Пресс-обзор 6 января 2021 г.

Материалы, которые могут быть вам интересны

«Главред»

Юрий Шулипа Путин боится, что за Назарбаевым начнется парад падения диктаторов

Судьба будущего Казахстана решится в ближайшие дни — все будет зависеть от активности народа.

Повышение цен на нефть и газ в Казахстане — всего лишь один из многих поводов для начала протестов. На самом деле в Казахстане накопилась усталость от режима Нурсултана Назарбаева — все-таки 31 год в стране не происходит никаких серьезных реформ и улучшений, и, собственно говоря, повышение цен стало поводом для начала революции.

В целом казахский протест несколько похож на киргизский, но при этом протесты, которые происходят в странах Азии, не похожи на белорусские или украинские. Потому что эти протесты растянулись на месяцы и первоначально не давали никаких результатов, в то время как здесь счет идет буквально на часы.

Судьба будущего Казахстана решится в ближайшие дни — все будет зависеть от активности народа. Если люди будует действовать более активно, то революция победит, а Назарбаев будет вынужден уйти от власти. Реальных преемников у Назарбаева нет, потому что он, как Лукашенко и другие постсоветские диктаторы, «выкосил» абсолютно все политическое поле. Поэтому, если в течение ближайшего времени родятся какие-то лидеры оппозиции — инициативные люди, которые начнут управлять протестами, то уже они будут вести диалог с представителями Назарбаева о том, как им уходить и передавать власть.

С одной стороны, Россия заинтересована в сохранении нынешнего политического режима, потому что Путин больше всего боится создания прецедента падения диктаторов на постсоветском пространстве. Ведь если бы, например, свергли Лукашенко или Назарбаева, россияне могли бы счесть это неким «руководством к действию».

Но в сложившейся ситуации, поскольку присутствует серьезный революционный накал и практически все крупные города Казахстана протестуют, существует вероятность того, что народная революция может победить.

Как будет осуществляться реальный транзит власти (а не номинальный, при котором Назарбаев, несмотря на уход с поста президента, остался национальным лидером, руководителем Совета нацбезопасности и вместо него был назначен Токаев, который практически не управляет страной) — неизвестно, но если протестующие добьются того, что Назарбаев уйдет от власти и начнется диалог с правительством,это можно будет считать победой революции.

Но, опять-таки, нужно будет учитывать условия ухода Назарбаева. Понятно, что транзит власти оказался фиктивным, политический режим проигрывает народу, полиция в основном перешла на сторону народа, потому исход протестов может решиться в считанные часы.

«Буквы»

Масові протести у Казахстані швидко спричинили геополітичні наслідки. Президент Касим-Жомарт Токаєв не лише усунув Нурсултана Назарбаєва з посади керівника Ради безпеки Казахстану, але і звернувся до ОДКБ з проханням ввести війська для ліквідації терористичної загрози. У Кремлі, власне, цього і чекали.

Казахстан: прощання з «Дідусем» за сценарієм Кремля

«Корреспондент»

Настал французский черед – впервые за тринадцать лет Париж будет верховодить в управлении Евросоюзом – целых полгода. Это весьма активизирует главу страны Эммануэля Макрона.

Александр Булавин Великая Французская «революция» в Евросоюзе

«TheБабель»

Порошенко изменил дату возвращения в Украину – теперь он приедет во второй половине января

Нардеп Петр Порошенко назвал новую дату возвращения в Украину – 17 января. Ранее он обещал приехать в первой половине января.

Об этом он написал в своем Facebook.

«Когда у власти неадекваты, оппозиция должна действовать еще активнее. Поэтому следующую неделю с 10 по 15 января буду работать в Европе над защитой Украины от российской агрессии и поддержкой демократии в нашей стране. 17 января я, как и обещал, вернусь в Киев, чтобы явиться в суд и провести встречу с Генеральным прокурором, пользуясь правом народного депутата на неотложный прием», — сообщил Порошенко.

По его словам, в Украине он будет защищаться не «от Зеленского», а от «некомпетентного руководства».

