Украинские реалии.Часть вторая
Начало (первая часть)
Чтобы понимать, каким образом мы пришли к нынешнему положению вещей, необходимо понимать, как развивалось украинское общество к тому времени,когда сформировалась система «Троих «О»». Путь этот был очень длинным, фактически, длиной в два века, но самыми важными являются последние 88-64 года
Сразу скажу,что с первого прочтения текст может показаться пророссийски/пропорошенковски настроенным. Я же могу ещё раз повторить, что не являюсь сторонником России или ПАП. Кроме того, текст охватывает длительный промежуток времени.
Итак, экскурс в историю.
Так уж вышло, что в девятнадцатом-двадцатом веках страны,которые долгое время контролировали территорию Украины (Австро-Венгрия,Россия и то,что возникло на их месте) очень отставали экономически от развитых стран.В случае с первой это было следствием отрезанности от источников ресурсов(колоний), а со второй-тем,что источники сырья находились в тяжелых климатических условиях. Это привело к тому, что в ходе Первой мировой войны обе эти страны обанкротились и разрушились.И если на месте Австро-Венгрии возникли национальные государства, то бывшей РИ,скажем прямо,»не фартонуло».
После смерти Ленина в СССР развернулась борьба за власть,которая закончилась победой партийного вождя — Иосифа Сталина. Придя ко власти, он усилил свои позиции посредством раздувания партаппарата и штата чиновников. В результате,возникла ситуация, когда партия превратилась в «глубинное государство».
Для сдерживания влияния партии,которая могла стать неуправляемой и задавить генсека был создан мощный карательный аппарат-спецслужбы, которые периодически «чистили» кадры,представлявшие для Сталина угрозу.
Таким образом,можно сделать нехитрый вывод,что вертикаль власти в 1929-1953 гг. строилась на системе сдерживания между карательным аппаратом,машиной партии и высшим руководством страны
Однако после смерти Сталина в марте 1953 года система осталась без руководства,что привело к конфликту между частью силовиков и парт.аппаратом.Чекистов возглавлял Берия,партию-коллективное руководство.
Многие считают,что десталинизация-это заслуга,в первую очередь Хрущёва.Однако,это не совсем так.Дело в том,что первые реформы решил проводить именно Берия в 1953 году,причём его план реформ был гораздо более радикальным,нежели хрущёвский.При этом,Берия совершил смертельную для себя ошибку,убрав с должности секретаря ЦК нейтрального Маленкова и заменив его на энергичного Хрущёва,что привело к формированию антибериевского союза Молотова(который был сторонником баланса между чекистами и партийцами),Хрущёва,Булганина(за которым стояла вся армия) и Маленкова.
Ликвидировав Берию, чиновники остановили машину давления и стали монопольными владельцами страны.С целью предотвратить возрождение сталинской системы,спецслужбам урезали полномочия(отныне отдать под суд чиновника уровнем выше секретаря райкома стало практически нереально),разогнали «бериевский» штат и набрали людей практически с улицы.Важную роль в этом сыграла неприязнь Хрущёва к чекистам и, как следствие,недоверие к тогдашнему руководству КГБ во главе с И.Серовым.
Но вот в чём загвоздка…В ЧК-ОГПУ-НКВД-МГБ ведь людей делу учили.Причём,учили достаточно профессионально-уже в тридцатых это была одна из самых мощных спецслужб,умевшая решать самые серьёзные задачи.А тут в один момент кучу профессионалов просто выбросили на помойку,в то время,как оставшихся всячески щемят партработники,некоторые из которых заняли вакантные места.
Следствием этого стали две вещи
Первая-обида сотрудников спецслужбы на систему «глубинного государства партии внутри страны»
Вторая-создание разветвлённой системы сексотов,охватывавшую большинство сфер жизни,и самое главное-внутри партии.
Кроме того,комсомольцев,загнанных в КГБ очень быстро ассимилировали,и они становились практически неотличимы от своих старших коллег.
Пока страной руководил Хрущёв,а КГБ возглавляли его ставленники Шелепин(которого готовили в прееммники) и Семичастный,ЦК удерживало ЧК(надеюсь,читатели простят сей каламбур) под контролем.Однако в 1964 году страну возглавил Брежнев,не желавший проводить дальнейших реформ,и пустивший ситуацию на самотёк.А в 1967 году Семичастного уволили из органов,заменив на очередного партработника-Юрия Андропова.
Это была непростительная ошибка: Андропов был больным человеком и не мог руководить гигантской машиной,которая быстро вышла из-под контроля КПСС.
