Володимир Лановий: Путін і «Газпром» — це як «Рошен» і Порошенко. Вони обидва дбають лише про власний бізнес
Галина Плачинда, 02.02.18, «Мир»
Наша сьогоднішня розмова – з віце-прем’єр-міністром України часів президента Кравчука, представником президента Кучми у Кабміні, радником президента Ющенка, виконуючим обов’язки голови Фонду держмайна, четвертим з дев’яти кандидатів на президентських перегонах 1994 року, народним депутатом II, V та VI скликань, депутатом Київради часів Черновецького, академіком Володимиром Лановим.
Фото Марії Шевченко
Володимире Тимофійовичу, після того як Гонтарєва – після своєї піврічної відпустки — «заселфілась» на фоні Нацбанку, звідки зник годинник, а курс гривні почав стрибати, як смалений заєць. Розкажіть, будь ласка, ваше бачення подальшої долі українських грошей.
Уперта послідовність зниження курсу національної грошової одиниці говорить про певну політику держави. Знаєте, можна один раз, ну, два рази завити, що це тимчасово, що це якісь сезонні коливання, чи в Америці хтось прокинувся невчасно… Але якщо ми бачимо, що знецінюється вся країна: її активи, її підприємства, зарплати людей –– значить, це політика. Це політика проти держави, проти народу, проти нашого розвитку. Антинародна, фактично, політика.
І ще одне. Якщо глава уряду каже, що влада буде залишки коштів з бюджету на районному, обласному і центральному рівні тримати в доларах, значить, самі урядовці не вірять в національну грошову одиницю. Але ж стан грошової системи, платожоспроможності, купівельної спроможності гривні – це відповідальність держави.
Знаєте, коли кажуть: біткоїн кращий, ніж національні валюти, так це у випадку, коли держави погані. От як у нашому випадку — краще біткоїн, ніж гривня. Але у випадку сталих, високоліквідних валют, таких як євро, фунт стерлінгів, швейцарський франк — такого не може бути, тому що держава гарантує сталість грошової одиниці, її стабільність і доступність.
Якщо держава не може гарантувати стабільність національної грошової одиниці, — то це не держава.
Так не можуть чи не хочуть? І яким чином, скажіть мені, в наших умовах можна забезпечувати стабільність гривні?
Вони хочуть не забезпечувати, я би так сказав.
Вони – це хто?
Керівництво. Керівництво нашої держави проводить лінію на знецінення, на девальвацію гривні відносно іноземних валют.
Для чого?
Для того, щоб допомогти збагачуватися олігархам, які тепер можуть придбати ласі господарські шматки за меншу ціну. Окрім того, олігархи в більшості є експортерами. І девальвація гривні дає їм додаткові девальваційні прибутки. Приміром, учора вони заробили мільйон доларів на експорті, і це було 25 мільйонів гривень, а сьогодні — це вже 28 мільйонів. А їхні витрати всередині країни залишились тими ж самими. А оскільки олігархи сьогодні при владі, навіть більше того – суперолігарх при владі, то це – цілеспрямована політика держави.
Тобто, гривню можна було б втримати?
Не було ніяких підстав для того, щоб провалювати курс гривні.
Девальвація курсу гривні відбувалася, — так було в 2014-15 роках, — через додатковий випуск грошей в обіг, який направлявся певним банкам, — зрозуміло, звичайно, чиїм саме банкам — у вигляді кредитів рефінансування та через інші інструменти.
За місяць видати 30-35 мільярдів гривень, як було в березні 2014 року – це було щось. Такі дії були навмисними. Вони знали, чим це закінчиться.
Це не від незнання. Коломойський і досі не повернув 30 мільярдів, які тоді отримав за півроку, і не збирається їх повертати.
Бо логіка олігархічного бізнесу — отримати кредити та депозити і нікому нічого не повернути.
А домовитись з Нацбанком чи з прем’єр-міністром. Врешті-решт, НБУ засекретив всі ці операції і тепер вже ми не узнаємо, скільки вони передають грошей у обіг.