«Українська правда»

В отця Української греко-католицької церкви Андрія Зелінського так багато соціальних ролей, що на початку інтерв’ю він уточнює, з ким саме УП буде говорити – капеланом, співзасновником Української академії лідерства (УАЛ), викладачем Українського католицького університету чи автором книжок?

У київських колах його зазвичай описують простіше – «той, хто надихає». І з цим складно не погодитись.

Отець Зелінський – легендарний капелан українського війська.

У 2006 році він почав служіння в Академії сухопутних військ у Львові, у 2014 став першим офіційним капеланом при штабі АТО, у 2017 – штатним капеланом 36 бригади морпіхів. Остання історія служіння вилилась у щоденник спогадів «Моя мандрівка у країну морпіхів».

Нині він працює в департаменті військового капеланства УГКЦ, є радником з комунікацій Блаженнішого Святослава, а також читає лекції в УКУ та УАЛі. Освіту отець здобував у коледжі Святого Василія в американському Стемфорді, Папському Григоріанському університеті в Римі та Києво-Могилянській академії.

Його графік розписаний ледь не по хвилинах. За день до розмови з УП він був у Маріуполі, в одному з філіалів УАЛу, а наступного дня вирушає у Львів – презентувати свою книгу «Бог приходить увечері».

Ми зустрічаємось у Veterano Brauni – невеликій кав’ярні на столичному Подолі, яку відкрив ветеран війни. І говоримо про явище зраненої людяності та способи її подолання, рецепт пошуку відповіді на одвічне питання «хто я» та причини зменшення мотивації українських військових на восьмому році війни.

А також випитуємо в отця Зелінського суть закону про службу військового капеланства, над яким він працював майже 10 років. І в ухвалення якого сам досі не може повірити.

Державі може стати страшно, коли люди почнуть себе поважати. Інтерв’ю отця Зелінського

«Главком»

Вадим Денисенко Російські війська в Казахстані. Чому нам не слід чекати на передишку

