BloggoDay 4 June: Russian Invasion of Ukraine

Фейсбук-огляд 4 червня 2022 р.

 

(Оновлено 20:00)

Агія Загребельська

Коли зі злочинцем працюють два поліцейських: «поганий» застосовує тактику недружнього допиту, а «хороший» пропонує цигарки — ніхто у відділку не назве хорошого зрадником.

Жертва злочинів — можливо, але для неї допит невидимий.

Це відповідь на питання, чому ні США, ні Велика Британія, ні інші країни — союзники не вважають Макрона «не таким».

Йому випала своя роль.

І відверто, він непогано з нею справляється.

До речі, в конфлікті Туреччини проти Греції роль Макрона інша. Там він називає Туреччину імперською регіональною державою, а його радник порівнює з фюрером.

Натомість, США каже про занепокоєння Туреччини, які треба почути.

Тому, коли на очі потраплять чергові слова Макрона, згадуйте цей текст.

 

Агія Загребельська

Путін вірить, що захід не витримає та виснажиться від цін на енергоресурси і продовольчої кризи

І що? В лютому він також вірив, що захід розколотий, а Україна зустрічатиме його з пирогами

Здається, вже всім зрозуміло, що вологі фантазії Путіна не мають нічого спільного з реальністю.

Отже, відбій зраді.

Захід більш ніж готовий до тривалого протистояння.

І однозначно не планує втратити вже вкладені сотні мільрдів у це.

 

(Оновлено 18:00)

Andrei Piontkovsky

Украинский народ, истекая кровью, защищает Запад от абсолютного Zла. Он единственный на планете, кто может сегодня выполнить эту миссию. Никто на благополучном Западе не готов встать рядом с ним. Так хотя бы дайте ему накопленное вами и бесполезное для вас оружие. Пока не поздно.

 

ТЁТЯ РОЗА

⚡Путин перфекционист, оказывается. Его не устраивает просто пиздец, он делает всё, чтобы пиздец был полным!

 

Сталкер

А я-то с какого хуя? —  Спросила Лиза Пескова.

С папиного, ответили в ЕС.

 

Вал Мишель

🐬 Путин убивает даже дельфинов

Тысячи дельфинов найдены мертвыми на побережье Черного моря в Украине, Турции, Болгарии. Основная причина – шум военных судов и использование мощных гидролокационных систем, которые дезориентируют дельфинов, использующих звук для навигации.

 

Right Now

🍍Ватники пишут «на Украине мы воюем с США». Да блять нападите уже на США, получите пизды за пару часов и успокойтесь. Ей-богу заебали ходить вокруг да около.

 

Right Now

🍍Женщина в магазине с георгиевской ленточкой на сумке всплеснула руками и сказала «батюшки, а что с ценами?». Действительно, блять, что случилось?

 

Right Now

🍍А когда ценам в магазинах скажут, что рубль укрепился? А то они, похоже, не в курсе.

 

Right Now

🍍Ватники пишут «нормально всё с ценами, ради благого дела можно и потерпеть». Превратить соседнюю страну в руины это теперь благое дело? Скоты вы ебучие.

 

Right Now

🍍В эфире матч ТВ политолог Сидорчик сравнил сборную Украины с дивизией СС «Мёртвая голова» и пожелал ей сгореть в аду.

Какой же ёбаный кретин.

 

Right Now

🍍В Минобороны заявили, что ВСУ при отступлении сожгли деревянный скит Святогорской лавры.

Ну-ну блять. Пока вы туда не вторглись никто ничего не сжигал.

 

Пeрзидент Роисси 🤍💙🤍

Фан-факт: люди, проебавшие все свои деньги в МММ, и люди, верящие Пушилину про «восемь лет Бамбас» — одни и те же люди.

 

(Оновлено 12:00)

«Українська правда«

Михаил Дубинянский  Самивиноваты

«Она сама виновата». «Не нужно было носить короткую юбку». «Не нужно было ходить на дискотеки». «Не нужно было злоупотреблять косметикой».

Дежурный набор аргументов, перекладывающих вину за изнасилование на жертву насильника, общеизвестен. О виктимблейминге и его природе сказано и написано более чем достаточно.

Но война порождает особую разновидность виктимблейминга: перекладывание вины за вооруженную агрессию на жертв агрессора.

По мере того, как отражение российского нашествия в Украину затягивается, в нашу жизнь все явственнее возвращаются раскалывающие нарративы.

Кто-то привязывает уничтожение Мариуполя к голосованию его жителей в предыдущие десятилетия. Кто-то выводит зависимость между военными страданиями и региональной ностальгией по СССР.

Многие стараются связать разрушение украинских городов с языковыми и культурными предпочтениями их населения. Лейтмотив всех этих заявлений схож: жертвы Кремля сами виноваты в своих бедах.

Виноваты в том, что недостаточно усердно открещивались от России и советского прошлого. Виноваты в том, что привлекли агрессора культурно-языковым сходством. Виноваты в том, что производили впечатление «братского народа». Виноваты в том, что дали Путину повод для воображаемого «освобождения» и позволили себя захватить.

Правда, в эту удобную схему не вписываются ужасы Бучи, Ирпеня и Бородянки: при всем желании Киевщину трудно назвать самым русифицированным или ностальгирующим по СССР украинским регионом.

Столь же трудно разглядеть принципиальную культурно-мировоззренческую разницу между оккупированным Бердянском и выстоявшим Николаевом.

И уж тем более трудно утверждать, что несопоставимые масштабы разрушений в Чернигове и Одессе обусловлены меньшей привязанностью одесситов к пушкинскому творчеству.

Интенсивность боевых действий в 2022 году зависит от географии и возможностей военной машины РФ: но это очевидное обстоятельство почему-то ускользает от любителей виктимблейминга.

Восемь лет назад универсальным тестом на патриотизм стал вопрос «Чей Крым?» А тестом на логическое мышление вполне может служить другой вопрос: «Почему из всех украинских регионов Крым был оккупирован первым?»

Озвучив его в соцсетях, вы наверняка столкнетесь с набором расхожих версий: потому что в Крыму всегда недолюбливали Украину, потому в Крыму говорили по-русски, потому что Крым не стал органичной частью украинского национального мифа и т. д.

Вмешавшиеся в дискуссию россияне предложат свой вариант: потому что Крым был  незаконным хрущевским подарком и захотел вернуться в родную гавань.

Между тем правильный ответ лежит на поверхности. Из всех украинских регионов

Крым был оккупирован первым, поскольку к 2014 году там уже находились вооруженные силы РФ. К сожалению, на легальных основаниях. И этот роковой фактор сыграл более весомую роль, чем все остальные, вместе взятые.

В дальнейшем зависимость между экспансией России и ее военным потенциалом  прослеживалась не менее отчетливо.

Симулякр «русской весны» в 2014-м сработал исключительно там, где был напрямую поддержан силой кремлевского оружия.

Митинги и лозунги, культурно-языковые особенности и обывательская ностальгия по СССР оказались действенными лишь в комплекте с российскими автоматами, гранатометами, артиллерией и бронетехникой.

В той части страны, где таких возможностей у РФ не было – например, в Одессе – проект «Новороссия» потерпел сокрушительное фиаско.

С другой стороны, в 2022-м россияне оккупировали большую часть Херсонщины: хотя фотографии многотысячных митингов «Херсон – це Україна!» обошли всю страну.

Увы, активное гражданское сопротивление не предотвратило быстрый захват региона, обусловленный военными факторами. И сегодня выраженных проукраинских настроений недостаточно для освобождения оккупированной территории: оно последует лишь в результате успешного контрнаступления ВСУ.

Надеялся ли Кремль на поддержку украинского населения, когда разрабатывал планы полномасштабного вторжения? Безусловно.

В извращенном представлении президента Путина украинцы должны были радоваться приходу российских танков. Но остановился ли Кремль, столкнувшись с ожесточенным отпором и убедившись, что никакой встречи с цветами не предвидится? Разумеется, нет.