А зараз ще один «фінт» придумали, нібито для підвищення мінімальної заробітної плати. Щоб підняти зарплату, потрібні додаткові надходження в бюджет і доходи підприємств. Оскільки таких надходжень немає, Кабмін залазить у борги, аби покрити дефіцит бюджету, що при цьому утворюється. У 2018 році дефіцит бюджету зростає до 130 мільярдів гривень без жодних надій на його реальне фінансування. МВФ утримується від кредитування влади, а отже будуть випускати державні облігації, для оплати яких Нацбанк буде продовжувати друкувати зайві гроші. Зрозуміло, що це спричинить інфляцію і подальше зниження реального рівня життя громадян.
За цих обставин влада не знаходить коштів для допомоги громадянам, проте дуже дбає про власні доходи. З 200 мільярдів гривень, на які збільшиться бюджет у 2018 році, на додаткове фінансування армії буде виділено аж 13 млрд.
А на апаратні потреби, на правоохоронні органи, на різні служби, секретні і несекретні, на адміністрації усіх рівнів буде витрачено 130 мільярдів!
Тобто, дуже поспішають самих себе профінансувати… І не для того, щоб запроваджувати нові управлінські технології, ні! А для того, щоб собі підвищити зарплату в чотири рази.
…Тому гривню чекають серйозні випробування, а уряд умиває руки і каже: а ми в доларах все будемо зберігати, все буде нормально. І криза почнеться від нестачі доларів на ринку.
Які рамки ви передбачаєте для гривні?
Важко сказати. Можуть не виконати певні операції, приміром, не здійснити той самий облігаційний випуск, значить — дефіцит не профінансують, а це означає, що не будуть профінансовані всі заплановані державою видатки. Затримають видання субсидій приміром, чи, виплату зарплат, і раптом вчителі чи шахтарі дізнаються, що зарплату треба місяць-два почекати… А це допоможе стримати падіння валютного курсу. Тобто, уряд буде маніпулювати. Так було, до речі, у 2017 році. Тоді в січні інфляція стрибнула майже на 3% за один місяць. Причиною був потужний викид державних облігацій: окрім потреб прокредитувати дефіцит держбюджету, тоді почалися проблеми з Приватбанком, треба було наповнити банкомати, люди стали у черги за депозитами. Зрозумівши загрози, влада зупинила випуск облігацій, загальмувала й інфляцію, й девальвацію. Проте виникли заборгованості із зарплати та з оплати енергетичних послуг. Тепер — чуємо про зупинку навчального процесу в університетах…
Тобто влада може маніпулювати різними засобами, щоб не допустити дуже високої інфляції, і стримувати падіння курсу, але паралельно буде погіршуватися фінансова ситуація.
А якщо я вчасно не отримаю заробітну плату, то я чогось не куплю, я чогось не побудую, тобто у суспільстві загальмовується накопичення грошей для розвитку, для інвестицій — у широкому розумінні цього слова. Немає інвестицій – є інфляція, яка, у свою чергу, унеможливлює інвестиції – це закон жанру. Немає інвестицій — немає зростання.
Питають, чому ж ми третій рік від дна відштовхнутися не можемо. Тому що все працює на девальвацію. На знецінення, на втрату вартості нашої праці, наших проектів, і це затримує наш розвиток.
Ну гаразд, якщо це робиться свідомо на користь групи олігархів, є ж іще суспільство – тобто, потенційний електорат тих політичних сил, які зараз знаходяться при владі. Чому мовчить суспільство?
Влада сподівається на фальсифікацію виборів. Донецький метод отримувати потрібні результати виборів у будь-який спосіб — розповсюдився на всю Україну. Ще в 2002 році, коли на Донбасі вже хазяйнували Янукович з Ахметовим, фальсифікатори міняли урни з бюлетенями на виборчих ділянках. Просто привозили інші урни з іншими бюлетенями…. Це мені розповідали журналісти-спостерігачі на виборах.
А в 1999 році були президентські вибори. І вперше на Донбасі переміг не комуніст. Це стало результатом угоди між Януковичем і Кучмою.
Якої?
