Чом ти не прийшов…

Sergiy Tomilenko, 04.12.19, facebook

«Ініціативи міністра Бородянського сприймаються як спекуляція на очевидних проблемах українських медіа та журналістів, а не як варіанти їх розв’язання», — учасники дискусії в НСЖУ

Ініціативи Міністра культури, молоді та спорту Володимира Бородянського щодо запровадження кримінальної відповідальності журналістів та медіа, введення посади «омбудсмена з інформації» ( для блокування «шкідливої» інформації), намагання контролювати журналістів тощо – надзвичайно непокоять українських журналістів та суспільство загалом. Адже такі кроки – наслідування практики авторитарних країн та пряма загроза свободі слова, це відверте залякування незалежних від влади журналістів. Аби привернути увагу до загроз свободі слова в Україні, Національна спілка журналістів України організувала публічну дискусію щодо ініціатив Міністра Бородянського. Захід відбувся 4 грудня в прес-центрі НСЖУ.

Серед учасників дискусії: Сергій Томіленко — голова Національної спілки журналістів України; Валерій Іванов, президент Академії української преси; Тетяна Попова, експерт зі стратегічних комунікацій ГО «Інформбезпека», членкиня Ради з питань захисту свободи слова при Президентові України; Наталія Влащенко, генеральний продюсер телеканалу «ЗІК», членкиня Ради з питань захисту свободи слова при Президентові України; Сергій Лямець, економічний журналіст, блогер, проект Politicus Vulgaris; Олександр Доній, голова Центру досліджень політичних цінностей; Алеся Бацман, головний редактор видання «ГОРДОН», Ліна Кущ, перша секретар НСЖУ, членкиня громадської ради при Комітеті ВР з питань гуманітарної та інформаційної політики; Татьяна Рихтун, журналістка-розслідувачка.

Міністр культури не прийшов до журналістів на дискусію, а саме Міністерство надіслало до НСЖУ листа про «готовність публічного обговорення проекту майбутнього закону про дезінформацію» після «обговорення законопроекту в робочих групах».

Ініціативи, запропоновані міністром культури Володимиром Бородянським Національна спілка журналістів України сприймає як небезпечні. Про це під час дискусії сказав голова НСЖУ Сергій Томіленко.

— Зокрема, є ідея запровадження адміністративної, кримінальної відповідальності за так зване поширення фейків, дезінформації та введення суспільства в оману. За цими нечіткими критеріями ми говоримо про те, що знову в Україні може бути кримінальна відповідальність для журналістів та ЗМІ.

Окремо ми стривожені ініціативою запровадити посаду омбудсмена з інформації. Тобто в державі хочуть створити спеціальне агентство з блокування шкідливої інформації. Ми не хочемо, щоб в Україні створювалася якась надструктура, якийсь нагляд над українськими журналістами та нагляд над українськими медіа аж до блокування та закриття медіаканалів, — відзначає Сергій Томіленко.

Також НСЖУ протестує проти варіанту запровадження ліцензування журналістської діяльності. Адже фактично це призведе до того, держава, або пов’язана з державою так звана «незалежна самоврядна журналістська організація» буде визначати, хто є журналіст, кому варто дати таке посвідчення, а в кого навпаки – відібрати.

— Це все одно виходить, що держава втручається в журналістську діяльність, держава хоче ділити журналістів на «правильних» та «неправильних». І ми знову ж таки матимемо ситуацію, коли чиновники, або пов’язані з чиновниками якісь особи будуть фільтрувати медіа або ЗМІ, — наголошує Сергій Томіленко. — Так само ми не поділяємо намір держави запроваджувати індексування медіа, достовірності журналістів, це теж дуже все сумнівно. Ми звичайно прихильники журналістського саморегулювання і об’єднання, але треба розуміти, що в Україні надзвичайно складний клімат для виживання медіа, дійсно українські журналісти розсварені. Дуже часто вони розсварені саме через українських політиків. Тому нинішні ініціативи сприймаються як спекуляція на очевидних проблемах українських медіа та журналістів, а не як варіанти їх розв’язання.

Базові пріоритети, які пропонує НСЖУ уряду й Міністерству культури –сконцентруватися на двох питаннях – це безпека українських журналістів та створення економічних стимулів для розвитку українських ЗМІ.