Зараз домінуючими стали конспірологічні теоріі, де домінантою є те, що багатий казах не міг піти на бунт через підняття ціна на газ з 3 грн до 7грн, а значить це хтось спровокував. І тут є аж три конспірологічні версії про ініціаторів і організаторів бунтів: російська про Захід, наша (і не тільки) про Москву, яка вирішила замінити Назарбаєва на когось іншого і зовсім божевільна про Китай. Ну і, як ви самі розумієте, на маргінесі йдуть новини про те, що протестами управляють украінці. Всі ці версії, звичайно цікаві, і як всяка конспірологія, будуть мати великі фактологічної бази. Проте, поки виглядає так, що ніякого центру координації не було. Звичайно можна припустити, що умовна РФ відразу дала задачу зробити повстання в 20-30 точках, але поки це виглядає, як фантастика. По-перше нікому в РФ це не потрібно і, по-друге, ми б бачили вже зараз якісь спроби вимог чи спроби вести переговори або навпаки крики про та, що нас використали і залишили тут помирати. Нічого подібного тут нема крім дивного і ніким не артикульованого документу про солідарність з Україною.
Головні радикальні події відбулися в Алмати, на всіх відео ми чуємо тільки казахську мову, але навіть тут ми не бачимо організації, як такої — є певні групи людей, які то об’єднуються то далі йдуть кудись, спорадично займаючись мародерством (згадайте, між іншим, жовті жилети у Франції). В цілому ми можемо (виходячи з тих данних, які є зараз) говорити, що не було ніяких організованих кимось груп. Є маса відносно бідних переважно молодих людей, які живуть на колишніх самозахоплених землях навколо Алмати (років десять тому це називалося пояс шахіда, між іншим) . Їхня організованість, почалася з протистоянь з владою, яка спочатку робила певні рейди на їхні самозахвати, а потім вирішила ці поселення легалізувати. Це типовий локальний бунт проти бідності і незмінності правил гри. Розмови про те, що три дні були мирні протести, а потім з‘явилися радикали — це від повного нерозуміння процесів. Відсутність лідерів та ідеологіі і можливість робити все при практичній бездіяльності силовиків плюс відчуття безкарності — ось і причина появи агресіі.
Нічого б цього не було, якби в Алмати і ряді інших регіонів поліція не розступилася і перестала виконувати обов‘язки. Це ключовий момент , який показав неймовірну слабкість влади.
Щодо президента Токаєва, який згідно з однією з конспірологічних теорій все це сам спроектував, щоб прибрати Назарбаєва, то ще тиждень тому, він, навіть маючи, за деякими неперевіреними, але популярними даними, напружені стосунки з Назарбаєвим, не думав ні про що подібне. Та й сама версія, що президент дозволяє по всій краіні робити бунти, щоб потім їх подавити і потім стати єдиним лідером не витримує жодноі критики.
Ще тиждень тому, можна не сумніватися, що Токаєв навіть теоретично не міг подумати про такий розвиток подій. Офіційне усунення ряду людей Назарбаєва з керівних посад, включно з посадою прем‘єра, було лише спробою виграти час. Як мінімум тому, що про головних гаманців і, за сумісництвом, зятів екс-президента ні слова не було сказано. Їхні позиції в казахському нафтогазовому секторі ніхто не обговорював взагалі.
Як далі будуть розвиватися події багато в чому залежить від того, чи готовий буде Токаєв стати самостійною фігурою. Поки він не зміг опанувати силовиків і змушений відступити з заявою до ОДКБ. Тепер йому потрібно проводити зачистку, брати під контроль всю повноту влади і проводити вибори. І чи готовий він стати новим лідером на таких виборах, поки — велике питання. Щодо самого Назарбаєва, то його життю і життю його близьких поки нічого не загрожує. Щодо бізнес впливів, то вони очевидно будуть зменшені. Питання на скільки залежить від того, хто стане реальним керівником РК і яку модель він будуватиме.
На сьогодні у РФ немає сил, щоб повторювати захоплення Угорщини чи Чехо-Словаччини. Росіянам потрібно в найкоротший термін застабілізувати ситуацію з мінімальними втратами. Російський нафтогазовий бізнес планомірно витісняє американців з 2020 року і до 2025 року, через механізми митного союзу, мають бути створені всі передумови для більш активного втягування Казахстану в єдину країну з РФ і Білоруссю. Тому в планах Кремля нинішня ситуація виглядає, як певний фальстарт. Тому, головна задача — за найкоротший термін застабілізувати ситуацію і провести вибори на своїх умовах. Задача дуже складна, але в цілому реалістична.
Щодо ситуаціі в Кремлі, то нинішня історія практично ставить хрест на транзиті влади в РФ до фізичної смерті Путіна.
Ситуація в Казахстані, теоретично, може дати нам, Україні, невеликий проміжок часу на більш активної підготовку до агресіі. Хоча, я б не переоцінював цей часовий лаг — він мінімальний, зважаючи, на все вище сказане і відсутність активної політики Заходу в казахській ситуаціі.

«Цензор.Нет»

Геннадій Друзенко Казахські уроки

Четвертий день в Казахстані триває абсурдний і нещадний бунт. Ті, хто ще встиг почитати Пушкіна в оригіналі, пам’ятає, що безсмертна фраза про «бессмысленный и беспощадный русский бунт» — з повісті «Капитанская дочь», дія якої відбувається в Оренбурзькому краї на кордоні з сучасним Казахстаном. З Оренбургу до міста Актобе, одного з центру нинішніх заворушень в Казахстані, менше 300 км. Від 1920 до 1925 року Оренбург був навіть столицею Киргизької АРСР, яка – за іронією радянського новоязу – була казахською національною автономією у складі Російської Федерації. Але наразі не про історію, а про те, що Пушкін найбільш влучно й лаконічно описав сутність нинішніх заворушень у найбільшій державі Середньої Азії.

