День народження президента
Mykhailo Tkach, 25.01.21, facebook
— Пиши так! Я…почав вірити, що одна людина здатна змінити все. Надрукував? Змініти все! Здатна встановити абсолютно нові правила гри.
Брат Єрмака у святковому рожевому піджаку і білій краватці декламував, стоячи над керівником офісу президента в кабінеті президента.
— Мой президент!
Обірвав кропітку роботу над вітальним дописом у фейсбуці голос за дверима.
— Хто це може бути?
— Подоляк…
— Мой президент!
— А чого він не постукає?
— У Порошенка стукали, а Зе хоче бути не сходим на Порошенка.
— А
— Мой президент!
— Може сказати йому що президента нема?
— Не переживай. Це як коли ти в авто не пристібнувся. Трохи посигналить і стихне.
— Мой президент!
Пиши далі. Мало часу. Ще зранку такі речі треба публікувати було.
— Володимир Зеленський, простий хлопець з Кривого Рогу, який став президентом у складні часи. Чесний, розумний, щирий і сміливий!
— Може сміливий не треба?
— Так. Сміливий — зайве.
В двері тричі постукали.
— Хто там?
— Юлія Мендель
— Його нема
— Я знаю тому й стукаю. Я хочу порадитись…
— Заходь…
— Я хочу у вітальному пості написати президенту: дякую за все!
— Що ти маєш на увазі?
— Ну, за те що не звільнив!
— Коли?
— Ну там багато випадків тому щоб не перераховувати я хочу сказати «за все»
— А, ну ок тоді.
— Точно?
— Я брат Єрмака. Я зараз скажу точно, а потім буде як у березні минулого року…
— Ну, Андрій Борисович!
— Це наш жарт сімейний! Нормальний пост! Публікуй!
— Мой президент!
— Він що не пішов?
— Ні
— А чого знову почав?
— Двері відкрились і людина зашла
— Мой президент!
— Як це?
— Ну я ж казав це як з ремінем безпеки.
— А
— Мой президент!
— Ти чуєш?
— Подоляка? Так
— Ні. Телефон десь дзвонить.
— На столі!
— Це Ахметов.
— Бери швидше слухавку!
— Але ж це телефон президента!
— Якщо не береш слухавку від нього 10 гудків, на 11-ий можеш вмикати Україну і дивитись як тебе критикують.
— Да ну!
— Так! Суворий але справедливий…він взагалі гудок не любить чути після 2014…
— А Коломойський?
— А Коломойський не дзвонить
— А як він його вітати буде?
— Картінку пришле!
— І все?!
— Ну і сьогодні не виграє жодного суду в держави в якості подарунка.
— А завтра?
— А завтра переможе в двох. За сьогодні і за завтра.
— І все? Ну якщо президент після картінки відповість смайликом, то все. А якщо ні, то, кажуть, велосипед може прислати.
— Навіщо?
— Кажуть, щоб нагадати куди дехто може повернутись якщо перестане відповідати смайликом на картінку.
— Мой президент
— Знову він
— Так
— А Пінчук як вітає?
— Хитро
— До Зе ввечері зайде Кучма привітати.
— Так
— І от вони сядуть за стіл а в двері дзвінок!
— Хто?
— Пінчук. І каже так посміхаючись: а тесть мій не тут?
— Мені йому треба щось сказати терміново!
— Так
— І от його приводять до Кучми. Кучма питає що сталося. А Пінчук йому шепоче: скажіть що Вам вже треба йти, а я вмовлятиму залишитись. Далі ви залишитесь.
— А ти?
— А я послугу зробив президенту. А в нашій політиці- це кращий подарунок. І безкоштовний.
— Геніально!
— А ти думав! Нерозумний чоловік колесами торгувати з країною агресором не зможе…
— А Фірташ як вітає?
— Приїжджає і вітає
— Класс
— Жартую. З віденського Луі Віттона присилає подарунок символічний.
— За скільки?
— За двісті тисяч!
— Гривень?!
— Звідки у Фірташа гривні?!
— Рублів?
— Кубоментрів! Газу! Голова! Він інакше не рахує з 2006 року
— Класс
— Мой президент!
— Міша, його нема!
— Он — абсолютно другой. Особенно для страны, в которой всегда считалась изысканной доблестью своеобразная хуторская хитрость. Обмануть при любой возможности. Хоть на немножко. Даже себе во вред.
— Михайле, пезидента тут нема. Ти в фейсбук пиши — він там.
Подоляк пішов. А брати повернулись до написання вітання.
— Слухай, а де взагалі президент?
— Позує
— Для чого?
— Для статуї
— Ого. Навіщо?
— Пам’ятаєш він казав у серіалі: не вішайте мої портрети? Тепер вперше в історії сучасної України, як люблять казати в команді президента, будуть статуї.
— Так от! Він сказав у Кім Ір Сена є, навіть у Назарбаєва є! Він його, до слова, привітав з Днем народження і навіть потрапив у інформаційне повідомлення на сайті ОП під назвою «Світові лідери вітають президента України»
— А чому не написали якого президента? Ім‘я, прізвище!
— Просто наш президент людина скромна, простий хлопець з Кривого Рогу. Саме так як і пишемо ми у своєму вітанні.
— А Шефір де?
— На Енергоатомі
— Чи ти про що?
В двері знову постукали.
— Хто там?
— Я хочу передати подарунок для президента
— Який?
— А чого ви спочатку не питаєте від кого?
— Томущо все що ми отримуємо під час президентства Володимира Зеленського — це все від народа України, який обрав і підтримує президента! Ми навіть у своєму вітанні так пишемо йому!
— Не кричи, брате! Раптом це посол якоїсь цивілізованної країни! Ти не керівник ОП…
— Так що за подарунок?!
— Книжка!
— Книжка?!
— Книжка!
— Яка книжка?!
— «Чарівник Смарагдового міста»
— Про що вона?
— Вона про те як Еллі у 2010 зустрічає ожиле опудало Страхопуда, чиє заповітне бажання — отримати мізки, в 2014 Залізного і сивого Дроворуба, що мріє повернути втрачене серце, а у 2019 Полохливого Лева, якому бракує сміливості, щоб стати справжнім царем звірів.
— Занесіть Татарову. Він любить подарунки і йому за це нічого не буває…
— А від кого хоч книжка?
— Від одного журналіста
— Дуже дякуємо!
— Все! Пиши: З Днем народження, пане президенте! І ентер!
— Так?
— Президент з великої літери! Ти хочеш щоб твого брата посадили?
— Ні!
— Тоді і Пане пиши з великої!
— Добре!
— І сам лайкни свій пост сердечком!
— Добре-добре!
Автор публикации
Комментарии читателей статьи "День народження президента"
- Оставьте первый комментарий - автор старался
Добавить комментарий
Для отправки комментария вам необходимо авторизоваться.