BloggoDay 25 August: Russian Invasion of Ukraine

Дайджест 25 серпня 2022 р.

 

(Оновлено 17:00)

Кozak Oko

А ВСУ в курсе, что их сокрушили еще в мае?

 

Salsa Tequila

«Мэр» Донецка: Донецк в последние месяцы подвергается таким обстрелам, каких не было в последние 8 лет.

Да что вы говорите?

 

Belaruka1917 

Медведев перечислил «полтора» сценария развития конфликта на Украине.

Не полтора, а два по 0.75

 

Михaил Бaх

Дмитрий Анатольевич выпить не дурак, чего  не скажешь про всё остальное.

 

Сталкер

Путин подписал указ по увеличению штатной численности ВС РФ с 1,9 млн до 2,04 млн человек.

Спрашивали про реальные потери? Тут несложные арифметические действия.

 

Марина Молчанова

По НТВ восторженно рассказывают о строительстве завода по розливу чайного гриба.

Это прорыв.

Ждём репортажей об открытии артели по плетению лаптей, пошиву домотканных сарафанов и плетению лукошек из луба.

А, ну и румян из свёклы.

Россия —  мощь, как говорил Киселев

 

Марина Молчанова

Путин призвал ликвидировать лесные пожары.

Да, блять, пора объявить специальную пожарную операцию и ебнуть по пожарам, например, боеголовкой с подлодки в Каспии.

 

Хроника деградации

Автомобиль, лежащий на боку; плакат «Слава героям России!»; толпа зевак, наблюдающая за происходящим; и среди толпы почти голый мужик в одних плавках. Очень символичное фото.

#Саранск

 

(Оновлено 16:00)

Дмитро Снєгирьов

NASAMS і не тільки: як військова допомога Заходу зламає хід війни і на яку зброю чекає Україна.

За шість місяців повномасштабної війни, найбільшу кількість військово-технічної допомоги Україні надали Велика Британія і Сполучені Штати.

Із січня 2021 року США виділили понад 13,5 мільярда доларів на безпекову допомогу Україні. Загалом США виділили понад 15,5 мільярда доларів на безпекову допомогу Україні з 2014 року.

Зокрема, передача Україні сучасних реактивних систем залпового вогню (РСЗВ) M142 HIMARS та M270 MLRS, а також німецької MARS-II, суттєво змінили характер війни та уповільнили просування російських військ.

Після захоплення Лисичанська 3 липня, російські війська просунулися вглиб української території на відстань від 3,5 до 7 кілометрів. Цього критично недостатньо для т.зв. «другої армії світу».

За допомогою сучасних РСЗВ, наші Збройні сили взяли під вогневий контроль логістичну складову окупаційної армії – склади, бази накопичення боєприпасів, мости та військові аеродроми. Це суттєво деморалізувало не лише окупаційні війська, а і російське політичне керівництво, яке почало активно шукати варіанти укладення мирного договору, хоча все ще на власних умовах. Якщо в найближчі два місяці Україна втримає військову та економічну складову ситуації, може відбутися суттєвий злам військового протистояння. Фінансові та військові ресурси рф вичерпуються, а кремль уже шукає можливість зберегти «обличчя» та втримати під контролем тимчасово окуповані території.

Утім, є суто політичними причини відмови передачі іноземними партнерами Україні новітньої зброї. В якості прикладу, наведу Австрію та Угорщину, які за 180 днів оборони України від російського вторгнення не передали Києву жодної одиниці зброї.

Розмови про те, що країни Заходу втомилися від України  і тому не дають зброю, необґрунтовані. Це наочно спростовує передача нашій країні Македонією танків Т-72 і штурмовиків Су-25, а також передача Польщею близько 100 одиниць САУ Krab, 240 одиниць танків Т-72 та іншої наступальної зброї. Окрім застарілої радянської, Велика Британія, Франція, Польща, Чехія, Німеччина та інші європейські партнери, передають Україні сучасні зразки озброєнь, які за своїми тактико-технічними характеристиками, перевищують аналогічні зразки російської зброї. Це суттєво допомагає зменшити порівняльний коефіцієнт засобів ураження між ЗСУ та російською армією – якщо раніше він становив 1 до 7, то зараз – 1 до 3.

США у рамках військової допомоги, передали Україні високошвидкісні протирадіолокаційні ракети AGM-88 (HARM). Ракети виробляються корпорацією Texas Instruments і Raytheon Corporation та можуть вражати цілі на дальність від 100 до 300 кілометрів залежно від модифікацій та умов застосування. Це один із найбільш далекобійних видів зброї, які США надали Україні.

Крім того, Німеччина та ЄС передадуть Україні нові високоточні снаряди Vulcano, що здатні знищувати цілі на відстані до 80 кілометрів.

Наприкінці липня Німеччина передала Україні перші три зенітні самохідні установки Gepard і декілька тисяч боєприпасів до них. А на початку серпня ЗСУ отримали від Німеччини ще чотири установки Gepard. Таким чином, на озброєнні нашої країни загалом перебувають 12 одиниць цього виду зброї.

Нагадаю, Сполучені Штати у День Незалежності України оголосили про додатковий пакет військової допомоги в розмірі 2,98 млрд доларів для українських Збройних сил.

За інформацією Пентагону, до нового пакету увійшли шість додаткових національних передових зенітно-ракетних систем (NASAMS) з боєприпасами для NASAMS; до 245 тисяч снарядів до 155-мм артилерійських боєприпасів; до 65 тисяч снарядів до 120-мм мінометів; до 24 протиартилерійських РЛС; безпілотні літальні системи Puma (UAS) і допоміжне обладнання для систем UAS Scan Eagle; безпілотні авіаційні системи VAMPIRE;ракетні системи з лазерним наведенням; фінансування навчання, обслуговування та підтримки техніки.

 

Мурлокотан Паштетофф-сосискин

А от скажіть мені, шановне панство…!!!

Як ото на шостому місяці війни по нашому Кам’янцю… бродить якась така собі «хресна хода» УПЦ Лубянського патріархату… та й ще з російською трьохбарвною ганчіркою…?

Це що, демонстративна позиція нашої «незалежної» від Гундяївської секти церкви…? А місцева влада, поліція та, не побоюся навіть цієї абріватури, СБУ куди дивиться…?

Чи лубянськи попи-сектантам в нас «неприкасаемые»…?

Це з якого дива…?

А може хтось у наших відповідних структурах забув за 111-у статтю КК України…?

Так я нагадаю…

Стаття 111. Державна зрада

  1. Державна зрада, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи ІНФОРМАЦІЙНІЙ безпеці України: перехід на бік ворога в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні ПІДРИВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ проти України, —

карається позбавленням волі на строк від дванадцяти до п’ятнадцяти років з конфіскацією майна або без такої.

  1. Ті самі діяння, вчинені В УМОВАХ ВОЄНОГО СТАНУ —

караються позбавленням волі на строк п’ятнадцять років або довічним позбавленням волі, з конфіскацію майна.

  1. Звільняється від кримінальної відповідальності громадянин України, якщо він на виконання злочинного завдання іноземної держави, іноземної організації або їх представників ніяких дій не вчинив і добровільно заявив органам державної влади про свій зв’язок з ними та про отримане завдання»;

А конкретніше…

ч.6 ст. 111-1 ККУ

Організація та проведення заходів політичного характеру, здійснення інформаційної діяльності у співпраці з державою-агресором та/або його окупаційною адміністрацією, спрямованих на підтримку держави-агресора, її окупаційної адміністрації чи збройних формувань та/або на уникнення нею відповідальності за збройну агресію проти України, за відсутності ознак державної зради, активна участь у таких заходах —

караються позбавленням волі на строк від десяти до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від десяти до п’ятнадцяти років та з конфіскацією майна або без такої.

І з яких пір… «срати» у мізки наших громадян «руським міром», перестало бути підривною діяльністю…?

 

Игаль Левин

У нас пошел седьмой месяц большой войны. Важно подчеркнуть, что происходящее сейчас это беспрецедентное явление. Последний раз война такого масштаба была 40 лет назад: это Ирано-иракская война. А в Европе последний раз такая война была почти век назад — Вторая мировая война

 

Кирилл Данильченко

Ни одна страна не заплатила другой цены за независимость, чем ту которую сегодня платит Украина. Балканы времен османской  оккупации, Алжир, Чили, США, Израиль — все платили цену кровью и железом.

Израиль потерял 1% населения — это как если бы у нас погибло 400 тысяч человек.

Всегда это сопровождалось тяготами и лишениями. Ни для одного молодого государства это не было легкой прогулкой.

За Континентальной армией Вашингтона тянулся кровавый след изорванных об лед ног в обмотках. Евреи обороняли свои поселения с автоматами из водопроводных труб и минометами, призвав 40% своего населения в силовые структуры.

Не стала исключением и Украина.

У каждого из нас будут телефонные номера, что больше не ответят, разбросанные между границами родственники, люди через одно рукопожатие на протезах и с тремя контузиями, в каждой семье тот кто служил, крутил гайки, волонтерил.

Но будут и те, кто высаживался на Змеиный, работал по флагману ЧФ и вынес половину его бортов, накрывал авиацию агрессора в Саках и Миллерово, сбивал «Стугной» вертолеты. Кто нанес оперативное поражение войскам РФ у Харькова, Киева, Чернигова и Сум.

Мы выковали в боях одну из лучших в мире артиллерийских школ, наше ПВО и ВВС работают так, что противник старается не залетать за линию соприкосновения, мы нанесли тяжелейшие потери флоту РФ со Второй Мировой войны и вынесли  больше тысячи танков.

Когда через север Украины пошли вражеские колонны их рвали браконьеры, рыбаки и охотники, ТРО забило не меньше «Панцирей» чем это сделал весь парк БПЛА Турции.

Сейчас когда секут реактивкой Харьков, Николаев и города на востоке, когда наша пехота платит страшную цену в позиционных боях, когда в ленте через день некрологи и фото из больниц с ранеными, кажется, что эта цена неподьемна. Но другой не было и никогда не будет на этой планете. Свобода не бесплатна.

Выбора нет. Или Буча, фильтрационные лагеря и подвалы или выплатить цену до конца и победить. Зато ни один человек на этом шарике больше не скажет — «Украина? Да что-то слышал. Это где-то у России. Чернобыль, Кличко, футбол». Где это, кто это и как мы воюем, запомнят все.

И еще пару поколений даже от мыслей обсудить статус Берегово или надавить на украинцев по шельфу, у политиков будут вставать дыбом волосы. С праздником! Наша страна будет жить, а раковая опухоль на востоке сдохнет.

 

Леонид Швец

Именно сейчас, дорогие друзья, вы должны нанести русским удар, когда они начали шататься. Мы знаем, что путинские войска уже устали, их потери колоссальны, истощены их звенья снабжения. Мы видим, насколько большую цену они платят. Мы понимаем, что российские матери теперь плачут.

И я думаю, сейчас не время выходить с каком-то мелким планом примирения.

(с) Борис Джонсон

 

Леонид Швец

Григорий Явлинский:

«Кровопролитие, которое началось ровно полгода назад, необходимо остановить. Мы требуем немедленного заключения соглашения о прекращении огня, обмена пленными и телами погибших военнослужащих, объективного расследования всех военных преступлений».

«Которое началось». Григорий строго требует у кровопролития прекратиться. А то он этому кровопролитию покажет. Отчаянной смелости человек.

 

Тарас Загородний

тонкий британский юмор

 

Алексей Копытько

История с подрывом машины Дугина заиграла новыми красками.

Во-первых, как и прогнозировалось, обозначен курс на повышение ставок.

Ещё месяц назад в ГД РФ внесён законопроект о признании Украины террористическим государством. Причём его внесла не партия власти ЕдРо, а их мелкие сателлиты из другой группировки. Т.е., сохранился люфт, что инициативу могут не рассмотреть, не поддержать или очень долго мусолить.

Теперь возник повод в едином порыве сплотиться вокруг царя против «террористов». Не зря же депутат Слуцкий заявлял про «один рейх, один фюрер»…

Это можно разыгрывать и внутрь России — для подготовки мобилизации. И как способ сказать на запад «держите меня семеро, я не пойду на переговоры с террористами». Конструируется аргумент, который можно на что-то расторговывать.

В целом, это прекрасный сюжет. Ибо если Россия таки начнёт играть в этот абсурд, возникнет немой вопрос к тем странам, которые до сих пор не решились признать саму РФ страной-спонсором терроризма. Им придётся ещё больше оправдываться.

Во-вторых, в публичном дискурсе относительно подрыва обозначился резкий крен в сторону «сообщников» «подрывницы».

Дескать, раз на въезде у потенциальной бомбистки взрывного устройства не обнаружили, значит, кто-то его передал. Кто? А, может, и не передавал вовсе. Может, это и не бомбистка, а наводчица. Приехала с задачей следить, навела, уехала.

Но кто же тогда взорвал? Кто эти «сообщники»?

Поскольку бомбистку назначили произвольно, и она «уехала через Эстонию», то в «сообщники» сейчас могут назначить кого угодно. Можно раскрыть пару заговоров. Это очень удобно.

С одной стороны, можно обилетить тех, кто не хочет в «сообщники». С другой – можно слегка переключить внимание с абсолютной беспомощности в Крыму, где какие-то «диверсанты» взрывают что ни попадя.

Ну, и устроить чистки оппонентов.

Так что дело не в том, кого взорвали, а в какую сторону будут этот сюжет раскручивать.

Лепить иконки временного пользования в России умеют. Вспомните товарища Поклонскую. Отработали и забыли. Так что важен не персонаж, а его роль в комбинации.

В целом: накапливаются сюжеты, которые готовят россиян к мобилизации. Несмотря на всю непопулярность этой меры, полностью отбрасывать такой сценарий нельзя.

 

Александр Соколовский

История мести гестаповцам бельгийского барона Жана де Сели-Лонгшана.

Жан родился в Брюсселе в 1912 году, на момент нападения Германии на Бельгию в 1940 году он был офицером кавалерии. В составе велосипедной группы 17 дивизии пехоты участвует в недолгой, 18-дневной войне с немцами в Бельгии. Принимает активное участие в тяжёлых боях при защите реки Маас и канала Альберта. Отступает вместе с английскими войсками и эвакуируется из Дюнкеркa в Англию, но решает там не оставаться и снова возвращается во Францию продолжать борьбу.

После капитуляции Франции барона арестовывают. Он бежит из лагеря под Марселем, переходит через Пиренеи, а из Испании возвращается в Англию.

Поступает на курсы пилотов Королевских ВВС и по окончанию вступает в 609 эскадрилью Королевских ВВС. Летает на истребителе-бомбардировщике Хоукер Тайфун. Узнает, что его отец замучен нацистами в брюссельском гестапо.

20 января 1943 года Жан вылетает на своём самолете на бомбардировку сортировочных станций под Гентом и Кортриком. После выполнения задания, без разрешения начальства, Жан берёт курс на Брюссель. На бреющем полёте, чтобы скрыться от зенитных орудий, он пролетает над крышами Брюсселя. Затем вылетает на широкое авеню Emile De Mot, нацеливает нос истребителя прямо на штаб гестапо и открывает огонь из своих четырех 20-миллиметровых пушек. Приближаясь к зданию, он набирает высоту и расстреливает все этажи фасада, где были расположены кабинеты нацистских офицеров.

Немцы сообщают о пяти убитых, в том числе заместителе командующего Sipo-Sd (секретная полиция) и четырех тяжело раненых. Для бельгийцев, находящихся под немецкой оккупацией, эта акция имела огромный психологический эффект.