Стихійний, без будь-яких чітко сформульованих вимог, без лідерів, з якими можна про щось домовлятися, і надзвичайно жорстокий бунт безумовно ллє воду на млин автократів. Бо коли світ бачить переповнений трупами морг, десятки спалених автівок на вулицях казахських міст, пожежу в урядових будівлях, захоплений невідомо для чого аеропорт Алмаати чи грейдер, на якому вриваються до зачиненого відділення банку, навряд чи це викличе у когось симпатію чи співчуття. Хіба що радість у Кремлі, оскільки вчергове доводить світу: тільки Москва може бути справжнім гарантом стабільності у пострадянському регіоні.

До речі, українським можновладцям варто повчитись у президента Казахстану Токаєва витискати максимум з несприятливих, навіть критичних для нього обставин. Казахстанський лідер, на відміну від Януковича у 2013-му, дуже швидко відреагував на вимоги повсталих: ціни на газ зафіксовані на рівні минулого року, уряд відправлено у відставку, врешті-решт «старий» (тобто Назарбаєв) залишив посаду очільника Ради національної безпеки, з якої контролював силовиків і зберігав контроль над країною. Цим самим Токаєв по суті делегітимізував протест. Ба більше, скориставшись заколотом, він перебрав на себе реальні важелі в лади від клану Назарбаєва. Бо у критичні моменти опиратися хаосу та консолідувати націю може тільки лідер з сильним мандатом.

Врешті-решт після огидних сцен вуличного насильства, грабунків та мародерства, чинний президент Казахстану може стати справжнім народним героєм, якщо поверне в країну безпеку, стабільність та передбачуваність. Згадайте Алієва-старшого чи Путіна, які подарували своїм народам відчуття безпеки і відносного добробуту після непевних 1990-х. І останнє. Заклик до ОДКБ увести до Казахстану війська – дуже далекоглядний хід, який нейтралізує можливий удар в спину. Olaf Clemensen правильно зауважив, що в такий спосіб Токаєв убезпечив себе від сценарію створення в північному Казахстані ЛНР/ДНР на захист російськомовного населення.

Для України це загалом погані новини. Казахські повстанці дуже швидко перетворились на мародерів та заколотників, чим делегітимізують саму ідею революції як інструменту позитивних змін. Росія (і автократи в цілому) вдруге після української поразки 2014-го виграють важливий матч на пострадянському просторі. Кремль нагадує Заходу, що тільки він може забезпечити на цьому просторі безпеку та стабільність. Багатовекторність Казахстану, схоже, канула в Лету – так само як багатовекторність Вірменії трохи більше року тому. ОДКБ та Євразійський економічний союз отримали новий імпульс до інтеграції, а Росія – нові важелі впливу на свого багатого на ресурси сусіда, з яким у неї найдовша лінія суходільного кордону.

Добре, хоч український дипломатії стало розуму не підтримувати казахстанські заворушення, а обмежитись «глибокою стурбованістю» та піклуванням про безпеку українських громадян.

Боюсь, казахські події – погана прелюдія до перемовин Росія-США-НАТО одразу після різдвяних свят. Принаймні якщо дивитись на них з української дзвінниці…

«Зеркало недели»

Протесты в стране позволили казахстанскому президенту сконцентрировать в своих руках власть, но ослабили его легитимность

Владимир Кравченко Спасут ли российские «миротворцы» Токаева: что происходит в Казахстане

«Сегодня»

Сегодня, 6 января, отмечается третья годовщина вручения Томоса об автокефалии (независимости) Православной церкви Украины. Томос является патриаршей грамотой, официально утверждающей канонический автокефальный статус ПЦУ как одной из 15 поместных православных церквей мира.

Об этом пишет сайт «Сегодня».

Что изменилось за три года независимости ПЦУ: подбиваем итоги

«Хвиля»

Зарплаты учителей по данным Минобразования выглядят так:

директор получает 17 057 гривен;
молодой учитель без категории и стажа работы 9768 гривен;
учитель ІІ категории 12 053 гривен;
учитель І категории 12 906 гривен;
учитель высшей категории 13 759 гривен;
ассистент учителя 11 200 гривен;
руководитель кружка 12 053 гривен;
педагог-организатор I категории 11 317 гривен.

