Ігор Смешко: Подивіться на нашу «еліту». На що вона спроможна, окрім як зраджувати і перебігати від одного президента до іншого?

Галина Плачинда, 30.03.18, видання «МИР»
Наша розмова сьогодні – із екс-головою Служби безпеки України (2003-2005), Головою Комітету з питань розвідки при президентові України (з жовтня 2014), генерал-полковником, професором, лауреатом Державної премії України в галузі науки і техніки Ігорем Смешком.
Фото Марії Шевченко
Ігоре Петровичу, передусім, хочу почути вашу точку зору не те, чим закінчиться історія з Савченко? Уся ця історія, яка так бучно розпочалася…
Чим закінчиться – це питання до футуролога.
З професійної точки зору те, що відбулось – жахлива річ для внутрішньої безпеки країни.
І питань набагато більше, чим відповідей.
Взагалі, я б розділив цю ситуацію на дві частини.
Перша – фахова. Очевидно, що СБУ проводила якісь оперативні заходи і супроводжувала цей процес. І будь-який політик не має права перебирати на себе функції спецслужб та проводити приватні «спецоперації».
А друга частина — політична. Тому що СБУ, — це правоохоронний орган спеціального призначення, довжина рук якого залежить від політичного керівництва, яке стоїть зверху. Генеральна прокуратура, яка веде слідство, повинна довести cправу в суді. І вирок суду має підтвердити склад злочину по усім статтям звинувачення.
Якщо ж не буде доведено складу злочину по усім статям звинувачення, це, повторю, розхитує ситуацію всередині, посилює зневіру пересічних громадян в органи державної влади, породжує невпевненість, відчуття небезпеки, дає додатковий аргумент в руки ворогу, дає картинку повного хаосу, «Свадьбы в Малиновке» в Україні.
По першій – професійній — складовій, базуючись на тих матеріалах, які ми побачили, у мене немає запитань до роботи контррозвідки СБУ.
Лише наголошую: для правоохоронного органу головне – це рішення суду, яке буде сприйняте суспільством, яке доведе, що дійсно, скоєно злочин і що покарання – незворотне.
Політичне ж анонсування, — як це зробила ГПУ — із звинуваченням у здійсненні вкрай важких державних злочинів депутата Верховної Ради, якого ще донедавна ця ж політична влада зробила національним героєм, — руйнує віру в професійні органи державної влади, які опікуються обороною і безпекою, які мають захищати громадян України.
Мене мама вчила з дитинства: ти спершу мовчки зроби справу, а потім вже говори про неї. Ці люди – вони ж ніби адекватні? Ми відкидаємо будь-які правові, юридичні моменти. Але на побутовому, скажемо так, рівні — невже людина розумна може озвучити подібні речі, не будучи впевнена на тисячу відсотків, що в неї в кишені є вбивчі докази?
Ми маємо генерального прокурора, який є політиком. Він не є фахівцем правоохоронних органів чи спеціальних служб. Для того, щоб він став генеральним прокурором, навіть змінили закон.
Повірте мені, людині, яка багато років пропрацювала на Заході: в діючих демократіях я не можу собі уявити нічого подібного. Маю на увазі процедуру призначення генпрокурора.
У вас є пояснення – чому так сталося?
Президент Ющенко в 2005 році зробив дуже небезпечну для держави річ: ввів у практику політичні призначення в керівництві силових органів, не запровадивши систему захисту аполітичних професіоналів.
Це створило, у свою чергу, умови для вимивання із силових структур кар’єрних професіоналів, призвело до політично-кланової приватизації цих структур. Бо чим відрізняється кар’єрний професіонал, припустимо, на посаді міністра оборони, чи керівника служби розвідки, чи міністра внутрішніх справ, чи генерального прокурора, — від політичного призначенця? Кар’єрний професіонал десятками років піднімається по службовій драбині, ідучи до найвищої посади. Він досконало знає усю технологію, теорію та практику роботи цієї державної структури, її реальний кадровий потенціал. Це забирає у нього інколи тридцять з лишнім років. Йому категорично заборонена політична діяльність. Якщо він почне займатися політичною діяльністю, — він без пенсії буде звільнений, це взагалі – кримінальний злочин.
Політичні ж призначенці – вони служать не нації, не Конституції і не закону. Вони політичній силі своїй служить для того, щоб утримати її при владі.
Під революційними гаслами, з порушенням Конституції, з порушенням законів про військову службу, про державну службу, десятки тисяч державних службовців та військовослужбовців були звільнені по усій країні.
Кістяк професіоналів вищого та середнього рівня було вимито із більшості силових структур та спецслужб України.
Подивіться, для прикладу, на події в США навколо конфлікту між президентом — політиком, який ніколи не працював на державній службі, та звільненими ним кар’єрними професіоналами в керівництві ФБР. Там фактично назріває серйозний політичний скандал, який може закінчитися імпічментом президента. Але правова американська система побудована так, що здатна захистифахових, аполітичних співробітників у силових відомствах, які служать, у першу чергу, Конституції, законам та національним інтересам країни.