Кучма пообіцяв Януковичу віддати Донбас на пограбування, якщо вони досягнуть позитивного для нього результату на президентських виборах. Так воно і сталося. І саме після перемоги Кучми в 1999-му донецькі почали захоплювати електростанції, вугільні комплекси, машинобудівні, металургійні заводи.
Подібні фальсифікації можна було спостерігати і у Києві, в 2012-му.
Опозиція тодішня з тодішньою владою все узгодила, всі округи в столиці в 2012 році були поділені.
Чому тоді перед виборами проголосували за повернення до мажоритарної системи? Це при тому, що всім було зрозуміло: якщо буде збережена «пропорційка», опозиційні партії наберуть більшість голосів.
А тепер ми ніяк не можемо повернутися до пропорційної системи і прибрати грошові мішки з виборчих списків…
Ви думаєте, у 2019 році ці схеми буде можливо запровадити?
Я практично впевнений, що вибори будуть фальсифіковані. І це стане поштовхом до потужного народного збурення. У нас можливий серйозний політичний переворот, тому що градус невдоволення, агресивності в суспільстві вже перевищив той, що був у 2013 році. Інші люди — нові, більш незалежні — стають учасниками політичного життя. І у них є гідність, на відміну від тих, старших, у яких комуністичний режим витравив і самоповагу, і віру у власні сили.
От недавно я побував в двох обласних центрах, зустрічався з людьми, — я побачив, щолюди дуже активні, все розуміють і готові на боротьбу. Такого раніше не було.
Ну, пам’ятаєте, формула: вибираємо найменше зло. Цього вже не буде, вибирати зло люди вже не будуть.
Не можна стримати розвиток соціуму, не можна. Ані маніпуляціями, ані подачками.
Чим далі олігархічний лад буде вкорінятися, відбирати ресурси, знецінювати гроші — тим швидше розвалиться ця система.
І влада не буде мати сил зупинити народний супротив.
Ви намалювали сценарій, ідентичний сценарію 2004 року, про тотальну фальсифікацію, вибух, спричинений цими фальсифікаціями. Я от просто намагаюсь зрозуміти: сьогоднішні начебто більш хитріші і далекоглядніші. Невже вони підуть на такі тотальні фальсифікації, які стануть причиною вибуху в суспільстві?
В Києві, я переконаний, дуже скоро почнеться зростання протестних настроїв. Люди повірили в свою силу, побачили, що влада слабка, відступає, здає позиції… Це раніше, в часи Януковича, правоохоронні органи посміхалися над протестувальниками… Зневага була… Зараз же так себе не поводять і не буде такої агресії, я думаю, з боку правоохоронців. Бо люди, повторю, побачили власну силу.
Ви спілкуєтесь з іноземними аналітиками, експертами? Які настрої панують в зовнішньому світі стосовно України?
Оцінка владі дана. В Європі відмовилися розглядати План Маршалла для України (План Маршалла — програма економічної допомоги Європі після Другої світової війни. Запропонована в 1947 році держсекретарем США Джорджем К. Маршаллом, почала діяти в квітні 1948-го – ред.). Не нададуть і кредит у 600 мільйонів євро.
Я нагадаю, що Греції Євросоюз для погашення фінансової кризи виділив 130 мільярдів євро. 130! Не мільярд, не 600 мільйонів, а 130 мільярдів На розвиток інфраструктури Естонії, яка менша за Київ, дали 50 мільярдів…
Але справа навіть не в грошах.
Іноземці не хочуть з нами вести розмову про економіку, яка побудована не на європейських засадах.
У нас настав період, коли треба відновлювати все, абсолютно все – у нас деградована, морально застаріла промисловість, транспорт, ну не можна на наших залізницях в’їхати в ХХІ століття! Але ніхто у світі не хоче мати справу з олігархами і корупціонерами.
Я вам нагадаю, що наприкінці 2017 року були опубліковані ґрунтовні доповіді двох наближених до влади аналітичних центрів у Брюсселі та Вашингтоні.
Вони вперше офіційно заявили, що в Україні панує олігархат, який руйнує країну, що чинна влада в Україні не може бути партнером цивілізованого світу. І після повалення цього режиму корупціонери та олігархи будуть втікати, ховатися і переховуватися. Щоправда, Європа їх не прийме. А в Ростові вони не зможуть сховатися.
