BloggoDay 27 November: Russian Invasion of Ukraine

Дайджест 27 листопада 2022 р.

(Оновлено 18:00)

Апостроф

У грудні за агресію проти України країни Заходу та його союзники запровадять проти Росії нафтові санкції. Йдеться про встановлення граничної ціни на російську нафту. Остаточний розмір ціни все ще не погоджений, проте очікується, що він становитиме близько 60 доларів за барель. Обмеження мають позбавити РФ наддоходів, але при цьому залишити її нафту на ринку. «Апостроф» з’ясовував, як діятиме ця санкція, а також чому країні-агресорові доведеться змиритися з умовами, що їй нав’язуються.

Надія на іржаві танкери: що чекає на Росію після 5 грудня

(Оновлено 17:00)

«Настоящее время»

Игорь Севрюгин

«Пришел час правды». Почему именно сейчас все больше стран признают Голодомор геноцидом украинского народа, объясняет евродепутатка от Литвы

26 ноября в Украине и других странах – День памяти жертв Голодомора 1932-1933 годов, 90-я годовщина трагических событий. Украинцы в этот день традиционно зажигают свечи в память о миллионах погибших. В 16:00 объявляется минута молчания.

В 2006 году Верховная Рада Украины объявила Голодомор актом геноцида украинского народа. По разным оценкам, жертвами Голодомора стали от 2,5 до 7 миллионов человек, то есть четверть населения республики. Точно сказать сложно. Если в Украине все дела по голоду начала 1930-х рассекречены, то в России многие материалы до сих пор остаются закрытыми.

Согласно официальной российской позиции, Голодомор нельзя рассматривать отдельно от голода в других регионах СССР в то время, а массовая гибель людей стала «общей трагедией россиян, украинцев, казахов и других советских народов».

Актом геноцида украинского народа Голодомор признали двадцать государств. Причем четыре попали в этот список только на этой неделе. Чехия, Румыния, Ирландия и Молдова признали Голодомор 1932-1933 годов геноцидом. За такое решение проголосовали парламенты стран.

Глава МИД Украины Дмитрий Кулеба сообщил, что в Германии резолюцию о признании Голодомора геноцидом одобрили все демократические фракции Бундестага. Документ должны принять уже на следующей неделе. А папа римский, выступая перед многотысячной аудиторией на площади Святого Петра в Ватикане, сравнил войну России против Украины с Голодомором и назвал его «ужасным геноцидом» 1930-х годов. Ранее, в октябре, в оккупированном Мариуполе демонтировали мемориал «Жертвам Голодомора и политических репрессий», о чем сообщило российское государственное агентство РИА Новости.

О том, почему все больше стран сейчас признает голод 1930-х годов в Украинской АССР геноцидом, Настоящему Времени рассказала литовский депутат Европарламента и бывший министр обороны Раса Юкнявичене.

– Мы знаем, что Литва одной из первых признала Голодомор геноцидом украинского народа, а сейчас мы видим, что это делают и другие страны. С чем вы связываете то, что все больше стран стали признавать голод в 1932-1933 годах в Украинской ССР именно геноцидом?

– Потому что пришел час правды. После 24 февраля очень важно, чтобы каждый человек, каждое государство, особенно если это государство считает себя демократическим, чтобы они встали на сторону правды. Путин пришел к власти, используя ложь, как КГБ, как красный террор, который в России начался в 1917 году. Ведь с этого началось то, что сейчас творится, и то, что Россия сейчас уже признается террористическим государством. И это пришло ведь не сразу. И то, что случилось в Украине, когда миллионы людей умирали от голода – специального голода, не то что случилось несчастье. Есть документы, что большевики этим занимались, и Ленин, кстати, первым начал это, а потом было несколько волн Голодомора, а при Сталине – особенно жестко. Они просто хотели уничтожить тех людей, у которых было какое-то имущество, у которых была земля.

Почему Литва так рано признала? Потому что мы же пережили то же самое. Моей маме было девять лет, когда она с маленьким братом, полуторагодовалым, была выслана в Сибирь с семьей, со своими родителями только потому, что они были учителями. Всех учителей они хотели уничтожить. То же самое сейчас делают и в Украине, в оккупированных местах. Вот это очень важная история, историческая правда. Правда очень важна, ведь помним, что Путин начал эту атаку, нынешнюю атаку против Украины, переписывая историю, и не только переписывая. Он по коммунистическому, даже по сталинскому принципу эту историю как бы возвратил назад. Вот это очень важно.

Я сама в Европейском парламенте руковожу группой под названием Remembrance (группа памяти). И мы как раз работаем над тем, чтобы и нацизм, который уже был и все почти сказано про нацизм, и Нюрнбергский процесс прошел, но вот про то, что большевики, КГБ и другие похожие структуры сделали не только у нас, не только в Украине, но и в самой России, вот этого часа правды еще нет. И вот он приходит, понемножку-понемножку он приходит.

– Вы сказали, что час правды настал. Почему он не мог настать раньше, ведь Украина давно добивается, чтобы другие страны признали события 1930-х годов, то есть Голодомор, именно геноцидом украинского народа? Что мешало сделать это раньше, это были все-таки какие-то попытки не рушить отношения с Россией?

– Да, я думаю, что как раз из-за этого. Та эйфория, которая была на Западе, когда пришел Горбачев, и та вера, что, может быть, Россия будет другой, демократической, нормальным государством. При Ельцине было очень много таких надежд. И вот как раз не было использовано это время: и в самой России приоткрылись архивы, было написано много статей, и казалось уже, что правда приходит, но все закрылось. Путин все закрыл, и опять пришли эти сталинские нарративы в жизнь путинской Российской Федерации. А Запад уже думал, что вот, наверное, чтобы поддерживать какой-то диалог, а потом и экономические отношения.

Я на своем примере могу сказать, на примере своего государства. Вот радуйтесь, что вы стали уже независимыми, членами НАТО, членами Европейского союза. Что вам еще надо? Теперь многие уже говорят, что вот «мы были неправы, что не слушали тогда ни Польши, ни балтийских государств». И эта разница была очень сильной. Не хотели признавать коммунистического геноцида. Еще есть и то, что эти государства, которые не были под оккупацией большевиков Советского Союза, те государства, которые сами не были коммунистическими, как Россия была, людям там, наверное, нет так легко и понять все. Там еще работают коммунистические партии, официально, например, в Испании, в Италии, они даже в парламентах работают, так что и социалисты, левые, у них тоже такое вот другое понятие про историю. И этих ложных нарративов было очень много распространено по всему миру. И, наверное, это тоже было причиной того, почему не было сделано этого тогда.

Это большая ошибка, потому что сейчас никто не может, даже в голову прийти, что Германия может сделать что-то похожее на то, что сейчас делает Путин с украинскими людьми, с соседним государством. Почему? Потому что там прошла денацификация. Она не была легкой, но прошла денацификация этого государства, этой нации, я бы сказала, всех людей, понятие другое пришло, люди узнали про то, что сделал Гитлер и сколько миллионов людей убили во время Холокоста, и не только Холокоста. А вот тут люди не знают правды, даже в России многие не знают правды, что было в сталинское время. Когда они узнают, придет эта правда к ним, что было сделано в Буче, в Ирпене, в других местах Украины, я думаю, у них тоже будет шок, когда это придет к ним.

– Говоря про Голодомор, кстати, Россия говорит сама: да, голод был, но голод был не только в Украине, он был и в других областях, в других автономных советских социалистических республиках. При этом Кремль отказывается от версии некоторых историков о том, что это было целенаправленное уничтожение. Почему, как вам кажется, Москва не хочет именно отмежеваться, отгородиться от СССР, ведь это же была другая страна, это была совершенно другая власть?

– Они возвращаются к сталинским нарративам, когда говорят про историю. Путин сам как-то стал историком, он там лекции давал, помните, когда перед Новым годом собирался, еще до пандемии, саммит стран СНГ, он один час говорил про историю, про Отечественную войну, как они называют, про фашизм в Украине. Ведь они сейчас не хотят признавать даже и нашей оккупации, аннексии. Если бы не подписанный в 1991 году договор между Ельциным и Ландсбергисом, когда мы стали независимыми, я даже не знаю, как сейчас было бы. Вот они несколько раз хотели отменить этот договор. Поэтому и в Украине они не признают, потому что потом будут и репарации, потом будет и все другое, но это придет все равно. Сейчас даже больше этих преступлений сделано, нежели было до 24 февраля.

Они не хотят признавать, что Советский Союз – это была такая оккупационная империя. Они оккупировали много народов, некоторых в 1920 году. Нам удалось до 1940 года прожить в независимости, но тоже пришли, убивали и уничтожили наше государство. Многие люди в России этого не знают, даже некоторые украинцы. Когда к нам в Литву беженцы прибежали, они начали интересоваться нашей историей, потому что они учились в советских школах и им говорили, что мы были освобождены от кого-то. Ну, конечно, они пришли, освободили, помогли, чтобы немцы, фашисты ушли, но они остались сами, они оккупировали балтийские государства. Так же и с Украиной было.

Я сейчас читаю очень интересную книгу Юрия Фельштинского, знаменитого российско-американского историка, «От красного террора к мафиозному государству». Вот тем, которые интересуются, я бы советовала почитать эту книгу, как все было и с Украиной, и кто были по-настоящему Ленин, Сталин, Дзержинский и все эти преступники, которым еще стоят памятники в России. Вот когда это уйдет, тогда мы во всей Европе, на всем континенте почувствуем себя свободнее и не будет таких угроз, которые сейчас приходят.

