BloggoDay 5 August: Russian Invasion of Ukraine

Дайджест 5 серпня 2022 р.

 

(Оновлено 18:00)

Selvestor Vivat

Из Истории. Московия не Русь, а извечный враг Руси — Украины, Польши и Великого Княжества Литовского.

Александр Невский — беклярбек Орды, служивший ханам Орды, разграбивший Новгород.

 

Хроника деградации

Когда люди из России уезжали в США, Канаду, Европу, я относился к этому спокойно. Но когда стали уезжать в Грузию, Армению, Казахстан и Узбекистан, то у меня появились некоторые подозрения.

 

AndreySmetanenko

Власти Швейцарии приняли решение заморозить активы Сбербанка. Браво! Путин допёк даже нейтральную Швейцарию, которая не трогала даже гитлера.

 

Сталкер

С Эрдоганом шутки плохи.

Азербайджан требует полной демилитаризации Нагорного Карабаха.

Вова, что же ты такой тупой мудак..

 

Right Now

Наткнулся на видео в Тик Токе с названием «мы не нападали на Украину», а буквально следующее видео называется «поняли хохлы, что мы можем?». Это блять не иначе как какая-то коллективная шизофрения.

 

Right Now

Они из каждого утюга заявляют про уничтожение украинцев, потому что это «недолюди», но при этом ищут нацистов в Украине. В зеркале поищите, ублюдки конченые.

 

Right Now

Пропагандист ДНР Владислав Угольный призвал к биологическому уничтожению украинской нации.

Грязная нацистская свинья.

 

Right Now

Медведев пообещал отомстить за блокировку YouTube-канала Дмитрия «Гоблина» Пучкова.

Плакали всем Ютубом.

 

Pan Doktor

Вы можете себе представить, чтобы вышел Энтони Блинкен и заявил: «США отомстят за блокировку канала Слэша в „Одноклассниках”?»

 

Pan Doktor

Все думали, что у него уточка. А у него белочка.

Допиздится Дима — ему самому «Jack Daniel’s», «Johnnie Walker» и «Chivas Regal» заблокируют.

 

ТЁТЯ РОЗА 🌹

Я не антрополог, но такое впечатление, что питекантропы вымерли всё же не все. Какое-то племя сумело выжить, дать многочисленное потомство, дожившее до наших дней и заселившее огромную территорию.

 

ТЁТЯ РОЗА 🌹

Все эти ООНы, ВОЗы и прочие Эмнисти — это только чиновники на хлебных местах. И нужно быть наивными, чтобы ждать от них реальной помощи.

 

(Оновлено 15:00)

«Збруч»

Джеймс Дубік  Стережіться прогнозів війни: в Україні результат ще не написаний

Джеймс М. Дубік, доктор філософії, генерал-лейтенант армії США у відставці, є старшим науковим співробітником Інституту вивчення війни. Він служив у військовому командуванні та на оперативних посадах у Боснії, Гаїті та Іраку, а також допомагав навчати сили в Афганістані, Японії, Південній Кореї, Таїланді, Гондурасі та багатьох країнах НАТО.

У 1942 році Німеччина контролювала більшу частину Європи та значну частину Північної Африки, а Японія контролювала більшу частину Китаю, Південно-Східної Азії та стояла на порозі Австралії. До кінця 1943 року мапа виглядали зовсім інакше. Війна – вона така, явище динамічне. Найкраще про це говорить сцена з фільму «Лоуренс Аравійський», коли після марш-кидка через палючі піски і пустельні бурі Лоуренс зі своїми бійцями, вже на межі зневоднення, знаходять оазис. І тут Лоуренс розуміє, що нема одного з його хлопців, який, очевидно, заснув на верблюді, впав і загубився в пустелі. Коли ніхто не зголосився віднайти бійця, Лоуренс пішов сам. Його благали не йти, пояснюючи, що така доля загубленого написана Аллахом. Через два дні повернувшись з хлопцем, Лоуренс був настільки виснаженим і спраглим, що міг лиш прошепотіти: «Нічого не написано, поки цього не напишемо ми».

Результат війни пишуть її учасники. Він залежить від того, яка сторона докладе все необхідне – кров’ю, матеріальними засобами та волею – для досягнення своїх цілей, як довго вона зможе підтримувати свої зусилля і чи зробить вона менше помилок, ніж її вороги. Враховуючи це, залишається невідомим, як і коли закінчиться війна в Україні.

Деякі західні стратеги передбачають, що навіть із допомогою союзників найкращим результатом буде патова ситуація. Вони вважають, що Росія більша і має більше ресурсів, ніж Україна. Тому навіть якщо Москва не зможе перемогти відразу, вона може не дати перемогти Україні. Таким чином, висновують вони, найбільш імовірним результатом є патова ситуація. Зважаючи на це, продовжують вони свої міркування, найкраще припинити бої та винегоціювати вирішення зараз, щоб запобігти новим стражданням. Цікаво, чи ті самі стратеги рекомендували би це Континентальному конгресу після поразки Джорджа Вашингтона в 1776 році на Лонг-Айленді та в Нью-Йорку? Адже Британія була тоді глобальною військовою й економічною наддержавою порівняно з американськими колоніями, і в той час успіх багатьом здавався неможливим.

Прогноз патової ситуації та рекомендації, що з нього випливають, суперечать самій природі війни. Війна – це не арифметика. Цифри мають значення, але успіх у війні не можна передбачити, просто підрахувавши співвідношення сил та економічний потенціал. Війна на папері – це не те саме, що війна реальна.

Не маючи змоги захопити Київ і швидко замінити уряд Володимира Зеленського, Путін перейшов до плану Б: підкорити Україну шляхом остаточного поділу. Він вперто налаштований настільки обмежити політичний суверенітет, територіальну цілісність та економічний потенціал України, що навіть якщо Україна не стане російським васалом, Росія від своєї агресії виграє, а Україна програє. І Путін, схоже, готовий пролити багато – значно більше, ніж необхідно з військової точки зору – крові: і росіян, і українців, і комбатантів, і цивільних для досягнення своїх цілей.

Мішенями Росії були і залишаються готелі, лікарні, торгові центри, житлові будинки та біженці – аморальність безмежна. І вона «русифікує» захоплені райони: – вводить в обіг рублі, нав’язує жителям російські банки, змінює політичних лідерів, інтегрує українські промислові активи в російську економіку та депортує українських громадян – анексія в російському стилі, так само, як Москва робила 2014 року в Криму та на Донбасі

Путін не зупиниться, поки його не зупинять. Його загальна мета – відродити велику Росію. Спочатку приєднання країн, що перебували у складі Росії – країн Балтії, Білорусі, Молдови та України. Потім, коли і якщо це можливо, російські «буферні держави», країни колишнього Варшавського договору – Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина, Румунія та Болгарія. Підпорядкування України є одним із кроків до цієї кінцевої мети.

Здається, Путін готовий зробити все, що в його силах, – але чи реально він зможе сформувати та застосувати те, що потрібно навіть для першого кроку? Це ще нам лишається побачити. Навіть попри те, що нафтові гроші все ще надходять у російську скарбницю, Путін має великі труднощі у формуванні підрозділів, наборі солдатів і командирів, щоб компенсувати втрати. І навіть попри свої нафтові гроші, він має труднощі також і з ремонтом, виробництвом, закупівлею та доставкою транспортних засобів, зброї та боєприпасів, необхідних його збройним силам. Українські бійці, використовуючи зброю та боєприпаси союзників, змусили російські війська вступити у марудну війну на виснаження в північній і східній частинах України – і незрозуміло, чи зможе Путін її витримати..

За підтримки союзників уряд Зеленського наполегливо бореться, щоб провалити план Б. Це важка боротьба, але українці далі сповнені рішучості перемогти. Український народ знає, що поставлено на карту: його право на політичне та економічне життя за власним вибором. І не тільки: наміри та агресія Путіна викликали протидію в усьому світі. Хоча він прагнув послабити НАТО, альянс зміцнів і міцнітиме. Там, де він хотів показати слабкість демократії, він спровокував єдність і силу. У стратегічному плані він, мабуть, уже програв. Хто ж стратегічно переможе в самій Україні, поки неясно.

Фактично війна в Україні точиться і ведеться на двох рівнях. Перший – стратегічний і в Україні: союзники, які залишаються вірними своєму слову та постачають усе необхідне для створення умов сприятливих для уряду Зеленського переговорів, збільшують імовірність того, що агресія Путіна зазнає поразки. Другий рівень війни є мега-стратегічним, поза Україною: не допустити виникнення того світу, в якому сила відіграє все більшу роль. Створений після Другої світової війни заснований на правилах світ – це світ, у якому процвітали Америка та її союзники, а також багато інших країн. Майбутнє зі слабкими правилами та більшою кількістю війн не сприяє процвітанню жодної країни.

Війна на обох рівнях варта того, щоб її провадити. І перемогти на обох. Недопущення майбутньої війни починається зупиненням Путіна в Україні. Ті, хто пропонує нам зараз вести переговори з Путіним, не думають про те, що поставлено на карту, якщо агресія йому окупиться. Уряд Зеленського, український народ і його союзники все ще мають можливість написати її результат.

 

(Оновлено 12:00)

«Крым.Реалии»

Международная правозащитная организация Amnesty International выпустила доклад, в котором утверждает, что Вооруженные силы Украины подвергают опасности гражданское население во время войны с Россией (в России войну против Украины называют «специальной военной операцией»​ – ​ред.). Правозащитники утверждают, что как минимум 19 раз ВСУ создавали базы и размещали вооружение в жилых районах. Из-за чего могло пострадать мирное население. Этот доклад стал одной из самых обсуждаемых и осуждаемых тем в Украине, пишет телеканал Настоящее Время (создан компанией RFE/RL при участии Голоса Америки).

«Это не про поиск и донесение миру правды». Что не так с докладом Amnesty International о войне в Украине и действиях ВСУ

 

«Буквы»

Аналітики Інституту вивчення війни вважають, що українські військові можуть перехопити ініціативу у повномасштабному протистоянні з російським агресором. Це змусить армію окупантів перерозподілити сили та зміни пріоритети зусиль.

Україна може перехопити стратегічну ініціативу, змусивши РФ змінити пріоритети зусиль – ISW

 

«Главред»

Олег Жданов: Контрнаступление ВСУ откладывается из-за малых объемов поставок оружия

Сейчас стране-агрессору РФ нужно перемирие, а Украине – победа на поле боя для формирования переговорной позиции.

Военный эксперт, полковник запаса Олег Жданов считает, что Вооруженным силам Украины, вероятно, придется подождать с контрнаступлением из-за малых объемов поставок Западом оружия.

«Вопрос с контрнаступлением немного откладывается. Но вопрос оборонной операции – нет, мы в состоянии ее провести», – сказал Жданов на своем Youtube-канале.

По словам Жданова, сейчас россиянам нужно перемирие, а Украине – победа на поле боя для формирования переговорной позиции.

Эксперт также оценил риски того, что армия РФ может прорваться в направлении городов Кривой Рог, Запорожье и Николаев.

«Нельзя сказать, что полностью не существует угрозы прорыва российских войск на направлениях трех основных городов, но при этом вероятность прорыва практически равна нулю», — считает Жданов.

Он подчеркнул, что враг пытается растянуть ВСУ по всей линии фронта, длина которой составляет около 2,5 тысяч километров.

Как сообщал Главред, в ежедневном отчете американского Института изучения войны говорится, что на 163-й день полномасштабного российского вторжения Киев впервые получил возможность начать активно формировать ход войны. Это произошло благодаря успешным контрнаступательным операциям. Защитникам Украины удалось перехватить стратегическую инициативу в боях и вынудить врага перераспределять силы. Страна-агрессор РФ вынуждена менять приоритеты усилий.

Ранее советник главы Офиса президента Алексей Арестович заявил, что Россия пытается заставить Украину перебросить резервы на Донецкое и Луганское направление, чтобы отвлечь внимание от направления истинной опасности, где планируется масштабное наступление. Речь идет о Юге Украины.

Арестович также заявил, что освобождение временно оккупированной Херсонской области будет медленным и скучным. Вооруженным силам Украины уже удалось деоккупировать 53 населенных пункта в Херсонской области. По словам советника главы ОП, это будет продолжаться и дальше.

 

«Цензор.Нет»

3 августа подразделения 81-й десантно-штурмовой бригады ВСУ в ходе проведения разведки в районе Славянска столкнулись с двумя опорными пунктами противника, открыли огонь, и… российские подразделения в панике побежали. На месте боя противник оставил трупы своих военнослужащих.

Но меня заинтересовали, как всегда, детали — кто именно побежал, какой части убитые, что нового нам это говорит о противнике.

Оккупанты бросили под Славянском два опорника и трупы новобранцев со справками от психиатра

 

«Обозреватель»

Герман Обухов  Путин блефует: у России проблемы с «ядерным пеплом»

Пентагон устал смеяться, когда слышит о российских угрозах ядерным оружием. Оно вроде как есть, но только для шантажа. Сегодня Россия имеет не более ста исправных стратегических ракет на твердом топливе и около полусотни на жидком. Даже британцам смешно, когда их начинают пугать «ядерным пеплом». Их ядерный арсенал гораздо более боеспособный, чем в России.

Ядерные «мощи» России на данный момент зависят от 48 советских ракет Сатана 1. Российская пропаганда рассказывает всем сказки о Сатане 2, однако не говорит о том, что для производства Сатаны 2 им нужны спецстали шведской компании Sandvik, навсегда ушедшей из России после введения санкций. Так что лет через 20 у россиян возможно появятся Сатана 2, хотя не факт.

