BloggoDay 27 April: Russian Invasion of Ukraine

Фейсбук-огляд 27 квітня 2022 р.

(Оновлено 17:00)

Агія Загребельська

Канцлер Олаф Шольц хоче змінити місце Німеччини у світі.

Він просто воліє не говорити про це, — сьогоднішній заголовок одного з найстаріших та найвпливовіших видань США

******

Я багато разів на день, особливо останнім часом, гризла себе за те, що не змогла завчасно вам розповісти більше про Німеччину.

Познайомити ближче з нашими німецькими союзниками та канцлером Олафом Шольцем, якого, відверто, вважаю уособленням нової епохи для Німеччини та тим, хто може стати великим лідером у Європі.

Повернувши Німеччині хороше, що було втрачено, та перекресливши та виправивши погане, що було зроблено.

Можливо, тоді менше моїх друзів сприймали б Німеччину через крелівське дзеркало дезінформації, та більше їх розуміли.

Але сьогодні вийшов журнал Time з великою розповіддю про Шольца.

Вони розповіли дуже багато з того, що потрібно, щоб розуміти Німеччину.

Я пробувала скоротити, але все здається важливим.

Тому, вибачте за лонгрід, але те, скільки часу багато з вас витратили на читання різних сортів гидоти про Німеччину та Шольца вимагають цих п’яти хвилин, щоб знати правду.

*****

Через три дні після того, як Росія ввела війська в Україну, канцлер Німеччини Олаф Шольц виступив перед Бундестагом, федеральним парламентом у Берліні, і звернувся до законодавців на спеціальному недільному засіданні.

«24 лютого 2022 року настає переломний момент в історії нашого континенту», — сказав він, назвавши російське вторгнення Zeitenwende, подією, що змінює епоху.

Шольц, який вступив на посаду всього за кілька місяців до цього, зустрів цей історичний момент відповіддю, яка перевернула десятиліття військової політики, а разом із нею і найважливішу частину повоєнної німецької ідентичності.

Він оголосив про план у 100 мільярдів євро щодо збільшення чисельності збройних сил країни, обіцяв покінчити із залежністю від російського викопного палива і вперше після Другої світової війни заявив, що Німеччина відправить зброю в зону конфлікту.

«В основі всього цього лежить питання про те, чи дозволено владі превалювати над законом, — заявив Шольц у своєму парламенті, — чи ми маємо можливість встановити обмеження для таких паліїв війни, як Путін».

Саме те, якими мають бути ці обмеження та як швидко Німеччина має їх запровадити, стало предметом запеклих дебатів упродовж двох місяців після цього.

Протягом десятиліть Німеччина була економічним локомотивом з відстаючими військовими, які прийняли пацифізм для спокутування Голокосту та інших руйнувань, заподіяних нею у 20 столітті.

У своїй промові «Zeitenwende» Шольц представив дорожню карту для Німеччини, щоб стати справжньою світовою державою з відповідними збройними силами.

«Ми маємо бути досить сильними.

Не настільки сильними, щоб становити небезпеку для наших сусідів», — сказав Шольц 22 квітня в інтерв’ю TIME, яке стало його першим інтерв’ю великому англомовному виданню з початку війни.

«Але доволі сильними».

Оголошення про нову еру для Німеччини було тепло зустрінуте союзниками по всьому світу, багато з яких скаржилися на нерішучість Німеччини напередодні вторгнення.

І хоча мова викликала питання всередині країни, три партії в його коаліції швидко почали працювати, як і широка громадськість: опитування, проведене 1 березня для мовної компанії RTL, показало, що 78% німців підтримують план Шольця з відправки зброї в Україну та фінансування вдосконалення. німецької армії.

«Це був справді великий момент», — говорить про промову Марі-Агнес Штрак-Циммерман, голова комітету Бундестагу з оборони.

«А потім все затихло».

Тиша – відмінна риса Шольца.

Стримана людина, яка, за словами його біографа Ларса Хайдера, «навмисно не відповідає на питання прямо», Шольц ще не стикався з тим, щоб його політичному зростанню заважало явне небажання пояснюватися.

Але в цей момент історичної кризи, коли на волосині висить майбутнє не тільки України, а й усього європейського порядку, його подальше мовчання викликало критику в країні і за кордоном, перетворивши очікування, викликані промовою Zeitenwende, на розповсюдження розчарування.

Коли йдеться про військову та фінансову допомогу, міжнародне співтовариство вважає, що найбільша економіка Європи ухиляється від своїх обов’язків у той час, коли дрібніші країни, від Польщі до Естонії, готові надати значні кошти та зброю.

Тільки 26 квітня, після кількох тижнів суперечливих відмовок, Шольц відповів на благання України та погодився безпосередньо відправити важке озброєння.

І ще питання імпорту російської нафти та газу. Навіть убивство сотень мирних жителів у Бучі або жорстока облога Маріуполя, які Шольц називає «аморальними злочинами», не переконали канцлера у необхідності негайного введення ембарго на російське викопне паливо.

Тепер, коли танки «Гепард» покотяться Україною — рідкісне постачання важких систем озброєння із власних запасів західної країни — багато хто вважає, що канцлер поступився критикою союзників.

Але в розмові з TIME чотирма днями раніше Шольц здавався практично несприйнятливим до тиску, спокійно заявляючи, що він прихильний до обіцянок, даних у промові Zeitenwende, працює якнайшвидше в тандемі з союзниками Німеччини і намагається уникнути небезпечної ескалації воєнних дій.

На його думку, німецький народ довірив йому керувати країною, ґрунтуючись на тому, що вважає правильним для країни, а не на тому, що говорять опитування.

«Якщо ви добрий лідер, ви слухаєте народ», — каже Шольц, сидячи на верхньому поверсі канцелярії, за його спиною розкинулася пишна зелень берлінського Тіргартена.

«Але ви ніколи не думаєте, що вони справді хочуть, щоб ви зробили саме те, що вони пропонують».

Якщо йому і важко зайняти місце лідера, який перебував при владі так довго, що її ласкаво прозвали «Мутті», він цього не визнає.

Прес-секретар уряду Штеффен Хебестрейт жартує, що йому рідко доводиться давати своєму босові огляд преси вранці. «Коли він приходить, він уже все прочитав».

Якщо жорстка критика ЗМІ на адресу його дій щодо ведення війни і стала причиною тяжкого ранку в день нашої зустрічі, канцлер цього не показує.

Це цілком доречно для людини, чий сухий стиль спілкування приніс йому прізвисько «Шольцомат» (у перекладі з німецької – автомат Шольца).

За словами Хайдера: «Він не дуже хороший комунікатор. Він багато працює і вважає за краще висловлюватися тільки тоді, коли є що сказати».

На відміну від багатьох політиків, які приваблюють виборців риторикою та чарівністю, Шольц ніколи не був схильний до палких висловлювань або навіть чіткого пояснення своїх дій.

Якщо Володимир Зеленський – великий оратор Європи, то Шольц – його протилежність: стриманий, а не емоційний, методичний, а не спонтанний, та потайний до непрозорості у прийнятті рішень.

Його прихильники знаходять його поєднання трудової етики, знань та стриманості обнадійливим.

І канцлер посилається на свій успіх на виборах як доказ того, що його стриманий підхід працює.

«Перше правило для політика – бути самим собою», – каже він.

«Лідерство має бути ясним, мати курс, уявлення про те, куди має йти країна».

Подання Шольца про те, куди має йти країна, звичайно ж, сформоване тим, де вона була.

«Живучи в Німеччині, ви не можете уникнути лих першої половини 20-го століття, які були викликані Німеччиною.

Це відображається у всьому, що ми робимо в політиці, і в моїй свідомості теж, тому що на нас лежить історична відповідальність за забезпечення миру «.

Для Німеччини це означає навчитися думати не лише про себе, а й про ширший колектив.