История – оружие в руках Кремля, они используют историю как оружие и захватывают соседнее государство. Поэтому очень важно, чтобы Голодомор был признан как геноцид и чтобы люди в других государствах поняли, что это такое Украина, какая у нее история, какая история России и что, я повторюсь, эта агрессия не началась только в этом году. Потому что многие удивлены, почему такая жесткость, такая брутальность, такое поведение, но это ведь пришло из тех времен, из времен большевиков.

– Как мы знаем, Россия официально считается правопреемницей Советского Союза, и, наверное, по этим документам Украина имеет право требовать от Кремля за устроенный Сталиным голод в начале 1930-х?

– Ну да, конечно, у нас тоже есть счета, мы даже закон приняли в литовском парламенте. Есть и конкретные цифры, какой ущерб был, потому что мы были оккупированы, мы не могли развиваться так, как другие государства, такие как Финляндия, те, которые жили в свободном мире. Так что эти счета придется оплатить российским будущим поколениям, если они хотят жить в нормальном государстве.

– Вы сказали про группу памяти. В Советском Союзе голод в результате отъема продуктов у населения случился трижды: в начале 1920-х, 1930-х, середине 1940-х. Эти события могут быть официально осуждены европейскими политиками, как и Голодомор в Украине?

– Надо, чтобы сама Россия хотела этого. Я думаю, что это придет. Мы работаем над тем, чтобы больше людей понимали, что это такое – нынешний режим Путина и как терпели российские люди. Я ведь сама посещала в 2001 году в Сибири лагерь Решоты в Красноярском крае. Тогда еще Путин только пришел после Ельцина, был первый год Путин, еще было все открыто. Мы поехали с моей мамой, которой очень важно было увидеть, где ее папа был, в каком лагере, и, наверное, она думала, что там кладбище какое-то будет. Но ничего этого не было, ты стоишь перед большим-большим лесом и только понимаешь, что под этими соснами и другими деревьями миллионы людей, не только литовцев, но и русских, со времен Ленина, может быть, даже и царских времен. Это ужасно, потому что нет никакой памяти у российского народа.

Вот почему «Мемориал» получил Нобелевскую премию, потому что понимают люди, как это важно, чтобы люди не были без памяти. Чингиз Айтматов писал про это, когда началась перестройка. Книга была его, очень известная, про манкуртов, которые забывают свою родину, свою историю. Вот сейчас, я думаю, к сожалению, многие люди при Путине живут в таком манкуртском состоянии, они живут в другом мире, параллельном мире, и это очень опасно.

(Оновлено 16:00)

Анатолий Несмиян

Китай становится поставщиком новостей. Сообщают о массовых протестах и стихийных выступлениях в Шанхае и Гуанчжоу. Причина — вводимые новые ограничения. Поводом стал пожар в Урумчи, где сгорели около 40 человек, так как дом был наглухо закрыт (а сейчас закрытый дом означает в буквальном смысле заваренные двери, окна и любые выходы)

Людей понять можно: три года их кормят уверениями о том, что «надо немного потерпеть». Но при этом сейчас всё говорит о том, что стратегия проваливается: публикуемые данные о заболевших являются рекордными за все прошедшие три года.

Стоит оговориться: с медицинской точки зрения пока нет ни одного региона Китая, в котором можно было бы говорить не только об эпидемии, но и об инфекционной вспышке. По самым строгим критериям «доковидной» эпохи данные не дотягивают до планки, за которой вообще требуется реагирование санитарных властей. Но «нулевая терпимость» — это как медведевские «ноль промилле». Медведев инициировал эту норму просто потому что с медицинской точки зрения он банально глуп, а вся система заточена на исполнение любого кретинского указания первого лица. Китайцы — не Медведев, но эффект — тот же. И тоже ничего не работает.

Поэтому и протесты. Неорганизованные и неструктурированные, поэтому пока неопасные. Но теперь Си Цзиньпин сломал балансы во власти, а значит — есть риск, что те группировки, которых он сейчас спускает в подвал, могут воспользоваться обстановкой.

(Оновлено 15:00)

Грани.ру

Дмитрий Галко

Без лица

Место для новости о смерти Владимира Макея на сайте государственного информационного агентства БелТА нашлось между вестями с полей и метеосводками. На одном уровне с туманом, мокрым снегом и гололедицей. Примерно та же картина на сайтах остальных государственных медиа. Инструкция или интуиция? Так или иначе, это более чем красноречивое указание места всем, кто верно служил Лукашенко. Впрочем, Макея «опустили» еще живым, незадолго до смерти, отправив на саммит ОДКБ в Ереван почему-то транспортным самолетом. Тут напрашивается: как груз 200.

Выстроенная Лукашенко диктаторская система максимально примитивна. По Хлебникову: «Он наверху, а внизу эти люди, как плевательница». Самостоятельные политические фигуры остались в далеких девяностых. После задвигались даже верные служаки с малейшим намеком на самостоятельность. В этой системе нет места даже мерзавцам с заметной идентичностью, своим сурковым, кадыровым и прочим пригожиным. Как только в свое время таким узнаваемым злодеем начал становиться министр МВД РБ Игорь Шуневич, его тут уже убрали.

Лукашенко никогда и никого всерьез не называл своим преемником. Говорил так в шутку о своем внебрачном сыне Николае, пока тот был совсем маленьким. Теперь, когда тот вымахал с него ростом, больше не говорит.

А вот о старшем сыне Викторе, в руках которого долгое время была сосредоточена огромная власть, контроль над силовиками и контрабандными потоками, о Викторе, известном своими опасными политическими играми (ему даже приписывали организацию теракта в 2008 году с целью устранить влиятельного конкурента — Виктора Шеймана), Лукашенко так не говорил. Напротив, сказал, что «клянется» — не бывать этому. (О простодушном, мягкотелом и совершенно непубличном среднем сыне Дмитрии, которому доверили только игорный бизнес, говорить такое ему бы и в голову не пришло.)

Когда Лукашенко называл возможными преемниками кого-либо из своих чиновников, это звучало как издевка: потому что вид те имели «лихой и придурковатый», а единственный условный рейтинг, которым они обладали, был антирейтингом. У одного из таких названных спросили, есть ли у него президентские амбиции. Тот, широко улыбаясь и тараща глаза, ответил: конечно же нет, я «узкий специалист». Можно не сомневаться, что так же ответили бы и остальные. Потому и называл.

Никогда он так не говорил о тертом аппаратном лисе Владимире Макее. Хотя тот был в ближнем кругу на протяжении 20 с лишним лет. С 2000 по 2008 год Макей был первым помощником Лукашенко, и только ему, говорят, разрешалось работать на одном этаже с президентом — никто другой, за исключением личной охраны и сына Николая, не имел права там появляться.

Лукашенко не говорил, а вот другие говорили. Причем впервые — еще в 2009 году, когда Макей возглавлял администрацию президента. Удивительным образом эти разговоры не заставили Лукашенко его «задвинуть», хотя премьеру Сидорскому, например, стоили почти немедленной отставки.

Более того, Макею сошла с рук устойчивая пропагандистская линия, изображавшая его коварным агентом влияния Запада в ближайшем окружении Лукашенко. Ряд российских ресурсов на протяжении долгого времени писали о существовании «группировки» или даже «клана» Макея, противостоящего силовому блоку и плетущего аппаратные интриги с целью оторвать Беларусь от России, чтобы организовать в стране Майдан и отстранить Лукашенко от власти. Дошло до того, что Макея накануне выборов-2020 один из крупных российских телеграм-каналов объявил членом элитного американского гольф-клуба The Golf Doctor, «клуба предателей» со стоимостью членства от 500 тысяч до 1,2 миллиона долларов в год, где якобы состоят также Михаил Саакашвили и Арсений Яценюк.

Работающий на белорусскую аудиторию российский пропагандистский сайт Torba.news писал в мае прошлого года: «Макей никогда не был лоялен Лукашенко… Макей будет первым, кто его предаст… Макей — смертельная опасность для Лукашенко… Макей сейчас контролирует всю политику в Беларуси”.

Представление о Макее как об «агенте влияния» Запада основывается главным образом на опубликованных WikiLeaks дипломатических документах, согласно которым в 2009 году Минск и Вашингтон заключили секретную договоренность о нормализации отношений. Обнародованное донесение рассказывало о встрече Владимира Макея, тогда главы администрации президента, с временным поверенным в делах США. Стороны согласовывали «Дорожную карту», договаривались о встрече на высшем уровне для Макея в Вашингтоне. Главный вывод американского дипломата состоял в том, что Минск готов к нормализации отношений с США, чтобы «ослабить зависимость Беларуси от России».

Очевидно, что такие переговоры велись не за спиной Лукашенко, а по его поручению, что полностью вписывалось в его политику балансирования между Россией и Западом. После этого за Макеем закрепился имидж западника. Хотя он никогда не подкреплял его чем-либо существенным. Когда Макей появлялся на публике с женой и детьми в вышиванках и заявлял о необходимости чаще говорить на родном языке, это не было самодеятельностью — в тот момент Лукашенко болезненно реагировал на аннексию Крыма, видя в этом угрозу для своей власти.

