#NGOшнийНеліквідНаВихід

Валентин Гладких, 03.03.20, facebook

Мені важко дорікнути наявністю бодай найменшої симпатії до нинішнього Уряду на чолі з паном Гончаруком.

За рідкісним виключенням, нинішній Кабмін — це збіговисько, мажорів, хіпстерів, політичних пристосуванців та NGOшних нікчем-пройдисвітів, без належних знань, вмінь, навичок, не кажучи вже про бодай якійсь досвід управлінської діяльності та прийняття рішень на рівні вищому за «доленосні» рішення про «освоєння» грантових коштів.

І безумовно, ВСЯ відповідальність за призначення цих людей на державні посади лежить персонально на Президенті України В.Зеленському та колегіально на монобільшості, сформованій пропрезидентською партією «Слуга Народу».

З огляду на це, нема нічого дивного у тому, що усвідомлюючи свою повну відповідальність за Уряд, і Президент, і монобільшість переймаються ефективністю роботи Кабміну. Більше того, якщо мені не зраджує пам’ять, пан В.Зеленський під час призначення цього Уряду заявляв, що у ньому не буде недоторканих, що єдиним критерієм оцінювання урядовців буде їхня чесність та результативність.

Маємо визнати, з чесністю у цього Кабміну проблем нема — по-перше, прем’єр чесно зізнається, що він повний профан в економіці; а по-друге, наразі не було жодного насправді гучного корупційного скандалу, де були б замішані члени його кабінету. Вже не погано. Втім із результативністю є серйозні проблеми.

Попри означену вище повну відсутність симпатій до нинішнього Кабміну я далекий від думки про абсолютну відсутність будь-яких позитивних результатів. Зрештою, відбулося зниження інфляції, досягнуто домовленості щодо транзиту газу українською ГТС, «зник» «тіньовий» гральний бізнес, лишається стабільним курс національної валюти тощо.

Так само намагаюся утриматися і від спокуси покладати всю провину за невдачі на некомпетентність Уряду — неодноразово говорив, що у сучасному світі уряди доволі обмежні у своєму впливі на соціально-економічні процеси у власних державах. Наприклад, наврядчи Гончарук чи Мілованов можуть вплинути на кон’юнктуру світових ринків сировини, до якої дуже чутлива українська економіка. Втім, для мене усвідомлення цього стосується швидше розуміння причин провалів урядовців, а не їхнього виправдання.

Сподіваюся, що і у Президента та монобільшості вистачить розуму та мужності визнати помилки як у сфері кадрової політики, так і щодо невдалої як на мене «реформи» центральних органів виконавчої влади, передусім об’єднання міністерств, яке призвело не лише до адміністративно-організаційного хаосу, але й до втрати можливості не тільки стратегічного планування розвитку відповідних галузей, але й навіть банального оперативного управління.

Також, провальним виявився курс соціальної політики, який не тільки не відповідав заявам і обіцянкам пана Зеленського про «людиноцентричну» політику, але й дав підстави лідерам опозиційних сил — передусім Ю.Бойку та В.Тимошенко заявляти про фактично остаточний демонтаж «соціальної держави», що у перспективі не могло не позначитися на рівні підтримки як Уряду, так і самого Президента, разом із пропрезидентською більшістю.

Нехай і гіперболізованими, але не безпідставними були й обвинувачення, які лунали у бік Уряду, знову ж таки з боку опозиції, і стосувалися окремих рішень, схвалених в інтересах глобального, причому часто спекулятивного капіталу та кредиторів України. І хоча всі ці байки і «страшилкі» про всемогутнього Сороса особисто у мене не викликають нічого, крім саркастичної посмішки, треба визнати, що нинішній Уряд практично нічого не зробив для створення умов розвитку вітчизняної економіки, зокрема, промисловості. Більше того, скидається на те, що у прем’єра НЕМА жодних ідей і бачення як вирішити ці проблеми, не кажучи вже про якусь довготривалу стратегію.

Говорячи про причини невдоволення роботою нинішньої влади, не можна оминути й діяльність, а точніше бездіяльність антикорупційних органів — НАБУ, ОГП, НАЗК. Результати їхньої діяльності залишають бажати кращого, що неминуче повинно поставити питання про причини такого ганебного становища, можливо з відповідними кадровими рішеннями.

Словом, з одного боку, добре, що нинішня влада, на відміну від попередньої, не заплющує очі на наявні проблеми і не намагається переконати українців у тому, що навколо все цвіте і пахне, тож маємо всі ДЯКУВАТИ, але з іншого боку лишається відкритим питання про те, які саме політичні, організаційні та кадрові рішення будуть прийняті найближчим часом і наскільки вони виявляться ефективними.

П.С. треба зважати, що далеко не завжди медійне висвітлення і оцінка роботи того чи іншого міністра є об’єктивною і неупередженою.

Наприклад, мені видається очевидним, що коли пан Дубінський дає оцінку роботі СБУ та особисто І.Баканова, він наврядчи може бути об’єктивним, бо має відвертий «конфлікт інтересів», через ситуацію із обшуками на каналі 1+1, пов’язаними із розслідуванням несанкціонованого запису розмов найвищих посадових осіб, що може бути кваліфіковано як злочин.

Так само, з огляду на висловлені вище мої щирі зізнання у відсутності будь-яких симпатій до нінішнього уряду я не буду давати персональну оцінку і робити прогнози щодо можливих кадрових змін — боюся бути упередженим…Хто знає, може хлопча без освіти, але на самокаті — геній державного управління; «недоучка» з дипломом бакалавра — найкращий у світі міністр освіти зі свіжим, не зіпсутим традиційною освітою поглядом на освіту; бородатий хіпстер — бог боротьби із контрабандою; а пані із переляканим поглядом, розгубленим виразом обличчя і бігаючими очима — найкращий у світі міністр охорони здоров’я. Також цікаво як там проходить «умовний термін» пана Авакова, який опинився на посаді «під особисту відповідальність» Президента?

Менше з тим.

Як би там не було, але 73 відсотки голосів на виборах президента здобув не я, а Зеленський, тож нехай і вирішує, хто на своєму місці, а хто — відверто НІ.

#NGOшнийНеліквідНаВихід

#ПолітичніПристосуванціДасвіданія

#ДоАтакиБотівГотов