BloggoDay 28 Jule: Russian Invasion of Ukraine

Дайджест 28 липня 2024 р

(Оновлено 14:00)

Униан

Владимир Вятрович, доктор философии, историк, политик, общественный деятель

Игра на руку России: почему Польше не стоит спекулировать историей

На днях министр обороны Польши Владислав Косиняк-Камыш отметил, что Украина не станет членом Европейского союза, если не будет решен «волынский вопрос».

В прошлом украинцев и поляков действительно есть очень много всего. Есть и дружба, и сотрудничество, и дружба — такая, как сейчас. И есть, к сожалению, конфликты, соперничество. Даже взаимные войны, взаимные убийства. В этом нет ничего особенного. Такие отношения характерны для любых соседних народов.

Любые соседние народы друг другу могут предъявить огромный список претензий.

У нас тоже в прошлом есть очень много страниц, о которых мы можем говорить с большим сожалением и с большими претензиями к нашим польским соседям, представители которых совершали преступления на украинских землях, представители которых выполняли роль оккупанта в частности украинских земель.

Но, слава Богу, в Украине нет политиков (по крайней мере, они не звучат так, как в Польше), которые бы пытались нашим польским соседям навязать наше видение их истории. Более того, никто из украинских политиков не согласовывает сегодняшние отношения между Украиной и Польшей в зависимости от каких-то оценок нашего прошлого. Никто не пытается поставить в зависимость от этого навязанного видения перспективы будущего сотрудничества. Это абсолютно недопустимо. Как по мне, ни один политик не имеет права такое себе позволять.

Ведь это — путь в никуда… Единственная модель, которая дает возможность оставить все позади и двигаться вперед, развивая нормальные отношения, — это модель взаимного прощения.

К сожалению, некоторые польские политики считают, что модель взаимного прощения неприемлема, что должно быть только раскаяние со стороны украинцев.

Ни о каких преступлениях с польской стороны они не готовы говорить. Бесспорно, что такая модель не будет способствовать нормальному налаживанию взаимопонимания. Более того, она является абсолютно спекулятивной и такой, что искажает историю.

Мы, к сожалению, не способны ее изменить, сделать лучше. Но мы способны извлечь из нее какие-то уроки. И мне кажется, что главный урок, который мы можем взять из прошлого Украины и Польши, — это то, что недоразумениями между нашими народами, а тем более, конфликтами между нашими народами, всегда пользовалась Россия.

Я считаю, что политики, если они не являются историками, не должны комментировать события, связанные с прошлым, не должны давать каких-то оценок, связанных с прошлым. Политики, которые пытаются как-то согласовывать взгляды на сегодня и завтра со взглядами на прошлое, к сожалению, сами уже являются скорее выразителями этого прошлого. И не способны отбывать настоящее и будущее.

Попытки со стороны некоторых политиков акцентировать сейчас на конфликтах, имевших место в прошлом, бесспорно, не способствуют нормальному взаимопониманию в настоящем.

Кроме того, такие темы видятся важными только частью польского политикума. И, мне кажется, что на самом деле ситуация в Польше сейчас меняется.

Буквально на прошлой неделе я был в Польше в командировке. Имел много встреч с представителями различных органов власти, депутатами Сейма, депутатами Сената, местного самоуправления. И вот, точка зрения, высказанная господином министром обороны Польши уже точно не является в среде нынешней польской власти доминирующей. И я очень надеюсь, что здоровые силы в польском обществе сдержат ненужные споры вокруг прошлого. А если есть желание подискутировать о прошлом, то надо создать условия для того, чтобы был качественный диалог между нашими историками.

(Оновлено 13:00)

Александр Коваленко

Относительно фаршировки ЧВК “Вагнер” в Мали…

Туареги организовали отличную засаду на российских наёмников ЧВК “Вагнер”, тем самым показав, что ничего особенно в этих бледнолицых кафирах – нет. В какой-то степени, развенчанием ореола некой особенности и эксклюзивности этой группировки занялась в 2022-м году Украина, когда ЧВК “Вагнер” была обескровлена, а их руководитель, после стремительного медийного взлёта, доведён до истерики, приведшей к известному результату.

Однако в резне среди барханов Мали есть интересный момент, кроме самого факта выноса колоны ЧВК “Вагнер”, с большим количеством погибших и пленных россиян.

После истерического броска Пригожина на Москву, ЧВК “Вагнер” стала терять своё влияние в Африке. Её постепенно выдавливали с разных площадок влияния и, самым ярким примером стала полная замена “вагнеров” в Буркина-Фасо на Африканский корпус. Правда, темпы распространения влияния Африканского корпуса немного притормозили, поскольку часть их подразделений приняли участие в майском перформенсе мо рф.

В свою очередь, стоит отметить, Мали это последний участок, где ЧВК “Вагнер” сохраняла контроль и получала прибыль, прежде всего от золотодобычи. Важность Мали для вагнеров подчёркивается тем, что в этой стране лично присутствовал Антон Елизаров «Лотос», фактически руководитель группы. Но, не помогло…

Теперь замену ЧВК “Вагнер” на Африканский корпус готовят, по тому же принципу и сценарию, что и в Сирии.

Нынешний же разгром колоны может этот процесс лишь ускорит, с учётом уже не только ослабления ЧВК “Вагнер”, но и показательного унижения группы Туарегами.

Что называется, нет худа, без добра. ЧВК “Вагнер” – это уже отработанный материал. Про Африку они могут забыть и не мечтать. А вот отправка Африканского корпуса и полная замена ими африканских участков контроля ЧВК “Вагнер” – разгрузит хотя бы одно направление на севере Харьковщины. В свою очередь, Туареги показали высокий класс нейтрализации российских наёмников и, более чем уверен, повторят это и с Африканским корпусом и не единожды.