По утверждению издания «Белорусский партизан», созданного покойным Павлом Шереметом, Макей «не имеет лица — это его профессия»: в прошлом он был профессиональным разведчиком, кадровым офицером ГРУ. Согласно телеграм-каналу «Незыгарь», оба Владимира Владимировича якобы служили в одном городе в ГДР.

После выборов 2020 года Макей убедительно доказал, что лицо при необходимости легко меняет. Все его «западничество» исчезло в один миг. Подстраиваясь под психические особенности Лукашенко, он заявлял, что «перегрызет горло» за «слезы своего сына» (в ответ на некие анонимные угрозы в адрес его семьи). А также утверждал, будто Запад «поощряет головорезов» и «организует теракты» в Беларуси, называл «абсолютной мишурой» слова о «демократии, свободе, будущей красивой жизни». Риторика белорусского МИДа в общении с западными странами местами стала более язвительной и хамской даже по сравнению с МИД РФ.

Впрочем, это не означает, что в данном случае Макей был более искренен, чем в заверениях о готовности к нормализации отношений с США. Министр доказал, что он человек с двойным дном. Удивительная политическая живучесть, которая позволила ему удержаться вблизи Лукашенко на протяжении более чем двадцати лет невзирая на все информационные атаки, свидетельствует о железной хватке.

«Александр Лукашенко очень боится, но вряд ли догадывается, что однажды после обычного доклада Владимир Макей с непроницаемым лицом добавит: «Гражданин Лукашенко, вы арестованы!» Человек без лица Владимир Макей способен переиграть и Александра Лукашенко. И неважно, в Москве, Гааге или Вашингтоне будет подписан ордер на этот арест, умный руководитель президентской администрации узнает об этом заранее», — писал о нем “Белорусский партизан”.

Теперь уже не узнает. Владимир Владимирович отправился поперед батьки в пекло. Жаль, он мог бы быть ценным свидетелем (и обвиняемым, конечно) на процессе над этим режимом. Таким же кровавым, как путинский.

Вчера Институт Роберта Лансинга опубликовал статью о возможных планах Кремля ликвидировать самопровозглашенного президента Беларуси, чтобы Россия получила полный контроль над белорусской армией. Это уже породило конспирологическую версию о кремлевском следе в смерти Макея. Он не был настолько силен или влиятелен, чтобы предотвратить подобный план, если таковой существует. Тем не менее уход этого вполне себе подлеца и мерзавца обрывает пусть иллюзорную, но ниточку, которая связывала Беларусь с Западом.

(Оновлено 11:00)

Цензор.нет

Ігар Тышкевіч, експерт програми «Міжнародна і внутрішня політика» Українського інституту майбутнього

Смерть Макея: пару тезисов «на проверку»

В Беларуси умер министр иностранных дел Владимир Макей. В 64 года, без предыдущей истории «болезней». Можно словить хайп, выстраивая версии «сам или не сам». Но по-настоящему важно другое — что это будет значить в беларуской политике. Именно так, несмотря на закручивание гаек и увеличившуюся зависимость решений от настроения одной персоны.

Причина во влиянии Макея на процессы. Этого человека называли «куратором» или «лидером» одной из группировок в окружении Лукашенко. Способной на достаточно разумные комбинации. В конце концов, когда Макей пришёл из АП в МИД, это воспринимали как закручивание гаек. Вместо этого было 2 этапа небезуспешных попыток навязать контакты с Западом (2007-2010 и 2015-19), но, с другой стороны, и те же два этапа зашквара на европейском и американском направлении (оба после президентских выборов).

С точки зрения внутренней политики — один из немногих, которые пытались отстроить собственную сеть, которая включала не только бизнес, но и те же НПО. Естественно, активно подтягивал в руководство своих земляков и тех, кому доверял. И, что важно, он был одним из тех, кого воспринимали как возможного собеседника как на Западе, так и на Востоке (имею в виду чуть дальше, чем РФ).

Бывший руководитель МИД был сторонником идеи игры на разнице интересов государств, влияющих на Беларусь. Касаемо войны в Украине, это один из беларуских политиков, который мог видеть негатив от того, что беларуские власти вязнут на российской орбите как мухи в навозе. В конце концов в позитивных сигналах из КНР и Турции последних пары месяцев заслуга именно МИД, а не ОП или уж тем более, группы беларуских силовиков в окружении Лукашенко.

Кстати, Макея рассматривали как одного из возможных преемников Лукашенко.

Теперь важно что будет после. В частности:

1. Сохранится ли условная группа Макея. Это мы увидим по серии кадровых назначений декабря 2022-февраля 2023 годов. Важно, поскольку данная группа — одна из 5 ключевых,которые имеют возможность влиять на политику.

2. Преемник в МИД. Очень важное назначение, которое, исходя из острейшего дефицита кадров в окружении Лукашенко будет проходить по принципу «назначаем умного или верного». Потому что для слова «и» слишком мало кандидатов — таких могу назвать не более пяти (кто может потянуть МИД) и все они завязаны на важные направления (то есть при должностях).

От этих двух факторов зависит то, будет ли руководство Беларуси способно к контактам с ЕС и США. А так же к попыткам усиления китайского и турецкого векторов. Тем более что, независимо от имени, МИД РФ попытается существенно усилить своё влияние на беларуское ведомство, используя механизм совместных коллегий,который,увы, реально работает последние 2 года.

Второе: баланс сил в окружении Лукашенко. Там и так чрезвычайно усилились силовики, которые подгребли под себя как минимум 2 группы (из которых одна сильна). Группа Макея и часть экономического блока были способны решать задачи игры в послабления, но это 2 из 5 групп, учитывая личный животный страх потерять власть самого Лукашенко. Если группа сохраняется после смерти её «лидера», то баланс более-менее сохраняется. Если нет — ухудшается в сторону ещё большей дикости и тупости. А так же с хорошим шансом для русских усилить влияние.

Внешнее поле. Тут наиболее интересно. Следить стоит, в первую очередь, за турецким, китайским направлениями. Иранское (как потенциально денежное) не так зависит от МИД — это уже в вотчине Головченко. А вот консультации на западе — важно. Важно кто и с кем. Ещё раз. Если будет более менее адекватная персона, часть европейских политиков могут по крайней мере попробовать поговорить. Против будут русские (им это зачем) и окружение Тихановской (они гарантируют себе существование при окончательном исчезновении фактора МИД). Но тут вопрос в политической целесообразности.

Если назначенец будет из числа «верных» а не «умных», то попытки поговорить гарантированно закончатся ещё большим зашкваром. Если умным — разговор будет идти о поствойне (точнее её финале) и беларуской проблеме следующего электорального цикла.

Пока что как-то так. Больше ясности внесут ближайшие пару недель.

(Оновлено 10:00)

Украинская правда

Вісім років тому фотограф Сергій Рістенко, який мешкав на Оболоні, вставав раніше за всіх і йшов до Дніпра. Під час прогулянок на світанку він робив знімки Києва, які масово репостили заспані користувачі соцмереж.

З того часу багато чого змінилося: донька Сергія пішла до школи, народився син, сім’я Рістенків переїхала жити в центр. Сергій почав знімати на дрон, проводив майстер-класи та виставки, видав фотоальбом «Kyiv. On Air».

З того часу, як прадід Рістенка, теж фотограф, тягав триногу в роки Першої світової, змінилося ще більше. Під час повномасштабного вторгнення Росії в Україну Сергій із рідними опинився в окупації, у селі Новий Биків Чернігівської області.

Там, згадуючи дитячу пристрасть до книг про партизанів, Рістенко, як каже зараз жартома, організував «широку підпільну мережу». Змайстрував радіостанцію з конструктора, слухав «Єдиний марафон» новин, вів серед сусідів «пропагандистську» роботу та повідомляв інформацію про ворожу техніку для ЗСУ.

Після того, як вдалося вибратися з окупації, Сергій Рістенко пішов до аеророзвідки й опинився на технологічній війні, яка фантастично відрізняється від тієї, що застав його прадід.

«В якомусь сенсі я навіть радий, що так відбулося, – каже фотограф. – Воно, як чиряк, набухало, і тепер вже історичний момент: наваляти москалям так, щоб вони більше ніколи не захотіли сюди сунутись».

В аеророзвідці у Рістенка немає місця для мистецтва. Але коли він у Києві, намагається періодично діставати камеру та фіксувати нову, сутінкову епоху.

В інтерв’ю «УП» Сергій Рістенко розповів про три тижні в окупації, українське «дроноводство», переваги ЗСУ над ворогом та про те, чим хороший Київ за часів відключень світла.

Далі – пряма мова.

«Бегущий по лезвию». Как фотограф Ристенко оказался в оккупации, стал аэроразведчиком и сменил рассветы на сумерки

«Обозреватель«

Орест Сохар

Що у Путіна в голові, у Лукашенка – на язиці. А той уже говорить про поразку РФ!

Зібрав декілька яскравих перлів від Лукашенки. У нього «пригоряє», бо теж вимальовується перспектива постати перед трибуналом разом зі «старшим братом». Перший крок зроблено: євродепутати закликали ЄС накласти на Білорусь ті самі санкції, які вони наклали на Росію.

Відчувши привид Мілошевіча за своєю спиною, Лука почав нервувати, тріпаючи язиком: від бравади та погроз прийшов до переляку за своє майбутнє.

