Но вряд ли новое наступление в этом районе будет успешнее того, что провалилось в феврале-марте. Ведь внезапности уже не будет, а качество российских войск за прошедшие месяцы заметно ухудшилось. К тому же коллаборанты, немало помогавшие россиянам в начале вторжения, теперь либо арестованы, либо затаились, либо сбежали в Россию и на оккупированные территории.

Тем не менее большое российское наступление на одном из участков фронта в ближайшие месяцы кажется весьма вероятным, и руководство Украины в связи с этим совершенно справедливо просит у своих западных союзников дополнительной военной помощи. Главком ВСУ Валерий Залужный хотел бы получить 300 танков типа «Леопард» и «Абрамс», 700 современных БМП и 500 гаубиц калибра 155 мм с соответствующими боеприпасами. Президент Владимир Зеленский говорит о поставках тех же «Леопардов», шведских истребителей Gripen, систем ПВО NASAMS, САУ Caesar и Archer. Все эти вооружения, за исключением NASAMS, имеются на складах НАТО в достаточном количестве, чтобы их можно было поставить Украине без ущерба для безопасности альянса. Проблема — в недостатке политической воли. Вот и система ПРО Patriot все никак не доедет до Украины. А с боеприпасами действительно проблема. Страны НАТО не готовились к войне масштаба Второй мировой и соответствующих запасов снарядов и наземных ракет не имеют. Будем надеяться, что сейчас там идет расширение производства боеприпасов, это единственный выход в долгосрочной перспективе.

Тот факт, что в Минске Путина сопровождали Сергей Шойгу и Сергей Лавров, а также глава федеральной службы по военно-техническому сотрудничеству Дмитрий Шугаев, подтверждает, что в центре переговоров были вопросы обороны и безопасности. В качестве пряника Путин привез новые обещания экономической помощи, в том числе фиксированную цену на газ для Беларуси, а также ракеты «Искандер» и ЗРК С-400, которые, как было объявлено в Минске, уже поставлены на боевое дежурство.

Удалось ли Путину убедить Лукашенко принять непосредственное участие в войне с Украиной, мы скорее всего узнаем в ближайшие несколько недель. У белорусского диктатора есть все резоны уклоняться. Парадоксальным образом, для Лукашенко представляет любой исход этой войны.

В случае победы Украины и практически неизбежной в этом случае смены власти в России падение белорусского диктатора станет столь же неизбежным. Но и гипотетическая победа Путина, которая кажется абсолютно невероятной, не сулит Лукашенко ничего хорошего. В этом случае Путин просто аннексирует Беларусь, причем даже не в качестве автономного образования в составе России. Он не раз говорил, что в Россию следовало бы вступать белорусским областям по отдельности, как вступили в свое время в состав ФРГ земли бывшей ГДР. Сейчас Путин пытается уничтожить Украину как государство и ассимилировать украинцев. Можно не сомневаться, что в случае его успеха та же участь будет уготована Беларуси и белорусам. И тогда Лукашенко будет ему совершенно не нужен.

После внезапной смерти Владимира Макея, главы МИД Беларуси и одного из ближайших соратников Лукашенко, которого в Кремле считали главным каналом связи белорусского диктатора с Западом, возникли подозрения, что к этому причастны российские спецслужбы. Самого Лукашенко может постигнуть такая же участь. И в этом смысле победа Путина для него даже опаснее, чем победа Украины. Потому что в последнем случае у Лукашенко будет теоретический шанс договориться с Западом, чтобы в обмен на мирный транзит власти его без суда отпустили на дожитие куда-нибудь на Кубу или в Венесуэлу.

Для Лукашенко наиболее выгодным было бы бесконечное затягивание войны, без решительного перелома в пользу одной из сторон. Во время войны Путин вряд ли рискнет свергать своего союзника. Поэтому вступать в войну и тем самым увеличивать шансы Путина на победу минскому диктатору нет никакого резона.