За самовольную атаку Жан был понижен в звании до пилота-офицера и одновременно награждён Крестом «За выдающиеся лётные заслуги».

16 августа 1943, по возвращению с боевой миссии в Остенде, на подбитом самолёте, Жан разбивается при посадке на аэродроме в Манстоне. Похоронен на кладбище Минстер, рядом с аэродромом в Манстоне, Кент. Его именем названы улица, квартал и госпиталь…

На  фото: бюст Jean de Selys Longchamps, установленный  возле расстрелянного им здания, где когда-то находился штаб гестапо.

 

Алексей Кущ

Весной сделал прогноз касательно роста дисконта на российскую нефть.

По моим оценкам — 50% от котировок на аналоги.

Пока все движется к указанной цифре.

Цитата:

«Россия обратилась к нескольким азиатским странам, чтобы обсудить возможные долгосрочные контракты на нефть с большими скидками.

Сообщается, что Россия ведет предварительные переговоры, обсуждается скидка до 30%».

Кстати, на саммите лидеров G7 в конце июня обсуждалася механизм введения предельных цен на российскую нефть на уровне $40–60, что составит в среднем 50% от текущих цен на нефть в мире.

Но в целом, моя идея ввести налог на «российский нефтяной след» в азиатских товарах, в первую очередь китайских (по аналогии с налогом «зеленого перехода» на углеродный след), намного лучше модели предельной цены, так как ограничивает спрос на российский уралс со стороны таких гигантов как Китай и Индия.

 

(Оновлено 15:00)

Агія Загребельська

Світ, якого хоче Путін. Як спотворення минулого живлять помилки щодо майбутнього, — Foreign Affairs

Путін має намір формувати майбутнє так, щоб воно було схоже на його версію минулого. Президент Росії вторгся в Україну не тому, що відчув загрозу розширення НАТО чи західних «провокацій». Він наказав провести «спеціальну військову операцію», бо вважає, що це божественне право Росії — правити Україною, знищити національну ідентичність країни та інтегрувати її народ у Велику Росію.

Це завдання він виклав в опублікованому в липні 2021 року трактаті з 5000 слів під назвою «Про історичну єдність росіян та українців». У ньому Путін стверджував, що білоруси, росіяни та українці є нащадками русі – стародавнього народу, який заселив землі між Чорним та Балтійським морями. Він стверджував, що їх пов’язує спільна територія, мова та православна віра. У його версії історії Україна ніколи не була суверенною, за винятком кількох історичних інтерлюдій, коли вона намагалася – і не змогла – стати незалежною державою. Путін пише, що «Росію було позбавлено» основної території, коли більшовики створили Радянський Союз у 1922 році та заснували Українську Радянську Соціалістичну Республіку. За його словами, після розпаду СРСР Захід використовував Україну як платформу для загроз Росії та підтримував зростання «неонацистів». Есе Путіна, яке повинен мати при собі кожен солдат, який відправляється в Україну, закінчується твердженням, що Україна може бути суверенною лише у партнерстві з Росією. «Ми – один народ», – заявляє Путін.

Цей трактат і подібні публічні заяви ясно показують, що Путін хоче бачити світ, в якому Росія головуватиме в новому слов’янському союзі, який складається з Білорусі, Росії, України і, можливо, північної частини Казахстану (який значною мірою слов’янський), і де все Інші пострадянські держави визнають сюзеренітет Росії. Він також хоче, щоб Захід та глобальний Південь визнали чільну регіональну роль Росії в Євразії. Це більше, ніж сфера впливу; це сфера контролю, із сумішшю прямої територіальної реінтеграції одних місць та домінування у сфері безпеки, політики та економіки інших.

Путін серйозно налаштований досягнути цих цілей військовими і невоєнними засобами. Він веде війну в Україні з початку 2014 року, коли російські війська, одягнені в зелену бойову форму без ознак, у ході прихованої операції взяли під контроль Крим. За цим нападом швидко пролунали таємні операції з розпалювання громадських заворушень у східних та південних регіонах України, розташованих поблизу російського кордону. Росії вдалося розпалити повстання на Донбасі та спровокувати збройний конфлікт, який призвів до загибелі 14 000 людей протягом наступних восьми років. З лютого 2022 року всі ці регіони стали об’єктом нападу та завоювання. Аналогічним чином, у Білорусі Путін скористався внутрішніми кризами та масштабними протестами у 2020 та 2021 роках, щоб обмежити можливості для маневру її лідера. Потім Білорусь, яка має з Росією так званий союзний договір, була використана як плацдарм для «спеціальної військової операції» проти України.

Російський президент чітко дав зрозуміти, що його країна є ревізіоністською державою. У своїй промові, сказаній у березні 2014 року з нагоди анексії Криму, Путін повідомив Захід про те, що Росія перейшла в наступ, обстоюючи свої регіональні претензії. Щоб полегшити це завдання, Путін пізніше зробив кроки, які, на його думку, захистять російську економіку від санкцій, зменшивши її залежність від США та Європи, включаючи стимулювання внутрішнього виробництва найважливіших товарів. Він посилив репресії, роблячи замовні вбивства та саджаючи опонентів у в’язниці. Він проводив операції з дезінформації та робив спроби підкупу та шантажу політиків за кордоном. Путін постійно адаптував свою тактику, щоб пом’якшити реакцію Заходу, аж до того, що напередодні вторгнення, коли російські війська масово наближалися до кордонів України, він вихвалявся деяким європейським співрозмовникам, що «купив Захід». Він вважав, що Сполучені Штати чи Європа нічого не можуть вдіяти, щоб стримати його.

Досі реакція Заходу на вторгнення була загалом єдиною та рішучою. Агресивний напад Росії на Україну став тривожним сигналом для Сполучених Штатів та їхніх союзників. Але Захід повинен розуміти, що він має справу з лідером, який намагається змінити історичну розповідь останніх ста років – не лише період після закінчення холодної війни. Володимир Путін хоче змусити Україну, Європу та й увесь світ відповідати його власній версії історії. Розуміння його цілей має ключове значення для вироблення правильної відповіді.

Хто контролює минуле?

На думку Володимира Путіна, історія має значення – тобто історія, як він її бачить. Концепція минулого Путіна може сильно відрізнятися від загальноприйнятої, але його наративи — це потужна політична зброя, яка є основою її легітимності.

Задовго до повномасштабного вторгнення в Україну 24 лютого 2022 року Путін здійснював інтелектуальні вилазки у маловідомі періоди минулого та маніпулював ключовими подіями, щоб створити внутрішнє та міжнародне обґрунтування для своєї війни. У 2010 році на щорічному засіданні міжнародного дискусійного клубу «Валдай», що спонсорується Кремлем, прес-секретар Путіна повідомив аудиторії, що російський президент «постійно» читає книги з історії Росії. Він часто робить заяви про російську історію, зокрема про своє місце в ній. Путін поставив Київ у центр свого прагнення «виправити» те, що він вважає історичною несправедливістю: відокремлення України від Росії під час утворення Радянського Союзу 1922 року.

Одержимість президента імперським минулим Росії має глибоке коріння. У своїх кремлівських покоях Путін стратегічно розмістив статуї російських монархів Петра Великого та Катерини Великої, які здобули нинішні українські території у війнах зі Шведською та Османською імперіями. Він також узурпував історію України та привласнив собі деяких із її найвидатніших діячів. Наприклад, у листопаді 2016 року за воротами Кремля Путін встановив статую Володимира Великого, великого князя Київського князівства X століття. У путінській версії історії великий князь Володимир прийняв християнство від імені всієї Стародавньої Русі у 988 році, що робить його святим православного християнства та російською, а не українською фігурою. Це звернення означає, що не існує української нації окремо від Росії. Великий князь належить Москві, а не Києву.

Після війни Путін подвоїв свої аргументи. Він призначив свого колишнього міністра культури та близького кремлівського помічника Володимира Мединського керувати російською делегацією на перших переговорах з Україною. За словами добре поінформованого російського вченого, Мединський був одним із авторів серії есе Путіна про Україну та її передбачуване злиття з Росією. Як швидко з’ясувалося, завданням Мединського було відстоювати історичні претензії Росії на Україну та захищати спотворену розповідь Путіна, а не просто вести переговори щодо дипломатичного рішення.
Твердження Путіна, звичайно, є історичними міазмами, просоченими варенням тимчасових та фактичних протиріч. Вони ігнорують, наприклад, той факт, що у 988 році ідея єдиної російської держави та імперії перебувала у багатовіковій перспективі. Дійсно, перша згадка про Москву як про якесь важливе місце була зафіксована лише у 1147 році.

Звинувачуючи большевиків

Напередодні вторгнення Путін виступив із промовою, в якій звинуватив лідера більшовиків Володимира Леніна у руйнуванні Російської імперії, влаштувавши революцію під час Першої світової війни, а потім «розділивши, розірвавши те, що історично є російською землею». За словами Путіна, «більшовицька, комуністична Росія» створила «країну, якої раніше не існувало» — Україну, вклинивши російські території, такі як Донбас, центр важкої промисловості у нову українську соціалістичну республіку. Насправді, Ленін та більшовики, по суті, відтворили Російську імперію, лише назвали її по-іншому. Вони створили окремі радянські соціалістичні республіки для України та інших регіонів, щоб протиставити себе імперським царям, які правили єдиною, русифікованою державою та пригнічували етнічні меншини. Але для Путіна рішення більшовиків було нелегітимним, воно позбавило Росію її надбання та створило «завзятих націоналістів» в Україні, які потім розвинули небезпечні ідеї незалежності. Путін стверджує, що він виправляє ці сторічні «стратегічні помилки».

Наративи про НАТО також відіграють особливу роль у путінській версії історії. Путін стверджує, що НАТО – це інструмент американського імперіалізму та засіб для продовження окупації та панування США у Європі в роки холодної війни. Він стверджує, що НАТО змусило країни Східної Європи вступити в організацію та звинувачує Альянс в односторонньому розширенні сфери впливу Росії. Насправді ці країни, які ще відчувають страх після десятиліть радянського панування, прагнули стати членами НАТО.

Але, за словами Путіна, ці уявні дії США та НАТО змусили Росію захищатись від військового вторгнення; у Москви «не було іншого вибору», стверджує він, окрім як вторгнутися в Україну, щоб завадити її вступу до НАТО, хоча організація і не збиралася приймати цю країну. 7 липня 2022 року Путін заявив російським парламентським лідерам, що війна в Україні була розв’язана «колективним Заходом», який намагається стримати Росію та «нав’язати свій новий світовий порядок решті світу».

Але Путін також грає імперську роль Росії. На московській конференції 9 червня 2022 року Путін заявив молодим російським підприємцям, що Україна – це «колонія», а не суверенна країна. Він порівняв себе з Петром Великим, який протягом 21 року вів «Північну війну» проти Швеції, «повертаючи та зміцнюючи» контроль над землями, які були частиною Росії. Це пояснення також перегукується з тим, що Путін сказав президенту США Джорджу Бушу на саміті НАТО в Бухаресті у квітні 2008 року: «Україна – це не справжня країна».

Сполучені Штати, звісно, колись були колонією Великобританії. Так само як і Австралія, Канада, Індія, Ірландія та багато інших держав, які були незалежними та суверенними протягом десятиліть. Це не робить їх британськими і не дає Сполученому Королівству сучасних прав на контроль над їхніми долями, навіть незважаючи на те, що в багатьох країнах англійська мова є першою або другою мовою. Проте Путін наполягає на тому, що російськомовні жителі України є підданими Москви і що у глобальному масштабі всі російськомовні є частиною «російського світу», маючи особливі зв’язки з батьківщиною.

Однак в Україні його тиск не виправдався. З 24 лютого 2022 року наполегливе твердження Путіна, що українці, які говорять російською мовою, є росіянами, навпаки, сприяло формуванню нової національної ідентичності в Україні, заснованої українською мовою. Чим більше Путін намагається стерти українську національну ідентичність за допомогою бомб та артилерійських снарядів, тим сильнішою вона стає.

Придумування нацистів

Україна та українці мають складну історію. Імперії приходили та йшли, кордони змінювалися протягом століть, тому люди, які живуть на території сучасної України, мають мінливу, складну ідентичність. Але Україна є незалежною державою з 1991 року, і Путін щиро скривджений тим, що українці наполягають на власній державності та громадянській ідентичності.

Візьміть часті посилання Путіна на Другу світову війну. З 2011 року Путін закріпив «Велику Вітчизняну війну» як основну події для сучасної Росії. Він суворо дотримується офіційних уявлень про цей конфлікт. Він також представив свою нинішню операцію як її наступницю; за словами Путіна, вторгнення в Україну покликане звільнити країну від нацистів. Але для Путіна українці є нацистами не тому, що вони слідують завітам Адольфа Гітлера або сповідують націонал-соціалізм. Вони нацисти, бо вони «завзяті націоналісти» — родичі скандально відомого українського партизана часів Другої світової війни Степана Бандери, який бився з німцями проти радянських військ. Вони нацисти, бо відмовляються визнати себе росіянами.

Путінське уявлення про українських нацистів набуло більшого поширення всередині країни, ніж деінде. Однак на міжнародному рівні затвердження Путіна про НАТО і проксі-війни зі США та колективним Заходом завоювали безліч прихильників, від видатних учених до Папи Франциска, який у червні 2022 року заявив, що війна в Україні була «можливо, якимось чином спровокована». Західні політики та аналітики продовжують сперечатися про те, чи НАТО винне в цій війні. Ці суперечки продовжуються, незважаючи на те, що анексія Путіним Криму у 2014 році стала відповіддю на спроби України приєднатися до Європейського Союзу, а не до НАТО. І ці суперечки продовжуються, незважаючи на те, що коли Фінляндія та Швеція подали заявки на вступ до альянсу у червні 2022 року, незважаючи на місяці погроз з боку Росії, Путін заявив журналістам, що у кремлівських чиновників «немає проблем зі Швецією та Фінляндією, як у нас із Україною». Проблема Путіна, таким чином, полягала не в НАТО, зокрема. Вона полягала в тому, що Україна хотіла асоціюватись із будь-якою освітою чи країною, окрім Росії. Чи хотіла Україна вступити до Європейського Союзу, НАТО чи мати двосторонні відносини зі Сполученими Штатами – будь-яка з цих спроб була б образою історії та гідності Росії.

Для Путіна українці – нацисти, бо вони відмовляються визнати себе росіянами.

Але Путін знає, що буде важко домовитися про врегулювання в Україні на основі його версії історії та примирити принципово різні історії минулого. Більшість сучасних європейських держав виникло на руїнах імперій і внаслідок розпаду більших багатонаціональних держав. Війна в Україні може призвести до ще більшого втручання Росії для розпалювання конфліктів у слабких державах, таких як Боснія-Герцеговина та інші балканські країни, де історія та територіальні претензії також є спірними.

І все ж, незважаючи на можливі витрати, Путін хоче, щоб його минуле переважило політичне сьогодення Європи. І щоб переконатися в цьому, російські військові перебувають у полі, у повному складі, борючись із регулярною українською армією. На відміну від ситуації на Донбасі з 2014 до 2022 року, коли Росія брехливо заперечувала свою причетність, ця війна — прямий конфлікт між двома державами.

Як Путін також заявив російським парламентаріям 7 липня, він має намір боротися до останнього українця, навіть незважаючи на те, що нібито вважає українців «братами».