А чого вони не зможуть сховатися в Ростові?
Бо, по-перше, в розумінні ординців вони все-рівно – «жидобандерівці». По-друге, дуже багато треба буде відступних заплатити, можливо все, що вони мають… У Януковича ж забрали практично все… Я пригадую, був такий Маркос (Фердинанд Маркос — президент та диктатор Філіппін (1966—1986 рр.). Двадцять років його перебування при владі стали періодом диктарського правління, встановлення в країні військово-поліцейського режиму, переслідування політичних опонентів і розгулом корупції під гаслом боротьби з комунізмом – ред).
Це в нього першого, насправді, з’явився золотий унітаз.
Не знала цього.
Так, це перша офіційна особа в світі, яка використовувала золотий унітаз. А потім трапилася філіппінська революція, і він з сім’єю швиденько сховався в Швейцарії, і награбовані в народу шість мільярдів доларів захопив. Ну й що? Арештували європейці ті гроші. Ну, спочатку заморозили, а потім призначили невеличку суму щомісячних видатків на проживання. А Маркос через деякий час помер. От так і з Януковичем. Він думав, що він Бог тут, так же? А в Росії йому вказали його місце: ти – зрадник, а зрадників ніхто не любить і не підтримує. У всіх зрадників одна й та ж доля, насправді… Тих, хто зраджує свій народ, свою державу, — їх ніде не люблять. І в Європі їм не можна буде сховатися. Ну, про Америку навіть не говоримо, — про долю Лазаренка ми теж знаємо.
Повернемося до економіки. Порошенко заявив, що готовий до підвищення побутових цін на природний газ – а це є черговою вимогою МВФ для отримання Україною нового траншу. Однак і після цього у Фонді кажуть, що не знають коли їхня місія прибуде в Україну. Що це все означає?
Так вони ж весь час міняють умови. От сіли ми з вами грати в шахи, а ви посеред партії кажете: знаєте, я заміню оцей рядок шахів на шашки, тут у мене будуть шашки. Ну як грати в таку партію? Тому все виглядає, як гра кішки з мишкою. Всі роки вони граються з нами. Пригадайте – в 2015-му жодної копійки не дав нам МВФ. Так, траншу не було, але й курс валют не ріс.
Тобто надання валютних кредитів не пов’язано зі сталістю грошової одиниці.
Тому що на будь-який кредит знайдуться наші мільярди гривень, які знецінять саму ідею.
У мене таке бачення: МВФ має справу лише з демократичними режимами. Ніхто ніколи не буде кредитувати воєнний, деспотичний чи фашистський, антинародний режим. Владі не варто скочуватись у таку антинародну халепу – арештовувати, порушувати права громадян… Подивіться на санкції, відсторонення, ізоляцію Росії по всіх фронтах. Так і у нас буде. Якщо у нас зараз почнуться оці екстрадиції, арешти і таке інше — як за Януковича, — то санкції можливі і проти чинного режиму.
І що ж нам робити?
Ліквідувати олігархічний лад і дати свободу вільним підприємцям у місті і селі.
Зрозуміло, що наше сільське господарство може втричі наростити виробництво. Але це не означає, що робити це потрібно тільки за рахунок рапсу, кукурудзи і олії, яку виробляють латифундисти. А чому не за рахунок полуниць, меду, риби, кроликів, гусячої печінки, які виробляють фермери? Море у нас є, можна вирощувати в морі будь-що, і крабів, і севрюгу — все можна. До речі, в Дніпрі севрюга, і лосось водилися до більшовицького перевороту 1917 року.
А навіщо їм вирощувати, якщо можна браконьєрським методом все виловити і продати — як, приміром, на Кінбургській косі виловили всю креветку. — продавати чи не продавати? Якщо вже за сільське господарство заговорили – то землю продавати чи не продавати?