Стало известно, сколько на самом деле получают учителя в Украине

«Деловая столица»

Экономика Украины оказалась в ценовых ножницах между разновеликими показателями промышленной и потребительской инфляции. Хорошая новость – это не впервые. Плохая – мы так и не смогли адаптироваться к этому перекосу

Алексей Кущ Рекорд по другой инфляции. Как обвалить экономику и разогнать цены

«Левый берег»

Кремль зробить усе можливе, щоб народне повстання у Казахстані не увінчалося успіхом. Якщо Путіну це не вдасться, на Казахстан чекає доля України: у Москві згадають про російськомовне населення і спробують окупувати хоча б частину Казахстану.

Віталій Портников Казахстан: новий Жанаозен

«Обозреватель»

Сергей Фурса В Казахстане победил СССР. Путин показал, что будет с жителями без его помощи

Пока украинцы радовались Майдану в Казахстане, там обнародовали требования (дешевые тарифы, бесплатные путевки и отмена вакцинации) и оказалось, что «майдан» превращается в типичный антимайдан. С погромами и мародерством. А противники прививок показали, из каких информационных помоек питались те, кто писал эти требования. Да и сами эти информационные помойки первыми принялись раскручивать протесты, привет российским телеграмм каналам. Ой не зря СБУ пытается зачистить эту клоаку и не зря закрытие каждого такого кубла приводит к взрыву гнева у оставшихся ресурсов русского мира.

Пока украинцы радовались, что в Казахстане загорелось зарево свободы и Путин опять получить по голове, сам Путин вместе с Токаевым провели блестящий блицкриг против Назарбаева. В результате во главе Казахстана реальную власть получил Путин и теперь его вечный посипака Токаев, пришедший к реальной власти на российских штыках, а Назарбаев, думавший, что создал независимое не от кого государство вынужден был улетать. Расслабился, видно. Потерял хватку. Вот такие они, дворцовые перевороты в азиатских деспотиях. Когда за власть приходится платить сдачей суверенитета. Впрочем, об этом многое может рассказать Лукашенко.

Пока украинцы и Запад переживали о том, что Путин двинется на Запад, Россия укрепила позиции СССР на Востоке. Приструнив Казахстан за несколько дней. И показав всем вокруг, что будет, если вздумают играть в независимую игру.

Вот так, одной рукой организовав протесты и направив их против Назарбаева, другой нашли своего Януковича и быстро ввели войска.

А украинцы должны понять, что Азия — это не Европа. И Майдан там не может быть нашим правильным демократическим праздником. Даже если для него есть все причины. А вот Антимайдан везде одинаков.

А у Путина теперь есть его ручной советский союз и два диктатора на побегушках, Лукашенко и Токаев.

Еще недавно Казахстан играл в свою игру, там казалось продолжает править железной рукой Назарбаев, контролировавший и силовиков и правительство, а сам Казахстан позволял себе невиданную дерзость — дублировать русские вывески латиницей. Вызывая взрыв гнева у российских политиков, чувствующих, что русский мир может потерять Казахстан. Теперь не будет. Это можно сказать уже точно. За какие-то три-четыре дня, пока весь мир еще не отошел от празднования, все удалось перевернуть на 180 градусов.

Путин выиграл. Назарбаев бежал. Эрдоган проиграл. Тюркский мир, который он так старательно выстраивал, и важнейшим элементом которого должен был бы стать исторически тюркский Казахстан, проиграл русского миру. И не зря зиц-председателем интервенции стал Пашинян, который хоть так смог отомстить Эрдогану за Нагорный Карабах, возглавив армию ОДКБ, а де факто армию Путина. Еще раз показав, для чего создавали это самое ОДКБ.

