BloggoDay 6 August: Russian Invasion of Ukraine
Дайджест 6 серпня 2022 р.
(Оновлено 19:00)
ТЁТЯ РОЗА 🌹
Глупо думать, что избранный путь приведёт РФ к успеху,
если он уже привёл СССР к краху.
ТЁТЯ РОЗА 🌹
Если появляется “нелегальный обмен валюты”, значит с экономикой жопа.
ТЁТЯ РОЗА 🌹
Путин: «А зачем нам такой мир, в котором нет России?»
Путин: «А зачем нам такая Россия, в которой есть Путин?»
Leonid Nevzlin
Удивительно, что из всех демократий, пожалуй Израиль лучше всего может понять что происходит в городах Украины, когда их обстреливают.
И до сих пор нет четкой антипутинской позиции
Электрик-уралозавр
Уехавшие получили безопасность. Оставшиеся получили билеты в первый ряд на самое масштабное представление с крушением вертикали, попытками удержать ситуацию, предательствами, интригами, хаосом и анархией. Риски, конечно, огромные. Но зрелище будет потрясающее. (c)
CR🅰️ZY P🅰️RTNER
Предполагаемый диагноз главы ВГА Херсонской области Владимира Сальдо — отравление неизвестным веществом.
Вообще неожиданно!
per4atki
“Блинкен призвал Ереван и Баку урегулировать карабахский конфликт прямыми переговорами”
Где рашистские миротворцы, там всегда война.
Михaил Бaх
Путин и Эрдоган договорились, что в следующий раз опять попробуют договориться.
Right Now
Историю рассказали. Женщина часто приезжала из Финляндии в Россию и постоянно жаловалась своим подружкам о том, что в Финляндии вывешивают флаг Украины и включают её гимн. В конечном итоге они предложили ей переехать обратно в Россию. Она почему-то обиделась и больше не приезжает.
(Оновлено 18:00)
“Главред”
Владимир Горбач Китайское лицемерие
Политическое лицемерие китайских “товарищей” скрыть невозможно. Особенно, когда они имеют дело со своими российскими прокси-лицемерами.
Вообще-то от россиян чаще можно слышать о европейском лицемерии или американском. Видимо, из-за постоянно присутствующих улыбок на лицах при первом контакте с другими людьми…
В искренность которых не верят представители альтернативно одаренной цивилизации русского мира. Ну, потому что сами так не могут.
Китайцы тоже здороваются улыбкой, по крайней мере, с иностранцами. И кто знает, чего в этих улыбках больше, дружелюбия или презрения.
А вот политическое лицемерие китайских “товарищей” скрыть невозможно. Особенно, когда они имеют дело со своими российскими прокси-лицемерами.
На встрече с Лавровым в Пномпене, столице Камбоджи, министр иностранных дел КНР Ван И сказал:
“Россия неизменно придерживается принципа “одного Китая”, выступая против любых посягательств на суверенитет нашей страны”.
И что Пекин готов усилить стратегическое взаимодействие с РФ, чтобы “совместно еще эффективнее отстаивать международную систему, в которой ключевую роль играет ООН, а также порядок, опирающийся на нормы общепринятого международного права”.
При этом Пекин игнорирует беспрецедентное нарушение международного права – вторжение РФ в Украину, упорно называя войну “украинским кризисом”.
КНР всегда использует именно такое определение, когда комментирует войну против Украины. Там также не называют Россию страной-агрессором. Зато Пекин поддерживает пропаганду Москвы, основной тезис которой заключается в том, что страны Запада и НАТО угрожают безопасности РФ.
“Буквы”
У Росії підтвердили інформацію про формування 3-го армійського корпусу, до якого планують приєднати добровольчий батальйон “Самара”. У батальйон, своєю чергою, набирають навіть чоловіків, які не мають жодного військового досвіду.
“Главком”
Олександр Невзоров: Amnesty International ретельно накопичувала репутацію, щоб потім продати її
Доклад Amnesty internacional стал образчиком откровенного абсурда и заказного вранья. От него попахиваает, как минимум, миллиардом. Ничего удивительного.
Amnesty оказалась обычным коммерческим проектом. Она долго и тщательно накапливала репутацию, чтобы, при случае, продать ее оптом.
Вот, случай и подвернулся. Доведенный до отчаяния путин оказался готов заплатить за нужное ему резюме.
Об Amnesty можно навсегда забыть.
“Обозреватель”
Сергей Грабовский Кто стоит за отчетом Amnesty International
Звіт Amnesty International, в якому Збройні сили України звинувачені у порушенні законів війни, зокрема у “базуванні військ у школах та лікарнях” і “розташуванні вогневих позицій безпосередньо поруч із житловими кварталами”, викликав шквал суспільного обурення в Україні. Відреагували на нього й на найвищому рівні; президент Володимир Зеленський зазначив, що організація “хоче перекласти відповідальність за злочини з агресора на жертву”. А глава МЗС Дмитро Кулеба заявив, що “організація Amnesty International – не про пошук і донесення правди, а про створення фальшивого балансу”.
Чітко висловився у соціальних мережах міністр оборони Олексій Резніков: “Єдина причина, чому сотні тисяч наших громадян ще живі, хоча вже могли б загинути, і що мільйони мають дім, хоча могли його втратити, – це самовіддані героїчні дії Сил Оборони України. Це доводять факти просто звірячого поводження російських окупантів… Будь-які спроби поставити під сумнів право українців опиратися геноциду, захищати свої родини й домівки, захищати свої життя і життя своїх дітей, опиратися діям Росії як держави-терориста – це збочення, у які б правові конструкції його б не маскували. Будь-які спроби навіть побіжно урівняти неспровоковану російську агресію і Український самозахист, як це зроблено в матеріалі Amnesty International, – це свідчення втрати адекватності і спосіб знищити свій авторитет… Ми не дозволимо паплюжити нашу армію, наших ЗАХИСНИКІВ”. Ну, а радник голови Офісу президента Михайло Подоляк, не зв’язаний дипломатичними тонкощами, прокоментував дії Amnesty International як “участь у російській кампанії з дезінформації та пропаганди”.
Коментарі й оцінки, як на мене, справедливі, хоча й надто лагідні. Бо ж уявімо, що ЗСУ, НГ і ТрО діяли так, як наполегливо їм радить Amnesty International, під час оборони Києва, тобто “розташовуватись у полях” для відбиття ворожих атак. Читачі, гадаю, пам’ятають прориви ворожих ударних груп на Оболоні та на Брест-Литовському проспекті, рейди ДРГ не лише на околицях, а і в центрі міста. То що, слід було віддати українську столицю росіянам, щоб не наражати киян на небезпеки війни? А саме таких дій вимагає Amnesty International, у звіті якої сказано, що ЗСУ порушують закони війни тим, що “ставлять під загрозу життя населення, розміщуючи бойову техніку та озброєння у школах та лікарнях”. Справа, звісно, минула, коли йдеться про Київ (хоча… лікарні, де госпіталізовані поранені та хворі фронтовики, у столиці охороняються та патрулюються людьми в одностроях і за зброєю – інакше під час війни з тоталітарною Росією не можна; імовірно, десь на території стоять замасковані зенітні комплекси – а що робити, коли ще з 2014 року рашисти стріляють по всьому, що має “червоний хрест”?). А коли йдеться про населені пункти на сході й півдні України, то вимоги до ЗСУ з боку Amnesty International є актуальними; інакше кажучи, наші вояки мають здавати росіянам міста, до яких ті прориваються, неушкодженими…
Та годі про це. Amnesty International справді керується принципом балансу – але дуже своєрідного, такого, який охарактеризував французький філософ Філіп де Лара: “5 хвилин для Гітлера, 5 хвилин для єврея”. Тобто фюрер нацистів і в’язень-смертник Аушвіца поставлені на один щабель, у кожного з них є свої ґанджі та свої чесноти, треба їх поєднати і збалансувати.
Утім, як на мене, декларовані баланс і безсторонність у звіті Amnesty International дуже й дуже химерні, якщо не сказати більше. Це наочно засвідчила реакція генсека Amnesty International Агнес (Аньєс) Калламар у Twitter: “Українські та російські моби та тролі: всі вони сьогодні атакують розслідування Amnesty International. Це називається пропаганда війни, дезінформація. Це не послабить нашу неупередженість і не змінить фактів”. Агов, невже ж російські тролі (хто не знає, це сленгова назва Інтернет-провокатора, найчастіше платного) дружно стали на захист ЗСУ? Це навіть не смішно… І друге: російсько-імперські покидьки в Інтернеті пропагують війну – злочинну, загарбницьку, з використанням інструментів геноциду, тут ніхто з притомних людей сперечатися не стане. А яку це війну пропагують українці? Визвольну, оборонну, справедливу. Виявляється, це теж злочин із погляду Amnesty International? Чом тоді не засудити участь Великої Британії та Франції у Другій світовій війні? Тим більше, що Гітлер їм війну не оголошував – це вони оголосили йому війну 3 вересня 1939 року, тобто з суто формального погляду могли бути кваліфіковані як агресори? Іншими словами, з погляду Amnesty International будь-яка війна – це зло, чи не так? А що ж тоді робити з війнами за свободу, яких в історії було і нині є немало?
Ну, добре, генсек Amnesty International включила в число українських тролів Зеленського, Кулебу, Резнікова й інших. Геніально! А хто ж такі “моби”? Зазирнув у словники; найпоширеніше значення – це персонажі комп’ютерних ігор, якими керує “електронний розум”. Утім, є ще значення “натовп”, але чи саме воно використовувалося в даному контексті, чи українців прирівняли до маріонеток, які не мають власного розуму? І ще – чи не випадає з наукового дискурсу зрівняння підданих й адептів тоталітарної держави – і вільних громадян хоч і недосконалої, але демократичної країни?