Параллельно с деградацией(либо.наоборот,усилением) служб (без)опасности,происходили ещё несколько очень важных процесса,до сих пор сказывающееся на нашей стране.
Первый из них-это то,что начиная с 1953 года крупные посты в стране занимали выходцы из УССР-Хрущёв,а затем и Брежнев всячески вытягивали «своих». В результате, во-первых, УССР стала крайне зависеть от центра(ведь вся экономика шла через центр),а,во-вторых,крайне усилилась коррупция в нашей республике. Фактически,именно УССР стала оплотом всех антиреформаторских сил в стране.
Второй-происходило поэтапное усиление роли компартии в общественной жизни. Вершиной этого процесса стало принятие в 1978 году конституции, закрепившей, де-факто, статус КПСС как «государства в государстве».
Однако происходили и обратные процессы:в то время,как КПСС интеллектуально деградировала(следствие безнаказанности),КГБ вербовало всё больше интеллектуалов. О том,как в пятом управлении КГБ вырастили диссидентов,можно писать романы,но это было каплей в море,по сравнению с влиянием гебешников в интеллектуальной сфере. В результате,к началу 198х,контора,оставаясь формально ниже партии,стала более «умной» структурой и стала представлять угрозу для деградировавших партаппаратчиков. Не зря ведь говорят, что Горбачёва протягивали с Лубянки…
Как только ушли последние воспитанники сталинской школы, КГБ начало валить партию.
Однако, усилия госбезопасности были успешны лишь в тех республиках,где партия не имела реальной силы.А вот в Украине такая сила была.Поэтому и началось нехилое противостояние Москвы и Киева, которое,по сути,длится и до сих пор.Кроме того,усилились сепаратистские тенденции в других республиках,что привело к преобразованию страны в 15 её копий,управляемых либо чекистами (Россия и те страны,которые ориентируются на неё),либо потомственными комсомольцами(Украина і наші друзі в справі протидії російським окупантам)
Если в первой группе стран девяностые прошли достаточно быстро-реакционным силам не на кого было опереться-и закончились в начале-середине нулевых приходом к власти выходцев из КГБ(вроде Путина или Алиева), то во второй переходной период превратился в экономико-политический садомазохизм,в народе-«поміркованість».
Впрочем, нельзя сказать,что их методы сильно отличались.Сначала было продумано законодательство,позволяющее не допустить посторонних инвесторов к приватизации.Затем вся госсобственность была отдана в руки либо сексотам КГБ(вроде российского олигарха Гусинского,у которого известный в некоторых кругах Ф.Д.Бобков работал советником),либо комсомольским деятелям напополам с криминальным миром.
Таким образом,возникла постсоветская экономика,базирующаяся на рейдерстве,взятках и отмывании денег.Разница между украинской и российской моделями заключается лишь в том,что у нас основными игроками являются выходцы из ЛКСМУ+криминальный мир,а у них-выходцы из КГБ и их сексоты.Отсюда же следуют все конфликты между этими двумя системами.
Кстати, передача «младшим» украинской экономики не входила в изначальные планы творцов нашей страны.Кравчуку здесь очень подосрали всё те же гебешники в лице тогдашнего руководства СБУ,поссорившие его с Плющём и не давшие переизбраться в 1994 году.Получив власть,Кучма отдал госсобственность «новым украинцам»,а Марчука уволил,очевидно,по причине опасений за свою власть.
В 1999 году возникла угроза реванша старых коммунистов,которые могли раскулачить «младореформаторов».В связи с этим,Кучма снова пошёл на союз с «украинским кандидатом в де Голли»,раскалывая оппозицию,и продвигая во второй тур заведомо непроходного кандидата.Второй срок Кучмы-это время,когда «младоолигархи» могли делать всё,что им заблагорассудится.
Однако, им было мало накопить деньги.Очень важно их легализовать,например,путём размещения в западных фондах,банках и оффшорах. С другой стороны,Западу жизненно необходимо контроллировать Украину,как рычаг влияния на гораздо более важный сырьевой придаток.Поэтому был найден компромисс:Запад поддерживает Кучму в 1999 году,а тот назначает на должность премьера другого марчуковского ставленника-В.Ющенко,который к тому времени сблизился с влиятельными кругами.
Продолжением такой сделки стали выборы 2004 года.Янукович был непроходным кандидатом,которого специально пиарили под ту кампанию. После ненапряжного шоу в конце 2004-го,спровоцированного его желанием «прокинуть этих козлов»,Януковича поставили на место. Однако и под Ющенко заложили бомбу замедленного действия в виде реформы конституции,ослаблявшей его полномочия.