Проблемы с Сатаной 1 стали весьма серьезными после вступления Финляндии и Швеции в НАТО. Старые советские Р-36-Сатана-1 и новые российские РС-28, относятся к особому классу: ракеты с несколькими боеголовками и параллельными траекториями. Они запускаются из Центральной Сибири под Омском или на границе с Казахстаном под Оренбургом после чего должны пересечь Карелию вдоль границы России с Финляндией. Чтобы вывести их на эту траекторию, нужна массивная ракета более 200 тонн. При нынешнем состоянии техники это возможно только при использовании ракетных двигателей на жидком топливе. Эти МБР имеют меньшее начальное ускорение, в отличие от ракет на твердом топливе. Из-за этого фактора подъем на траекторию с работающим двигателем занимает гораздо больше времени. Именно поэтому пусковые шахты Сатаны находятся в Сибири или на границе с Казахстаном, чтобы успеть подняться с российской территории.

 На этом длительном начальном этапе Сатана-1 легко обнаруживается американскими спутниками SBIR (космическая инфракрасная система разведки и раннего предупреждения старта МБР). Они перехватываются системами ПРО НАТО, расположенными за Полярным кругом. Однако ранее у НАТО не было возможности разместить такие комплексы у западной арктической границы России: Финляндия и Швеция были нейтральными странами. После вступления Финляндии в НАТО противодействие Сатане 1 сильно упрощается. У России есть еще 270 «штатных» стратегических ракеты на твердом топливе: «Тополь» (СС-25) и более современные «Тополь-М» и «Ярс». Добрая половина их них не боеспособна. Срок службы этих ракет до 20 лет. После этого в топливной массе появляются трещины и возникает опасность взрыва в полете.

45 советских ракет «Тополь», произведенных в 1985-1992 годах, должны быть сняты с дежурства еще в 2011 году. Что касается российских ракет новой модификации «Тополь-М», находящихся на вооружении с 2000 года, то их начинку следует заменить на три четверти. Половина мобильных ракет в количестве 126 «Тополь-М» и «Ярс» должны были быть заменены в 2006 году. Из-за вибраций это мобильное вооружение изнашивается гораздо быстрее, чем аналогичные ракеты, хранящиеся в шахтах. Перспективы что-то сделать в этой сфере весьма проблематичны, так как более 50 необходимых компонентов для производства твердого топлива не производятся в России. В связи с санкциями и эмбарго на поставки стратегического сырья эта проблема не решается никак. К тому же пожар на  Димитриевском химическом заводе в Горьком 21 апреля, где производилось твердое топливо для ракет,  внес большие коррективы в планы МО РФ. Кто этот пожар устроил?, — ФСБ так и не нашло.

В России также есть тактические ракеты с ЯО, но их применение даже против Украины самоубийственно последствиями для самой РФ. Есть восемь АПЛ специального назначения с баллистическими ракетами, имеющими ядерные боеголовки. Все они будут потоплены, как только первая МБР вылетит из шахты АПЛ. Есть стратегическая авиация с ТУ-160 и ТУ-95МС, несущими крылатые ракеты и ЯО. Ни один из этих самолетов даже не взлетит, когда запахнет «жареным». Однако «расеяне» продолжают верить, что «мы всех в радиоактивный пепел», хотя их царек оказывается треплом.

 

«Зеркало недели»

Несколько тезисов для тех, кто не привык следить за температурой в кастрюле

Инна Ведерникова  Дело Корбана. Как не стать Россией

 

 

(Оновлено 11:00)

«Деловая столица»

Сергей Ильченко  Anacephaly International. Как международные организации маскируют продажность популизмом и некомпетентностью

Все современные международные структуры «первого ряда» основаны на порочном уравнительном подходе и давно превратились в бюрократические машины по выполнению оплаченных заказов, прикрытых борьбой за все хорошее против всего плохого

Правозащитная организация Amnesty International, основанная в Британии, но давно ставшая международной, обвинила Украину в «тактике ведения боевых действий, подвергающей опасности мирных жителей». В вину ВСУ поставлены «военные базы, созданные в жилых районах, включая школы и больницы» и «атаки из населенных пунктов с мирным населением». При этом, страхуясь от обвинений в заказном характере доклада, бюрократы из Amnesty оговорились, что «такие нарушения никоим образом не оправдывают неизбирательные атаки России, в результате которых погибло и было ранено бесчисленное количество мирных жителей».

Тем не менее, «неизбирательные атаки России» целенаправленно расстреливающей гражданскую и промышленную инфраструктуру Украины, не удостоились пристального внимания Amnesty. Кроме того, и отмазка «никоим образом не оправдывают» содержит прямую манипуляцию, приравнивая агрессию России к обороне Украины и пытаясь поделить жертвы среди мирного населения между российской армией и ВСУ. Эта попытка полностью совпадает с московским нарративом о «детях Бабмаса», которых злобные ВСУ «расстреливали восемь лет». А этот нарратив – часть московского плана по выходу из неприятной ситуации, в которую влип Кремль: перевод конфликта в категорию обоюдного, что открыло бы возможность для сепаратных переговоров. Возможно, и многосторонних, с участием ДНР, ЛНР и прочих «республик» которых оккупанты успеют к этому времени нареферендить. Иными словами, заявление Amnesty International — не случайный приступ левацкого слабоумия, а органичная часть московской игры, замаскированная под такой приступ.

Конкретно о докладе

Очевидно, что к анализу любого конфликта возможны два подхода. Первый: Добра и Зла не существует. У каждой из сторон есть своя правда и свои интересы, и единственный способ прекратить конфликт – найти их баланс. Пример: Гитлеру нужны Судеты – а Чехословакия и без Судет отлично проживет. Не следует ли, исходя из этого, отдать Судеты Гитлеру? И, в рамках той же логики — отдать Крым России. Сделав такой шаг навстречу Москве, можно предложить ей умерить остальные требования. Ведь главное – чтобы не было войны, а если уж она случилась – чтобы не страдало гражданское население, пока равноправные стороны конфликта пытаются урегулировать свои разногласия. Пример: конфликт между людьми и людоедами. Конечно, люди хотят жить — но ведь надо жить и людоедам? Следовательно, люди должны пойти им навстречу и делегировать своих представителей людоедам на прокорм. Лучше всего, конечно, делать это демократичным голосованием.

Подход второй: Добро и Зло существуют. Стороны конфликта не равны. В противостоянии людей и людоедов невозможен взвешенный подход. Нужно занять одну из сторон. И, если вы на стороне людей, то никакого разделения вины между сторонами быть не может. Люди всегда правы. Людоеды всегда неправы. Людоедам вообще не надо жить. А вина за все жертвы конфликта лежит на неправой стороне.

В конкретном случае российско-украинской войны, вина за всех погибших, и военных, и гражданских, и украинцев, и россиян, лежит на Кремле, и только на нем. Если бы Кремль не начал войну, в Украине никто бы не погиб.

Из безусловной правоты стороны, отражающей агрессию, вытекает безусловная правомочность всех ее действий. Украинская армия имеет право делать все – абсолютно все, что обеспечивает выживание украинских граждан и способствует разгрому российского агрессора. Вся вина за гибель гражданских от этих действий ложится только на россиян. К примеру, украинская армия имеет полное право смести всю Запорожскую АЭС, на территории которой заняли оборону россияне – в том случае, если сочтет такие действия целесообразными. Цель же у нас, как мы помним — разгром и капитуляция агрессивной России. Все сопредельные страны, которым не понравятся последствия этого, должны предъявить претензии к России. В том числе – и материальные претензии.

Безусловно, большинство случаев, когда отражающей агрессию стороне приходится вести огонь из зоны/ по зоне гражданских объектов, на которых находится мирное население, либо опасных объектов, чье разрушение грозит катастрофой, не столь контрастны. К примеру, в ряде случаев из зоны гражданских объектов работают защищающие эти объекты ПВО и ПРО ЗСУ, с неизбежными издержками в виде падения остатков боеприпасов и кусков сбитых ими летательных аппаратов. Безусловно, при этом есть риск, что пострадают гражданские лица. Но отсутствие ПВО и ПРО в этих локациях приводит к еще большим жертвам, что неоднократно было продемонстрировано в ходе этой войны. Таким образом, соблюдение конвенций о правах мирного населения в подобных случаях как раз и требует активных действий для его защиты.

Точно так же, хотя сопротивление агрессору, в том числе, оборона городов, откуда по разным причинам не удалось вывести гражданское население, неизбежно приводит к жертвам среди него, отказ от такой обороны обернулся бы полной оккупацией Украины и полным геноцидом украинцев, то есть, последствиями еще худшими. На нас напали нацисты, нелюди и убийцы. Мы обороняемся, чтобы выжить. Любые способы обороны в нашем положении законны и дозволены. Кстати, принудительная эвакуация граждан из зон боевых действий неминуемо вызвала бы негодование той же АI: мол, нарушение прав человека! Впрочем, требование, чтобы ВСУ выходили из городов, которые агрессору очень неудобно штурмовать, куда-нибудь в чисто поле или лес, демонстрирует всю глубину непонимания прекраснодушных идиотов, чем является современная война: похоже, по их мнению, она может проходить по сценарию игр на детской площадке, маркером поражения в которых является выход за ее пределы.

Собственно говоря, все исчерпывается на этих двух подходах. Либо агрессор и жертва агрессии наделяются равными правами – либо агрессор, признанный таковым, несет вину за все, поскольку именно его действия вызвали последующую цепочку событий, а жертва агрессии имеет право обороняться всеми мыслимыми средствами. Но такой подход к агрессору и его жертве не закреплен юридически на международном уровне – и мы сейчас обсудим, почему. И этой правовой дырой пользуются борцы «за все хорошее плюс капельку выгоды для себя». Включая и Amnesty.

Amnesty International – красивый фасад и неприглядная изнанка

Amnesty International — неправительственная организация, основанная в Великобритании в 1961 году, английским адвокатом Питером Бененсоном. Согласно рассказу Бененсона, 19 ноября 1960 года он узнал из газет, что двое португальских студентов были приговорены к семи годам тюремного заключения за то, что подняли «тост за свободу». Правда, исследователи истории Amnesty так и не отследили эту статью, но именно со ссылки на нее в статье Бененсона «Забытые узники», которая вышла 28 мая 1961 года в The Observer, и началась история Amnesty International.

Публикация положила начало кампании «Призыв к амнистии 1961», с целью организации поддержки тех, кого Бененсон назвал узниками совести. Обращение «Призыв к амнистии 1961» перепечатали многие СМИ по всему миру, и Бененсон, видя, что тема вызвала интерес, оперативно издал книгу «Преследование 1961», в которой изложил дела девяти узников совести из разных стран. В июле 1961 года инициативная группа «Призыва к амнистии» решила, что обращение может составить основу постоянно действующей организации. 30 сентября 1962 г. организация получила официальное название Amnesty International. В ее правление вошли представители трех основных политических партий Великобритании: Лейбористской, Консервативной и Либеральной.

Организация развивалась, расширяла свою деятельность, структурировалась и уточняла принципы, по которым выделялись «узники совести», достойные поддержки. В частности, в этом звании было отказано лицам, осужденным за насильственные действия. Сам Бененсон покинул Amnesty International в 1966 году, обнаружив, что организация плотно набита сотрудниками спецслужб, манипулирующими ей в своих интересах.

Тем не менее, Amnesty International продолжила жить, провозглашая своей целью защиту прав лиц, заключенных в тюрьму или лишенных возможности выражать свое мнение с помощью насилия, но не совершавших насильственные действия. Иными словами, интересы Amnesty International к тактике ВСУ в войне России против Украины, с учетом ее специализации, просматриваются слабо, и не совсем понятно, с чего это она вдруг обеспокоилась этой темой. Разве что подтащила ее к правам беженцев, действительно входящих в сферу ее интересов и но и в этом случае все выглядит довольно нарочито. Уши заказа торчат из этой истории очень уж откровенно.

Общая репутация у Amnesty International крайне не блестящая. За ней тянется хвост скандалов: чрезмерная оплата труда менеджеров, недостаточная защита зарубежных сотрудников, связи со спецслужбами и с организациями с сомнительной репутацией, замалчивание тем, неудобных для аффилированных с ней организаций и структур, расизм, издевательства над сотрудниками, включая несколько случаев доведения их до самоубийства. В числе системных претензий – односторонний подход и прямая фальсификация данных. Все эти неприятные пятна в каждом случае толкуются недовольной действиями Amnesty International стороной как доказательства ее принадлежности к структурам другой стороны. Но, поскольку грехи Amnesty International распределены относительно равномерно, это позволяет ей поддерживать репутацию «нейтральной» и «объективной», смешивая эти два понятия.

Между тем, «нейтральность» не предполагает «объективности» в обязательном порядке. Нейтральность хорошо сочетается и с необъективностью, имеющей целью извлечь выгоды для себя, но без постоянной привязки к какой-либо из сторон. Умение в нужный момент «включить дурака», вмешаться в ситуацию, вне пределов компетентности организации, и уравнять агрессора и жертву «во имя всего хорошего и лишь бы не было войны» прекрасно укладывается в такую схему действий. То, что украинский филиал организации постарался отмежеваться от пресс-релиза главного офиса, явно указывает на понимание этого.

Проблемы общего характера

Amnesty International финансируется за счет взносов ее членов (которые тоже являются НПО) и пожертвований со всего мира, но не принимает средств от правительств или правительственных организаций. Звучит красиво – но что это означает на практике?

НПО – превосходный инструмент воздействия на правительственные организации. Могли ли игроки, заинтересованные в том, чтобы оказывать такие воздействия в своих интересах, не попытаться их использовать?

 

«Радіо Свобода»

Перший караван із трьох суден з українським зерном вранці 5 серпня вийшов із портів Великої Одеси, повідомив міністр інфраструктури України Олександр Кубраков.

«На борту трьох балкерів NAVI STAR, ROJEN та POLARNET – 57 тисяч тонн української кукурудзи, яка направляється до Туреччини, Великої Британії та Ірландії. Сьогоднішнім караваном поновлено судноплавство з порту «Чорноморськ». Розраховуємо, що безпекові гарантії наших партнерів з ООН і Туреччини будуть працювати і надалі, а експорт продовольства з наших портів стане стабільним і прогнозованим для всіх учасників ринку», – написав Кубраков у фейсбуці 5 серпня.