Не дождавшись добровольной капитуляции украинцев, Москва продолжает военную агрессию против нашего государства.

Бросает в бой все имеющиеся ресурсы. Обстреливает ракетами всю территорию Украины. Разрушает наши города. Уничтожает промышленную и транспортную ю инфраструктуру. И, несмотря ни на что, верит в собственную победу.

Параллельно мы наблюдаем эволюцию пропагандистских нарративов, используемых агрессором.

Если раньше речь шла об «украинских братьях», угнетаемых «нацистской верхушкой», то теперь в ходу тезис господина Сергейцева о том, что большинство украинцев «освоено и втянуто нацистским режимом в свою политику».

Смена акцентов дается Кремлю легко и непринужденно: «жертвы нацизма» превращаются в «зомбированных нацистов», «освободительная миссия» – в «превентивный удар», а «защита русскоязычных» – в «защиту России от уничтожения».

Очевидно, что в перспективе этот пропагандистский поворот будет продолжен. Вместо «братского народа», подлежащего «освобождению», украинцы станут вражеским народом, подлежащим истреблению во имя безопасности РФ. И сама по себе эта метаморфоза никоим образом не избавит нас от военной угрозы с севера.

Соблазнительно убеждать себя, будто кремлевская армия приходит лишь туда, где говорят по-русски, где стоят памятники Пушкину и где когда-то голосовали за Януковича. Будто от агрессора можно избавиться, отобрав у него обоснование для агрессии. Но в действительности кремлевская армия приходит туда, куда способна прийти.

В 1956-м она давила танками венгров, относящихся к другой языковой семье: и никого из карателей не остановило незнание слов «Jó napot kívánok».

В 1980-е она уничтожила сотни тысяч афганцев: и массовым убийствам не помешала цивилизационно-культурная пропасть между советскими оккупантами и их жертвами.

В 2010-х она превращала в руины сирийские города: и хладнокровных убийц не смущал тот факт, что далекая Сирия никогда не входила в состав Российской империи и даже не граничила с ней.

Насильника не остановишь, отказавшись от яркой косметики и коротких юбок. Агрессора не остановишь, закутавшись в символическую паранджу и всячески подчеркивая свое несходство с ним.

Его готовность к агрессии определяется не озвученным обоснованием, а политическими, экономическими и военными возможностями. И единственный способ остановить агрессивную страну – это довести ее до ослабленного, нищего и небоеспособного состояния.

 

«Буквы»

Президент Франції Емманюель Макрон заявив, що повномасштабне вторгнення РФ в Україну — це «історична та фундаментальна помилка Путіна». Водночас він закликав «не принижувати» Росію через війну.

Макрон закликав «не принижувати» Росію, щоб після закінчення війни «вивести РФ з ізоляції дипломатичним шляхом»

 

«Главком»

Сергій Корсунський  Як сто днів війни в Україні змінили світ і що далі

Про два світові театри воєнних дій

Сто днів війни змінили не тільки нас, вони змінили світ. Необхідність визначити позицію стосовно російської агресії стала серйозним випробуванням для держав, політиків та інтелектуалів, зокрема тих, кого називають (іноді з невідомих причин) лідерами громадської думки. У вкрай стислі терміни матеріалізувалися рішення, на які раніше пішли б роки. Багато дуже гучних імен, особливо з американського, європейського, та й нашого власного істеблішменту, вмить втратили свій гламур, експертність інших тепер під серйозними сумнівами, а політичне майбутнє третіх уже не видається таким однозначним. Бо сказано: не сотвори собі кумира, особливо спираючись на попередні досягнення та заслуги.

Зазнали змін і наші оцінки ворогів та друзів.

Виникла нагальна потреба переглянути списки «стратегічних» союзників, про що давно говорили в експертному середовищі, та чітко розставити пріоритети – у контексті як процесів реконструкції, готувати які треба вже зараз, так і майбутньої архітектури безпеки, що має надійно й назавжди виключити повторення жаху, який почався 24 лютого. Ми мусимо перемогти, а для перемоги в будь-якій війні противника краще переоцінювати, ніж недооцінювати, а друзів – навпаки. Гадаю, ми вже знаємо, чого варті набиті на цьому шляху ґулі.

Війна сформувала два чітко виражених театри воєнних дій, зумовлених географією, – Трансатлантичний та Індо-Тихоокеанський. Перший – реальний, другий – потенційний. Війну, що точиться в Європі, розпочала істотно євразійська (як по суті, так і формою) держава, котра оголосила НАТО – Трансатлантичний (як по суті, так і формою) альянс – своїм смертельним ворогом. Таким чином, Росія сама визначила і відповідь на свою агресію, що значною мірою прийшла з-за океану. Євразійська сутність Росії пов’язує ці два театри, диктуючи необхідність враховувати інтереси головних світових гравців на кожному з них.

Давно і ґрунтовно готуючись до війни, Росія не могла не скористатися своєю протяжністю в Азію в інтересах агресії. Саме в Азії, як у казці про Кощія – на кінчику голки, зосереджені її ідентичність і життєздатність. Політична й економічна корупція – основні інструменти Москви у побудові керованого хаосу, побудованого на протистоянні, – дала свої плоди в обох географічних вимірах. Однак саме в умовах справжньої дикої агресії, свідками якої ми стали, знайшли своє пояснення і численні економічні поступки Китаю (включно з торговими та територіальними), і єзуїтська дипломатія стосовно Японії у роки прем’єрства Сіндзо Абе, і показушна, побудована на історичних заклинаннях, дружба з Індією.

Росія не могла не враховувати справді стратегічного інтересу США до регіону, в якому нині зосереджений промисловий потенціал планети і перебуває абсолютна більшість країн, що їх США зобов’язалися захищати на двосторонній основі. Генрі Кіссінджер – автор ідеї відірвати Китай від СРСР і таким чином значно послабити «союз непорушний», став ніби співтворцем майбутнього падіння «імперії зла» і мусив би бути проклятим Москвою. Але він чомусь став її найкращим другом. А секрет у тому, що саме з його участю у «великій шаховій грі» пожертвували «конем» у вигляді прозахідного Тайваню в обмін на «офіцера» – комуністичний Китай у РБ ООН, створивши передумови нинішньої стратегічної двозначності щодо Республіки Китай. У заручниках у цієї ситуації перебувають сьогодні і самі США, і держави Східної та Південно-Східної Азії, для яких після стількох пережитих воєн зміна будь-якого статус-кво силоміць принципово неприйнятна. Незрозуміло, якою мірою «відрив Китаю» допоміг планам Білого дому в 1980—1990-х (заведено вважати, що допоміг), але те, що в сучасних умовах РБ ООН паралізована зразу двома «вето», а проблема Тайваню стала наріжним каменем глобальних інтересів США, – у тому числі й заслуга й колишнього держсекретаря.

Під час візиту до Великої Британії в травні ц.р. прем’єр-міністр Японії Фуміо Кісіда заявив: «Те, що відбувається в Україні сьогодні, може завтра повторитися у Східній Азії. Вторгнення Росії є не тільки проблемою Європи. Міжнародний порядок в Індо-Тихоокеанському регіоні так само під загрозою». Він абсолютно правий, і нам слід чітко розуміти, що фактор зростання напруги в Азії – один із найважливіших, у контексті формування нового світового порядку та систем безпеки, які стануть його «хребтом».

Трикутник стратегічної небезпеки Китай—Росія—Північна Корея, що остаточно сформувався на початку 2022 року, становить загрозу не тільки для Сеула й Токіо, а й для глобальної потуги Заходу, і передусім – США. Опір України та здатність ЗСУ завдавати істотної шкоди одній зі сторін цього трикутника не тільки забезпечує безпеку Європи, щодо якої союзницькі зобов’язання США нікуди не поділися, а й створює нову реальність в Азії. Росія змушена шукати способи пом’якшення санкцій і продавати свої основні ресурси зі значним дисконтом не тільки Китаю, тим самим даючи йому перевагу в конкуренції зі США, а й Індії, яку Вашингтон прагне залучити до формування Індо-Тихоокеанських структур безпеки та економічної взаємодії. Цим, правда, можливості Росії обмежуються, оскільки ніхто не сприймає всерйоз показушні прольоти авіації та пропливи китайсько-російських суден поблизу Японії чи танкові навчання на Еторофу. А ось безперервні порушення повітряного простору Тайваню китайськими ВПС, претензії на панування в Південно-Китайському морі та острови Сенкаку – це серйозно.