Получив власть, новый президент сохранил всю кучмовскую вертикаль.Однако это привело к ссоре внутри «оранжевой» команды и усилением двух важных игроков-Тимошенко и Януковича.Команда Ющенко понимала,что в случае прихода к власти ЮТ,она останется просто не у дел,в то время,как с ВЯ у них остаётся шанс на реванш,поэтому возникла стратегия «против всех»,а на самом деле-в поддержку Януковича,избирателям которого было плевать на мнение человека,которого они считали ставленником ЦРУ.
Стратегия «против всех» оправдала себя. За несколько лет Янукович настроил против себя почти всю страну-от олигархов до мойщиков посуды,что вызвало вторую революцию.К сожалению,гораздо более жестокую.
Стандартным штампом кучмовско-оранжево-ложкинской пропаганды всегда было утверждение,что «украинцы изменились навсегда». Однако в 2014 году,спустя три месяца после краха Партии Регионов,»изменившиеся навсегда» украинцы избрали президентом основателя ПР, точно так же,как в 1991 году спустя несколько месяцев после августа-91 был избран член Политбюро ЦК КПСС. Сейчас с «изменившимися навсегда» украинцами готовятся сыграть в игру,похожую на 1999 или на 2010 год.
Система, базирующаяся на эмоциях в долгосрочной перспективе приводит к несменяемости элит. И система эта непотопляема.
Почему и какой смысл западным державам поддерживать эту систему на плаву — будет в следующих части.
(с) Сливка
(2 оценок, среднее: 5,00 из 5)
Для того чтобы оценить запись, вы должны быть зарегистрированным пользователем сайта.
Загрузка...
(2 оценок, среднее: 5,00 из 5)Для того чтобы оценить запись, вы должны быть зарегистрированным пользователем сайта.
Загрузка...24 комментария читателей статьи "Украинские реалии.Часть вторая"
Добавить комментарий
Для отправки комментария вам необходимо авторизоваться.
Петрович
28.12.2017
в 19:35
«вертикаль власти в 1929-1953 гг. строилась на системе сдерживания между карательным аппаратом,машиной партии и высшим руководством страны»
Ви звертали увагу на те, що каральний апарат був створений вищим партійним керівництвом країни відразу після захоплення влади? Зовсім не як інструмент стримування між апаратом партії і вищим керівництвом країни — тоді це було одне ціле. Розділилися вони пізніше.
Перші роки ентузіазм бідноти був величезний, на рівні підприємств робітники бралися керувати всім: від виробничих процесів до нормування робочого дня і заробітної плати. Економіка почала валитися і потрібен був каральний механізм, щоб повернути бидло в ярмо. Як зараз.
Сливка
28.12.2017
в 20:30
Звертав.Але найбільший розмах терору-це коли партія стала занадто великою і почала являяти небезпеку для Джугашвілі
Ну,після революцій ентузіазм завжди посилюється.Так було,так було в 2014 р,так буде,якщо й Пороха знесуть
Петрович
28.12.2017
в 20:50
Ви дуже точно сказали про революційний ентузіазм. Я цією хворобою перехворіла в 2004 році. Не тільки я. Очевидні паралелі цього революційного ентузіазму з таким же у 2017 році. Після нього розчарування, критичний погляд на нову владу і наростання нового протесту. Далі логічне швидке зміцнення державного силового апарату (ВЧК-КГБ- ФСБ/СБУ + сексоти) і придушення протестів. До нескінченності або до приходу окупанта. Випустити з рук економіку держава не здатна — заради неї йдуть у владу. А треба.
Сливка
28.12.2017
в 20:57
Знаєте,мені в 91-му було 16 років.Це період,коли тільки починаєш цікавитися політикою.І я пам’ятаю,яке було розчарування десь через два роки після цього.Фактично,людей прокинули в цьому плані.
І ось що я можу сказати:
1)Не можна керуватися емоціями.Це може дуже дорошо коштувати.
2)Треба чітко розуміти рівень своїх можливостей.Це дозволить уникати занадто великих амбіцій,які можуть призвести до емоцій і тд.
Петрович
28.12.2017
в 21:17
Перед 91-им серйозні люди говорили, що зараз в Москві аналізують шляхи подолання кризи і схиляються до того, що дотаційні республіки треба відпустити в самостійне плавання. Коли буде подолана криза, їх можна буде зібрати знову. Багаті надра давали надію, що криза не буде затяжною. Агітпроп підігрів емоції і суверенітети стали бажаними. Людьми легко маніпулювати саме на рівні емоцій. Розрив економічних зв’язків поглибив кризу, а бідність підживила націоналістичні рухи.
Не можна керуватися емоціями, але маси йдуть за тими, хто кричить найголосніше і найемоційніше. І тягнуть за собою вдумливих раціоналістів.