5 лютого – «Україна ніколи з нами не воюватиме: ця війна триватиме максимум три-чотири дні. Там не буде кому проти нас воювати».

11 березня – «Не ми на них нападали. Вони почали. А я зараз вам покажу, звідки на Білорусь готувався напад. І якби за 6 годин до операції не було завдано превентивного удару по позиціях… вони б атакували наші війська Білорусі та Росії, які були на навчаннях. Тому не ми розв’язали цю війну, у нас совість чиста».

19 березня – «Росія пропонує Україні такі речі, які відбуваються у Білорусі. Тобто Україна має стати такою, як Білорусь. З певними нюансами».

5 травня – «Я відчуваю, що ця спецоперація затягнулася… Ми не збираємося брати участь у спецоперації в Україні».

29 вересня – «В Україні вже створюються якісь чи то полки, чи то батальйони для повалення не лише влади. Але для того, щоб перевернути, відірвати Білорусь та приєднати до блоку НАТО. Знову хочуть нову Україну тут у Білорусі створити».

23 листопада – «Якщо Росія переможе – ОДКБ житиме, якщо, не дай боже, не переможе – ОДКБ існувати не буде… Не дай боже, завалиться Росія, то під цими уламками наше місце».

‼️ Фактично, остання цитата виглядає як благання про порятунок. Усе йде за планом. Тому від Луки незабаром варто очікувати зречення від фюрера та готовності поїхати в Гаагу. Правда, він хотітиме потрапити туди як свідок, але не тут то було… Пізно.

Каспаров.ру

Владимир Пастухов: Мы вошли во второй этап войны.

Осмысление катастрофы

Немного оптимизма на краю пропасти. Как любит повторять мой сын Борис, тормоз тоже инструмент. С серьезным опозданием прослушал сразу несколько интервью-исповедей, сделанных в основном в первые месяцы после катастрофы, но не только. В первую очередь Смольянинова, Шевчука, Данилко Екатерине Гордеевой, Гессен, Муратова и других – Дудю. Более чем важная пища для ума – про чувства не говорю, это и так понятно.

Некоторые выводы:

1. Мы вошли во второй этап войны. Психологический шок перестал быть фактором, моделирующим поведение. Все на самом деле определились и затаились, так сказать, выбрали сторону и замолчали. Больше психологических подвижек до финального свистка не произойдет.

2. В самом начале катастрофы я одним из первых написал о расчеловечивании как неизбежном следствии начала войны. На втором ее этапе, с превращением войны в норму жизни, расчеловечивание приняло окончательно форму оскотинивания. То кристаллическое ядро массы, которое – по Элиасу Канетти – является «градообразующим» элементом толпы, перешло от общей бесчувственности и отсутствия эмпатии к экстазу от творимого зла, от причиняемых боли и страданий.

3. Это объективная реальность, данная России в крайне неприятных ощущениях, которую невозможно и опасно игнорировать. От нее придется отталкиваться, пытаясь выстроить стратегию выхода из катастрофы. Масса в оскотинившемся состоянии не может быть инструментом оздоровления ситуации. Нельзя провести санитарную обработку пространства зараженным раствором. Инфекция ушла в народ, и сегодня сама масса является вирусоносителем, своего рода «чашкой Петри», в которой размножаются все известные природе штаммы насилия. В такой момент механическая демократизация без «обеззараживания» территории выглядит не столько выходом из кризиса, сколько входом в следующий круг ада.

4. Единственная работающая «стратегия выхода» для России сегодня – это возвращение элит во власть. Суть путинизма как системы состоит именно в выдавливании элит из власти и опоре аппарата власти напрямую на массы (в сегодняшней ситуации – на толпу). Только возвращение элиты во власть в сочетании с математически точно выверенной демократизацией могут провести русскую цивилизацию между Сциллой войны и Харибдой распада.

5. Хорошая новость, на мой взгляд, состоит в том, что в элите сохраняется достаточно много здоровых клеток, способных сформировать новое ядро, вокруг которого заново соберется переформатированная масса. Культурный потенциал русской элиты остается очень высоким, несмотря на кажущееся ее полное исчезновение. Просто элита эта раздроблена и находится во фрустрации от своего бессилия. Нужны консолидация и минимальный консенсус в вопросе о методах оздоровления общества.

6. С консолидацией пока хуже всего. «Список Форбс», даже входя на эшафот, продолжает доигрывать шахматные партии, начатые еще в 90-е. Люди попроще и победнее разделились на «остроконечников», верящих в то, что яйцо разобьет только Навальный, и «тупоконечников», полагающих, что лучше вообще не бить яйцо, если есть шанс, что оно потом достанется Навальному. Основная же часть элиты пока просто не понимает, что ей делать. Но ситуация потихоньку меняется и происходит медленное осмысление катастрофы. Главное все-таки в том, что все еще есть кому осмыслять. Остальное – дело наживное.

(Оновлено 9:00)

Liga.net

Петр Шуклинов,

Надо понимать главное. Путину страшно

Российский диктатор Владимир Путин живет в страхе. Он унижен и разбит. Его славную армию разгромили. Его чмобики просят спасти их от смерти. Теперь он знает, что победить украинцев невозможно. Все вокруг него это тоже знают.

Путин и его шакалы загнаны в угол. Дальше его чмобиков будут выбивать со всей территории Украины.

Военное унижение России, освобождение Украины, спасение наших семей – за это вся наша нация расплачивается холодом и отсутствием света.

Русский снова показал, кто он такой. А мы выстоим. Мы пройдем этот путь. Как бы ни было сложно.

Мы выстоим. Вместе с цивилизованным миром. Вместе с Европой. Выдержим.

Вооруженным Силам Украины слава.

Апостроф

Марія Недєлько

Олег Лісний розповів про важливість руйнування путінської імперії

Ракова пухлина: що являє собою російська ідеологія

Російсько-українська війна красномовно демонструє цивілізаційний конфлікт, боротьбу між світлом та темрявою. Україна довела, що являє собою важливий політичний суб’єкт, рушійну силу XXI століття. Україну підтримує увесь цивілізований світ, який вважає росію раковою пухлиною. Саме тому західні партнери борються проти російської пропаганди та допомагають Україні ефективно знищувати путінську імперію як невиліковну хворобу.

Про це в етері Апостроф TV розповів політичний аналітик Олег Лісний.

Ми давно говорили, що Україна є суб’єктом, причому досить серйозним. Без нас може голодувати Африка. Без нас немає безпеки та комфорту в Європі, та виникають проблеми в Сполучених Штатах. Це усвідомлення військового та політика, який чітко розуміє місце України на історичній карті у нинішній момент. Це тішить, тому що Україні будуть допомагати, вважаючи, що це не якийсь локальний конфлікт, а цивілізаційний конфлікт, в якому треба бути на боці світла. І побороти темряву в особі російської федерації. А те, що НАТО не хоче втягуватися, не є дуже гарним сигналом. Тому що це навпаки буде підбурювати росію для того, щоб втягнути НАТО. І бути більш активною в своїх провокаціях стосовно країн-членів НАТО. Але зрозуміло, що політики завжди говорять максимально дипломатично. І, скоріше за все, відвертіші оцінки й слова можна почути десь в кулуарах «Рамштайну». Тому мене тішить те, що нас розглядають не як країну, яка приходить та просить щось та від якої можна втомитися, а розглядають як рушійну силу цього століття.

Однозначно, в нашій перемозі зацікавлені Сполучені Штати. Вони не так часто за останній період виграють війни. Це та війна, яку потрібно виграти, тому що вона, знов наголошую, цивілізаційна. В цьому столітті треба поставити крапку в існуванні темряви, — росії.

Крім цього, нас підтримують сусідні країни. Наприклад, будь-які притомні поляки чітко розуміють загрози з боку росії. Всі країни, які тим чи іншим способом межують с росією , більш тверезо дивляться на цю ситуацію. Зрозуміло, що там є певний відсоток, який очарований «русским миром», який у них знаходиться в книжках Пушкіна та Достоєвського, балет їм подобається. Але вони якось викреслюють з пам’яті танки, написи «На Берлін!». Я думаю, Путін зробив історичну помилку. Хоча він історію переписує, але він зараз створить історію загибелі своєї імперії. Тому що він 24 лютого остаточно вирішив поставити крапку на своїй імперії, і зараз вони інформаційно вже не настільки сильні, як були до того. Тому що більшість політиків вже розуміють, що це хвороба, і метастазами є Telegram-канали, телевізійні канали, друковані ЗМІ, тощо. З цим починають боротися. І коли цей туман розвіюється, у притомних людей, які можуть думати, критично мислити, вони чітко бачать, що путін – це голий король, а його імперія є дійсно раковою пухлиною.