Будь-якою ціною

Путіну не подобається, що Сполучені Штати та європейські країни надають Україні військову підтримку. У відповідь він розпочав економічну та інформаційну війну проти Заходу, ясно даючи зрозуміти, що це не лише військовий конфлікт та битва за те, кому дістанеться «своя історія». Росія взяла на озброєння енергоносії, зерно та інші товари. Вона поширює дезінформацію, у тому числі звинувачуючи Україну у скоєнні тих самих звірств, які Росія робила на полі бою, та звинувачуючи західні санкції у посиленні голоду в Африці, тоді як саме Росія блокувала постачання українського зерна на континент із Чорного моря. І у багатьох частинах світу Росія виграє інформаційну війну. Поки Заходу не вдається бути повністю ефективним в інформаційному просторі.

Проте підтримка України з боку Заходу була значною. Ця підтримка включає два основні елементи: зброю та санкції, включаючи HIMARS зі США, які значно підвищили здатність України завдавати ударів у відповідь по російським цілям. Інші члени НАТО також постачають зброю та гуманітарну допомогу. Однак постійна потреба України у поповненні запасів зброї вже призвела до виснаження арсеналів країн-донорів.

Західні санкції у сфері енергетики, фінансів та експортного контролю були великими, і вони впливають на російську економіку. Але санкції не можуть змінити погляд Путіна на історію чи його рішучість підпорядкувати собі Україну, тому вони не змінили ані його розрахунків, ані його військових цілей. Справді, близькі спостерігачі кажуть, що Путін рідко консультувався зі своїми економічними радниками під час цієї війни, за винятком Ельвіри Набіулліної, голови Центрального банку, яка вправно керувала курсом рубля. Це разючий відхід від минулого, коли Путін завжди виявляв величезний інтерес до російської економіки та охоче обговорював статистику та темпи зростання у найдрібніших подробицях. Будь-які побоювання щодо довгострокових економічних наслідків війни відійшли на другий план.

На сьогодні російська економіка пережила санкції, хоча цього року прогнозується зниження темпів зростання. Реальний удар від західного експортного контролю буде відчутним у 2023 році, коли Росії не вистачатиме напівпровідників та запчастин для її виробничого сектора, а її промислові підприємства будуть змушені закритися. Особливо важко доведеться нафтовій промисловості країни, яка втратить технології та програмне забезпечення від міжнародної нафтової промисловості.

Європа та США ввели широкомасштабні енергетичні санкції проти Росії, причому Європейський Союз зобов’язався поступово припинити імпорт нафти з Росії до кінця 2022 року. Але обмежити імпорт газу набагато складніше, оскільки ряд країн, включаючи Німеччину, має мало альтернатив для заміни російського газу в короткостроковій перспективі, а Путін застосував енергетичну зброю, серйозно скоротивши постачання газу до Європи. Протягом 50 років Радянський Союз та Росія вважали себе надійними постачальниками природного газу в Західну Європу, перебуваючи у відносинах взаємної залежності: Європі потрібний був газ, а Москві — доходи від нього. Але цей розрахунок зник. Путін вважає, що Росія може відмовитися від цих доходів, тому що країни, які, як і раніше, купують російські нафту і газ, платять за них вищі ціни — вищі ціни, які він допоміг спровокувати, скоротивши російський експорт до Європи. І навіть якщо Росія врешті-решт втратить доходи від продажу енергоносіїв, Путін, схоже, готовий заплатити цю ціну. Зрештою, його хвилює лише підрив європейської підтримки України.

Економічна та енергетична війна Росії поширюється на озброєння ядерної енергії. Росія захопила Чорнобильську АЕС в Україні на початку війни, безрозсудно відправивши російських солдатів у високорадіоактивну «червону зону» та змусивши український персонал станції працювати у небезпечних умовах. Потім вона кинула завод, піддавши солдатів токсичному опроміненню. Згодом Росія обстріляла та захопила найбільшу в Європі Запорізьку атомну електростанцію України та перетворила її на військову базу. Напавши на електростанцію і перетворивши її на військовий гарнізон, Росія створила кризу безпеки для тисяч людей, які там працюють. Широкомасштабна кампанія Путіна не обмежується ядерною енергетикою.

Росія також використовувала зброю для постачання продовольства, блокуючи Україну та не дозволяючи їй експортувати свої багаті запаси зерна та добрив. У липні 2022 року Туреччина та Організація Об’єднаних Націй уклали угоду, яка дозволяє Україні та Росії експортувати зерно та добрива, але реалізація цієї угоди зіткнулася з численними перешкодами, враховуючи війну, що вирує в районі Чорного моря. Більше того, одразу після офіційного підписання угоди Росія обстріляла частину інфраструктури критично важливого для України Одеського порту.

Путін вдався до іншої історичної військової тактики Росії — відтіснити сили, що протистоять, і дочекатися зими. Подібно до того, як його попередники влаштовували наполеонівським арміям пастки у снігах під Москвою, а нацистські солдати замерзали до смерті під Сталінградом, Путін планує змусити французьких та німецьких громадян тремтіти у своїх будинках. У своєму виступі на Петербурзькому міжнародному економічному форумі в червні 2022 року Путін передбачив, що коли європейці зіткнуться з холодною зимою і страждатимуть від економічних наслідків санкцій, введених їхніми урядами проти Росії та експорту російського газу, піднімуться популістські партії і до влади прийдуть нові еліти . Парламентські вибори у Франції у червні 2022 року, коли вкрай права партія Марін Ле Пен збільшила кількість своїх місць у парламенті на 11 разів — переважно через незадоволення виборців своїм економічним становищем — зміцнили переконання Путіна. Крах уряду прем’єр-міністра Італії Маріо Драгі у липні 2022 року та можливе повернення популістського, проросійського прем’єр-міністра восени також вважаються результатами народного економічного невдоволення. Кремль прагне розколоти єдність Заходу проти Росії під тиском дефіциту енергії, високих цін та економічних труднощів.

Водночас Путін упевнений, що зможе здобути перемогу. На його погляд, народна підтримка війни у Росії здається досить сильної. Опитування незалежного «Левада-Центру» показують, що рейтинг схвалення Путіна зріс після початку вторгнення. Проте є всі підстави для скепсису щодо глибини активної підтримки Путіна. Сотні тисяч людей, які виступають проти війни, залишили країну. Багато хто з них, роблячи це, прямо заявив, що хоче бути частиною майбутнього Росії, але не версії минулого Володимира Путіна. Росіяни, які залишилися і публічно критикують війну, зазнають переслідувань або ув’язнення. Інші байдужі чи пасивно підтримують війну. Справді, життя більшості людей у Москві та інших великих російських містах йде своєю чергою. Досі призовники, відправлені воювати та вмирати, не є дітьми російської еліти чи міського середнього класу. Вони з бідних сільських районів, і багато з них не є росіянами за національністю. Чутки про те, що пов’язана з Москвою наймана група «Вагнер» набирає полонених для участі в бойових діях, після п’яти місяців боїв говорили про те, що Росія відчуває гостру нестачу робочої сили. Але війська підштовхуються пропагандою, яка дегуманізує українців та робить бойові дії більш прийнятними.

Розділяй і володарюй

Незважаючи на заклики деяких до врегулювання шляхом переговорів, які включали б територіальні поступки України, Путін, схоже, не зацікавлений у компромісі, який залишив би Україну суверенною, незалежною державою, хоч би якими були її кордони. За словами кількох колишніх високопосадовців, з якими ми розмовляли, у квітні 2022 року російські та українські переговорники, схоже, попередньо погодили контури тимчасового врегулювання шляхом переговорів: Росія відступить на позиції 23 лютого, коли вона контролювала частину Донбасу та весь Крим, а в обмін Україна пообіцяє не прагнути членства в НАТО і натомість отримати гарантії безпеки від низки країн. Але як заявив міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров у липневому інтерв’ю державним ЗМІ своєї країни, цей компроміс більше не є варіантом. Навіть віддати Росії весь Донбас недостатньо. «Тепер географія інша», — стверджував Лавров, описуючи короткострокові військові цілі Росії. «Це і Херсонська, і Запорізька області, та низка інших територій». Мета – не переговори, а капітуляція України.

У будь-який момент переговори з Росією — якщо вони не вестимуться обережно і за постійної потужної підтримки Заходом оборони та безпеки України — лише сприятимуть оперативній паузі для Москви. За деякий час Росія продовжить спроби підірвати український уряд. Москва, ймовірно, намагатиметься захопити Одесу та інші чорноморські порти з метою залишити Україну економічно нежиттєздатною країною, яка не має виходу до моря. Якщо йому це вдасться, Путін почне новий наступ на Київ з метою усунути нинішній уряд і встановити маріонетковий уряд, який підтримує Москву.
Таким чином, війна Путіна в Україні, ймовірно, триватиме ще довгий час. Головним завданням Заходу буде збереження рішучості та єдності, а також розширення міжнародної підтримки України та запобігання ухилянню від санкцій.
Це буде нелегко. Чим довше триватиме війна, тим більше впливатиме на її хід внутрішня політика. 2024 року в Росії, Україні та США відбудуться президентські вибори. Вибори в Росії та Україні зазвичай призначаються на березень. Результат виборів у Росії вирішено наперед: або Путін повернеться до влади, або його змінить наступник, швидше за все, зі спецслужб, який підтримує війну і вороже налаштований до Заходу. Зеленський залишається популярним в Україні як президент воєнного часу, але він матиме менше шансів виграти вибори, якщо він піде на територіальні поступки. А якщо президентом США у 2025 році стане Дональд Трамп чи республіканець із такими ж поглядами, як у нього, підтримка України з боку США ослабне.

Внутрішня політика також зіграє свою роль поза цих трьох країн — і, фактично, поза Заходу загалом. Сполучені Штати та їхні союзники, можливо, хочуть ізолювати Росію, але велика кількість держав глобального Півдня на чолі з Китаєм розглядають російсько-українську війну як локальний європейський конфлікт, який їх не торкається. Китай навіть риторично підтримав Росію, відмовився вводити санкції та підтримав її в Організації Об’єднаних Націй. (Не варто недооцінювати довговічність та значимість союзу Росії з Китаєм). Міністр закордонних справ Індії Субрахманіям Джайшанкар підсумував ставлення багатьох країн, коли сказав, що Росія є «дуже важливим партнером у ряді областей». Для більшості глобального Півдня проблеми стосуються палива, продовольства, добрив, а також озброєнь. Ці країни, очевидно, не турбує те, що Росія порушила Статут ООН та міжнародне право, вчинивши неспровокований напад на територію сусіда.

Є причина, через яку ці держави не приєдналися до Сполучених Штатів та Європи в ізоляції Москви. З 2014 року Путін ретельно обходжує «інших» — світ, що розвивається, — навіть у той час, коли зв’язки Росії із Заходом похитнулися. Наприклад, у 2015 році Росія направила своїх військових на Близький Схід, щоб підтримати президента Сирії Башара аль-Асада у громадянській війні у його країні. З того часу Росія налагодила зв’язки з лідерами всіх сторін суперечок у цьому регіоні, ставши однією з єдиних великих держав, здатних розмовляти з усіма сторонами. Росія має тісні зв’язки з Іраном, а також з його ворогами: зокрема, з Єгиптом, Ізраїлем, Саудівською Аравією та іншими країнами Перської затоки. В Африці російські воєнізовані угруповання надають підтримку низці лідерів. А в Латинській Америці вплив Росії посилюється принаймні з приходом до влади дедалі більше лівих урядів. Там і в інших країнах Росія, як і раніше, розглядається як захисник пригноблених від стереотипів американського імперіалізму. Багато людей на глобальному Півдні розглядають Росію як спадкоємницю Радянського Союзу, який підтримував їхні постколоніальні національно-визвольні рухи, а не як сучасний варіант імперської Росії.

Більшість світу не тільки відмовляється критикувати чи застосовувати санкції до Росії; великі країни просто не сприймають погляд Заходу те що, що викликало війну чи наскільки серйозний конфлікт. Натомість вони критикують Сполучені Штати і стверджують, що дії Росії в Україні нічим не відрізняються від дій США в Іраку чи В’єтнамі. Вони, як і Москва, виправдовують вторгнення Росії як відповідь на загрозу НАТО. Почасти це відбувається завдяки кремлівській пропаганді, яка посилює путінські наративи про НАТО, проксі-війни та мерзенні дії Заходу.

Міжнародні інститути виявилися не набагато кориснішими за країни, що розвиваються. Організація Об’єднаних Націй та Організація з безпеки та співробітництва в Європі виявилися нездатними запобігти або зупинити цю війну. Вони все більше здаються жертвами спотвореного погляду Путіна на минуле, а також погано структуровані для вирішення проблем сьогодення.

Манія величі

Маніпуляції Путіна з історією дозволяють припустити, що його претензії виходять за межі України, Європи та Євразії. У його колоніальній програмі можуть бути країни Балтії, а також Польща, частина якої була під владою Росії з 1772 по 1918 рік. Більшість сучасної Молдови входила до складу Російської імперії, і російські чиновники припускають, що ця держава може бути наступною в їхньому полі зору. Фінляндія також входила до складу Російської імперії з 1809 до 1918 року. Можливо, Путін не зможе завоювати ці країни, але його екстравагантні висловлювання про повернення російських колоній покликані залякати сусідів та вивести їх із рівноваги. В ідеальному світі Путіна він отримає важелі впливу та контроль над їхньою політикою, погрожуючи їм доти, доки вони не дозволять Росії диктувати свою зовнішню та внутрішню політику.

У виставі Путіна глобальний Південь, як мінімум, залишиться нейтральним у протистоянні Росії із Заходом. Країни, що розвиваються, активно підтримуватимуть Москву. Оскільки організація БРІКС — Бразилія, Росія, Індія, Китай та Південна Африка — збирається розширитися та включити Аргентину, Іран і, можливо, Єгипет, Саудівську Аравію та Туреччину, Росія може набути ще більше партнерів, які разом становлять значний відсоток світового ВВП та більшу частину населення планети. Тоді Росія стане лідером світу, що розвивається, як це було з Радянським Союзом під час холодної війни.

Все це підкреслює, чому Заходу (Австралії, Канаді, Японії, Нової Зеландії, Сінгапуру, Південній Кореї, США та Європі) конче необхідно подвоїти свої зусилля, щоб зберегти єдність у підтримці України та протидії Росії. У найближчій перспективі це означає спільну роботу з протидії російській дезінформації про війну та хибній історичній оповіді, а також інші зусилля Кремля з залякування Європи — у тому числі шляхом навмисного ядерного шаблювання та припинення постачання енергоносіїв. У середньо- та довгостроковій перспективі Сполучені Штати, їхні союзники та партнери повинні обговорити, як перебудувати міжнародну та європейську архітектуру безпеки, щоб запобігти нападу Росії на інших сусідів, яких вона вважає такими, що входять до її сфери. Але поки що НАТО є єдиним інститутом, який може гарантувати безпеку Європи. Справді, рішення Фінляндії та Швеції щодо вступу до НАТО було частково продиктоване цим усвідомленням.

