Чого вони бояться?

Сергій Дацюк, 27.03.18, Блоги “Українська правда“

Чого бояться ті, хто мали би боятися фізичного знищення у Верховній Раді, але саме цього не бояться?

Чи бояться представники влади тероризму взагалі та терористичних актів проти себе зокрема?

Згідно з визначеннями англо-американської та української статей Вікіпедії терор – це лише те, що робить влада через законодавчо чи в судовому порядку виправдані дії насилля проти окремих політичних сил (зокрема опозиції) та народу взагалі.

А от тероризм це силові дії різних громадських та політичних сил супроти влади або проти інших політичних чи громадських сил. Відтак буває також і державний тероризм – це використання владою насилля поза законодавчим та судовим забезпеченням.

Змістовно-мотиваційна складова наміру народного депутата Надії Савченко на терористичний акт, який поки що виглядає скоріше як провокація, побудована на важливому підґрунті тероризму (не плутати з терором) – погрозах та залякуванні на адресу влади, тобто Президента, Парламенту, Уряду, РНБО.

“Ба-бах! Що, страшно? А вони нас бояться…” З провокаційного ролика Надії Савченко за 19 березня 2018-го року.

“…У Раді не бояться. Важливо було наблизити ці страхи до вас, щоб максимально відчули…”. З виступу Надії Савченко на регламентному комітеті Верховної Ради 22 березня 2018 року.

“Щас всретесь…” Початок виступу Надії Савченко перед наданням дозволу Парламенту на зняття депутатської недоторканності, затримання та арешт 22 березня 2018-го року.

Перша цитата була звернена до широкої громадськості. Відтак “вони” – це влада.

Друга та третя цитати були спрямовані на аудиторію народних депутатів, яким мало бути страшно.

А тепер давайте подумаємо, чи страшно представникам влади? Принаймні тим, яким мало би бути страшно – тим, хто захищає олігархічний бізнес, хто бере участь у корупції, хто ніяк не може в правому порядку назвати війну війною, терористів терористами, а з країною-агресором розірвати всі угоди та відносини.

Хто вони ці люди, яким мало би бути страшно?

Ці люди не просто глитаї, це відбірні глитаї. Це не просто мерзотники та циніки, це загартовані та досвідчені мерзотники та циніки.

Протягом всього часу їх бізнесової та політичної кар’єри їх кидали, вони кидали, їх підставляли, вони підставляли, їх намагалися знищити, вони знищували нападників у відповідь. У більшості з них є своє персональне кладовище. І у багатьох з них є свій скелет у шафі.

Ці люди пережили дві революції і зуміли вижити в політичному та в бізнесовому плані, обдуривши, підкупивши чи репресувавши дві хвилі революціонерів.

Ті їх сім’ї, які не готові були з ними переживати всю цю мерзоту, давно розпалися. Залишилися лише ті сім’ї, де дружина чи чоловік та діти виявилися готовими до всього цього цинізму, який несе з собою бізнес та політика глитайства.

(2 оценок, среднее: 5,00 из 5)
Для того чтобы оценить запись, вы должны быть зарегистрированным пользователем сайта.

Загрузка...

Метки: Сергій Дацюк

Комментарии читателей статьи "Чого вони бояться?"

• Оставьте первый комментарий - автор старался