Прецедент же, який створив Ющенко у 2005 році, дав можливість вже Януковичу призначати російських громадян на ключові посади в наші силові структури.
В умовах відсутності ефективного контролю і з боку парламенту, і з боку громадянського суспільства, партійно-кланова, олігархічна приватизація українських силових структур до 2013 року практично була завершена. Це і привело, у тому числі, до трагедії 2013 -2014 років, із втратою Україною частини її території.
Чи є механізми, які можуть розвернути цю ситуацію в зворотному напрямку?
Я не маю сумніву, що ситуація повернеться до нормального стану.
За яких умов?
Перш за все, в Україні повинна змінитися форма політичної системи влади. Для цього повинні з’явитися, як мінімум, дві дійсно демократичні партії, засновані на ідеології демократії, а не на принципі феодально-кланового чи олігархічного вождізму. Для прикладу, одна – демократично — консервативного спрямування, інша – ліберально-демократичного.
І обидві ці партії мають погодитись, що три гілки влади в державі повинні бути розділені між собою. Що судова гілка влади повинна бути незалежним арбітром. Що будь які спроби партійно-кланової приватизації виконавчої і законодавчої гілок влади – це важкий тяжкий злочин аналогічний державній зраді. Повинна ефективно діяти пряма виборча система, з соціальними ліфтами та прозорою процедурою відкликання депутатів.
По-друге, ці партії повинні погодитись, що під час тимчасового перебування однієї із них при влади, інша має право її контролювати. Вони повинні погодитись, що місцеве самоврядування – це основа демократії. Партійні списки повинні бути відкриті, а підготовка партійних кадрів повинна йти знизу до верху, по відкритих для суспільства рейтингах.
І потрібно, щоб критична маса наших виборців нарешті зрозуміла, що не можна вірити вождистським та кланово-олігархічним партіям.
Ну, що таке партія без ідеології, партія імені когось там? Це ж середньовіччя, це феодальний устрій: є партійний «король», і є «челядь».
Я дуже сподіваюсь, що ці 26 років пройшли недаремно і суспільство вже розуміє, що не можна вестися на популістські гасла чергового «вождя»: от, оберіть мене, бо я гарно вмію критикувати «злочинну владу». Хоча сам усі ці роки постійно дрейфував із виконавчої до законодавчої гілок влади, із однієї політичної сили до іншої. А на запитання «а що ж ти сам зробив за у весь цей час?», каже: «мені заважали! не було повноважень! було мало часу! дайте повноваження президента, тоді покажу, на що здатний!»…
Вкрай загрозливими є також заклики: а давайте візьмемо молодих, тих, хто ніколи не був у владі, нам же потрібні нові політичні обличчя!
А якщо людина роками служила в органах влади як аполітичний професіонал? Професіонал же ніколи, наприклад, не дозволить собі заяви, подібні до тих, що зробив наш генеральний прокурор, — до завершення слідства та до судового вироку.
От Трамп — він недосвідчена людина, він – бізнесмен. Але кого його республіканська партія призначила на керівні посади?
Міністр оборони США Меттіс ніколи не обирався за політичними квотами, йому за сімдесят і він сорок з лишнім років прослужив в морській піхоті, дійшов до чотирьохзіркового генерала.
Керівник апарату Білого дому Келлі — генерал, у нього вислуга 30 років. Секретар Ради національної безпеки США, радник Трапма Макмастер – йому 65 років і також років тридцять в його кар’єрі – це кадрова військова служба, він генерал-лейтенант сухопутних військ. Крім того, у нього блискуча класична освіта, бо в США військові мають можливість отримувати ще й цивільну освіту найвищого рівня.
Оце — справжні «молоді політичні обличчя» Америки із блискучим професійним бекграундом. До своїх призначень вони ніколи не були у політиці, не обирались і не призначались на будь-які посади за політичними квотами чи політичним мотивам.
А наші «професіонали» усвідомлюють, що своєю поведінкою наносять державі колосальну шкоду?
Це питання до психіатра? Ну, що ж… У вищому військовому училищі я проходив курс військової психології, маленький, але курс.
Я можу сказати лише одне.
Ніколи не очікуйте від дрібних людей великих вчинків.
Подивіться на нашу політичну так звану еліту, яка зараз при владі. Задайте собі питання: з яких родин вони, в яку школу ходили, які вузи закінчували? Спробуйте собі уявити, які фільми вони дивились, які герої у них були у юності… А далі подивіться, що вони в своєму житті досягнули. Можливо, якийсь внесок в науку зробили? Або у військову справу, чи в юриспруденцію. Взагалі, який у них до цього був найкращій фаховий результат праці, до початку їх політичної діяльності?
Що ж ви очікуєте від цієї «еліти», яка б’є світові рекорди лише по корумпованості, професійній некомпетентності та відсутності культури. Гарно у неї виходить лише зраджувати своїх політичних «вождів» та перебігати до інших, аби залишитись при владі…
Потрібна критична маса виборців, які скажуть: слухай, якщо усе твоє уміння – це гарно говорити та обіцяти, то почни свою політичну кар’єру у селі. Доведи, що своєю політичною діяльністю можеш об’єднати людей, зробити щось корисне в районі, області.