Ця ракова пухлина є небезпечною, мабуть, не для росіян, тому що їх все влаштовує. Мене тішить, що європейські політики думають про руський народ, але цей народ продукує наступні меседжі, що «ми можем повторить», «где русский язык, там россия» і так далі. Але зараз скажу цинічну річ: Захід і виховав Путіна. Тому що це ж не перші його вибрики за роки його царювання. Якось опускали очі, якось дозволяли йому робити речі, які неприйнятні для європейського суспільства. Разом з російською пропагандою вони виплекали міф, що путін такий суровий цар, який має дуже потужну армію, що може зруйнувати будь-яку країну за 3 дні. Зараз дуже важливо, щоб інформаційна складова, тобто протигібрідні заходи, були дуже потужними, особливо в царині історії. Наприклад, прем’єр-міністр Польщі чітко усвідомлює, що росія дуже гарно вміє грати та підіймати травми, які були між певними державами. Наприклад, свого часу між Україною та Польщею. Скільки ми бачили цих провокацій, щоб посварити наші народи. Тому Польща дуже притомно реагує. Думаю, поляки ніколи не пробачать росію за те, що вони свого часу вбили всю верхівку цієї держави. І це фактично вже доведений момент, який дає привід ненавидіти цю імперію і намагатися бути серед тих, хто її зруйнує.

Від російських лібералів лунають такі думки, що є поганий путін, а народ не винен. Якщо прибрати поганого царя, то вони всі прозріють та почнуть ненавидіти все імперське. Ні, такого немає. Путін – це уособлення мрій та бажань російського народу. Тобто якщо ненавидіти, то ненавидіти усю державу. Тому що у них є вибір вчинити по-іншому. Я б вважав, що в росії є громадянське суспільство, якби 25 лютого на красній площі стояли мільйони та кричали: «Нет войне!».

Тому росія стоїть перед тим, де свого часу стояла фашистська Німеччина: будуть ненавидіти не тільки путіна, але й росіян. Їм прийдеться дуже довго відмиватися від цього бруду та позору, який їх чекає.

Гордон

Когда может закончиться война России против Украины, кто может прийти к власти в России после нынешнего президента Владимира Путина, имеет ли отношение Украинская православная церковь Московского патриархата к ФСБ РФ, может ли Россия применить ядерное оружие против Украины, а также – о российских пропагандистах – агентах спецслужб, «рабском менталитете» россиян и роли основателя частной военной компании «Вагнер» Евгения Пригожина и секретаря Совбеза РФ Николая Патрушева рассказал проживающий в Канаде бывший сотрудник 5-го управления КГБ СССР подполковник в отставке Владимир Попов. «ГОРДОН» публикует текстовую версию интервью.

Бывший офицер КГБ Попов: Я отвожу время Путину и этой гнусной агрессии максимум до весны. Что с ним будет? «Неожиданно заболел и умер»

(Оновлено 8:00)

Сито Сократа, [телеграм-канал]

Отрава от российских «братьев»

«Страшные процессы происходят вокруг», – одна из цитат Лукашенко, произнесенная летом 2022 года. На деле страшные процессы происходят и внутри Беларуси. Спокойной жизни беларускому руководству не видать, как своих ушей, из-за хищнических планов рашистского режима. Согласно утечкам, попавшим в сеть, ГРУ запустило в работу план смещения Лукашенко. На то есть свои соображения.

Безусловно, проблема номер один состоит в тотальном нежелании беларусов стать расходным материалом для путинской военщины. Если московитам удастся воплотить в жизнь свою агрессивную задумку, то беларуская армия будет очень быстро уничтожена в Украине. Важно помнить о путинских загранотрядах, которые будут бесцеремонно стрелять беларусам в спину, лишь бы те быстрее полягли на чужбине, чтобы следом раздерибанить богатства республики. Как показывает вторжение в Украину, следует ожидать такой же трагедии и в Беларуси, если туда вломятся в ещё больших объемах российские оккупанты.

Учитывая гибель профессиональной российской армии, появление многонациональных аматорских частей вызывает большие страхи даже у населения России. Плохая дисциплина, разнузданность, демотивация этого антивойска несёт высокие риски хаотизации Беларуси, дающей плацдарм для войны с Украиной.

Лукашенко рассматривал увязание путинских головорезов в Украине, как иезуитский способ ослабить удавку Кремля. За счёт могилизации многих десятков тысяч российских военных ему мерещился шанс в момент критического ослабления РФ сделать ноги из обременительного проекта «Союзного государства». Такова вторая проблема для Путина, который давно мечтает раздавить оборотистого беларуского плута. На него навешивают ярлык двурушника, который с помощью интриг сделал «Союзное государство» дисфункциональной химерой.

Якобы Лукашенко даже в условиях конфронтации России и Запада искал возможность наладить каналы диалога с  врагами Кремля. Фактически это признание Минском проигрыша путинистов в Украине. Нелепые угрозы Киеву из трактора после возвращения с ереванского саммита ОДКБ должны были притупить бдительность Москвы. Однако вместо этого российским спецслужбам была дана отмашка дожимать Лукашенко. Есть дедлайн устранить его, вплоть до физической ликвидации, в ближайшие месяцы. На место президента могут посадить кадры ГРУ: генерала Вольфовича из Совбеза РБ или Зася из секретариата ОДКБ. Эта парочка без задних мыслей отправят беларусов в кровавую мясорубку.

О серьезности намерений путинцев говорит загадочная и внезапная смерть министра иностранных дел Беларуси Владислава Макея. Ещё вчера абсолютно здоровый топ-политик Беларуси и вероятный преемник Лукашенко проводил встречи с иностранными послами и подписал план мероприятий на следующую неделю. И вдруг субботним днём Макея не стало.

На лицо звено в дерзкой операции ГРУ, направленной на свержение Лукашенко и втягивание Беларуси в катастрофическую войну. Впору вспомнить историю с таинственной смертью первого секретаря ЦК КПБ Петра Машерова. Он рассматривался  как преемник Брежнева, и его могли убить люди из КГБ по указанию Андропова, чтобы расчистить шефу чекистов дорогу в Кремль.

В случае с ликвидацией Макея Z-сетка уже запустила ряд смысловых блоков, направленных против Лукашенко. Во-первых, Макей якобы очень много знал о тайной дипломатии Минска, был его каналом связи с Западом через Австрию. На Макея не влияла Москва, и он отвечал за многовекторность. ГРУ-пропагандисты скачут от радости: мосты отступления для Лукашенко сожгли, заменить Макея невозможно. Во-вторых, запущена утка, что Макей летел с саммита ОДКБ на военно-транспортном самолёте, на борту которого было +10 градусов. Вот и  «простудился» смертельно дипломат из-за «скотского отношения» Бацьки. Хотя в действительности Макея могли в Ереване отравить препаратом, который вызвал инсульт. Типичная ликвидация ГРУ на чужой территории. Пока убирать Лукашенко побоялись, заменив на  Макея…

(Оновлено 7:00)

Главред

Сергей Фурса

Часы тикают в холодном одиноком бункере

У России заканчивается время. И они из штанишек выпрыгивают, пытаясь принудить Украину к переговорам.

Россия очень показательно забрасывает украинскую энергетику ракетами. Нарочито откровенно признается в терроризме. Рисует картины апокалипсиса и потом устами карликового алкоголика Медведева заявляет, что ракет хватит надолго.

Такое впечатление, что Россия пытается произвести впечатление.

Это напоминает поведение человека, который показательно тратит средства. Разбрасывается деньгами, устраивая шумные вечеринки. Летает на вертолете. Организует полеты аналитиков на свои предприятия частными самолетами. И тому подобное.

Это обычно означает только одно. На самом деле денег нет. На самом деле тратятся не свои средства. На самом деле цель заработать, построить финансовую пирамиду, провернуть финансовую аферу.

И именно так выглядит сейчас Россия. Очень стойкое ощущение, что именно так выглядит Кремль.

Значит ли это, что у России вот-вот закончатся ракеты? Не обязательно. Но это значит, что у России заканчивается время. И они из штанишек выпрыгивают, пытаясь принудить Украину к переговорам.

Почему? Может быть что угодно. Или военная машина напрягается из последних сил. Или Путин осознает эффект нефтяных санкций, включая потолок на цену, которые заработают с 5 декабря. Или действительно ракет не так и много. А может товарищ Си дал Путину ограниченное время, чтобы покончить с войной.

Это значит, что они продолжат. И темные дни повторятся. Еще больше эмоций. Еще больше истерики. Еще больше дискомфортных холодных вечеров и ночей. Но это означает, что каждый такой выстрел ракет приближает Россию к поражению. Он приближает не желательную для Путина капитуляцию Украины, а капитуляцию самого Путина.

И Путин это знает. И часы тикают. Тикают в холодном одиноком бункере…

(Оновлено 6:00)

Анатолий Несмиян

Военные действия в Украине не завершатся в ближайшие полгода. С таким прогнозом выступил экс-командующий сухопутными войсками РФ Владимир Болдырев.

Болдырев рассуждает как военный, но я со своих штатских позиций склонен с ним полностью согласиться. Война перешла в самоподдерживающийся режим, возник гомеостаз, который крайне сложно разрушить. Точнее, можно, но только в результате соревнования в ресурсном обеспечении, то есть — это и есть война на истощение, кто первый исчерпает свои возможности.

При этом инициатор войны однозначно проигрывает ее, так как даже в случае победы она оказывается пирровой — его положение по итогам войны всегда оказывается хуже довоенного, что и есть критерий поражения. Однако формальный проигрыш для него оборачивается полной катастрофой, так как помимо военных потерь он будет вынужден нести еще и бремя репараций и контрибуций.

По сути, сегодня боевые действия для России уже идут за один из двух возможных исходов: либо пиррова победа, либо катастрофическая капитуляция.