Але ж тут маємо ще один, непомічений багатьма, казус. Генсек у своїй репліці заявила: ніщо “не змінить факти”. А хто ж здобув ті факти, якщо українське бюро Amnesty International заперечило свою участь у підготовці звіту? Так, у цьому звіті посилаються на неназваних мешканців Донецької, Миколаївської та Харківської областей, які наче постраждали від російських ударів через сусідство українських військовиків. Справді: якби з Миколаєва ЗСУ відступили, то рашисти не нищили би місто та городян ракетами та гарматами – вони б поставили там окупаційну адміністрацію, кинули у тюрми чи розстріляли б тисячі “неправильних” українців і рушили далі – на Одесу, яку, за логікою Amnesty International, теж слід було здати… Ще раз зазначу: такі настрої могли бути у частини жителів цих областей. Але хто ці настрої вловив і зафіксував, якщо українські правозахисники тут непричетні? Це має бути дуже потужна організація – така організація, яка для позначення чинної війни вживає звичний у російській пропаганді термін “конфлікт”…
“Зеркало недели”
В ЕС отреагировали на обстрелы россиянами Запорожской АЭС
МАГАТЭ должен получить доступ к станции, настаивает Верховный представитель ЕС по иностранным делам и политике безопасности Жозеп Боррель.
Верховный представитель ЕС по иностранным делам и политике безопасности Жозеп Боррель требует доступа МАГАТЭ на Запорожскую АЭС, где за последние два дня ситуация обострилась до критической. Об этом Боррель написал на своей странице в Twitter.
“ЕС осуждает военную деятельность России вокруг Запорожской АЭС. Это серьезное и безответственное нарушение правил ядерной безопасности и еще один пример пренебрежения Россией международными нормами. МАГАТЭ должно получить доступ (к АЭС, – ред.)”, – подчеркнул он.
Напомним, в течение 5 августа оккупанты дважды обстреляли АЭС. Второй раз три “прилета” зафиксированы прямо на площадке станции, возле одного из энергоблоков с ядерным реактором.
Впоследствии ситуация обострилась еще больше. В результате обстрелов был отключен от энергосистемы четвертый блок.
Россияне также ввезли неизвестный груз на Запорожскую АЭС, возможно минирование станции.
Ранее США требовали немедленно убрать ракетные установки и другое оружие из Запорожской АЭС. Поведение РФ на ЗАЭС нарушает международное гуманитарное право, запрещающее как нападения на АЭС, так и использование этих объектов как живого щита ради избежания вражеских атак или репрессий.
Само МАГАТЭ на днях выступило с заявлением, в котором заявляет, что оккупированная Запорожская атомная электростанция вышла из-под контроля.
Напомним также, что ранее против визита МАГАТЭ на ЗАЭС возражала украинская сторона, которая считает, что таким образом предпринимаются попытки легализовать присутствие россиян на станции.
В “Энергоатоме” настаивают, что МАГАТЭ находится под очень большим влиянием России.
Однако теперь глава Офиса президента Украины Андрей Ермак требует, чтобы эксперты Международного агентства по атомной энергии (МАГАТЭ) проинспектировали Запорожскую атомную электростанцию в Энергодаре
“Фокус”
Алексей Кущ Три главных вранья России. Как Путин пытается сорвать поставки западного оружия Украине
“Россия нащупала болевую точку, давление на которую вызывает фантомные боли у части общества и наших партнеров на Западе. Цель — сорвать поставки оружия в Украину. Есть только один способ, как этого избежать”. Мнение.
Поставки оружия и тестирование доверия западных партнеров иногда требует, казалось бы, несовместимого: прозрачности и военной секретности.
Россия уже нащупала с помощью своих ИПСО болевую точку, давление на которую вызывает фантомные боли у части общества и ряда наших партнеров на западе.
Цель – сорвать поставки оружия в Украину или максимально их замедлить на период летней военной кампании.
ИПСО, которые запускаются РФ делают акцент на:
“коррупции”: “украинцы могут продать западное оружие сирийцам”;
на “кумовстве” – “на оружейных схемах ставят своих людей”;
на неэффективности госаппарата: “украинцы не могут проконтролировать оборот оружия и современные западные образцы могут оказаться на теневом рынке”.
Что может противопоставить этому Украина?
Ведь не многие понимают, что оружие “с колес” уходит в армию и его явно недостаточно, чтобы им “спекулировать”, тем более, что оно предоставляется нам бесплатно и предмета коррупции быть не может.
Но освещать движение партий оружия в прямом эфире на ютубе – не лучшая идея. Даже для снятия сомнеий у кого-то.
А вот создание специализированной структуры в виде Агентства оборонных закупок при политической ответственности МОУ – вполне.
Это что-то вроде “Укрспецимпорта” по аналогии с Укрспецэкспортом.
Наше Агентство будет создано по стандартам управления НАТО: NSPA (NATO Support and Procurement Agency), в котором есть и антикоррупционные предохранители.
Агентство возглавит Денис Шарапов, заместитель Алексея Резникова, который имеет опыт работы в Укроборонпроме и Укроборонсервисе.
Шарапов недавно дал интервью LB.ua. Советую прочесть.
Там есть и информация о его взаимоотношениях с Андреем Ермаком, в том числе Шарапов рассказывает, что пришел в оборонку задолго до назначения Ермака главой ОПУ.
(Оновлено 14:00)
“Деловая столица”
Юрий Вишневский После трагедии в Еленовке. Что должна говорить власть о наших пленных
Нельзя давать народу какие-либо обещания, основываясь на обещаниях Кремля. Кремль специально кинет, чтобы насладиться твоим провалом
Трагедия в оккупированной Еленовке, где россияне 29 июля убили более 50 и ранили более 70 наших военнопленных, стала тяжелым ударом для нашего общества. Всем нам очень больно. И это, можно не сомневаться, тоже было целью подлого удара врага. Сейчас, назло врагу, мы обязаны извлечь уроки из этой трагедии.
Россия всегда выберет самый подлый вариант
Прежде всего, мы должны избавиться от инфантилизма. В войне с Россией инфантилизм — это безосновательные надежды на то, что враг будет придерживаться каких-то правил и оглядываться на мировое общественное мнение.
Необходимо осознать, что Россия всегда выберет самый подлый вариант. И сделает она так именно потому, что рассчитывает на наш инфантилизм. Путин использует наши безосновательные надежды для того, чтобы обернуть их против нас.
В первую очередь это касается нашей власти. Кремль разыграл максимально отвратительный сценарий. Сначала он обнадежил наших представителей на переговорах, которые проходили при посредничестве ООН и МККК (Международного комитета Красного креста), что если защитники “Азовстали” сдадутся в плен, то с ними будут обращаться надлежащим образом, согласно международным конвенциям. Эти надежды проявились в заявлении Владимира Зеленского, которое он сделал, общаясь с журналистами 6 июня. Он выразил убеждение, что российской стороне невыгодно применять пытки к пленным с “Азовстали”, потому что они — “публичные пленные”, за состоянием которых следит мировое сообщество.
Однако эти надежды не оправдались. Многие наши герои были подвергнуты пыткам, а затем убиты. В международном волонтерском сообществе InformNapalm заявили, что Россия в Еленовке могла применить термобарическое оружие — военнопленных “азовцев” сожгли во сне. И все это было заранее спланировано и организовано, о чем рассказал сайт Lb.ua, ссылаясь на свои источники в разведке и правоохранительных структурах.
“Оккупанты перевели наших военных с мест пребывания в неустроенные не просто бараки, а цеха, где раньше никогда не содержались люди. Более того, в них перевели не всех военных, а выборочно — самых опытных, что подтверждает наша разведка. Именно там потом умышленно был устроен теракт с подрывом. В частности, чтобы скрыть факты пыток над военнопленными. На полученных спутниковых снимках есть четкая фиксация заранее подготовленных массовых могил еще до теракта”, — рассказал один из собеседников издания.
И в завершение этого жуткого сценария Кремль получил в Украине всплеск недоверия к власти. Многие пользователи соцсетей вспомнили Зеленскому его слова о том, что пыток не будет, как и его слова об “эвакуации”. Действительно, в ночь на 18 мая Зеленский сообщил в видеообращении к народу, что он обсудил с президентом Франции “эвакуацию наших героев с “Азовстали”. Эвакуационная миссия продолжается, ее курируют наши военные и разведчики, привлечены наиболее влиятельные международные посредники”.
Если называть вещи своими именами, то власть повела себя инфантильно. Она побоялась сказать народу правду — защитники “Азовстали” получили приказ сдаться в плен. Рассказами об “эвакуации” власть создала у народа иллюзию, что ничего особенно страшного не произошло. И теперь, когда эта иллюзия специально разрушена россиянами самым жестоким способом, это подрезало доверие народа к власти.
Поэтому первый урок должна извлечь власть. Ни на каких переговорах нельзя доверять России. И тем более нельзя давать народу какие-либо обещания, основываясь на обещаниях Кремля. Кремль специально кинет, чтобы насладиться твоим провалом. Единственный выход — с самого начала честно говорить народу о самых худших ожиданиях.
Россия всегда переводит стрелки на других
Но инфантилизм — это не только о власти, но и о народе. Трагедия в Еленовке вызвала у нас праведный гнев. Поэтому России очень выгодно канализировать этот гнев на кого-то другого. Инфантилизм — попадаться в эту ловушку и играть роль по кремлевскому сценарию.
Свой гнев мы должны направлять исключительно на врага. Об этом после гибели плененных побратимов очень четко заявил и.о. командира полка “Азов” майор Никита Надточий. Он призвал людей в разных странах свободного мира выходить на митинги и акции с просьбами и требованиями предоставить Украине все необходимое оружие, включая высокоточные дальнобойные системы, чтобы Украина могла на поле боя остановить страну-террориста — Россию. Майор обратился к диаспорянам и всем небезразличным людям: “Теперь нужна ваша активность, чтобы все города свободного мира видели, что Украина нуждается в большей консолидации и поддержке, а страна-террорист РФ должна быть изолирована и лишена возможностей получать сверхприбыли с продажи энергоносителей”.