Саме позиція Китаю була й усе ще залишається одним із тих факторів, котрі могли б сприяти приборканню Путіна. Однак активна «дипломатія вовків», якої в Піднебесній дотримувалися вже кілька років, несподівано вщухла. Заклики до миру в умовах геноциду, чиненого відкрито Росією на тимчасово окупованих територіях України, м’яко кажучи, звучать непереконливо. Немає підстав вважати, що Китай надає Росії військову або технологічну підтримку. Тимчасом рекордні закупівлі нафти й вугілля з РФ цілком здатні дуже пом’якшити санкції ЄС і США, принаймні на певний час.

За оцінкою експертів, які добре розуміються на стратегії Пекіна, пасивна позиція Китаю невипадкова. Економічна ситуація в Піднебесній украй напружена у зв’язку з політикою «нульової толерантності» щодо ковіду, а також глобальними порушеннями логістичних ланцюжків і загрозою непрямих санкцій. У Пекіні із серйозним занепокоєнням відстежують воєнні невдачі Росії, аналізують тактику ведення сучасної війни та ті системи озброєнь, які демонструють ефективність або, навпаки, марнування ресурсів. Безперечно, одним із найважливіших чинників є й підтримка України з боку США, Великої Британії та інших країн. Зокрема вивчається здатність Заходу оперативно нарощувати виробництво новітніх систем озброєнь і організовувати їх поставки на чималі відстані. Цілком зрозуміло, про що йдеться.

Навесні 2021 року вийшла друком книжка колишнього верховного головнокомандувача сил НАТО в Європі, чотиризіркового адмірала США Джеймса Ставрідіса. Вона називається «2034: A Novel of the Next World War» і присвячена майбутньому конфлікту «США+» та «Китаю+» у Південно-Східній Азії, в якому Захід, на думку автора, цілком може програти. На боці КНР, крім Росії та КНДР, згадується Пакистан, а до військових союзників США, крім Австралії, Японії, Республіки Корея, зараховуються Філіппіни і, можливо, Індія, позиція якої формально нейтральна, а фактично – защемлена між симпатією до російської й антипатією до китайської точок зору. Не Росію, а Китай розглядав Ставрідіс як головну загрозу світовому порядку, і з цілком очевидних причин. Менш ніж через рік після виходу книжки все сталося інакше, але це не означає, що американський адмірал не мав рації, – зрештою, він писав про 2034 рік, а доти ще не один ворог США мав бути повержений.

Тим часом на Боаоському азійському форумі – китайському аналогу Давоса, який відбувся у квітні, Сі Цзіньпін висунув Глобальну ініціативу безпеки, в основі якої лежить концепція «неподільної безпеки», що співзвучна російській термінології і закликає враховувати взаємні побоювання держав у цій сфері. Вона припускає, що на той випадок, коли одна держава планує розмістити в себе, наприклад, систему протиракетної оборони, вона мусить запитати, чи влаштовує це сусіда, від котрого, можливо, вона й має намір захищатися. Китайська пропозиція, озвучена згодом у рамках зустрічі BRICS, доволі красиво апелює до загальної співпраці, взаємного поважання суверенітету, врахування сумнівів та побоювань у сфері безпеки, відмови від «блоковості» і ментальності холодної війни. Це, правда, не зашкодило трохи пізніше Китаю й Росії накласти вето на резолюцію РБ ООН, що впроваджувала нові санкції проти Пхеньяна у зв’язку з ракетними випробуваннями, які цього року стали реально загрозливими. Таке вето було першим із 2006 року. Активна дипломатія Пекіна з просування ініціативи Сі Цзіньпіна дала плоди, – японські ЗМІ повідомили, що такі країни як Пакистан, Куба, Індонезія, Нікарагуа, Сирія та Уругвай висловилися на її підтримку. Росія, Бразилія і Південна Африка – само собою.

Зусилля Пекіна, а також недавній візит Джо Байдена в Азію свідчать, що формування нових військово-політичних альянсів, як і переоцінка старих, триває повним ходом. Для України життєво важливо не втратити ініціативу і стати частиною нової архітектури безпеки. Все ще незрозуміло, чи бачить Захід Росію роздробленою і притихлою, чи продовжує читати на ніч «чікен Київ спіч» Джорджа Буша-старшого. Однак цілком очевидно, що в Азії будь-який успіх Росії буде сприйнятий як заохочення до силових дій з боку інших країн. Питання в тому, хто й наскільки готовий брати участь в опорі.

У кімнаті сучасної геополітики зараз дуже темно. Але чорна кішка там, усередині, і ми мусимо знайти її раніше, ніж вона знайде нас.

 

«Апостроф»

Полномасштабная война России против украинского народа длится уже 101-й день и с начала полномасштабного наступления оккупанты потеряли более 30 тысяч человек и тысячи единиц боевой техники.

ВСУ нанесли врагу мощные удары на Донецком направлении, из-за чего враг был вынужден прекратить наступление. В ответ на успехи нашей армии россияне пытались обстрелять территорию Украины, но ракеты сбила система ПВО.

«Апостроф» продолжает следить за событиями в онлайн-режиме.

Враг несет потери и отступает на Донбассе: онлайн событий войны 4 июня

 

 

«Факты»

Начались сто первые сутки героического противостояния Украинской нации российскому военному вторжению. Враг концентрирует наибольшие силы на Северодонецком и Бахмутском направлениях и ведет штурмовые действия в Северодонецке, усилив свою группировку за счет мобилизационного резерва 2-го армейского корпуса. В городе продолжаются ожесточенные уличные бои, сообщает Генеральный штаб ВСУ в утренней сводке.

На Бахмутском направлении враг ведет наступление под прикрытием артиллерии, однако удачи не имеет, и по результатам огневого поражения от украинских подразделений отошел.

Враг усилил группировку в Северодонецке, в городе идут ожесточенные бои

 

 

«Обозреватель»

Виталий Портников  Меркель как политический психиатр Путина

Ангела Меркель в своем первом публичном выступлении после начала российско-украинской войны назвала ее «переломным моментом» европейской истории. Эта война поставила под сомнение политическое наследие самой Меркель.

Трудно забыть, что во время последнего визита в Соединенные Штаты в качестве федерального канцлера она добивалась от Джозефа Байдена согласия продолжить строительство «Северного потока — 2». Затормозить американские санкции тогда удалось ценой неимоверных политических усилий. И где сейчас этот «Северный поток»?

Но на самом деле потерпела поражение не политика Меркель. Потерпели поражение многолетние усилия по сохранению мира в Европе. С каждым годом правления Владимира Путина сохранять стабильность на континенте становилось все труднее. Надежды на то, что российского президента удастся заинтересовать экономическими выгодами сотрудничества с Западом и тем самым уменьшить его агрессивность, не оправдывались. Сейчас уже очевидно, что Путина экономика интересует меньше всего, более того, он в ней не разбирается и никогда не ценил того факта, что вся его популярность базируется в конечном счете не на «имперском величии» и демагогической пропаганде, а на нефтедолларовом дожде.

Ангела Меркель осознала, что Путин переместился в другую реальность, одной из первых. Известно, что она говорила о своих впечатлениях от общения с российским президентом после аннексии Крыма Бараку Обаме. Почему же она продолжала с ним общаться и бороться за «Северный поток — 2» после аннексии Крыма и начала войны на Донбассе?