Проблема здесь очевидна: Россия, не имея союзников в этом соревновании, да еще и с разрушенной в щебень промышленной базой (и не будем забывать полностью убогий уровень управленческой «элиты» и всей системы в целом) вынуждена вести ресурсную борьбу со сформированным ситуативным союзом (так называемым «Раммштайном»), который более чем на порядок превосходит Россию в ресурсном обеспечении. Не кратно, а именно на порядок и более. Строго математически шансов в войне на истощение при таких вводных просто нет. Поэтому даже пиррова победа — это что-то почти из разряда фантастики.

Агія Загребельська

Як Вашингтон вигнав Huawei з Європи, — Politico Europe

Переклад Ira Zhurovska

Китайський технологічний гігант згортається в Брюселі, Парижі і Лондоні та повертається до внутрішнього ринку.

Huawei відмовляється від Європи.

Китайський телекомунікаційний гігант витісняє своїх племінних західних лобістів, скорочує європейську діяльність і ставить амбіції глобального лідерства на паузу.

Згідно з інтерв’ю з більш ніж 20 нинішніми і колишніми співробітниками та стратегічними радниками компанії, причини цього мало пов’язані з комерційним потенціалом компанії — Huawei все ще може пропонувати передові технології за нижчою ціною, ніж її конкуренти — і все пов’язане з політикою.

Під тиском Сполучених Штатів і дедалі більшим відстороненням на континенті, який колись вважався найстратегічнішим закордонним ринком, Huawei повертається до китайського ринку, зосереджуючись в Європі на кількох країнах — Німеччині, Іспанії і Угорщині — які все ще охоче приймають компанію, яку на Заході вважають загрозою безпеці.

«Це вже не компанія, яка прямує до глобалізації», — сказав один з представників Huawei. «Це компанія, яка рятує свою дупу на внутрішньому ринку». Як і більшість інших співробітників Huawei, опитаних для цієї статті, чиновник говорив на умовах анонімності, щоб вільно описати труднощі компанії.

Скрутне становище Huawei було підсумовано засновником компанії Реном Чженфеєм у липневому виступі перед керівниками в штаб-квартирі компанії в Шеньчжені. Він виклав трійку проблем, з якими зіткнулася компанія протягом останніх трьох років: ворожість Вашингтона; збої внаслідок пандемії коронавірусу; і вторгнення Росії в Україну, яке перевернуло глобальні ланцюжки постачання і посилило занепокоєння Європи щодо надмірної залежності від таких країн, як Китай.

«Середовище, яке ми бачили в 2019 році, було відмінним від сьогоднішнього», — сказав Рен в промові, яка не була оприлюднена, але її бачило POLITICO. «Не думайте, що в нас буде світліше майбутнє».

«Раніше в нас була мрія про глобалізацію, яка прагне служити всьому людству», — додав він. «Яка наша мрія сьогодні? Виживання!»

Момент смерті глобаліста Huawei

Оскільки компанія впадає в сплячку на Заході, вона відсуває або витісняє вищих західних менеджерів, яких найняла лише кілька років тому, щоб протистояти нападу США на її бізнес.

«До західних людей прислухалися», — сказав один з представників Huawei, який працює в Європі. «Це вже не так… Ніхто не слухає».

Офіс Huawei в Брюсcелі — колись ключовий центр компанії для лобіювання проти європейських обмежень на її обладнання —повністю переданий європейському керівництву, і тепер штаб-квартира розташована в Дюссельдорфі.

Цього літа офіс втратив керівника відділу комунікацій Філа Герда, колишнього журналіста BBC, який приєднався до компанії в жовтні 2019 року на початку її боротьби з політичним тиском в Європі. Офіс також нещодавно втратив щонайменше трьох ключових співробітників, які займалися лобіюванням і політикою. (Тоні) Джин Йонг, головний представник брюсcельських інституцій, зараз відповідає за урядові справи в Західній Європі та проводить більшість часу в дюссельдорфському офісі.

В Лондоні директор з комунікацій Huawei в Великобританії Пол Гаррісон пішов з посади в жовтні, і інші посадовці пішли приблизно тоді ж. В 2019 році Харрісон прийшов в Huawei з посади старшого редактора новин в британській телекомпанії Sky News.

У вересні в Парижі пішов з посади директор з маркетингу і комунікацій Стефан Кертелін, повідомляє місцевий журнал Challenges. До цього паризький офіс втратив керівника відділу у справах уряду і безпеки Вінсента де Крейенкура, ветерана французької кібербезпеки з великим досвідом роботи в уряді, який приєднався до Huawei у 2020 році. Головний представник компанії в паризькому офісі Лінда Хан також пішла з посаду на початку літа.

В Варшаві місцевий PR-менеджер компанії Шимон Сольніца покинув Huawei в вересні. «Кризи, з якими я стикався щодня останніми роками, були колосальними», — написав він в пості LinkedIn, оголосивши про свій відхід.

Представники Huawei в авторизованих інтерв’ю описали звільнення як звичайну плинність кадрів. «В компаніях завжди є коливання, не тільки в Huawei… Деякі люди йдуть, а деякі приходять», — сказав речник Huawei Europe в авторизованому інтерв’ю минулого тижня.

Але інші співробітники компанії приватно визнали, що звільнення відображають радикальні зміни, які почалися в вересні 2021 року.

Тоді Менг Ваньчжоу — генеральний фінансовий директор Huawei і донька Реня — повернулася до штаб-квартири компанії в Шеньчжені після майже трьох років в Канаді, будучи екстрадованою до США за звинуваченням у змові з метою вчинення банківського шахрайства і шахрайства з електронною поштою.

«Момент, коли Менг вийшла з літака, був моментом смерті глобаліста Huawei», — сказав один чиновник.

Як дочка засновника — і ймовірна спадкоємиця компанії — Менг відіграла ключову роль в юридичній боротьбі між Huawei і Вашингтоном. Повернувшись з Канади, вона досягла найвищих посад Huawei як заступник голови правління в штаб-квартирі компанії і розпочала корпоративні перестановки у верхівці.

(Кетрін) Чен Ліфан, яка керувала відділом глобальних комунікацій на піку американського тиску, була виведена з ради директорів на роль в наглядовій раді.

Відділ глобальних комунікацій в раді директорів Huawei тепер представляє Пен Бо, відомий в Європі як Вінсент Пенг, колишній президент західноєвропейського регіону Huawei. Перехід Пенга на посаду є частиною зусиль компанії з перенесення європейської діяльності ближче до Шеньчженя.

Програму впорядкування громадських справ в Європі очолює Го Айбінг — колишній журналіст Bloomberg News в Гонконгу. Го був призначений в Європу в екстреному порядку, він проводить скорочення і консолідацію справ з лобіювання і комунікації компанії на всьому континенті.

Компанія також проводить реструктуризацію діяльності в Європі. Плани компанії — раніше не оголошені — полягають в консолідації всього континенту в одній зоні діяльності зі штаб-квартирою в Дюссельдорфі.

Зараз Huawei ділить континент на два ринки: Західна Європа з центром в Дюссельдорфі; і Східна Європа і північні країни, з топ-менеджером в Варшаві.

Реструктуризація «допоможе нам привнести більше синергії у всі європейські бізнес-операції; принесе більше цінності безпосередньо нашим клієнтам тут, в Європі», – сказав речник Huawei Europe.

Загалом штат компанії, який на даний момент нараховує близько 12 000 осіб, залишатиметься «стабільним», сказав речник.

За словами Рена, компанія також проводить скорочення в інших місцях. «Ми відмовимося від ринків в деяких країнах», — сказав засновник компанії в промові цього літа. «Наприклад, ми відмовимося від ринків у країнах «П’яти очей» та Індії».

«П’ять очей» означає угоду про обмін розвідданими між США, Великобританією, Канадою, Австралією і Новою Зеландією. Всі п’ять країн заборонили або в процесі заборони доступу Huawei та іншим китайським компаніям до критичної інфраструктури через безпекові ризики.

Замість цього Huawei зосереджується на своєму внутрішньому ринку, на який припадає значна частка глобального 5G і де шведська Ericsson і фінська Nokia намагаються зберегти частку ринку.

Ефект Трампа

Стратегічний відступ Huawei є надзвичайним для компанії, яка донедавна вкладала мільйони євро в лобістів і PR-кампанії, намагаючись розширити і зберегти свою позицію в Європі.

Протягом 2010-х років багато хто в Європі вважав Huawei доброзичливим гравцем серед технологічних компаній, які протискаються до влади. Так, незвичайний в своїх підходах, але щирий і — для багатьох — вигідний для інтересів континенту, оскільки підсилив конкуренцію і знизив ціну на наступне покоління телекомунікаційних мереж.

Компанія стала відомою щедрими подарунковими пакетами, в яких часто був телефон Huawei, і розкішними вечірками в гламурних закладах з шикарними фуршетами і танцювальними виступами — як-от прийом з нагоди китайського нового року в Concert Noble в Брюсселі.

Пізніше блискучі вечірки стали частиною зустрічних вітрів політичного Вашингтона щодо занепокоєння, що створена Китаєм телекомунікаційна інфраструктура становить серйозну загрозу безпеці і є ризиком шпигунства.

Ці зустрічні вітри почали дути під час правління президента США Барака Обами, але досягли ураганної сили після обрання Дональда Трампа. До 2019 року компанія була під американськими санкціями, а дочка Рена Менг чекала в Канаді результату запиту США на екстрадицію.