Что в это время делает наш мудрый народ? Он направил свой гнев на МККК и ООН, которые, дескать, обманули со своими гарантиями.
В реальности нет никакого документа, в котором МККК и ООН давали бы какие-то гарантии. Если бы такой документ был, то наверное, он бы уже был обнародован. Тем не менее, “вина” международных посредников живо обсуждается в медиа и соцсетях, словно это главный момент во всей этой трагической истории.
Началось все с совместного заявления ВСУ, СБУ, ГУР МО и омбудсмена 29 июля, которое было принято после совещания у Зеленского. В заявлении говорится, что “формат эвакуации предусматривал установление режима тишины и сдачи украинских военных в плен с последующим обменом под гарантии ООН и МККК”. Также констатируется, что “ключевым условием избранного формата было обязательство российской стороны перед международными организациями насчет сохранения жизни и здоровья украинских защитников. Данная гарантия была цинично нарушена”. Поэтому авторы заявления потребовали “от ООН и МККК, выступавших гарантами жизни и здоровья украинских военнопленных, немедленно отреагировать на террористический акт, совершенный РФ”.
“Поддерживаю это заявление. Теперь гаранты должны реагировать. Должны защитить жизнь сотен украинских военнопленных”, — заявил Зеленский.
На это требование отреагировал МККК. “Мы не гарантировали безопасность военнопленных, оказавшихся в руках врага, потому что это не в наших силах. Мы заранее разъяснили это сторонам. Стороны конфликта обязаны обеспечить защиту военнопленных…” — говорится в разъяснении, которое появилось на сайте МККК 3 августа.
И общество, исполненное праведным гневом, принялось изливать этот гнев на МККК. Спору нет, это одна из самых бесполезных организаций, однако нет никакого смысла перекладывать на нее вину за чудовищное военное преступление России. Именно Россия в этом и заинтересована.
Мы должны все время помнить о наших пленных
Есть еще третий урок, тоже для общества. Быть взрослыми — это значит ставить интересы наших пленных и нашей победы выше своего гнева.
Инфантилизм порождает лозунги типа “Не брать россиян в плен”, “Не оставлять никого в живых”, “Для нас теперь никакие конвенции не писаны”. Это тоже использует враг — чтобы запугать свое пушечное мясо, чтобы оно боялось сдаваться в плен нашим войскам.
Нам нужен обменный фонд. Поэтому нам нужны российские пленные. Также нам нужна победа, а для этого нам нужна западная поддержка. Десятки стран нас поддерживают именно потому, что мы — люди. А люди соблюдают международные конвенции.
Враг очень хочет, чтобы мы потеряли международную поддержку, для этого ему нужны доказательства нарушения конвенций с нашей стороны. Он уже бросил в бой свои “консервы” типа Amnesty International. И для нас сейчас очень важно не подыграть ему в этом сценарии.
Быть взрослым — это еще и всегда играть в свой сценарий, а не попадаться в чужие ловушки. Чтобы победить, мы обязаны избавиться от инфантилизма — и власть, и общество.
“Апостроф”
Денис Захаров Код Шредера: які сигнали Путін передає Заходу
Кремль робить спроби через своїх політичних “шісток” показати свою готовність до домовленостей
Колишній очільник Німеччини Герхард Шредер “порадував” світ заявою, що російський диктатор Володимир Путін буцімто готовий до переговорів з Україною і обидві держави мають піти на поступки. Чому Шредер, який останнім часом майже не з’являвся у медіа-просторі, вирішив виступити “посланцем його кремлівського величності” саме зараз, читайте в матеріалі “Апострофа”.
З привітом від росфюрера
Відомий своєю дружбою з Путіним та багаторічною роботою в “Роснєфті”, Герхард Шредер полетів до Москви майже два тижні тому, 25 липня, заявивши, що проводить там “відпустку”. Насправді ж тоді було зрозуміло, що колишній канцлер зібрався в поїздку до столиці російського райху на виклик Путіна, з яким, схоже, мав ґрунтовну розмову. Повернувшись до Німеччини, ексканцлер організував інтерв’ю каналу RTL/ntv та журналу Stern, щоб викласти нинішню позицію Кремля співвітчизникам.
Пропозиції російського диктатора, озвучені через його німецьку “прокладку”, можна поділити на кілька частин. По-перше, йдеться про тезу щодо переговорів з одночасним припиненням вогню. “Хороша новина полягає в тому, що Кремль хоче рішення шляхом переговорів”, — заявив Шрьодер, назвавши успіхом нещодавню угоду про зерно і припустивши, що вона, “можливо, може бути поступово розширена до припинення вогню”.
По-друге, йдеться про відмову України від намірів стати членом НАТО за “австрійським принципом” (“фінський принцип”, яким раніше завжди прикривався Кремль, як відомо, перестав бути релевантним).
По-третє – це відмова України від планів відвоювати Крим. “Уявлення про те, що президент України Зеленський поверне Крим військовим шляхом, є абсурдним”, — переконує Шредер, просторікуючи про вирішення проблеми “у наступному поколінні”.
Нарешті, по-четверте щодо Донбасу та інших окупованих територій Україні “доведеться знайти рішення, засноване на швейцарській кантональній моделі”, тобто йдеться про конфедерацію-мрію кума Путіна Віктора Медведчука.
На слова Шредера досить оперативно відреагували в Україні. Так, Володимир Зеленський у своєму зверненні сказав, що окупанти “активують різних емісарів із тезами про те, що держава-терорист нібито хоче переговорів, але якби вона справді реально хотіла закінчення війни, то не стягувала б зараз резерви на український південь і не плодила б на українській території масові могили вбитих невинних людей. Та й огидно – коли колишні лідери вагомих держав із європейськими цінностями працюють на Росію, яка воює проти цих цінностей”.
“Димовою завісою” назвав цинічні пропозиції від Кремля міністр закордонних справ Дмитро Кулеба. На кого ж тоді розраховані заяви друга Путіна?
Кому “телеграфує” Путін?
Аналітик Фонду “Повернись живим” Марія Кучеренко звертає увагу на те, що “прагнення” Кремля до переговорів – але виключно на умовах ультиматуму – не стала великою новиною. При чому, Путіна цілком влаштує і сам процес, аби за допомогою своєї пропаганди демонструвати свою “миролюбність”.
“І саме тому першому судну дали пройти зерновим коридором”, – пише експерт.
За її словами, “нейтралітет за австрійською моделлю як альтернатива НАТО, про який говорить ексканцлер, є спробою диктувати умови Росії Україні, без купюр та обмовок. Що ж до “кантональної моделі” по питанню Донбасу, то це та ж сама федералізація, але іншими словами.
“Будь-хто сьогодні пропонує рамкові переговори, працює не на користь нашої країни. Як і будь-хто з тих, хто пропонує військовий нейтралітет у тому чи іншому його вигляді”, – додає експерт.
На думку директора Інституту світової політики Євгена Магди, Шредер – “шістка” Путіна, яка обрала таку роль достатньо давно і досить послідовна у своєму обслуговуванні російської влади. Як людина з соціал-демократичного середовища він вигідний Росії, адже це дозволяє плекати ілюзії про вихід на чинних есдеків – Шольца, Штайнмаєра – для обговорювання з ними якихось питань.
“Не думаю, що Росія всерйоз готова до переговорів, але це не виключає зондаж грунту, який має відбуватися постійно. Адже скільки б Москва цього не заперечувала, санкції впливають на неї достатньо сильно і вливатимуть надалі, тому через Шредера вона транслює переговорну позицію, і робить це достатньо нахабно”, – каже експерт “Апострофу”.
З ним погоджується аналітик Західного інституту в Познані Віктор Савінок. За його словами, Шредер озвучив тези, які були написані під диктовку Кремля. Фактично йдеться про добре відомі штампи, якими давно послуговується роспропаганда в тих чи інших наративах. Проте в меседжів Шредера є й важливе підгрунтя, а аме важке і повільне просування росіян, зростання кількості “відмовників” та великий потік трун у російські регіони, який поставив під загрозу мобілізаційну кампанію. До того ж, війна, вочевидь, триватиме довго – українці показали неготовність здавати свої території, а Кремль не готовий відступити і визнати поразку. Тому зараз там хотіли б почати переговори в кращій позиції.
“Заяви Шредера зараз – свідчення того, що Москва передає різними каналами, що хотіла б розпочати переговори зараз: поки їхня військова машина знаходиться у більш-менш прийнятному стані, до того як Україна відвоює певну частину території та буде говорити вже з іншої позиції, набагато сприятливішої для Києва. Сигнали, які передає таким чином Москва, розраховані не на українське керівництво чи суспільство, а в першу чергу на західну громадську думку”, – розповідає експерт “Апострофу”.
На поступки ніхто не піде
Євген Магда нагадує, що трохи більше місяця тому заступник міністра закордонних справ Росії Андрій Руденко заговорив про “визнання територіальних реалій”, тобто йшлося не лише про визнання Криму російським, а й про “ЛДНР” та визнання підконтрольними Росії частин Запорізької, Миколаївської та усієї Херсонської області. Водночас, зараз в українському офіційному дискурсі знову почала звучати теза про відновлення державного суверенітету в кордонах станом на 1991 рік. Тобто, усвідомлення небезпеки поступок в Києві існує.