Что же до ЧВК “Вагнер”, недобитого в Африке и выдавленного отовсюду, то наёмникам группы следует понимать, что по возвращению в россию их там ожидает отнюдь не радужная перспектива. Руководство, в той или иной степени, будет пущено под нож, как в переносном, так и прямом смысле. А вот рядовой состав – просто кинуто в мясорубку в Украину.

После ликвидации трио Пригожин, Чекалов, Уткин, у ЧВК “Вагнер” был последний шанс на выживание, и этот шанс был в руках амёбы Антона Елизарова «Лотоса». Но амёба решила спрятаться подальше от россии в Мали – не помогло. Разгром от туарегов будет иметь последствия для  ЧВК “Вагнер” куда более критические, чем просто десятки видео с десятками трупов и сгоревшими остовами ББМ. Это окончательный довод для полного вывода группы из Африки, после чего она окончательно будет зачищена в той или иной форме.

Поэтому, мясорубка в Мали, это несколько большее и далеко идущее, чем может показаться на первый взгляд.

(Оновлено 12:00)

Збруч

Віталій Портников

Той, хто сказав «ні»

У багаторічній політичній карʼєрі Джозефа Байдена для мене головним назавжди залишиться «ні», яке він сказав Путіну перед нападом на Україну. Якщо чесно, мені завжди було цікаво хоча б одним оком подивитися, як розвивалася б ситуація у світі, якби «ні» сказали у 1938 році. Якби Чемберлен і Даладьє не погодилися на умови Гітлера, не віддали йому Судети, але пообіцяли б захищати Чехословаччину від німецької навали.

За іронією долі якраз в ті дні, коли Байден ухвалював останнє принципове рішення у своїй політичній карʼєрі, біограф Черчилля Борис Джонсон якраз запропонував Україні своєрідний «план Чемберлена». Так що ворота у пекло точно ще не закриті й буде чимало політиків, як колишніх, так і чинних, що прагнутимуть туди потрапити. Але найважливішим досі залишається саме рішення Байдена, а не їхні химерні плани.

Прихильники «підходу Чемберлена» в історії та політиці продовжують обстоювати правильність його позиції тим, що він виборов для Великої Британії час для підготовки до війни. Це не відповідає дійсності. Кому Чемберлен дійсно дав час, кураж і можливості – то це Гітлеру. Чехословаччина, до речі, активно готувалася до того, щоб протистояти агресії. Але у Празі були впевнені, що здолають ворога тільки якщо будуть мати підтримку союзників. І коли замість «ні» почули від цих союзників «так», довго не вагалися – і не тільки щодо Судет, а й щодо перетворення своєї держави (тобто того, що від неї залишилося) на німецький протекторат. І Гітлер, який тільки починав розгортати німецьку воєнну промисловість після майже двох десятиріч обмежень, отримав у своє розпорядження військово-промисловий комплекс країни, що затято готувалася до оборони. Скоро вся ця зброя буде спрямована проти Польщі, Франції, Великої Британії, проти Радянського Союзу… До речі, щодо Радянського Союзу. Чемберлен дав Гітлеру час і можливості знайти спільну мову зі Сталіним. Щастя Великої Британії та інших демократій було саме в тому, що Гітлер був мегаломаном, та й Сталін від нього недалеко пішов. А якби Берлін і Москва не розсварилися б, символом чого був би Мюнхен 1938 року? Символом загибелі Чехословаччини – чи все ж таки Франції й Великої Британії? Еге ж.

Якби Чемберлен і Даладьє сказали Гітлеру «ні», вони могли б й не утримати його від нападу на Чехословаччину, це факт. Я допускаю, що фюрер міг би окупувати сусідню країну чи хоча б її частину. Але невідомо, скільки часу на це знадобилося б. І найголовніше – я не виключаю, що військова промисловість і Німеччини, і Чехословаччини виявилася б виснаженою цією війною. У Гітлера могло би просто не бути ресурсів для подальших нападів, він не виглядав би переможцем, Італія і Японія могли би спостерігати за його планами, а не брати у них участь, а Радянський Союз утримався б від підписання акту про ненапад хоча б тому, що в разі західного втручання на боці Чехословаччини й сам міг би – як Сталін обіцяв Бенешу – підтримати Прагу. Можливо, зруйновану Прагу, але Прагу. Й нагадаю натомість, що фактична поразка Сталіна у Фінляндії стримала Радянський Союз від широкомасштабних експансіоністських планів – новий поштовх цим планам дадуть тільки союз із Гітлером та розвиток подій у Другій світовій. Але, може, якби Чемберлен і Даладьє сказали «ні» у Мюнхені, не було би Другої світової?

Так, цілком можливо. Чемберлен – наймасштабніший політичний діяч своєї епохи, ніякого Черчилля, Чехословаччину зруйновано, але не знищено, а Гітлер зупинений буквально на початку амбіцій. Але що було би далі? Можливо, наступник померлого від раку Чемберлена на посаді британського премʼєра лорд Галіфакс почав би шукати нових домовленостей із фюрером в обмін на ті ж самі Судети… В будь-якому разі це історія не про Другу світову війну, це історія про Чехословаччину.

Як зараз ми живемо не в історії про Третю світову війну, а в історії про Україну.

Тепер я знаю, що буває, коли ти говориш «ні». Так, це не зупиняє війну й не перетворює вовка на ягня. Але це дозволяє тобі побудувати барʼєр, який рятує світ. Барʼєр, який примушує агресора застрягнути у своєму першому наступі, витрачати сили, втрачати техніку і людей і забувати про те, що він мав бути підкорювачем світу. Барʼєр, який мир і спокій всім тим, хто за барʼєром.