Петрович
28.12.2017
в 19:53
«в то время,как КПСС интеллектуально деградировала (следствие безнаказанности), КГБ вербовало всё больше интеллектуалов.»
Як Ви можете порівнювати інтелектуальний рівень масової, відкритої партії і елітарного, закритого комітету? Архіви КГБ закриті для вивчення. Криваві сліди, які тягнулися за «інтелектуалами» по всьому світу, не підтверджують їхній високий інтелект. Чи не тому випадкові інтелектуали в цій організації ставали дисидентами? Ох, які моторошні спогади про діяльність цієї організації вони написали!
А інтелектуальна деградація КПРС і КГБ відображає загальну інтелектуальну деградацію СРСР — розумні люди не були затребувані і не мали ні стимулів, ні можливості реалізувати свій потенціал в системі, де «Я начальник — ти дурак».
Сливка
28.12.2017
в 20:42
1)Чиновник(а чиновники поголівно були членами КПРС)-він,як правило,прямує до того,щоб його ніхто не чіпав,і працювати в кабінетній тиші…при цьому,чиновнику перш за все важливо,щоб йому платили гроші,а результат праці-діло друге.Звідсіля парадокс:бюрократія під контролем військових(поліцейських-головне,щоб була можливість втратити все в один момент) змогла створити потужну систему оборони,а коли бюрократи почали контролювати самі себе-на занепад знадобилося 25-30 років.В той же час,коли справа стосувалася самих себе,бюрократи швидко й рішуче.
КДБ ж виявилося більш інтелектуальнішою системою через те.що в них були контакти закордоном+їх спеціально заточували під репродукцію і складну стратегічну діяльність
2)Тоталітарні системи-вони тому й тоталітарні,що всіляку опозицію перетирають «під корінь».Той факт,що дисиденти в 1 момент стали з «кухонних мислителів» впливовою силою свідчить про те,що їх силоміць просували.Як інакше травинка може пробитися через бетон?
Петрович
28.12.2017
в 20:26
«у нас основными игроками являются выходцы из ЛКСМУ+криминальный мир,а у них-выходцы из КГБ и их сексоты.Отсюда же следуют все конфликты между этими двумя системами.»
Даремно Ви виключили з гравців «розум, честь і совість нашої епохи». Нікуди вони не поділися. Якщо не вірите, поцікавтеся біографіями. Вчорашні делегати партійних конференцій, секретарі і зами, керівники і керівний резерв партії поділили гроші і майно партії і держави відповідно з рангом, зайнялися бізнесом і хочуть визнання права власності священним. Як і вихідці з КГБ. Держава не здатна їм це право забезпечити. Бо є ще один гравець — організований кримінал, який не визнає ні прав, ні посад, ні кордонів. Рекет і рейдерство — це його зброя. Держава криміналізується і в нас, і в РФ. Ні ФСБ, ні СБУ з цим не справляються.
Думаю, що воєнний конфлікт — це зовсім не боротьба російської ФСБ з українським криміналом.
Сливка
28.12.2017
в 20:47
Як тут краще сказати…
Справа в тім,що «професійні комсомольці» та силовики з досвідом-це люди абсолютно різного рівня(професійного,моральні якості в них приблизно на одному рівні)…
Якщо в нас «вори в законі»-це гравці одного рівня з політиками,то расеянські кримінальні авторитети можуть в одну годину перетворитися в секретних агентів…При цьому,вони ні за яких обставин не будуть допущені до найвищих штабелів влади.
Конфлікт,так,має набагато більше причин,але одна з них-це бажання кожної зі сторін нав’язати інтеграцію на пострадянському просторі за СВОЇМ сценарієм.
Петрович
28.12.2017
в 21:07
Колись цікавилася, як складаються відносини у Митному (Тайожному) Союзі для Казахстану. Казахстан, виробник зерна і горілчаних напоїв з нього, планував, що відкритий кордон з РФ дозволить поставляти цей необхідний росіянам товар на їхній величезний ринок. І потечуть гроші в бюджет… Натомість в законний спосіб російська горілка заповнила казахський ринок, а казахська горілка в РФ не потрапила через законні обмеження. Дрібниця, але я більше не говорю про бажання інтеграції, а говорю про завоювання ринків для товарів своїх виробників, про нарощування свого виробництва, робочі місця, зарплати і громадянський мир.
В Україні зупинені майже всі підприємства, які викупили російські бізнесмени. Нормальний спосіб знищення конкурентів. Війна ведеться не за руський мір, а за кримський газоносний шельф, донецькі вугілля і газ, за доступ російських товарів на українські ринки і знищення конкурентів. Це головне.