МЕРКЕЛЬ КАК ПОЛИТИЧЕСКИЙ ПСИХИАТР ВЛАДИМИРА ПУТИНА

Судя по поведению Меркель, она решила, что способна быть политическим психиатром Владимира Путина. Удерживать его от войны с помощью комплекса политических шагов и экономических преференций. Сохранять иллюзию, что Кремль сможет добиться своих целей без применения военной силы.

Что энергетическое сотрудничество остается обоюдоострым оружием и с ним нужно быть поосторожнее, война это сотрудничество неизбежно разрушит.

Словом, она пыталась разыграть сложную шахматную партию с человеком, который предпочитал шахматам удар партнера по голове шахматной доской. Да и само время шахматных партий в политике завершилось. После избрания Дональда Трампа президентом США Меркель лишилась самого важного своего козыря — совместных действий Соединенных Штатов и Евросоюза в стратегии сдерживания России. А в одиночку никаких ее дипломатических усилий, конечно, уже не хватало. Начался политический закат.

ДЕТИ В ИНТЕРЬЕРАХ ЕЛИСЕЙСКОГО ДВОРЦА

В декабре 2019 года я заметил, с каким практически нескрываемым удивлением она наблюдала за остальными участниками саммита «нормандской четверки» в Париже. Молодые люди, уверенные, что они смогут переиграть Путина в интерьерах Елисейского дворца, могли показаться ей детьми, которые забрались в клетку кровожадного хищника и не подозревают о его упрямом желании загрызть каждого, кто потеряет бдительность.

На этом саммите она казалась мне уставшей школьной учительницей, к которой больше не прислушиваются ее повзрослевшие, но не обязательно поумневшие ученики.

Тем не менее вряд ли стоит не замечать, что среди «удачных обстоятельств», которые позволили Путину рассчитывать на быструю победу над Украиной, был и ее уход с политической сцены. В Кремле были уверены, что наступила эпоха слабаков, которые не смогут дать отпор российской агрессии — и в Вашингтоне, и в Киеве, и в Берлине. Эта недооценка противников стала одним из самых важных факторов, предопределивших провал «блицкрига» и последующие события войны.

Путин так и не понял, что в демократических странах политики следуют за общественным мнением. Ангела Меркель точно знала, что ее соотечественники не хотят войны и делала все, чтобы предотвратить путинскую агрессию. Но само начало войны меняет общественные настроения и заставляет проявлять решительность даже самых нерешительных и острожных — либо сметает их с политической сцены.

 

(Оновлено 11:00)

«Главред»

Алексей Голобуцкий  Как Россия стала периферией, или Чем для Украины обернется гражданство Невзорова

В Украине до сих пор огромную электоральную группу составляют русскоязычные. Едкий Невзоров им ментально ближе, чем какой-то столь ядучий украинский политик.

Проблема украинского общества-что у нас мышление до сих пор остается больно-провинциальным, второсортно-провинциальным в отношении Москвы.

Мы до сих пор почему – то считаем, что провинция – это что-то плохое, а метрополия-что-то однозначно хорошее, качественное, элитное. И уже которая подряд власть пытается «компенсировать провинциальность» привлечением «подлинный авторитетов из метрополии». Раньше это были певцы и актеры из метрополии – для общественности, политтехнологи из метрополии (по факту из – за одного откровенно тупые, довольно часто непрофессиональные и все поголовно абсолютно несведущие с реалиями Украины) — для узкого круга своих. Все это — чтобы доказать «я не провинциальный».

Теперь тренды немного сдвинулись: привлекают «настоящих оппозиционных журналистов» из метрополии. Вот только сценарий выбирают старый – но роли уже успели кардинально поменяться. Теперь мы больше соответствуем понятию «метрополия», чем Москва. Это у нас происходит основной движ, а у них – вторичное обезьянничание, причем неудачные попытки. Это мы напрямую активно вовлечены в региональные и мировые процессы, а Москва сидит за новым железным занавесом на периферии и разве что ловит эхо идей, планов, проектов. Это о нас говорит мир, а Москву уже понемногу хоронят как отживший и больше не интересный объект.

Но инертность мышления заставляет упрямо пихаться теми же заржавевшими колеями, что и десятилетия назад: «из Москвы – значит, лучше». Ну, или из Санкт-Петербурга.

Интересно, а никому в голову не пришло, что крайне циничный, умный, в меру эрудированный Невзоров может стать неудобным конкурентом не столько для профессиональной журналистской среды, сколько для самой политической элиты Украины? Что его амбиции будут требовать большего, чем привычная журналистская деятельность – и он направит усилия на получение и наращивание собственного политического и социального влияния?

У нас до сих пор огромную электоральную группу составляют русскоязычные и русскокультурные. Едкий Невзоров им ментально до сих пор ближе, чем какой-то столь же жесткий и едкий украинский политик. Соответственно, Невзоров относительно малыми ресурсами может стать тем фактором, с которым придется считаться политикам и партиям, для чьего электората Невзоров — авторитет может стать авторитетом при минимальных усилиях. И что-что, а мимикрировать Невзорову всегда удавалось прекрасно, он практически моментально сумеет подстроиться под наши реалии даже лучше, чем местные деятели.

 

«Deutsche Welle«

По мнению Минобороны Великобритании, Россия за 100 дней войны против Украины не смогла достичь ни одной из своих стратегических целей, ее войскам не удалось реализовать первоначальные планы по захвату Киева и украинских центров власти. В сообщении ведомства отмечается, что впоследствии Россия скорректировала стратегию и сейчас добивается тактического успеха в Донбассе. «Российские силы создали и сохранили импульс и в настоящее время, судя по всему, владеют инициативой «, — говорится в сообщении. По данным Лондона, ВС РФ на данный момент контролируют более 90 процентов Луганской области и в ближайшие две недели, вероятно, установят над ней полный контроль. На других фронтах у российских солдат нет сил для маневра или наступления, все они перешли к обороне, отмечается в сообщении.

100-й день войны России против Украины: главные события

 

 

РБК-Украина

Запад обсуждает план завершения войны. Украина не участвует в переговорах напрямую,- CNN

Представители США, Евросоюза и Великобритании в течение нескольких недель регулярно встречаются, чтобы обсудить план прекращения войны на территории Украины. Киев напрямую не принимает участие в переговорах.

Об этом пишет РБК-Украина со ссылкой на CNN.

Как отмечают источники издания, Запад также обсуждал и план Италии.

План Италии:

первый этап — полное прекращение огня и отвод войск от линии фронта;

второй этап — вступление Украины в ЕС и гарантии невступления в НАТО;

третий этап — двустороннее соглашение между Украиной и Россией по Крыму и Донбассу. План предусматривает автономию этих территорий;

четвертый этап — заключение многостороннего соглашения о мире и безопасности в Европе.

Украина, со своей стороны, не принимает прямого участия в переговорах, что противоречит заявлению США о «ничего об Украине без Украины». В то же время Штаты не давят на Киев и не подталкивают его к переговорам с Россией.

Запад обсуждает приблизительные параметры плана по мирному урегулированию, которые можно предложить Украине.

Источники также отмечают, что Киев вряд ли готов к любым договоренностям, которые предусматривают потерю территорий. США, со своей стороны, также не поддерживают план Италии.

 

(Размещено в 8:00)

Міністерство оборони України

‼️Оперативна інформація станом на 06.00 04.06.2022 щодо російського вторгнення від Генеральний штаб ЗСУ / General Staff of the Armed Forces of Ukraine

Розпочалася сто перша доба героїчного протистояння Української нації російському воєнному вторгненню.

Російські окупанти не припиняють ведення наступальних дій у Східній операційній зоні та продовжують завдавати ракетних і авіаційних ударів по об’єктах військової та цивільної інфраструктури на території України.

На Волинському та Поліському напрямках ситуація суттєвих змін не зазнала.

На Сіверському напрямку противник активних дій не проводив. З метою посилення визначених ділянок кордону та сковування дій наших військ ворог продовжує утримувати підрозділи збройних сил російської федерації в прикордонних районах Брянської та Курської областей.

