Французький Урок

Вячеслав Ільченко, 10.12.18, facebook

https://www.facebook.com/ashnar.lynx/posts/1521928957941756

Перш за все, для початку я б рекомендував всім утриматись від категоричних оцінок того, що відбувається зараз у Франції. Це не «лівацький шабаш» і це не «реванш правих», просто тому, що в протесті беруть участь всі, аж до місцевих троцкістів, супрематистів і просто вуличних шибайголів. Це те, що називається стихійним вуличним протестом, своєрідним сигналом французького суспільства, що в країні щось сильно не так. Оскільки цей протест не є організованим, його собі тут же рвонули приватизовувати різні партії, групи і групапульки. Однак ні Марін Ле Пен, ні «Нова антикапіталістична партія», ні тим паче «Вставай, республіка» (це голлісти) не здатні вивести на вулицю таку кількість народу.

Насправді, підвищення цін на пальне було лише тригером, приключкою, яка спонукала людей вийти на вулиці. Не було б цієї, знайшлась би якась інша дрібниця, яка б переповнила чашу терпіння французького суспільства. Головна причина в том, що не дивлячись на свою успішність та благополуччя у порівнянні із нами, Франція представляє собою надзвичайно проблемну економіку. Макрон отримав таку шалену підтримку в тому числі через сподівання людей, що він як «контрсистемний» політик зможе подивитись свіжим поглядом на застарілий клубок французьких проблем, і знайти якесь сміливе рішення.

Так от із цією задачею Макрон не впорався. Більше того, він показав себе людиною, яка не дуже добре собі уявляє, що таке керувати країною з багатоукладною і багатопрофільною економікою.

Ось вам кілька простих прикладів. Франція — одна із країн з велетенською кількістю біженців та іммігрантів. Їх там порядка 6 млн. чол. Якщо додати іммігрантів в другому поколінні (тобто, це діти іммігрантів), число виросте майже вдвічі, до 11 млн. чол. Всіх цих людей треба або якось включити в французьку економіку, або повернути назад. Безробіття у Франції складає 9%, там для своїх роботи немає, що вже говорити про прибульців звідкілясь з Магрибу. Тим паче, що для розвиненої економіки це надзвичайно багато.

Депортувати всіх цих біженців не варіант, тому що їм часто немає куди повертатись. А корінь проблеми взагалі полягає в тому, що Франція довгий час була буквальним сховком статків більшості царків, які життя в своїх країнах перетворили на пекло, а потім втекли в гостинну Францію. Мікал Хем в своїй книзі «Бути диктатором» наводить кілька імен диктаторів, які самі ховались у Франції і ховали свої гроші. Готові? Жан-Бедель Бокасса, Жан-Клод Дювальє (він же Бебі-Док, страшний ямайський диктатор), Валентин Страссер (диктатор Сьєрра-Леоне). Навіть Мануель Норьєга, еталонний «наш сукин син», і той ховався у Франції. Відповідно, у Франції накопичились величезні обсяги «мертвих» грошей, які були викачані з диктаторських країн і стали однією із причин валу імміграції. Від Макрона очікували вирішення цієї проблеми, а він до неї навіть не підступився.

В дужках зазначу, що є надзвичайно просте рішення. Кримінальні гроші можна конфіскувати, і пустити на відбудову африканських країн — через систему персоналізованих грантів для оцих самих біженців. Для них це буде шанс повернутись додому і відбудувати його, як належить. А Франція отримає робочі місця і величезний дохід в казну. При належній державній політиці кількість мігрантів легко переполовинити. Але це сильно ударить по роздутим штатам служб забезпечення іммігрантів, і Макрон вирішив всю цю бюрократію не чіпати.

Проблема друга — втеча капіталу в офшори. Із цією проблемою, взагалі-то, борються системно — методом розмивання бази корупції та офшорних схем. Є навіть відповідна европейська ініціатива, називається BEPS. Але це знову ж таки вдарить по французькому істеблішменту, який звик варити на офшорних схемах величезні бабки. Це навіть було оформлено схожим на піраміду сервісом. Кому цікаво, подивіться минулорічну справу фірми France Offshore, яка надавала послуги з побудови офшорних схем. Знову ж таки, від Макрона очікували вирішення цієї проблеми. А він вирішив піти по стандартному неоліберальному дискурсу — він знизив податки для вищого класу (котрий в офшори тікає) в надії, що це його втримає. А це давно уже не працює, як, сопсна, і вся неоліберальна модель, заснована на уявленні, що капітали завжди залишаються в країні. А в глобалізованій економіці капітал завжди перетікає в два місця:

а) туди, де його безпечно зберігати як своєрідний майорат (такі послуги й надають офшори);

б) туди, де на одиницю вкладення можна отримати найбільший прибуток — так що височенний прибуток дозволяє «не помічати» податків.

Так що навіть опусти Макрон податки в ноль, капітал все одно буде тікати.

Знову ж таки, в дужках зазначу, що є чудове рішення для збереження капіталів. Називається техноінноваційний кластер. Смішно да? Ну, а от в Сингапурі так не думають. Там теж прогресивна шкала податків, а капітал туди біжить. Бо в Сингапурі передній край науки, і там можна урвати такий куш, що 22% податку можна «не помітити». Але Макрон техноінноваційну сторону взагалі проігнорував. Через що виникла іще четверта проблема — неготовність Франції до наступної технологічної революції і потенційного збільшення безробіття. Ага, у французів точно такий самий «футуршок», як і у нас — тільки вони щаблем вище стоять. Цей футуршок додатково створює напругу в суспільстві і страх за власну долю, який в тому числі є причиною популярності всяких троцкістів та Ле Пен, які обіцяють зробити «як було, тільки без євро».

Нарешті, підвищення цін на паливо просто стало отим самим камінчиком, який поволік за собою цілий обвал і вуличний протест. Яким — абсолютно закономірно — рвонули користуватись абсолютно всі зацікавлені, включаючи глобалістів-соросівців, антиглобалістів-путінців, космічних криптоанархістів і адептів ДНР/ЛНР. І цей напрямок Макрон теж провалив. Бо із суспільством теж треба уміти працювати і уміти йому пояснити, що, навіщо, які труднощі принесе і якого результату планується добитись.

Таким чином, у Франції ми маємо стихійний прояв суспільного запиту на Новий Курс в країні. Він ще не оформлений, а всі ті вимоги, перелік яких уже ходить в мережі, насправді представляє собою своєрідний колективний вопль французів «Зробіть хоча б щось, бо ми уже не знаємо, куди нам подітись і що нас чекає в майбутньому».

Тепер повинен з’явитись той, хто візьме всі ці вимоги, опрацює їх, створить першу ітерацію «Французького Нового Курсу» і розгорне навколо нього публічну дискусію. Неважливо, скільки вимог збережеться, скільки буде виконано, і взагалі чи матимуть вони ту форму, яку мають зараз. Головне, що такий Новий Курс Франції буде обговорюватись публічно, із долученням до процесу всіх бажаючих громадян і всіх, хто готовий пропонувати свої ідеї та сили. Тільки так можна вирішити всі проблеми Франції, а зовсім не «контрсистемний політик, новенький, щойно з бізнесу чи університетської лави».

Це головний урок, який ми повинні винести з французьких протестів.

І ще ми повинні усвідомити, наскільки нам пощастило. Адже у нас уже є наш Новий Курс, нам тільки треба над ним плідно і важко працювати.