За його словами, Україна планує забезпечити здатність портів обробляти понад 100 суден на місяць.

Перший караван суден з українським зерном вийшов із портів Великої Одеси – міністр

 

РБК-Украина

Украинская власть не устает напоминать, что главное условие долгожданного контрнаступления – получение современного оружия от западных партнеров. О том, когда заработает американский ленд-лиз и почему поставки Украине оружия выгодны и самому Западу – в материале РБК-Украина.

Почему Западу выгодно давать Украине оружие и когда заработает ленд-лиз

 

«Главком»

Хто і навіщо поширює тези про те, що Росія хоче переговорів

«Зусилля кремлівської пропаганди завжди поширювалися далеко за межі російських медіа. В останні місяці активність ця дуже зросла. В іноземних ЗМІ, часто – у впливових американських, з’являються публікації на користь РФ: то черговий експерт розповідає, з яких причин Україна має віддати Росії свої території, то чому Сполучені Штати повинні припинити допомагати Україні. Найчастіше подібні маніпулятивні матеріали подаються під обгорткою рубрики «Думки» (Opinions), з контентом якої редакція, як правило, може не погоджуватися, а може й погоджуватися. Цей момент, звичайно, ніхто не уточнює».

Розберемо основні російські наративи як свідомо чи несвідомо поширюють провідні іноземні ЗМІ.

«Україна має поступитися Путіну!» Світові ЗМІ завели стару пісню на новий лад

 

Liga.Net

В ближайшие недели Украина сможет осуществлять контрнаступление на Херсон, Москва пытается обходить санкции с помощью маленького египетского порта, на Западе жестко критикуют Герхарда Шредера.

Что иностранная пресса пишет о войне России против Украины – обзор LIGA.net.

У Путина проблемы с армией. Это дает Украине шанс отбивать юг. Обзор западных медиа

 

Deutsche Welle

71% жителей Германии заявили, что страна должна стать энергетически независимой от России. 37% немцев считают введенные против РФ санкции недостаточными, а 39% полагают, что ФРГ поставляет Украине достаточно оружия

Подавляющее большинство немцев выступают за энергетическую независимость от РФ

 

«Грани. Ру»

Запорожская АЭС, захваченная россиянами, полностью вышла из-под международного контроля, заявил в интервью Associated Press гендиректор Международного агентства по атомной энергетике (МАГАТЭ) Рафаэль Гросси. По его словам, на станции нарушены все правила ядерной безопасности, и ситуация ухудшается с каждым днем.

В частности, не была соблюдена физическая целостность ЗАЭС: Гросси напомнил об обстреле станции в начале войны, когда россияне ее захватывали, и о продолжающихся боевых действиях в Запорожской области.

Гросси отметил, что сложилась «парадоксальная ситуация», при которой ЗАЭС контролируется россиянами, но работы на ней продолжает выполнять украинский персонал, что приводит к «неизбежным моментам трения» и, предположительно, к насилию.

Гендиректор МАГАТЭ рассказал, что были прерваны поставки на ЗАЭС оборудования и запасных частей, и «поэтому мы не уверены, что станция получает все, что ей нужно».

МАГАТЭ: На Запорожской АЭС нарушены все правила безопасности

 

«The Insider«

Война постепенно начала разрушать один из главных предметов российской гордости — банковскую сферу. Рынок неизбежно превращается в еще один экономический инструмент власти. Условия для клиентов ухудшаются каждый день, а банки в переписках фактически стали копировать хамоватую риторику российского МИДа. Закрытая экономика толкает банковский сектор назад, к советскому прошлому, когда организации создавались для обслуживания отдельных отраслей. Хроника становления и крушения банковской отрасли — в материале The Insider.

Война кешбэк спишет. Кремль поставил крест на достижениях финансовой отрасли России

 

Новая газета. Европа

Самоизоляция России от мира гораздо реальнее, чем кажется: говорят руководители Еврейского агентства «Сохнут», которое Минюст требует ликвидировать в стране

Тень от железного занавеса

 

(Оновлено 9:00)

Oksana Pokalchuk — head of Amnesty International Ukraine

Сьогодні на англомовному сайті Amnesty International вийшов матеріал, у якому критикувалися дії Збройних Сил України. Його створили на основі даних, які зібрали іноземні дослідники та дослідниці Департаменту реагування на кризи глобального офісу нашої організації.

Український офіс не був долучений до підготовки чи написання тексту публікації. І, на превеликий жаль, уже на початковому етапі розробки цієї доповіді ми зайшли у глухий кут, де аргументи нашої команди щодо неприпустимості і неповноти такого матеріалу не були враховані.

Зі свого боку представники і представниці українського офісу зробили все, що могли, аби цей матеріал не було оприлюднено. Коли на наші неодноразові заперечення ми отримали у відповідь безкомпромісне «ні», ми також зробили все, що могли, аби мінімізувати поширення матеріалу. Ми просили в авторів та авторок надіслати нам завчасно всі версії матеріалу (на жаль, цього не відбулось), ми переконали їх попросити офіційний коментар від Міністерства оборони України, але при цьому вони, на жаль, не надали достатньо часу на отримання відповіді і опублікували це дослідження без їхнього коментаря. Ми також категорично відмовилися публікувати цей прес-реліз на нашому сайті чи перекладати його на українську, через його, на нашу думку, односторонність. Нам дуже прикро, що навіть після всіх можливих аргументів «проти» нас усе одно не почули.

Кожна людина з українського офісу Amnesty знає, що саме рф відповідальна за злочини агресії проти України. Більше того, значна частина нашої команди – це люди, які особисто вимушені були рятувати себе і близьких від війни з росією, лишаючи все позаду. Дехто з нас уже двічі стали переселенцями чи біженцями.

Із 24 лютого ми з українськими колегами без упину працювали над тим, щоби всі воєнні злочини були верифіковані та зафіксовані для міжнародної спільноти. Ми випустили понад два десятки матеріалів про злочини, вчинені російською федерацією на території України. Багато матеріалів мали міжнародний резонанс і будуть неодноразово використані в міжнародних інституціях у процесі відновлення справедливості.

Але ви маєте рацію, бюрократія, нерозуміння локального контексту, негнучка система роботи, ігнорування думки української команди та позиції правозахисної спільноти в Україні, – усе це завадило нам зупинити сьогоднішній реліз іще на стадії ідеї, як би це мало бути. Тим не менш, із усіма згаданими явищами ми боролися до останнього. І будемо продовжувати боротися надалі в різних формах і на різних позиціях, чого б це нам не вартувало.

Я та команда українського офісу віримо у права людини, ми віримо в перемогу України, ми віримо в те, що всі винні у воєнних злочинах повинні бути притягнуті до відповідальності.

Команда Amnesty International в Україні

 

Алексей Копытько

Amnesty International выпустила релиз, из которого следует, что причиной угроз для украинского гражданского населения является наличие у Украины армии и готовность нашей страны обороняться. Именно так.

Что будет с гражданским населением, если не будет армии — Amnesty International так далеко не заглядывает.

Уже многие достойные люди прокомментировали этот материал. Диапазон оценок AI – от левацких говноедов до полезных идиотов – демонстрирует плюрализм, свободу мнений и одновременно высокую степень единодушия украинского общества по данному вопросу.

Хочу остановиться на главном, как по мне.

Материал Amnesty International полностью укладывается в распространённую на западе девиацию.

Практически все некогда уважаемые организации, отдельные высокоразвитые страны и широкий спектр политиков прямым текстом говорят нам: отличным вариантом является ваше самоубийство. Самоубейтесь. Посмотрите, сколько в этом плюсов. Это сняло бы массу проблем. Практически для всех. Сделайте это сами. Конечно, выбор за вами. Но это бы нам очень помогло. Пострадаете только вы. А вы – это явное меньшинство! Согласитесь, это очень разумно.

Надо отдать должное – после 24 февраля становится больше тех, кто не разделяет эту ересь. Но во многих институциях это мракобесие является фундаментальной основой всей работы.

Есть некие правила, которые агрессор не выполняет. Демонстративно. При этом от жертвы агрессии требуют строгого исполнения всех буковок без учёта контекста. Что на практике означается самоубийство.

Ну, тут ничего не поделать, говорят уважаемые организации. Да, агрессор нас посылает, на него мы воздействовать не можем. Поэтому будем зудеть вам. Так когда вы самоубьётесь? Отказываетесь? Тогда вы во всём виноваты! Ату вас!

… Украина как цивилизованное государство неукоснительно реагирует на конкретные факты, которые могут свидетельствовать о каких-то нарушениях или преступлениях с нашей стороны. Мы их всесторонне объективно анализируем, принимаются меры.

Но самоубиваться мы не будем.

Интересно, кто из наших доморощенных подстрекателей возьмётся убеждать в пользе коллективного самоубийства. Очень интересно.

 

Сергій Грабський

Я з подібним кадрами (Amnesty International) стикався у Косово, під час своєї місії. Рафіновані «рожеві єдинороги», які не усвідомлюють реалії ситуації та змішують грішне з праведним. Прочитав їх звіт — монументальне нерозуміння того що відбувається! Таке враження що вони живуть десь у паралельному світі!  Десь там, похапцем, нахваталися якоїсь іноформації та тулять її де не попадя!

 

Oleksandr Danylyuk

Хочу нагадати, що декілька керівників Amnesty International були кавалерами ордену Леніна.

Т — традиції.

 

Сухопутні війська ЗС України

💬 Міністр оборони України Резніков Олексій:

Єдина причина, чому сотні тисяч наших громадян ще живі, хоча вже могли б загинути, і що мільйони мають дім, хоча могли його втратити, – це самовіддані героїчні дії Сил Оборони України.

Це доводять факти просто звірячого поводження російських окупантів:

— росіяни вже застосували проти мирного населення усі типи зброї, крім ядерної.

— росіяни вчиняють масові вбивства військовополонених.

— росіяни масово гвалтують жінок та дітей, калічать, грабують, нищать все живе.

— росіяни чинять злочин геноциду проти українського народу.

Будь-які спроби поставити під сумнів право українців опиратися геноциду, захищати свої родини й домівки, захищати свої життя і життя своїх дітей, опиратися діям росії як держави-терориста – це збочення, у які б правові конструкції його б не маскували.

Будь-які спроби навіть побіжно урівняти неспровоковану російську агресію і Український самозахист, як це зроблено в матеріалі Amnesty International, – це свідчення втрати адекватності і спосіб знищити свій авторитет.

Україна – правова держава. Ми всебічно аналізуємо і даємо оцінку, у тому числі – юридичну, подіям на війні, як того вимагають наші зобов’язання.

Але ми не дозволимо паплюжити нашу армію, наших ЗАХИСНИКІВ. Це я як юрист говорю.

Віримо в ЗСУ, в увесь сектор безпеки та оборони, волонтерів та лікарів, рятівників та залізничників, аграріїв та IT-спеціалістів, віримо в Українців і в Україну! Разом до перемоги!

#ВІРЮвЗСУ

 

Carina Cockrell-Ferre

О ЕВРОПЕ, ДОВЕРИИ И ЧЕСТИ

Европа никогда больше не поверит Путину. Никогда.  Даже если завтра он объявит, что выводит войска из Украины. Переговоры невозможны с тем, кто недоговороспособен. Бомбежка Одесского порта после зерновой сделки была огромной ошибкой (в сотне всех остальных). Шрёдер может ездить в Кремль и говорить что угодно. Никто НЕ верит тому, кому Кремль платит, о чем всем известно.

Самый главный товар в глобализированной экономике не столько деньги, сколько ДОВЕРИЕ. Договороспособность.

Чекистов об этом никто не предупреждал.

Такие вещи формируются веками и глубоко укореняются в сознании. Когда Салахадин захватил Иерусалим в 1187, он сказал, что все крестоносцы с семьями могут живыми и здоровыми, со всем имуществом,  покинуть город по «зеленому коридору». И слово свое сдержал. И остался в анналах европейской истории как враг, но рыцарь. Человек чести.

Даже, если Европе придется всю зиму спать в одежде, она понимает — речь идет о ее ВЫБОРЕ. Демократии. Образе жизни. Системе этики. Достоинстве. Будущем. Цивилизации. Противостоянии бесчестности. Это гораздо больше, чем просто тепло или все излишества, к которым мы привыкли.

Европа понимает, что ей объявлена война.

Сегодня объявили официально, что в Британии наступает рецессия (спад экономики).

Я пережила здесь уже такие три-четыре.

Я НЕ думаю, что Европа «сломается».

Вот увидите.

Да, будут какие-то возмущения и демонстрации, и «желтые жилеты», которым неизвестно кто платит, но это было всегда, это нормально, это ни о чем не говорит.

Я думаю, что Европа проснется (хотя и не везде сразу, не одномоментно) и разберется в разнице между добром и злом. Ей это удавалось и раньше.  Это важнее тепла.

Я настолько в этом уверена, что можете сохранить этот мой пост и свериться с ним следующим августом.

We shall never surrender (Winston Churchill)

 

Агія Загребельська

Вона не закінчиться ні завтра, ні через рік
У людства попереду роки випробувань та боротьби між добром і злом
Сьогодні добро стало слабше, бо ви перейшли на бік зла
Завтра, коли війна підбереться ближче до ваших домівок, ви запитаєте себе: «За що?»
Ми так само себе питали. І ми знаємо відповіді. Хвилини слабкості, коли ми відступали перед злом, залишаючи його непокараним
Сьогодні своєю несправедливою та абсолютно незбалансованою позицією ви зробили війну ще довшою, а зло сильнішим, нанісши підступного удару по силам добра
Вам з цим жити далі
Це ваша відповідь на питання: «За що?»

 

Агія Загребельська

Брифінг Білого дому, Джон Кірбі:

  1. Вночі КНР запустила у бік Тайваню приблизно 11 балістичних ракет, які потрапили до північно-східної, східної та південно-східної частини острова.

Ми засуджуємо ці дії, які є безвідповідальними та суперечать нашій давній меті підтримання миру та стабільності через Тайванську протоку та в регіоні.