«Ми маємо бути тією нацією, яка готова знайти європейські рішення, вигідні для всіх, а не лише для нашої країни».

За кілька тижнів до російського вторгнення Шольца критикували за недостатні дії.

За лаштунками, за його словами, він готувався до відповіді на російське вторгнення.

15 лютого канцлер вилетів до Москви в останній спробі запобігти війні.

Описуючи цю зустріч як «дуже поганий досвід», Шольц каже, що відштовхував Путіна, коли той викладав свої ідеї про «велику Росію».

Я говорив: «Будь ласка, зрозумійте, якщо політики почнуть дивитися в підручники історії, де раніше були межі, ми воюватимемо сотні років».

Молодші європейці можуть вважати само собою зрозумілим міжнародний порядок, який забезпечив десятиліття стабільності на континенті, затьмареному століттями кровопролиття, але 63-річний канцлер виріс у розділеній Німеччині і глибоко переконаний у важливості Європейського союзу, НАТО та принципів суверенітету та територіальної цілісності.

Через дев’ять днів після поїздки Шольца до Москви Путін ввів війська в Україну та зруйнував цей порядок, що ґрунтується на правилах.

«Вторгнення — це справді серйозна травма для європейського світу», — каже він, жестикулюючи для наголошення.

«Ми боремося за суверенітет України.

Жодна країна не є заднім двором іншої; це імперіалістичний погляд на політику.

Ось чому ми мали відреагувати так гостро, як ми це зробили».

Відхід від пацифізму, який визначав політику країни протягом десятиліть, може бути сейсмічним для Німеччини, але критики кажуть, що Шольц діє надто нерішуче.

«Ми, німці, спимо, — каже Томас Ерндль, заступник голови комітету Бундестагу із закордонних справ та член опозиції, — у той час як США беруть на себе роль лідера, а країни Східної Європи – роль лідера».

До кінця березня Німеччина надала Україні лише 1,2 мільйона євро військової допомоги — жодного важкого озброєння, тоді як крихітна Естонія змогла отримати 2,2 мільйона євро.

(Коли на нього натиснули, Шольц зазначив, що Німеччина як найбільша економіка Європи внесла велику частку в пакет військової допомоги ЄС у розмірі 1,5 мільярда євро).

Після того як на початку квітня стало відомо про звірства в Бучі, провідні члени правлячої коаліції Шольца стали наполегливіше домагатися постачання важкого озброєння.

Тиск посилився 20 квітня і загрожував перерости у повномасштабний скандал, коли газета Bild повідомила, що список доступної зброї, представлений оборонною промисловістю наприкінці лютого, був переданий Україні лише у квітні, і лише після цього з неї було видалено близько половини початкових варіантів.

Шольц наполягає на тому, що постачання Німеччини повністю збігається з постачанням її союзників.

Як тоді він пояснює критику на адресу його уряду?

«Це, напевно, гарне питання для вас, щоб відповісти», — відповідає він з крихітною, схожою на посмішку сфінкса посмішкою.

У середині квітня, коли США почали постачати потужнішу зброю, Берлін почав нарощувати свою власну підтримку.

15 квітня він подвоїв існуючий фонд військової підтримки іноземних держав у розмірі 1 мільярда євро, більшість якого піде Києву.

21 квітня він оприлюднив план поповнення радянських танків і бронемашин із країн Східної Європи моделями із власних запасів, а також навчання українських солдатів у Німеччині використанню гаубиць «Панцер», що поставляються Нідерландами.

А 26 квітня Берлін оголосив, що відправить близько 50 танків із зенітними гарматами «Гепард», що стало його першим прямим поставкою важкої військової техніки в Україну.

Проте протягом кількох тижнів, що передували цьому вирішальному моменту, канцелярія давала суперечливі пояснення, чому вона більше не робить.

Шольц наполягає, що це не було тактикою затримки, і що він просто відтягує час, потрібний для того, щоб уникнути непотрібної ескалації участі Німеччини в ізоляції.

«Не буде жодної діяльності Німеччини, яка не є абсолютною частиною діяльності наших союзників», – каже він.

Але оскільки Німеччина чекала, що почнуть інші, перш ніж почати діяти, навіть члени коаліції Шольца почали розчаровуватися.

«Війна триває вже 60 днів», — каже Штрак-Ціммерман.

«У такій жахливій ситуації кожен день на рахунку».

Тим часом виплати Німеччини Росії продовжуються.

У лютому Шольц зупинив проект газопроводу «Північний потік — 2» вартістю 10 млрд євро, який мав би подвоїти потік російського газу до Німеччини.

Проте він відмовився вводити негайне ембарго на імпорт російського викопного палива.

«Ми запроваджуємо санкції, які зашкодять Росії», — каже він. «Але не болючіше нам, ніж росіянам».

Припинення постачання російського викопного палива, безумовно, зашкодить.

Маючи мало власних енергетичних ресурсів, Німеччина значною мірою залежить від імпорту, і, за даними аналітичного центру Agora Energiewende, 2021 року вона отримувала з Росії приблизно 50% вугілля, 34% нафти та 55% природного газу.

Хоча з початку війни цей показник значно знизився, країна, як і раніше, залишається однією з найзалежніших у Європі.

Берлін проігнорував попередження США та країн Балтії про цю залежність, яка лише посилилася після анексії Росією Криму у 2014 році.

Розвиток тісніших зв’язків із Росією було пріоритетом для цілої низки канцлерів, коріння якого сягає в Ostpolitik — «східну політику» — Віллі Брандта, який прагнув стабільності через взаємодію з Росією і допомагав Німеччині спокутувати свою повоєнну провину.

(У Другій світовій війні загинуло 24 мільйони радянських громадян, що є найбільшою кількістю загиблих серед усіх країн).

Згодом ця віра у зміни через взаємодію трансформувалася у віру в те, що найкращим способом забезпечення геополітичної безпеки є прив’язування Росії до взаємовигідних торговельних відносин.

Німеччина отримувала дешеву нафту для підживлення своєї промисловості, що бурхливо розвивається, а Москва набувала політичного впливу, найбільш відомого завдяки колишньому канцлеру Герхарду Шредеру, який входить до складу ради директорів багатьох російських енергетичних компаній.

Шольц розуміє, що ера співзалежності добігає кінця, але він дивиться на ситуацію в довгостроковій перспективі.

«Ми готуємося до виходу із ситуації, що склалася», — каже він, роблячи акцент на підготовці.

Відповідно до санкцій, які нещодавно ввів Євросоюз, Німеччина планує поступово відмовитися від російського вугілля до кінця літа.

До кінця року те саме відбудеться і з імпортом нафти, заявила міністр закордонних справ Анналена Баєрбок.

Але припинення постачання природного газу займе більше часу через меншу кількість альтернативних джерел та необхідність створення інфраструктури для його транспортування та зберігання.

Шольц зазначає, що Німеччина докладає всіх зусиль для швидкого створення такої інфраструктури – і що, як тільки вона це зробить у рамках свого «зеленого» переходу, шляху назад вже не буде.

«Росія справді не розуміє інтенсивності та серйозності нашої роботи з позбавлення необхідності імпорту викопного палива».

Якими б похвальними не були ці цілі, це не змінює більш нагальних потреб.

Антон Хофрайтер, голова комітету Бундестагу з європейських справ і член партії «зелених», що входить до правлячої коаліції, стверджує, що ембарго на вугілля та нафту — альтернативні джерела, які легше знайти, — має набути чинності набагато раніше, ніж планує уряд.

Наприклад, у найближчі кілька тижнів.

«Режим Путіна заробляє дуже багато грошей на продажі нафти – від двох до чотирьох разів більше, ніж на продажу газу», – каже він.

«Тому, якщо ми серйозно хочемо відрізати режим з його грошової маси, важливо діяти швидко».

