О пятилетках ненависти
Евгений Якунов, 03.12.18, facebook
https://www.facebook.com/permalink.php?story_fbid=2260851423934751&id=100000297456910
… Президентські вибори завжди, вже з перших років нашої незалежності, проходили в Україні в умовах якоїсь загальної, майже не стримуваної ненависті. Причому генерувалася ця ненависть не самими кандидатами, а їх штабами й політтехнологами.
І, якщо в 1991 році війну проти Чорновола вели доморощені компартійні «контрпропагандисти», то вже на других президентських виборах були задіяні російські політтехнологи — як з боку Кучми,так і з боку Кравчука.
Зухвалість і безпринципність їхніх методів мене тоді шокувала. У команду Кучми була набрано таких матьорих шакалів, з такою неоднозначною «кредитною історію», що одразу після перемоги Леонід Данилович поспіхом почав їх позбуватися, і позбувся таки не всіх — надто вже дехто з них міцно «прилип» до тіла гаранта і фінансових потоків.
Наступна виборча кампанія ознаменувалася створенням у коридорах Банкової фейкової політичної сили -Партії прогресивнихї соціалістів Наталії Вітренко, завданням якою була компрометація найголовнішого конкурента -соціаліста Мороза. Довершила справу граната, кинута в цю саму Вітренко начебто одним з близьких до Мороза людей.
Народ був поставлений перед нелегким вибором: голосувати за відносно честного, не пов`язаного з мафією, але близького до комуністичної ідеології і більш проросійського Мороза чи за фундатора олігархічного ладу в Україні, тісно пов`язаного з криміналітетом, але «ринкового» Кучму.
Як насправді проголосували українці, важко сказати, бо тоді вже почалися масові фальсифікації на виборчих дільницях, округах і в самій ЦВК.
А далі була війна Ющенко — Янукович — з «трьома сортами України», мільйонами, виділеними владою на рмосковську команду Глеба Павловського, отруєнням, підтасовками і Помаранчевим Майданом. А ще далі — епопея Янукович — Тимошенко, з наступною відміною Конституції, посадкою головного конкурента і Євромайданом.
Суть усіх попередніх кампаній зводилася до того, що обраний «всенародно» президент ніколи не був виразником інтересів всього народу, хоч намагався і проголошував це. Він завжди залишався ставлеником лише певної його частини (здебільшого абсолютної меншості — така специфіка президентських виборів у два тури).
Передвиборче нагнітання ненависті призводило до того, що ті, хто програвали, не визнавали переможця переможцем й продовжували вести війну, яка не могла не дискредитувати владу в цілому і перетворювала суспільне й політичне життя на коливання маятника з такою неймовірною амплітудою, яка неминуче руйнувала ( і руйнує) підвалини держави.
Пасивна більшість, налякана дійсним і вигаданим компроматом на обох головних кандидатів, бачила в обох з них чортів рогатих і голосувала головним чином не за кращого, а — проти гіршого, обираючи хоч і менше на їх думку зло, але — зло.
Чи будуть нинішні вибори винятком? Думаю — ні. Війна тролів у інформпросторі, спрямована на повне знищення супротивника, як ворога народу, на жаль це демонструє.
Мене цікавить лише одне: як довго еліта і нація в цілому сидітиме на цій голці -«всенародних виборах президента», які щоп`ять років ділять народ на «чорних » і «білих», на «наших і «ворогів»?
Скільки нам ще треба отих п`ятирічок ненависті, щоб перейти до цивілізованого діалогу в рамках парламентської республіки, де не проходить така жадана для українських гетьманів усіх часів формула: «переможець отримує все, переможений — шибеницю»?..
Автор публикации
Метки: Евгений Якунов
Arkadiys
04.12.2018
в 09:30
Українці голосували за самих себе, тобто за тих, хто може більше всіх вкрасти.
На хрена їм Чорновол!
Ось Янукович! Це так!
Ось Порошенко! Це так!
Він може більше вкрасти, ніж Тимошенко!
От така хуйня, малята !!!