Китай вирішив надто гостро відреагувати і використовувати візит спікера як привід для посилення провокаційної військової активності в Тайванській протоці та навколо нього.

Ми очікували, що Китай може зробити подібні кроки. Я досить докладно описав їх для вас у понеділок. Ми також очікуємо, що ці дії продовжуватимуться і що китайці продовжать реагувати найближчими днями.

США готові до того, що вирішить зробити Пекін. Ми не будемо прагнути кризи і не хочемо її. У той же час ми не перешкоджатимемо тому, щоб діяти в морях та небі західної частини Тихого океану відповідно до міжнародного права, як ми це робили протягом десятиліть, підтримуючи Тайвань та захищаючи вільний та відкритий Індо-Тихоокеанський регіон.

З цією метою міністр Остін сьогодні розпорядився, щоб авіаносець USS Ronald Reagan та кораблі його ударної групи залишалися на місці у загальному районі для спостереження за ситуацією.

У найближчі кілька тижнів ми будемо здійснювати стандартні повітряні та морські переходи через Тайванську протоку відповідно з нашим давнім підходом до захисту свободи морів та міжнародного права.

І ми зробимо подальші кроки, щоб продемонструвати нашу відданість безпеці наших союзників у регіоні, включаючи Японію.

Дії Пекіна викликають занепокоєння у Тайваню, у нас, у партнерів у всьому світі. Вчора Велика сімка відкинула спробу Пекіна змусити та залякати Тайвань, який є провідною демократією.

Країни АСЕАН також випустили заяву про важливість деескалації напруженості у Тайванській протоці. А сьогодні уряд Японії повідомив, що п’ять ракет КНР впали в їхній винятковій економічній зоні, наголосивши на своїй серйозній стурбованості — ще один приклад того, як дії Китаю підривають мир і безпеку в регіоні.

Ми збираємось продовжувати тісно спілкуватися з нашими партнерами по всьому світу, що, як ми неодноразово демонстрували, є сильною стороною нашої адміністрації.

Провокаційні дії Пекіна є значною ескалацією у його давній спробі змінити статус-кво. Як приклад можна навести той факт, що за останні два роки КНР більш ніж удвічі збільшила кількість літаків, що пролетіли над центральною лінією, що розділяє Китай та Тайвань, порівняно з періодом 2016-2020 років. Пекін здійснює економічний примус, політичне втручання та кібератаки проти Тайваню, і все це підриває статус-кво між двома островами.

США діятимуть рішуче, але водночас стійко та відповідально. Ми не вважаємо, що в наших інтересах, інтересах Тайваню та інтересах регіону допускати подальшу ескалацію напруженості, тому давно заплановане випробування МБР Minuteman III, намічене цього тижня, було перенесено на найближче майбутнє.

Поки Китай бере участь у дестабілізуючих військових навчаннях навколо Тайваню, США натомість демонструють поведінку відповідальної ядерної держави, знижуючи ризики прорахунків та неправильного сприйняття.

Ми продовжуватимемо демонструвати прозорість наших американських випробувань балістичних ракет шляхом своєчасних повідомлень. Це практика, яку Китай часто відкидає. Перенесення термінів цього випробування жодною мірою не вплине на модернізацію, готовність чи надійність американського безпечного, надійного та ефективного ядерного стримування. І випробування відбудеться.

Нічого не змінилося в нашій політиці «одного Китаю», яка керується Законом про відносини з Тайванем, трьома спільними комюніке США та КНР та шістьма гарантіями. І ми говоримо так щоразу, бо це абсолютно послідовно.

Отже, ми заявили, що виступаємо проти будь-яких односторонніх змін статус-кво з будь-якої сторони. Ми також заявили, що не підтримуємо незалежність Тайваню та очікуємо, що міжтайванські розбіжності будуть вирішені мирними засобами. Ми також підтримуємо зв’язок із Пекіном.

Як сказав Байден Сі, візит спікера відповідає нашій політиці «одного Китаю», що вона має право на візит, і що попередній спікер Палати представників також відвідував Тайвань раніше без інцидентів.

Саме так ми збираємось захищати інтереси національної безпеки Америки та наші цінності. І саме так президент Байден доручив нам діяти у наступні дні – послідовно, чітко та прозоро.

І ми продовжуватимемо робити те, що ми робимо — і продовжуватимемо підтримувати мир і стабільність між двома протоками, тому що це має значення — не тільки в протоці, не тільки для Тайваню, але і для всього регіону.

  1. Чому, на вашу думку, російський суддя вибрав дев’ятирічний термін за, начебто, дуже незначне порушення?

Я не можу залізти в голову російського судді. Ми вже бачили подібні максимальні вироки щодо звинувачення іноземців у зберіганні наркотиків у Росії.

Вони зазвичай — просто, історично склалося так, що іноземці, заарештовані за звинуваченням у зберіганні наркотиків і потім засуджені за їхньою системою, зазвичай отримують набагато вищі терміни, ніж російські громадяни.

Вона навіть не повинна була постати перед судом. Вона несправедливо затримана. Без урахування цього, ми вважаємо вирок поганим за його масштабами.

  1. Ви знаєте, деякі деталі пропозиції США щодо обміну ув’язненими, очевидно, були оприлюднені. Як ви думаєте, чи погодяться росіяни колись на обмін ув’язненими не один на один чи два наших ув’язнених на двох ув’язнених?

Це питання краще поставити росіянам. Ми зробили серйозну пропозицію. Я не вдаватимуся в подробиці. Ми закликаємо їх прийняти її. Вони мали прийняти його кілька тижнів тому, коли ми вперше її озвучили.

  1. Чому ви розкрили той факт, що ви зробили пропозицію публічно? Хіба це не заохочує Росію і будь-якого поганого гравця брати в полон більше американців, думаючи, що американці будуть готові до угоди?

Ми не ухвалили рішення оприлюднити її легковажно.

Але те, що відбувалося в її справі тиждень тому, те, що не відбувалося в наших переговорах тиждень тому, і в контексті того, що їй довелося давати свідчення на захист на фіктивному процесі — все це вплинуло на наше рішення принаймні оприлюднити факт наявності пропозиції.

Це була щира спроба подивитися, чи зможемо ми досягти якихось результатів. І ми все ще збираємось продовжувати робити ці спроби.

  1. Ви назвали контрпропозицію Росії «несерйозною», яка стосувалася пропозиції США звільнити російського громадянина, який утримується під вартою у Німеччині, засудженого за вбивство. Це все ще несерйозна пропозиція? Ви розглядаєте її ще раз у світлі вироку?

У нашій позиції з цього питання нічого не змінилося. Я не думаю, що ми зайшли б так далеко, щоб навіть назвати це зустрічною пропозицією.

  1. Байден сказав сьогодні у відповідь: «Моя адміністрація продовжуватиме невпинно працювати і використовувати всі можливі способи, щоб Брітні та Пол Вілан благополучно повернулися додому якнайшвидше». Чи є припущенням, що він готовий піти ще далі? Чи можуть США зробити щось ще, щоб чинити тиск на Росію та змусити її прийняти цю пропозицію?

Президент сфокусований на цьому, і він і вся команда працюють над цим буквально щодня. І так само, як я не вдаватимуся до деталей пропозиції, яку ми висунули, я не думаю, що для Брітні чи Пола буде корисно більш публічно говорити про те, на якому етапі переговорів ми знаходимося, і що президент може чи не може бути готовим зробити.

Він хоче бачити Брітні та Пола вдома, і він особисто зацікавлений у тому, щоб переконатися, що це станеться.

  1. Чи говорив президент із сім’єю Бріттні Грінер? І чи планує він це зробити?

У мене немає жодних недавніх розмов, наприклад, за останні пару днів.

  1. Зважаючи на дії Китаю, про які ви говорили вище, чи вважає адміністрація помилкою візит Пелосі до Тайваню?

Ми послідовно говорили, що спікер мала право поїхати.

  1. Але тепер є дії з боку Китаю.

Як спікер Палати представників та член Конгресу, вона мала право поїхати. І я знаю, що ми всі зосереджені на зупинці на Тайвані, враховуючи події останніх 12-18 годин, але вона їде не лише на Тайвань.

Зараз вона відвідає Японію та Південну Корею – двох союзників за договором. Японія глибоко стурбована тим, що відбувається. Ми дозволимо спікеру розповісти про свої поїздки та про те, що вона дізналася, що почула, які висновки зробила. Я не говоритиму за неї.

Члени Конгресу мають повне право подорожувати за кордон, та у Тайвань у тому числі. І обидві партії їздили цього року. І так, вона спікер Палати представників, але вона також член Конгресу. Має право поїхати. І наше завдання полягало в тому, щоб забезпечити їй безпечний та спокійний візит; ми це зробили. Ми підтримуємо зв’язок з її співробітниками. Ми несемо відповідальність за те, щоб решта її поїздки була безпечною та надійною. Ми дозволимо їй розповісти про це, коли вона повернеться.

  1. Чи можете ви сказати, чи є на столі поступки, не пов’язані з ув’язненими, які ви готові розглянути?

Я не збираюся вдаватися до подробиць.

  1. Чи розглядає президент можливість ще однієї розмови з Сі з огляду на ескалацію напруженості?

У мене немає в розкладі жодного дзвінка, щоб оголосити про нього.

  1. Чи розглядається така можливість взагалі?

Я не збираюся випереджати графік президента. Лінії зв’язку з Китаєм все ще відкриті на різних рівнях.

  1. Отже, ви пояснили, що США намагаються зробити в плані залишення військового корабля ВМС США «Рейган» в регіоні. Я вважаю, що це також є частиною підтримки судноплавних маршрутів та безпеки. Я розумію, що президент Тайваню також заявила, що вона перебуває в контакті з союзниками США, щоб переконатися, що аеропорти та морські порти залишаються відкритими. Це також є частиною того, що адміністрація намагається зробити тут? Чи вважаєте ви, що на даний момент існує дипломатичний вихід із цієї кризи?

Ми хотіли б, щоб напруженість послабшала. І якщо це краще за все зробити за допомогою дипломатії, США повністю підтримають це.

Її можна знизити дуже легко, просто змусивши китайців припинити ці дуже агресивні військові навчання та польоти ракет у Тайванській протоці та навколо неї. Вам не потрібна дипломатія, щоб просто припинити робити те, що призводить до ескалації напруженості та ставить під загрозу мир та безпеку у регіоні.

«Рональд Рейган» та кораблі супроводу — це дуже здатна ударна група. Вони перебувають там, щоб стежити за ситуацією. Вони пробудуть там трохи довше, ніж планувалося спочатку.

Я не випереджатиму розклад корабля, але президент вважає, що це було розумно: залишити її і кораблі супроводу там трохи довше.

  1. Чи є якась підтримка, яку США надають Тайваню в плані захисту в контексті атак на кібербезпеку? Я думаю, що тайванці також стурбовані цим.

З багатьох вагомих причин ми не говоримо про кроки, які ми робимо в кіберпросторі в односторонньому або двосторонньому порядку.

Ми віддані, як це було протягом десятиліть, самообороні Тайваню.

  1. Що вирок Ґрінер може означати для переговорів? Її російський адвокат говорив, що угода буде можлива лише після того, як вона буде засуджена. Тепер, коли це сталося, ймовірніше, на вашу думку, що вони захочуть вести переговори? Чи відкриває обвинувальний вирок нові двері для переговорів?

Це справді залежить від російської сторони. Ми відкриті для того, щоб наша пропозиція була серйозно і позитивно розглянута. І якщо з російського боку це означає, що вони відчувають, що у них більше можливостей для цього, то так і бути.

Ми хочемо, щоб вони прийняли пропозицію, яка лежить на столі, тому що вона хороша, справедлива і допоможе повернути Пола та Брітні додому. І якщо це те, що потрібно, щоб вони погодилися, тоді добре, давайте погодимося; Повернімо їх додому.

  1. Пройшов уже майже тиждень після телефонної розмови Блінкена та Лаврова. Чи ви отримали якісь серйозні ознаки того, що Росія готова до переговорів? Чи є якісь проблиски прогресу відтоді за останній тиждень?

Я не збираюся вести переговори публічно. Розмови ведуться на різних рівнях, і я просто залишу все як є.

  1. Як ви думаєте, який сигнал росіяни намагаються послати США, засудивши Ґрінер до такого суворого покарання?

Я не можу говорити за російського суддю. І ваше питання передбачає, що це вправа з надсилання повідомлень. Можливо, це так, а можливо, і ні.

  1. Ви думаєте, можливо це не так?

Історично ми бачимо, що іноземні громадяни, які були заарештовані та засуджені за наркотики, зазвичай отримують більш високі терміни, майже максимальні, які у багатьох випадках становлять 10 років, у Росії, порівняно з громадянами країни, що народилися в Росії та засудженими за той самий злочин. Це має тенденцію до цього.

Я хотів би залізти в голову судді; я не можу цього зробити. Я не можу визначити, чому він вибрав дев’ять років. Це поганий вирок. Вона не повинна була постати перед судом із самого початку. Саме тому ви бачили, що президент так рішуче виступив проти цього фіктивного судового процесу.

  1. Ви вважаєте, що її використовують як політичного пішака?

Ми вважаємо, що Бріттні та Уілана затримали несправедливо. Їх треба відпустити. Вони мають повернутися додому. Ми продовжуватимемо працювати над цим.

Я не можу приписувати Росії мотиви чи наміри. Це було б недоречно з мого боку намагатись розмірковувати про те, що в них у голові.

Все, що я можу зробити, це сказати вам, де знаходиться Байден та команда національної безпеки: несправедливо затримані мають повернутися додому. На столі лежить угода. Давайте укладати угоду. Повернімо їх додому.

  1. Чому за останні кілька місяців Байден був набагато жорсткішим щодо Росії, ніж щодо Китаю?

Я б не погодився з передумовою питання.

  1. Коли Росія виявляла агресію навколо України, президент кожні пару днів говорив Путіну: «Не роби цього». А зараз Китай виявляє агресію навколо Тайваню, і ми не чуємо нічого подібного від президента.