Напередодні чверті століття свого перебування при владі Путін прагне збудувати свою версію російської імперії. Він «збирає землі», як це робили його особисті ікони — великі російські царі, і перекреслює спадщину Леніна, більшовиків та врегулювання після холодної війни. Таким чином, Путін хоче, щоб Росія стала єдиним винятком із невблаганного піднесення та падіння імперських держав. У ХХ столітті Австро-Угорщина та Османська імперія розпалися після Першої світової війни. Великобританія та Франція неохоче відмовилися від своїх імперій після Другої світової війни. Але Путін наполягає на поверненні царської Росії. Незалежно від того, чи здобуде він перемогу в Україні, місія Путіна вже має явний та іронічний вплив як на Європу, так і на 22 роки економічного прогресу Росії. Стверджуючи імперські позиції Росії, прагнучи знову завоювати Україну, Путін скасовує одне з найвидатніших досягнень свого найвидатнішого героя. Під час свого правління Петро відкрив вікно на Захід, подорожуючи Європою, запрошуючи європейців приїхати до Росії і допомогти розвитку її економіки, а також переймаючи та адаптуючи навички європейських ремісників. Вторгнення та територіальні експансії Володимира Путіна зачинили це вікно. Вони відправили європейців та їхні компанії назад додому та змусили ціле покоління талановитих росіян бігти у вигнання. Петро повів Росію у майбутнє. Путін штовхає її назад у минуле

 

(Оновлено 14:00)

«ДиалогUA«

Подоляк о том, почему войну с Россией необходимо «закончить правильно»

Переговоры с РФ относительно прекращения войны не выгодны не только Украине, но и Европе. Такое мнение озвучил советник главы Офиса президента Украины Михаил Подоляк. С его слов, временное перемирие с РФ — это продолжение агрессии со стороны оккупанта. В интервью немецкому изданию Bild Подоляк заявил, что РФ хочет возобновить переговорный процесс, чтобы зафиксировать временное перемирие. На деле это означает, что война не прекратится, а будет небольшая передышка для оккупантов. За это время в Кремле продумают новые планы по Украине. Если заключить перемирие сейчас, то война продолжится, но уже на ином этапе. Если война полностью не прекратится, то многие граждане, покинувшие страну, не будут спешить вернуться на родину. Также западные инвесторы не будут вкладывать свои финансы в экономику Украины. Перемирие — это как «серая зона», которая будет давить на саму Европу. Лидерам ЕС не будет выгодно инвестировать средства в восстановление, зная, что война еще не закончена. Если пойти на уступки РФ в плане перемирия, то в Кремле начнут более дерзко действовать на политическом и дипломатическом фронте. За стол переговоров можно будет сесть только тогда, когда сама РФ поймет, что ей не удастся дожать Украину военным путем, а значит и нет другого выхода, как сесть за стол переговоров. Подоляк заявил, что из-за долгой войны в Украине снижается уровень жизни не только в нашей стране, но и странах ЕС. И если Европа не хочет «платить все время», то эту войну надо «закончить правильно», заявил Подоляк.

 

(Оновлено 13:00)

«TheБабель»

Почалася сто вісімдесят третя доба повномасштабної війни росії проти України. «Бабель» продовжує висвітлювати головні події дня в текстовому онлайні.

Війна. Війська росії завдали масових ракетних ударів, у Чаплиному десятки загиблих, а США дають Україні системи NASAMS. День 183: онлайн

 

«Апостроф»

Війна в Україні – це не просто протистояння з росією. Це війна за наше майбутнє, за долю наших дітей. Одним із ключових аспектів того, що Україна тримає оборону вже півроку, є діяльність українських волонтерів. Вони постачають нашим захисникам все – від амуніції до зброї. Так, гучною новиною стало придбання супутника, який суттєво допоможе Україні у війні за Незалежність.

Як з’явилася ідея купувати супутник, що просять у волонтерів військові, та як Україні виграти війну? Про це в ефірі Апостроф TV розповів засновник благодійного фонду Сергія Притули, український телеведучий СЕРГІЙ ПРИТУЛА

Українці отримали такі технології, яких у росіян ніколи не буде — Сергій Притула

 

«Украинская правда»

Євген Бистрицький

Про екзистенціал рішучості

Війна екзистенційного вибору має власні екзистенціали, які варто знати. Головний з них – це рішучість.

Напередодні нашого Дня незалежності одночасно з’явилися відвертий допис у німецькій авторитетній Die Welt та ще більш відверта заява кандидита у прем’єри Британії Ліз Трасс, що на цій посаді вона буде готова застосувати ядерну зброю. Обидва виступи є про рішучість.

Вірно кажуть, що рішучість – це налаштованість людини на дію вступереч всім можливим перепонам. Шкала перепон сьогодні, як ніколи, велика і рухлива. Вона простягається від інтимного рішення нарешті подолати свої слабкості до роблення вирішального кроку «на війну» – у військомат, у волонтери, продовження робити бізнес та залишатися в країні під ракетними ударами – й до кінцевої стійкості захисників в прямій зустрічі зі смертельною загрозою.

Це шкала наших, українських, налаштованостей щодо рішучості. Вона докінцева, адже в її кінці вибір між життям і смертю. Рішучість на тлі не лише персонального, а й колективного, національного, небуття.

Втім, простір рішучостей більш благополучного Заходу має іншу кінцівку. Їхня шкала рішучостей, як ми можемо побачити, часто завершується на острахах життєвих незгод від втрат бізнесу і господарств від високих цін на енергоносії без російського палива під час холодної зими.

А найбільш далекоглядні з них, як-от видатний німець Юрген Габермас, вказує на інший кінець їхнього рішучого налаштування – «апокаліптичні масштаби потенційної світової війни». З філософським вмінням дивитися у суть питання, він прямо говорить про асиметрію рішучостей – країн НАТО, які не бажають брати участь у ядерному конфлікті, та «віри Заходу в те, що путін здатний розгорнути зброю масового знищення.»

Таке завершення німецької рішучості бороти ворога не лише України, а всього демократичного світу не є обережними ваганнями лише шановного канцлера Шольца. Ми бачимо нестачу рішучості в політиках військової допомоги Україні у інших притихлих демократіях Заходу. Навіть найпотужніши з них, як прямолінійно написла Welt, мають «прийняти рішення: чи хоче Захід забезпечити Україну значно кращим обладнанням у найближчі місяці і, звичайно, РИЗИКНУТИ ПОДАЛЬШОЮ ЕСКАЛАЦІЄЮ, чи він хоче залишити Україну [на поталу] російській військовій машині, яка грає на час і ще має достатні резерви?»

Про рішення йти до самого кінця – вчора голосно заявила Британія в обличчі Ліз Трасс, що вона на посаді прем’єра буде готова застосувати ядерну зброю. Це справжня суть екзистенціала рішучості.

Нам твердять, що будь-яка війна зрештою завершиться за столом переговорів. Про те, ми дізналися іншого. Спочатку війну завершує справжня рішучість [колективна Entschlossenheit]. Комунікація і перемовини йдут вторими. Війна довела кров’ю, що ми маємо справжню рішучість. Завдяки Британії в особах Бориса Джонсона і Ліз Трасс вона de facto приходить у статтю 5 ще нерішучого НАТО.

 

«Обозреватель»

Анатолій Амелін

Путін уже програв, хоча й поставив новий «рекорд»

Карлик вже програв.

Хоча й поставив новий антирекорд.

189 повітряних тривог в Україні за одну добу (!!!)

І це все під час зустрічі Зеленського із Радою Безпеки ООН.

І під час візиту Прем’єра Великої Британії Джонсона.

Підсумок ракетних обстрілів – знищена залізнична станція та 25 загиблих серед мирних жителів…

Результат цього дня очевидний:

– Росія – терорист.

– Карлик у розпачі, інакше пояснити такий крок не можу.

– І карлик уже програв.

3 дні перетворилися на 6 міс.

Успіхів нуль. Понад 50 тис. утилізованих російських солдатів.

Світовий рекорд за кількістю санкцій.

Рекордний відтік середнього класу з початку 90-х.

І повна дупа в економіці, що прикривається бравадою «імпортозаміщення» з нульовими результатами.

Путін уже програв цю війну. У військовому плані, в економічному, геополітичному та ментальному.

Та й режиму карлика залишилися лічені місяці. Рабський народ не потерпить лідера лузера і його знесуть. Вже скоро.

Або він сам це зробить.

 

Військове телебачення України

Олексій Резніков про ціну незалежності та неминучу перемогу України

 

 

(Оновлено 12:00)

«Главред»

Владимир Фесенко, глава правления Центра прикладных политических исследований «Пента»

Второй саммит «Крымской платформы»: о деоккупации начали открыто говорить

23 августа состоялся второй саммит «Крымской платформы». Как в прошлом году, так и сейчас это одно из главных внешнеполитических событий года для Украины.

В нынешнем саммите «Крымской платформы» для меня имеют значение не столько конкретные речи (а интересных и показательных заявлений было много – от жесткой и принципиальной позиции Президента Зеленского до призывов готовиться к затяжной войне и опровержений «усталости от войны» со стороны некоторых участников саммита, и многое другое), не столько нюансы и детали этого саммита, а контекст и общее значение «Крымской платформы» в нынешних условиях полномасштабной войны россии против Украины.

Вывод первый – «Крымская платформа» не просто продолжает свою деятельность, а выходит на новый уровень и расширяет свои масштабы. Даже по чисто количественным измерением – в нынешнем саммите «Крымской платформы» приняли участие представители 60 стран и международных организаций (в прошлом году — 46), причем на высшем уровне (глав государств и правительств) — около 40 стран (в прошлом году — 15). На этот раз к «Крымской платформе» присоединились и некоторые страны Африки и американского континента. Очень важно, что это происходит в условиях полномасштабной войны, и сейчас сам факт участия в саммите «Крымской платформы» является проявлением активной солидарности с Украиной и прямой поддержки нашей страны. Также особо отмечу, что президент Польши Анджей Дуда лично приехал в Киев для участия в саммите «Крымской платформы», несмотря на очевидные опасности предполагаемых российских обстрелов столицы Украины.

Вывод второй – тема деоккупации Крыма переходит с абстрактно-теоретической, информационно-дипломатической плоскости на практический уровень. О деоккупации Крыма прямо начинает говорить украинская власть – Президент Зеленский и другие официальные лица, и это поддерживают наши ближайшие партнеры. А другие начинают к этому привыкать. Победа в нынешней войне против российской агрессии означает для нас полное освобождение всех оккупированных территорий, включая Крым. И в этом вопросе есть полный консенсус между государственным руководством страны и украинским обществом. Если в прошлом году главная задача «Крымской платформы» состояла в том, чтобы не дать международному сообществу забыть о Крыме, о российской оккупации Крыма, об украинском статусе Крыма, то сейчас начинает возникать принципиально новая ситуация. Война постепенно начинает перемещаться и на Крымский полуостров. Точечные удары Вооруженных Сил Украины и украинского сопротивления по военным объектам в Крыму – тому свидетельство. И это только начало.

Вывод третий — и дипломатическая работа «Крымской платформы», и практическая деятельность Вооруженных Сил Украины и украинского сопротивления в Крыму демонстрируют, что Крым не является нетронутой «красной линией» в военно-политическом противостоянии Украины и России. В Москве как раз настаивали, что статус Крыма «вне обсуждения», и частично (скорее неформально) Кремлю удалось реализовать эту позицию через минские договоренности, в которых тему Крыма обошли. Сейчас украинская позиция кардинально иная – принципиальное и упорное продвижение темы об украинском статусе Крыма в международном контексте. И даже просто формальное признание украинского статуса Крыма с точки зрения международного права (как это сделал президент Турции Эрдоган и некоторые другие участники саммита «Крымской платформы») легитимизирует наше право на деоккупацию Крыма, в частности и в военный способ.

 

(Оновлено 11:00)

«Деловая столица»

Юрий Вишневский, политический обозреватель

Будущее после войны. Каковы шансы Зеленского

Попытка создания Зеленскому образа «сильного лидера» может привести к побочному эффекту — ассоциации со Сталиным и прочими диктаторами, такими как Путин и Лукашенко

Сильный лидер или демократия?

По данным Киевского международного института социологии (КМИС), 58% респондентов считают, что сейчас для Украины важнее сильный лидер, чем демократическая система. И только 27% — что, наоборот, важнее демократическая система, чем сильный лидер. (Остальные 14% затруднились с ответом.) Опрос был проведен в июле по заказу гражданской сети «Опора» при поддержке Агентства США по международному развитию (USAID).

По данным Фонда «Демократические инициативы» имени Илька Кучерива и социологической службы Центра Разумкова, 64% респондентов считают, что демократия является наиболее предпочтительным типом государственного устройства для Украины. Только 14% считают, что при определенных обстоятельствах автократия может быть лучше, чем демократия, и еще 13% говорят, что для них неважно, каков тип режима. (Остальные 9% затруднились с ответом.) Опрос был проведен 5-12 августа при грантовой поддержке Университета Бремена и Международного фонда «Возрождение».

Авторы этого исследования подчеркивают, что такие показатели поддержки демократии самые высокие за многие годы наблюдений. До 2014 года приоритетность демократии поддерживали менее 50%, после Революции Достоинства этот показатель вырос до 54%, но только после начала большой войны он впервые превысил 60%.

Расхождение с данными КМИС, можно сказать, мировоззренческое. Но это говорит не о том, что кто-то наврал. Это говорит об искусстве постановки вопросов: КМИС спрашивал о том, что нужно украинцам сейчас, во время большой войны, а «Деминициативы» и Центр Разумкова — об идеале на будущее. Чуть поменял формулировку вопроса — и результат совсем другой.

Возможен ли украинский Сталин

Это имеет прямое отношение к будущим выборам, когда бы они ни состоялись. Есть много признаков того, что на Банковой собираются максимально эксплуатировать тему сильного лидера. И тут очень кстати оказался опрос КМИС — не зря его обильно цитировали на «едином телемарафоне».

Можно услышать даже сравнения со Сталиным. Дескать, когда тот победил в войне, его вся страна боготворила, и у нас будет точно так же.

Но если на Банковой решат построить на этом предвыборную стратегию, это может сыграть против Зеленского. Ибо автократия (как подсказывает опрос «Деминициатив» и Центра Разумкова) — это совсем не та Украина, о которой мечтает большинство украинцев и за которую они воюют.

К тому же Россия ни во времена Сталина, ни до него никакой демократии не знала. Первый жалкий опыт потерпел фиаско в январе 1918-го вместе с Учредительным собранием.

А Украина за 31 год после восстановления независимости успела провести уже семь президентских выборов, которые каждый раз проходили в условиях реальной демократии и очень жесткой политической борьбы. При этом пять раз из семи (кроме выборов Кравчука в 1991-м и вторых выборов Кучмы в 1999-м) по результатам выборов происходила смена властной команды.

Кстати, отношение к Сталину в Украине сейчас, по данным КМИС, гораздо более негативное, чем раньше. Опрос, проведенный 6-20 июля, показал, что доля респондентов, которые относятся к этому персонажу негативно («с неприязнью, раздражением», «со страхом», «с отвращением, ненавистью»), по сравнению с аналогичным прошлогодним опросом выросла с 38% до 64%. Доля тех, кто заявил, что ему «безразлично», сократилась с 34% до 23%. А доля опрошенных, которые выразили позитивное отношение («с восхищением», «с уважением», «с симпатией»), упала с 18% до 5%.

Как отмечают авторы этого исследования, именно сейчас, после полномасштабного российского вторжения, общественное мнение украинцев кристаллизовалось. И в своем отношении к Сталину украинцы теперь являются антиподами россиян, хотя всего лишь 10 лет назад все было по-другому. Тогда, в 2012-м, позитивно относились к Сталину 28% россиян (по данным «Левада-центра») и почти столько же, 23%, украинцев (по данным КМИС). К 2021 г. любовь россиян к Сталину выросла до 59%, а сейчас она наверняка еще выше, тогда как среди украинцев любителей советского диктатора, как уже было сказано, сейчас осталось лишь 5%.