У 1938 році таким барʼєром не стала Чехословаччина. У 2022 році таким барʼєром стала Україна.

(Оновлено 11:00)

Костянтин Машовець

Отже…

сьогодні продовжуємо «про 690 тисяч»…

Частина Друга…

спробуємо зрозуміти — ДЛЯ ЧОГО противнику таке суттєве нарощування чисельності особового складу (а 150-160 тисяч, це достатньо суттєвий показник) свого стратегічного угрупування, яке зараз веде бойові дії в Україні?

В першій частині ми вже з’ясували, що найбільш ймовірним методом нарощування чисельності особового складу «объединённой группировки вс рф на юго-западном твд» на вказану кількість є продовження процесу мобілізаційного розгортання (мобілізації) російського війська.

Адже, якщо озвучена генералом Сирським цифра відповідає дійсності (ну або дуже близька до такої), то реальна потреба російського війська у «свіжому мНясі» становить у 1.5-2 раза більшу цифру ніж озвучена — 300-320 тисяч «тушок»… аби, дійсно, збільшити чисельність цього угрупування до покажчика у 690 тисяч…

Набрати їх, нині існуючими методами (від контрактної «заманухи», до ловів мігрантів «по подвортням» своїх великих міст), російське військове командування… до кінця поточного року, явно, не зможе. А це означає, що доведеться «забривать в солдаты» ОДНОМОМЕНТНО значну кількість людей…

Разом з тим, існує цілий ряд факторів (як об’єктивних, так й суб’єктивних), які жодним чином не сприяють організації та проведенню на болотах будь-яких мобілізаційних викрутасів. Про них, більш детально ми поговоремо у третій частині…

А зараз спробуємо розібратися… навіщо козі баян…

За великим рахунком, будь-яке мобілізаційне розгортання війська є лише ЧАСТИНОЮ більшого процесу…який називається стратегічним розгортанням військ.

Сама по собі, мобілізація є лише його першою частиною, другою є ОПЕРАТИВНЕ розгортання військ. Тобто, створення та розгортання войскових угрупувань на визначених (запланованих) операційних напрямках або загалом на твд (театрі воєнних дій).

Зрозуміло, що якщо ви воююте «по-серьйозному», то мобілізація та оперативне розгортання військ (збройних сил) є ВЗАЄМОПОВ’ЯЗАНИМИ процесами. Одно без іншого, просто не існує й не застосовується…

За своїм сенсом та суттю, стратегічне розгортання військ (збройних сил держави), загалом, є процесом переходу збройних сил зі стану мирного часу у воєнний стан й підготовки їх, безпосередньо, до застосування у війні (збройному конфлікті)…

Якщо ви нападаєте, або впевненні, що на вас ось-ось нападуть, то це розгортання здійснюється ДО війни (заздалегідь). Якщо на вас напали «а ви не чекали», то стратегічне розгортання здійснються вже після початку бойових дій…

Зрозуміло, що за великим рахунком, російське військо повинно було «стратегічно розгорнутися» ДО 24.02.2022-го року (тобто, провести приховані мобілізацію та оперативне розгортання до початку свого широкомасштабного вторгнення)…

Але, нинішній кремлівський режим був настільки впевненний у своій швидкій перемозі (бліцкрігу), що вирішив обійтися без всіх цих «надмірних» мобілізаційних речей (які, об’єктивно, суттєво навантажують систему державного управління, соціальну сферу та саме військо, особливо, порушену, на той час, російську систему мобілізації) й напав на Україну, по суті, своїм військом мирного часу…

Однак, витверезення наступило швидко… й вже осінню 2022-го вони «стартували» у сенсі повноцінного стратегічного розгортання. Тобто, була об’явлена мобілізація й почали реалізовуватись елементи оперативного розгортання збройних сил ри-фи (перегруппування військ, створення необхідних елементів бойового та оперативного управління військами на конкретних операційних напрямках, розпочались операції прикриття, щодо переміщення, зосередження та розгортання визначених формувань й т.д.).

Й саме з цього моменту… чисельність російського стратегічного угрупування, яке було розгорнуте та діяло на теренах України, почало зростати. Спочатку повільно, поступово… потім — із зростаючим темпом… й на сьогоднішній день, цей процес продовжує тривати (його основні покажчики, я виклав у першій частині).

У зв’язку з цим… деякі вітчизняні експерти схильні вважати це проявом реалізації нинішнім російським військово-політичним керівництвом у триваючій російсько-українській війні, так званої, стратегії «перманентної мобілізації» (вони називають її «теорией комдива Свечина», за ім’ям російсько-радянського військового теоретика, який, власне, був її палким прибічником й розробником практичних основ цієї системи)….

Ії суть полягає в тому, що в державі заздалегідь, ще перед війною, створюється система «безперервної мобілізації», яка складається з цілої низьки елементів (починаючи з «пунктів мобілізації» різного рівня, «центров воинского всеобуча», закінчуючи загальнодержавним «планом-графіком» мобілізації визначених верств та груп населення, із чітким позначенням строків, обсягів та напрямків призову громадян, іх безперервним військовим навчанням та підготовкою).