Дозвольте з вами не погодитись. Ми стояли тут майже тиждень і говорили про наші побоювання з приводу того, що готується зробити Китай. Ми опублікували розсекречену інформацію про те, що ми бачили, якою буде китайська програма дій.

Нещодавно я стояв на іншій трибуні, і багато в чому ми реагували так само, як реагували тоді, як зараз реагуємо, в плані того, щоб бути чесними і прозорими щодо того, що відбувається, і називати його таким, яке воно є.

І сьогодні ми говоримо про те, що саме ми маємо намір зробити, щоб переконатися, що ми можемо допомогти зберегти вільний та відкритий Індо-Тихоокеанський регіон.

Я просто заперечую передумову вашого питання.

  1. Ви сказали, що не запланована розмова із Сі. Чи є причина, чому? Адже Байден його знає вже кілька десятиліть.

Так.

  1. На цьому тижні він має багато вільного часу в резиденції.

У нього немає вільного часу.

  1. Чи є причина, через яку він не може просто взяти трубку і зателефонувати?

Він працював весь час своєї хвороби. Тож це трохи образливо.

  1. А щодо дзвінка… Це не образливо, сказати, що хтось, хто ізолюється сам собою…

Ви припустили, що має багато вільного часу, ніби він нічого не робить. І ви знаєте, що це не так.

Тепер, послухайте, що стосується дзвінка з Сі, я не маю нічого в розкладі президента.

Якщо колись Президент відчує, що розмова з Сі – це відповідний спосіб реагування або що це дасть ефект і результат, якого він хоче досягти, він буде готовий зробити це. Він розмовляв із Сі вже п’ять разів; не схоже, що він боїться підняти трубку і зателефонувати до Сі. І якщо дзвінок – це правильна відповідь, я впевнений, що Байден зробить це. Але я не збираюся випереджати президента у цьому питанні.

Лінії зв’язку з Пекіном, як і раніше, відкриті, і ми використовуємо ці лінії зв’язку. І я думаю, що ви побачите це і найближчими днями. Це справді важливо.

І це одна з причин, чому Байден зробив цей дзвінок тиждень або близько того назад, щоб переконатися, що ці лінії зв’язку залишаються відкритими, і вони відкриті.

  1. Ви сказали, що президент особисто брав участь у справі Грайнер. Чи можете ви розповісти про те, що це означає, окрім отримання щоденної інформації про її ситуацію, і чи готовий президент безпосередньо поговорити з Путіним, щоб домовитися про її звільнення та звільнення Уїлана?

Коли я говорю «особисто бере участь», я маю на увазі, що він перебуває в постійному контакті з усіма членами своєї команди, які працюють над справою Бріттні. І це не лише Блінкен, а й Салліван, спеціальний посланник президента у справах заручників, заступник радника з питань національної безпеки Джош Гельтцер.

Тобто тут задіяно багато людей, і він керує процесом постійного оновлення інформації, яку він може отримати від своєї команди. Він дає їм вказівки за необхідності. Ви бачили, що він розмовляв із місіс Ґрайнер.

І можна очікувати, що він продовжуватиме вести подібні розмови й надалі. Він зосереджений на цьому.

  1. А щодо прямої розмови з Путіним з цього питання?

У мене немає жодних дзвінків, щоб оголосити.

Президент упевнений, що пропозиція, яку ми висунули, є серйозною. І він закликає росіян прийняти цю пропозицію, щоб ми могли повернути Брітні та Пола додому.

  1. Ви говорили про рішення оприлюднити інформацію про те, що ви зробили пропозицію росіянам. І ви припустили, що частково це було зроблено для того, щоб зробити певний тиск на росіян, оскільки вони були не дуже чуйними. Чи вважаєте ви, що оприлюднення цієї пропозиції щось змінило, змінило статус-кво? Чи ви досягли бажаного результату від цього рішення?

Її немає вдома, як і Пола. Отже, чи можемо ми сказати, що оприлюднення цього рішення мало пряме відношення до їхнього повернення додому? Поки що ні, але ми сподіваємося, що так і буде.

  1. Це зрушить справу з мертвої точки?

Ми відчували, що було важливо переконатися, що американський народ знає, а також люди у всьому світі, наскільки серйозно ми ставимося до цих двох справ, і що настільки серйозно, що ми зробили пропозицію, яку на нашу думку, росіяни повинні прийняти.

І ви помітите, що наступного дня після того, як ми це зробили, росіяни почали говорити навіть публічно.

  1. Сьогодні CNN повідомила, що Міністерство внутрішньої безпеки збирається припинити вичищати мобільні пристрої високопосадовців та політичних призначенців без попереднього резервного копіювання, і розпочинає 30-денний огляд політики. Чи наказує Білий дім якимось іншим відомствам зробити аналогічні кроки, включаючи, наприклад, Міністерство оборони?

Я не знаю про будь-які інші вказівки іншим відомствам.

  1. Чи можете ви розповісти про нещодавно розсекречені розвіддані, згідно з якими Росія готується підкинути сфабриковані докази у зв’язку з цією атакою на в’язницю?

Ми очікуємо, що російські офіційні особи планують сфальсифікувати докази, щоб приписати напад на в’язницю в Оленівці 29 липня українським збройним силам.

Ми очікуємо, що російські офіційні особи спробують підставити українські збройні сили в очікуванні того, що журналісти та потенційні слідчі відвідають місце нападу. Насправді ми вже бачили кілька надуманих повідомлень у пресі з цього приводу, де вони підкидали докази.

І ми маємо підстави вважати, що Росія піде на те, щоб створити враження, що у всьому винні українські HIMARS, про які останнім часом так багато говорять у новинах. І зробити це перед тим, як журналісти прибули на місце.

  1. Коли ви кажете, що США готові до того, що робитиме Китай, ви маєте на увазі, що ви готові до військових дій?

Ми готові до того, що може зробити Китай. І я думаю, що було б не дуже добре вдаватися до подробиць з цього приводу.

Коли я говорю, що ми готові до того, що може зробити Китай, це стосується всіх інструментів державної влади. Йдеться не лише про збройні сили.

Ми маємо потужний військовий потенціал у регіоні. У нас міцні альянси та партнерські відносини у регіоні. У нас також є економічна вага. І у нас є дипломатична вага. Є багато речей, які США можуть принести користь, якщо ми відчуємо, що нам це необхідно.

Але ось у чому річ: ми не повинні цього робити. І справа не повинна доходити до ударів. Немає жодних причин для існування цієї сфабрикованої кризи. Китайці використовували поїздку спікера як привід. Так, вони стверджують, що це протест. Я зрозумів. Але це також привід для того, щоб спробувати підвищити рівень напруженості і фактично спробувати встановити новий статус-кво, щоб перейти до нової норми, в якій вони вважають, що вони зможуть підтримувати відносини.

І моя мета прийти сюди сьогодні, щоб дати зрозуміти, що ми не збираємося приймати новий статус-кво, і що не лише США, а й увесь світ відкине його.

  1. Після останньої розмови між Байденом та Сі з’явилися ознаки того, що зустріч між двома президентами може відбутися. Для цього була можливість. З огляду на нинішню ситуацію, чи є можливість для зустрічі між двома президентами?

Ніхто не відкидає можливості зустрічі між двома президентами.

  1. Надходять повідомлення про те, що адміністрація Байдена лобіює проти закону, який би визначив Тайвань як основного союзника, який не входить до НАТО. Чи можете ви сказати нам, чи це так? І оскільки ми рухаємося до того, що Байден часто описував як еру автократії проти демократії, чи маємо ми зміцнювати зв’язки з Тайванем шляхом запровадження такого статусу?

Я думаю, що ми уникнемо надто багато коментарів прямо зараз.

Ми цінуємо та поважаємо роль Конгресу та підтримку Тайваню цього року та багато років у минулому. Але я не думаю, що нам варто намагатися випередити запропоноване законодавство до того, як воно просунеться далі.

Закон про відносини з Тайванем, який є законом країни, надає адміністрації багато ресурсів та можливостей.

І ми зациклюємося на Законі про відносини з Тайванем з погляду безпеки та продажу зброї. І це тривало за цієї адміністрації, і це триватиме за цієї адміністрації.

Але якщо ви прочитаєте цей закон, у ньому є набагато більше, ніж просто продаж зброї. І ми повністю поважаємо цей закон країни — ми дотримуватимемося цього закону країни. Він сам по собі забезпечує адміністрації величезну гнучкість і повноваження для продовження підтримки Тайваню, особливо в галузі самооборони, і ми збираємося продовжувати наслідувати його.

  1. Ви побіжно згадали про скасоване випробування МБР. Чи це було рішення президента? І чи не могли б ви додати трохи більше м’яса на кістки в плані зниження напруженості в даний момент?

По-перше, він не скасований. Його лише відклали. І відкладено на короткий час. Я не збираюся говорити вам, яку дату визначено в календарі, але є певна дата. Тож це все одно станеться.

Це не чинитиме жодного впливу на нашу ядерну готовність. Рішення було прийнято у світлі та в контексті напруженості, яку ми спостерігаємо зараз, а вона досить висока

І президент вважав, і команда національної безпеки вважала, що сильна, впевнена, здатна ядерна держава може дозволити собі почекати кілька тижнів із випробуванням, щоб дати зрозуміти – не лише на словах, а й на ділі – наскільки ми серйозні, коли говоримо, що не зацікавлені в ескалації напруженості. Ми не вважаємо, що має бути привід для кризи чи конфлікту.

І ми не прагнемо цього. І це рішення відкласти на якийсь час покликане довести, що ми не говоримо лише на словах про те, наскільки ми серйозні. Це відповідальний вчинок. Це сильний, впевнений вчинок. І президент це підтримує.

  1. Враховуючи агресію, яку ми спостерігаємо з боку Китаю щодо Тайваню, і сьогоднішня заява директора ФБР про те, що Китай є найбільшою загрозою для США — чи загрозою номер один для США в найближчі 10 років, чи застерігатиме Президент компанії від розширення ведення бізнесу в Китаї?

Ми не були нічим іншим, окрім як прозорими з бізнесом та приватними корпораціями про нашу стурбованість щодо операцій у Китаї чи з ним. Але це приватні компанії, і вони приймають власні рішення, і ми повинні поважати це.

  1. Що стосується ланцюжків постачання у зв’язку з діяльністю, що відбувається навколо Тайваню? Як це впливає на наші ланцюжки постачання і чи будуть у нас проблеми?

Я не думаю, що ми поки що помітили якісь наслідки. Ми знаходимося всього кілька днів шляху. Отже, ми спостерігаємо за цим і, звичайно, стурбовані.

Але ми також, завдяки COVID, зробили велику роботу, особливо за останні 18 місяців, щоб зробити більш стійкими наші ланцюжки поставок у різних секторах. Це не означає, що все налагоджено. Не означає, що це ідеально. Але ми зробили велику роботу в цьому напрямку. Тож спостерігатимемо і дивитимемося, як усе піде. Але зараз можливості нашого ланцюжка поставок набагато стійкіші, ніж кілька років тому.

  1. США зазначають, що це ціла сфабрикована, пропагандистська історія. Чи є щось на що адміністрація зможе вказати і на що люди зможуть подивитися, які скажуть, що це не було HIMAR ? Чи є якісь докази, які ви зможете навести?

Побачимо, як вони це розіграють. Інформація, яка передбачає, що вони збираються підкинути докази, включаючи, можливо, частини HIMARS. І ми побачимо, що вони з цим зроблять.

Залежно від того, наскільки великий шматок, чи зможете ви подивитися на нього і зрозуміти, чи справді він був зроблений з боєприпасів, якими стріляють HIMARS.

Це свіжа інформація. Побачимо, що вони з нею зроблять. Це ще одна звичайна гра з російського сценарію – звинувачувати інших у тому, що ти зробив сам.

І я не кримінолог, але я вважаю, що ви не підкидаєте докази, якщо не намагаєтеся покласти провину на когось іншого.

  1. Про Іран — ядерні переговори, що відновилися. Чи буде справедливо назвати це «останньою спробою»? Європейці називають це «останнім шансом».

Переговори на даний момент практично завершені. Президент сказав, що ми не збираємося чекати вічно, поки Іран прийме цю угоду – угоду на столі. Вони мають прийняти її.

Я не збираюся навішувати на них ярлик і говорити «остання спроба», але очевидно, що час, схоже, стає дуже коротким з точки зору досягнення угоди. І ми знову закликаємо Іран прийняти цю угоду.

Жодна проблема на Близькому Сході — жодна — не стане легше вирішуватися з Іраном, який має ядерну зброю.

  1. Сенат США, а також Зеленський закликають адміністрацію включити Росію до списку держав-спонсорів тероризму. Чи Байден готовий зробити це?

Держдепартамент розглядає можливості потенційного включення Росії до списку, і я не хочу випереджати їхній процес.

Багато речей, пов’язаних з цим позначенням — багато повноважень, які приходять з ним, багато дій, які ви можете зробити, ми вже робимо.

Ми запровадили безпрецедентні санкції проти Росії просто в односторонньому порядку з боку США, не кажучи вже про решту світу.

  1. Ви сказали, що Китай намагається встановити новий статус-кво, нову норму. Чи не могли б ви розповісти про це детальніше? Як Ви бачите — чого саме вони хочуть досягти, створюючи цю кризу?

Ви бачили, як вони пролітали над серединною лінією кілька разів за останні 24 години. Ви бачили, як вони оголошують операційні зони ВМС — зони навчання — набагато ближче до острова, ніж 25 років тому. Ви бачили, що зараз вони запустили щонайменше 11 балістичних ракет у Тайванській протоці і навколо неї, і, очевидно, за словами наших японських союзників, принаймні пара з них приземлилася в їхній економічній зоні відчуження, що означає, що вони, швидше за все, пролетіли над островом.

Ви можете уявити сценарій, в якому вони просто підвищують температуру, чи не так? Вони варять жабу, правда? Вони піднімають температуру на більш високий рівень, можливо, з наміром підтримувати таку інтенсивність або принаймні мати можливість проводити такі операції на більш частій та регулярній основі в майбутньому.