Поки що Шольц слідував прикладу промисловості Німеччини, яка попереджає, що різке припинення поставок призведе до закриття заводів та масового безробіття.

22 квітня Бундесбанк, центральний банк Німеччини, повідомив, що запровадження енергетичного ембарго зараз призведе до скорочення економіки Німеччини на 5% порівняно з прогнозами на 2022 рік і спровокує одну із найглибших рецесій за останні десятиліття.

Але ця сума приблизно відповідає 4,6%, на які скоротилася економіка Німеччини в перший рік пандемії, що допомагає пояснити, чому багато економістів вважають, що таке скорочення буде керованим — особливо якщо уряд застосує деякі з тих самих інструментів, що й під час кризи.

«Буде рецесія, і, можливо, виникне дефіцит», — каже Вероніка Грімм, економіст з Університету Ерланген-Нюрнберг, що входить до ради економічних експертів, які консультують уряд Берліна.

«Але це не буде катастрофою».

Відмова Шольца від негайного ембарго, у поєднанні з його характерним небажанням пояснюватися, змусила деяких задуматися про те, що німецька політична еліта, як і раніше, надто близька до Москви — і, отже, перебуває у суперечності щодо того, як поводитися з Путіним.

Але коли Шольца запитують, чи передбачає якесь зближення з Росією, він визнає, що шляху назад немає.

Хоча Росія залишиться, за його словами, «реальністю», з якою Україні доведеться домовлятися про мир, «між Німеччиною та Росією ніколи не буде особливих відносин, які не є європейськими відносинами з Росією».

Безсумнівно, за Шольца Німеччина зробила різкий розворот.

«Кілька тижнів тому навряд чи хтось міг уявити, що Німеччина взагалі постачатиме зброю в зону бойових дій; сьогодні вона має бути настільки важкою та ефективною, наскільки це можливо», — говорить Хайдер, який вважає німецьку схильність мислити абсолютними категоріями однієї з причин, що, на думку багатьох, Шольц робить недостатньо.

Але інша причина – це проблема комунікації.

«Ми не розповідаємо історію», — каже голова Комітету з оборони Штрак-Ціммерман.

«Ми маємо пояснити, що відбувається в Україні і що це означає для німців та для Європи.

Ми маємо пояснити нашим союзникам, що ми робимо зі зброєю».

І гаразд, він тихий хлопець.

Але йому треба казати».

Клаудія Майор, аналітик Німецького інституту міжнародних відносин та безпеки, стверджує, що недолік спілкування також перешкоджає здатності Шольца здійснити справжній Zeitenwende у себе вдома.

«Щоб змінити поведінку країни в безпековій та оборонній політиці — а саме це було заявлено в промові — потрібні роки», — каже вона.

Щоб досягти цього, «потрібний довгостроковий план реалізації, який передбачає постійне пояснення того, чому світ змінився, як він змінився і що з цим треба робити».

Без регулярного та чіткого пояснення політики, додає вона, решта світу задаватиметься питанням, чи не може Німеччина щось зробити чи просто не хоче.

А без ясного викладу навіть дії можуть бути непоміченими.

«За останні кілька днів ми досягли деякого прогресу», — каже 25 квітня законодавець Хофрайтер.

Але коли я розмовляю з колегами з інших європейських країн, усі вони кажуть: «Ми все ще чекаємо на Німеччину».

Однак якщо Шольц і є небажаним комунікатором, він не є небажаним лідером.

Його не турбує хвиля критики, що піднімається довкола нього.

Почасти це просто характер людини, яка, за словами прес-секретаря Хайберштрайта, живе за двома правилами: не впадати в істерику і не ображатись.

Але це ще й тому, що він вважає, що німці самі суперечать кращому способу дій.

«Як політик, у мене завжди є відчуття двох сердець у грудях, — говорить він.

З одного боку, люди закликають його зробити все можливе, щоб зупинити російську агресію.

З іншого боку, вони хочуть, щоб він уникав будь-якої ескалації — особливо в у зв’язку з загрозами Путіна про ядерну війну.

І оскільки вони розуміють, що мають приймати важкі рішення, вони дивляться на тих, хто їх очолює.

«Я довіряю людям», – каже Шольц.

«І я впевнений, що вони вірять у те, що ми виконаємо свою роботу та продумаємо всі складні речі».

Дмитрий Корнейчук

Провокации, которые Путлер устраивает в Приднестровье, указывает на желание Москвы захватить Юг Украины. Чтобы якобы идти «на помощь Приднестровью».

Учитывая, что толпа импотентов, мародёров и убийц мирных людей, именуемых «российской армией», за два месяца смогла только Мариуполь уничтожить бомбами, то идея двигаться в сторону Приднестровья явно бредовая. Разве что Путлер не хочет всех жителей Приднестровья бросить на убой в Украину, как сделали с жителями Донецка, Луганска и Крыма…

Профессор Талк

Алексей Кудрин заявил, что Россия в ближайшие полтора-два года будет находиться в очень сложной ситуации.

— А потом?

— А потом наступит пиздец.

ТЁТЯ РОЗА

— Читал, что Россия сейчас, как курица

с отрубленной головой. Ещё бегает,

но конец предрешён.

— Если учитывать герб, то курица с двумя

отрубленными головами!

ТЁТЯ РОЗА

Российский пиздец вышел

на финишную прямую.

И начал спурт!

GONI MEMES

(Оновлено 13:00)

«Зеркало недели»

Сейчас оккупанты готовят Херсонскую область к референдуму и очень спешат

Херсон как Южная Крепость

«Апостроф»

Главной темой последних недель является битва за Донбасс как новая фаза захватнической войны россии против Украины. Российскому руководству необходимо выйти на административные границы Донецкой и Луганской областей и, конечно, захватить Мариуполь, ставший символом несокрушимости украинских защитников. Для этого враг стягивает на фронт новые силы, атакует Вооруженные силы Украины по нескольким направлениям и наносит ракетные удары по городам Украины. И хотя ракеты являются исчерпывающим ресурсом, у россии их еще много. Вопрос лишь в том, как далеко эти ракеты могут лететь.

Есть ли у России шансы продвинуться вглубь Украины с восточного фронта? Действительно ли у оккупантов заканчиваются современные ракеты и что будет дальше? Какие сценарии окончания войны существуют? Свое мнение в эфире Апостроф TV выразил генерал армии Украины, глава Службы внешней разведки Украины в 2005-2010 годах НИКОЛАЙ МАЛОМУЖ.

Есть перспектива прекратить войну в Украине очень быстро – генерал Николай Маломуж

«Українська правда»

До квітня 2022го року про існування Рубцовська, міста в Алтайському краї Росії, знали хіба що його мешканці.

Всесвітньою «славою» місто має завдячувати Telegram-каналу «Беларускі Гаюн», де з’явилося відео «Російські солдати відправляють через СДЕК вкрадені в Україні речі до РФ».

Рубцовськ головного мозку. Що в головах російських вбивць, ґвалтівників і мародерів

«Цензор.Нет»

Александр Кочетков О военной операции в Приднестровье

Буду рассуждать о резонах, не вдаваясь в детали, чтобы не наговорить лишнего.

Так вот, разгромить военную группировку рашистов в Приднестровье — это ликвидировать угрозу удара оттуда по Одессе. Что касается захвата склада боеприпасов в Колбасной — это вряд ли: при наступлении ВСУ его взорвут, причем, так, чтобы пострадало мирное население села, а потом обвинят в этом Украину — подлости рашистам не занимать.

Но кроме резона есть и сложности.

Очень сомневаюсь, что президент Молдовы Санду обратится к нам с публичной просьбой о помощи. Если не сработают внешнеполитические факторы, то она будет колебаться до последнего — такой психотип: на словах решительна, в делах осторожна. Впрочем, существуют и не публичные формы подобного обращения.