На Слобожанському напрямку тривають бойові дії. У напрямку населеного пункту Шипувате відзначено переміщення колони техніки з пальним та боєприпасами. У зворотному напрямку здійснюється евакуація пошкодженого озброєння та військової техніки (до 100 одиниць).

На Харківському напрямку основні зусилля окупантів зосереджені на утриманні зайнятих рубежів. Продовжується інтенсивний вогневий вплив на підрозділи Сил оборони в районах населених пунктів Глибоке, Руські Тишки, Старий Салтів та Черкаські Тишки. Ворог завдав ракетного удару по об’єкту  транспортної інфраструктури в районі населеного пункту Мохнач.

На Слов’янському напрямку, з метою зниження бойового потенціалу наших військ, противник здійснював артилерійські обстріли населених пунктів Грушуваха, Тетянівка та Дібрівне. Проводив штурмові дії у напрямку населеного пункту Богородичне, успіху не мав. Вів безуспішний наступ у напрямку населеного пункту Вірнопілля, зазнав втрат.

На Донецькому напрямку ворог обстрілює позиції наших військ уздовж всієї лінії зіткнення із мінометів, ствольної та реактивної артилерії. Застосовує оперативно-тактичну та армійську авіацію.

Основні зусилля зосереджує на Сєвєродонецькому та Бахмутському напрямках.

За підтримки артилерії, ворог веде штурмові дії в населеному пункті Сєвєродонецьк, посилив угруповання за рахунок мобілізаційного резерву

2-го армійського корпусу, у місті тривають бої.

Окупанти вели наступ у напрямку населеного пункту Устинівка, успіху не мали.

На Бахмутському напрямку, за підтримки артилерії, ворог веде наступ, успіху не має, за результатами вогневого ураження від українських підрозділів, відійшов.

На Авдіївському та Курахівському напрямках противник веде сковуючі та відволікаючі дії.

На Лиманському напрямку, в районі населеного пункту Старий Караван, окупанти намагаються взяти під контроль ділянку лівого берега річки Сіверський Донець.

Темп просування ворожих підрозділів під час бойових дій на Донецькому напрямку низький, що зумовлено фізичним виснаженням особового складу і низьким морально-психологічним станом.

На Південнобузькому напрямку противник веде позиційну оборону та намагається здійснювати вогневе ураження наших підрозділів.

Загарбники бояться опору місцевого населення, який наростає зокрема у Херсонській області. Керівництво окупантів пересувається з великою кількістю охорони, в бронежилетах, у броньованих машинах. Місцеві жителі продовжують чинити тотальний спротив.

На Бессарабському напрямку, а також у Чорноморській та Азовській морських операційних зонах ситуація без суттєвих змін.

У готовності до застосування ракетного озброєння в акваторії Чорного моря перебуває три носії крилатих ракет морського базування типу “Калібр”.

За минулу добу на Донецькому та Луганському напрямках відбито дев’ять атак ворога, знищено один танк, одну артилерійську систему, шість бойових броньованих машин, два спеціальні броньовані автомобілі та три одиниці автомобільної техніки. Підрозділи протиповітряної оборони збили крилату ракету, тактичний розвідувальний БПлА “Елерон” та два БПлА типу “Орлан-10”.

Разом переможемо! Слава Україні!

 

Мурлокотан Паштетофф-сосискин

На Херсонском направлении противник стремится нивелировать негативные последствия контр-наступательных действий Сил обороны Украины, предпринимая целый комплекс срочных мер. С целью замедлить(остановить) дальнейшее продвижение подразделений Сил обороны Украины.

В частности…

— В районе Трифоновки командование войск противника сосредоточило не менее 2-х мотострелковых БТГр, а так же арт-группу из 2-х гсадн. Всего порядка 1800 туловищ, при 150 единицах вооружения и военной техники (ВВТ), включая как минимум 15-17 танков… Судя по всему, эта тактическая группа предназначена для стабилизации положения в районе Высокополья или же в районе Большой Александровки (второе — вероятнее).

— В районе Снигуривки, где идут упорные бои за сам посёлок, командование войск противника сосредоточило так же до 2-х БТГр (порядка 180 единиц ВВТ, включая не менее 20-и танков, до 1500 в\сл), частности — в самой Снигуривке и её окрестностях мотострелковая БТГр (до 36 БМП\БТР, до 12-и танков), в районе Евгеньевки — ещё одна такая же — до 40 ББМ и порядка 8-10 танков) + как минимум 2 арт-группы, каждая из которых состоит из 2-х гсабтр и 1 реабтр

— В полосе действия передовых подразделений тактической группы Сил обороны Украины на Каховском и на Херсонском направлениях противник продолжает удерживать значительную группировку артиллерии, а так же усиливать её дополнительными силами. При этом, особое внимание командование войск противника уделяет именно Херсонскому направлению…

   И понятно почему. Обозначившиеся в течение крайних 2-х дней активные действия подразделений Сил обороны Украины на этом направлении, пришлись «очень некстати» в контексте упорных и ожесточённых боёв в северо-восточной части Херсонского плацдарма противника.

   Так, в районе Томиной Балки командованием войск противника дополнительно развёрнута гсабтр на 152-мм САУ типа «Мста-С», в районе Кисельовки переброшен ещё один огневой взвод на 152-мм САУ тиап «Мста-С». В свою очередь, юго-восточнее Благодатного фиксируется реабтр на 122-мм РСЗО типа БМ-21 «Град».

    Кроме того, в рамках усиления левого фланга своего плацдарма противник активно усиливает свои подразделения, развёрнутые вдоль дороги Херсон — Лиманы, дабы воспрепятствовать выходу тактической группы ВСУ прямо на западные окраины областного центра. Так в районе посёлка Разлив отмечается сосредоточение ещё одной БТГр противника (всего до 24 единиц ББМ, до 6-и танков).

— Командование войск противника на Херсонском направлении, юго-восточнее и восточнее Снигуривки, так же активно перебрасывает на угрожаемые участки мобильные резервы с целью замедлить продвижение передовых подразделений Сил обороны Украины. Так в районе посёлков Безводное и Ветровое отмечается развёртывание по усиленной мотострелковой роте (по 25-30 единиц ББМ, включая средства усиления в виде танков и САУ ).

— В рамках директивы гш вс рф от 11-го мая о развёртывании в частях и соединениях округов так называемых «резервных» батальонов, в командовании ЮВО принято решение ускоренными темпами закончить доукомплектования и развёртывание в полках и бригадах третьих (мобилизационных\кадрированных) линейных батальонов с целью формирования дополнительных БТГр или доукомплектование уже существующих непосредственно в зоне боевых действий, в полосе отвественности 49-й и 58-й ОА, а так же 22-го АК.  Предполагается переброска их на Херсонское и Запорожское направления в течение ближайшей недели.

Однако, исходя из объективно складывающейся обстановки во всей Таврийской операционной зоне, дальнейшее проведение командованием противника оборонительной операции в северной части своего плацдарма, наверняка, будет сопряжено с целым рядом трудностей. В первую очередь, связанных с вполне вероятным прорывом ВСУ или в район Берислава или в район Мылового, Червоного Яра.

По сути, использование противником достаточно порочной практики по «затыканию дыр» с одновременным стремление удерживать «во что бы-то ни стало» рубежи и территории, в высшей степени малопригодные для эффективной обороны, приводит к тому, что его тактические резервы, которые вводятся в бой, что называется «с колёс», просто на просто, «сжигаются» в плохо подготовленных контр-атаках, а те или иные тактические группы постоянно влипают в «трудное положение»…

Более того, тот факт, что командование украинских войск на этом направлении имеет возможность своевременно обнаруживать и отслеживать весь этот процесс, начиная с переброски, состредоточения и развёртывания этих резервов (по сути, как только «что-то» пересекает Днепр на Херсонском плацдарме, оно тут же попадает в поле зрения командования ВСУ), приводит к тому, что эти резервы противника постоянно попадают под массированное огневое воздействие дальнобойных средств поражения ВСУ ещё до своего ввода в бой.