Другой важнейший сдерживающий фактор — настроения в белорусской армии. Если российские военнослужащие для этой войны очень слабо мотивированы, то белорусские не мотивированы совсем. И если Лукашенко все же пошлет свою армию в Украину, она может повторить судьбу 30-й белорусской дивизии СС, которая относительно неплохо сражалась с белорусскими партизанами, но, будучи посланной во Францию летом 1944 года отражать высадку западных союзников, не смогла бороться ни с англо-американскими войсками, ни с французскими партизанами. Ее солдаты и офицеры массово дезертировали, сдавались в плен или переходили на сторону партизан.

Развал белорусской армии, путинская попытка аннексии, сопротивление народа Беларуси — при таком сценарии за жизнь Лукашенко никто не даст и ломаного гроша.

(Оновлено 11:00)

Анатолий Несмиян

Канада начала процесс ареста и конфискации активов Абрамовича на $26 млн. Сумма, скажем так, не слишком велика для всего объема активов, но здесь опять же — нужно понимать содержательный смысл мероприятия.

По сути, российские олигархи — это не бизнесмены в привычном понятии этого слова. Они не заработали и не создали свои капиталы. Они, что называется, номиналы. Или говоря более понятным языком — держатели общаков.

Современная российская (собственно, вся постсоветская) собственность формировалась по одному принципу: партийные структуры, осуществляющие контроль над отраслями плюс непосредственные управленцы в этих отраслях формировали группы, которые и приватизировали в ходе событий начала-середины 90 всю имеющуюся собственность. Примерно к середине девяностых возникли своеобразные дзайбацу-чеболи, сформированные вокруг отраслевых экспортных предприятий. К ним создали расчетно-кассовые центры в виде банков, далее эти конгломераты начали структурироваться и повели внутри и между собой борьбу.

Потом, как известно, к власти пришла организованная преступность, переделившая собственность и подмявшая ее под себя, но в целом структура новой российской экономики осталась прежней. Поэтому в начале нулевых и потребовались легальные миллиардеры вместо олигархов девяностых — миллиардеры стали просто номиналами тех группировок, которые и были собственниками этих ОПГ-чеболей. Олигархи девяностых были относительно самостоятельными и пытались играть в политику. Миллиардеры при Путине — это строго номинальные держатели со своим узким функционалом. Тех, кто не вписался, быстро привели к порядку через дело ЮКОСа и указали на новые правила.

По факту сто миллиардеров — это и есть примерное число существующих клановых структур, разделивших российскую экономику между собой. Миллиардеры — это кассиры, и не более того. Да, с определенными полномочиями, да с некоторыми допусками по свободе принятия решений, но они — лишь распорядители. Вначале это была просто скупка краденого и его легализация, теперь отмытые деньги и собственность требуют какого-никакого, но оперативного управления. Чем, в общем-то, и занимаются миллиардеры. Но они — не собственники. Собственник этого имущества — коллективный.

Поэтому удары по конкретным российским миллиардерам — это удары по конкретным преступным конгломератам, которых принуждают к тем или иным решениям. Или уже не принуждают, а просто изгоняют со своей территории.

(Оновлено 10:00)

«Главред»

«Серьезные переговоры невозможны»: война в Украине может завершиться до конца 2023 года – генсек ООН

В ближайшее время не стоит рассчитывать на эффективные мирные переговоры, вооруженное противостояние будет продолжаться, отмечает Гутерреш.

Генеральный секретарь ООН Антониу Гутерреш заявил, что переговоры между Украиной и Россией в ближайшее время невозможны, такой перспективы нет. Однако он выразил надежду, что военные действия могут закончиться в 2023 году.

Пока военное противостояние будет продолжаться. Об этом Гутерреш сказал во время пресс-конференции в Нью-Йорке по годовым итогам деятельности ООН, сообщает Associated Press.

«Я не настроен оптимистично относительно возможности эффективных мирных переговоров в ближайшем будущем. Я всё же считаю, что военное противостояние будет продолжаться», – сказал генсек ООН.

По его словам, переговоры будут необходимыми, но в ближайшей перспективе они не предусматриваются.