Простіше кажучи, теорія «перманентної мобілізації» визначає та аргументує той факт, що перед тривалою війною із сильним противником, в державі, повинен бути створений працездатний й ефективний МЕХАНІЗМ БЕЗПЕРЕРВНОЇ мобілізації, який би дозволяв не тільки компенсувати ПОТОЧНІ втрати в ході ведення такого роду війні, а й нарощувати чисельність «діючої частини армії» (тобто, того стратегічного угрупування, яке власне й веде бойові дії) вже підготовленим мобілізаційним резервом…

При цьому, за думкою «комдива Свечина», у війні такого роду, більші шанси на перемогу має та сторона, яка найбільш повно й якісно реалізує можливості цього механізму. Тобто, переграє свого противника у цій своєрідній мобілізаційній гонитві (він називав це «мобилизационным напряжением»).

Так ось, цілий ряд наших експертів вважають… що нинішне поступове нарощування чисельності російського стратегічного угрупування в Україні й є проявом (елементом) такого роду стратегії (теорії) кремля…

Тобто, логіка тут проста та зрозуміла…

— Шивдкого, «сокрущающего» (як це визначають самі російські військові теоретики) удару у них в Україні, не вийшло… й навряд чи вийде надалі

— Переходимо до війни «на истощение, будем брать измором»

— В рамках її ведення починаємо мобілізаційну гонку (нарощуємо чисельність)

— Противник (Україна)… її не витримує. (адже ри-фи, за замовчуванням, має більший та потужніший мобілізаційний резерв).. й капітулює…

На перший погляд, здається все чітко й логічно…

Але, як завжди… є нюанси… які роблять такого роду стратегію, якщо вона, звісно, дійсно реалізується кремлем, а не є його черговим сімулякром…скажімо так, проблематичною…

— Нюанс №1...

Теорія «перманентної мобілізації» передбачає наявність — або ВЖЕ ПІДГОТОВЛЕНОГО мобрезерву, або механізму підготовки резервістів, який здатний працювати у «безперервному режимі» із постійно зростаючими обсягами «обробки» резервістів. З цим, на болотах — проблеми.

Людей, для того, щоб їх «обрала присяга», в них, можливо й дофіга… Але вони, переважно, потребують того, що у нас називається БЗВП. Окрім того, підходячих місць та «инструкторско-методического» складу, який би був здатний це робити безперервно та у темпах, які визначаються, як «очень быстро и много» — також, замало…

Іншими словами, «емність» нині існуючої на болотах системи мобілізації, має свої межи, які, очевидно, напряму впливають на темпи та обсяги ціє самої «перманентної мобілізації» й відповідно — на темпи нарощування «чисельності діючої армії»

— Нюанс №2

Генерал Залужний зовсім не випадково у своїй відомій статті писав про необхідність «пошуку нових (малось на увазі, технологічних) методів та способів збільшення розміру втрат противника»…

З боку російського командування, й загалом його військово-політичного керівництва, було би верхом необачності вважати, що й нині, в Україні, такого роду «пошук» — не ведеться, або над цим не розмірковують у відповідних структурах наших країн-партнерів…

Цілком можливо, що реалізуючі цю саму теорію»мобілізаційного напруження», в один «НЕпрекрасный», звичайно, для себе… момент, росіяни опиняться перед жорсткою реальністю — їхня система перманентної мобілізації просто буде не здатна КОМПЕНСУВАТИ в потрібних розмірах обсяги власних втрат (тобто, перестане виконувати своє головне завдання), не кажучи про якесь нарощування…

А це цілком може статися… по двом причинам — по тій, про яку я сказав вище, а також — через неуємне бажання російського командування постійно «лізти вперед» (наступати скрізь й завжди)… Й кожна спроба наступати «в батальйоних колонах», як це було нещодавно у смузі оборони нашої 79-ї одшбр, цей момент лише наближає…

— Нюанс №3

Повертаючись до думки про той факт, що саме по собі мобілізаційне розгортання є лише елементом стратегічного розгортання й повинно поєднуватись із оперативним розгортанням, варто зазначити, що наскирдувати «додаткових» 150-160 тисяч в цьому контексті, звісно, можливо… але, в такому разі, постає цілком логічне, наступне питання — а куди їх потім везти, де зосереджувати та розгортати… в складі яких угрупувань, а головне — навіщо?

Щоб так само укласти в посадках, як під Авдіївкою чи «Часіком»? Очевидно, що хотілось би «якось по-іншому». Наприклад, щось таке «оперативно-наступальне», так би мовити «глибоке» та «охоплюче» (іншими словами, те саме — «сокрущающее»).

Ну в такому разі, постає цілком закономірне питання — а чи існують в якомусь місці на фронті РЕАЛЬНІ передумови для такого «корисного» та «толкового» використання цих самих додаткових 150-160 тисяч? А чи здатне на сьогоднішній день, чи навіть, «до кінця нинішнього року», при необхідності, російське командування їх створити?

Й таких нюансів, ще є…

перераховувати не буду…

Трохи підсумуємо…

На відміну від наших певних експертів, які впевненні в тому, що російське військово-політичне керівництво «очаровалось» теорією «комдива Свечина», я вважаю, що нинішне нарощування чисельності російського стратегічного угрупування (звісно, якщо воно дійсно станеться), обумовлено трохи іншими речами, ніж бажанням «перемогти у мобілізаційній гонитві»…

Як на мене, це якраз свідчить про протилежне — про поспіх та прагнення створити ОДМОМЕНТНУ, а головне ВИРІШАЛЬНУ перевагу в силах та засобах (або на всьому фронті, або на якихось визначених\запланованих операційних напрямках), задля того, аби перейти від сталих, позиційних форм організації та ведення бойових дій, до маневрених та глибоких операцій, принамйні, до здійснення спроби такого переходу…

Або, як альтернативний варіант — противник нарощує чисельність свого угрупування, вбачаючи можливість такої спроби з боку ЗСУ… За це, до речі, говорять строки та терміни, цього запланованого (зі слів генерала Сирського) нарощування чисельності (мобілізаційного розгортання) ви-си ри-фи — кінець нинішнього року… Це явно, поза межами… активного етапу літньо-осінньої кампанії противника.