Тобто, колишній канцлер, ласий до путінських грошей, дійсно націлений зовсім не на українське керівництво. Примітно, що ще навесні щодо Шредера було розпочато процедуру виключення з партії, але вона не вдалась, бо відповідне рішення не набрало необхідної більшості голосів. Це свідчить про те, що серед есдеків є люди, які поділяють обстоювані ексканцлером позиції. Саме до них, мабуть, були спрямовані меседжі Шредера про “хорошу Росію” та “погану Україну”, яка хоче, щоб війна продовжувалась. До речі, в цьому контексті варто згадати й інший інформаційний вкид, який стався 4 серпня: правозахисна організація Amnesty International заявила, що українські військові, які стримують російську навалу, мовляв, наражають на небезпеку цивільне населення, створюючи бази і розміщуючи озброєння в школах і лікарнях. Іншими словами, правозахисники, чия політична орієнтація протягом останніх років часто викликала чимало питань, такими заявами намагаються схилити Київ до припинення опору. І в цьому велика схожість їх тез з заявами Шредера.
“Саме на протиставленні засновані меседжі ексканцлера, якими він спробує пограти з пацифістськими середовищами в СДПН, які переконані, що мир можливий, коли зброя замовчить, та з прагматиками з тої ж партії, які переконані, що економічні інтереси Німеччини – передусім. Проте Шредер спробує пограти такими наративами і з частиною християнських демократів, апелюватиме частково і до праворадикалів з “Альтернативи для Німеччини”, бо там наратив дуже схожий”, – додає Віктор Савінок.
Утім, частина есдеків, сприйнятлива до слів Шредера, все-таки недостатньо впливова: певні рішення вони можуть блокувати, але СДПН як член урядової коаліції має йти на компроміси перед союзниками, тому “зради” від урядових кіл Німеччини чекати не варто.
“Як “зелені”, так і вільні демократи мають стійку проукраїнську позицію, в тому числі і щодо постачання важкої зброї Україні. До того ж атлантисти та консерватори у середовищі СДПН погоджуються з тим, що слухати Шрьодера дорівнює слухати Путіна, і потрібно ревізувати спадщину ексканцлера, який привів Німеччину до енергозалежності від Росії, за що зараз німецька економіка розплачується втратами і нестабільністю на енергетичному ринку”, – додає експерт.
РБК-Украина
Олег Жданов На конец августа России нужно перемирие, хотя бы временное
Россияне массово перебрасывают силы на южное направление. Поначалу эта операция выглядела, как укрепление рубежей в ответ на подготовку ВСУ к освобождению Херсона. Однако количество привлеченных войск и их состав говорит о том, что противник готовится к наступлению. Что происходит и к чему готовиться – РБК-Украина объяснил военный эксперт, полковник запаса Олег Жданов.
Россияне попытаются провести наступательную операцию, скорее всего на криворожском направлении. Но не в сторону Кривого Рога, а в сторону Вознесенска, чтобы Николаев оказался в оперативном окружении, а потом уже – выход на Приднестровье. Это стратегический замысел.
Вполне вероятно, что направление главного удара будет одно, а остальные – отвлекающие. Судя по тому, как они собирают войска, безусловно, южнобугское направление будет главным. Там они собрали самое большое количество войск, сосредоточили самые боеспособные части. Все российские воздушно-десантные войска, которые есть на территории Украины, все собраны там. А это сугубо наступательные силы, десантник не может сидеть в окопах и обороняться как пехота. Он или наступает или удерживает захваченный объект.
Одновременно можно ожидать наступательные действия на Донбассе. Сейчас они, кстати, очень сильно штурмуют Пески, пытаясь там создать плацдарм для наступательной операции. Чтобы захватить Пески и Авдеевку, и вклиниться в нашу оборону.
Также харьковское направление – там они сосредоточили немного резервов, и будут пытаться там тоже перейти в наступление. На Харьков они планируют идти с двух сторон: из Балаклеи – то есть они разворачивают на 180 градусов свою группировку возле Изюма, по крайне мере так говорит британская разведка, хотя я как военный человек очень сомневаюсь, что они откажутся от наступления на Славянск и повернут на Харьков. Если только Путин не приказал, там же командует он, а не военные.
Вот на этих трех направлениях: Харьков, Донецк и криворожское (южнобугское) – у них будут попытки создать массированное наступление. Для того чтобы, возможно, захватить еще территории и потом сесть за стол переговоров. Когда наступление выдохнется они будут срочно предлагать нам переговорный процесс.
Как нас принудить к переговорам? Только массированной наступательной операцией. Сил у них не достаточно, потому они пытаются создать иллюзию наступательной угрозы, попытаются ее частично реализовать и при этом будут предлагать нам переговорный процесс. На конец августа России нужно прекращение огня, хотя бы временное. Для того чтобы провести “референдумы”. Пока идут активные боевые действия референдум нельзя легализировать, даже на территории Российской Федерации.
На херсонском направлении мы в принципе начали наступательные действия и освободили там много населенных пунктов, понемногу начали продвигаться вперед. Но Россия решила провести встречный удар. Потому пока наши планы откладываются. Сначала нам нужно будет отбить этот удар, а уже потом по результатам мы посмотрим: или перейдем к глухой обороне и позиционным боям, если наши войска вымотаются, или, если у нас останутся резервы, то вполне вероятно, что перейдем в контрнаступление.
Россияне сейчас перекидывают войска между фронтами. На Херсонщину зашли войска с запорожского направления и частично из Бердянска и Крыма, а на запорожское направление передвинулись войска с донецкого. Они могут проводить такое перемещение войск за счет того, что у них было преимущество в количестве на каждом из направлений. То есть, если на Донетчине у них было семь-восемь к одному, то сегодня они могут оставить там два-три к одному. Это позволяет перебросить часть войск на другие направления.
Войска, которые едут непосредственно из России, мы пытаемся уничтожать. Недавно “хаймарсы” разбили эшелон, который ехал из Крыма. Это были свежие войска, они приехали из РФ через Керченский мост. Мы их разгромили. А зашли на эти направления те подразделения, которые в Украине уже воюют и имеют потери, они не на 100% укомплектованы. Свежие войска мы пытаемся не допустить.
Как я понимаю, Генеральный штаб перережет логистику российских войск, как только они закончат их переброску на правый берег Днепра. Дальше пойдет огневой контроль всех переправ, которые они там обустроили. Таким образом, обескровливая российскую группировку, мы будем влиять на их боеспособность на переднем крае. В итоге они могут сами оказаться в окружении, если не будет хватать боеприпасов и топлива. Наша главная цель и преимущество будет в том, чтобы лишить их поставок.
Эту операцию они смогут вести около недели. Вряд ли они начнут 5 августа, как объявляли раньше, уже прозвучали даты 6-8 августа. То есть они еще колеблются: наступать или садиться в глухую оборону. Возможно военные пытаются убедить политиков, что для наступления этих сил очень недостаточно.
Если политика все же победит и они пойдут в наступление, то всего, что они собрали, хватит где-то на неделю боев. А если еще и нарушить им снабжение, то может даже и меньше. 22 тысячи – это не группировка, это усиленный армейский корпус. Он может сделать одну операцию до 100 километров по обычным нормативам, а если учесть потери, то даже и меньше.
Для того чтобы сломать планы противника, нам нужно только оружие в необходимом количестве. Те виды оружия, которые нам нужны, мы все уже получаем, но очень мало в сравнении с тем, что нам необходимо. Нам нужно, чтобы один раз завезли очень много, чтобы мы могли формировать бригады уже на современном вооружении и полностью их использовать на поле боя.
А так они дают в час по чайной ложке, мы вынуждены все это бросать на “передок”, потому что других поставок и запасов у нас уже нет. И пока приходит следующая партия, эта уже используется. Мы не можем одновременно усилить наш фронт, приходится это делать постепенно – в этом главная проблема поставок от западных партнеров.
Того, что у нас есть, вполне хватает на оборонную операцию, но о контрнаступлении очень тяжело говорить в таких условиях. Или нужно так разгромить врага, чтобы он фактически был небоеспособен, тогда и такими силами мы можем постепенно его вытеснять и освобождать нашу территорию. Или мы останавливаем его продвижение и переходим к позиционной обороне.
(Оновлено 11:00)
“Украинская правда”
Михаил Дубинянский Слабое звено
Что может считаться главной украинской слабостью в войне с Россией? Нехватка артиллерии? Нехватка боевой авиации? Нехватка средств ПВО? Пожалуй, все-таки нет. С точки зрения кремлевского режима, наше наиболее уязвимое место следует искать за пределами Украины.
Украинские оборонные возможности зависят от западной поддержки – военной и финансовой. А твердость демократических западных правительств зависит от общественного мнения. В представлении Москвы это и есть самое слабое звено нашей обороны. Достаточно убедить западного обывателя, что он не должен чем-то жертвовать ради Украины, и дело сделано.
Именно такую рецептуру имел крупнейший западный проигрыш времен холодной войны – уход из Южного Вьетнама. Многолетнее противостояние было проиграно не в индокитайских джунглях, а в головах простых американцев.
Тех самых обывателей, которые в середине 1960-х горячо одобряли защиту Республики Вьетнам от коммунистической агрессии, а к началу 1970-х изменили свое мнение на противоположное. Американская армия не потерпела военного поражения, но бросила союзника на произвол судьбы, подчинившись воле гражданского населения США.
По сути, успех коммунистов во Вьетнаме предопределили три месседжа, внедренных в массовое сознание. Три месседжа, не потерявших своей актуальности и сегодня. Три месседжа, которые в Кремле желали бы воскресить и скормить современной западной аудитории.
Месседж первый: “Эту войну невозможно выиграть”.
Кремлевская военная машина не является непобедимой. Но Москву вполне устроит не реальная мощь, а симулякр: иллюзия российской непобедимости, навязанная западному обществу.
Переломным моментом Вьетнамской войны считается Тетское наступление 1968-го, когда коммунисты нарушили традиционное перемирие по случаю вьетнамского Нового года и неожиданно атаковали противника по всему Южному Вьетнаму.
В военном отношении эта операция завершилась полным разгромом нападавших. Все атаки коммунистов были отбиты; их потери – около 45000 убитыми – оказались самыми тяжелыми с начала войны; подпольный Вьетконг был совершенно обескровлен, и в дальнейшем Ханою пришлось замещать его регулярными подразделениями северовьетнамской армии.