— Це два очевидних пріоритети – зробіть професію журналіста безпечною, дайте прецеденти покарання за атаки, за залякування журналістів, а також створіть клімат економічної незалежності в Україні. Бо борячись із так званими олігархічними медіа та їхніми журналістами, зі збитковими медіа, держава не вирішує головного. Україна — найбідніша в Європі країна з бідними населенням, де громадянин не може купити дорогу газету чи купити доступ до медіа, де відповідно слабкий рекламний ринок, де ключове джерело і проблема країни це не журналісти, а політична корупція. Тому ми все таки бачимо, щоб ключові зусилля були – безпека роботи журналіста та економічна свобода, — каже Сергій Томіленко.

Тому пропозиція НСЖУ до пана Бородянського – припинити залякувати журналістів, відмовитись від драконівських правок і безпосередньо підійти до режиму консультації, обговорення, діалогу і вивчення досвіду, який є у демократичних країнах.

— А не дивитися і говорити про боротьбу із Росією і намагатися впроваджувати авторитарні тенденції в Україні. Будь-який політик, який воював із журналістами в Україні, програвав, — переконаний Сергій Томіленко.

Думку голови НСЖУ поділяє і Валерій Іванов, президент Академії української преси, який відзначає, що нова влада починає з того, чим починали більшість українських можновладців – пробує контролювати медіа та контент.

— Нікому це не вдалося з попередників, я думаю, не вдасться це і нинішній владі, — каже Валерій Іванов.

— Але це дуже сумні наміри і сумна тенденція, бо влада артикулювала лібералізацію та рух до Заходу, а ми бачимо реально рух до авторитаризму і рух від демократії. І спроба введення кримінальної відповідальності за контент, це якраз те, що традиційно відрізняє авторитарні держави від держав демократичних.

Звичайно, українським журналістам, на думку Валерія Іванова, потрібно солідаризуватися і спробувати солідаризувати суспільство навколо того, що кримінальна відповідальність призведе до втрати демократії в Україні. Це спроба залякати журналістів, спроба включити механізми самоцензури з тим, щоб журналісти не могли критикувати те, що з точки зору влади не треба критикувати.

— Саме про це свідчать і такі евфемізми — от влада пробує зняти із себе відповідальність і перекласти цю відповідальність на якусь незалежну журналістську організацію, яка буде створена і яка буде фінансуватися державою. Такий самий евфемізм – інформаційний омбудсмен. Омбудсмен – не звинувачує, він захищає, — каже Валерій Іванов. — Спробують усе це перекласти на війну. Говорять, що ми будемо вчити Захід, адже Захід не має війни на своїй території, ми маємо війну. Це брехня, що досвід України унікальний. Була війна і в Німеччині, і в Британії. І що – там були утиски свободи слова? Нехай у міністерстві Бородянського почитають ось цю от Зелену книгу ВВС. Так, були там спроби пані Тетчер, але чим вони закінчилися? Журналісти свідомо порушували закони, адже для журналіста перше – це його аудиторія. От, як на мене, тут іде такий прихований антизахідний дискурс. Мовляв, ми покажемо Заходу як треба діяти. Усе це дуже погано. Бо в усіх західних країнах журналістика – це вільна професія, і намір позбавити цього всього є антизахідною політикою.

Валерій Іванов додає, що дійсно за останні роки у Франції та Німеччині також були прийняті закони, які журналісти сприйняли не однозначно. Але якщо проаналізувати досвід, то немає жодного прецеденту покарання за цими законами.

— Звісно, спробувати увести дискримінаційне законодавство можна, і це буде зручно владі, але це буде дуже не зручно для журналістів та суспільства. На жаль, поки що влада обирає власні інтереси, а не інтереси народу, — наголошує Валерій Іванов.

Прес-служба НСЖУ.
Більше про дискусію — у наступних релізах.

Татьяна Попова

Свобода — єдине, що нас відрізняє від Росії — і це наш мета-наратив. Пане Міністре, не вбивайте його! Інакше виникне питання: «А за що тоді ми воюємо?»

Точна не за «іншу Росію» зі своїми заборонами, посадками для журналістів чи колоніями для незгодних.

