Путин, как авторитет для порохоботов

Валентин Гладких, 11.02.19, facebook

— Кілька кандидатів, вигідних Путіну, об’єдналися проти єдиного кандидата, який не вігідний Путіну і підписали пакт про співпрацю проти головнокомандуючого!

— Пардон, кілька кандидатів у Президенти України (Садовий, Гриценко, Шевченко, Бондар, Тимошенко і Зеленський) підписали Меморандум за чесні вибори, закликавши уникати правопорушень та протидіяти фальсифікаціям. За великим рахунком вони лише підтримали заклик чинного Гаранта Конституції до учасників президентських перегонів провести чесні вибори, забезпечивши вільне волевиявлення громадян. Не розумію, де ви тут помітили об’єднання проти головнокомандуючого? Хіба проблема коли учасники перегонів виступають проти фальсифікацій? Як на мене значно більше проблема, коли комусь починає здаватися, що виступаючи проти фальсифікацій, хтось виступає проти головнокомандуючого. Це з якого часу з фальсифікаціями у нас почав асоціюватися головнокомандуючий? Більше того, з чого ви робите висновок про те, що ці кандадати вигідні Путіну, а Порошенко ні?

— Бо Путін сам постійно заявляє, що категорично не хоче, щоб Порошенко лишився на посту після виборів!

— А ще Путін постійно заявляє, що не анексував Крим і на донбасі нема російських військових.. Але ж ми знаємо що він бреше… То чому коли він каже, що не хоче бачити Порошенка Президентом, ми в це віримо?

— Бо навіть Путін іноді говорить правду.

Ось такий прекрасний діалог. Виявляється навіть Путін говорить правду, коли це вигідно для апологетики Порошенка. Дзен.

Неодноразово намагався звернути увагу колег, журналістів і громадськості на те, що всіх політиків треба розміщувати в одній системі координат і використовувати одну загальну систему для їхнього оцінювання.

Себто обурюючись офшорам Зеленського треба так само реагувати і на офшори Порошенка разом з умовною «липецькою фабрикою», кому вона б не належала; дорікаючи Гриценку за нібито «розпродаж армії» не можна забувати про позицію тогочасного секретаря РНБО, яким як виявляється, о боже, був Петро Олексійович; закидаючи ЮВТ газові контракти, варто водночас зазначати, що Петро Олексійович палко підтримував «Харківські угоди»; тавруючи посіпак «злочинного режиму» не можна оминати персону міністра економічного розвитку і торгівлі в Уряді Азарова; висуваючи обвинувачення Медведчуку слід пам’ятати, що у Мінську він представляв Україну, будучи делегованим туди не Ю.Бойком, а чинним Президентом України; говорячи про УПЦ МП як філію ФСБ, доведеться відзначити, що тривалий час (подейкують, що і нині) П.Порошенко був вірним саме цієї «церкви»; заявляючи про неприпустимість залучення військових до передвиборчої агітації, треба однаково оцінювати присутність останніх як на з`їзді «Батьківщині», так і на президентському форумі; викриваючи зрадників можна згадувати не лише Н.Королевську, але й Ірину Луценко8 кепкуючи із потенційних головнокомандуючих спочатку треба обміркувати чи нинішній має диплом Вест-Пойнту і бодай якійсь військові перемоги; хизуючись зменшеням впливу олігархів варто не забувати про «сліпий траст». На жаль, цей перелік можна продовжувати майже до нескінченності. Втім цілком достатньо навіть цих тез, які найчастіше лунають у бік опонентів чинного Президента, без усвідомлення того, наскільки ж такі самі обвинувачення можна висунути йому самому. Причому далеко не факт, що відбиваючи подібні закиди Петро Олексійович буде виглядати переконливіше, ніж його опоненти.

Словом, не варто апологетам Петра Олексійовича бездумно «мочити» опонентів. Цього не варто робити навіть не з морально-етичних міркувань (подібними міркуваннями в українській політиці давно вже ніхто не переймається), а хоча б із суто практичною метою: щоб іхній кумир сам не став жертвою тих обвинувачень, які апологети закидають опонентам.

Чи як там про яму у прислів’ї?