Подчеркнем, что у почитателей тирана главный мотив — не то, что он победил в войне, а именно его пресловутая «сильная рука». Их любимое проклятие — «Сталина на вас нету». Подразумевается, что был бы Сталин, то все несогласные сидели бы в концлагерях и рыли беломорканалы.

Дилемма Зеленского

На практике дилемма, стоящая перед Зеленским, сведется к вопросу о правилах игры во время выборов (как парламентских, так и президентских). Будут ли допущены все кандидаты (за исключением коллаборантов) — или же самым опасным конкурентам откажут в регистрации. Будет ли полноценная свобода слова — или же в эфире останутся только телеканалы, лояльные к власти. Будут ли равные возможности для агитации — или же одни партии получат режим наибольшего благоприятствования, а другие — уголовные дела. Наконец, будет ли честный подсчет голосов — или же фальсификации с использованием электронного голосования.

И вот попытка установить явно несправедливые правила игры может, наоборот, снизить шансы Зеленского и его команды. Тем более что этой команде свойствен глубокий дилетантизм, а дилетанты обычно оставляют после себя множество улик, по которым легко вычислить их планы. И даже профессионалы не застрахованы от эксцесса исполнителя — когда кто-то где-то перестарается так, что это вызовет возмущение во всем обществе.

Конечно, Банковая может объявить, что «сильная рука» — это запрос общества. Однако попытка создания Зеленскому образа «сильного лидера» может привести к побочному эффекту — ассоциации со Сталиным и прочими диктаторами, такими как Путин и Лукашенко. И этот побочный эффект может оказаться фатальным для нынешней властной команды, особенно если оппозиция положит его в основу своей стратегии.

Как ни парадоксально, но демократические правила игры дадут Зеленскому и его команде больше шансов. Тем более что это необходимое условие западной поддержки и продвижения в Евросоюз — а этот фактор будет играть на выборах заметную роль. Все-таки Украина — это не СССР сталинских времен, который захватил пол-Европы и располагал ресурсами для восстановления экономики. Украинская власть будет критически зависеть от западной финансовой помощи. И Зеленскому, наверное, захочется похвастаться тем, что нам дали «план Маршалла 2.0» (как во время войны дали «ленд-лиз 2.0») и признали наш прогресс на пути в ЕС.

И вообще, образ политика, который не боится никаких конкурентов, совершенно не боится честных выборов и абсолютно не боится проиграть, — это ведь тоже очень сильный образ, способный укрепить популярность. Но эту роль нельзя сыграть фальшиво. Нельзя не в том смысле, что невозможно, а в том, что лучше уж вообще ее не играть, чем играть фальшиво. Хотя на Банковой, конечно, могут думать по-другому.

 

(Оновлено 10:00)

The Moscow Times

«Наша дипломатия переживает моральное банкротство». Из российского МИДа массово увольняются сотрудники

Из-за вторжения в Украину десятки дипломатов уволились из российского министерства иностранных дел. Об этом в интервью Deutsche Welle рассказал Борис Бондарев, бывший советник постоянного представительства России при ООН в Женеве.

По словам дипломата, часть его коллег встретила начало войны «в стрессе, ошеломлении». Другая часть — те кто «видимо, очень сильно отождествляет себя с интересами государства», — одобрительно высказывались о вторжении.

«Сначала эти люди просто светились. Можно было подумать, что они только об этом и мечтали всю жизнь. Но когда появились сведения, что все идет не так легко, как казалось — начались вот эти разговоры, что надо бы по американцам проехаться какой-нибудь боеголовкой, одной-двумя, чтобы не война, а чтобы поняли, что мы серьезно настроены», — рассказал Бондарев.

Нынешняя внешняя политика России, по словам Бондарева, переживает моральное банкротство: МИД «ассоциируется с Лавровым, который несет какую-то ахинею, с Марией Захаровой, про которую даже в МИДе вменяемые дипломаты не понимают, что она там делает». Говоря о министре, дипломат отметил, что все приветствовали его назначение в 2004 году и положительно отмечали его работу на этом посту в первые годы. Однако со временем ведомство превратилось в часть пропагандистского аппарата, констатировал дипломат.

«Он мог уйти, сказать, что не согласен с такой политикой, но тут, видимо, стремление оставаться в теплом министерском кресле и пользоваться всеми преимуществами перевесили», — высказался Бондарев о Лаврове.

Борис Бондарев подал в отставку 23 мая после 20 лет службы. По словам дипломата, МИД перестал заниматься своими непосредственными задачами и начал «обслуживать узкий круг лиц». Система, считает он, обманывает сама себя, оперируя пропагандистскими клише «в духе советских газет 30-х годов».

 

(Оновлено 9:00)

«Зеркало недели»

О кризисе компромисса, failed empire и общей стратегии в отношении России

Война России и миссия Украины: три важные вещи

 

«Украинская правда»

Ми запросили Івана Зайця у новий епізод подкасту «Кляті питання» щоб поговорити з ним як з людиною, яка була дотична до проголошення незалежності та розвалу радянської імперії про війну, яку рівно півроку тому розв’язала Росія.

З ним ми поговорили про вторгнення Росії в Україну, про рашизм, про те, чи відчувались загрози імперського реваншу у 90-х та про відмінність українського суспільства у перші роки незалежності й зараз.

Іван Заєць: Для того, щоб зруйнувати Росію як абсолютне зло, її треба перемогти на полі бою

 

«Левый берег» 

Україна не отримала незалежність у подарунок. Те, що відбулося з нашою державою 1991-го, було радше виписуванням векселя на суверенітет строком на 25 років.

Сергій Громенко  Відкладена війна за незалежність України

 

Deutsche Welle

В День независимости Украины по всей стране было объявлено 189 воздушных тревог – максимальное количество с начала войны, сообщается в официальном аккаунте Верховной рады Украины. Предыдущий максимум был зафиксирован 23 апреля в канун Пасхи, когда прозвучало 109 тревог.

Секретарь СНБО призвал украинцев готовиться к затяжной войне

 

Новая газета. Европа

Оштрафованный за «дискредитацию армии» протодиакон Андрей Кураев — о триумфе пропаганды над Словом Божьим и версиях убийства Дарьи Дугиной

«Телевизор побеждает даже Евангелие»

 

 

(Оновлено 8:00)

«Главред»

Геннадий Друзенко, украинский юрист, публицист, переводчик и общественный деятель.

Чем мы наполним наш бокал независимости

Дай Бог, чтобы мы наполнили нашу независимость такими содержаниями и смыслами, чтобы наши погибшие сестры и побратимы смотрели на нас с Небес и радовались.

Сейчас независимость Украины стала свершившимся фактом. Мы не только формально — мы на самом деле стали властителями собственной судьбы. Бокал независимости надбит, но он – наконец – в наших руках: судьба Украины решается в Киеве и на поле боя, а не в Москве, Вашингтоне, Брюсселе, Париже или Берлине!

Время думать, чем мы наполним бокал независимости. Потому что за право самим наполнять этот бокал мы ежедневно боремся ценой десятков жизней лучших. Слишком дорогой ценой!

Помните, что в бокал можно налить изысканное вино свободы и достоинства, а можно – прокисший шмурдяк коррупции и авторитаризма. Потому что независимость — это прежде всего об ответственности. После нашей победы невозможно будет винить в наших поражениях и нелепостях кого-то, кроме нас самих.

Мы ежедневно на фронте – ценой десятков жизней — отстаиваем право самим выбирать свою судьбу. Дай Бог, чтобы мы наполнили нашу независимость такими содержаниями и смыслами, чтобы наши погибшие сестры и побратимы смотрели на нас с Небес и радовались, какая замечательная страна проросла из их жертвы. Страна, которой по праву гордятся ее граждане.

С Днем независимости, украинцы!

 

РБК-Украина

Милан Лелич

Посол Великобритании Мелинда Симмонс: Это уже выглядит как война на истощение

Изменится ли поддержка Украины Великобританией после того, как Борис Джонсон покинет премьерский пост, а также об отношении к российско-украинской войне в британском обществе, санкциях против РФ, продолжительности войны, изменениях в России и украинских реформах – в интервью РБК-Украина рассказала посол Соединенного Королевства в Украине Мелинда Симмонс.

Вероятно, никто из зарубежных политиков не имеет такой поддержки в Украине как премьер-министр Великобритании Борис Джонсон. Кроме личной харизмы, играет и его роль в предоставлении Украине значительной дипломатической, военной, финансовой поддержки, параллельно с ограничениями против страны-агрессора.

Поэтому уход Джонсона с должности, который произойдет в скором времени, может вызвать определенные опасения: не изменит ли ключевой западноевропейский партнер свой подход к Украине. Тем более, в Соединенном Королевстве сейчас много и собственных проблем.

Однако посол СК в Украине Мелинда Симмонс уверяет: поддержка сохранится в любом случае. И будет направлена не только на текущее закрытие украинских потребностей в оружии, но и на укрепление нашей обороноспособности на длительную перспективу.

– Соединенное Королевство – это флагман среди западноевропейских стран по поддержке Украины в различных сферах. Почему так произошло, почему именно вы – не Франция или Германия или еще кто? И какая роль премьер-министра Джонсона в этом, как на это повлияло его персональное отношение к Украине?

– Прежде всего, я не могу комментировать политику Франции, Германии или других стран, они сами принимают свои решения на основе своих стратегий. Но для Соединенного Королевства все стало сразу очевидным, когда мы увидели концентрацию российских войск. И Соединенное Королевство, и США публично объясняли, что произойдет, и что украинцы будут сопротивляться этому вторжению.

Это вторжение – противоправная атака на украинский суверенитет и на демократию, а это две очень дорогие для нас ценности, которые фактически предопределяют мир, в котором мы хотели бы жить.

Поэтому когда премьер-министра Джонсона ввели в курс дела, было понятно, что мы будем делать. Мы союзники, партнеры и друзья Украины. И мы собирались поддержать Украину, чтобы отразить это вторжение. И эта политика была последовательной и четкой еще до вторжения и на протяжении всего вторжения. Она сильна и будет оставаться сильной независимо от того, кто сменит Бориса Джонсона.

Я думаю, что премьер-министр чувствует это так же эмоционально, как и политически, и он является мощным другом Украины. Но, опять же, нет никаких причин думать, что будущий премьер-министр не будет таким же другом Украины.

Наиболее экстраординарным для меня, как для посла, стало то, что во время этого кризиса так много наших министров развили дружбу и крепкие отношения с украинскими министрами, многие из которых отвечают за управление и реагирование на это вторжение. Поэтому я вполне уверена, что эта дружба будет продолжаться.

– Потому ничего не изменится этой осенью, когда у вас появится новый премьер – потому что многие украинцы взволнованы этим, ведь они знают Бориса Джонсона, но не так хорошо знают его потенциальных преемников?

– Многое изменится, потому что многие люди займут новые должности в правительстве. Поэтому нужно будет завязывать новые дружеские отношения. Дело в том, что политика остается сильной. Все министры и чиновники будут глубоко понимать ее. Итак, кто бы ни занял должности, они будут знать, что часть их работы будет заключаться в дальнейшем развитии дружбы, которую начали их предшественники.

– По поводу военной поддержки Украины – чего мы должны ожидать в обозримой перспективе?

– Я бы не хотела говорить о будущей оборонительной поддержке, не в последнюю причину – из соображений безопасности. Но я могу сказать, что то, как Великобритания помогала Украине в военном плане, всегда следовало из разговоров между военными, между двумя нашими министрами обороны, которые, кстати, также имеют очень хорошие и очень тесные отношения. Мы развиваем наше понимание того, что нужно Украине, а затем мы оказываем помощь в соответствии с потребностями Украины на разных этапах этого вторжения.

Каждый раз, как мы посылаем пакет помощи – это результат этих консультаций. И речь идет не только о нас, мы общаемся с министрами обороны других стран, потому что, конечно, это должно быть коллективным усилием. Мы получаем от Украины оценку ее потребностей, которую потом с ними обсуждаем.

Посол Великобритании Мелинда Симмонс: Это уже выглядит как война на истощение

– По вашему мнению, в целом, Запад помогает Украине достаточно?

– Я считаю, что одной из самых экстраординарных вещей, которые произошли в результате этого вторжения, стало единство целей между странами в Европе и за ее пределами, конечно, США, но и других стран, которые объединились в своих намерениях, потому что все они видят это нападение на демократию.

Итак, это чрезвычайная платформа для развития. Вызов для всех заключается в том, что эта война не будет короткой. Это не бинарный вопрос: можем ли мы все поставлять достаточно оружия, чтобы Украина могла победить? Речь идет о том, как стратегически изменить ситуацию в долгосрочной перспективе. Чтобы обороноспособность была соответствующей этой новой угрозе.

И Украина способна быть вооруженной не только для того, чтобы дать отпор, но и изменить ситуацию с точки зрения того, как Россия может думать о любой будущей угрозе. Я знаю, что это долгосрочное дело, потому что на данный момент, без сомнения, мы все знаем, что Украина принимает участие в экзистенциальной борьбе. Но мы должны рассматривать эти две вещи вместе. Не только то, что вам нужно сегодня или вам было нужно вчера. Но и то, как оказанная вами сейчас помощь может помочь изменить возможность Украины защитить себя в будущем.

– Давайте вернемся к поствоенным делам позже – а сейчас я хотел бы спросить вас об отношении к этой войне в британском обществе. И связывают ли обычные жители Великобритании рост стоимости жизни с войной и, возможно, с санкциями против РФ? И может ли это как-то повлиять на подход Соединенного Королевства к этой войне?

– Это хороший вопрос. Я думаю, что нет. Но это не значит, что они не думают об этих вещах. Британцы чувствуют, что их страна правильно действует в этой войне. Соцопросы последовательно это демонстрируют. Большой процент британцев считают, что власть дает правильно, помогая Украине.

Но так же, возможно, и это правда, что большинство граждан Великобритании испытывают беспокойство насчет стоимости жизни. Они обеспокоены стоимостью энергии, и это похоже на идеальный шторм. Энергетическое давление, которое возникает с приближением зимы, заставляет людей думать об этих вещах. Мы думаем, что мы все правильно делаем в отношении Украины, но мы обеспокоены и хотели бы, чтобы власть принимала меры по проблемам с уровнем жизни. Я не думаю, что они обвиняют Украину в этих проблемах.

– Может быть, они обвиняют собственное правительство?

– Они хотят, чтобы власть находила решение. Но я думаю, что многие понимают, что Россия использует несколько видов оружия в этой борьбе. Они воюют оружием. Они воюют, придерживая и крадя еду, а теперь воюют, придерживая энергию. И многие понимают, что это оружие.

Итак, для меня важно, чтобы была поддержка, чтобы продолжать борьбу, эта обязанность лежит на всех правительствах, а не только на британском правительстве. То есть не просто иметь планы, которые британское правительство создает, разрабатывает, чтобы помочь наиболее уязвимым слоям населения, когда наступит зима. Но также, чтобы действительно понять, какой эффект имеет помощь, которую Великобритания оказывает Украине, и это сейчас делается.

– Вы видите «усталость от Украины» в британском обществе?