Кому? Нема кому продавати! Не дають кредитів і допомоги фермерам та селянам-одноосібникам, а село без кредитів не розвивається. А Польщі, між іншим, основою сільського господарства, — і це записано в їхній конституції, — є присадибне господарство. Тобто тип господарства, яке вже п’ять тисяч років існує: хлів, хата, город. П’ять тисяч років тому Трипільська культура вивела таку формулу, таку модель — і вона існує сьогодні!
Отже, нема грошей у потенційних покупців землі, всі ці розмови, що землю купуватимуть наші, — не мають підстав. Чи є гроші у латифундистів? Я вам дам відповідь – немає. Свого часу вони просто зрозуміли, що можна влізти в ці схеми, а гроші, насправді, йдуть від кредиторів з Заходу. Латифундисти — вони тільки захоплюють землі, беруть кредити на паливо і посівний матеріал, наймають, приміром, десять комбайнерів-трактористів — і їм цього достатньо. Техніку взяли в оренду, виростили зерно, а ті ж кредитори їм кажуть, за яку ціну вони те зерно у них куплять. Вони ж, наші латифундисти — не власники зерна, вирощеного тут. Реальні його власники – це ті, хто продає українське зерно на світових біржах на п’ятдесят відсотків дорожче, ніж вони за нього сплачують на українському кордоні. І тому, повторюю, наші латифундисти не мають своїх грошей. Це все іноземні гроші.
І надприбутки з українського зерна отримують іноземці-кредитори. Ось ці іноземні інвестори і стануть реальними покупцями наших земель.
А наші латифундисти лише спекульнуть на перепродажі їм мільйонів гектарів землі, недооцінених за відсутності конкурентного аграрного ринку і платоспроможних фермерів – основних реальних сільських виробників і єдино достойних претендентів на землю…
Чому іноземні інвестори не є нашими партнерами у сільському господарстві? Бо їх цікавлять лише виробництво зерна, соняшника і рапса, які легко продати на світових біржах. Їх не цікавить внутрішній український ринок, їх не цікавить нестача зерна, що вже відчувається. І, звичайно, вони не є сільськими господарниками, їх не турбує перспектива монокультурності галузі, не турбує виснаження земельних угідь. Такий профіль аграрного виробництва не веде до розквіту ні сільської, ні усієї національної економіки.
Ну, дехто каже, що це буде легалізація вже куплених земель.
Ні, латифундисти є орендарями, хоча вони й диктують усі умови такої оренди дрібним власникам-селянам. Робиться так: приїжджає такий латифундист і домовляється з місцевою владою про те, що в цьому районі він візьме в оренду двадцять тисяч гектарів. Приїжджають потім у село, збирають людей і кажуть: підписуйте (договір оренди – ред.), а восени щось за це отримаєте, а якщо не підпишете – то інші до вас не приїдуть… І це говорить голова районної адміністрації. «Не хочете, — каже він, — ще й за землю податок платити будете і не будете отримувати допомогу по безробіттю»…
Ось таким латифундистом є й сам Порошенко, саме тому на перешкоді продуктивній аграрно-земельній реформі стоять примітивні вимоги продажу землі будь-кому і без усякого державного контролю.
Поговоримо про тарифи, про політику їх формування. От я заплатила у цьому місяці три тисячі за «комуналку», весною знову будуть піднімати тарифи на електроенергію. Це справді вимушений крок, по вашому?
Жодна країна в світі, яка має власний видобуток газу, не використовує ціни інших ринків. В США, поїдьте, — 20-30 центів літр бензину. А у нас – вже більше долара. В країнах Перської затоки – теж мізерні ціни на бензин.
Там бутильована вода дорожча…
І у них уже 20 років не змінюється ціна на бензин, уявляєте собі? Все зростає, інфляція у них теж існує, — але це не стосується цін на бензин. Ну, і грошової одиниці це не торкається.
Так от, газ — це наш власний ринок. Якби у нас газ не вироблявся – це одне. Якщо хтось хоче купити газ ззовні — купуйте. Дорого? Не беріть, шукайте там, де дешево. Купуйте менше, якщо він надто дорогий. Якщо знайдуться українські споживачі, які готові купити дорогий російський газ (наприклад, промисловці, що переробляють його у висококонкурентну продукцію), то нехай купують за російською ціною. Тоді будуть брати не 14 мільярдів кубометрів, як заплановано у 2018 році, а два чи три.
