Про порохоботство

Порохоботство – це не є якесь унікальне українське явище, це просто один з сучасних різновидів рабськості. Рабський спосіб думати і діяти.

 

Специфічною відмінністю раба-порохобота від раба звичайного (з плантацій) є те, що сучасний раб має доступ до соціяльних мереж, а відповідно має певну свободу висловлювань. Звісно, що раб не буде висловлюватись проти свого рабовласника, тому він використовує свободу слова для вихвалянь свого пана, з одного боку, і для паплюження вільних людей, з іншого.

Ненависть порохобота до вільних людей цілком зрозуміла. Адже, на відміну від африканських рабів минулого, порохобот обирає свою неволю добровільно. Порох же ж нікого не змушує лизати йому чоботи. Але бажаючих є досить багато, бо закладене в генах рабство перекриває волю духу та здатність тверезо і свобідно мислити. Тому у перервах між лизанням чобіт панові, порохобот плює отруйною ваксою у вільних людей — ворогів його пана. Поневолений кріпак прагне стати вільним, порохобот прагне стати зразковим рабом.

 

Ще однією особливістю порохобота є його агресивне заперечення того, що він є рабом і любить свого царка понад усе. Він не вийде на мітинг з плакатом “Обожнюю пороха”, або “порох понад усе”, натомість він буде пити з собі подібними рабами “порохо-каву” та поїдати порохо-шоколад, ретельно приховуючи свої істинні мотиви (підлабузництво до царка) і паплюжачи вільних людей, котрі все розуміють і сміються над ним. Власне, на мітинги протесту порохобот не буде ходити, бо жодні мітинги не вітаються феодалами (крім, звісно, організованих тими самими феодалами).

Чим відрізняється вільна людина від раба-порохобота? В першу чергу, відповідальністю. Вільна людина приймає на себе відповідальність за те, що робить, і те, чого не робить. Вільна людина здійснює свідомий вибір і несе за нього відповідальність. А для того, щоб здійснити вільний вибір, потрібна здатність слухати свого серця, розуму, неупереджено аналізувати інформацію, та певна сміливість-мужність.

Порохобот-раб, натомість, в усьому покладається на думку та волю його рабовласника-пороха. Він не вміє або не хоче думати. Він не хоче чути іншу точку зору. У нього, фактично, нема часу на роздуми та аналіз інформації, бо він постійно зайнятий або лизанням чобіт пана, або плюванням у “ворогів”. А відповідальність за все порохобот покладає або на царка (у випадку удачі), або на “ворогів царка, котрі розхитують трон” (у випадку поразки).

Мабуть, у кожній людині є і рабськість, і вільність. І боротьба за свободу продовжується завжди. Без тієї внутрішньої постійної боротьби за свободу людина не є людиною. Вона – просто слон, прив’язаний тонким шнурочком до дерева, котрий не намагається розірвати пута, бо він так звик з дитинства.

Якщо чоловік чи жінка кожного дня скаже хоча б одне “ні” тому, хто зазіхає на її право на волю, дане Богом, то лише тоді вона має право називатись “людиною”, а не “рабом-порохоботом”.

 

“Борітесь – поборете” (Т.Г. Шевченко)

 

 

Serge Myroniuk, 21.12.17, Site.ua

3 оценки, среднее: 5,00 из 53 оценки, среднее: 5,00 из 53 оценки, среднее: 5,00 из 53 оценки, среднее: 5,00 из 53 оценки, среднее: 5,00 из 5 (3 оценок, среднее: 5,00 из 5)
Для того чтобы оценить запись, вы должны быть зарегистрированным пользователем сайта.
Загрузка...

Метки:

1 комментарий читателей статьи "Про порохоботство"


  1. Володимир
    21.12.2017
    в 21:31

    Боротися з власною рабскістю українцям вкрай необхідно- вона закріпилася на генетичному рівні. Цікаво тлумачать це північно-американські індіанці. Вони вважають, що в кожній людині живе чорний і білий вовки, що постійно борються. На питання:”Який вовк переможе?” Відповідають:”Той, якого ти годуєш”. Українцям досить годувати власну рабскість.

    1

Добавить комментарий