Післявиборче
Альона Шкрум, 25.07.19, facebook
https://www.facebook.com/alyxrum/posts/10158746527844358
Потоп
—
Вперше в житті відчуваю себе не просто вже «старим політиком», а реально динозавром.
Нас накрила не хвиля, а справжнє цунамі, яке змило все на своєму шляху: і гарне і погане, і цінне, і беззмістовне.
Змило тих, хто вічність засівав свій округ гречкою і «тримав» його й передавав «у спадок» своїм синам та друзям, і змило тих, хто був не просто достойним представляти інтереси громадян, а хто вже не раз показав супер ефективність у роботі, хто був принциповим та не потрапив ні в один моральний капкан, хто боровся кожен день не за себе, а за справедливість.
Це великий потоп та перерозподіл країни, і, мабуть, цього і хотіли громадяни.
Зараз, на якусь хвилину, після потопу, обезцінюється все: досвід, гарний чи поганий, не важливо; освіта; експертиза; вміння; важка робота роками; принципи та ідеї — все тимчасово зникає у пісок.
І сьогодні мені дуже страшно, що, опинившись на березі серед уламків дошок, відкривши очі, я бачу дуже мало друзів поруч та мало професійних людей, які своїм життям і щоденним вибором останніми роками довели, що країна і інтереси громадян для них вище своїх інтересів та своїх статків, інколи важливіше себе самого та своєї родини.
Такий людей залишилась горстка.
Можливо, вони є ще десь за деревами, можливо, вони ще підпливавають, можливо підпливуть за місяць-другий і будуть разом допомагати нам розчищати пляж та будувати не на піску, а на твердій землі фундамент… Так, можливо, іх набагато більше, ніж я бачу зараз, озираючись по сторонам… і їм лише треба проявити себе, свою стійкість і свій характер та свої цінності, і свої знання.
І я дуже на це сподіваюсь.
І дуже бажаю удачі новим політичним силам та новим людям у політиці. Бажаю сил, бажаю визначити для себе одразу червоні лінії та закріпити свій моральний компас на стіні за склом, бажаю бажання вчитися кожного дня, не покладаючи рук, дивитися на речі з різних сторін, вміти дослухатися та вміти сумніватися у своїй думці, але не у своїх принципах, бажаю пам’ятати, завдяки кому ви тут, у політиці, та що від вас очікують.
Бо люди обирали вас (та і нас теж) з останньої вже надії, і останнього натхнення.
Ні, вони голосували не по приколу, як кажуть зараз. І вони голосували не за вас, сподіваюсь, ви це розумієте. Вам ще треба заслужити іх підтримку.
Вони голосували з глибокої огиди і глибокого розчарування через те, що трапилося з країною, вони голосували з протесту проти корупції, проти лицемірства, проти брехні, проти старих правил, які працювали чверть століття і цементували несправедливість.
Вони голосували проти того, що іх щоденно, кожен день — змушували боятися — чи то Путіна, чи то зради, чи то якогось внутрішнього ворога, чи то своїх бажань швидких змін. Не боїшся — то ти зрадник, а хлопці на фронті за що гинуть? Не хочеш підтримувати єдиного царя? То ти рука Кремля!
…І всі ці емоції, весь цей страх, сором, розчарування, злість, все це вилилось у цунамі, український потом, зачищення еліти та зачищення ворогів, і зачищення досвіду. Для когось — електоральний Майдан, для когось — біль, для когось — щастя.
Країну досі штормить, я відчуваю це шкірою, країна хоче викинути все, викинути всіх, просто перегорнути сторінку історії, просто змінити дошку.
Ці емоції ще гуляють морем, і вони не підуть у пісок, поки не отримають сатисфакції — за образи, за бідність, страшну бідність у родинах в українських селах і у маленьких містах, за страх за майбутнє, за несправедливість, за все.
Емоції ці нікуди не зникнуть, поки не буде змін, результатів, не вдаваних, а справжніх економічних перемог. І я дуже бажаю вам цих результатів і перемог, шановні колеги!
І буду допомагати всим, чим зможу, якщо наші знання та наша допомога буде вам потрібна.
Бо це — моя країна, я буду жити тут, і мрію, щоб мої діти колись теж хотіли тут жити.
І ще більше мрію, щоб нам усім вдалося, і щоб українці — стали нацією щасливих людей…
Метки: Альона Шкрум



Arkadiys
25.07.2019
в 18:00
Хай щастить!
PiligrimK
25.07.2019
в 23:02
Надія помирає останньою. Все буде добре.
SergStar
26.07.2019
в 10:56
Сумна пісня. Напевно — лебедина. Але в політиці таке нормально.