– Соцопросы показывают, что поддержка Украины остается очень высокой. Но что происходит почти автоматически – внимание к любой истории не может все время оставаться на одном уровне. Вы видите, что новости из Украины не попадают на передовицы так регулярно, как раньше. Но это бывает иногда.

– Когда случается что-то значительное.

– Именно так, когда есть какие-то большие перемены. Но на первой фазе войны, она была на передовицах и в теленовостях ежедневно. И это изменилось.

– В феврале, марте?

– Позже, март-апрель. Но война не исчезла, она до сих пор есть в информпространстве. Все не так, как было сразу, но если случаются серьезные изменения, внимание растет достаточно быстро.

Поэтому я не уверена, что назвала бы это усталостью, но я считаю, что все мы, кто на 150%, 24/7 обеспокоены этим вторжением, должны прилагать усилия, чтобы убедиться, что осознание ситуации есть.

И это чрезвычайно важно, потому что мы видим, как Россия ежедневно продолжает распространять чрезвычайно фейковые новости о каждом аспекте своего вторжения и каждом аспекте обороны Украины. Так что это не то, где мы можем сидеть сложа руки.

– «Почему мы должны тратить наши деньги, чтобы помогать Украине?» – какой ответ на этот вопрос вы бы дали обычному британцу. Тратить средства налогоплательщиков на помощь Украине – достаточно далекой стране. Простой и быстрый ответ.

– Во-первых, это не далекая страна. Это страна в Европе. Великобритания тоже европейская страна, это часть европейского континента. Так что на самом деле это не так уж и далеко.

Во-вторых, речь идет о наступлении на суверенитет и демократию. Это ценности для Соединенного Королевства. Вы можете увидеть, кстати, как британские граждане открыли свои дома для граждан Украины. 117 тысяч украинцев приняли участие в нашей программе «Дом для Украины». И в-третьих, все понимают, что если Украина не победит, угроза не останется просто в Украине.

– Но вместе с тем, Соединенное Королевство довольно далеко расположено от России. Это не Польша, это не Словакия.

– Соединенное Королевство имеет связи с этими странами. И мы думаем об угрозах, которые возникают вокруг, поставках энергии, глобальном партнерстве, безопасности, и для нас было бы большой ошибкой об этом не думать. Поэтому мы думаем о том, какие есть угрозы для нас и наших европейских партнеров и действуем совместно. Именно поэтому мы тратим наши деньги для помощи Украине.

– В отношении российского энергетического шантажа Европы – сможет ли он как-то нарушить европейское единство в подходах к российско-украинской войне? Сможет ли Россия преуспеть в своем экономическом, энергетическом шантаже Европы?

– Это их следующее оружие, верно? Угрозы зерном, угрозы голодом, энергетика – еще один вызов. И опять же, я считаю беспрецедентным способ, в который страны объединились, чтобы подумать о том, как избавиться от этой зависимости от российской энергии. И некоторые имеют большую зависимость, чем другие. Соединенное Королевство не зависит от российской нефти или российского газа.

– Везет вам.

– Конечно. У нас есть диверсификация, которая облегчает нам работу. Мы откажемся от импорта российской нефти до конца этого года, мы откажемся от импорта их сжиженного газа.

Но мы говорим с нашими европейскими партнерами о более широкой стратегии. В долгосрочной перспективе нам всем нужно будет инвестировать в альтернативные источники энергии, ядерную энергию, хранение водорода и даже аварийное хранения газа, если до этого дойдет, чтобы мы могли чувствовать себя надежнее. Для нас это был тревожный звонок. Это область, в которой некоторые страны, вероятно, давно думали об этом, но мы думаем об этом только сейчас.

Насколько я сейчас вижу, между странами идет хорошая дискуссия о том, как сделать так, чтобы Россия не могла прибегать к шантажу. А тем временем вместе работать над планами на случай чрезвычайных ситуаций, чтобы обеспечить критическую массу энергетических потребностей, так что России придется искать другое оружие.

– Каких санкций против России нам ожидать в обозримой перспективе, какие из них поддерживает Великобритания? Если говорить о месяцах.

– Я бы не хотела говорить о предстоящих санкциях, это не тот разговор, который надо публично вести, в частности из соображений безопасности.

Но что мы знаем, Соединенное Королевство наложило санкции на около 1100 человек, около 120 организаций, имеет самый сильный режим санкций в мире сейчас. И мы знаем, что это имеет эффект. Это влияет на Россию. И мы знаем это с точки зрения кредитного рейтинга. Мы это знаем по сокращению импорта вдвое. Мы знаем об этом с точки зрения утечки мозгов. Мы знаем из открытых источников, что большая часть оборонной промышленности или полностью прекратила производство или частично приостановила, потому что они не могут получить все, что им нужно для производства.

Это лишь отдельные примеры, и по ним мы видим, что это имеет эффект. Поэтому роль нашего режима санкций заключается в том, чтобы каждый раз подводить итоги, чтобы увидеть, где он имеет эффект, определять пробелы и говорить так же, как мы делаем с военной помощью украинцам, о том, что мы делаем в отношении этих пробелов.

Также заметьте, что Путин сам говорил в марте о проблемах и трудностях из-за санкций. Теперь мы видим, что он ищет других партнеров и другие пути. Итак, наш следующий разговор о санкциях заключается в том, что мы должны поддерживать их прочность, потому что чем дольше мы будем их поддерживать, тем дольше ВВП России будет оставаться низким, тем дольше это будет ухудшать их способность продолжать производство, поддерживать обороноспособность.

Посол Великобритании Мелинда Симмонс: Это уже выглядит как война на истощение

– Соединенное Королевство всегда считалось своего рода безопасной гаванью для российских олигархов и крупного бизнеса. Какие санкции введены или могут быть введены против российских олигархов, чтобы ситуация изменилась?

– Это сфера, в которой оба кандидата на пост премьер-министра, Лиз Трасс и Риши Сунак, высказались очень решительно, очень четко. И, конечно, Риши Сунак руководил как министр финансов, как наш канцлер в отношении режима санкций. Сама Лиз Трасс несколько раз заявляла, что нам нужно удвоить санкции против тех, кто поддерживает Путина, чьи деньги, богатства и активы в Великобритании. Но она также сказала, что в предыдущие годы мы, вероятно, медленно это делали. Итак, если хотите, у нас был свой собственный догон, и мы догнали.

Таким образом, эти 1100 подсанкционных лиц включают тех, о ком вы говорите, и эти лица подлежат замораживанию активов и им запрещено путешествовать. А еще есть компании, на которые распространяется транспортный запрет. Российские самолеты не могут приземляться в Великобритании, российские корабли не могут причаливать к британским портам.

Поэтому мы довольно существенно догнали. У меня действительно есть надежда, и я совершенно уверена, что оба кандидата в премьер-министры намерены отойти от того времени, когда Лондон и в более широком плане Великобритания были безопасным убежищем для этих незаконных активов.

– Как мы можем обеспечить дальнейшую изоляцию России, что надо сделать для этого на международном уровне? Великобритания поддерживает предоставление России статуса страны-спонсора терроризма?

– Я считаю, что важно при рассмотрении этих разнообразных идей, которые появляются, убедиться, что мы прослеживаем весь путь к результату. И я думаю, что тем, кто хочет, чтобы Россия была признана государством-спонсором терроризма, есть чем заняться, чтобы прояснить этот результат.

Для нас, для Великобритании, наряду с санкциями, важна справедливость. Как сделать так, чтобы те, кто совершил преступления против человечности и военные преступления в Украине, были привлечены к ответственности. И для этого следующий шаг – Международный уголовный суд.

Вот почему мы инвестируем значительные средства в потенциал Международного уголовного суда. И мы также помогаем Офису генерального прокурора это делать. Вот куда устремляются наши усилия. Я думаю, что нам нужно было бы более четко понять, какое юридическое влияние окажут все статусы, чтобы укрепить способность достичь этой справедливости. Поэтому на данный момент я думаю, что этот вопрос на рассмотрении.

– Давайте вернемся непосредственно к продолжающейся войне. У вас есть какие-то прогнозы насчет того, сколько времени она продлится, пока мы не придем к какому-то мирному соглашению? Безусловно, сделать такой прогноз очень сложно и ни у кого нет определенного ответа на этот вопрос.

– Я не люблю делать гипотетические предположения, потому что раньше украинцы бросили вызов всем прогнозам, когда кое-кто предполагал, что все закончится через три дня, через неделю…

– Кстати, а почему были такие прогнозы, что мы упадем за 48 часов, за 72 часа?..

– Потому что были те, кто делал такие прогнозы, и Россия такое говорила.

– Но у вас есть собственные разведывательные службы.

– Давайте проясним: Великобритания не говорила, что все закончится через два-три дня. Это Россия говорила: мы запустим «специальную операцию», которая завершится за неделю. И это было частью…

– Психологической операции.

– Да. И это кое-кто подхватил. И вокруг этого риска была сформирована соответствующая реакция безопасности. Для кого-то это был риск, для кого-то реальность. Но давайте вернемся к моему ответу на ваш самый первый вопрос: почему Борис Джонсон втянулся в процесс? Потому что он знал, что угроза становится реальностью и он знал, что украинцы будут воевать. Так что это не наш случай – мы не думали, что все завершится через два-три дня. Мы всегда думали, и было зафиксировано, что самый большой риск заключался в том, что это станет длительной войной на истощение. И вот мы здесь.

– То есть это уже война на истощение?

– Да, так это выглядит. Это то, чего никто не хотел, в том числе массовых жертв, которые мы видим, ударов по гражданским…Вместе с тем, я думаю, что это неправильно для любой страны предлагать, когда и как эта война может закончиться, – кроме Украины.

Единственное, что я могу сказать: это завершится тогда, когда Россия остановит свое вторжение. И мы неоднократно об этом говорили. Россия выводит свои войска, возвращается к своим границам, и с этим покончено.

– Вы говорите о границах 1991 года, после распада СССР?

– Это решать Украине. Как минимум, я бы сказала, речь идет о возвращении к границам перед 24 февраля, а что будет после того, должно быть в руках украинцев. Им решать.

Посол Великобритании Мелинда Симмонс: Это уже выглядит как война на истощение

– После войны, возможно, в отдаленной перспективе мы сможем присоединиться к НАТО. Но пока наша власть преимущественно говорит о гарантиях безопасности от западных и не только западных стран. Создана специальная рабочая группа под председательством Андрея Ермака и Андерса Фог Расмуссена. На данный момент, какие именно гарантии безопасности готова предоставить нам Британия?

– Подождем рекомендации этой группы. И мы будем заинтересованы в обсуждении того, какие гарантии безопасности могут быть предоставлены. На данный момент лучшая гарантия – это пересчет Россией своих шансов, когда она будет смотреть на лучше оснащенную, более мощную, более готовую Украину. Это фактически затрудняет для них рассмотрение варианта с вторжением в будущем.

Речь идет о наличии тренированных по натовским стандартам войск, о наличии нужного оружия, то есть четкое очерчивание границы. И все эти вещи очень выполнимы. Поэтому я думаю, что это вопрос для дебатов, но это важное обсуждение – что к этому добавляют гарантии безопасности. Но они должны были бы добавить к этому. На самом деле ничто не может быть лучше, чем когда страна достигает определенного уровня готовности – когда враждебная страна смотрит на нее дважды и думает: Нет, пожалуй, мы не будем…

– Вы думаете, при существующем кремлевском режиме экзистенциальная угроза мировой безопасности – не только безопасности Украины, но и балтийских стран, да и всего мира, может уменьшиться? Или нам нужна смена политического режима в самой России, изменение их политической структуры или коллапс федерации? Нужны такие радикальные вещи, чтобы чувствовать, что человечество уже не стоит перед экзистенциальной угрозой?

– Я думаю, здесь есть два момента. Первый – как украинцы должны определять свое будущее, так и россияне должны определять свое.

– Думаете, россияне в состоянии определить?

– Я думаю, россияне должны решать. И я также думаю, что трудно увидеть в российском ландшафте человека, который мог бы заменить Путина, который бы сразу заставил украинцев чувствовать себя безопаснее. Итак, что бы вы ни думали о смене режима или политических факторах, расширении возможностей российского народа или что-либо из этого, очевидно, что для этого нужно время.

Независимо от того, что решат граждане России, хотят они чего-то другого или нет, на это нужно время. Поэтому я считаю, что мы все, украинцы и соседние страны, европейские страны и другие должны признать, что мы смотрим на долгосрочную перспективу. И что мы все должны соответственно изменить свою политику, о чем сказал наш министр обороны Бен Уоллес и почему НАТО изменило и увеличило свое присутствие в соседних с Украиной странах. Почему мы учим все страны Балтии, почему мы сейчас имеем эту поистине чудесную совместную учебную инициативу, а с июня мы обучаем украинских военных. Речь идет не только об украинских войсках. Это также является частью долгосрочного изменения стратегии.

– Соединенное Королевство поддерживает ограничение въезда для граждан РФ, что сейчас широко обсуждается в Европе?

– У нас есть закон О гражданстве и границах, который вступил в силу в этом году. Это новая вещь, и она включает положения о визовых штрафах. Сейчас мы внимательно следим за контекстом, мы заинтересованы в том, как будут развиваться эти дебаты. Мы назвали людей, которые подпадают под запрет на поездки, и хотим увидеть, как это будет.

– К сожалению, у нас есть много военнопленных, захваченных россиянами. Среди них есть и граждане Великобритании, и люди, которые называют себя «властью» на оккупированных территориях, угрожают даже провести «суды», которые завершатся смертным приговором. Может ли цивилизованный мир, в частности Соединенное Королевство, что-то сделать с этой ситуацией, относительно этих зверств и средневекового толка угроз, которые мы слышим в 21 веке, в адрес и ваших, и наших граждан?

– Эти «суды» в отношении иностранцев – это фиктивные суды. Эти люди не являются наемниками. И эти гуманитарные работники подпадают под действие международного гуманитарного права, как и бойцы, которых привлекли украинские Вооруженные силы, они не являются наемниками по Женевской конвенции.

Итак, во-первых, российские субъекты, Россия, давайте проясним, это никакая не т.н. «ДНР», – должны обеспечить, чтобы те люди, которых задержали и удерживают как военнопленных, имели надлежащий правовой статус как военнопленные. Сейчас этого нет. И эта задача Соединенного Королевства и других стран, чьи граждане содержатся там, подчеркнуть необходимость этого перед россиянами.

Насчет мер, которые могут быть приняты, поскольку эти люди были привлечены к борьбе совместно с украинскими Вооруженными силами, мы очень тесно и очень регулярно сотрудничаем с украинским правительством, чтобы увидеть, как можно обеспечить их освобождение. Но это ответственность украинских Вооруженных сил, украинской власти, вести эти переговоры насчет украинцев, которые являются военнопленными и иностранных граждан, которые воевали вместе с украинцами.

– Давайте завершим темой, о которой мы говорили очень много перед 24 февраля – это реформы в Украине. Наша власть говорит, что перед нами сейчас есть большие вызовы, связанные с российским вторжением – так, может, пока отложим немного тему реформ, вернемся к ней после нашей победы. Вы думаете, это правильный подход – в том числе и потому, что эта война превратилась в войну на истощение и может длиться годами? Так надо ли останавливать все реформы во время активной фазы войны?