Тем не менее провалившееся наступление имело мощный психологический эффект: оно подорвало веру рядовых американцев в возможность победы. Хотя фактически коммунисты проигрывали войну, у заокеанской аудитории сложилось противоположное впечатление.
Современная Россия дорожит собственным пушечным мясом не больше, чем коммунистический Вьетнам 1960-х. Даже истощив свои ресурсы, Москва будет готова блефовать, наносить чисто демонстративные удары по Украине и предпринимать самоубийственные акции, не имеющие реального военного значения. С одной-единственной целью: убедить западный мир, будто победа Киева в большой войне невозможна.
Месседж второй: “Союзная страна не заслуживает поддержки”.
Имидж РФ на Западе безнадежно погублен и не подлежит восстановлению. Но для России важнее не собственная реабилитация, а дискредитация Украины.
Большинство американцев, выступавших за уход из Вьетнама, не сочувствовали северовьетнамскому режиму: но они убедили себя, что союзное южновьетнамское государство не лучше коммунистов.
В конце 1960-х много говорилось о коррупции в Сайгоне, об антидемократических методах сайгонского правительства, о жестокости южновьетнамских силовиков. Все перечисленное заслонило тот очевидный факт, что Южный Вьетнам подвергался агрессии с севера и должен был защищаться.
Бесценным подарком для коммунистической пропаганды стало знаменитое фото “Казнь в Сайгоне”, запечатлевшее расстрел пленного шефом южновьетнамской полиции. Впоследствии выяснилось, что казненный мужчина был террористом Вьетконга, убившим семью полицейского с малолетними детьми, но это уже ничего не изменило. В американском массовом сознании утвердилось мнение, будто обе воюющие стороны стоят друг друга.
Сегодня Россия пытается спровоцировать Украину на симметричную жестокость, и кое-кто из нас уверен, что агрессия РФ развязывает украинцам руки. Но в действительности статус жертвы не дает карт-бланша на любые методы ведения войны. Наоборот: чем более жестокими и нецивилизованными будут выглядеть обороняющиеся украинцы, тем с большей вероятностью западный обыватель приравняет жертву агрессии к агрессору.
Месседж третий: “Это чужая война, в которую не нужно вмешиваться”.
Москва не может рассчитывать на поддержку своих действий западной публикой. Но прямая поддержка Кремлю и не нужна: ему будет достаточно, если Запад просто отступит в сторону.
Американское общество, отказавшее союзному Южному Вьетнаму в военной помощи, не испытывало угрызений совести. И не только потому, что этот шаг был замаскирован под “мирное соглашение”, которое коммунисты не собирались выполнять.
Не менее привлекательно выглядел тезис о том, что судьбу Вьетнама должны решать сами вьетнамцы. Мол, у далекого региона своя специфика; там все слишком сложно, запутанно и непонятно; а потому вмешательство во вьетнамские дела стало ошибкой Вашингтона.
Но при всей мнимой логичности этот тезис был фальшив и лицемерен. Вооруженная агрессия остается агрессией в любой точке планеты – и тот, кто отказывает в поддержке жертве агрессора, фактически становится его соучастником.
Нынешний Запад не воюет в Украине напрямую, и современной европейской молодежи не грозит отправка на Донбасс. Однако тяжелая зима без российского газа может показаться избалованному обывателю 2020-х не меньшим испытанием, чем военный призыв – обывателю 1960-х.
А прокремлевские пропагандисты уже продвигают тезис о том, что у постсоветского пространства своя специфика; что там все чересчур сложно и непонятно; что Украина слишком далеко; и что украинцы с россиянами должны сами разбираться между собой.
К счастью, исторические параллели не бывают точными, и Киев двадцатых – отнюдь не Сайгон шестидесятых. Помимо прочего, украинское преимущество перед Республикой Вьетнам заключается и в том, что у нас есть возможность извлечь уроки из негативного южновьетнамского опыта. Мы можем выстраивать собственную стратегию с учетом чужих ошибок, допущенных в прошлом веке.
Украинцам нужно не просто побеждать: необходимы такие победы, которые можно продать западному общественному мнению как иллюстрацию российской уязвимости и нашей способности выиграть войну.
Украинцам мало бороться за правое дело: необходимо оставаться достаточно цивилизованными и демократичными, чтобы наше дело выглядело правым в глазах добропорядочной западной публики.
Наконец, украинцам недостаточно быть храбрыми и стойкими: необходимо быть близкими и понятными. Максимально близкими и понятными тому самому западному обывателю, которого в Кремле считают слабейшим звеном украинской обороны.
(Оновлено 11:00)
“Уніан”
Василий Рыбников Почему Россия должна по праву присоединить к себе Тайвань
Карательный авианалет старой фашистки Пелоси на исконно русский Тайбэй отозвался дружным стоном по всей Руси. На протяжении нескольких томительных часов православная общественность с нетерпением ожидала момента, когда Вяликий Пякин засадит кровавой ястребихе Пентагона “ракетой в бок”, заранее смакуя шуточки Марии Захаровой про Петрова и Боширова за штурвалом самолета Нэнси Пелоси и “дым сигарет с ментолом”, который от него потом останется, – но вместо этого стала изумленным свидетелем того, как уныло сдувается на глазах вяличайший союзник России, на который было столько надежд на черный день, – непобедимый и легендарный Китай.
К счастью, разочарование длилось недолго: тайваньский прецедент убедительно доказал русским людям, что на сегодняшний день в мире осталась лишь одна супердержава – Россия; Китай лох. Между тем, страдающий от гнета националистов Тайвань по-прежнему ждет своего освободителя. Этим освободителем, конечно же, будет Россия, и вот почему.
- Китай в глубине души является латентно-русофобской страной. Утереть нос несостоявшемуся Пякину – дело чести для русских витязей. “Пошли разговоры, что после начального этапа спецоперации (в Украине) мы “просели” в глазах китайцев, – мстительно припоминает обиды китайским нацистам знаменитый ополченец Ходаковский, – их мнение, что мы великая военная держава, было поколеблено… Старушка Пелоси всё уравняла. Если этот гордиев узел слишком сильно затягивается, Россия может достать меч и нанести удар. Это будет решением вопроса по-русски”. Пора показать китайцам, как надо проводить денацификацию Желтороссии. Где был Китай, когда Тайвань домбил Бомбас? То-то и оно.
- Россия освободила Тайвань от коричневой чумы.
- Тайвань – исконно русская земля. Тайвань придумала Крупская назло Ленину, который слишком уж носился со своей Украиной. В Тайбэе Сталин крестил Юрия Гагарина и Зою Космодемьянскую. Хрущев вырастил в Тайване шнурок для ботинка, которым грозил мировой буржуазии с трибуны ООН. Брежнев поднимал тайваньскую целину и заработал грыжу. Весь Тайвань полит кровью русских воинов. Тайваньский язык – диалект русского, тайваньский борщ – русское блюдо: ну какой, к черту, у тайваньцев может быть борщ?!
- Украина накачала Тайвань оружием и развернула на нем сеть биолабораторий. Пользуясь православными корнями тайваньцев, украинцы использовали их для разведения птиц и комаров, способных нести ядерные заряды и генетическое оружие, направленное против русских. Известен случай, когда.
- Этой ночью Дмитрий Медведев написал статью в “Вконтакте” про Тайвань, в которой глубоко научными и неопровержимыми фактами доказал, что до развала Советского Союза 62,5% населения Тайваня составляли славяне; Тайвань – это бывшие русские территории, например, города Восьмипалатинск, Десятигорск, даже так называемая столица этого несостоявшегося государства город Гонконг-на-Дону до 2023 года назывался Вяликий Путинск. К сожалению, под утро страницу Дмитрия Медведева опять взломали, а он, как назло, залил водкой клавиатуру и не смог взять Тайвань штурмом лично, потому что потерял трусы. Как бы там ни было, драгоценный статус исчез. Впоследствии Медведев не смог воспроизвести его и даже вспомнить, про что там было. В то же время, к вечеру Дмитрий обещал восстановить форму и написать еще одну научную статью.
- Верховный Суд России признал Тайвань террористической организацией и объявил его в международный розыск.
- Коллективный Тайвань на протяжении многих веков пытался расколоть Россию и теперь готовит оттуда нападение на Беларусь. И если за шесть часов до операции Россия не нанесет превентивный удар, то Лукашенко покажет такую карту, до которой Китаю еще расти и расти.
- После Тайваня Россия должна будет освободить и Китай от коричневой чумы. Уже хотя бы потому, что победоносная спецоперация России в Украине показала, что с Китаем, во всяком случае, воевать будет значительно легче.
(Оновлено 8:00)
Мурлокотан Паштетофф-сосискин
Так, найбільш активною зоною ведення бойових дій зараз залишається Східна операційна зона. Це єдиний оперативний напрямок, де противник намагається поки що вести активні наступальні дії значного масштабу…
На інших напрямках та в операційних зонах війська противника, або вже в обороні, або “повільно” до неї переходять, все ж-таки намагаючись контр-атакувати або наполегливо готуюця до чергової “вспышки” своєї наступальної активності…
Отже, головними напрямками ворожого наступу в Східній операційній зоні на сьогоднішній момент є… Сіверськ – Слов’янськ, Бахмут – Краматорськ та західні, північно-західні околиці Донецька – Покровськ…
Тож, спочатку розберемось що воно таке, що так борзо і вперто продовжує таранити українську оборону на Сході, намагаючись за будь-яку ціну просунутись якомога західніше умовної лінії Сіверськ – Бахмут – Мар’янка… навіть після того, як війська російського Східного ВО масовано знялись звідси та поїхали “в отпуск, на юга”…
Все це, у російських штабах називається “оперативная группировка войск Восток” (загальна протяжність зони відповідальності по лінії фронту – приблизно 245-250 км). На сьогоднішній день, після убуття з її складу військ Східного ВО, вона нараховує приблизно 17-18 БТГр зі складу 41-ї ЗВА Центрального ВО зс рф, 8-ї ЗВА Південого ВО та 1-ї гв.ТА Західного ВО + головні сили так званих 1-го та 2-го АК “народної полюції днр\лнр”, а також до 4-х БТГр різноманітних російських чвк (вагнер, ліга, редут і т.д.).
