New York Times: «Порошенко краде у армії»

Rocksolyana Khmara, 30.08.18, facebook

Вийшла розгромна стаття в New York Times про те, як Порошенко краде в української армії та про боротьбу Саакашвілі за очищення України. Стаття вийшла в газеті з тією знаменною фотографією: як він перетворив «суд» наді ним в суд над злодійською системою і її представниками.

Примечание админа Oko.cn.ua: Вообще-то речь идет еще о февральской статье в «New York Times»: «In Ukraine, Corruption Is Now Undermining the Military».

Но решил все равно разместить данный пост, потому что порохоботы полюбляют время от времени кричать: дескать, где факты коррупции со стороны Порошенко? Да вот они: перечислены прямо на страницах американской печати!

У січні, через майже чотири роки після початку війни проти бойовиків, які користуються підтримкою Росії, Міністерство оборони України з гордістю оголосило про те, що йому вдалося поліпшити якість медичного обслуговування своїх поранених солдатів , завдяки купівлі 100 нових машин швидкої допомоги.

Але при цьому ніхто не згадав про те, що багато з цих машин вже зламалися. Або про те, що ці машини були продані в рамках неконкурентного контракту автомобільною компанією, яка належить високопоставленому чиновнику, відповідальному за закупівлі для збройних сил України. Або про те, що цей чиновник — Олег Гладковський — є старим другом Петра Порошенка.

Витрати України на оборону і безпеку різко виросли після початку російської агресії на сході країни в 2014 році: в 2013 році вони становили приблизно 2,5% від ВВП, а в цьому році вони складуть приблизно 5% або близько 6 мільярдів доларів.

Таке зростання витрат на оборону, завдяки якому в 2018 році видатки на закупівлі для армії перевищать 700 мільйонів доларів, дозволять Києву відновити свої бувші у занепаді збройні сили і ефективно боротися проти проросійських бойовиків і їх добре озброєних помічників з Росії.

Однак, оскільки величезна кількість грошей пройшла через руки українських чиновників і бізнесменів — часто це одні і ті ж люди — зростання витрат на оборону також зіграло роль потужного стримуючого фактора у боротьбі проти корупції, яку багато хто вважає головним ворогом України.

Ця проблема стала головною причиною втрати тих надій, які з’явилися у народу в лютому 2014 року, коли свою посаду втратив соаветний своєю корумпованістю проросійський президент України Віктор Янукович. Вона також змусила розчарованих прихильників України на Заході і багатьох українців засумніватися в тому, що після двох революцій країна цього разу зуміє впоратися з хронічною корупцією.

«Україні немає сенсу боротися за своє тіло на Донбасі, якщо вона віддає свою душу корупції», — попередив держсекретар США Рекс Тіллерсон в минулому році, згадавши про східні області України, захоплені Росією після повалення пана Януковича.

З 2014 року Україна досягла істотного прогресу в своїх спробах викорінити корупцію в газовому секторі, який був головним джерелом доходів для корумпованих олігархів за пана Януковича. Вона перебудувала державну енергетичну компанію «Нафтогаз» і скоротила кількість нечесних газових угод, що укладаються інсайдерами, зменшивши свою залежність від поставок газу від російського енергетичного гіганта «Газпром».

Однак зростання військових витрат відкрло нові можливості для митних операцій, захищених від перевірок завісою секретності, яка приховує подробиці витрат на оборонні потреби.

«Рівень корупції в енергетичному секторі знизився, тому корупція перемістилася в оборонний сектор», — сказала Олена Трегуб, генеральний секретар Незалежного антикорупційного комітету з питань оборони (Independent Defence Anti-Corruption Committee) — аналітичної групи, яка отримує фінансування від західних спонсорів.

Хоча пан Гладковський визнав, що придбанню машин швидкої допомоги не передував відкритий тендер, ніяких доказів того, що він домовився про покупку цих машин у його компанії якимось нечесним чином, немає, і сам пан Гладковський це заперечує. Проте, цей кричущий факт конфлікту інтересів — всього лише один з безлічі подібних прикладів в Україні, де бізнес і політична влада сплітаються в заплутаний клубок пересічних, неясних і найчастіше досить прибуткових угод.