Сливка
28.12.2017
в 23:10
Одна розумна людина свого часу казала,що повноцінна інтеграція на пост.СРСР можлива лише з участю України,інакше це буде підпорякування цих країн РФ.
Не зовсім.Частина рос.підприємств зупинилася,частина перереєструвалася під виглядом неросійських.Останнім фактором вони користуються і зараз,купуючи нашу економіку на ім’я західних інаесторів.Он ГТС віддали Медведчуку.
Петрович
29.12.2017
в 00:37
Розумна людина закрила очі на те, що Україна вже була у складі СРСР, але це не врятувало СРСР від дезінтеграції. В Україні зараз формується нова ідеологія, і буде інша, не радянська держава. РФ задкуватиме до СРСР, доки не приберуть Путіна з його КГБ-шною командою. КГБ тямить в стабільних репресіях, але не тямить в економічному розвитку.
Петрович
28.12.2017
в 20:37
«Система, базирующаяся на эмоциях в долгосрочной перспективе приводит к несменяемости элит. И система эта непотопляема.»
Система базується на розкраданні природних ресурсів. Вона дає надприбутки тим, хто має до них доступ, але руйнує економіку, збільшує кількість непотрібних людей і веде до соціальних вибухів, які змітають «несменяемую элиту». Є варіант переходу системи у фазу нескінченної партизанської війни, як в Африці або Латинській Америці. Кому потрібна герилья в центрі Європи? Ніхто не буде тримати цю систему на плаву, крім недоінтелектуального вихідця з КГБ і КПРС Путіна, який не здатен зрозуміти ні причини краху СРСР, ні причин поглиблення технологічної відсталості РФ.
Сливка
28.12.2017
в 20:50
Я теж вважаю,що пострадянський простір-це найближче до Лат.Америки.
Але такі країни,як раз,найбільш стабільні.Їхня політитико-економічна система відповідає запитам як всередині цих країн,так і зовні.
В принципі,вони можуть розвиватися,але для цього необхідно,щоб їхні еліти розуміли свій рівень та свої можливості
Петрович
28.12.2017
в 21:33
Стабільні політико-економічні системи не створюють злидні. Політична еліта повинна розуміти, що економіка — це не її справа.
Вибачте. Мене тут вже занадто багато.
Дякую за ІМХО. Думати є над чим.
Сливка
28.12.2017
в 23:13
Злидні-це теж «стабільність».Сомалі,яке стабільне у своїх злиднях тому приклад.
Ви самі нещодавно казали,що чим більше дискусій,тим краще.Але ще й потрібно більше учасників,на що й требаа впливати
Петрович
29.12.2017
в 00:54
Погодьтеся, я добросовісно взялася похитати Ваші аргументи.
Складно затівати дискусії у малознайомому товаристві. Невже більше ніхто не підтримає почин?!
Сливка
29.12.2017
в 01:06
Ви добре аргументуєте,це так
Чесно кажучи,я випадково наткнувся на цей ресурс…
Людей тут мало,так,тому й пишуть лише 3-4 людини.Сподіваюся,що після свят буде більше.
Сливка
29.12.2017
в 01:08
В принципі,я цей цикл думаю закінчити протягом двох-трьох повідомлень,в яких я ширше розкрию ті відповіді,які мені складно дати коротко.
Kozak Oko
29.12.2017
в 01:45
Аж даже несколько непривычно, когда в каментах никто не затевает срач на ровном месте. Оказывается можем!
Євген
29.12.2017
в 16:08
Загукайте тузиків і відразу стане нескучно
Сливка
30.12.2017
в 14:47
Олешку
Євген
29.12.2017
в 16:04
Думаю що автор надто комліментарно оцінює гебню. Якщо недосить оцінити інтелект гебнюка Путна, то почитайте хоча б одкровення «ветерана»: http://kireev.info/w-33.html Там першим ділом — бухнути.
Сливка
30.12.2017
в 00:40
А я й не кажу про моральні якості.
Різниця між гебнюком і комсоргом-це,по-перше,різний рівень інформованості та впливу,а по-друге,різний імідж.Комсомольських лодирів знала вся країна, у цих була репутація суперменів.Причому,цю репутацію вони склали собі майже самостійно-за допомогою стукачів та заербованої інтелігенції
А Пуцєн не такий простий,як здається.Своїх цілей (купити ГТС,заблокувати шляхом створення спірної території шлях НАТО на схід,купити за копійки економіку) у нас він практично досяг,і це кажуть,хоч і іншими словами,майже всі експерти,яких ще не купив маріонетковий режим