Кроме того, следует учитывать ещё один фактор — логистический. По сути, снабжение и обеспечение своей группировки войск на Николаевском направлении для командование войск противника на сегодняшний день представляет собой достаточно сложную и трудоёмкую задачу. По сути, у неё самое протяжённое «плечо» подвоза. Таскание через Крым в больших объёмах топлива, боеприпасов, резервов и прочего… занимает ВРЕМЯ и требует дополнительных ресурсов. Более того, оно всё «висит» всего лишь на нескольких хорошо известных украинскому командованию «комуникациях»… с заранее известной пропускной способностью, особенно касаемо самого Херсона и касаемо железнодорожной ветки, идущей из Крыма к нему. Не думаю, что «пошатать» всё это, будет составлять для ВСУ особую трудность…

Теперь, непосредственно о ситуации…

Тот факт что в районе Республиканца и Мылового в правый берег Днепра вдаются длостаточно протяжённые «заливы» отнюдь не улучшает положение войск противника, которые продолжают цеплятся за район Высокополья, отнюдь…

Это же касается и той группы войск противника, которая нынче окопалась в районе Большой и Малой Александровок. Учитывая, что дорога Т-2207 уже перерезана украинскими войсками… и они так же продвигаются к Золотой Балке вдоль Днепра и соответственно вдоль дороги Т-0403… в самое ближайшее время, вопрос снабжения (не говоря уже про своевременный отход) того стада, что пытается изображать из себя «угрозу Кривому Рогу», встанет для командования войск противника со всей остротой.

Резюмируем…

Можно долго и со вкусом рассуждать о перспективах, дальнейших планах и прочем умозрительном бреде… касаемо «переваривания» Кремлём оккупированных южных регионов Украины. Всё это вторично, в сравнении с тем, что нынче происходит в степях Херсонщины между Ингульцом и Днепром.

Впрочем, это так же справедливо и для территории между Ингульцом и Днепровским заливом. Тем более, что судя по тому, что вчера был зафиксирован отход части сил противника из района посёлка Правдино в юго-восточном и восточном  направлениях, реальных возможностей удерживать Херсонско-Бериславский плацдарм в тех же границах, в которых противник его удерживал ранее, у него в действительности немного…

Мне сейчас сложно что-либо утверждать однозначно, касаемо развития ситуации на Херсонском направлении. Там идут весьма сложные бои с переменным успехом. Противник пытается отчаянно контр-атаковать наши передовые подразделения, причём с самых разных направлений. И чем всё закончится в реальности, сейчас мало кто может себе представить. Однако, одно сказать можно уже сейчас — единственный правобережный плацдарм противника, имеющий оперативно-тактическое значение, явно сегодня находится под определённой угрозой…

Дмитро Снєгирьов

Росіяни не захоплять Донбас, бо зазнали численних втрат у боях за Сєвєродонецьк, — Інститут вивчення війни (ISW)

 

Альфред Кох

Вот и прошло сто дней войны.

Сто дней — это период когда в США принято подводить первые итоги правления вновь избранного президента. Да и в других странах тоже считается, что сто дней — это некий достаточный период, за который можно достичь чего-то осмысленного (если ты конечно не пустое место) и, следовательно уже пора делать предварительные оценки.

По всей видимости, эта традиция идет от знаменитых «Ста дней» Наполеона (с 1 марта по 8 июля 1815 года), за которые он успел сбежать с острова Эльба, высадится в Антибе, с горсткой верных гвардейцев маршем пройти до Гренобля (где на его сторону перешла первая часть армии) и потом до Лиона (когда к нему перешла оставшаяся часть армии во главе с маршалом Неем), войти в Париж, вернут себе корону, пойти во главе армии в Бельгию, выиграть там две битвы, проиграть третью (Ватерлоо), вернуться в Париж и отречься от престола. И все это за сто дней. Почитатели Наполеона называют этот эпизод его биографии «Полет орла».

Возьмем другой военный аналог, более близкий по тематике, так как касается он духовного отца Путина — Адольфа Гитлера. Как известно, он напал на СССР 22 июня 1941 года. И уже 30 сентября (ровно через сто дней), началась операция «Тайфун», то есть то, что в советской историографии называется «Битва за Москву» А за три недели до этого (с 8 сентября) уже была установлена блокада Ленинграда.

Теперь подведем итоги путинской войны. Куда за сто дней долетел этот «орел»? Да в сущности никуда он не долетел. Вошел на сто километров вглубь территории противника на фронте в 1000 км. При этом по меньшей мере с трех направлений своего первоначального наступления он позорно бежал через три недели после начала своей «спецоперации», оставив горы разбитой техники и тысячи трупов.

При этом он изумил весь мир чудовищными зверствами своей армии по отношению к мирному населению и неизбирательными обстрелами городов, принесшими чудовищные разрушения. Ну и, разумеется, продемонстрировал печально известную русскую тактику забрасывания позиций противника собственным пушечным мясом.

Ничего осмысленного в стратегическом плане он не достиг. Если не считать, конечно, международной изоляции России и рукотворного экономического кризиса, масштабы которого еще даже невозможно оценить.

Наверное, после таких катастрофических последствий своей авантюры уважающие себя диктаторы пускают себе пулю в лоб. Но не таковский наш «орел». Он продолжает изображать уверенность и талдычит как заведенный, что «все идет по плану».

По какому плану? Где этот план? В чем он состоит? В том, чтобы парадным маршем пойти на Киев и там оставить половину всех своих танков и четверть солдат? Устроить в пригородах Киева резню мирного населения, а потом убежать говно роняя? (А на вопрос: зачем? Включать идиота и говорить: «Это не я, это они сами себя»…)

Что это за гениальный план три месяца штурмовать, укладывая штабелями своих солдат, какие-то никому неизвестные деревни, а потом устраивать всенародные праздники по поводу их взятия, как если бы русская армия вошла в Берлин или Париж?

Какая военная или политическая задача решается путем бомбардировки роддома или убийства в Одессе трехмесячного ребенка, ракетой, выпущенной из акватории Каспийского моря стратегическим бомбардировщиком?

Ну право. Ну хватит! Это как если бы вермахт за сто дней продвинулся на восток лишь на 30 км дальше Львова. Но он за сто дней дошел за Смоленск! (Это при том, что в конечном итоге вермахт все равно потерпел поражение). Так чего же ждать от путинской «спецоперации»? Победы, что ли?

Все, что делает в Украине Путин — это чудовищное, бессмысленное преступление, которому нет никакого оправдания. Этой войной он вычеркнул себя из числа людей. И все, кто ему сейчас прислуживают и помогают — такие же преступники как и он.

Все, что сделал Путин с Россией — это чудовищное предательство и измена Родине. Он принял страну, которая была членом G8, вела переговоры о вступлении в НАТО и ЕС, в ней были уже проведены большинство необходимых  рыночных реформ и она была беременна экономическим ростом.

Что мы имеем сейчас? Россия — страна агрессор, синоним самого дикого варварства, а россияне — пугало для всего человечества. В России сегодня начинается самый глубокий кризис за последние 30 лет и я не исключаю, что по своим масштабам он превзойдет кризис начала 90-х.

В России разрушена полностью правоохранительная и судебная системы, а путинские «силовики» превратились в банду мародеров и грабителей, которых люди просто бояться.

А уж о том, чтобы они боролись с реальной преступностью даже не может быть и речи. Более того, чтобы облегчить себе жизнь, они декриминализировали домашнее насилие, обрекая тысячи российских женщин и детей на побои и смерть.

Он превратил россиян в стадо запуганных и забитых скотов, которые безропотно идут на убой и повторяют всю ту абракадабру, которую льют им в уши путинские пропагандисты.

Он превратил страну, победившую гитлеровский режим в гнездо самого примитивного фашизма и национализма, внедрив в голову россиян дикие идеи «дополнительной хромосомы» и «отдельной цивилизации».