– Но я не соглашусь, что реформы остановились. Во время первой фазы войны все были сосредоточены на отпоре оккупантам. Многих эвакуировали. Но сейчас, по словам президента Зеленского, 55 стран возобновили свою работу в Киеве. Мы заботимся о том, чтобы поддерживать Украину на всех уровнях, и это включает развитие сильных институтов. И реформы – неотъемлемая часть этого. И даже за последние пару недель наблюдается определенный прогресс, как назначение двух независимых членов Высшего совета правосудия, что стало результатом внедрения этической комиссии в прошлом году.

Это экстраординарный момент, потому что эти реформы отнимают много времени. Мой преемник будет работать над этим еще долго после меня. Но видеть прогресс в то время, когда страна участвует в этой экзистенциональной борьбе, – это вдохновляет. Это вдохновляет видеть, что правительство стремится обеспечить развитие сильной демократической страны. Как и видеть, как воюют украинские бойцы.

Но есть один вопрос, который, на мой взгляд, был ошибочно отвергнут, и это не реформы. Это вопрос защиты прав женщин. И будет ошибкой как в восстановлении страны, так и в правосудии не обращать пристальное внимание на то, как женщины и девушки переживают эту войну, как те, кто являются наиболее уязвимыми, подвергаются изнасилованиям и сексуальному насилию.

Но во время экономического восстановления также надо думать о том, как женщины могут работать, как могут ухаживать за детьми. И на данный момент я считаю это пробелом. Но насчет реформ я действительно очень вдохновлена. И я вижу, что кандидатство в ЕС, вероятно, придало ощущение бодрости. Это хорошо, и мы будем это поддерживать.

«Грани. Ру»

Виталий Портников

Сумерки каудильо

В ноябре 1999 года, на 100 дней премьерства Владимира Путина, я написал для украинского еженедельника «Зеркало недели» статью «Каудильо» — о том, какой будет Россия, когда ее возглавит Владимир Путин. Многие годы я считал этот текст одним из самых важных в своей профессиональной работе, так как он позволил точно очертить контуры будущего.

«Это будет государство, в котором власть будет опираться… на спецслужбы и армейскую верхушку, В этом государстве будет сплоченная элита — и политическая, и экономическая. Оппозиция будет приветствовать принципиальные решения властей, критикуя лишь их отдельные детали. Сепаратизм на какое-то время станет историческим явлением.

В этом государстве не будет свободы слова. Большинству населения все это будет неважно. Большинство будет уверено, что строит сильную Россию, готовую покончить с терроризмом, коррупцией и экономическим кризисом. О перестроечной демократии будут вспоминать как о времени сплошных разочарований».

Словом, я был убежден, что Россия Путина будет похожа на позднефранкистскую Испанию, Путин — на стареющего Франко, тем более что у генерала и подполковника была одна важная объединяющая черта — невзрачность. Но теперь, когда Путин развязал большую войну в Европе, я вправе спросить себя: а где остановился мой прогноз? Предсказав мрачную Россию будущего, неужели я не мог понять, что такая Россия обязательно станет страной реванша? Что Путин — не Франко, а Гитлер?

И все же — Франко. Лидеры радикального фашизма — и Гитлер, и Муссолини — были самыми настоящими революционерами, только правыми. Они сидели в тюрьмах, устраивали путчи и марши, боролись за власть, хотели разрушить государственные системы в Германии и Италии, построить настоящее «новое государство» — разумеется, c агрессивными имперскими амбициями.

Путин — не революционер, а контрреволюционер. Ни за какую власть он не боролся, носил чемоданы за Собчаком и помогал родственникам Ельцина избавиться от генерального прокурора с помощью кино с проститутками. Если такого человека кто-то всерьез назовет политиком и революционером, тогда прошу считать меня солистом балета Мариинского театра. Путин — никто и звать его никак. Но, как и любая посредственность, тем более посредственность с унылым бэкграундом чекиста, он озабочен исключительно возвращением в прошлое и сохранением власти. Вернее, даже не так. Он считает, что реставрация прошлого — это и есть путь к сохранению власти. А поскольку в прошлом был Советский Союз, то он и его хочет реставрировать. Как умеет, конечно. Думал за три дня, а тут такая незадача.

Поэтому даже сравнение с Франко оскорбительно для Франко. Каудильо все же был генералиссимусом армии, боровшейся за власть в Испании с легитимным правительством страны. И власть получил не из рук родственников правителя, а завоевал на поле боя. И все же Франко, при всей его масштабности по сравнению с Путиным, имел в распоряжении только одну политическую программу — программу реставрации. Именно поэтому после его смерти франкистское государство рассыпалось за несколько лет, погребенное отнюдь не революционерами, а официальным преемником каудильо королем Хуаном Карлосом и чиновниками режима.

Путин тоже не может предложить России и миру ничего, кроме возвращения в прошлое. Все эти бредни про Советский Союз, все эти разговоры про «традиционные ценности», «нашу мораль и их аморальность», вся эта борьба с настоящим и будущим — точное свидетельство политического и интеллектуального бессилия. Да, конечно, можно заменить аргументы ракетами и убийствами. Но убийство импотентом партнера, которого он не способен удовлетворить, — это все же убийство, а не половой акт. И даже если убийца будет бегать вокруг тела с крестом и вопить о «традиционных ценностях», он все равно никого не удовлетворит и не оплодотворит. Это вопли отчаяния.

Именно поэтому вся политика, вся жизнь Путина — это вопли отчаяния. Этот случайный и бессмысленный человек в Кремле не способен ничего построить, ничего придумать, кроме как семенить в прошлое с упрямством стареющего ишака. Все эти «деды воевали», «можем повторить», все эти сакральности и прочие безумства — оттуда же. И понятно, что пока он жив и у власти — все его боятся и соглашаются, что да, в прошлом очень хорошо, в настоящем плохо, а будущему не бывать, успокойся, дедушка: один президент, одна страна, одна Дугина.

Но как только он умрет или потеряет власть, путинизм испустит дух вместе с ним — потому что прошлое никогда, ну никогда не побеждает будущее, даже если стреляет в будущее из «Калибров». И если о нем когда-нибудь и будут вспоминать, то только как о человеке, который окунул Россию в кровавое дерьмо войны с Украиной.

А так как от дерьма исходит не очень приятный запах, русские попытаются вспоминать его не очень часто.

 

 

(Размещено в 7:00)

Мурлокотан Паштетофф-сосискин

Подарунок від США на День Незалежності у вигляді зрбр(зрп) на ЗРК  NASAMS з БК + ніштяки…

достатньо непогано, дуже непогано…

 

Альфред Кох

Вот и прошло полгода войны. Что ж, это срок. Как-то так совпало, что сегодня же и День Независимости Украины. Что это за знак? Как его прочитать? Поди знай… Но я не буду гадать на кофейной гуще и просто поздравлю украинцев с праздником.

Дорогие мои украинцы! Путин думал, что вы этот праздник уже никогда не будете праздновать. Что к 24 августу 2022 года все будет кончено и никакой независимой Украины уже  не будет. А оно вишь как вышло… Так вышло, что ничего у него не вышло…

Если бы ему 23 февраля его жрецы и маги (Кириллка Гундяев? Тишка Шевкунов?) отвели его в сторонку и сказали: вот, посмотри надежа-государь в этот магический кристалл. Силой господина нашего Вельзевула вызвали мы его пророческую силу! Кровью черного козла полили, в жабьей желчи варили. Посмотри и ужаснись, что в нем видно. Вот как все будет 22 августа 2022 года от рождества врага нашего Иисуса Христа из Назарета.

Увидел бы он стреляющие HIMARSы и разбитый Антоновский мост, Шойгу, повторяющего как сомнамбула бессмысленную фразу «все идет по плану», разрушенные города и  села. И трупы, трупы, трупы… Украинцы, русские, военные, мирные, молодые, старые, мужчины, женщины, дети…

И полный тупик. Никакого сценария, дающего хоть какой-то шанс сохранить репутацию грозного, но мудрого царя. Карета превратилась в тыкву, а крутой мачо в жалкого, туповатого старикашку.

Бьюсь об заклад. Не стал бы нападать. Это было его решение. Никакие ни Патрушев с Бортниковым, никакие Шойгу с Кадыровым его не подговаривали. Им ли не знать, что все, так же как и их подмосковный рейхстаг — из картона. Что они давно все украли. И воевать нечем и поэтому — незачем.

Но все в мире подчиняется законам сохранения. И вместо сворованных казенных денег не может быть пустота. И она заполнялась дворцами, виллами, яхтами, зарубежными счетами и джетами.

А взамен денег в голову Путина вливалась ложь про мощь, несокрушимую силу, про «анало-говнет», про «только бровью шевельни — испепелим супостата» и  прочие россказни про «вторую армию мира».

Но все в мире имеет свой конец. И конец их лжи состоял в том, что в голове у Путина эта ложь стала правдой. И вторая ложь, в подкрепление первой, была о необычайной слабости Украины. Что это фейл-стейт, что армии нет, что все куплены с потрохами и что «только бровью шевельни — раздвинут половинки». А не раздвинут — мы им поможем.

Но за все в мире надо отвечать. И вот 24 февраля настал час им ответить за свою ложь (она же — правда в голове у Путина). И вот шесть месяцев они, защищая свои виллы и яхты воюют с Украиной. Они уже угробили свою армию. Они уже обрекли свою страну на вековой позор, презрение и брезгливость нормальных людей. Они уже разрушили города и убили тысячи людей в ни в чем неповинной Украине.

И с каждый днем их ложь становится все виднее. И все видят, что никакого «плана» нет, что способность атаковать осталась только у вагнеровцев и «народной милиции», а армия — фсе. Кадыров уже не заваливает сеть своими бравурными видеороликами. А сегодняшнее заявление Шойгу про «высокоточное оружие» не вызывает даже  усмешки, а только лишь чувство неловкости за пожилого в общем-то человека, который вынужден так глупо и нелепо врать…

А что же обманутый ими народ? А ничего. Народ безмолвствует. У нас в либеральной среде есть такое течение, которое поперек всех социологических исследований утверждает, что народ войну не поддерживает, и чем, типа, моложе россиянин, тем сильнее он против войны.

Феномен этой народофилии уходит глубоко в российскую историю и, мне кажется, имеет своим источником всех тех теоретиков «хождения в народ», которые видели в народе неиссякаемую мудрость и кристальную добродетель.

И вот это заигрывание с народом, через циничную демагогию большевиков и бесконечные присяги ему советских бюрократов вошло в аксиоматику той части российских либералов, которые постоянно убеждают нас, что народ субьектен и его просто нужно «разбудить».

А уж коль мы его «разбудим» то не сомневайтесь: он будет на стороне «правды» (то есть разумеется, на нашей). И никакие аргументы типа разбуженного народа на стороне большевиков на них не действуют. Потому, что в тот раз «им задурили голову», а в другой «неправильно объяснили», а в третий «разбудили низменные инстинкты» (то есть неправильно разбудили)…

А я вот смотрю сегодня на видео с арестом Жени Ройзмана и считаю: так, значит, Женя, 60 лет, пошел на кичу. Он против войны. Один в кадре. А молодые 20 — 30 летние омоновцы числом с десяток его одного арестовывают. Они за войну. А еще в другом ролике 14 человек вяжут в центре Екатеринбурга за протест против ареста Жени. И они, разумеется, тоже — против войны. А вяжет их если не полк, то батальон ОМОНа. Они все за войну.

И то, что я вижу своими глазами, полностью совпадает с тем, что я вижу в социологических исследованиях. Но нет! — кричат мне мои либералы. Ты неправильно видишь. Так нельзя считать. Вот смотри: здесь надо убавить, а этих умножить на два, и тех поделить на три. И тогда получается, что тех кто против — на полпроцента больше, чем тех, кто за. Видишь! Мы ж говорили: народ всегда прав! Ииии! Народ не обманешь! Пошли его будить! Нечего тут языком болтать! Ишь расселся! А кто работать будет? А вот как разбудим его, и будет нам щастье… Прекрасная Россия будущего…

Как-то я неправильно вас, милые мои украинцы, с праздником поздравил, да? Бывает, увлекся… Значит с праздником вас, дорогие мои. Сильно вас всех обнимаю, и желаю вам победы. Желаю нам всем победы.

Потому, что наше дело правое. Враг будет разбит. Победа будет за нами.

Слава Украине! 🇺🇦

 

Агія Загребельська

Брифінг Держдепу, Відант Пател

  1. Україна

1.1. Сьогодні є національний день України, який також знаменує собою шостий місяць жорстокої війни Путіна в Україні.

Оглядаючись на шість місяців тому, США постійно говорили про два шляхи, які може обрати Росія: діалог та дипломатія чи ескалація та масштабні наслідки. Ми докладали щирих зусиль, щоб вибрати перший шлях, який ми вважали кращим, але Путін вибрав війну. Путін розраховував на швидку перемогу, але недооцінив рішучість українського народу, його сильне бажання залишатись незалежним, а також його здатність захистити свою свободу та демократію.

З того часу, як Путін прийняв це фатальне рішення, Росія завдала невимовних страждань цивільному населенню і величезних збитків цивільній інфраструктурі. Під її бомбардування потрапили школи, лікарні, церкви, житлові будинки та об’єкти продовольчої інфраструктури. США об’єднали світ і залучили наших глобальних союзників та партнерів, щоб підтримати Україну та змусити Путіна припинити безглузду війну. Разом ми досягли того, що Росія зазнала серйозних і безпрецедентів втрат, у тому числі за допомогою санкцій, експортного контролю та візових обмежень, спрямованих проти Путіна, його військової машини та його посібників.

Включаючи сьогоднішнє оголошення про Ініціативу зі сприяння безпеці України, США оголосили про надання Україні допомоги на суму понад 22 млрд. дол., включаючи критично важливу допомогу у сфері безпеки, щоб допомогти Україні захистити себе, гуманітарну допомогу, щоб допомогти мільйонам людей, переміщених чи постраждалих від жорстокості Путіна, та економічну допомогу, щоб підтримати стійкість уряду та економіки України.

Ми не знаємо, коли закінчиться ця війна, але ми знаємо наступне: Україна буде сильною, суверенною та незалежною державою, і США продовжуватимуть виступати єдиним фронтом разом з Україною та допомагатимуть їй захищати себе стільки, скільки потрібно.

1.2. Хотів дати вам можливість трохи розширити ваші цілі через шість місяців після початку війни. Це просто допомогти українцям захистити свою територію, чи допомогти їм перемогти Росію? Між цими двома завданнями існує величезна різниця, і ми також бачили сьогоднішню заяву держсекретаря, і заяву Білого дому, а також пакет допомоги. Чи можу я отримати Ваші коментарі щодо запланованих судових процесів над полоненими українськими солдатами у Маріуполі?

Ми вважаємо, що Україна сама має визначити, що вона вважає успіхом. Ми чітко заявили, що дипломатія – це єдиний спосіб покласти край цьому конфлікту, але Росія постійно демонструє відсутність ознак того, що вона готова серйозно брати участь у переговорах. Ми хочемо бачити демократичну, незалежну, суверенну та процвітаючу Україну, яка володіє засобами стримування та захисту від подальшої агресії, і ми зосереджені на тому, щоб якнайбільше зміцнити позиції України на полі бою, щоб, коли настане час, Україна мала якнайбільше важелів впливу за столом переговорів.

Україна постійно демонструє свою прихильність до мирного врегулювання конфлікту шляхом переговорів, і ми вважаємо, що якщо і коли Росія буде готова діяти сумлінно, Україна також буде готова.

Щодо другої частини вашого питання, нам доведеться повернути це питання назад, і ми попросимо команду проконсультуватися з вами.