Кіт Крач, колишній заступник держсекретаря в адміністрації Трампа, згадав, як Вашингтон «натискав панічну кнопку».

Він нагадав, що запитував європейських міністрів про їхні стосунки з Китаєм. «І вони казали: «Ну, вони важливий торговий партнер» і все таке. А потім вони розглянулися по сторонах, чи там нікого не було, і прошепотіли: «Але ми їм не довіряємо».

Щоб подолати геополітичний шторм, компанія запропонувала шестизначні зарплати провідним спеціалістам в західному світі. Вона зібрала висококваліфіковану команду колишніх західних журналістів і політиків, які мають прямі зв’язки з такими владними місцями, як Єлисейський палац і Вестмінстер, дізнався POLITICO від тих, хто отримав такі пропозиції.

Спочатку гамбіт, здавалося, спрацював.

Повідомлення Huawei про те, що США самі становлять шпигунські ризики і що агресія Вашингтона була зумовлена ​​економічними інтересами, набула популярності, особливо в таких місцях, як Німеччина, де Трамп став великим контрастом.

«Справа Трампа була майже контрпродуктивною», — сказав Торстен Беннер, директор Інституту глобальної громадської політики в Берліні. Huawei також отримала підтримку від великих телекомунікаційних операторів, які побачили цінність в дешевому обладнанні в поєднанні з хорошим обслуговуванням клієнтів.

На початку 2020 року Huawei, здавалося, вивітрила заклики США до повної заборони. 28 січня тодішній прем’єр-міністр Великобританії Борис Джонсон дав компанії зелене світло на будівництво частини 5G інфраструктури країни. Буквально через день Європейський Союз представив план відмови від надмірної залежності від китайських постачальників, але залишив двері для лоббі Huawei до національних урядів для збереження доступу їхніх технологій до ринку.

Потім почалася пандемія. З коронавірусом, що почався в Ухані і вбив тисячі людей, Трамп посилив антикитайську позицію в травні 2020 року, ввівши нові санкції проти Huawei, які фактично припинили постачання напівпровідників.

В липні британський Джонсон повністю поміняв курс і оголосив, що все обладнання Huawei має бути виключено з британських мереж 5G, навіть якщо уряд оцінив, що цей крок призведе до затримки впровадження технології і збільшення витрат на півмільярда фунтів стерлінгів.

Протягом 2020 і 2021 років європейські уряди, включаючи Францію, Швецію, Румунію, країни Балтії, Бельгію і Данію, або заборонили обладнання Huawei в ключових частинах мереж 5G, або вимагали від операторів відмовитися від обладнання в середньостроковій перспективі.

Бізнес смартфонів Huawei, який колись мав намір кинути виклик Apple і Samsung в Європі, був розгромлений санкціями США, які відключили його пристрої від Android, операційної системи, що належить Google.

Путін змінює розрахунок

Ці невдачі були болючими, але ще не фатальними. Програш Трампа на виборах і спад пандемії в Європі, здавалося, дали можливість для контрнаступу.

На початку 2021 року брюсcельські лобісти Huawei все ще були оптимістично налаштовані, що прагнення Європи до дешевого і швидкого запровадження 5G переможе занепокоєння щодо безпеки. Вони навіть організували зустрічі в Європейському парламенті, щоб довести свою позицію.

Ці зустрічі були скасовані 24 лютого, в день, коли Путін розпочав повномасштабне вторгнення в Україну. Для багатьох в Європі співвідношення ризику і користі щодо Huawei змінилося миттєво.

«Найбільша зміна відбулася через усвідомлення того, що ми залежні від російського газу — особливо в Німеччині», — сказав Джон Стренд, телекомунікаційний аналітик, який відстежував вплив Huawei на ринок Європи протягом останніх років. «Виникає запитання: що гірше — бути залежним від російського газу чи китайської телекомунікаційної інфраструктури?»

За президента Джо Байдена тиск на Huawei лише посилився, і тепер попередження Вашингтона надходять від більш прихильного месенджера. В жовтні Європейська комісія випустила нове попередження щодо використання технології Huawei для підтримки мереж 5G, а уряд Сполученого Королівства підтвердив свою вимогу вилучити обладнання Huawei з британської телекомунікаційної інфраструктури.

Важке становище компанії підбило ноги її лобістським зусиллям — і з’їло її частку ринку.

До пандемії компанія регулярно приймала європейських політиків, журналістів і бізнес-лідерів в штаб-квартирі в Шеньчжені, величезному кампусі з будівлями в різних європейських архітектурних стилях на підтвердження її глобальних амбіцій.

Політика Китаю щодо нульового COVID-19 унеможливила це.

Протягом багатьох років компанія витрачала найбільше на щорічному Всесвітньому мобільному конгресі в Барселоні, найбільшій світовій події телекомунікаційної галузі. Цього року присутність компанії була блідою імітацією попередніх показів, на яких вона запускала нові продукти із приголомшливими і астрономічними маркетинговими бюджетами.

Але, мабуть, жодна значуща подія так не ілюструє масштаби змін, як Всесвітній економічний форум в Давосі, який колись зараховував Huawei до своїх головних спонсорів. 21 січня 2020 року, лише за тиждень до того, як Джонсон став на бік Huawei перед Трампом, Рен виступав на сцені альпійського курорту, обговорюючи майбутнє штучного інтелекту з автором «Sapiens» Ювалем Ноа Харарі.

Наступного року всесвітнє зібрання політичних можновладців і фінансових титанів в Давосі було скасовано через пандемію. Коли воно було знову скликане влітку 2022 року, топ-менеджери Huawei пропустили конференцію. Згідно з політикою Пекіна про нульовий COVID, вони не могли покидати Китай.

Геополітика б’є по фінансових звітах

За словами галузевих аналітиків, компанія все ще має значну частку на певних великих ринках, серед яких Німеччина та Іспанія.

Дослідження Strand Consult в 2020 році — все ще найповніший публічний огляд присутності Huawei в Європі — показало, наскільки глибоко китайська компанія вкорінена на європейських ринках: у 15 з 31 країни, досліджених Strand, більше половини всієї мережі радіодоступу 4G (RAN) обладнання надійшло від китайських виробників.

Але на багатьох з цих ринків влада запровадила заходи, які змушують операторів поступово відмовлятися від роботи з або хоча б значно обмежити використання «високоризикових постачальників» в наступні роки — як зазвичай, розглядають пов’язану з державою компанію Huawei і пов’язану з китайськими військовими телекомунікаційну компанію ZTE.

Ці починають кусатися.

На початку гонки за впровадження 5G Huawei випередила своїх конкурентів в Європі. Однак станом на початок минулого року — тоді, коли європейські чиновники змінювали погляд щодо безпечності 5G — шведська компанія Ericsson випередила Huawei за часткою ринку з нових європейських продаж мереж радіодоступу, згідно з власними даними, зібраними дослідницькою компанією Dell’Oro, яка займається дослідженнями телекомунікацій і наданою POLITICO представником галузі. Мережі радіодоступу складають найбільшу частку інвестицій в мережу і включають базові станції та антени.

Останнє оновлення за другий квартал 2022 року показало, що Ericsson має 41%, Huawei – 28% і фінська Nokia – 27%. Включаючи нові продажі базових станцій і антен в мережах 3G, 4G і 5G, деякі з яких є частиною діючих контрактів з операторами.

Конкретно для 5G RAN зміна ще очевидніша: Huawei втратила початкову позицію лідера ринку на початку розгортання; за підрахунками Dell’Oro зараз вони забезпечують 22% продажів, причому Ericsson – 42%, а Nokia – 32% в Європі.

Галузеві аналітики кажуть, що крок Huawei щодо консолідації і відмови від ключових гравців зі зв’язків з громадськістю може завдати шкоди компанії в країнах, де вона все ще має значну присутність: в основному в Німеччині, Італії та Іспанії. На цих великих європейських ринках уряди повільно запроваджують заходи щодо «високоризикових постачальників» — і особливо повільно і м’яко їх нав’язують.

Найбільші європейські оператори, як-от Deutsche Telekom і Vodafone, також мають діючі контракти з Huawei, тобто китайська фірма як мінімум все ще забезпечує технічне обслуговування і підтримує роботу мереж — і, можливо, продовжує підтримувати частину розгортання 5G.

Але принаймні в Німеччині новий уряд Олафа Шольца зайняв більш критичну позицію до китайських технологій. Цього місяця міністр економіки Роберт Хабек, який зайняв яструбину позицію до Китаю, офіційно заборонив китайським інвесторам купити німецький завод мікросхем через потенційні загрози безпеці.

Будапештські ночі

Звичайно, Huawei, не повністю відмовилася від Європи.

Ті, хто все ще підтримував контакт в Брюсселі, цього літа отримали вагомий подарунковий пакет.

Окрім глянцевих обкладинок із PR-діяльності компанії — із заголовками на кшталт «Оберіть розумніше майбутнє: внесок в наступну цифрову політику Європи» та «Десять років об’єднання Європи» — в сумці були мемуари Фредеріка П’єруччі. Колишній керівник французького виробника інфраструктури Alstom, П’єруччі в 2013 році був заарештований ФБР за звинуваченням в хабарництві— саме тоді, коли американський конгломерат General Electric вів переговори про поглинання ядерних операцій Alstom.