«Немає ніяких доказів того, що він якимось чином вплинув на процес прийняття рішень, і їх ніколи не буде. Все це — секрет, — сказав Віктор Чумак, незалежний член українського парламенту і заступник голови антикорупційного комітету. — Злиття політики і бізнесу — наша головна проблема».

Доказами тісного переплетення бізнесу і політики, а також величезних доходів, які вони можуть принести, стали три розкішні вілли на південному узбережжі Іспанії. Вони належать президенту Порошенко, г-ну Гладковському і Ігорю Кононенко — ще одному діловому партнерові президента, який очолює фракцію пана Порошенка в парламенті.

Перш ніж зайняти державні посади, всі вони були багатими бізнесменами, проте їх небажання розкривати розміри своїх статків викликало серйозні підозри. Жоден з них не вказав нерухомість в Іспанії в щорічній декларації, яка з 2016 року є обов’язковою для всіх високопоставлених чиновників — вона стала частиною спроб збільшити ступінь прозорості і підзвітності українських чиновників.

Конфлікти інтересів поширені настільки широко, «що це більше не шокує», як сказав Айварас Абромавичус, колишній інвестиційний банкір з Литви, який став одним з лідерів ініціативи щодо викорінення корупції в уряді, будучи в той момент міністром економіки і торгівлі України. «Вони всюди. Це сумно, це бентежить і розчаровує».

Це розчарування вже дорого обійшлося Україні. Міжнародний валютний фонд і Євросоюз, роздратовані постійними відстрочками в створенні давно обіцяного незалежного антикорупційного суду і іншими затримками, відмовили Україні в черговому транші фінансової допомоги Україні, обсяги якої вже перевищили 5 мільярдів доларів.

«Україна жила в стані повсюдної корупції протягом багатьох десятиліть, — сказав Артем Ситник, директор Національного антикорупційного бюро (НАБУ) — незалежного агентства, створеного в 2015 році в рамках початкового сплеску ентузіазму після повалення пана Януковича. — Ці схеми були переглянуті і оновлені, і тепер вони знову працюють. Деякі люди просто не хочуть від них позбавлятися».

Його бюро зуміло зібрати матеріали по 107 справах, заведених проти раніше недоторканних чиновників, однак тільки одне таке справа завершилася реальним судовим вироком. Решта справ застрягли в нерозторопної судовій системі, завдяки корупції і політичного втручання.

Спроби НАБУ розібратися з шахрайствами, пов’язаними з оборонним сектором — спроби, які привели в минулому році до арешту заступника міністра оборони і глави відділу закупівель — обернулися цілим рядом заходів, покликаних нейтралізувати це антикорупційне бюро.

«Це дуже чутлива зона», — пояснив пан Ситник.

В останні кілька місяців НАБУ відчуває на собі постійний тиск: парламент працював над законопроектом, який міг позбавити НАБУ всіх його повноважень, а представники внутрішньої розвідки проводили обшуки в будинках співробітників цього бюро.

Пан Порошенко, який, як очікується, візьме участь в президентських виборах в наступному році, позиціонує себе як лідера, який перебудував одряхлілу армію і виступив проти президента Росії Володимира Путіна. Але на превеликий жах українського лідера, цей конфлікт з проросійськими сепаратистами поступово перетворюється в свідомості громадськості з героїчної боротьби проти ворога в чергові ворота для спекуляцій і корупції.

Цьому перетворенню сприяли дії колишнього президента Грузії Михайла Саакашвілі — аж до минулого тижня, коли офіцери українських служб безпеки схопили його в одному з київських ресторанів і проти його волі посадили в літак, що прямував до Польщі.

Саакашвілі створив в Києві нову політичну партію, яка зосередилася на критиці корупції в Україні. Його прихильники в Києві приєдналися до розлючених ветеранів війни на сході країни, які розбили наметовий табір біля будівлі парламенту. Їх намети і барикади прикрашені плакатами, що звинувачують пана Порошенка і його ділових партнерів в тому, що вони крали, поки солдати гинули за батьківщину.

«Тепер більше не згадує Путіна, а слово» П» зараз — це Порошенко, — сказав пан Саакашвілі в своєму інтерв’ю в Києві незадовго до висилки з України. — Це несправедливо, тому що головний винуватець — це Путін, але люди бачать, що йде війна і що Порошенко і його друзі заробляють на ній».