Еще меньше верю в серьезное участие армии Молдовы. В случае ее активных действий «Калибры» прилетят по Кишиневу, мы-то к этому уже привычные, а в Молдове может возникнуть паника с политическими последствиями для Санду.

И уж совсем трудно мне представить участие армии Румынии — хоть в переодетом виде, хоть в обычном. Как страна, входящая в НАТО, она должна демонстративно оставаться в стороне, чтобы не подставлять весь Североатлантический блок.

То есть, все придется делать украинцам.

Существует также риск, что нашей операцией воспользуются ращисты и в этом случае высадят десант в район Днестровского лимана, поближе к Приднестровью, чтобы поддержать свою тамошнюю группировку. И тогда возникнет опасность, что мы там увязнем, чего допускать категорически нельзя.

Если по уму, то надо бы дождаться рашисткого десанта на Одессу, так как их поджимают сроки-символы — 2 мая и 9 мая, разгромить его, а потом уже заниматься Приднестровьем. Но это благие намерения, которые слишком редко соответствуют реальной жизни.

В общем, ситуация многофакторная и неоднозначная (блажен тот, кому всегда все ясно). Не завидую нашему военно-политическому руководству, которому придется принимать непростое решение. А ведь придется.

Konstantin Eggert

Кажется, дело идёт к тому, что ВСУ вернут Приднестровье Молдове…

ТЁТЯ РОЗА

Ещё в молодости Мария Захарова поклялась не мыть голову до полной победы над НАТО.

(Оновлено 10:00)

Максим Ханик

Я чего-то не могу понять. Русские носились со своими скрепками о Великой Отечественной и орали «можем повторить».

А когда штаты услышали и повторили ленд-лиз, то они завыли, что повторять не надо.

Так чё они там могут повторить? Хотели — нате.

Агія Загребельська

Я щойно повернувся з Києва з міністром оборони Ллойдом Остіном, де ми разом продемонстрували відданість Сполучених Штатів уряду та народу України.

Мушу вам сказати, що поїздка залишила незабутні враження.

Ми мали можливість трохи поговорити про це перед слуханням.

Коли ми сідали на потяг через кордон і їхали на захід до України, ми бачили милю за милей українського села, територію, яку лише пару місяців тому російський уряд вважав, що може захопити за кілька тижнів – сьогодні твердо українська.

У Києві ми побачили ознаки того, що місто оживає: люди їдять на вулиці, сидять на лавках, прогулюються.

Це було прямо перед нами.

Українці виграли битву за Київ, і незважаючи на всі страждання, які вони зазнали, незважаючи на всю бійню, яку продовжує спричиняти жорстоке вторгнення Росії, Україна була і буде вільною та незалежною країною.

Неможливо не зворушитися від того, чого досягли українці.

Також неможливо не повірити, що у них все вийде, адже вони знають, за що борються.

Побачивши це, я повинен вам сказати, що відчув певну гордість за те, що Сполучені Штати зробили для підтримки українського уряду та його народу, і ще більш тверде переконання, що ми не повинні опускати руки.

Загарбницька війна Москви проти України підкреслила могутність і ціль американської дипломатії.

Наша дипломатія згуртовує союзників і партнерів у всьому світі, щоб приєднатися до нас у підтримці України безпековою, економічною та гуманітарною допомогою;

накладенні великих витрат на Кремль;

зміцненні нашої колективної безпеки та оборони;

вирішенні глобальних наслідків війни, що наростають, у тому числі кризи біженців і продовольства.

Ми будемо, ми повинні продовжувати просувати цю дипломатію вперед,

використовувати те, що я вважаю, стратегічними можливостями,

а також подолати ризики, пов’язані з надмірним впливом Росії,

оскільки країни переглядають свою політику, свої пріоритети, свої відносини.

Державний секретар Ентоні Блінкен на слуханнях комітету сенату сьогодні

***

Американська дипломатія у цій війні надихатиме підлітків обрати професію «дипломат» і перетворюватиметься на сюжети для бестселерів💛💙

Мурлокотан Паштетофф-сосискин

Противник продолжает в Донбасской операционной зоне, а так же в смежных зонах (на юге Харьковской и в Запорожской областях) оперативно-тактическую наступательную операцию с целью разгрома группировки Объединённых Сил (ОС) ВСУ и захвата Донецкой и Луганской областей Украины в их административных границах. Кроме того, противник активно накапливает дополнительные резервы в Херсонской, Запорожской областях с целью наращивания наступательного потенциала своей Херсонской группировки войск, а так же группировки войск в Запорожской области, которая принимает участие в наступательных действиях в рамках операции на Донбассе…

На Северном операционном направлении противник не проводил активных действий, продолжается перемещение на территорию России с территории РБ имущества, военной техники и личного состава частей и подразделений, ранее входивших в состав Северной группировки войск противника.

Некоторое количество подразделений продолжает находится в районе Гомель — Речица, однако большая часть отступивших из района Киева и Чернигова подразделений вс рф перемещена в район Клинцы — Брянск, а так же в Белгородскую область.

С целью усиления ПВО района и контроля воздушной обстановки противник развернул на данном направлении дополнительные силы и средства из состава 32-й дивизии ПВО (6-я армия ВВС и ПВО). В частности, отмечается работа дополнительных радилокационных средств в районе п.Климово (Брянская область) — РЛС типа «Каста-2Е2″…

Кроме того, группировка СВН противника (тактической авиации и подразделений ракетных войск) продолжает использовать данное операционное направление для нанесения ракетных и воздушных ударов по объектам и целям в глубине территории Украины ( в её Центральной и Западной частях).

В Харьковской операционной зоне противник обозначил своё желание удержать за собой район восточнее трассы Е-105. По крайней мере, отмечается переброска через Старый Салтов танков, ствольной и реактивной артиллерии, а так же ББМ. Весь этот металлолом явно едет в сторону Харькова и в район Циркуны и Липцы. Надо понимать, что командование оперирующих тут войск противника очевидно ещё не готово отказаться от возможности шмалять по мирным кварталам Харькова и его объектам гражданской и социальной инфраструктуры из разнообразного неизбирательного дерьма типа РСЗО…

Командование Изюмской группировки противника очевидно продолжает испытывать, скажем так, некие неприятные ощущения от действий группировки ВСУ, оперирующей в районе Чугуев — Малиновка — Чкаловское — Шевченково. О причинах этого зуда детально я написал во вчерашнем обзоре, но по этому поводу хочу кое-что добавить.

Дело в том, что гипотетический выход украинских войск к Купянску с запада, это не единственный вариант развития дальнейших событий. И, судя по всему, российское командование это достаточно отчётливо понимает. Даже если допустить, что российские войска продолжат находится у Харьковской окружной и пытаться оттягивать на себя какую-то часть украинских войск, то следует понимать, что Чугуевской группе ВСУ, образно говоря… «ехать до Балаклеи ближе и легче, нежели до Купянска». А вот последсвия для всей Изюмской группировки войск противника от такой «смены маршрута» будут не сильно отличаться по степени своего отрицательного воздействия на неё… Проще говоря, то, что можно сделать у Купянска в один приём, можно сделать у Балаклеи в два приёма… вот, собственно, и вся разница.

Теперь, о «красной зоне», т.е. о районе наибольшей активности войск противника. После того, как противник вышел к Заречному, ситуация для наших войск обороняющихся как в районе Славянска и окрестностей, так и в районе Рубежное — Северодонецк — Лисичанск действительно обострилась. По сути, противник теперь получил возможность хоть в какой-то мере «согласовать» действия своей Попаснянской группировки, пытающейся одновременно прорваться к Бахмуту и перерезать комуникации ВСУ между Бахмутом и районом Северодонецка, а так же группировкой пытающейся прорваться к Лиману и району юго-восточнее него с северо-восточного направления… По сути, противник ещё больше приблизился к своему «малому Сатурну»… Но, если говорить откровенно, то не смотря на тот факт, что теперь удержание ВСУ района Лиман — Северск — Верхнекаменка становится одним из ключевых факторов всей «битвы за Донбасс», войска противника на этом операционном направлении ОЧЕНЬ сильно рискуют.