Але при чому тут ціни внутрішнього газового ринку?
Уся катавасія з тарифами – це афера енергетичної мафії.
Так, я переконаний — в нафтогазовій і енергетичній галузі України орудує мафія. Вона завжди існувала, при всіх президентах. Ці хлопці приходили на Банкову і казали: ви кожного місяця буде мати стільки-то мільйонів, але не лізьте, ми самі домовимося з «Газпромом».
Але чому ви, хлопці, не скорочуєте закупівлю російського газу? Чотири роки ви розказуєте нам різні байки…. Чому ви не збільшили видобуток в Україні? Нафтогаз за результатами 2017 року отримав більше 30 мільярдів гривень надприбутку. Вони хоч одну нову свердловину відкрили? Вони 27 років стогнуть: дайте нам інвестиційну надбавку в тарифі, і ми розбудуємо нові свердловини. Ну і що? Надбавку їм дали, а видобуток газу в Україні зменшився за 25 років з 20 до 18 мільярдів кубометрів.
Мафія не хоче збільшувати внутрішній видобуток, бо це знизить ціну на газ, їм вигідно купувати і перепродувати, а не виробляти.
А «Газпром» радіє, і нашим хлопцям за дуже «вмілу» роботу кладе гроші на рахунки. Так завжди було, — всі «газовики» отримували на свої рахунки гроші, ховали їх за кордоном. Розумієте, Путіну головне, щоб «Газпром» не завалився, а він уже майже банкрут. Всі основні доходи у Путіна від «Газпрому», він до нього ставиться, як до власної фірми…
Путін і «Газпром» — це як «Рошен» і Порошенко. Вони обидва дбають лише про власний бізнес.
Якщо наше керівництво буде збільшувати закупівлю російського газу, то Путін, може, й прихистить їх потім десь в Ростові…
Отже треба поміняти владу, всю цю мафію розігнати, Нафтогаз України розукрупнити до рівня самостійних підприємств, тому що він є посередником, торгашем з величезним оборотом грошей, які ніхто практично не контролює.
Тарифи необхідно знизити до рівня, що відповідають умовам внутрішнього ринку – приблизно у чотири рази.
Хоча у той самий час, коли у нас нараховуються надприбутки нафтогазовим і вугільно-енергетичним монополістам, Саудівська Аравія побудувала найбільшу в світі сонячну електростанцію, а у них нафти, газу – скільки хочеш. Вони думають наперед. А у нас штрафують тих, хто використовує сонячні батареї в побуті. Так уряд вирішив.
Ви оптиміст чи песиміст?
Звичайно, я невиправний оптиміст! Дайте декілька років і ми таку країну побудуємо! Маємо перебудувати систему управління, дати свободи бізнесу, забезпечувати ринкову конкуренцію і стабільність цін, укріпити національну валюту, зняти оподаткування з низькооплачуваних категорій… Розвивати нові галузі, альтернативні джерела енергії, а не нафтогазову і теплову енергетику. Не металургію чорну, чорнішої вже не може бути… Зростання буде завдяки галузям високоінтелектуальної праці, доданої, як кажуть, вартості, ІТ-економіки, електронного сервісу, розгортання виробництва самих електронних компонентів. У нас для цього є висококваліфіковані кадри, високотехнологічні комплекси із спеціальною енергетичною інфраструктурою (особливо чисті виробництва) та інше.
Тобто я – оптиміст до мозку кісток. І знаю, що так і буде. Просто, на жаль, наші батьки не дожили до цього часу і частина українців теж не побачать України, якою ми будемо пишатись…
(2 оценок, среднее: 5,00 из 5)
Для того чтобы оценить запись, вы должны быть зарегистрированным пользователем сайта.
Загрузка...
(2 оценок, среднее: 5,00 из 5)Для того чтобы оценить запись, вы должны быть зарегистрированным пользователем сайта.
Загрузка...Метки: Галина Плачинда
Sofi
02.02.2018
в 22:41
+100.