«Я думаю, что нам еще придется дождаться момента, когда станут возможными серьезные переговоры о мире. В ближайшей перспективе я не считаю их возможными», – отметил Гутерреш.

В то же время он спрогнозировал время, когда в Украине может быть достигнут мир. По его мнению, мирное решение может быть воплощено до конца 2023 года.

Ранее секретарь СНБО Украины заявил, что оккупационным войскам России нужно масштабное наступление на Украину для усиления своих позиций. Они не отказывались от захвата Киева и стремления уничтожить украинскую нацию. Но Украина не даст захватчикам такой возможности и готовится к любым сценариям. Москва может пойти, в том числе, и на объявление всеобщей мобилизации.

Напомним, у Зеленского предупредили о подготовке оккупантами РФ массированных пехотных атак. Оккупанты РФ планируют проводить массированные пехотные атаки, похожие на те, которые Советский Союз практиковал во время Второй мировой войны, заявил советник главы Офиса президента Украины Михаил Подоляк.

(Оновлено 7:00)

Alexander Kovalenko

По сегодняшнему применению Shahed-136 по Украине несколько очень важных моментов.

Был применён, условно назовём его так, рой, для прорыва ПВО Украины🇺🇦 Роем стало 35 дронов, 30 из которых было уничтожено, 15 в городской черте и непосредственно над Киевом, 5 прорвались.

Фактически, эффективность налёта составила около 15%, противодействие ПВО 85%. В предыдущие разы такое массовое применение Shahed-136 не осуществлялось, до, условного получения новой партии. Использовалось 5, 10, 13 и около того БПЛА. Прорыв ПВО при этом был либо нулевой, либо предельно низкий.

Запуск дронов-камикадзе осуществлялся с восточного побережья Азовского моря. Целью, очевидно, был именно Киев. Но, почему не с территории РБ, откуда подлёт до Киева значительно меньший по времени и эффективность удара, на первый взгляд, должна быть выше… Или?

Сегодня утром в Киеве было -9°, а ведь, казалось бы, в мороз топливная система Shahed-136 не работает эффективно и склонна к отказам? Выходит, что это не так?

На самом деле так. Вот только есть несколько очень важных нюансов, связанных именно с новой партией этих дронов.

Напомню, что первые Shahed-136 полученные россией имели исключительно инерциальную навигационную систему, поскольку ВПК Ирана предельно ограничен по используемым технологиям. Это не давало им высокой точности и ограничивало эффективную дальность применения.

Некоторое время спустя сбитые Shahed-136 уже имели блоки ГЛОНАСС, что говорило о проведении модернизации данных БПЛА и улучшении их точности и эффективной дальности применения. То есть, россия проводит регулярную модернизацию иранских дронов.

Производство дронов Shahed-136 в Иране это не серийное потоковое производство, а ручной труд, позволяющий в месяц выпускать в среднем 50 БПЛА. Получая новые партии БПЛА россия начала не сразу их применение, а, вероятнее всего, модернизацию — подготовку к зимнему периоду.

Не исключаю, что сегодняшний удар по Украине именно Shahed-136 являлся во-первых — проверкой одного из направлений прорыва ПВО посредством дронов. Во-вторых, полноценным боевым испытанием модернизированных версий в мороз и на больших расстояниях.

Исходя из результатов, эффективность всех этих усилий составила 15%.

Скажем так. С учётом того, что за сегодня был уничтожен практически месячный потенциал производства Shahed-136 в Иране, при затратах ресурса на модернизацию, все эти рефлексии имеют весьма сомнительное КПД.

Слава ПВО Украины!

(Оновлено 6:00)

Агія Загребельська

Вже путін літає на «чолобітну» до лукашенка, а не навпаки

Такими темпами, наступний візит путіна буде до асада в Сирію, а там і до відвідування «братньої» військової хунти М’янми недалеко

А ще десять місяців тому до нього літали лідери двох найбільших економік ЄС

Говорили ж йому «Вова, не треба». Не послухав

Игорь Эйдман

Лавров сегодня: СВО была необходима, чтобы предотвратить превращение Украины в «анти-Россию».