Повторю ще раз історію Елізавети Зоріної, яка розповідає, як Росія перетворилася в тоталітарну країну з відсутньою свободою слова:

«Восемь лет назад я публиковалась в одной из самых читаемых газет в России. Это был таблоид с миллионным тиражом, иногда притворявшийся смелым и оппозиционным, и на его страницах я могла писать против власти всё, что хочу. С одним единственным “но” — фамилию Путин редактор вымарывал, меняя на “власть” или безличное “они”, но в целом я могла себе позволить многое.

Семь лет назад в России появился закон об иностранных агентах. Он мне не нравился, я его критиковала, но меня лично он не касался. По закону иностранным агентом считалось СМИ или общественная организация, которые получают иностранное финансирование.

Шесть лет назад, после аннексии Крыма и начала войны на Донбассе, для меня появились запретные темы, о которых я не могла больше писать в тиражных газетах: Крым, война, милитаризм, пропаганда. Но у меня был Фейсбук, где я могла публиковать всё, что хотела. Правда в интернете выставили списки “национальных предателей” и “врагов русского народа”, с фамилиями тех, кто не поддержал войну, и моя там тоже была. Мне присылали анонимные сообщения, называя “западной проституткой”, и предлагали паковать чемодан и убираться в США или Израиль. Но и это не казалось катастрофой.

Три года назад список запретных тем пополнили ФСБ и олигархи, и мне негде стало публиковать критические статьи, кроме как в блоге на сайте “Свобода” (СМИ, финансируемом Конгрессом США)…
Два года назад “Свободу” внесли в список иностранных агентов. Когда летом я приехала в Ингушетию, чтобы писать о местных протестах и преступлениях ФСБ, в телеграм-канале ингушских силовиков написали, что приехала шпионка, нацпредательница и сотрудница СМИ, признанного иноагентом. И я подумала тогда: надо же, как быстро я привыкла к клейму “нацпредательница”.

Теперь ГосДума подписала законопроект, согласно которому иностранным агентом можно будет признать не только организацию, но и человека…

Попав в число иностранных агентов, нужно будет ставить унизительную маркировку “иноагент” в своих соцсетях, а также регистрироваться как юридическое лицо. Власть хочет, чтобы в глазах наших читателей мы выглядели не независимыми авторами, а западными пропагандистами, работающими на правительства Европы или США.

Я — иностранный агент в кубе: публикуюсь в российском СМИ, признанном иноагентом, публикуюсь в западных СМИ, публикую в соцсетях материалы западных СМИ, и получаю гонорары из-за рубежа. Вот теперь я ощущаю, будто пришли персонально за мной. И, оглядываясь, понимаю, как мало времени понадобилось, чтобы пройти путь от колумнистки тиражной газеты до иностранного агента, не меняя при этом ни тем статей, ни своей позиции.

… Власть всеми способами — запугиванием, цензурой, блокировками, судами, тотальным контролем — пытается заткнуть рот абсолютно всем — СМИ, журналистам, блогерам, самым обычным людям, время от времени публикующим у себя в соцсетях что-то, что не соответствует официальной пропаганде.

… В Карелии чиновник предложил расстреливать тех, кто жалуется на проблемы. Глава Ингушетии во время митингов в республике заявил: “надо расстрелять пять-десять тысяч”. Глава Чечни Кадыров призвал “убивать, сажать и пугать” за оскорбления в интернете. А пресс-секретарь Путина Дмитрий Песков как-то сказал, что печень митингующих надо размазывать по асфальту.

…Если бы десять лет назад мне сказали, что в 2019-м году в России будут создавать изолированный от остального мира интернет и судить за ругательство в адрес Путина, я бы не поверила. Но это случилось и уже не кажется чем-то удивительным.

Возможно, через следующие десять лет ничего удивительного не будет в том, что что нашу печень станут размазывать по асфальту, а за оскорбления власти в интернете будут не штрафовать, а “убивать и сажать”. Правда об этом уже некому будет писать»

(Текст з мого сьогоднішнього виступу в Національна спілка журналістів України (НСЖУ) проти криміналізації дезінформації)

Дякую за фото Олекса Ярославцев, ІА «Поряд з вами»