Загальне керівництво бойовими діями на цих напрямках забезпечує штаб та органи управління 8-ї ЗВА Південого ВО (приблизне місце розташування КП – район Петрівка – Роздольне – Староласпа – Біла Кам’янка).
Усе МТЗ цього угрупування військ здійснюється централізовано через систему пунктів постачання та обслуговування, як дивізійного, так й бригадно-батальоного рівня, розгорнутої силами 105-ї та 106-ї обр МТЗ Центрального ВО (ТПУ – південна та східна околиці Луганська).
Треба зразу сказати, що це угрупування, на сьогоднішній день, являє собою справжню “солянку” різноманітних (за рівнем боєздатності та чисельністю) тактичних “юнітів” такої ж різної етімології – від наловлених “бомбаських мобіків” зі складу “мобілізаційного резерву 1-го та 2-го АК” до схибнутих на вбивствах та катуваннях “їдейних” професійних найманців з російських чвк ( а посередині десь – кадрові російські війська). Таке собі, патентоване та легалізоване стадо “блатных и нищих”…
Звісно, що для того, аби керувати цією шоблою, та й ще так, щоб воно діяло ціляспрямовано, узгоджено та бодай якось ефективно… треба мати відповідну систему бойового управління, а також керівників різного рівня із майже залізними нервами та відповідним хистом…
Тому, сама система бойового управління, вибудована росіянами на цих напрямках, повністю відповідає “характерним ознакам” цього угрупування…
На Сіверсько-Слов’янському напрямку, вздовж Сіверського Донця та прилеглих територій наступає тактичне угрупування під “загальним керівництвом” штабу 150-ї “експерементальної” мсд 8-ї ЗВА (р-н с. Гірське), на Бахмутсько- Краматорському напрямку – угрупування, яким рулить “штаб 2-го АК” (р-н с. Лопаскине, є відомості про його переміщення ближче, у бік лінії фронту), а від Донецька на Покровськ – рвуться основні сили “1-го АК…”(польовий КП розгорнутий на східній окраїні Макіївки, по дорозі на Колосникове) Усе ясно, зрозуміло та аргументовано… Які війська – такі й штаби, що ними керують…
У справедливості цієї думки можливо пересвідчитись ще у більшій мірі, якщо більш уважно придивитися до того… що саме наступає по вказаних напрямках і як воно це робить…
В напрямку на Сіверськ наступає, мабуть, єдине у складі цього стада більш-меньш російське тактичне угрупування, основу якого складають до 5-и БТГр-и та ТГр-и зі складу 55-ї мсбр 41-ї ЗВА ЦВО, 24-ї обр СпП ЦВО, а також до 1-2 танкових БТГр зі складу 68-го тп (150-ї мсд 8-ї ЗВА) та 80-го тп (90-х тд ЦВО). Посилює все це угрупування – до 3-х батальонів зі складу 2-ї, 4-ї мсбр 2-го АК та 7-ї мсбр 1-го АК. Крім того, до переіодичної участі у спробах прорватися “на Сіверськ” російське командування залучає 114-й “батальон Територіальної оборони 2-го АК” та принаймні 1 БТГр російської чвк “вагнер”.
На найбільш важливому, Бахмутсько – Краматорському напрямку діє тактичне угрупування, яке у равній мірі складається, як власне з російських кадрових підрозділів, так й з їхніх дресованих АбізЯноК з Луганди… А саме – до 4-х БТгр 31-ї одшбр та 102-го мсп (так, той самої 150-ї мсд 8-ї ЗВА), до 1-2-х танкових БТГр зі складу 68-го тп 47-ї тд 1-ї гв. ТА ЗВО. Все це достатньо суттєво розбавлено 3-4-а БТГр зі складу 4-ї мсбр та 6-го “казачьего” мсп 2-го АК з Луганди + 4 “стрілецьких батальона” лугандійских “мобіків.
Слід також підкреслити, що окрім штатних арт-ТГр цих частин та з’єднань, на цьому ж та сусідньому напрямку розгорнуті та активно діють ще принаймні 2-3 арт-ТГр зі складу 147-го сап 2-ї гв. Таманської мсд 1-ї гв. ТА ЗВО.
Окрім того, тактична группа “Семігір’я” – до 3-х БТГр зі складу 5-ї мсбр, 2-й отбн “Дизель” 1-го АК та принаймні 2-х БТГр чвк “вагнер” (ліга), що рветься на Кодему…
У резерві Бахмутсько – Краматорської групи військ противника, в районі Золотого – виведено “на відновлення” ще з часів боїв за Попасну та північніше її, до 2-х БТГр 61-ї обр МП
І нарешті, в районі західних та північно-західних околиць Донецька, прости господи, наступає “цвіт, краса та гордість” усього Домбабвійського війська – тактична группа “Донецк”…
На скільки я розумію, “домбабвійські воєнні” з так званого “1-го АК народної поЛЮції Домбабви” таки випросили собі у кремлівських вояк окремий напрямок та привелігійований “автономно-самостійний” статус такого собі “союзного війська”. Тобто від Мар’їнки до Горловки, включаючи Пески та Авдіївку, діють виключно домбабвійські воєнИ… Хоча, звісно, їх так чи інакше “підстраховують”, в районі Горловки БТГр-и – 336-ї обр МП, а в районі південіше Мар’їнки – до 2-ї БТГр 103-го мсп 150-ї мсд 8-ї ЗВА.
Тут зібралось справжне сепарське кодло… таке, знаєте, із “знаком якості Z” … чи то на лобі, чи то на сраці. Патентовані підари (як кажуть хлопці на фронті)… у самому поганому сенсі цього терміну.
До 8- 9-и БТГр зі складу 1-ї, 100-ї “рИЦпубліканської гвардії”, 15-ї “інтернаціональної” мсбр (насправді, 15-а омсбр – у розмірі десь на 1.5 БТГр), 9-го омсмп та 11-го “ім. Ходаковского” мсп, 1-го отбн “Сомалі”, “іменний мотострілецький батальон спеціального призначення” (бля, що це…?) пам’яті незабутнього МоторИлИ” та ціла розсипь інших якихось “незрозумілих” формувань штибу “1539-го отдельного батальона специального назначения имени Архангела Михаила мобилизационного резерва 1-го АК нм днр”… ну або якогось утаємниченого “батальону” під назвою “185-я часть”… ну і т.д. Особливо мене радують такі формування, як “1117-й резервный батальон добровольцев”, або “1919-й резервный танковый батальон им. Александра Невского”. Це ж виходить, що в них десь під 2 тисячі батальонів… не?
Насправді, це тактичне угрупування військ противника одномоментно здатне задіяти на 2-3-х ділянках фронту (наприклад – Мар’їнка, Пески та Авдіївка) для проведення перманентних, постійних атак та штурмових дій, що найбільше до 6-и більш-меньш боєздатних батальонів, залишаючи у резерві “на заміну чи підсилення” ще до 2-3-х…
Єдина їх перевага, це – здатність сконцентрувати на цьому напрямку значну кількість ствольної та реактивної артилерії. На сьогоднішній день, наша група ІС зафіксувала, принамні, 7 арт-ТГр противника, які діють на ділянці від Красногорівки да Мар’їнки. Більше того, протягом останніх 2-х днів фіксується підтягування командуванням військ противника на Бахмутський та Покровський напрямок ще як мінімум 2-х арт-ТГр через Кадіївку – Первомайськ та через Іловайськ на Донецьк…
Тепер…
про ситуацію на вище вказаних напрямках протягом останніх 3-х діб
На Сіверсько – Слов’янському напрямку, після позавчорашніх та вчорашніх невдалих спроб провести “активну розвідку” у бік Серебрянки та просунутись східніше Верхньокам’янського, противник сьодні вів активну повітряну розвідку та здійснював вогневе ураження наших передових позицій та цілей у їхньому найближчому тактичному тилу.
На Бахмутсько – Краматорському напрямку, противник протягом останніх 3-х діб принаймні на трьох ділянках намагався наступати. Ним були атаковані позиції наших військ в напрямку на Бахмутське та Яковлівку, також в районі Пкоровського він намагався прорватися знову до східних окраїн Бахмуту, й південіше міста – ним були атаковані позиції наших військ по напрямку Вершина та Зайцево (треба розуміти, аби вийти на с. Опитне, південіше Бахмуту). У всіх троьх випадках, середнедобове просування військ противника становили – 0 км…
В свою чергу, “домбабвийска навала” на Донецько – Покровському напрямку принесла противнику деякі здобутки. Противник північніше Авдіївки зумів просунутись на 1 км 200 метрів у бік Красногорівки, “зачепившись” передовими підрозділами за східну околицю цього села, а в районі відвалів Авдіївського коксохіма його просування становило до 700-800 метрів (там в тих відвалах можна воювати до скончання віків, я там колись був й бачив ці циклопичні “гори” власними очима).