Як на мене, за всіма «розкладами», у період вересень-жовтень нинішнього року, варто очікувати чергової спроби противника «досягнути рішучого перелому у війні». Цілком можливо, що більша частина цього «нарощування» й призначена для цього, а термін «до кінця року» визначає лише строк загального закінчення цього процесу. Але, в такому разі… він або ВЖЕ провів черговий прихований етап мобілізаційного розгортання, або розпочне його найближчим часом («вже завтра»)…

(Оновлено 10:00)

Телеграммы от Валетова

Вчера в Мале произошел забой скота. Массовый.

Как под Бахмутом.

Русские паблики скорбят.

Мол, при Пригожине такого не было!

Боюсь, туареги ничего не знали о Пригожине. Ни о том, как он нанюхался кокаина в самолете. Ни о том, как прямо в самолете игрался с гранатами.

Они просто устроили скоту то, что нужно устраивать тем, кто приперся в чужую страну убивать за деньги.

Устроили им массовый падеж.

НЕВЗОРОВ

Победившие Вагнеров #туареги — народ уникальный. У них нет собственной территории и они не признают «нарисованных» кем-то границ. Будучи берберами, они обитают на территории Мали, Алжира и в пустыне Сахара.

Туареги считаются очень отважными и бесстрашными воинами, при этом  в их сообществе царит матриархат.

Не смотря на то, что они мусульмане, лица закрывают не женщины, а мужчины!

Мужчины носят синие одежды.

Имущество и скот принадлежат женщине.

Женщины имеют право иметь любовников даже до свадьбы и никто не забивает их за это камнями!

После свадьбы муж в течении года проходит испытательный период в доме жены, если он окажется не хорош- то женщина его выгоняет и выбирает себе нового мужа.

При разводе женщина оставляет себе детей и все имущество, а девочек учат грамоте с ранних лет.

Перед  принятием важных решений мужчины обязательно советуются с женой.

Питаются туареги в основном  молоком и молочными продуктами.

При ухаживании мужчины обязаны читать женщинам стихи.

Короче, вагнеров как мух перебили «подкаблучники»  в голубых халатах и тапках.

На данный момент известно о 80 убитых.  15 взято в плен.

Военкоры воют и ноют- просят помощи у министерства обороны РФ.

*И да,  в честь туарегов был назван внедорожник «Volkswagen Touareg» — означает «рыцарь пустыни».

Анатолий Несмиян

По многим каналам расходится информация о разгроме группы «Вагнера» в Мали. Количество убитых по разным оценкам — порядка 50 человек, пятерых боевики движения «Азавад» взяли в плен(их называют Аль-Кайедой, но по факту это местное национально-освободительное движение местных туарегских племён, а крики «Аллах Акбар» говорят всего лишь об их исламской религиозности). Фото-видео я приводить не стану, нет интереса смаковать зрелище гор трупов, брошенных внавал.

По масштабу этот разгром сравним с хишамским разгромом, хотя есть и отличия. Во-первых, уже никто ничего не врет напропалую, так как при таком обилии информации отрицать произошедшее просто бессмысленно. Во-вторых, под Хишамом «Вагнер» «раскатал» гораздо более продвинутый технологически противник (одна летающая батарея АС-130 чего стоит). Здесь — поражение нанес равный по технологическому уровню (а даже и пониже классом) противник.

Белый человек одерживал победы и был наголову выше туземных противников за счет лучшей военной организации и технологического преимущества. Сегодня у «Вагнера» уже нет ни того, ни другого, он по факту равен по возможностям местным врагам своих нанимателей. Отсюда и результат.

Как можно судить, «Вагнер» и приданные ему малийские военные шли плотной компактной колонной, не было и маневренных групп, ни мобильной охраны. Были нарушены (или не соблюдены) все возможные боевые наставления по движению в колоннах, поэтому засада получила возможность напасть непосредственно на основную колонну «Вагнера».

(Оновлено 9:00)

«Радіо Свобода»

Віталій Портников

Китай намагається використати Україну. Як реагує на це Київ?

Візит українського міністра закордонних справ Дмитра Кулеби до Китаю та його переговори з очільником китайського МЗС та партійної дипломатії Ван Ї – вже само по собі незвичне явище у китайсько-українських стосунках останніх років. Із 24 лютого 2022 року візитів такого високого рівня ще не було, жодний з високопоставлених китайських керівників не відвідував Україну. В китайському «активі» хіба що одна телефонна розмова голови КНР Сі Цзіньпіна із президентом України Володимиром Зеленським, пише Віталій Портников для «Радіо Свобода».

Від участі у саміті миру в Швейцарії Китай також ухилився, хоча перший заступник міністра закордонних справ України Андрій Сибіга відвідав Пекін і намагався переконати китайську сторону в доречності такого представництва, а президент Володимир Зеленський звертався із публічним запрошенням до президента США Джозефа Байдена і до лідера Китаю Сі Цзіньпіна.

Президент США відрядив на саміт віцепрездентку Камалу Гарріс. Сі Цзіньпін на заклик Зеленського не відреагував. Як стверджували перед самітом, у Пекіні вимагали від України запросити на зустріч у Швейцарії представників Росії.

Однак якщо Китай наполягає на тому, що він є нейтральним в «українському конфлікті» й заперечує жорстку критику свого співробітництва з Росією, з якою останнім часом виступають західні високопосадовці, йому потрібно хоча б демонструвати «равновіддаленість» від учасників війни.