Он разрушил святая святых русской жизни — русскую православную церковь, посадив во главе ее алчного хапугу, сибарита и безбожника, еретика, которого даже черти испугаются, когда он со своими проповедями придет, наконец, к ним в ад.

Я не могу себе представить, чтобы человечество позволило ему победить. Это невозможно. И человечество не позволит ему победить. Не при каких обстоятельствах. Потому, что люди понимают, что поставлено на карту.

Наше дело правое. Враг будет разбит. Победа будет за нами.

Слава Украине! 🇺🇦

Oleksii Osypenko

Щодо американських/британських РСЗВ.

Дивіться: це — складна та високотехнологічна зброя, яка по-перше потребує опанування суто «механічного» — тобто щоб розрахунок знав що куда і як тицяти. По-друге, потребує інтеграції з існуючими системами керування вогнем та боєм. По-третє, потрібно налагодити служби тилу для цієї зброї — місця для ремонту та заправки, відпрацювати транспортування бк і таке інше.

Одна з причин, чому нам не можуть відсипати 100500 тіщ трильйонів зброї полягає в тому, що в нас відсутня потрібна для цього логістична та технологічна компонента, нема досвіду застосування ітп.

Фактично, паралельно з постачанням бк до радянської зброї, нас поступово та м’яко переводять на зброю стандартів НАТО. І чем довше триватиме війна, тим більш насиченими західною технікою і спорядженням ми будемо.

Щодо «чому нам не дали ракети для удару по Москві», то по-перше, такий удар нічого не дасть, окрім матеріалу дял пропагандистів раша ТВ, по-друге в нас є більш нагальна потреба двити артилерію ворога на фронті. Зараз у росіян є перевага як в дальності, так і в кількості артилерії — і реактивної, і ствольної. Саме через це в них виходить просуватися на сході.

Захід розуміє наші потреби, і дає ту зброю, яка необхідна для поточних потреб. Будуть давати ППО. Будуть давати (згодом) і ПРО. Буде ще артилерія, будуть ще боєприпаси. Наше завдання — будувати для цього логістику, опановувати нову техніку, і п****ити к****ів.

Не слухайте ботів та корисних ідіотів, які верещать, що «все пропало, нас зливають». Якби нас зливали, ми б не побачили нефтового ембарго чи допомоги на 40 мільярдів від одних тільки США. Так, нам хочеться більше та краще, але світ влаштований трохи інкаше.

Алексей Копытько

По состоянию на вечер 2 июня группа ИС зафиксировала имена 3235 российских оккупантов, которых публично похоронили или официально признали убитыми в самой России.

Похоронки зафиксированы в 1878 населённых пунктах.

Наметилась тенденция – начался поток трупов из отрядов «добровольцев», сформированных в Чечне. Причём эти добровольцы – не чеченцы.

Очевидно, чтобы верховные вожди не смотрели на дондона слишком косо, он поставляет на фронт какое-то количество живой силы не по головам, а на вес, в качестве расходного материала. Эта «сила» — не его солдаты, а разный сброд из других регионов, в частности – из Дагестана. Который сейчас начал проявляться в некрологах.

Встречаются просто эпические сообщения типа «покойный в мирной жизни не мог себя найти, подписал контракт и там себя нашёл, спи спокойно дорогой товарищ».

Бросился в глаза очередной пример для сравнения.

Москва – официально признано 9 убитых.

Город Дагестанские огни (30К населения) – официально признано 9 убитых.

В целом по Дагестану признано 190 убитых.

Плотность трупов в некоторых регионах уже такая, что они стали частью рутины. Чего российская власть и добивается. Но пока наблюдается всё та же история – Кремль боится форсировать мобилизацию жителей больших городов.

Из миллионников наибольшее число убитых признали в Волгограде – 28.

В СПб – 22. Подобное число может быть и в Омске, но там много похороненных без уточнения конкретного места.

Но все они уступают Севастополю: только публично там признали 40 убитых. Не считая крейсера «Москва» и скрытых потерь 810 бригады.

 

Александр Соколовский

Интересная история вдогонку к недавним высказываниям Киссинджера.

На фото от 1 марта 1973 года Никсон и Киссинджер принимают в Белом доме Голду Меир. Голда горячо благодарит Никсона за последовательную поддержку Израиля (и действительно, Никсон здорово поможет Израилю, когда в грядущей войне Судного дня, в критический для Израиля момент, объявит высшую боевую готовность всех частей своих вооруженных сил). Израильский премьер также просит оказать давление на СССР с целью дать возможность эмигрировать советским евреям. Голда убеждает собеседника, что советские евреи в опасности, что почти неприкрытый государственный антисемитизм в СССР может привести к самым трагическим последствиям.

Израильский премьер уходит, и Никсон обращается к своему ближайшему советнику за экспертным мнением. Генри Киссинджер отвечает: «Эмиграция советских евреев не является предметом внешней политики США. Если Советы отправят их в газовые камеры, это не американская забота. Может быть, гуманитарная забота…»

(с) Из рассекреченных в 2000-х в США стенограмм бесед Ричарда Никсона, занимавшего пост президента страны в 1969-1974 годах, с его советниками Генри Киссинджером и Чарльзом Колсоном. Аудиозаписи обнародованы Президентской библиотекой и Музеем Ричарда Никсона в Калифорнии.

 

Агія Загребельська

Брифінг Держдепу, Нед Прайс

  1. Всіх турбує питання: так чи має право Україна, захищаючи себе, відповідати на атаки, які здійснюються з російської території

Держдеп непохитний: має, але далі ніяких подробиць, крім того, що застереження передані українській владі.

США не хоче затягувати війну.

І зараз припинити війну може тільки Росія.

  1. Внесення Росії до списку країн, що підтримують тероризм.

Питання вивчається.

Є закон, який визначає, кого та як вносять.

Але на Росію вже накладена така кількість санкцій та обмежень, що вона може зрівнятися з тими, хто в списку (моє узагальнення десятка речень на цю тему).

  1. Щодо М270 американського виробництва, на поставку яких Велика Британія просила у США дозвіл:

Держсекретар сам у прискореному порядку підписував дозвіл на передачу Україні обладнання американського виробництва, коли надходили такі запити.

  1. Один з журналістів дещо обурювався санкціями на прес-секретаря Захарову та питав чи не є це помстою США на російські санкції щодо Прайса або Кірбі.

Потім він же почав розмірковувати, що Росія начебто піддавалася нападкам заходу, але після зауваження Прайса взяв свої слова назад.

І закінчив тим, що ніби у Захарової немає рахунків та майна в США, навіщо її санкціонувати, а не співпрацювати з нею.

Витримці Прайса можна позаздрити.

Коротка відповідь така: Ми переслідуємо тих, хто прямо чи опосередковано причетний чи винний в агресії російського уряду в Україні.

  1. Ще один любитель руського миру – міністр закордонних справ Бангладеш, який обурився закриттям російських каналів, розповів, що в США позасудові страти та зниклих більше 100 тис. громадян, що американські сили безпеки щороку вбивають понад тисячу громадян — переважно афроамериканців та латиноамериканців, що в Америці немає віри у свій виборчий процес.

Перед цим він роздав журналістам перелік питань, які вони мають право задати послу США в Бангладеш.

Прайс відповів: продовжуємо з ними розмовляти

  1. І вже продовжуючи про Бангладеш.

Прем’єр-міністр там заявила, що вона б скинула лідера опозиції, колишнього прем’єр-міністра Халеду Зіа та піонера мікрокредитування – нобелівського лауреата професора Мухаммада Юнуса у річку з мосту Падма за те, що вони використовують вплив США, щоб зупинити фінансування Світового банку на його будівництво.

Народ проводить акції протесту проти таких висловлювань (тобто, не все так безнадійно).

Але правляча партія з правоохоронцями переслідують демонстрантів.

Відповідь Прайса стандартна: ми закликаємо поважати права людей.

  1. Щодо вступу Швеції та Фінляндії до НАТО держдеп досі впевнений, що все вийде.