В книзі під назвою «Американська пастка» стверджується, що автор був заручником секретної економічної війни Вашингтона проти його союзників.

«Одна за одною деякі найбільші світові компанії активно дестабілізуються на користь США через акти економічного саботажу, які, здається, є початком того, що має відбутися…», — йдеться в анотації видавця.

Цей наратив дуже привабливий для компанії і створює природні стосунки з урядами, які вважають, що протистоять ліберальним супердержавам. Тоді як Huawei шукає друзів на континенті, Угорщина, яка все більше виступає проти решти ЄС щодо співпраці з Китаєм і Росією, залишається активним союзником, і компанія схиляється до цих відносин.

В вересні цього року підрозділ Huawei в Центрально-Східній і Північній Європі провів щорічний День інновацій в Угорщині, де розташований найбільший європейський логістичний центр компанії.

На березі Дунаю технологічні підприємці розмовляли англійською і угорською, з домішками китайської і німецької, за кавою на замовлення та горою канапе на куполоподібному Castle Garden Bazaar в Будапешті.

В конференц-залі двомовні ведучі демонстрували міні-документальні фільми про захист місцевих порід лососів в Норвегії і запобігання повеням в Угорщині. Керівники малого бізнесу відзначили дрони, які моніторять посіви в Австрії і можливі лісові пожежі в Греції, і все це в мережах Huawei 5G.

З синхронним перекладом угорською мовою Huawei представила дослідження, проведене на замовлення Economist Intelligence Unit, в якому підтверджується відставання Європи щодо використання та впровадження 5G. Це було неявним нагадуванням про те, що демонтаж інфраструктури Huawei матиме реальні наслідки.

Але компанія також підкреслила те, що, як вона сподівається, стане більшою часткою її портфоліо: продукти, які з меншою ймовірністю викличуть занепокоєння щодо безпеки, як-от інвертори для сонячних панелей.

«Huawei віддана баченню зеленої Європи», — сказав Джефф Ван, поточний керівник компанії зі зв’язків з громадськістю та комунікацій, у відеозверненні до натовпу в Будапешті, де він відзначив 10 років роботи на континенті.

За кілька тижнів до події офіційні особи Huawei наполягали, щоб виступив прем’єр-міністр Віктор Орбан. Хоча цього не сталося, Орбан послав з повідомленням одного зі своїх старших заступників — міністра закордонних справ і торгівлі Петера Сіярто.

«Ми не збираємося дискримінувати інвестиційну компанію через країну її походження», — сказав Сійярто. Будапешт твердо протистоятиме «міжнародному тиску», додав він, щоб заблокувати «присутність Huawei тут, в Угорщині».

Радослав Кедзія, віце-президент Huawei в регіоні Центрально-Східної і Північної Європи (і перший не-китаєць, який отримав статус генерального директора в компанії в Чеській Республіці в 2015 році), сказав, що за подвійним скороченням в Угорщині не було політичних розрахунків.

«Не демонізуймо нас, добре? Ми такі самі, як і інші компанії», — сказав Кедзія.

Якщо оцінка бізнесу пропонує «перспективу наступних 10-20 років стабільної роботи, то ви вважаєте, що варто зосередити частину своїх ресурсів саме в цій країні», додав він.

Європейський речник також наполягав на тому, що Huawei комунікує з кожною країною «однаково, на тому самому рівні». Компанія фокусується на технологіях і «не бере участі», сказав він, в «політичних іграх».

Одне можна сказати напевно: коли йдеться про велику європейську гру, Huawei програє — і відправляє всіх своїх політичних гравців додому

(Размещено 5:00)

Альфред Кох

Прошел уже двести семьдесят шестой день войны. На фронте за прошедшие сутки никаких существенных изменений не произошло.

Россияне как пытались наступать от Марьинки до Белогоровки, так и пытаются. Примерно с таким же успехом, как и все последние месяцы: то есть безуспешно. Карта ISW красноречиво свидетельствует о бессмысленности российских атак. Ничего кроме новых трупов (в большинстве — российских, ведь это они наступают) эти атаки не принесли.

Я не большой знаток военного искусства, поэтому с удивлением смотрю на эти упражнения Суровикина. Впрочем, это, видимо, все художества Пригожина и его бандитов. А он, похоже, обладает полной автономией и воюет так, как ему заблагорассудится.

В досуровикинские времена он кичился тем, что, в отличие от кадровой армии, не отступает, а напротив — атакует противника. И вот по прошествии стольких месяцев его атак, разве у российских генералов нет желания у него спросить: а в чем, собственно, твоя доблесть-то, мил человек?

Как ты слоями кладешь личный состав — мы видим. Как беспрерывно атакуешь в лоб — тоже. Как без меры ты расходуешь боеприпасы (дефицитные, между прочим) — тоже нельзя не заметить хотя бы потому, что из-за этого их катастрофически не хватает на других участках фронта…

Но где наступление? Все есть: атаки, потери, чудовищные затраты. Нет только сущей безделицы: самого наступления. Ты никуда не наступаешь! Ты еще ничего толком не захватил. Вообще ничего. Два сарая и три барака? Это все? Понтов ты накидал до жопы. Кувалды, видеоролики, интервью… Круче — только яйца. Может уже пора ответить за базар?

Кстати, о великой русской культуре, которую, как я понимаю, в соответствии с последней модой, нужно отправить в утиль. Я уж по старой памяти ею воспользуюсь, если не возражаете. Так вот, в детстве мы учили басню Крылова “Щука и кот”. Начало у нее прямо про Пригожина:

«Беда, коль пироги начнет печи сапожник,

А сапоги тачать пирожник,

И дело не пойдет на лад.

Да и примечено стократ,

Что кто за ремесло чужое браться любит,

Тот завсегда других упрямей и вздорней:

Он лучше дело всё погубит,

И рад скорей

Посмешищем стать света,

Чем у честных и знающих людей

Спросить иль выслушать разумного совета.»

И покуда в российской армии тон будет задавать урка и по совместительству — повар, то так все и будет продолжаться. Только вот беда в том, что пирожник не сапоги взялся шить, а возомнил себя великим полководцем. И результатом его работы стали не худые сапоги, а море трупов. Причем без какого-либо толку.

Даже большевики, которые бредили управляющими государством кухарками (во-во!), и те войсками руководить все-таки брали более-менее подготовленных специалистов. Все сталинские маршалы учились в военных академиях. И были в прошлом царскими офицерами или, в крайнем случае — унтер-офицерами. Но никогда — поварами! И никогда — уголовниками, имевшими ходки за разбой и изнасилование. Всех подобного рода выдвиженцев Гражданской войны, типа Котовского, они прихлопнули еще в двадцатых годах.

Путин, в этом отношении, конечно крупный новатор. Нужно отдать ему должное. Теперь стали часто критиковать маршала Жукова за то, что его победы дались слишком большой кровью. Но как вам большая кровь вообще без побед? Ок, потери противника вас не волнуют. Но свои собственные что, тоже до лампочки? А зачем вообще тогда воевать, если целью войны не является победа? Искусство для искусства? Движение — все, а цель — ничто?

Тут давеча Путин придумал классную отмазку: а че вы так, мол, переживаете за убитых русских парней в Украине? Это всяко лучше, чем от водки помереть. Вон от водки сколько помирает!

Я, правда, так и не понял, чем смерть от попадания в тебя бомбы лучше, чем от водки, но ему виднее. Видимо он попробовал и то и другое. Кстати, я бы ему еще подсказал другой заход. Он уже начал вчера блажить про то, что все мы смертны и т.д. Но не развил эту мысль.

Так вот, если посмотреть на цикл человеческой жизни, то можно увидеть, что с возрастом, человек начинает болеть, глупеть, становиться некрасивым, старым и дряхлым (Путину ли не знать!). Он становится обузой для своих близких и для общества в целом. И увеличивает нагрузку на пенсионную систему. И, следовательно, отвлекает ресурсы от военных приготовлений по защите государственного суверенитета Россссссии!

Не лучше ли умереть молодым, здоровым, никого собой не обременив! И лежать в гробу красивым, в военном мундире, с полным осознанием того, что жизнь прошла не зря и твоя тушка набита опилками во славу великого Путина, пардон, во имя защиты отчизны (на которую, правда, никто не нападал).

Однако, сам Путин почему-то решил все-таки пойти на старости лет, другим (проверенным) путем и обременить собой Россию. И поэтому держится он от передовой на расстоянии не меньше пятисот километров. Впрочем, он всегда косил от войны и Афганистану предпочел ловлю пескарей в Дрездене. Да и в Чечне от тоже не баловал войска своими визитами. Как-то не хотелось ему лежать красивым, молодым, в гробу, павшим за родинку.

Разве еще кто-нибудь верит в то, что он сможет победить? Разве когда-нибудь трусливый вождь мог привести свое войско к победе? Разве когда-нибудь банда уголовников могла победить армию, которая защищает свой народ и свою землю? Не было такого никогда. И не будет и впредь.

Поэтому наше дело правое, враг будет разбит и победа будет за нами.

Слава Украине! 🇺🇦

(3 оценок, среднее: 5,00 из 5)
Для того чтобы оценить запись, вы должны быть зарегистрированным пользователем сайта.

Загрузка...

Комментарии читателей статьи "BloggoDay 27 November: Russian Invasion of Ukraine"

• Оставьте первый комментарий - автор старался