Це інший статус-кво, ніж той, який ми мали лише кілька днів тому, лише тиждень тому. І ми не збираємось…

  1. Ви стурбовані тим, що вони можуть здійснити військові дії проти Тайваню?

Я не збираюся розмірковувати про те, що можуть чи не можуть зробити китайці. Ми говоримо вам про те, що ми бачимо, і говоримо вам про те, чого ми очікуємо.

Ми очікуємо більше навчань, більше войовничості та риторики. Ми чекаємо на додаткові вторгнення. І ми побачимо, як це відбуватиметься.

Немає причин для того, щоби це переросло в кризу. Немає причин, щоб справа дійшла до зіткнень. І ніхто не хоче, щоби це сталося.

Чим більше обладнання знаходиться в безпосередній близькості один від одного за такої високої напруженості, як зараз, тим вищий ризик прорахунків та помилок. І саме це може призвести до того, що ситуація стане набагато небезпечнішою, ніж зараз.

  1. Політика США щодо Тайваню також описується як стратегічна двозначність. Чи не думаєте ви, що саме ця двозначність дозволила розвинутись напруженості, яку ми спостерігаємо зараз?

Ні, ми з цим не згодні.

  1. ОАЕ затримали американського адвоката, людину — Асім Гафур, який раніше представляв інтереси Джамаля Хашоггі. Це сталося незадовго до поїздки президента до Саудівської Аравії. Чи можете ви щось сказати про зусилля адміністрації щодо його звільнення або про якісь розмови з ОАЕ?

Я не можу багато сказати про цей конкретний випадок. Ми, звісно, в курсі, стежимо за ситуацією. Я направив би вас до Державного департаменту, щоб він розповів більше про це.

  1. Орбан приїжджає до США. Він збирається виступити на консервативній політичній конференції у Далласі. Чи підтримувала адміністрація якісь контакти з Угорщиною у зв’язку з цією поїздкою? Чи планується якась розмова?

Ні та ні. Це приватний візит.

  1. Чи стурбована адміністрація тим, що до США приїде авторитарний лідер, щоб скористатися цією можливістю?

Він приїжджає на приватне запрошення. І Орбан та CPAC можуть обговорити його візит.

 

Андрей Зубов

НЕСОСТОЯВШАЯСЯ БИТВА

Сотни тысяч людей по всему миру следили за полетом «борта» Нэнси Пэлоси из Сингапура — приземлится ли он в Тайбэе или прямо последует в Сеул, или, вдруг, грянет Армагеддон. Визит председателя Палаты представителей Конгресса США на Тайвань стал бы не просто символическим жестом, он бы продемонстрировал всему миру — и союзникам Китая и его противникам, что политика Соединенных Штатов осуществляется без оглядки на деспотические режимы, что защищая демократию США готовы идти на риск. Это не демонстрация силы — самолет Нэнси Пэлоси можно было сбить одной ракетой китайских ПВО — это демонстрация свободы, мужества и достоинства — качеств, отсутствующих в «джентльменском наборе» тоталитарных режимов.

Пекин намекал на возможность начала военных действий против «мятежной провинции», даже на случайное попадание ракеты во время начавшихся учений, в самолет г-жи Пэлоси. Слова произносились очень страшные. Мир замер.

Но визит состоялся. 82-летнюю г-жу Пэлоси восторженно встретили жители Тайваня. 19 часов на «острове свободы» — настоящей свободы, не той, что царит на раздавленной деспотией коммунистов Кубе.

Встреча с президентом Тайваня Цай Иньвэнь, дружеские беседы с депутатами парламента и с теми китайцами, которые бежали с континента от тирании коммунистов. «Демократия на Тайване будет защищена» — это послание Нэнси Пэлоси услышали и на свободном острове, и в коммунистическом Китае, и в США, и в мире. Сенат США уже рассматривает законопроект о подтверждении и усилении обязательств США в отношении Тайваня. Тихоокеанский регион понял — США не перестанут защищать демократии Дальнего Востока — Японию, Южную Корею, Тайвань, Сингапур, если сами народы этих стран желают жить в системе настоящего народовластия. Визит г-жи Пэлоси в демократические страны региона продолжился, а уверенность в позиции Соединенных Штатов окрепла.

И, надо сказать, риск здесь имел смысл. Дальний Восток превратился за последние десятилетия во второй после христианского Запада регион высокотехнологичной саморазвивающейся экономики и устойчивого народовластия. Думаю, к радости великого Конфуция, его учение стало основанием для второй развитой современной цивилизации после христианской — дальневосточной конфуцианской. На моей памяти страны Дальнего Востока, избежавшие коммунистической диктатуры, успешно осуществив экономическую модернизацию одна за другой перешли к политической демократии как к некоторому увенчанию успешного комплексного развития нации. Первой была Япония, потом Южная Корея, одновременно с ней Сингапур (территориально это Юго-Восточная Азия, но цивилизационно конечно Дальний Восток) и, наконец — в конце 1990-х — Тайвань. Повсюду авторитарные режимы, не претендовавшие на контроль над экономикой, успешно трансформировались в демократии. Этот феномен уже изучают ученые и еще долго будут изучать. Для его осмысления нужен новый Макс Вебер.

В ряду конфуцианских демократий можно было бы назвать и Гонконг, подобный Сингапуру сплав британской политической культуры и конфуцианского сознания давший великолепный результат. Но на наших глазах Гонконг был сожран коммунистическим Китаем. Даже репутационные и экономические издержки не предотвратили уничтожения этого «золотого яблока». Для тоталитарных режимов жажда всецелого обладания землей и волей людей значит бесконечно больше и денег, и доброго имени.  С беженцами из Гонконга тоже нашла время встретиться Нэнси Пэлоси и сопровождавшие ее конгрессмены в Тайбэе.

Думаю, именно судьба Гонконга заставила Конгресс США пойти на столь решительный шаг как визит его делегации на «остров свободы». Успешные демократии, тем более экономически высокоразвитые, надо защищать, особенно если остров с 23 миллионами граждан противостоит континентальному гиганту с почти полутора миллиардами обитателей.

Стоит заметить, что свободный Тайвань в системе мировых связей и противостояний ценен не только сам по себе. В некотором роде Тайвань — это не только «остров свободы», но и «остров Крым». Это часть огромной Дальневосточной империи, сохранившая свободу от коммунизма в то время, когда в результате долгой и кровавой гражданской войны остальной Китай был покорен армией Мао. Около полутора миллионов сторонников президента Чан Кайши бежали на Тайвань. Там действовал общекитайский парламент управлявшийся вполне авторитарно Гоминьданом. Благодаря помощи США красная армия Китая (НОАК) не смогла высадиться на острове и покорить его. И Тайвань начал самостоятельное развитие вне коммунизма. Сначала на острове была создана высокоразвитая экономика и надежная правовая система (вот где видна роль Конфуция), а потом, при сыне Чан Кайши Цзян Цзинго, ставшем главой Гоминьдана и президентом острова в 1978 г., начали формироваться органы гражданского самоуправления, упрочилась свобода СМИ, и , наконец, в 2000 году на президентских выборах победила оппозиционная Прогрессивная демократическая партия и ее лидер Чэнь Шуйбянь. Эта партия, которая и ныне управляет островом, желает объявить его независимым государством, а Гоминьдан продолжает стремиться на континент, надеясь положить начало возрождению Китая, превратить его в такую же демократическую и экономически процветающую страну, какой стала «мятежная провинция». Коренные жители Тайваня скорее за независимость, потомки эмигрантов 1949 года и беженцы — за осуществление миссии на континенте. Но, конечно, исключительно мирными средствами. Ни о каком «военном весеннем походе» речи давно не ведет никто из серьезных людей.

Итак, Тайвань не просто «остров свободы». Это еще и залог свободы и процветания для нынешнего коммунистического Китая. Залог, который при благоприятных обстоятельствах может осуществиться.

Си Циньпин и его окружение хотят, чтобы их подданные видели в Тайване только «мятежную провинцию» и желали её присоединения, чтобы жители острова стали такими же подневольными слугами красного Богдыхана, как они сами и как граждане Гонконга. Увы, не только в Китае, но и повсюду, рабы часто мечтают не о свободе, а о порабощении свободных соседей, «чтобы не было обидно» нести ярмо с брякушками. Многие, но далеко не все. Немало китайцев на континенте смотрят на Тайвань с надеждой, с мыслью, что их народ не обречен на деспотию и коммунистическое бесправие, на вторичную экономику, на бедность. Культурная матрица на Тайване та же, что и на континенте, а вот жизнь совсем иная — достойная и свободная. И это страшит пекинских лидеров как мало что иное. Потому они и сожрали Гонконг. Он их тоже страшил.

А для США и иных демократических высокоразвитых государств Тайвань стал посланием их главному тоталитарному сопернику, не режиму, а народу. — Хотите жить достойно, стройте у себя не деспотию, алчную до рабов и земель, а демократию, стремящуюся к хозяйственному и культурному процветанию, хранящую традиции предков и творчески преобразующие их в будущее.

Вот почему Нэнси Пэлоси решилась на этот визит. И, к чести председателя Си, у него хватило разума не ввергать мир в войну, хватило сил сдержаться, просчитать издержки и варианты развития. Тоталитарным тиранам труднее всего сдерживать себя там, где их, по их мнению унижают. Некоторые так не умеют. Но Континентальный Китай показал, что какие-то уроки мудрого Конфуция усвоены и его элитой. И это дает надежду на будущее и делает 19 часовой визит Нэнси Пэлоси в Тайбэй еще более многообещающим.

 

Олег Хомяк

Совок – это наследие советского союза, и это люди, привязанные к той реальности.

Ну и это то, что противоречит новому, вроде как прогрессивному.

Но если посмотреть в совок, когда он жил, то там были такие же молодые люди, с такими же, свойственными молодости, интересами и стремлениями к изменениям.

Осознают ли сегодняшние молодые и взрослые, 30- 40 лет, что в возрасте за 50-60, 90% из них будут такими же косными, как те, из совка?).  Ведь сохранение живости ума и молодости души совершенно не зависит от того, какую идеологию человек осуществляет своей жизнью. Это просто закономерности возрастной психологии. И сегодняшние молодые станут тормозами развития. Это вечная тема «отцов и детей», поколений.

По сути вся эта будущая косность представлена в сегодняшнем активном возрасте как массовые колебания из  зрады в  перемогу и обратно, это подверженность массовым влияниям в сети. Это и есть естественное слабоумие, но в возрасте постарше это будет уже очень очевидным, просто потому что будет новая волна молодых, с их энтузиазмом, и новых взрослых, с их массовым, а потому  неразличимым, на общем фоне, слабоумием.

Конечно, есть незначительный процент людей, которые при старении тела, сохраняют живой ум и здоровую эмоциональность. Но это тоже не зависит от идеологии.

К чему это, в наших условиях? Это могло бы стать одним из ориентиров формирования нового общества: в каком качестве придут к старости те, кто был молод? Ведь 50-летние мужчины в Союзе это уже почти старость. Мой папа лет с 40, когда хотел произнести какое-то полезное напутствие говаривал «Это же для тебя, мне то зачем, я же скоро помру». Прожил еще 40 лет. Да и в Украине, многие выглядят не очень молодо. В Европе 50 лет — это полноценная жизнь с наличием жизненного опыта. И в Украине есть такие же. Но мало и редко ).

Как сохранить огонь и живость? Ну это гибкость ума, живость эмоций, инновации и творчество. А как это развить? Да никак, если тяги к этому нет, то ничто не поможет. А тем, кто желает, то поможет терапия, психоанализ и т.п., то, что затрагивает внутренний мир, ведет к переосмыслению. Не вязнуть в отношениях, которые деструктивны, не заниматься тем , что не интересно, меняться. Ну и конечно же тренировка тела, но не столько силовая, а на гибкость. Танцы например.

Если честно, мне мила Украина в которой — все больше и больше таких людей. Живым и гибких, умеющих думать и уважать чужую мысль, и стойких. А вот какой язык — это важно для государства и для сплоченности общества, но это вторично. А если поменять местами — то это не работает. Просто много косных людей на избранном языке??  А смысл?

Приоритеты — вот что важно. Когда молодые и красивые, умные и остроумные, гибкие и подвижные — то и язык и культура становятся символами этого, и тогда популярны. Иначе как с Достоевским в России — ну и как им это помогло, великая культура? Ну разве что единицам, кто читал осмысленно.

Невозможно создать великую украинскую литературу тут же. Да, ситуация сложилась так, что пребывание в империи не позволило создать масштабную культуру.

Это проблема? Да вообще никакая не проблема, разве что проблема для тех, кто желает жить прошлым. Ведь по факту — сначала формировались страны амбициозные, и великой их культура обычно становилась по итогам их величия как государств. Наоборот не бывало. Так что у великой украинской культуры без всякого сомнения есть прекрасные корни, и потенциальная возможность осуществиться в будущем. Если! государство будет прекрасным для людей. Ведь для того, чтобы люди занимались терапией, меняли деятельность, старики не боялись пенсии, государство создает условия. И люди будут творческие и вдохновленные, с молодостью в сердце и уме, и в суставах ).

 

 

(Размещено в 7:00)

Альфред Кох

Вот и прошел сто шестьдесят второй день войны. В течение этого дня я получил десятки месседжей, суть которых состоит в том, что я вообще ничего не понимаю в военной тактике и стратегии, что я болван, и, разумеется, тайный путинский агент. Так крупные военные аналитики, коих так много оказалось среди моих читателей, оценили мои аналитические способности и верность украинскому флагу.

Верности украинскому флагу у меня, действительно, нет никакой, а вот сочувствия украинскому народу — хоть отбавляй. И если я иногда бывают резок и необъективен, то всего лишь потому, что мне очень людей жалко. Да и добра столько пропадает, столько денег в трубу этой войны улетает… Какая уж тут, к черту, объективность?