Важливе питання

Сі Цзіньпін зустрічався із Володимиром Путіним і у Москві, і в Пекіні. Китай проводить регулярні військові навчання з Російською Федерацією, навіть на тлі приїзду Дмитра Кулеби до Гуанчжоу. Ван Ї підтримує постійний контакт із своїм російським колегою Сергієм Лавровим – остання їхня зустріч відбулася вже після переговорів Ван Ї і Дмитра Кулеби під час перебування російського і китайського міністрів на саміті АСЕАН, а що ж Україна?

Можливо, намагання продемонструвати, що з Україною ми також спілкуємося й було головним мотивом у запрошенні міністра закордонних справ Дмитра Кулеби до Гуанчжоу. І ось тут виникає важливе запитання: а чи має Україна перетворюватися на своєрідний інструмент, який лідери країн Глобального Півдня використовують для легітимізації своїх стосунків з Росією?

Раніше Дмитро Кулеба був з візитом в Індії, що не завадило премʼєр-міністрові цієї країни Нарендрі Моді здійснити свій перший візит після переобрання на посаду очільника індійського уряду саме до російської столиці. (Голова КНР Сі Цзіньпін перший візит після переобрання на новий термінна посаду голови КНР здійснював також до Москви). І ось тепер стало відомо, що у серпні Нарендра Моді має прибути до Києва вперше з часів після початку масштабної війни. Також, щоб продемонструвати «рівновіддаленість»?

Чи готові Китай та Індія відмовитися від енергоносіїв РФ?

Українське керівництво захопилося побудовою стосунків із країнами Глобального Півдня й оптимістично ставиться до заяв про визнання української територіальної цілісності та обіцянок – з китайського боку – не продавати зброю Росії. Однак за лаштунками залишаються відповіді на багато більш значущі для України питання.

Чи готові такі країни, як Китай та Індія, відмовитися від закупки російських енергоносіїв – що й дає Росії можливість продовжувати мілітаризацію власної економіки й війну з Україною? Чи готові Китай і Індія відмовитись від стратегічного партнерства з країною, яка здійснила напад на Україну? Чи готовий Китай відмовитись від поставок до Росії продукції подвійного призначення, яка сприяє роботі російського ВПК?

Ну й чи готова сама Україна, беручи до уваги і те, що президент Володимир Зеленський був на саміті НАТО у Вашингтоні, приєднатися до жорстких оцінок на адресу Китаю та його співробітництва з Російською Федерацією?

Маскування привілейованих стосунків

Якщо Україна не дасть відповіді на ці запитання хоча б самій собі і не буде ставити ці питання перед лідерами країн Глобального Півдня, її доброзичливі партнери з Пекіну чи Нью-Делі будуть просто використовувати свої контакти з українськими урядовцями, їхні візити чи власні візити до Києва для маскування своїх привілейованих стосунків з Російською Федерацією, «створення фактів», якими можна було б відповідати на критику Заходу й можливе запровадження західних санкцій.

Й зрозуміло, що за умов такого підходу Україна не є ані субʼєктом, ані обʼєктом зовнішньої політики, а саме інструментом маскування у чужих руках.

(Оновлено 8:00)

Костянтин Машовець

«… в государственной думе ры-фы состоялся круглый стол по борьбе с сатанизмом…»

«… эксперты отметили растущую опасность национальной безопасности, в связи с распространением инфернальных явлений…» (с)

До речі, учасником цього трЄшу був відомий російський депутат -«генерал шаманов» (так, той самий — колишній командуючий їхньої «дЮсантури»\повітряно-десантних військ).

На цьому «круглому столі» по боротьбі із «дИявольщиною», він, навіть, виступив із доповідю… в якій заявив, що якісь «окультные» сили зірвали цілих 9 спроб депутатів цієї «госдури» визнати сатаністів — екстремистькою організацією…

сцукО, до сліз…

ви тільки уявіть собі рівень… їх йо…бнутості…

(Оновлено 7:00)

ISW

Институт изучения войны (американский аналитический центр)

Оценка боевых действий в ходе российского вторжения в Украину, 27 июля 2024 г.

Сообщается, что украинские силы нанесли успешные удары беспилотниками по нефтеперерабатывающему заводу и российским военным аэродромам в Саратовской, Рязанской и Мурманской областях в ночь с 26 на 27 июля. 

Источники в украинских спецслужбах сообщили украинским СМИ, что Главное управление военной разведки Украины (ГУР)  нанесло удары по российским военным аэродромам в Энгельсе, Саратовской области; аэродрому Дягилева и нефтеперерабатывающему заводу в Рязанской области; и аэродрому Оленья в Мурманской области с помощью беспилотников.

Источники Suspilne сообщили, что российские силы базируют неуказанное количество самолетов Ту-95, Ту-22, Ту-134 и Ил-78 (заправщик) на аэродроме Дягилева, а беспилотники ГУР повредили стратегический бомбардировщик Ту-22М3 на аэродроме Оленья. Российские официальные лица, включая Министерство обороны России (МО), заявили, что российские ПВО уничтожили неуказанное количество беспилотников над Саратовской и Рязанской областями, хотя российские источники опубликовали кадры украинских беспилотников, действующих над городом Рязань.

Дополнительные источники сообщили  Suspilne, что «диверсионные действия» ГУР повредили вертолеты Ми-28 и Ка-226 на авиастроительном предприятии в Московской области 21 июля и уничтожили еще один вертолет Ми-8 на аэродроме Кряж в Самарской области 24 июля.