Почему и как, я естественно по понятным причинам детально не буду расписывать, только замечу… окружающие, при совершении ВСУ нескольких простых и элегантных движений, сами могут быть, весьма стремительно и внИзапно для себя, переведены в разряд окружаемых. Потому, я бы на месте российского военного командования не спешил бы бить в барабаны и литавры по поводу «победы у Заречного»

Российское командование изюмской группировкой войск, надо понимать, в конце концов уразумело, что «стремительного прорыва» с западной стороны агломерации Славянск — Краматорск у неё не выходить и вряд ли выйдет в будущем. Придётся прогрызать каждый километр… Но тут вопрос, скорее состоит в том, а куда собственно «грызть»…? Если прямо на Славянск, то можно сточить себе все зубы ещё где-то в районе Довгенького… если же совместить всё это с движением на Барвинкове, то пломбы повылетают ещё в Новодмитриевке, которая нынче рассматривается российским командованием, как «практически гарантированная победа», но это неточно…

Очевидно, что Изюмская группировка протиника продолжит свой «напряжённый анабасис» по трём расходящимся направлениям — по направлению Великая Комышуваха-Грушуваха, всенпременно на Барвенково, ну и собственно на Славянск через Довгеньке. Не удивлюсь, если распределение усилий между этими расходящимися направлениями будет равномерным… Более того, существует весьма большая вероятность того, что они попытаются ещё дополнительно наступать и по направлению Святогорск — Лиман…

Вообще же, в течение последних 2-х суток… в составе Изюмской группировки противника, а так же той группировки, которая действует «от Кременной» отмечаются весьма интересные изменения, которые могут свидетельствоать о некотором переформатировании подходов их командования по отношению к дальнейшей организации и ведению боевых действий в данной операционной зоне.

В частности, надо понимать, что свой «успех у Заречного» противник попытается развить (отмечается переброска БТГр хорошо знакомой нам по «успешным действиям в районе Броваров» 90-й тд на Кременную и далее). Эти три десятка танков, усиленных самоходной и реактивной артой и парой мотострелковых рот «из местных»… судя по всему, в самое ближайшее время, пойдут в атаку на Лиман…

Кроме того, российское командование стало активно «пополнять» свою Изюмскую группировку подразделениями 76-й дшд, перебрасывая их по сухопутью из Белгородской области, а так же подразделениями МП. В тактическом отношении это выглядит несколько необычно… Десант и морская пехота, это достаточно специфический инструмент, предназначенный для стремительных бросков вперёд, обходов и охватов, рейдовых действий в тылу и на коммуникациях, против противника, который УЖЕ находится в состоянии, близком к нокдауну и потому не способен организовать мощную и эффективную оборону. Они соответствующим образом вооружены и оснащены — «облегчённой» высокомобильной бронетехникой и схожим по параметрам другим ВВТ, которые против обороны, насыщенной различными огневыми средствами, просто малоэффективны. Потому,сжигать этих «кавалеристов» в лобовых штурмовых атаках против подготовленной обороны противника — не самое умное занятие. О действительных причинах, сподвигнувших российское командование к таким, мягко говоря, неординарным действиям, приходится только догадываться…

Кроме этого, отмечается резкое усиление и наращивание противником ведения разведки, в первую очередь — воздушной, практически по всей зоне проведения операции Объединённых Сил. К её ведению привлекается как пилотируемая авиация, так и и БПЛА, причём в достаточном изобилии. Российское командование явно пытается уточнить для своей арты и авиации позиции ВСУ, которые продолжают «играть» с наступающим на Донбассе противником в «забавную игру» — ну что, бляди, не ждали… Причём, у меня складывается достаточно стойкое убеждение в том, что противник весьма смутно представляет себе даже основные параметры противостоящих ему украинских войск…

В районе юго-западнее и западнее Донецка продолжаются попытки противника в конце концов одержать ещё одну «выдающуюся победу» — выйти к Великой Новосилке и захватить её. Получается — не очень… причём, не смотря на тот факт что туда рвуться сразу 3 тактических группировки противника — от Волновахи через Угледар, от Гуляйполя через Новониколаевку и Малиновку-Полтавку и даже те, кто «высиживал яйца» восточнее Марьинки — Курахово. Думаю, одновременно с этим Авдеевская и Торецкая группировки противника, наконец-то сольются в тактическом экстазе и попытаются одновременно с этим триединым наступлением на Великую Новосилку прорвать оборону ОС и выйти западнее дороги Н-20. Затем, надо понимать, замысел командования противника будет состоять в том, что Авдеевская группа войск противника попытается двинутся на Покровск через Карловку или же прямо на Покровск, а Торецкая — обходя Константиновку и Дружковку с юго-запада и запада попытается образовать часть «южного фаса» будущего окружения группировки ОС. Но пока, это всего лишь влажные мечты и пожелания командования войск противника на этом участке, которые очевидны любому «оператору»… Для того, что бы всю эту «красоту» осуществить протинику надо прорваться сквозь достаточно укреплённую оборону ВСУ как у Авдеевки, так и в районе Торецка.

Теперь о Запорожской области…

Судя по последним поведенческим реакциям группировки войск противника, действующей юго-восточнене и восточнее Запорожья, она недвусмысленно «хочет севернее» дороги Запорожье — Донецк. Пока получается не шатко и не валко…но она старается. Интенсивность работы артиллерии и объёмы авиационной поддержки, которые осуществляются в её интересах, наталкивают на мысль о том, что российское командование отводит этому стаду достаточно важное (если не основное), вместе с Изюмской группировкой, место в общем контексте «битвы за Донбасс». Темпы её накачивания резервами и пополнением… вполне сравнимы с теми, которыми командывание войск противника снабжает и обеспечивает свои войска из состава Изюмской и Сватовской группировок.

Пока, эта группировка «решает вопрос» по Великой Новосилке, выполняя роль «весомого аргумента». Но, лично у меня нет никакого сомнения, что главной «дирекцией» для неё есть всё-таки не северо-восточная и северная (на Покровское)… + явно своим левым флангом она таки попытается выйти на линию Григоровка — Комышуваха, даже из чувства самосохранения. Просто для того, что бы не получить в левую бочину контр-удар ВСУ из района Запорожья.

В общем контексте длящейся уже 9-е сутки «битвы за Донбасс» следует заметить., что на сегодняшний день, так называемое «большое решение» достаточно далеко от своего воплощения в жизнь (практически так же, как и в начале «битвы»), а вот «малое решение», скажем так — приобрело «некоторые практические очертания». Думаю, апофигей всего этого «сражения», якобы «сравнивого со сражениями Второй мировой войны»… пока ещё трудно различим…

И в заключении… о собравшейся наступать непонятно куда Херсонской группировки противника. На сегодняшний день, противник в этой операционной зоне, кроме стремления удерживать за собой плацдарм на правом берегу Днепра в его нижнем течении проводит активные мероприятия по усилению системы ПВО, а так же концентрирует ствольную и реактивную артиллерию. Отмечается, по крайней мере 7 новых артиллерийских и реактивных подразделений противника, прибывших в эту операционную зону (подразделения уровня батарея-дивизион), а на отдельных участках наблюдается сведения их в арт-группы. Вместе с этим, противник на Николаевском и Криворожском направлениях, так же как и на Донбассе, резко усилил ведение разведки… Одновременно с этим на отдельных участках, он даже пытается наступать. Например, обозначились активные действия протиника по направлению Трудолюбовка — Великая Костромка — Апостолово, надо понимать, с прицелом перерезать дорогу Н-23 Кривой Рог — Никополь, где-то в районе Першого травня — Новой Сичи.