1.3. Чи є можливість зустрічі між секретарем та Лавровим у кулуарах ГА ООН?

На даний момент у нас немає жодних зустрічей, які ми могли б випередити щодо ГА ООН або чогось у кулуарах.

  1. КНР

2.1. Про вчорашні переговори заступника держсекретаря Шермана з китайським послом. Що обговорювалося – Тайвань тощо? Чи це вказує на можливість відновлення дипломатії?

Шерман зустрілася із послом КНР у США 23 серпня. Ми підтримували і продовжуватимемо підтримувати відкриті лінії зв’язку з КНР. Пекін закрив деякі ключові канали зв’язку та співробітництва з низки життєво важливих питань, які торкаються всього світу, але США продовжують шукати відкриту та конструктивну лінію зв’язку для врегулювання наших розбіжностей.

2.2. Що конкретно обговорювалося щодо Тайваню? Чи США оцінюють можливість різких військових кроків з боку Китаю, оскільки Сі йде на третій термін? І як ви б описали інтимність зустрічі? Чи є це частиною огорож для запобігання прорахункам? Що ви можете сказати про дискусії з Китаєм про скасування заборони на поїздки талібів?

Ми підтримували і підтримуватимемо відкриті лінії зв’язку з КНР. США продовжують шукати відкриті та конструктивні лінії зв’язку для врегулювання наших розбіжностей. Ми продовжуємо робити спокійні та рішучі кроки для підтримки миру та стабільності в регіоні, а також для підтримки Тайваню відповідно до нашої давньої політики «одного Китаю».

Я не маю конкретних даних щодо обговорення винятків із заборони на поїздки. Термін дії виключення сплив 19 серпня, і обговорення питання про надання виключення триває, а рішення вимагає консенсусу серед інших членів Ради Безпеки. Ми зможемо сказати більше, коли комітет завершить переговори; загалом ми вважаємо за необхідне продовжувати обмежену взаємодію з Талібаном, щоб допомогти афганському народу, і дійшли висновку, що особисті переговори в третіх країнах виявилися корисними для просування наших інтересів національної безпеки.

  1. Південна Корея

3.1. Учора два російські бомбардувальники пролетіли через розпізнавальну зону ППО Південної Кореї. Який рівень вашої стурбованості цією російською військовою активністю? Крім того, США ясно дали зрозуміти, що тристороння співпраця між США, РК та Японією має ключове значення для низки спільних інтересів. Чи можете Ви сказати, що цей випадок із російськими бомбардувальниками є однією з областей, де США можуть співпрацювати чи координувати свої дії з Південною Кореєю? Президент Південної Кореї Юн Сук Йоль оголосив про свою нову ініціативу щодо Північної Кореї. Але деякі кажуть, що США та Північна Корея повинні нормалізувати свої відносини разом із цією ініціативою, коли і якщо вона просуватиметься. Що ви думаєте про цю пропозицію чи ідею, про нормалізацію відносин між США та Північною Кореєю? Чи є якісь умови чи обмеження?

Що стосується вашого першого питання, ми повинні взяти його назад і попросити когось із нашої команди відповісти на нього.

Про другу частину вашого питання, США, як і раніше, зосереджені на тісній координації дій з нашими союзниками та партнерами для усунення загроз, що походять від КНДР, що включає в себе просування нашої спільної мети повної денуклеаризації Корейського півострова та продовження нашої залізної прихильності до оборони Республіки Корея та Японії.

  1. Іран

4.1. Які подальші кроки ви очікуєте? Які терміни цієї відповіді? Адміністрація сама заявила, що злітна смуга закінчується, час відновлення JCPOA вкрай важливий. І минуло близько тижня, перш ніж ви відповіли після того, як Іран опублікував свої коментарі до ЄС. Чи є у вас якісь побоювання щодо термінів відновлення угоди?

Ми отримали коментарі Ірану щодо запропонованого ЄС остаточного тексту через ЄС. Наш огляд цих коментарів уже завершено, і сьогодні ми відповіли ЄС. Ми передали наші зауваження приватно, і я не збираюся сьогодні вдаватися в подальші подробиці з цього приводу.

Ми від початку дотримувалися зваженого та принципового підходу до цих переговорів. Якщо Іран готовий повністю виконати свої зобов’язання щодо угоди 2015 року, то й ми готові зробити те саме. Часом ці переговори затягувалися на місяці через Іран. Ми заявили в березні, що ми готові до взаємного повернення до повного виконання JCPOA на основі тексту, який був на столі в той час. Іран цього не зробив.

4.2. Про проблему затриманих. Чи ведуться ще активні переговори щодо цього питання? І чи, як і раніше, позиція США полягає в тому, що необхідно досягти угоди про їх звільнення до будь-якого повернення до JCPOA?

Держсекретар порушив це питання на початку цього року. Він сказав, що протягом чотирьох років родина Шаргі з тривогою чекала, коли іранський уряд звільнить Емада. Як і з багатьма іншими сім’ями, з їхньою коханою людиною поводилися як з політичним пішаком. Ми закликаємо Іран припинити цю нелюдську практику та звільнити Емада. США завжди стануть на захист наших громадян, які несправедливо затримані за кордоном, і ми продовжуємо переговори щодо звільнення чотирьох несправедливо затриманих американських громадян з максимальною терміновістю і закликаємо Іран зробити те саме.

Ми ведемо з Іраном два окремих переговори, одні з яких спрямовані на взаємне повернення до повного виконання JCPOA, а інші — на звільнення всіх чотирьох громадян США, несправедливо затриманих в Ірані. Ми продовжуємо підходити до цих переговорів з максимальною терміновістю, і ми закликаємо Іран зробити те саме.

4.3. Ви кажете, що в основному, якщо угода буде підписана, то, по суті, вона дозволить Ірану повернутися до угоди 2015 року у тому вигляді, в якій вона була підписана. Чи означає це, що адміністрація не збирається вирішувати питання, через які адміністрація Трампа вийшла з неї у 2018 році, а саме: положення про припинення дії угоди, дозвіл інспекторам відвідувати секретні об’єкти тощо? Отже, здебільшого ми повертаємося до угоди у тому вигляді, в якій її було підписано при адміністрації Обами.

Адміністрація Байдена щиро й неухильно йде шляхом значущої дипломатії, щоб домогтися взаємного повернення до повної реалізації JCPOA та використати його для вирішення всього спектру наших проблем із Іраном. Взаємне повернення до повної реалізації відповідає національним інтересам Америки. Це найкращий із наявних варіантів обмеження ядерної програми Ірану та платформа для вирішення інших дестабілізуючих дій Ірану.

4.4. Тепер, коли група надала свої коментарі щодо коментарів Ірану, чи вважає Держдепартамент, що це може бути справді короткий ривок до угоди?

Я не збираюся спекулювати, обговорювати терміни або вдаватися до деталей. Ми отримали коментарі Ірану і сьогодні відповіли ЄС. Ми передали нашу відповідь у приватному порядку, але ми не збираємося вдаватися до подробиць. Із самого початку ми дотримувалися зваженого та принципового підходу до цих переговорів. Ми продовжуємо працювати у цьому напрямку, і зараз у мене немає нічого додаткового за термінами.

  1. Сирія

5.1. Авіаудар, метою якого була якась іранська група бойовиків. ЦЕНТКОМ зробив заяву з цього приводу, але чи можете ви додати ще щось або яка позиція Держдепартаменту з цього приводу? І щодо удару турецьких безпілотників по освітньому табору, в результаті якого загинули чотири дівчинки-підлітки. Ви зробили заяву, в якій закликаєте до стриманості, але в цій заяві навіть не згадується Туреччина. Якби це був хтось на зразок Башара Асада чи іншого режиму, я припустив би, що у вас була б набагато сильніша заява. То що ж не дозволяє вам навіть згадати винуватця нападу, внаслідок якого загинули чотири дівчинки-підлітки?

Що стосується авіаудару, я не маю нічого додаткового, крім того, що повідомили наші колеги з ЦЕНТКОМу. Як заявив учора ввечері представник ЦЕНТКОМу, за вказівкою президента Байдена американські збройні сили вночі завдали високоточних авіаударів по об’єктах, що використовуються групами, пов’язаними. з іранським КВІР та Сирією. Удару було завдано у відповідь на напади воєнізованих угруповань, що підтримуються Іраном, на американські сили в Сирії, включаючи напади 15 серпня. США зроблять все необхідне для захисту американських сил, але про щось додаткове я б просив вас запитати Пентагон.

Щодо вашого другого питання: Сполучені Штати, як і раніше, глибоко стурбовані посиленням військової активності на півночі Сирії і, зокрема, її впливом на громадянське населення. Ми, як і раніше, підтримуємо збереження існуючих ліній припинення вогню та засуджуємо будь-яку ескалацію. Вкрай важливо, щоб усі сторони підтримували та дотримувалися зони припинення вогню для зміцнення стабільності в Сирії та роботи над політичним вирішенням конфлікту.

  1. Ефіопія

6.1. Порушення режиму припинення вогню — чи є у Вас будь-які коментарі з цього приводу, а також з точки зору дипломатії, чи роблять США якісь зусилля, щоб спробувати відновити режим припинення вогню, і чи вплине це взагалі на будь-які обговорення торгових привілеїв Ефіопії, спроби відновити їх, як Ефіопія намагалася зробити?

Ми стурбовані повідомленнями про відновлення воєнних дій в Ефіопії, і закликаємо уряд Ефіопії та TPLF подвоїти зусилля щодо просування переговорів для досягнення стійкого припинення вогню без попередніх умов і, зрештою, остаточного припинення конфлікту. За останні п’ять місяців гуманітарне перемир’я, оголошене урядом 24 березня та підтримане TPLF, дозволило знизити рівень насильства та розчистити шлях для доставки гуманітарної допомоги до ключових регіонів Ефіопії. Дотримання цього перемир’я врятувало незліченну кількість життів та дозволило доставити допомогу десяткам тисяч людей, а недавні провокації на полі бою та відсутність міцного припинення вогню тепер загрожують цьому прогресу та відкладають створення інклюзивного політичного процесу для досягнення прогресу на шляху до спільної безпеки та процвітання для всіх мешканців Ефіопії.

Повернення до активного конфлікту призведе до масових страждань, посилення порушень прав людини, створить додаткові економічні труднощі та зіграє на руку тим, хто прагне підірвати мир та безпеку Ефіопії. США, як і раніше, повністю віддані єдності, суверенітету та територіальній цілісності Ефіопії і прагнуть миру і стабільності в Ефіопії. Ми готові працювати з усіма мешканцями Ефіопії для вирішення всього спектру проблем, з якими стикається країна, включаючи подолання історичної посухи та забезпечення регіональної безпеки. США є найбільшим постачальником гуманітарної допомоги, що відображає наше прагнення охопити всі регіони та народи Ефіопії, які цього потребують.

  1. Таїланд

7.1. Чи є у вас якісь коментарі чи реакція США на політичні події в Таїланді, де суд ухвалив, що прем’єр-міністр має бути усунений з посади, оскільки він пробув при владі достатньо довго. Чи є якесь особливе занепокоєння з боку США щодо цього розвитку подій?

США поважають демократичний процес та інститути Таїланду та сподіваються на продовження нашої взаємодії з урядом та народом Таїланду. Таїланд є ключовим партнером і одним з наших найнадійніших союзників в Азії. Наша широка співпраця приносить користь обом нашим країнам, регіону та за його межами.

  1. Палестина

8.1. Щось із приводу палестинських організацій? Чи є щось про позицію США? Чи попереджали США Палестинську автономію чи Махмуда Аббаса не робити зусиль для набуття повноправного членства в ООН? Чи обговорював пан Хулата, радник з національної безпеки Ізраїлю, із заступником Венді Шерман ці питання, чи вона порушувала питання організацій з паном Хулатою?

Мій колега Нед Прайс докладно розповів про це в понеділок, і у нас немає жодних додаткових оновлень, якими ми могли б поділитися.

Заступник держсекретаря Шерман чекає на зустріч із радником з національної безпеки Ізраїлю д-ром Еялем Хулатою сьогодні пізніше.

8.2. Axios повідомляє, що адміністрація попередила Палестинську автономію не подавати заявку на повноправне членство в ООН. Чи сталося це чи ні?

Немає коротких шляхів до палестинської державності поза прямих переговорів між сторонами. Єдиний реалістичний шлях до всеосяжного та міцного миру, який назавжди покладе край цьому конфлікту, лежить через прямі переговори між сторонами. США, як і раніше, віддані рішенню, що передбачає співіснування двох держав. Як сказав президент Байден разом із президентом Аббасом раніше цього літа, палестинський народ заслуговує на власну незалежну, суверенну, життєздатну і цільну державу. США зосереджені на спробах зблизити палестинців та ізраїльтян у досягненні цієї мети — двох держав для двох народів, що живуть пліч-о-пліч у мирі та безпеці.

  1. Ангола

9.1. Сьогодні у Анголі день виборів. Держдепартамент не випустив жодних попереджень для американців в Анголі. Окрім того, вибори вже пройшли. Ангольці пішли голосувати і все було спокійно у всій країні. Тому я просто хотів би почути коментарі Держдепартаменту щодо виборів в Анголі.

США підтримують демократичний процес через наші поточні програми з демократії та управління, а також шляхом спостереження за виборами. Спостереження за виборами сприяє участі та громадській довірі до виборчого процесу. США та Анголу пов’язують міцні партнерські відносини. Ми продовжуватимемо працювати разом з урядом, обраним ангольським народом, для поглиблення співпраці навколо спільних пріоритетів, які включають демократію, економічне зростання та інвестиції, глобальну безпеку та охорону здоров’я, а також кліматичні та енергетичні цілі для створення кращого майбутнього для всіх ангольців.

США також високо оцінюють участь ангольського народу в демократичному процесі, а зусилля щодо зміцнення демократичних інститутів стануть основою безпечного, процвітаючого, здорового та інклюзивного майбутнього обох наших країн.

  1. Південний Судан

10.1. Я хотіла б запитати вас про Чарльза Оліха. Це дипломат з Південного Судану, який був заарештований за підозрою у зґвалтуванні цими вихідними у Нью-Йорку. Його було звільнено після того, як він задіяв свій дипломатичний імунітет. Чи залишається він у США, чи покинув країну? Окружний прокурор Манхеттена оголосив, що він розслідує ці заяви. Якщо він звинуватить, чи буде Держдепартамент просити уряд Південного Судану відмовитися від дипломатичного імунітету Оліхи?

Нам відомо про згаданий інцидент за участю дипломата, акредитованого при ООН. Ми дуже серйозно ставимося до цих звинувачень і тісно співпрацюємо з Департаментом поліції Нью-Йорка та Управлінням з міжнародних справ мерії, як ми це робимо у всіх юридичних та кримінальних справах щодо іноземних дипломатів, призначених у постійні представництва та офіси спостерігачів при ООН.

Мені більше нема чого додати, оскільки ми не коментуємо деталі поточних розслідувань.

2 оценки, среднее: 5,00 из 52 оценки, среднее: 5,00 из 52 оценки, среднее: 5,00 из 52 оценки, среднее: 5,00 из 52 оценки, среднее: 5,00 из 5 (2 оценок, среднее: 5,00 из 5)
Для того чтобы оценить запись, вы должны быть зарегистрированным пользователем сайта.
Загрузка...

Комментарии читателей статьи "BloggoDay 25 August: Russian Invasion of Ukraine"

  • Оставьте первый комментарий - автор старался

Добавить комментарий