Украинский главнокомандующий генерал-полковник Александр Сырский заявил в интервью британскому изданию  The Guardian, опубликованном 24 июля, что украинские беспилотники нанесли удары по примерно 200 критически важным объектам инфраструктуры, связанным с военной логистикой в ​​тыловых районах России с начала полномасштабного вторжения.

Россия продолжает углублять двусторонние отношения с Ираном и Северной Кореей в обмен на предоставление летальной помощи российским военным для использования на Украине. 

Иранское государственное информационное агентство  Mehr News Agency  сообщило 23 июля, что Иран запустит свои спутники «Hod Hod» и «Kosar» на низкую околоземную орбиту с неуказанной российской станции в октябре 2024 года.

Bloomberg  сообщил 25 июля, что Банк Кореи оценил, что валовой внутренний продукт (ВВП) Северной Кореи вырос на 3,1 процента в 2023 году по сравнению с 2022 годом после ежегодного сокращения с 2019 года.

Банк Кореи оценил, что тяжелая и химическая промышленность Северной Кореи, в частности производство железа, стали, меди, никеля и алюминия, выросли больше всего в 2023 году на 8,1 процента. Министр обороны Южной Кореи Шин Вонсик ранее заявлял, что поставки продовольствия Россией Северной Корее в обмен на оружие помогли Северной Корее стабилизировать цены и, вероятно, стимулировали внутреннее производство Северной Кореи.

Сообщается, что Северная Корея передала России около 4,8 миллионов артиллерийских снарядов, а Иран поставил России беспилотники Shahed-136/131 и комплектующие к ним.

Основные выводы:

• Сообщается, что в ночь с 26 на 27 июля украинские силы нанесли успешные удары с использованием беспилотников по нефтеперерабатывающему заводу и российским военным аэродромам в Саратовской, Рязанской и Мурманской областях.

• Россия продолжает углублять двусторонние отношения с Ираном и Северной Кореей в обмен на предоставление летальной помощи российским военным для использования на Украине.

• Недавно украинские войска восстановили позиции в районе Торецка, российские войска недавно продвинулись к западу и юго-западу от Донецка, а украинские войска недавно продвинулись в районе Волчанска.

• Правительство России продолжает работу по использованию программы «Время героев» для интеграции российских ветеранов в общество.

(Размещено 6:00)

Сергей Климовский

Лукашенко и “путин” сидят на острове и изображают работу мысли

Основная причина внезапной поездки 25 июля лукашенко к “путину” – ему нужны инструкции как вести себя с Польшей. Но кремлёвцы не знают, какие указания дать ему, и пока они ведут мозговой штурм, то обоих диктаторов отправили подальше от прессы на остров Ваалам в леса оккупированной Сталиным Карелии. Логичный ход, когда сказать нечего, а долго молчать не к лицу.

Поэтому лукашенко в четверг прилетел не в Москву, а в Свято-Ленинград, откуда его вертолётом отвезли на остров, куда доставили и “путина”. Население этого острова на Ладожском озере состоит из монахов-фэсбэшников, которые почти полностью изгнали с него местных жителей. Если в 1989 г. их было 487 человек, то в 2023 г. число местных жителей оценивали в несколько десятков человек.

В этой обстановке оба диктатора поставили свечки в новодельном монастыре из свежих досок, и третий день тупят, изображая работу мысли и “продолжительный разговор”, как значится на сайте лукашенко. Будут так тупить до понедельника. Лукашенко в Минск не отпускают, поскольку кремлёвцы, ведущие мозговой штурм, предполагают, что он может понадобиться для совместного заявления с “путиным”. Поэтому пусть будет под рукой.

С Польшей у лукашенко всё плохо. Правительство Дональда Туска основательно взялось за самозванного “батьку” и весь июль выдвигает ему одно за другим требования. Освобождения этнического поляка и правозащитника Анджея Почебута от лукашенко требовало ещё предыдущее правительство Матеуша Моравецкого в числе условий для нормализации отношений.

Правительство Туска добавило к этому условию требование выдачи мигранта, который 28 мая ударил самодельным копьём польского пограничника и тот 6 июня скончался в больнице от полученных ран. Случай стал резонансным и для Польши и Туска уже вопрос чести и принципа заполучить убийцу. МИД Польши направил 22 июля это требование МИД Беларуси, указав, что выполнение его существенно улучшит отношения. На это в МИД Беларуси ответили, такие случаи бывали и раньше, почему вы сейчас так сильно возбудились?

Выдача Польше мигранта-убийцы ставит лукашенко и “путина” в крайне неудобное положение перед теми, кого они записали в “глобальный юг”. Лукашенко переживёт выдачу, а для Москвы она будет равнозначна потери лица перед “глобальным югом”. В следующий раз Польша потребует выдавать всех сирийцев, палестинцев и других, кто пытается прорваться через забор на границе. С вопросом выдать или не выдать убийцу лукашенко и прилетел в РФ.

Если не выдать, то Польша может закрыть два последних действующих транспортных коридора из Беларуси в ЕС. Разрешение ЕС для этого ей не требуется. В этом она найдёт также понимание у правительства Шольца, ведущего сложные переговоры с лукашенко о выдаче гражданина ФРГ и сотрудника Красного креста Рико Кригера, арестованного в Беларуси 6 ноября 2023 г. и приговорённого в ней 20 июля к смертной казни за службу медиком в полку Кастуся Калиновского.