А украинцам не стоит ждать казахстанский уголь. Он теперь в одной упряжке с газом от Газпрома. Хотя может теперь у нас будет еще больше Байрактаров. И не стоит искать борьбу за свободу там, где ее нет. Даже если в казахстанских степях и провел много лет Тарас Шевченко. Это Средняя Азия. С другими ценностями. А если какие-то городские интеллигенты Алма-Аты и решили, что они близки к Европе, им наглядно показали погромами и мародерством, что с ними будет без помощи Путина. Показали это жителям Воронежа и Самары, Хабаровска и Москвы…

«Фокус»

В эти новогодние дни 78 лет назад только что освобожденная от нацистской оккупации Греция стала разменной монетой в геополитическом торге великих держав-победительниц. Эта история может служить отличным историческим уроком современной Украине. Миром правят интересы, а не идеалы.

Юрий Касьянов Греческий урок для Киева. Отдаст ли Запад Украину России, как Сталин отдал Грецию Черчиллю

«Гордон»

Юрий Бутусов Нервная реакция российских медиа – это осознание, что после смерти Путина Россию ждет куда большая турбулентность, чем сейчас в Казахстане

Конечно, люди не идут на смерть и не убивают из-за цен на сжиженный газ. Причины таких масштабных протестов по всей стране могут быть только в самой власти. В клановой, безответственной власти, которая лжет и набивает свои карманы куда лучше, чем управляет развитием страны.

В Казахстане все жестче, чем в Беларуси, и даже жестче, чем в Украине. Массовые столкновения начались мгновенно, без раскачки и Майдана, уже убито несколько сотрудников полиции, безоружные люди толпами бросаются на силовиков, отнимают оружие, берут в плен, поджигают административные здания и полицейские машины.

Как всегда у авторитарных режимов, это произошло внезапно. Ведь в Казахстане абсолютная политическая стабильность и несменяемость одной политической семьи Нурсултана Назарбаева с 1989 года. Все депутаты – лояльные, в парламенте управляемое монобольшинство, все олигархи – лояльны и близки к президентской семье. Все СМИ – хвалят достижения президента. Вся страна управляется из одного кабинета.

И вот без поддержки депутатов, представителей власти, медиа сотни тысяч простых людей выходят на улицу, чтобы принять участие в протестах и рискнуть собой. Чтобы свергнуть «стабильность».

А ведь в Казахстане дружба с Россией, Путин – союзник, ОДКБ, космодром, закупки оружия и совместные маневры с российской армией, ну с чего бы тут вообще возникнуть протестам?

Путин организовал клуб стареющих диктаторов вокруг себя и крайне зол, что Украина вышвырнула члена этого клуба Януковича. Но у пророссийских старцев у одного за другим возникают серьезные проблемы.

И Беларусь 2020-го, и Казахстан 2022-го, независимо от исхода протестов, показывают: развитие современного государства невозможно без опоры государства на сильное гражданское общество, свободу слова, конкурентную политику и сменяемость власти. Пока еще неустойчивая, но демократическая Украина куда более стабильна, чем бесперспективная кремлевская модель власти.

Нервная реакция российских провластных медиа – это осознание того, что после смерти Путина Россию может ждать куда большая турбулентность, чем сейчас в Казахстане. И Украине надо строить сильное государство, чтобы в период неизбежных проблем в РФ мы были достаточно крепкими и системными, чтобы вернуть украденные Крым и Донбасс.

СтранаUA

«Страна» побывала в отеле Буковеля, куда прибыл президент Украины Владимир Зеленский.

Что происходит в гостинице в Буковеле, где поселился Зе. Репортаж «Страны»

«Апостроф»

Давление России на Киев продолжается. Учитывая это, Украине нужны союзники, имеющие с нами общие цели и задачи. О главных внешнеполитических вызовах и внутриполитических проблемах, ожидающих Украину в 2022 году, «Апостроф» пообщался с директором Национального института стратегических исследований Александром Богомоловым.

Наш курс в ЕС никто не может отменить, но есть и другие форматы – директор Института стратегических исследований

«Факты»

Путин спятил на «украинском вопросе», его болезнь будет только прогрессировать: Игорь Эйдман

Социолог прогнозирует, что в этом году хозяин Кремля будет добиваться возвращения «украинского бриллианта» в «корону российской империи» гибридными методами.

«Путин давно спятил на «украинском вопросе», как Гитлер — на антисемитизме, — пишет Игорь Эйдман в социальных сетях. — В 2022 году его болезнь будет только прогрессировать.