— И как справились?

— Теперь «анти-Россией» стала бОльшая часть мира

Анатолий Несмиян

Власти приграничных с Украиной регионов России планируют улучшить систему оповещения об обстрелах. В столице Белгородской области сообщения о необходимости найти укрытия во время вчерашнего инцидента пришли жителям с более чем часовым опозданием.

Губернатор Вячеслав Гладков назвал систему неэффективной и потребовал перезагрузить ее. В соседней Курской области считают недопустимой задержку даже на 15 минут и планируют ее сокращать.

А вот только представим себе на минуту, что не пришла бы в голову великому кормчему идея взять Киев за три дня. И пришлось бы жителям приграничных с Украиной областей и дальше прозябать в своей скучной и унылой жизни.

А тут сразу такая движуха. Окопы роют, ракеты через голову летят, в ответ прилетает. Вот систему оповещения делают. Прикинем, сколько рабочих мест сразу создано! Не 25 миллионов, конечно, но хоть что-то.

Так что удалось гениальному стратегу расшевелить сонное болото, вдохнул жизнь в серые будни.

(Размещено 5:00)

Кох Альфред

Закончился двести девяносто девятый день войны. На фронте особых изменений нет, хотя под Бахмутом, по сообщениям как российских, так и украинских блогеров, ВСУ успешно контратаковали вагнеровцев и выбили их с позиций на окраине города. Все, что с такими жертвами было отвоевано российскими военными в течении последних недель (месяцев?) — им пришлось оставить. Теперь надо тратить новых зэков на то, чтобы вернуть потерянное. Впрочем, кто их пожалеет? В Украине — никто. Да и в России, похоже, тоже некому. Был человек — и нет человека…

Какой-то космический холод окружает этих людей, которых, наверное, по бумагам и не существует вовсе. По бумагам они сидят по зонам где-нибудь в Карелии или Чите. Едят баланду и хотят в промзону шить ватники для армии… А может и вовсе уже записаны умершими от сердечной недостаточности? Поди знай… Помер Максим — и х…й с ним…

Сегодня смотрел я коротко ролик с совместной пресс-конференции Путина и Лукашенко. Слушал про рекордный рост товарооборота, про братскую дружбу, про согласование цены на газ… Мне даже показалось, что я услышал что-то про надои и про рост поголовья крупного рогатого… А потом понял, что просто отвлекся и сам додумал… Господи, какой все это мрак…

Два старых дурака, с одинаковыми зачесами на лысине (называется “внутренний заем” или “локон страсти”), уже не только почем зря  разбрасывают народные деньги, но уже и выбрасывают на помойку сам народ. И хоть бы хрен. Всем все до фени. Раньше народу было все равно, что они транжирят их деньги. Ок. Одобрямс. Понимаю. Другого и не ждемс…

Но теперь они уже отправляют на убой их самих! Дальше-то куда? Все рано до фени. “Умри сегодня, а я — завтра”. Шаламовская формула вырвалась из лагерных заборов и пошла гулять по всей России… Нет народа. Нет нитей соединяющих людей, объединяющих их в одно сплоченное тело нации. Каждый сам по себе. Летит как одинокий атом в космосе…

Нет сочувствия. Нет сострадания. Нет милосердия. “Милосердие — поповское слово”… Я помню… Меня коснулось? Мне плохо? Тогда я против. Рядом соседа? Плевать. Пусть хоть сдохнет. А уж про украинцев и не заикайся… Бей укропов, гы-гы!

А Путин волосы красит… Пегий какой-то стал. Один клок седой, и сбоку справа один клок выкрашен какой-то темно-рыжей краской. Сроду у него не было таких волос. А тут — появились, на восьмом десятке… Выходит из самолета, характерной уточкой, семенит суетливо, нырк только к хлебу-соли и с Лукой обниматься… Вован все больше и больше на Чикатило становится похож. Куда там “Портрету Дориана Грея”!