Вместе с тем, следует заметить, что такие смелые, я бы даже сказал агрессивно-нахальные, действия Херсонской группировки противника явно, мягко говоря, опрометчивы… В условиях, когда вполне реальным может стать прорыв украинских войск через Киселёвку в направлении Приозёрного и равно к Молодёжному и Антоновке… лезть «в гости к Вилкулу» в сторону Кривого Рога — похоже на пьянку с разрезанием последнего огурца. Вполне возможно, российское командование расчитывает нивелировать все возможные поползновения ВСУ в районе Херсона за счёт наращивания своей группировки артиллерией, но ведь это явно двухсторонняя игра, а не единоличный забег на короткую дистанцию….

Подведём некоторый итог…

Противник продолжает сразу на нескольких операционных направлениях, в рамках своего широкомасштабного вторжения и полномасштабной агрессии… проводитиь наступательные действия. В том числе — оперативного масштаба и размаха. При этом, особых признаков истощения или выматывания его сил, я пока не наблюдаю. Да, на паре направлений — Херсонском и Харьковском, противник перешёл к жёсткой обороне, но и там он продолжает на отдельных участках активничать и инетпенсивно пополнять свои части и подразделения… при этом явно повышая свой наступательный потенциал.

В свою очередь, Силы обороны Украины проводят Стратегическую оборонительную операцию, причём небезуспешно, о чём свидетельствуют явно не «расчётные» темпы продвижения ударных группировок противника…

Потому считаю, что апоФигей (ну или переломный момент, если хотите) войны, развязанной бункерным долбоёбом — ещё впереди…

Олександр Михельсон

Типова, і саме тому — повчальна міні-історія.

В ефірі британського радіо британського міністра оборони Джеймса Гіппі спитали, чи нормально то буде, якщо Україна завдаватиме ударів по російській території. Завважмо, не просто так спитали. Британських колег це цікавило суто з британської точки зору: а що, як для цього використають нашу ж, британську, зброю? Якою тут є наша, британська, позиція?

Відповідь міністра читачам цих рядків вже, напевне, відома з новин. Міністр пояснив, що а) зброєю розпоряджаються ті, в чиїх вона руках, б) росія здійснила на Україну військовий напад, а на війні як на війні.

Строго кажучи, тут і новин-то ніяких нема.

Втім, російське міноборони терміново випустило аж цілу спеціальну заяву. Де повідомило, що Лондон «прямо провокує» Київ, і що «у випадку спроб» вони (росіяни) битимуть ракетами по «центрах прийняття рішень» у Києві. З натяком, що в цих «центрах» повно британських дипломатів, просто мурашник якийсь, і там їм усім і гаплик.

Ця заява вражає феноменальною безглуздістю. Як то кажуть, «шоб шо?» Російському, прости боже, народові і так пояснювати нічого не треба. Лякати українців — вже пізно. Намагатися грати в «чесні попередження» перед Заходом — просто смішно.

І що, скажете ви, ну а нам це для чого, все нам і так зрозуміло з рашизмом… А в тому-то й справа, що ні. Не завжди.

Найголовніший урок російської агресії полягає в тому, що самообман — це загибель. Російська пропаганда двадцять ркоів продукувала міфи, в які зрештою повірила сама. Тепер це такий уроборос, змія, яка кусає себе за хвіст і не може розтиснути щелеп. І провал бліцкригу в Україні, і неминучий крах росії є наслідками її самообману — як щодо себе, так і щодо нас.

Неможливо всерйоз і надовго укріпитися в цьому світі, коли сам-то живеш у паралельному.

І ця маленька історія, одна з десятків і сотень подібних — це повчання нам. Як мінімум у тому, що завжди треба адекватно розуміти ворога.

«Главред»

Петр Олещук Как кремлевский психопат публично унизил Генсека ООН

Мир имеет дело с появлением новой коалиции цивилизованных государств, смысл которой заключается в защите Украины и указания на место Кремля.

26 апреля 2022 года произошли два события, которые будут иметь серьезные последствия для международных отношений, хотя, пожалуй, и не сразу, но уверен, что все это будет оценено со временем.

Первая — это символический разрыв с дипломатическим прошлым, который ознаменовал собой визит в РФ Генсека ООН Гутерреша. Там его, фактически, унизили, усадив за длинный стол и заставив выслушивать бред старого шизофреника, который рассказывал, что напасть на Украину его «заставил переворот 2014 года», а само напдение осуществлялось по «уставу ООН». Добровольно униженный диктатором, организатором геноцида и военным преступником Гутерреш — символ старых международных структур, которые опять показывают свою несостоятельность и даже вредность, ведь своей поездкой он лишь поднял статус бункерного психопата в собственных глазах.

И прямо противоположная вещь — саммит министров обороны более 40 государств в поддержку обороны Украины, состоявшийся на базе США в немецком Рамштайне. Вот где бурлила жизнь, где решались реальные проблемы и находились конкретные решения.

Фактически, мы имеем дело с появлением новой коалиции цивилизованных государств, смысл которой заключается в защите Украины, но эта защита уже очевидно переходит в вопрос указания на место для кремлевских психопатов и их безумное государство.

Все это логично вытекает из итоговых заявлений. США пообещали приложить максимум усилий, чтобы Украина победила. Остин сказал: «Украина четко верит, что она может одержать победу, и все здесь тоже верят». Министр обороны США заявил, что они «хотят усложнить для России попытки угрожать своим соседям».

Программа конкретная и реалистичная.

Очевидно, это стало ответом на героическое сопротивление украинского народа агрессору, и эта воля к свободе не осталось незамеченным.

Это также и результат работы украинской дипломатии. Сотни часов разговоров украинского политического руководства с лидерами дружественных государств, 26 обращений президента Зеленского в парламенты, многочисленные визиты руководителей дружественных к Украине государств в Киев во время войны — все это не могло не повлиять на процессы, которые происходят в мире.

Вместо безжизненных международных организаций — конкретная, порой жесткая дипломатия, направленная на то, чтобы достучаться не только до мировых правительств, которые часто бывают слишком консервативными и откровенно коррумпированными, но и к гражданам цивилизованных государств. Граждане слышат, и, как следствие, слышат и правительства.

Сколько у Украины было проблем с Германией, которая продолжала играть «двойную игру», но, похоже, и на этом направлении наметился слом. Одним из значимых событий 26 апреля стало серьезное изменение в политике Германии, которая впервые за длительный период начала поставки тяжелого оружия в зону конфликта. Ллойд Остин назвал решение Германии передать Украине зенитные комплексы Gepard и провести учения «значительным шагом».

И вот уже министр Д. Кулеба говорит, что Вооруженные силы Украины начинают переход на оружие НАТО, о чем недавно еще даже не шло речи. Еще один конкретный результат.

Думаю, все процессы, которые сейчас происходят вокруг Украины, будут иметь серьезные последствия и для мировой архитектуры. И довольно быстро. Что-то окончательно отомрет, что-то родится, но мир уже не сможет быть таким же, каким он был вчера.

Евгений Истребин

Про Газпром и Польшу.

Польская газовая компания PGNiG заявила, что со среды Россия прекратит поставлять газ Польше.

«Газпром» объяснил свое решение тем, что Варшава отказалась выполнять требование об оплате газа в рублях.

В первом квартале этого года на Россию приходилось 53% газа, импортируемого PGNiG.

Однако польская компания заявляет, что решение «Газпрома» не приведет к нарушению поставок потребителям, поскольку:

Ее газовые хранилища заполнены на 80%.

В более теплый весенне-летний период потребность в топливе ниже.

Польша получает сжиженный природный газ, на который в январе-марте этого года приходилось 26% газового импорта.