А во всех этих «контрнаступательных действиях» и «оперативных паузах» и чем они от простых пауз отличаются — я действительно ни бельмеса. Мне говорили: в августе будем наступать — я и верил. Теперь говорят: все верно, только наступать будем не мы, а русские. И у меня возникает ощущение, что меня наепали.

Но, оказывается, это неправильное ощущение. И что тут все глыбже и тончее… И что тут надо понимание тактики иметь, и оценивать все со стратегических позиций, а не с кондачка… Так что я уже понял, что мне, на старости лет, не постичь этой науки, так и останусь неучем…

Но я, все равно, с вашего позволения, продолжу. Тут бывший наш канцлер Шредер вернулся из Москвы. И затянул старую волынку, про то, что мирным переговорам нет альтернативы и что Москва хочет мира и зовет Украину за стол переговоров.

Я сразу вспомнил Гитлера, который начиная с Дюнкерка, то есть с мая 1940 года, уговаривал всех начать с ним переговоры о мире. И там тоже у него были все эти, как теперь модно выражаться, «нарративы» про то, что противник должен признать сложившиеся реалии, что нельзя отрицать факты и что если противник не заключит мир на этих условиях, то потом условия для него станут только хуже и что нужно остановить бессмысленное кровопролитие и т. д.

И когда в апреле 1945 он наложил на себя руки, то в своем завещании он настаивал, что единственное, чего он хотел все это время — это мира и что он все время выдвигал мирные инициативы, но никто не хотел его услышать…

Нет никаких сомнений, что Шредер — это посланник Путина. Он приехал из Москвы, чтобы донести до Запада призыв Путина к миру. И так же, как Гитлер, Путин настаивает на том, что мир возможен только на его условиях. И что условия его просты и понятны, и что Украина должна признать сложившиеся реалии, что что нельзя отрицать факты и что если она не заключит мир на этих условиях, то потом условия для нее станут только хуже и что нужно остановить бессмысленное кровопролитие и т. д.

Особенно мне доставил истинное удовольствие пассаж по «кантональную систему как в Швейцарии». Этим дешевым трюком Путин, видимо, решил подкупить неискушенных киевских парубков вычурной иностранщиной. Ищь, че… «Кантональная система» … Не жук чихнул… Иностранная вещица! Швейцарская! Надо трохи для сэбэ.

И что характерно! Я даже по своим знакомым вижу: из Москвы пошел информационный вал про необходимость «сесть за стол переговоров». Звонят из Москвы или из Европы те, кто еще совсем недавно приехал из Москвы. И все как под копирку: Путин плохой, война, развязанная им — ужасна, но переговорам нет альтернативы, нужно любой ценой  остановить войну.

По телефону, за ужином в ресторане, по емейлу, вотсаппу, телеграмму… Пишут, шлют, проникновенно, со слезой говорят, положив тебе руку на колено и честно глядя тебе в глаза…

«…. Да, зверь, да, нет прощения, но, старик, люди гибнут, надо договариваться… Да, что поделаешь, административная граница Донецкой и Луганской, да сухопутный коридор, Херсон… Кантональная система, как в Швейцарии… Крым — это за пределами реальности… Тактическое ядерное оружие… Он сумасшедший, не сомневайтесь… Бросит… Не знаю как тебе, а мне страшно… Надо про детей подумать… Я тебе серьезно говорю, шутки в сторону…»

Веерные рассылки, обзвоны, бесконечные выведения на тему. Охват — гигантский. Вся инвестиционная, политическая и оппозиционная эмигрантская тусовка охвачена этой «soft power». Утюг включишь, а там: «кантональная система, нет альтернативы, дети гибнут, он сумасшедший, согласен, но и ты пойми» …

Я сначала им всем отвечал и пытался объяснить. Но они, как сомнамбулы, смотрели на меня пустыми глазами и переходили к следующему собеседнику и опять включали свой излучатель: «Да зверь, нет альтернативы, бросит не сомневайтесь, Крым, Херсон, давайте обсуждать, люди гибнут…»  Поэтому я решил сегодня написать здесь свой ответ всем глашатаям «кантональной системы» и больше к этой теме не возвращаться.

Итак. Дорогие мои миротворцы. Для того, чтобы сесть за стол переговоров, нужна самая малость: желание с Путиным разговаривать. А ее нет. 84% украинцев не хочет никаких территориальных уступок. Следите за моими губами: «НИ-КА-КИХ». То есть не то, что «давайте обсуждать, линию разграничения или административную границу», а вообще ничего не готовы отдавать. Ни одного квадратного сантиметра. 84% населения.

Как вы себе представляете в таких условиях переговоры? О чем? Кто тот сумасшедший, кто сядет с Путиным за стол переговоров? Чтобы его на выходе с них просто удавили? Чтобы разорвали на куски жены бойцов «Азова»? Или жители Бучи и Мариуполя? Как вы любите говорить: «это за пределами обсуждения».

Ах, Зеленского должны заставить сесть за стол переговоров его заокеанские кукловоды? А вы не преувеличиваете их влияние на него? И потом: а им-то это зачем? Они что, зря что ли выбросили на ветер уже около десяти миллиардов долларов? (И собираются, кстати, выбросить еще минимум тридцать). Чтобы в результате этих переговоров отдать Путину 20% Украины? С какой стати?

Да и европейские лидеры не станут этого делать. Они уже все прекрасно поняли и давно уже сказали: пусть сама Украина решает, где и когда ей остановится. А мы поддержим любое ее решение на этот счет.

Что вы говорите? Потом будет хуже? Ок, пусть будет. Вам-то что за беда? Если нам будет хуже, значит вам — лучше! Чего ж вы переживаете? Вперед, в наступление! Даешь Запорожье, Кривой Рог, Одессу! На Киев! На Львов! Только сдается мне, что если вы за почти шесть месяцев никуда толком не продвинулись, то и дальше ваши успехи будут такими же скромными…

Бомба, говорите, у него? И что? Бросит? А чего ж он до сих пор не бросил? Что, все идет по плану? Ну тогда и нечего переживать. Значит и дальше все идет по нему. А хоть и бросит, что с того? Тем быстрее придет ему конец.

Тот, у кого все идет по плану, и кто неумолимо приближается к победе — тот не предлагает переговоры. Тем более так навязчиво. Тот ждет, когда ему их предложат. Это, по-моему, довольно очевидно.

И с этих позиций, побеждающей стороной выглядит как раз Украина. А отнюдь не Россия, которая всех уже заепала разговорами про «переговорам нет альтернативы». И сдается мне, что так оно и есть на самом деле: Украина не только выглядит побеждающей стороной, но и на самом деле ею является.

А все потому, что что наша дело правое. Враг будет разбит. И победа будет за нами.

Слава Украине! 🇺🇦

 

Мурлокотан Паштетофф-сосискин

Отже, угрупування військ противника на Миколаївському та Криворіжському напрямках майже набуло своїх кінцевих рис та абрисів… Тож варто розглянути, що у них вийшло у кінцевому рахунку. Сьогодні поговоримо про те, що противник може безпосередньо задіяти для оборони, або наступу в районі Херсону та його прилеглих територіях.

Загалом, на Херсонсько — Бериславському плацдармі розгорнути сили та засоби 49-ї ЗВА  та 22-го АК Південного ВО, підсиленні угрупуванням ПДВ зс рф, а також декількома підрозділами 19-ї та 20-ї мсд, відповідно зі складу 58-ї та 8-ї ЗВА, які передані у склад угрупування військ «Юг» для підвищення його бойових спроможностей. Причому, саме на Херсонському напрямку… який ми сьогодні й розглянемо.

Безпосередньо, на Херсонському напрямку оперує тактична група військ противника (до 8-10 БТГр) зі складу 126-ї мсбр, 127-ї рбр 22-го АК, 4-ї російської «воєнної бази» = мсбр (Південа Осетія) та 33-го «казачьего» мсп 20-ї мсд. Північніше Херсону, оперують, принаймні, ще 2 БТГр 429-го мсп 19-ї мсд та 1 БТГр 255-го мсп 20-ї мсд. Таким чином, стає зрозуміло, що противник сконцентрував та розгорнув для утримання Херсонського району обороні до 13-14 БТГр…Це те, що на сьогоднішній день безпосередньо втягнуто у бої в районі Херсону.

Однак, це не все… Херсонське угрупування військ противника прикрито не меньш як 5-а ТГр ППО зі складу 90-ї збр, 358-го зрп, 1096-го зрп (прикривають не тільки райони дій військ 22—го АК та 49-ї ЗВА, а й мости і переправи у районі Херсону та північніше). Окрім того, в його інтересах командуванням цього угрупування сконцентрувано значну кількість ствольної та реактиіної артилерії. Зокрема, на лівому березі Дніпра, в районі Іванівка — Олексіївка — Великий Клин — Чулаківка розгорнуто не меньш як 7 артилерійских ТГр зі складу 227-ї та 305-ї абр, 1182-го та 244-го ап, 944-го сап, 8-го ап.

На цьому ж напрямку, але правда переважно на лівому березі Дніпра (треба розуміти у якості резерву), противником розгорнуто й тактичне угрупування повітряно-десантних військ на основі 106-ї пдд (загалом до 3-4х БТГр зі складу її 51-го та 137-го пдп), яке очевидно готується бути введенном у бій саме в районі Херсона, або північше його у разі необхідності. До того ж, частина цього угрупування (загалом до 1.5-2 х «напівбоєздатних» БТГр 7-ї дшд, «порепаних» у попередніх боях в північно-східних районах плацдарму), вже втягнута у бої в районі Снігурівки та південно-західніше неї. І витягнути їх з цієї халепи без урону для всієї системи оборони противника — просто неможливо…

Але, наскільки сьогодні стає зрозумілим… «ноу-хау» командування військ противника на Херсонському напрямку, полягає не у фрагментарному «підсиленні» цієї, вже добряче пошарпаної «солянці» з військ Південного ВО зс рф, яку продовжує утримувати в районі Херсону командування угрупування «Юг», а в тому, щоб «вирішити питання Херсону» одномоментно та «раз і назавжди».

І у російському гш, судячи зі всього, придумали, як це зробити. А саме — розгорнути у нєї «за спиною»… на лівому березі Дніпра в районі Чорнянка — Чорноморівка — Морозівка — Брилівка — Нова Маячка ще одного оперативно — тактичного угрупування сил та засобів найбільш потужної загально-військової армії Східного воєнного округу зс рф — 5-ї ЗВА.

Декілька днів тому, я писав, що сили та засоби 5-ї ЗВА лише зосереджуються у цьому районі й поки всі ще туди не доїхали… Так ось, вчора вони вже майже всі доїхали… 127-а мсд (з усіма своїми чотирьма полками — 114-й, 394-й, 143-й мсп та 218-й тп), 57-а та 60-а мсбр, а також 338-ї реактивна артилерійська бригада. Загалом — до 12-14-и мотострілецьких, танкових та артилерійських БТГр\ТГр…

Але, є певні «странности» у розгортанні цієї армії противника.

За великим рахунком, її ввод у бій саме на Херсонському напрямку  можливий виключно через Великі Копані (їй по-любому буде необхідно обійти славнозвісні Олешковські піски з півдня) та переправи у Антонівського мосту, які працюють «раз через раз»…

Зате ось використання сил та засобів цієї армії на «умовному» Криворіжському (насправді, Нікопольскому) напрямку… виглядає, куди як простіше… Для цього батальоним тактичним групам дивізії та бригад цієї армії треба лише «перетягнутися» по дамбі Каховської ГЕС на правий берег Дніпра. Тим більше, що там вже знаходиться достатньо потужне угрупування військ противника у складі, принаймні, 7-и БТГр двох «десантних дивізій і однієї бригади» — 76-ї дшд, 98-ї пдд та залишків 2-х БТГр 11-ї дшбр (це, не враховуючи батальону зі складу 10-ї обр СпП та 3-х БТГр зі складу 205-ї мсбр і 34-ї мсбр).

Іншими словами, 5-а ЗВА зосереджена та розгорнута командуванням військ противрника таким чином, що може бути використана… як на Миколаївському напрямку, так й на Криворіжсько — Нікопольскому…

Тобто, можемо констатувати, що командування військ противника ще остаточно не вирішило… куди саме, як і в якому складі воно буде наступати.

Але одно вже зараз можливо сказати точно…

Для початку, район Херсону та прилеглих територій, воно при будь-яких обставинах, збирається обороняти вперто та жорстко. Принаймні, сил та засобів для цього, воно натаскало сюди вдосталь… прикрив райони їх зосередження та розгортання об’єктовою ППО (принаймні, нашої групою ІС, фіксується 4 таких района, прикритих дальнобійними ЗРК типу С-300\400). Достатньо сказати, що без врахування сил та засобів 5-ї та 35-ї ЗВА, зосередженних в оперативних тилах угрупування «Юг», загальна чисельність БТГр\ТГр військ противника безпосередньо зосереджених та розгорнутих на Херсонсько — Бериславському плацдармі складає на сьогоднішній день десь 26-28 БТГр і може бути СУТТЄВО підсилена саме за рахунок 5-ї ЗВА  — в першу чергу й за рахунок 35-ї ЗВА — в другу чергу, хоча відносно цієї армії це виглядає сьогодні досить спірним, бо очевидно, що вона скоріше націлена на Запоріжжя, ніж на Кривий Ріг, або Нікополь…

Але «странности» у оперативній побудові зосередженного  в Херсонський та Запорізський областиях нового оперативного угрупування військ Східного воєнного кругу зс рф не вичерпуються досить дивним районом розгортання 35-ї ЗВА чи очевидним «подвійним призначенням» 5-ї ЗВА.