Тут сюжет вона как закрутился: думали Штирлиц, а он оказался Чикатило. И то верно: Штирлиц-то — выдумка, а Чикатило — реальный. И Путин — реальный. А как бы хорошо, если бы он был выдумкой… Вот завтра бы проснулся, а его — нет: кончился сериал. Фсе…

Какой-то закон в Раде про дисциплину и ужесточение гуляет. Залужный и Зеленский поддерживают. Бутусов пишет, что закон плохой. Кому верить? И что это вдруг в ВСУ про дисциплину начали говорить? Впрочем, чего еще можно ждать на исходе десятого месяца войны? Устали солдаты. И вообще — все устали.

Только один Чикатилка уточкой шныряет. Веселенький такой. Морда круглая, сытая, все по херу. Сроду никогда не работал. Ни дня в своей жизни. Когда был в администрации президента, все рассказывали: после шести работать не заставить. “Мне надо с собакой гулять” — и был таков. Как приехал из Питера, первым делом Сечина себе оттуда выписал, а потом госдачу выбивал. И лишь после стал интересоваться: что ж за участок работы ему выпал…

Непотопляемое сучье семя. Сколько я таких насмотрелся — не пересчитать… Порода. Я их за версту чую. Военные говорят: плох тот солдат, который не хочет стать генералом. А в России нет чиновника, который не хотел бы как Путин. За двадцать два года своего правления Путин вывел такую породу бюрократов, что им все равно: что тротуарную плитку менять раз в год, что солдатиков на убой отправлять. Что саннадзор в общественном питании усиливать, что украинских детей бомбами забрасывать. Лишь бы у них все было тип-топ, у начальства на хорошем счету и трохи для сэбэ. А после шести — с собакой гулять. И хоть трава не расти…

Маленькие, серые кувшинные рылы. Тысячи хватких клерков. И все с хохотком, с матерком, с шуточкой-прибауточкой. Морду надо держать веселую: начальству нравится. Армия безликих, бодрых эйхманов. Банальность зла…

Их — миллионы. Они могу браки регистрировать, а могут швабру в жопу засунуть. Они не брезгливые. Лишь бы у них было все ок. И чтобы на хорошем счету. И чтобы пенсия как надо. Что вы говорите? Яшину — девять лет? Да хоть сто. Мне до пенсии еще столько-то лет, а потом — на всех насрать. Надо зажмуриться и впаять сколько велят. Авось не сдохнет. А хоть и сдохнет — какая разница? Помер Максим — и х…й с ним. Мне надо после шести — с собакой гулять.

Вот мы победим. И что нам делать с этим народом? Замечательный такой народ. Пластилиновый. Делится на эйхманов и стройные колонны отправленных ими на убой. С гармошками и водкой. Укропов мочить. Мочилки хреновы.

А ведь где-то сидят по одиноким квартирам те золотые песчинки русского интеллекта , которые еще там остались … Молча и с ужасом смотрят на все это и не могут промолвить ни слова. С обрубленными связями. Не верящие друг другу. Боящиеся собственной тени. Несчастные математики, биологи, историки и филологи… Все понимают. С заткнутыми ртами. скованные страхом и исторической памятью. Летящие в космосе разрозненные атомы…

Как же все это тоскливо. У меня уже нет никакой надежды на то, что Россия может сама освободиться от этой чумы. Ее нельзя оставлять в таком виде. Она опасна. Она в таком состоянии — враг не только самой себе, но и всему человечеству.

Не знаю я что делать. Знаю только, что наше дело правое. Враг будет разбит. Победа будет за нами.

Слава Украине! 🇺🇦

(4 оценок, среднее: 4,50 из 5)
Для того чтобы оценить запись, вы должны быть зарегистрированным пользователем сайта.

Загрузка...

1 комментарий читателей статьи "BloggoDay 20 December: Russian Invasion of Ukraine"

1. 
   Вжик
   20.12.2022
   в 20:00

   Спасибо!

   0

   Войдите, чтобы ответить