В октябре должен заработать новый газопровод из Норвегии, и к концу 2022 он выйдет на полную мощность.

Польша и так планировала полностью отказаться от российского газа к концу этого года, когда истекает ее контракт с «Газпромом».

———————

Остановка поставок Газпромом приведет к нарушению условий контракта и Польша гарантировано выиграет дело в суде. Но похоже Газпром уже не думает о дальних перспективах, они думают только в горизонте ближайших дней.

Видимо их начинает сильно колбасить, т.к. понимают что время играет против них.

Одна только встреча в Рамштайне чего стоит, и это еще нет никакой официальной информации про итоги встречи.

Встречу в Рамштайне можно сравнить с Тегераном-43. Где задолго до окончания войны обсуждался послевоенный устрой мира. Похоже что и здесь будет так-же. После решения о мощной военной поддержки и её координиации я надеюсь в нашу страну пойдет НАТОвское оружие полным ходом. Параллельно нефтяное и газовое эмбарго становится все более реальным. Это особенно заметно как быстро Германия начинает вилять хвостом в вопросах остановок закупок нефти из России. Ирония доли заключается что нефть в Германию будет идти по общеизвестному нефтепроводу «Дружба» )))

Но только между Польшей и Германией. А в Польшу нефть будет заходить с моря через порт в Гданьске.

Ну и сегодня как пишет Билд Германия получила очередную дипломатическую пощечину, не знаю на сколько это правда.

Билд написал что министру оборон Германии на встрече в Рамштайне не дали возможность выступить с вступительной речью )) В приниципе это правильно, 50 зениток, это херня а не помощь от такой крупной страны как Германия.

Конечно там, в такущих условиях любая помощь важна, и мы рады любой технике. Но хотелось бы другого и побольше.

Андрей Зубов

МОЛДАВСКАЯ КАРТА

Вчера и сегодня в Приднестровье стрельба и взрывы. Обстреляно здание КГБ, взорваны мощные ретрансляторы. Тысячи жителей Приднестровья устремились в Республику Молдову, сотни — в Украину. А ведь всё население непризнанного государства менее полумиллиона человек. Что произошло? Украина винит во взрывах Россию, Россия — Украину, премьер-министр Молдовы говорит о «внутренних разборках» в самопровозглашенном анклаве — Приднестровской Молдавской республике (ПМР).

Сегодня российские ракеты разрушили единственный железнодорожный и шоссейный мост через Днестровский лиман, связывающий с основной частью Одесской области её придунайскую часть — небольшой регион с историческими городами Измаилом, Килией, Болградом, Аккерманом (Белгородом Днестровским). Это — южная часть старой Бессарабской губернии, переданная, после аннексии Сталиным в 1940 г. Бессарабии у Румынии, Украине.

Как можно связать эти странные факты? На мой взгляд, Россия планирует десант между устьями Днестра и Дуная. Тем более, что захваченный в первые дни войны остров Змеиный — удобный плацдарм, совсем близко находящийся к этому району Украины. Захватив район Аккермана-Измаила, русские войска окажутся в двух шагах от Одессы с Запада и тем самым облегчат наступление на этот замечательный город с Востока — от Николаева. Взорванные мосты помешают украинским войска прийти на помощь защитникам Белгорода и Измаила. А население там разноязыкое — и украинцы, и молдаване, и гагаузы, и болгары. Вдруг поддержат «освободителей»?

Но еще важнее другое. От этого района Аккермана-Измаила рукой подать до Приднестровья — только сам Днестр форсировать. А Приднестровье с 2014 года просится в РФ и уже половина его жителей имеет российские паспорта. Приднестровье откровенно ностальгирует по советчине и имеет флаг с серпом и молотом ( Молдавской ССР и такой же герб). А кроме того в Приднестровье — в Кобасне — огромные военные склады еще советского времени, которые охраняют полторы-две тысячи российских миротворцев. И, наконец, Приднестровье, если его займет российская армия, это новый юго-западный фронт против Украины.

Возможно, российские военные боятся, что кобасненскими боеприпасами завладеют украинцы, хотя в нынешнем контексте они, скорее всего, никогда не нарушат суверенитет Молдовы. Ведь ПМР — это часть Молдовы и никто в мире ее независимость от Кишинева не признаёт, даже РФ. Так что тот, кто вторгнется на территорию ПМР — вторгнется на территорию Молдавского государства. Россия уже признала ДНР и ЛНР, почему бы ей не признать и ПМР? Прецедент имеется. Взрывы в ПМР — хороший предлог «взять под защиту жизнь и имущество» российских граждан и военные склады. Кишинев наверняка объявит это актом агрессии и обратится за помощью к Румынии и НАТО.

Перспективы присоединения Приднестровья и открытия «второго фронта» на западе Украины, может быть, кружат головы российским генералам и политикам. Дай Бог, если я ошибаюсь. Только это еще один шаг к большой европейской войне, в которой нынешняя Россия победителем не будет никогда.

Рауль Чилачава

За эти два месяца войны — личный имидж Путин пострадал катастрофически. Оказалось, что верховный главнокомандующий трусливо прячется в бункере на Урале. Он боится не только США и Украину. Он боится своих генералов, своего народа, короновируса и коротких столов. Любое выступление Путина сегодня никто не слушает, все смотрят. Главные эксперты по Путину теперь не политологи и журналисты, а врачи. Всех инересует мнение психиатров, онкологов и специалистов по болезни альцгеймера. Из собирателя земель и великого геополитического шахматиста Владимир Путин превращается в пациента, политического банкрота, голого короля, в полковника КГБ, который очень давно превысил пределы своей компетенции и теперь начинает платить по счетам. И поверьте мне. В тот день, когда он подумает, что заплатил за все – он поймет, что настоящие счета еще даже не приходили. И если раньше Путин думал, что главной геополитической катастрофой 20-го столетия стал развал СССР, то в 21 столетии – главной геополитической катастрофой он может смело называть сам себя. Заслужил.

Алла Князева

Боже, как я ненавижу всю эту хрень! Не думала, что буду об этом писать, но меня зачем-то закидали конспирологией от Юрия Швеца, а всё то, что вокруг этого колотится — читать невозможно. Тогда с этого и начну. Мне удалось разузнать только у англичан, что поставками нам вооружения они занимаются сами, но думаю, что американцы тоже все поставки контролируют. Что касается распределения, то Роман Доник написал пост, в котором назвал все это российской ИПСО и объяснил, что никто, кроме самого Залужного лично распределением полученного вооружения не занимается. И вся ответственность за ход войны лежит на нем. Решение по оружию принимается исключительно военными. Офис президента в это не лезет. Но тут, вдруг, полилось такое говнище, что я просто удивляюсь. Начали публиковать какие-то рейтинги, рассказывать, что Зеленскому не нравится высокий рейтинг Залужного, но при этом обвиняют Офис в плохих поставках на фронте. Люди, вы в своем уме? Идет война, гибнет масса людей, они, суко, рейтинги считают. Вам заниматься больше нечем?

Читать на сайте ofeliya.com.ua материал «Много шума»

(Размещено в 8:00)

Liga.Net

Тема дня

Место встречи – база Рамштайн. Как коллективный Запад создал коалицию в поддержку Украины

Оружие будет. Министры обороны 40 стран сегодня весь день обсуждали стратегическую поддержку Украины

Главы оборонных ведомств Украины и США, а также представители 40 союзников по НАТО и вне блока собрались сегодня на американской военной базе Рамштайн в Германии, чтобы обсудить военную помощь Украине. Детали встречи пока не раскрываются, но речь шла и об оружии.

Что случилось. 22 апреля Пентагон объявил о созыве масштабного саммита по долгосрочной безопасности Украины. Место встречи – база воздушных сил США Рамштайн, один из крупнейших военных объектов НАТО в Европе. На встречу были приглашены представители 43 стран, включая 14 стран, не являющихся членами НАТО.