Айварас Абромавичус, який подав у відставку, втративши віру в ефективність спроб викорінити корупцію в Україні, сказав, що, на його думку, пан Порошенко навряд чи особисто отримує вигоду з військового конфлікту на сході країни. Але, за його словами, президент теж несе за це відповідальність, тому що він не виконав свої обіцянки продати свої ділові активи і створити по-справжньому незалежний антикорупційний суд.

Гладковський виступив на захист секретності і відсутності відкритих тендерів на придбання військового обладнання: за його словами це необхідний захід, спрямований на те, щоб не дати Росії втрутитися в процес закупівель за допомогою підставних компаній, що вона нібито робила неодноразово, коли робилися спроби провести конкурсні торги.

«Ніхто не заробляє гроші на війні», — сказав він.

За словами пана Гладсковского, він відсторонився від процесу прийняття рішень у своїй автомобільній компанії «Богдан Моторс», і він дізнався про машини швидкої допомоги тільки тоді, коли приїхав на лінію фронту, де він побачив машини своєї компанії і відчув почуття гордості за неї .

«Корупція, — сказав він в інтерв’ю, — дійсно дуже серйозна проблема, але вона не пов’язана з тією системою, якою я керую».

Найбільшим елементом його системи став «Укроборонпром» — величезний державний конгломерат, який об’єднує в собі 130 компаній, де працюють приблизно 80 тисяч чоловік. Дмитро Максимов, колишній співробітник відділу контролю «Укроборонпрому», сказав, що каламутні угоди по закупівлям представляли собою «суть» операцій цього конгломерату.

Він розповів, як маленький гвинтоподібний шматочок металу, що купується «Укроборонпромом» для ремонтного заводу у Львові, різко зріс в ціні з 50 доларів на початку 2014 року до майже 4 тисяч доларів роком пізніше, коли «Укроборонпром» з незрозумілих причин поміняв постачальника.

За словами пана Максимова, він піднімав питання незрозуміло високих цін у розмовах зі своїм начальством, але йому радили не звертати на це увагу, а пізніше його взагалі звільнили — зараз він оскаржує своє звільнення в суді.

Денис Гурак, молодий заступник директора цього конгломерату, сказав, що йому нічого не відомо про скарги пана Максимова, однак визнав, що корупція дійсно процвітає в оборонному секторі. Він додав, що після кількох років систематичного розграбування за пана Януковича — який, за його словами, і створив «Укроборонпром» в 2010 році, щоб централізувати процес розграбування — «це диво, що ми взагалі щось можемо робити».

«Це системна проблема всієї нашої країни, а не тільки одного сектора, — сказав він. — Система не працює, тому люди крадуть. Саме тому розвалився Радянський Союз».

За його словами, «Укроборонпром» відправив до прокуратури 200 повідомлень про корупцію в своїх рядах, але тільки два з них в кінцевому підсумку обернулися обвинувальними вироками.

Минулого тижня цей конгломерат оголосив про відставку свого генерального директора Романа Романова.

Дар’я Каленюк, директор Центру протидії корупції, неурядової групи в Києві, сказала, що прозорість і підзвітність — це питання національної безпеки, які необхідно вирішувати, якщо Україна хоче не тільки створити дієздатну демократію європейського зразка, а й здобути перемогу на сході.

Вони також дозволять прояснити, чому машини швидкої допомоги, продані компанією пана Гладковського, продовжують ламатися і чому їх взагалі купили.

Як говориться в доповіді, опублікованій в минулому році Незалежним антикорупційним комітетом з питань оборони, кожна з цих машин, чиї ходові частини були зроблені в Китаї, обійшлася Міністерству оборони України в 32 тисячі доларів — машина швидкої допомоги, куплена в Китаї, обійшлася б набагато дешевше — а їх вантажопідйомність становить всього 360 кілограмів — це занадто мало для машини, в якій повинні вміститися водій, озброєний охоронець і медичні працівники.

Валентина Варава, волонтер, яка допомагає військовим на сході України, сказала, що ці машини швидкої допомоги розраховані на міські дороги, а «в зоні бойових дій доріг немає».

За її словами, 19 з 50 машин, доставлених на схід, уже вийшли з ладу. Вона додала, що Міністерство оборони нещодавно вирішило купити ще 100 машин швидкої допомоги у компанії пана Гладковського.

Ендрю Хіггінгс, The New York Times (США)