Наприклад, командування військ противника прямо у Кримського перешейку та у Мелітополі також розгортає «зачем-то» нові тактичні групи військ. Причому, це не «росгвардія», яка була би доречної у цьому глибокому тилу, а суто армійські підрозділи…

Так в районі Армянська, Преображенки, Василівки фіксувалися як на марші, у русі, так й статично… підрозділи та тактичні групи 40-ї та 155-ї обрмп зі складу тоф-у, 200-ї абр, 16-ї обр СпП там же, чомусь «сплив» ППУ 29-ї -ЗВА Східного ВО. А в районі Мелітополя окрім раніше зосереджених підрозділів 810-ї обрмп… починаючи з позавчора, почали фіксуватися підрозділи 5-ї тбр 36-ї ЗВА всьо того ж Східного ВО. Є відомості, що всі ці підрозділи поступово підтягуються  у склад угрупування військ противника «Запорожье» та будуть підпорядковані штабу 58-ї ЗВА Південого ВО, яка веде на даний момент напружені бої на Запорізському на Новопавлівському напрямках.

Зважаючи на той факт, що в районі Василівки, Токмаку та Полог лише протягом 2 останніх діб також з’явились ще 2 батальона чвк «вагнер» (ліга), БТГр 100-ї рбр та на Вугледарському напрямку, принаймні 2 БТГр 37-ї мсбр 36-ї ЗВА все того ж Східного ВО, можемо казати про вагоме нарощування сил та засобів противника й на Запорізському напрямку…

Тепер, стосовно оперативного фону… на якому командуванню військ противника доведеться приймати рішення про форми та методи застосування зосередженних ним у цій операційній зоні військ…

І слід сказати, що він достатньо нетривіальний для нього…

  1. Очевидно, що бої, які нині точаться західніше та північно-західніше власне Херсону, доставляють командуванню військ противника достатньо багато «головного болю». Принаймні, постійне його прагнення відтіснити українські передові підрозділи в районі Благодатне — Мирне — Луч — Посад-Покровське… явно обумовлюється саме цим прагненням.

   Але слід підкреслити, що «комплексне рішення» цієї проблеми, яке свого часу придумало місцеве російське військове командування для цього, до сих пір так й не було ним реалізовано.  Усі контр-атаки у напрямку Новогригорівки та селища Зоря , щоб вийти українським підрозділам в районі Благодатного во фланг (північний) та їхній тил та таким чином примусити їх відходити на захід та північний захід від Херсону… закінчились, по-суті, нічим. Новогригорівка, судячи зі всього,  залишилась за ЗСУ…

  1. Більше того, активні наступальні дії ЗСУ в районі озера Солонець з одночасним бажанням росіян за будь-яку ціну утримати позиції по рубежу Правдино — Солдатське… можуть зіграти з російським військовим командуванням на Херсонському напрямку досить «злий жарт», чимось схожий на історію з Високопіллям… де нинішне тактичне становище російських підрозділів осоливо сприятливим, явно не назвеш…

   Вже сьогодні очевидно, що «в один прекрасний момент» російським підрозділам так чи інакше доведеться відходити зі Станіслава та Широкої Балки. Для росіян головна складность ситуації на цій ділянці полягає в тому, що момент цього самого їхнього відходу будуть визначати явно не вони… а сам він, цілком ймовірно може наступити для них дуже раптово.

  1. В районі Снігурівки подальше перспективи для противника , щодо успішної його оборони, виглядають більш-менш прийнятно, але лише у тому випадку, якщо йому вдасться утримати впродовж тривалого часу за собою Новопетрівку. У всіх інших випадках… оборона Снігурівка стає для ворога — самовбивчою справою… Просто тому, що саме містечко знаходиться не в закруті Інгульця, а перед ним…Тому блокувати його набагато легше (причому цілком можливо зразу з двох боків), ніж це було би… якщо річка протікала би ПЕРЕД містечком, а не за ним…
  2. Райони південіше Давидового Броду (невеликий плацдарм ЗСУ на лівому березі Інгульця) та Високопілля, безперечно, пов’язані між собою у тактичному сенсі. Хоча, на перший погляд це зовсім не очевидно…

    Вся справа в рокаді якаі їде від Давидового Броду до Архангельского і далі на Високопілля вздовж лівого берегу Інгульці, а також рокаді від пам’ятника кавуну на перехресті доріг південіше Осокорівки на те саме Високпілля. Обидві вони зараз перерізані ЗСУ… у Іванівка — Ольгине, а також у Миролюбівки та Нововознесенського. Тому забезпечувати свої підрозділи, які нині до сих пір обороняються у Високпіллі противник вимушений, образно кажучи «по полях», через смугу території, яка ним контролюється, шириною у 6.2 км між передовими позиціями ЗСУ західніше Нововознесенська і у Новопетрівки. Звісно, що вона прострілюється ЗСУ… Тому ці поїздки з боку противника, нагадують скоріше гру у «руську рулетку». Наскільки я розумію, зазвичай вони дотаскують усе своє забезпечення до Костирки… там формують «конвой прориву» і дають тягу через поля та буєраки у бік Високопілля.

   Один нюанс, у зв’язку з цим усім, мабуть треба підкреслити. Скоріш за все, частину своїх сил та засобів, противнику таки вдалося витягнути з Високопілля… і зараз там залишаються лише ті підрозділи (скоріш за все зі складу 11-ї одшбр та можливо 10-ї обр СпП), які при необхідності здатні швидко «піднятися та відірватися від противника», тобто «отрицательно наступить» у темпі вальса. В усіх інших випадках сенс перебування росіян у Високопіллі не проглядається від слову «зовсім»… хіба що — тримати під обстрілами Зеленодольск та Криворізську ТЕС.

   Про Інгулецький плацдарм ЗСУ казати не буду. Тут й так усе зрозуміло. Задля якогось серьйозного його використання він ПОКИ ЩО замалий й має значення лише у тому сенсі, що знаходиться прямо у повороті на дорогу в бік Берислава, що може зіграти у свій час достатньо корисну роль.

  1. Район Щербаків (й Малих також), Нестерянки й загалом південіше Оріхова (Запорізська область), судячи зі всього, стає для противника, протягом останього часу, таким собі «каменем спотикання». Бо, очевидно, що для того, аби наступати на Запоріжжя, противнику треба зайняти Оріхів та прилеглі до нього території. Але тут відбувається зовсім протилежні речі… передові підрозділи ЗСУ самі відтісняють передові підрозділи противника на південь. Більше того, таке саме відбувається й у районі Пологи та на ділянці від Великої Новосілки до Володимирівки.

   Звісно, противник достатньо наполегливо контр-атакує, намагючись взагалі зупинити цей «наступ равлика». Але все відбувається за добре відомою схемою — обстріли, авіаудари, контр-атаки… але пересиділи, перечекали, відбили і тихцем звнову просунулись на 500 м, десь на 200 м… а десь й до 1 км. Потім знову — окопалися, закріпилися… чекаємо… Так, це коштує дуже дорого, бо за ці сотні метрів платити доводиться життями наших військовиків, але певний результат такої «методи» також є…

  Все це дуже дратує противника, але поки що особливо нічого разумного з цим він зробити не може… Лише останнім часом в зону відповідальності 19-ї та 42-ї мсд 58-ї ЗВА, які власне й складають основу угрупування військ противника «Запорожье», командування військ противника стало перекидати нові й нові «сили та засоби підсилення» — від «вагнерів», до морської піхоти тоф-у та окремих батальонів «мобілізаційного резерву днр\лнр». Це дозволило йому ущільнити свої бойові порядки в підрозділах першої лінії на загрозливих напрямках та створити на певних ділянках тактичні резерви… однак, більшого… зась.

  В цьому сенсі, мене більше турбують ті резерви, які противник розгорта зараз в районі Мелітополя, біля Енергодару (привіт, 35-й ЗВА) та безпосередньо у районі південніше Пологи і у Токмаку. Це явно не для затикання «дірок» на Запорізському напрямку, а для чогось іншого…

   Але, у цьому контексті, також варто мати на увазі, що для гіпотетичного наступу на Запоріжжя, або в бік Павлограду противнику все одне будуть потрібні зручні для нього райони розгортання та вихідні рубежи. Думаю, саме через це, 35-а ЗВА противника зараз зосередилась південіше Енергодару, а не в районі Мелітополя чи північніше Бердянську…

Отже підсумуємо…

  Думаю, загальний план (або сценарій, якщо хочете…) того, що задумало командування військ противника протягом найближчого місяця на Півдні,  ще продовжує у своїх певних частинах змінюватися… Інакше, усі ці «мітання» його військ з Миколаївського на Запорізський напрямки й назад, концентрація на Криворізському напрямку, а потім відведення ЗА Дніпро… не відбувалися би.

  Напркилад, лише протягом минулого тиждня КП 29-ї ЗВА Східного ВО противника двічі міняло своє місце розташування, в тому числі з Херсонського напрямку на Запорізський… і навіть зараз знаходиться у процесі «переміщення».

Тож, дійти до якоїсь «кінцевої» думки, щодо основного змісту задуму противника… можливо буде лише після того, як він нарешті вже дотягне кудись остаточно-визначено свої ОСНОВНІ (тобто оперативні) резерви  та вибудує якесь внятне оперативне шикування своїх військ. На сьогоднішній день, чітко та визначено можливо сказати лише одне… більша частина цього плану стосується саме Південої  операційної зони…

 

Александр Соколовский

Многие называют Тайвань старой пороховой бочкой, которая пока ни разу не взрывалась.

У острова богатая история, но основы сегодняшнего конфликта тянутся из 1949 года. Тогда в результате длительной гражданской войны к власти на материковом Китае пришла Коммунистическая партия во главе с Мао Цзэдуном. Его противник Чан Кайши отступил вместе со своими сторонниками из националистической партии Гоминьдан на остров Тайвань. Там он создал собственное государство — со столицей в Тайбэе.

Долгое время и Тайбэй, и Пекин считали себя «единственным настоящим Китаем». Случались и вполне горячие столкновения — шпионаж, диверсии, взаимные артиллерийские обстрелы и стычки на море. Как и большинство противостояний второй половины ХХ века, конфликт между материковым Китаем и Тайванем стал одним из многих очагов глобальной холодной войны между Западом и странами соцлагеря. Правительство Тайваня поддерживали США, а Пекин — СССР.

В 1945 году Китайская Республика Чан Кайши получила место в ООН, в том числе и в Совете Безопасности. А после 1949 г. и бегства Чан Кайши на Тайвань получилось, что правительство материковой КНР не имело место в ООН и полноценного международного признания.

Но ситуация кардинально изменилась в 1971 году — ООН признала правительство Пекина, а поскольку двух Китаев одновременно не могло существовать, Тайвань потерял место во всемирной организации. Китайская республика была исключена из ООН по прошению представителей Китайской Народной Республики (КНР). В 1979 году Америка объявила об официальном признании Китайской Республики как части Китайской Народной Республики, а президент США Джимми Картер прекратил дипломатически признавать Тайвань.

В конце 70-х годов Мао Цзэдун и Чан Кайши почти одновременно умерли, и это изменило политический климат в двух странах. На материковом Китае начались экономические реформы Дэн Сяопина, а на Тайване власть получил гибкий и технократический сын Чан Кайши Цзян Цзинго. Пекин и Тайбэй пошли по пути процветания и ощутимого снижения напряжения.

Тайвань стал одним из «четырех азиатских тигров» — неофициальное название экономик Южной Кореи, Сингапура, Гонконга, которые демонстрировали очень высокие темпы экономического развития с начала 1960-х до финансового кризиса 1990-х годов.

В новейших технологиях Тайвань стал специализироваться на электронных ОЕМ-устройствах и дисплеях для них. Остров оказался и среди мировых лидеров по производству спортивных яхт, обуви, одежды и инвентаря. Экономика Тайваня по ВВП занимает 21-е место в мире.

Дэн Сяопин предложил формулу, известную как «одна страна — две системы», по которой Тайвань получал широкую автономию, если согласится на воссоединение с материковым Китаем. Тайвань в ответ обнародовал свое видение процесса интеграции: Пекин должен признать Тайвань как отдельный равноправный политический субъект, а в конечной фазе воссоединения в Китае должны пройти демократические выборы.

Тогда общий язык так и не нашли. Несмотря на это, Китай и Тайвань упростили правила посещения и инвестирования, наладили авиационное, паромное и почтовое сообщение. В 1991 году Тайвань даже объявил о завершении войны с КНР.

При этом официально и на уровне посольств Тайвань признало лишь 17 государств, да и те небольшие. Однако с островом поддерживают отношения и крупные государства через торговые представительства или ассоциации, в частности США, Германия, Япония, Бразилия, Израиль.

С 1990-х количество людей на Тайване, считающих себя именно тайваньцами, а не китайцами, растет. В 1992 году только 17% населения острова считали себя тайваньцами, а уже в 2020-м такими видели себя 64%. Стало больше и тех, кто желает Тайваню исключительно независимости — и отвергают идею воссоединения с КНР.

На первый взгляд, разница действительно существует: Китай — авторитарный, а Тайвань — демократический. То есть жители материковой части и островитяне точно имеют разные политические идентичности. Но, с другой стороны, по происхождению, языку и традициям тайваньцев трудно отличить от китайцев.

С тех пор политика США в отношении Тайваня стала регулироваться принятым Конгрессом США Законом об отношениях с Тайванем. При этом США всегда на растяжке — с одной стороны американцы обещали военную защиту Тайваня от атак с материкового Китая, а с другой стороны, признавали Пекин как единственную столицу Китая, который включает в себя и Тайвань. Все эти годы дипломаты описывали американскую политику как «стратегическую неоднозначность»…

На фото: президент США Дуайт Эйзенхауэр вместе с Чан Кайши во время своего визита в Тайбэй в июня 1960 года

2 оценки, среднее: 5,00 из 52 оценки, среднее: 5,00 из 52 оценки, среднее: 5,00 из 52 оценки, среднее: 5,00 из 52 оценки, среднее: 5,00 из 5 (2 оценок, среднее: 5,00 из 5)
Для того чтобы оценить запись, вы должны быть зарегистрированным пользователем сайта.
Загрузка...

Комментарии читателей статьи "BloggoDay 5 August: Russian Invasion of Ukraine"

  • Оставьте первый комментарий - автор старался

Добавить комментарий