Его параноидальная сверхидея понятна — уничтожить Украину как независимое государство, вернуть «украинский бриллиант» в корону российской империи. Однако, в отличие от Гитлера, Путин — трус. На большую войну он не решится. Будет добиваться своей цели гибридными методами: с одной стороны, силами «пятой колонны» и олигархата постарается дестабилизировать ситуацию в Украине, с другой — шантажируя Запад войной, будет пытаться заставить его отказаться от поддержки украинского союзника.

Ни то, ни другое не получится. Путина ждет крупный внешнеполитический провал.

Во внутренней политике (России. — Авт.) силовики (коллективный Патрушев), пользуясь нарастающей паранойей диктатора, окончательно захватят всю полноту власти, поставив манипуляторов (коллективного Кириенко) в положение своих ученых рабов.

Репрессии резко усилятся. Гражданское общество будет полностью зачищено, многократно увеличится число политэмигрантов.

Страна вступит в эпоху, близкую к позднему сталинизму: репрессии, урапатриотическая истерия, перманентная конфронтация с Западом. В общем, ничего особо нового и оригинального. Все это есть уже сейчас, но в наступившем году грозит достичь своего апофигея».

РБК-Украина

О переходе приходов к Православной Церкви Украины, ее отношениях с Московским Патриархатом и действующей властью, международном признании ПЦУ, антивакцинаторских настроениях, осовременивании церковных обычаев и календарной реформе – в интервью РБК-Украина рассказал предстоятель ПЦУ, митрополит Киевский и всей Украины Епифаний.

Милан Лелич Митрополит Епифаний: Мы не стремимся быть государственной церковью, как РПЦ

Liga.Net

3 января капитализация Apple достигла отметки в $3 трлн. Таким образом детище Стива Джобса стало первой в истории человечества компанией, которой удалось достичь такого уровня.

Если бы американская компания была отдельным государством, то могла бы претендовать на место в рейтинге крупнейших экономик мира (по размеру ВВП стран, данные Всемирного банка за 2020 год) и даже обойти в нем такие страны как Великобритания ($2,77 трлн) или Франция ($2,63 трлн).

В понедельник капитализация Apple достигла отметки в $3 трлн. Это почти в 20 раз больше, чем Украина заработала в 2020 году. Как Apple это удалось?

DW на русском

Комментарий: Понимать истинные цели Москвы

На предстоящих переговорах в Женеве речь идет больше, чем об Украине. Конфликт с Киевом для Кремля — это лишь сцена его более масштабного противостояния с Западом, уверен обозреватель FAZ Райнхард Фезер.

Когда в понедельник, 10 января, в Женеве начнутся переговоры между Соединенными Штатами и Россией, речь может идти о войне и мире в Европе. Но Европа не представлена за столом переговоров. Если бы все шло по плану российского руководства, оно бы через головы европейцев договорилось бы с американцами о новом порядке в сфере безопасности для всего континента.

Угроза, которую создал Кремль, разместив войска на границе с Украиной, должна была побудить Вашингтон начать переговоры. В то же время Москва, опубликовав конфиденциальную переписку, недипломатично дала понять европейцам, что более не заинтересована в дальнейших переговорах с ними по войне в Украине,

Теперь Берлин, Париж и Брюссель пытаются с помощью поспешных дипломатических инициатив вскочить на подножку уходящего поезда. Но надо четко понимать: шансы на успех есть только в том случае, если такие инициативы будут основаны на реалистичном восприятии российского режима. Кремль интересует не только Украина. Она для него — сцена масштабного противостояния с Западом. Теперь речь идет не о посредничестве в конфликте где-то в Восточной Европе, а об отстаивании прав ЕС перед лицом агрессивной диктатуры.

«Синьхуа»

На базе по разведению и исследованию южнокитайских тигров в городе Шаогуань /пров. Гуандун, Южный Китай/ в ночь на 1-ое января 2022 года тигрица по кличке Мэнмэн родила детенышей-близнецов.