Це не питання США.

Це питання цих двох країн, Туреччини та Альянсу.

Але США вживають зі свого боку заходів, щоб широкий консенсус став можливим в короткі строки

  1. Секретар НАТО за кілька днів планує провести зустріч з Туреччиною, Швецію та Фінляндією.

Держдеп не знає, чи буде на ній представник від США, але знов ж таки це питання між цими країнами та Альянсом.

США не є стороною.

  1. Якщо Туреччина не дослухається США і таки здійснить вторгнення на північний схід Сирії, які будуть наслідки для неї?

Поки вторгнення немає.

Ведемо дискусії.

  1. Щодо відмови КНР голосувати за санкції на КНДР, навіть якщо вона проведе ядерні випробування, коротка відповідь:

ми співпрацюємо з нашими союзниками та партнерами, щоб закликати КНДР до відповіді та досягнути нашої мети – повної денуклеаризації Корейського півострова.

  1. Те, що КНДР зараз головує на Конференції з роззброєння, ставить під сумнів корисність цієї організації, але заяв щодо виходу США з членства поки немає.
  2. Китайські літаки наздоганяли канадські літаки, які забезпечували дотримання санкцій ООН проти КНДР.

Чи спостерігали США теж саме з боку КНР щодо американських літаків чи кораблів?

Є провокаційна військова активність КНР у регіоні.

Останнім часом – військова активність поблизу Тайваню.

Це дестабілізуюча діяльність, що підриває регіональний мир.

  1. Вчора США оголосили про американо-тайванську ініціативу з торгівлі 21 століття, яка проводиться під егідою AIT у Тайбеї та TECRO у Вашингтоні.

Чому КНР не задоволений?

Питання до КНР

  1. Віримо у необхідність відновлення та продовження зв’язків із палестинським народом та Палестинською адміністрацією у всіх сферах.
  2. Ізраїльські сили позавчора застрелили ще одну журналістку, що скажеш США?

Ведемо дискусії, закликаємо до деескалації та засуджуємо.

  1. 62 палестинці було позасудову страчено з початку року.

Приблизно 13 на місяць.

Чи не повинні ви закликати ізраїльтян не вбивати людей, просто тому що вони можуть їх убити?

Не можу підтвердити ці данні.

Закликали та закликаємо до стриманості та переговорів.

  1. Ізраїльські військові навчання завершилися на Кіпрі та вони там імітували, що нападають на південний Ліван.

Це питання до Міністерства оборони

  1. Ради керуючих МАГАТЕ планує на наступному тижні прийняти резолюцію щодо невиконання вимог ДНЯЗ Іраном.

МАГАТЕ має повну підтримку США незалежно від переговорів щодо ядерної угоди.

  1. Все ще вважаємо за можливе повернення до ядерної угоди з Іраном 2015 року.
  2. Талібан та ІДІЛ-К багато в чому є заклятими ворогами, сказав Прайс у відповідь на запитання журналіста щодо закріплення ІДІЛу та Аль-Каїди в Афганистані та надання ними допомоги Талібану.
  3. В Тунісі президент Каїса Саїда звільнив 57 суддів та змінив правила, що регулюють діяльність Тимчасової вищої судової ради.

Туніс закликають розвернутися з хибного шляху, Туніс не чує.

  1. Перемир’я в Ємені продовжено до 2 серпня.

Саудівська Аравія, Оман, Йорданія та Єгипет, ті, завдяки яким США вдалося цього добитися.

  1. Куба, Бразилія, Мексика… будуть на саміті Америк та що обговорюватимуть?

Голоси людей з усієї Америки будуть відображені на саміті.

Не лише офіційні представники урядів, а й громадянського суспільства та приватного сектору.

Повістку повідомлять згодом.

  1. Намагаємося повернути Судан на шлях демократії та ще більш знизити насильство в Ефіопії.
  2. У вихідні еритрейські війська обстріляли місто на півночі Ефіопії, внаслідок чого загинула 14-річна дівчинка та було поранено щонайменше 18 людей.

Поки немає коментарів щодо цього.

  1. Стурбовані зростанням насильства між Конго та Руандою і підтримуємо продовження Найробійського процесу.

Народ східного Конго надто довго страждає від насильства та переміщення.

 

Агія Загребельська

Вчорашня зрада – зрадна в ЄС:

Єврокомісія розблокувала доступ Польщі до 35,4 млрд. євро з Фонду відновлення, попри безпрецедентно відкриту незгоду високопоставлених членів Єврокомісії через підрив Варшавою верховенства права.

  • «Законодавство ЄС скомпрометовано заради політичної доцільності.

Правопорядок пристосовується до політичної реальності, а не навпаки»

Прокоментував рішення віце-президент Комісії Франс Тіммерманс, який разом з виконавчим віце-президентом Маргрете Вестагер проголосували проти.

Письмові зауваження на рішення також виклали віце-президент Вера Йоурова, комісар юстиції Дідьє Рейндерс та комісар внутрішніх справ Ілва Йоханссон.

  • Більше року тому прийняття польським парламентом вночі так званої судової реформи, яка підривала незалежність судової системи та суперечила законам ЄС, спричинило не тільки загрозу Polexit та громадські протести, а й щоденний штраф від Європейського суду розміром 1 млн. євро та заблокування Єврокомісією доступу Польщі до мільярдів з фонду відновлення.

За цей час Польща спочатку обіцяла все виправити, потім передумала, після сказала, що рішення Євросуду та вимоги Єврокомісії суперечать Конституції Польщі, потім знов обіцяла виправити…

  • Але війна Росії проти України та підтримка, яку польській уряд надавав нам, внесла свої корективи.

І Урсула фон дер Ляєн, попри заперечення колег з Єврокомісї, які вже багато років боряться з популістським урядом Польщі, наполягла на тому, що кошти потрібно розблокувати.

А Польща, в свою чергу, візьме на себе зобов’язання відновити незалежність судової влади згідно чіткого плану дій.

  • Члени Комісії переконані, що запропоновані кроки не призведуть до цього результату.

А Моравецький, який стоячи поряд з фон дер Ляєн, стверджував, що загрози верховенству права в Польщі немає, лише зміцнював їх переконання.

  • За словами Тіммерманса, кроки плану не стосуються заперечення Конституційним трибуналом Польщі примату права ЄС та того факту, що Національна рада судової влади Польщі не є незалежною.

Обидві ці проблеми, підкреслив віце-президент, «продовжують серйозно підривати неупередженість і незалежність польської судової системи в цілому і є серйозною проблемою для правового порядку ЄС».

  • Крім цього Суд ЄС зобов’язав Польщу негайно призупинити всі рішення своєї незаконної Дисциплінарної палати для суддів, у цей же час план Комісії встановлює новий строк до 15 місяців.

  • Комісар юстиції Рейндерс також висловив незадоволення планом: він затверджується у ситуації, коли у Польщі верховенство законів ЄС продовжує підриватися

  • «Новий дисциплінарний орган, запропонований у законопроекті, не відповідає рішенням Європейських судів і не завадить польській виконавчій владі здійснювати контроль над суддями, тим самим ще більше підриваючи їхню незалежність», — заявила Iustitia, найбільша асоціація суддів у Польщі, в письмовому зверненні до Комісії та Європарламенту.

  • Тепер Рада ЄС матиме чотири тижні на затвердження плану, і після цього в міру виконання пунктів плану Польща буде отримувати кошти.

1 оценка, среднее: 5,00 из 51 оценка, среднее: 5,00 из 51 оценка, среднее: 5,00 из 51 оценка, среднее: 5,00 из 51 оценка, среднее: 5,00 из 5 (1 оценок, среднее: 5,00 из 5)
Для того чтобы оценить запись, вы должны быть зарегистрированным пользователем сайта.
Загрузка...

Комментарии читателей статьи "BloggoDay 4 June: Russian Invasion of Ukraine"

  • Оставьте первый комментарий - автор старался

Добавить комментарий