В районі Піски… й досі їдуть жорсткі бої з перемінним успіхом… і там, кажуть, противнику вдалося просунутись та захопити залишки корівника… Але, чесно кажучи, обстановка там дуже інтенсивно міняється і в той, і в інший бік… тому, що саме зараз в Пісках робиться, я в повній мірі сказати не можу…
Тож, підсумуємо…
На мою, вкрай суб’єктивну думку, в районі Донецька ЗСУ мають справу з боку домбабвійського війська із так званим “ефектом відмінника”. Це коли, дитині, яку до цього вважали нездатною на якісь самостійні та зважені вчинки, в кінці кінців за примірну поведінку та “успіхі у навчанні” довіряють якусь більш відповідальну справу, ніж поїдання цукерок… І вона, “окрИлЬОна” цією довірою з боку дорослих, прагне “усе зробити як найліпше”… і у цьому своєму прагненні, в кінцевому рахунку “ломає (просирає) усі полімєри”…
Так й тут, уся ця домбабвійська шобла, яка нині прагне за будь-яку ціну “отбросить вражеские войска от окраин Донецка” і якій для цих “подвигів” російське командування з барського плеча виокремило свій власний операційний напрямок… цілком реально ризикує у цих своїх впертих атаках на підготовлену українську оборону спалити к херам свої останні “батальони мобілізаційного резерву”…
Я б зрозумів, якби це носило якійсь оперативно-тактичний, чи бодай тактичний сенс, як це є під Бахмутом та Сіверськом. Але його тут не проглядається зовсім. По суті, це “наступ у порожнечу…”.
Треба бути вкрай самонадіяними, щоб сподіватися таким чином оточити Авдіївку… тобто обійти її з півночі через Красногорівку та з півдня – прорватися через Водяне на Тоненьке та Орлівку…
Хоча, звісно, думаю саме цими “міркуваннями” російське (ну як російське, скоріше формально домбабвійське) командування аргументувало оці свої баранячі тарани української оборони південіше та північніше Авдіївки…
Але, як казав сліпий… поживемо – побачимо…
Дмитро Снєгирьов
Війна у Тайвані – малоймовірна, Китай обирає шлях економічної ескалації.
Загострення стосунків між США та Китаєм через Тайвань не призведе до військового протистояння і не відсуне на другий план війну в Україні, оскільки КНР тяжіє переважно до економічної блокади острову.
Візит Ненсі Пелосі на Тайвань – гострий політичний момент, але ще не “початок Третьої світової”, яким його оголосили деякі проросійські політологи. Китай радше вдасться до економічних, а не військових дій проти Тайваню, а для США й колективного Заходу загалом ця ситуація не відсуне на другий план війну в Україні.
Нагадаю, що від самого початку своєї політичної кар’єри Пелосі сповідує ідею: одна держава – дві політичні системи.
Мовиться про те, що одна держава – Китай, дипломатичні стосунки з яким США встановили у 1979 році. Але водночас є дві політичні системи, що дає можливість функціонувати Тайваню. І тут досить цікава ситуація довкола самого Тайваню, який має назву Китайської республіки.
Саме Тайвань, як Китайська республіка, є однією з держав-співзасновниць ООН і одним з п’яти постійних членів Ради Безпеки ООН. І лише в 1971 року Республіка Китай поступилася місцем в ООН Китайській Народній Республіці. З того часу ООН і велика частина світової спільноти офіційно визнають юрисдикцію КНР як над материковим Китаєм, так і над Тайванем і Пенху.
Варто говорити й про те, що Китайську республіку Тайвань визнали 23 країни світу. І про те, що аби встановити дипломатичні стосунки з КНР треба або розірвати стосунки з Тайванем, або взагалі не підіймати питання його визнання на міжнародній арені. Показово й те, що обидві “республіки” – Тайвань і КНР – визнають території одна одної як тимчасово не контрольовані. Тобто залишають за собою право їх “звільнення”. Саме тому КНР і розганяв військову істерію довкола візиту Пелосі.
На мою думку, загострення ситуації довкола Тайваню дає можливість чинному лідеру КНР Сі Цзіньпіну продемонструвати свою рішучість напередодні партійного з’їзду, де має вирішуватися питання щодо його обрання на наступний, третій термін.
Аналогічна сиутація з прийдешніми перегонами – і на Тайвані. Візит Пелосі підвищує шанси правлячої Демократичної партії знову перемогти на парламентських виборах. І, відповідно, підвищити ставки щодо міжнародного визнання цієї країни.
Варто нагадати, що у схожій ситуації з запланованими візитами лідерів Франції і Литви КНР погрожував їм ледь не військовою агресією. Але цього не сталося. Хоча у КНР є досвід військових ескалацій 1995-1996 років, коли порти Тайваню були піддані ракетних обстрілам з території КНР.
Виступаючи на провідних телеканалах напередодні візиту Пелосі я зауважив, що на мою думку, Китай швидше пристане до варіанту економічної блокади Тайваню. Мовилося про заборону КНР на ввезення цитрусових та морепродуктів.
Підтвердженням цього припущення став той факт, що через візит Пелосі міністерство комерції КНР частково припинило торгівлю з Тайванем. Зокрема, Головне митне управління КНР призупинило імпорт цитрусових, філе скумбрії та охолоджених риб-шабель з острова. Крім того, заблоковано постачання піску з материкового Китаю на Тайвань.
Під заборону потрапили понад 3 тисяч товарів від більш ніж 100 продовольчих компаній Як довго діятимуть обмеження, невідомо.
Ситуація дійсно непроста. Але ті тези, які вкидають так звані російські політологи та спецслужби щодо відволікання уваги США від України на Тайвань, – не відповідають дійсності.
Нагадаю, росЗМІ активно поширюють тези, що протистояння між США та КНР через Тайвань нібито витіснить з актуального порядку денного світової спільноти війну рф проти України.
Однак на тлі азійського вояжу Пелосі Сполучені Штати заявили про продовження військової підтримки України і навіть збільшення її масштабів.
Агія Загребельська
Операція «Світанок», як її назвала ізраїльська армія
- Що трапилося?
Ізраїльські літаки завдали удару по сектору Газа у п’ятницю після того, як погрози з боку Ісламського джихаду призвели до закриття пунктів пропуску в регіоні.
Ізраїль вже четвертий день поспіль встановлює блокпости в районах, прилеглих до сектора, і оголошує “особливу ситуацію” на внутрішньому фронті після того, як Ісламський джихад пригрозив відплатою за арешт цього тижня одного зі своїх високопосадовців на Західному березі, Бассама аль-Сааді.
- Вбито військового лідера Ісламського джихаду
В результаті одного авіаудару було вбито Тайсіра аль-Джабарі, високопоставленого військового лідера Ісламського джихаду, другої за чисельністю бойової групи в Газі, як стверджують як “Ісламський джихад”, так і ізраїльські військові.
За даними ізраїльської армії, аль-Джабарі займав керівні посади в організації, включаючи керівника операцій, і відповідав за координацію з ХАМАС.
Згідно із заявою Армії оборони Ізраїлю, аль-Джабарі нещодавно наполягав на застосуванні протитанкового вогню проти ізраїльських військових і цивільних цілей.
- Жертви
Міністерство охорони здоров’я Гази повідомило, що удари убили щонайменше 10 осіб, у тому числі 5-річну дівчинку – Алаа Каддом, і поранили 55.
Проте Армія оборони Ізраїлю повідомила про 15 убитих.
Армія оборони Ізраїлю заявила, що 10 членів “Ісламського джихаду” були вбиті в результаті авіаудару по сектору Газа, коли вони прямували для нападу на ізраїльські цілі з використанням протитанкових ракет і снайперських гвинтівок.
За словами військових, ізраїльська авіація завдала ударів по військових базах та інших будівлях, які використовували “Ісламський джихад”.
- Передумова
Авіаудари відбулися після майже тижневого зростання напруженості між Ізраїлем та “Ісламським джихадом”, менш потужним угрупованням бойовиків, яке часто діє незалежно від ХАМАС. Цього тижня Ізраїль заарештував одного зі старших командирів угруповання на Західному березі річки Йордан, що призвело до погроз помсти з боку керівництва угруповання в Газі.
«Ісламський джихад» ще не відповів нападом на арешт, але Ізраїль заявив, що збирається це зробити, і націлився на аль-Джабарі та інших членів угруповання, щоб запобігти цьому.
«Ізраїль не дозволить терористичним організаціям встановлювати порядок денний у секторі Газа та погрожувати громадянам Держави Ізраїль», – заявив прем’єр-міністр Ізраїлю Яір Лапід незабаром після нападу.
- Реакції
5.1. Ісламський джихад
Після авіаударів “Ісламський джихад” заявив, що відповість силою, і міста на півдні Ізраїлю відкрили бомбосховища в очікуванні ракетного обстрілу з Гази.
«Ворог почав війну проти нашого народу, і ми всі повинні захищати себе та свій народ», – йдеться в заяві Ісламського джихаду.
5.2. ХАМАС
Не було відразу зрозуміло, чи ХАМАС приєднається до Ісламського джихаду, після того, як кілька місяців сигналізував, що хоче уникнути нової великої війни так скоро після конфлікту в травні 2021 року. У минулому ХАМАС час від часу залишався осторонь , коли Ісламський джихад конфліктував з Ізраїлем .
Але в п’ятничній заяві речник ХАМАС Фавзі Бархум заявив, що Ізраїль почав ескалацію проти груп опору в Газі, «і він повинен заплатити ціну та нести за це повну відповідальність». Він додав, що всі збройні групи Гази об’єдналися в битві проти Ізраїлю.
5.3. Білий дім
Представник Ради національної безпеки США заявив, що Вашингтон «стежить за розвитком подій» і закликає «всі сторони до спокою», додавши, що «ми твердо віримо, що Ізраїль має право захищати себе».
5.4. ЦАХАЛ
Речник ЦАХАЛу Рон Кочав сказав Channel 12, що «ми перебуваємо в розпалі цілеспрямованої кампанії проти Палестинського ісламського джихаду», підтверджуючи повідомлення про те, що армія намагається не втягнути ХАМАС у конфлікт, що триває, і сподівається зберегти масштаб кампанії обмеженим.
5.5. Партії Ізраїлю
Опозиційні партії розділилися у своїй реакції на початок операції.
Голова релігійного сіонізму Бецалель Смотріч пропонує повну підтримку уряду, тоді як голова Лікуду Біньямін Нетаньяху зосереджує свою підтримку на ізраїльських силах безпеки. Об’єднаний список, який складається з більшості арабів, критикує уряд за військовий наступ.