Большинство представлено министрами обороны или высокопоставленными чиновниками по оборонной политике. Также в обсуждении принял участие генсек НАТО Йенс Столтенберг.

Среди стран, не являющихся членами НАТО, были приглашены ключевые для США тихоокеанские партнеры: Япония, Южная Корея, Австралия и Новая Зеландия, представители Ближнего Востока – Израиль, Катар и Иордания, квартет из Африки – Кения, Либерия, Марокко и Тунис, а также Финляндия, Швеция и, конечно, сама Украина. Украинскую делегацию возглавил министр обороны Алексей Резников, который за столом переговоров занял место рядом с председательствующим – министром обороны США Ллойдом Остином.

«Это чрезвычайное собрание. Мы здесь для того, чтобы помочь Украине победить в войне против необоснованного российского вторжения и построить оборону для будущих вызовов», – сказал в начале встречи Остин. Он прибыл на встречу после визита в Киев, где лично ознакомился с оборонными потребностями Украины и ситуацией на фронте.

ПОЧЕМУ ЭТО ВАЖНО. «Мы должны сделать больше. Украине нужна наша помощь для победы сегодня. И им будет нужна наша помощь, когда война закончится», – заявил Остин. Руководитель Европейского командования США Тод Уолтерс представил записку о военных нуждах Украины. По словам спикера Пентагона Джона Кирби, Остин хотел «услышать, что делают другие союзники и как они могут помочь Украине».

Переговоры продолжались семь часов. После них Остин заявил, что НАТО и союзники постараются помочь Украине с самым необходимым как можно скорее. Особо он отметил решение министерства обороны Германии передать Украине зенитные самоходные установки Gepard, а дальнейшие поставки оружия будут зависеть напрямую от правительства Берлина. Сегодня также Канада заявила о передаче Украине восьми БТРов, а ранее Великобритания объявила о намерении предоставить Украине зенитные средства, подчеркнул Остин.

«Это важный прогресс. Впрочем, мы не можем терять время. Ближайшие недели будут решающими для Украины, мы должны двигаться со скоростью этой войны» — сказал Остин. Он добавил, что уверен в возможности победы Украины.

Министр обороны США отметил, что более 40 стран в Рамштайне договорились об организации контактной группы, которая будет встречаться ежемесячно – онлайн или вживую. Целью будет координация помощи Украине.

Фактически речь идет о создании оборонной международной коалиции.

ЧТО ДАЛЬШЕ. США будут усиливать военную помощь Украине. «Мы выделили вооружения на сумму более $5 млрд для поддержки самообороны Украины. Это включает около $3,7 млрд, которые президент Байден выделил в помощь Украине с начала вторжения России», – отметил Остин.

О чем договорились участники закрытой встречи и на какую помощь может рассчитывать Украина, пока не разглашается. Но министр обороны Украины Алексей Резников по результатам переговоров опубликовал в Twitter список оружия, необходимого для победы над Россией.

«Нам нужны средства ПВО и БПЛА, артиллерийские системы, РСЗО и танки, БТР и БМП, боевые самолеты и противокорабельные ракеты», – написал Резников и добавил, что «эффективным решением будет получить это оружие из стран НАТО, где оно есть в достаточном количестве».

Министр обороны США также отметил, что потери России во время войны были «значительными». «[Россияне] потеряли много оборудования. Они использовали много высокоточных боеприпасов. Они потеряли флагманский корабль. Таким образом, они, по сути, с точки зрения военного потенциала, слабее, чем когда начинали [агрессию]», – сказал министр обороны.

Остин повторил, что одна из целей США состоит в том, чтобы «усложнить России угрозу своим соседям и оставить их менее способными делать это».

Руководитель Объединенного комитета начальников штабов Марк Милли в комментарии CNN отметил: Россия представляет угрозу безопасности всей Европы; а саму войну он назвал «величайшим вызовом со времен Второй мировой».

Украине будет чем воевать, заявил министр иностранных дел Украины Дмитрий Кулеба в видеостриме по результатам встречи: «К нам поехали сначала гаубицы, но это только начало, поедет гораздо больше». Кулеба также опроверг слухи, что украинцам долго учиться западному вооружению.

Ранее репортер Defence One Тара Копп говорила, что США активно работают над тем, чтобы постепенно переводить украинскую армию с советского оружия на натовское. Речь в основном об артиллерии, ПВО и авиации, но со временем это будет касаться даже личного оружия солдат.

Алексей Голобуцкий

База «Рамштайн». Немного итогов.

Первый. США и НАТО ориентированы на победу Украины. Не на «примирение», не на «компромисс», не на «прекращение войны». А именно на нашу победу и максимальное ослабление россии. Да, это хватание каштанов с огня нашими руками — но, в конце концов, это, прежде всего, в наших интересах. Просто нам повезло, что наши интересы и интересы США (и НАТО) в этом вопросе совпадают. И это хорошо.

Второе. Это же Третья мировая. Ведь когда 40 стран официально согласились максимально эффективно снабжать нас оружием для победы над россией — это «цивилизованный мир против россии». Формат войны действительно не локальный и даже не региональный, а планетарный. Просто планета так неровно поделилась: россия и чуть-чуть ее сателлитов — и сильнейшие экономики мира против нее. И это тоже хорошо.

Третье. Нам теперь «можно все». Нас больше не ограничивают (и, прежде всего, это касается оружия) ожиданиями сугубо «оборонительной войны», «защиты», «уменьшения потерь территорий» и т.д. Нас больше не предостерегают от «эскалации конфликта». Нам фактически сказали «Фас!» — и целью указали оборонительно значимые объекты на территории врага. Клыками, когтями и остальными инструментами поражения цели нас обеспечивают.

Я о публичном заявлении государственного министра Вооруженных сил Великобритании Дж.Хиппи: «Ну, конечно, поддерживаем [право Украины наносить удары по российской территории]! На войне Украине нужно наносить удары вглубь территории противника, чтобы нарушать его логистику и подвоз топлива, разрушать составы с боеприпасами, это часть войны. Я думаю, дело такое, что международное сообщество предоставило Украине целый ряд вооружений, которые могут бить через границу с россией». Это очень хорошо.

Фактически, «Рамштайн» — это «собрание черной метки», россия обречена и ей публично об этом сообщили. «Он уже мертв, но еще этого не осознал», если применять штампы из дешевых детективов

Максим Мирович

Обещания путинистов — к 2022 году Россия станет мировой технологической державой и экспортёром новых технологий.

Реальность — к 2022 году Россия полный банкрот и мировой изгой, который заново изобретает гвозди, спички и туалетную бумагу.

Артём Дерягин

У Дмитрия Рогозина есть твиттер

И у Илона Маска есть твиттер

Но есть один нюанс

восхищённый болгарин™🇺🇦

Ватники, которые «и без импорта как-нибудь проживем» приводят меня в дикий восторг. Блять без импорта у вас только грибы и ягоды, если найдете. И хуй без соли, мудаки

«Медуза»

Минобороны РФ 22 апреля заявило, что задачей российских войск на втором этапе «спецоперации» в Украине будет «установление полного контроля над Донбассом и Южной Украиной» — выход в Приднестровье, «где также отмечаются факты притеснения русскоязычного населения». Всего через три дня в Приднестровье произошла серия взрывов. В тот же день Генеральный штаб вооруженных сил Украины заявил, что подразделения оперативной группы российских войск на территории Приднестровья приведены в полную боевую готовность. О том, что происходит на этой территории, «Медуза» поговорила с ассоциированным экспертом Центра восточноевропейских исследований в Вильнюсе Денисом Ченушей.

Что происходит в Приднестровье? Россия собирается его присоединить? Или вторгнуться в Молдову? Отвечает политолог Денис Ченуша