Если Польша полностью закроет границу для товаров и людей, то лукашенко как контрабандист окажется совсем на мели. Рухнут не только легальные поставки креветок в РФ, но и теневые схемы ввоза в РФ чипов и двусмысленного оборудования, заказанного агентами ФСБ, зарегистрировавшими фирмы в Казахстане и государствах Центральной Азии. А это проблемы уже не только лукашенко, но и кремлёвцев. Не удивительно, что он срочно и полетел к ним с вопросом, что делать будем?

Рухнут также схемы по въезду агентов кремля и лукашенко в ЕС через беларусско-польскую границу. Безвиз для граждан 35 государств Европы, открытый лукашенко до конца года, можно рассматривал и как сигнал агентуре – кто ощущает, что “пригорает”, воспользуйтесь этим “окном”.

Исчезнет и возможность проталкивать в Польшу мигрантов с глобального юга, как она исчезла после закрытия границы Финляндией. Если граница закрыта, то заявления о статусе беженцев и тому подобном на ней просто не принимают. Для кремля это новая проблема. Сейма Польши усугубил её 26 июля. В пятницу, когда лукашенко и “путин” второй день тупили на острове, Сейм принял закон, разрешающий военным стрелять на поражение в нарушителей границы без долгих церемоний. Мало сомнений, что Анджей Дуда не подпишет на днях этот закон.

Правительство Туска и оппозиционная “ПиС” едины в вопросе границы. Особенно с учётом предстоящих Польше летом-осенью 2025 г. президентских выборов. Поскольку Дуда на третий срок выдвигаться не может, то сейчас коалиция вокруг “Гражданской платформы” Туска и коалиция вокруг “ПиС” начнут соревнование, кто больший патриот и защитник Польши. Дуда в вопросе границы может оказаться ещё большим радикалом, чем Туск, чтобы наработать балы “ПиС” к выборам.

Так как польские фермеры чипы для ракет в стиральных машинках в РФ через Беларусь не экспортируют, то у Москвы мало реальных инструментов в Польше, чтобы помешать полному закрытию границы. После марафона с блокадой украинско-польской границы фермерами и лесниками кампания по разблокированию польско-беларусской границы будет выглядеть нелепо.

Особенно нелепо на фоне разоблачений полицией терактов, поджогов и других актов диверсий, совершенных с мая в Польше агентами “путина” и лукашенко. Расследование попытки убийства Павла Латушко, известного беларусского оппозиционера и члена правительства Тихановской, живущего в Польше, уже обрело общеевропейский резонанс. После того, как на этой недели СБУ раскрыла группу из граждан Украины, завербованных ФСБ для диверсий в Польше и других странах ЕС, у польских контрразведчиков фактов добавится.

В этом контексте ФСБ явно лопухнулось с убийством своей экс-агентессы Ирины Фарион. У ФСБ было две очевидные причины для него, но там не просчитали до конца ситуацию. Во-первых, после восстановления Фарион на работе в Львовской политехнике у ФСБ должно было возникнуть подозрение, что она сотрудничает с СБУ и всех сдала. Во-вторых, этим убийством Москва хотела показать, в Украине “антифашистское” подполье поднимает голову. Но ФСБ вляпалась в большой международный скандал, так как долго спавшая её группировка “Антифа” реально залетела во Франции и оказалась на слуху в США, где подозревается в причастности к организации покушения на Трампа.

Если добавить начало с 1 августа в Польше военных учений “Безопасное Подляшье” с участием 17 тыс. солдат и бронетехники для обеспечения безопасности участка границы возле Брестской области, то станет очевидным тот кругу вопросов, с которыми лукашенко срочно полетел в РФ.

На него реально давят сроки и вся ситуации, а он не знает, что делать – идти на уступки полякам, игнорировать их, или идти на повышение конфронтации, и если да, то до какого уровня. Лукашенко сократил летом число попыток мигрантов прорвать границу, о чём 25 июля сообщил Радислав Сикорский, глава МВД Польши. Сикорский увязал это с Китаем, который не заинтересован в полном закрытии польско-беларусской границы, так как это осложнит ему торговлю с ЕС.

Похоже, Пекин действительно рекомендовал лукашенко не доводить Польшу до закрытия границы, выдать мигранта, убившего пограничника, и вообще прекратить такие вылазки. Лукашенко мог ответить, что на вылазки его толкает Москва, а он от неё зависит и поэтому может сократить, но не прекратить. Си Цзиньпин пообещал ему поговорить с Москвой и поддержать. В результате Беларусь срочно вступила 4 июля в ШОС, а уже 8 июля в Брестской области под эгидой ШОС начались совместные учения с китайскими военными. Официально они закончились 19 июля, а 22 июля МИД Польши направил ноту с требованием выдачи убийцы. Явно эти учения лишь убедили Варшаву, что пора вывести из тени скрытные переговоры с лукашенко и заставить его отвечать публично.

Сейчас лукашенко понял, что зашёл слишком далеко и ему не хватает полномочий. В результате отправился к кремлёвскому начальству с вопросом, что делать дальше? Но у начальства нет ответов, и оно отправило лукашенко на остров, подождать, пока оно будет их искать. По чекистской привычке создавать всему “легенды” на остров к нему также отправили “путина”, не может же лукашенко просто сидеть где-то в РФ как у себя дома и не работать. В результате оба сидят на острове и изображают работу мысли.

Автор публикации

не в сети 16 часов

Kozak Oko

1 790

Комментарии: 1376Публикации: 9756Регистрация: 08-06-2017

(1 оценок, среднее: 5,00 из 5)
Для того чтобы оценить запись, вы должны быть зарегистрированным пользователем сайта.

Загрузка...

Комментарии читателей статьи "BloggoDay 28 Jule: Russian Invasion of Ukraine"

• Оставьте первый комментарий - автор старался