Ісламістська партія коаліції Раам, яка протягом останнього року регулярно засуджувала терористичні атаки та насильство з обох сторін, досі не виступила із заявою.
5.6. Палестина
Офіс президента Палестинської автономії Махмуда Аббаса оприлюднив заяву, в якій критикує Ізраїль за його авіаудари по Газі.
«Президент засуджує агресію Ізраїлю проти нашого народу в секторі Газа, вимагає її негайного припинення та покладає на окупаційні сили відповідальність за цю небезпечну ескалацію», – йдеться в заяві.
«Президент закликає міжнародне співтовариство змусити Ізраїль припинити агресію проти нашого народу всюди, особливо в Газі, і надати йому міжнародний захист».
- Що далі?
6.1. Призов
Міністр оборони Бенні Ганц оголосив, що військові призвуть до 25 тисяч резервістів відповідно до своїх потреб у світлі ескалації з бойовиками в секторі Газа.
Призов потрібен, щоб «щоб бути готовими до всіх непередбачених ситуацій», – речник ЦАХАЛу Рон Кочав. «Ми не маємо бажання затягувати операцію, але вона не закінчена. Це займе багато часу. На внутрішньому фронті є надзвичайна стійкість».
6.2. Контрудари
Високопоставлений чиновник Армії оборони Ізраїлю заявив, що оборонне відомство очікує ракетного обстрілу з Сектора Гази у відповідь на напади на “Ісламський джихад”, і попередив, що операція “займе час”.
6.3. Дипломатія?
Єгипетський чиновник сказав, що посередництво між Ізраїлем і сектором Газа все ще триває, і зараз увага зосереджена на запобіганні ескалації насильства в п’ятницю.
Аль-Арабія повідомляє, що Ізраїль повідомив єгипетських посередників, що він прагне лише обмеженої військової операції в Газі
Неназваний офіційний представник Палестинського ісламського джихаду повідомив арабським ЗМІ, що Єгипет повідомив групу про те, що вона почне посередництво з Ізраїлем для досягнення перемир’я лише в неділю.
Це означало б, що бої триватимуть наступні 48 годин, а Ізраїль очікує, що терористичні групи Гази дадуть відповідь на його широкомасштабні авіаудари раніше сьогодні.
Представник з військових зв’язків із палестинцями каже, що «Ісламський джихад» не хвилює наслідки своїх планів нападу на Ізраїль.
«Мешканці Гази, протягом останніх чотирьох днів «Ісламський джихад» наполягав на здійсненні терористичної атаки проти Ізраїлю, не звертаючи уваги на наслідки для громадян і безпеки в Секторі Газа», — каже генерал-майор Гассан Алян.
«ЦАХАЛ вдарив по тих, хто намагався дестабілізувати безпеку в регіоні. Ми не дозволимо завдати шкоди безпеці Ізраїлю», – сказав він.
«Відповідальність лежить на ХАМАС. Він більше стурбований допомогою жителям Гази чи допомогою дисидентським організаціям?» – додає Алян.
Тарас Загородній
Орки обстреливают Запорожскую АЄС. С МАГАТЕ давно ясно. Там рулят русские. Вопрос, а что там с санкциями против “Росатома”, который там рулит? Давно пора
Rostyslav Demchuk
Росія видворила 14 болгарських дипломатів з Москви
У відповідь на це Болгарія припинила видачу віз для російських туристів. Прощавай “оксамитовий сезон” на “Золотих пісках”, “Сонячному березі” Болгарії.
До слова! Литва і Латвія також припинили видачу віз російським громадянам.
І в ринципі, наче, дрібниця. Але для більшості жителів Калінінградської області – це смертельно. Ще б Польща припинила видачу віз росіянам і Калінінград просто здохне. Самостійно вони не виживуть.
Це все може бути сумніше від часів СРСР.
(Размещено в 7:00)
Альфред Кох
Сто шестьдесят третий день войны не принес ощутимого успеха никому. Плюс-минус обе стороны стояли на тех же позициях, что и за сутки до этого.
Поэтому я напишу о том, что меня сегодня заинтересовало и взволновало. И, конечно, это заявление Эстонии, Латвии и Болгарии, что они прекращают выдачу въездных виз всем россиянам за исключением только сверхординарных случаев. И более того: призывают все остальные страны Евросоюза последовать их примеру.
Российские обыватели либерального толка (те, которые все время говорят, что они тут не при чем и Путин развязал войну их не спросив) тут же начали опять говорить, что так вести себя неправильно, что Запад тем самым отталкивает тех, кто внутри России ориентируется на европейские ценности и что так только хуже будет, что они своими действиями консолидируют россиян вокруг Путина и что если так и дальше пойдет, то они и войну поддержат, и уж тогда совсем будет плохо…
И, что характерно, винят в том, что им теперь невозможно (или вот-вот будет невозможно) выехать в привычные места для отдыха и туризма (Италию, Францию, Грецию и т. д.) не Путина и российскую власть, а Запад, который гнилой, ничего не понимает, совершенно сдурел и мочит своих же сторонников внутри России.
Это мне живо напомнило 2014 год, когда Путин ввел контрсанкции и запретил поставлять в Россию западное продовольствие, но вину за исчезновение пармезана в российских магазинах эти же либеральные обыватели возложили на Запад. По-человечески, это понятно: ругать Запад безопасно и даже патриотично, а назвать виновником своих без Путина – вредно для здоровья и карьеры.
Примерно то же самое происходит и сейчас. Но я уже приводил примеры с убийством Литвиненко и Хангошвили, с отравлением Скрипалей и Гебрева, со взрывом чешских складов с боеприпасами и прочими «эксцессами». Все совершившие их агенты российских спецслужб прибыли на Запад по туристическим визам. И что прикажите делать? Как отделить овец от козлищ? И почему Запад должен этим заниматься?
И вот вам еще совсем свежий пример. Финляндия 30 июня решила возобновить выдачу туристических вид россиянам, прежде всего в рамках приграничных поездок для питерцев и вообще жителей Северо-Запада России. Буквально за несколько недель были выданы тысячи виз, и радостные россияне поехали в привычные им Лаппеэнранту, Котку и Хельсинки. А многие из Хельсинки полетели и дальше по всей Европе: шенген – вещь удобная.
Через какое-то время финские спецслужбы решили узнать: а все ли в порядке с этим туристическим потоком? И провели выборочную таможенную проверку россиян, возвращающихся из Европы домой. Было проверено 2,5 тысячи туристов. Результаты привели их в шок.
Не менее 100 «туристов» везли обратно в Россию попадающие под санкции товары двойного назначения. И это не невинные компьютеры, смартфоны или предметы роскоши (таких туристов было значительно больше). Это в большинстве своем сложные, профессиональные дроны с высококачественными видеокамерами и/или способные нести полезную нагрузку, навигационное оборудование, в том числе для судоходства, высоко-интегрированные микросхемы, дальномеры, приборы ночного видения «для охоты» и прочие «сувениры». В связи с этим, уже возбуждено более 20 уголовных дел, а остальные – в стадии рассмотрения.
То есть 4% туристического потока составляли либо сотрудники спецслужб, либо завербованные ими граждане, которые занимались промышленным шпионажем и вывозили из Европы в Россию устройства, которые так остро нужны российским военным и которые они не могут вывезти легально.
Напомню: на пике российского туризма в 2019 году российские туристы совершили 10 млн поездок в Европу. Представьте, что будет с нелегальным вывозом подсанкционных товаров, если этот туристический поток восстановить хотя бы наполовину. И какое количество таможенников нужно поставить, чтобы предотвратить вывоз в Россию приборов и оборудования, которые будут помогать Путину убивать украинцев…
Так что, дорогие мои российские обыватели (которые не при чем) ваш отдых в Греции (Италии, Испании и пр.) скорее всего отменяется…. Я вам очень сочувствую и верю, что вы за мир. Я, в отличие от многих, вас ни в чем не виню и на баррикады не зову. Я вхожу в ваше положение и очень вас понимаю. Но, в связи описанными выше обстоятельствами, я не вижу никаких перспектив для возобновления вашего свободного проезда в Европу.
И винить в этом вам надо не «трусливых чиновников Гейропы», а свои доблестные спецслужбы, которые в очередной раз жидко обосрались и, заодно, обосрали вам всю малину. Ну, право, признайтесь: у Европы попросту нет другого выхода.
И если вы хотите снова оказаться на площади Сеньории во Флоренции или посетить музей Орсе в Париже, то вы должны изо всех сил желать, чтобы как можно скорее украинская армия разгромила путинских вояк, и чтобы на украинской земле воцарился мир и она освободила всю свою территорию от оккупантов.
Подчеркну: вы должны желать победы именно Украине. Недостаточно просто мечтать о конце войны. Потому, что если будет перемирие (о котором мечтает Путин) или, не дай Бог, он победит, то вам Европы не видать никогда. Это, я надеюсь, вы хорошо понимаете.
А желать победы Украине и всем странам, которые вместе с ней борются с путинским злом, так же легко, как говорить правду. Легко и приятно. Итак, начните с малого: начните желать нам победы. А уж потом, когда вы привыкните это делать, придет понимание как вы эту победу можете приблизить. А приблизить ее ой как надо.
Потому, что наше дело правое, врагу будет разбит. Победа будет за нами.
Слава Украине! 🇺🇦
(1 оценок, среднее: 5,00 из 5)
Для того чтобы оценить запись, вы должны быть зарегистрированным пользователем сайта.
Загрузка...
(1 оценок, среднее: 5,00 из 5)Для того чтобы оценить запись, вы должны быть зарегистрированным пользователем сайта.
Загрузка...Комментарии читателей статьи "BloggoDay 6 August: Russian Invasion of Ukraine"
- Оставьте первый комментарий - автор старался
Добавить комментарий
Для отправки комментария вам необходимо авторизоваться.