Ментальні зміни нашого виборця розтягнуті в часі на десятки-десятки років. У нас є на це все час?
На жаль, ми «з’їли» практично весь свій час, який нам було дано на засвоєння політичних уроків сторічної давності. І всі силові варіанти вже «з’їли». І навіть третій Майдан, якщо він станеться, він уже не має права на силу. Тому що, як тільки в нас, не дай Боже, буде Майдан із застосуванням сили, світові гравці можуть остаточно втомитися від України. Вони можуть сказати: слухайте, ця країна нездатна будувати державу.
І це буде на руку тільки одній людині — тому, хто прагне довести, що необхідно провести кордон України по карті 1939 року.
Обидва Майдани – вони мали, безумовно, позитивні наслідки для розвитку нашого громадянського суспільства. Але Майдани спроможні зупинити диктатуру, але не спроможні будувати демократію.
Бо демократія потребує справжньої, якщо хочете, аристократичної політичної та духовної еліти суспільства. Ця еліта на майданах не народжується.
Перш за все, демократія — це критична маса середнього класу, це ліквідація бідності, це, принаймні, 50% людей, які усвідомили, що честь, гідність не розмінюються на гречку. А бідні люди… Як ви до бідних людей прийдете зі словами про честь та гідність, коли вони отримують 2-3 тисячі гривень і їм треба утримати родину, вижити треба з цими тарифами комунальними.
А наш уряд займається антиконституційною діяльністю, бо бідність культивує.
Він своєю податковою політикою, тарифною політикою остаточно руйнує середній клас, малий і середній бізнес, які є основою демократії. Середній клас – це ж не тільки дрібні і середні власники, це високооплачувані спеціалісти. Це вчителі, лікарі, наукова, творча, культурна інтелігенція. Це військові. Оце є середній клас. І цей середній клас має бути захищений такою платнею, що за гречку не піде голосувати ніколи.
Де у нас це все?
В нас вся система і дії уряду руйнують соціально-економічну базу демократії.
Ну, і від ЗМІ багато залежить. Це четвертий елемент державної сили, у якої чотири складові: економічна, військова, дипломатична й інформаційна. Але ж ЗМІ теж повинні звертати уваги на базові, державоутворюючі, стратегічні речі, а не займатися відволіканням суспільства.
Наш головний опонент, який веде війну проти нас, нікуди не зникне. Він використовує наші негаразди, смакує їх.
Може, вже час нам переносити інформаційну війну на територію ворога?
Цим хтось займається? Наші ЗМІ, у більшості своїй, тільки підігрують ворогу, роблять йому «гарні» картинки, зосереджуючись на наших дрібних проблемах, тиражуючи часом політичну дурість, а не обговорюючи масштабні проблеми.
Наскільки сценарій «перекроїти» Європу по лекалам 1939 року, про який ви говорите, реалістичний?
Ну, я, все-таки, обережний оптиміст. І Європа, і Україна мають величезні потенціали. Не забувайте, що у опонента валовий національний продукт на рівні Іспанії. Але у мене не має сумнівів, що Україна має велике майбутнє. Навіть попри помилки останніх двадцяти п’яти років. Тільки нам потрібно важко працювати для цього.
Культурне поле, до речі, – це також поле битви. Я взагалі дивуюсь: у нас така історія, що серіали на кшталт голлівудських можна безперервно знімати. А поки що не в Україні, а в Росії про нашого Володимира Великого серіали знімають. Хоча яке відношення князь Володимир має до Московської держави, якої за його часівщене існувало?
Наша історія – це Клондайк для нашої інформаційної боротьби. Голівуд декілька років тому зробив фільм про британського короля Артура. У фільмі була використана історична гіпотеза про те, що Артур був керівником сарматської кінноти в римській армії на Британських островах. Сармати – це ж колишні наші прадавні родичі, які мешкали на території України. Чому ми це не популяризуємо? Без історії нема майбутнього. Це – державна політика, це елементи національної безпеки і оборони, це інформаційна безпека…
Подивіться переписку з архівів Карла ХІІ, почитайте Вольтера (твір «Історія Карла XII, короля Швеції» — романізована біографія знаменитого полководця, шведського короля Карла XII – ред.), почитайте листування Богдана Хмельницького із шведським королем Карлом Густавом чи графа Григорія Орлика із французьким королем Людовиком XV. Григорій — син гетьмана Пилипа Орлика — служив у Людовика на таємній службі, був генерал-лейтенантом французької королівської армії…
Тодішні історики писали: Україна – це старовинна європейська держава козацької нації. Це країна професійних воїнів — козаків та вільних землеробів. Україна на той час була чи не найбільш демократичною державою у світі.
Ми кріпосне право на території України мали всього декілька десятиліть. Річ Посполита робила спробу, Катерина Перша робила спробу, але не змогли вони всю нашу територію покріпачити. Бо в кожного українця свобода – всередині. На відміну від Московської держави, де до 1861 року існувало, фактично, рабство.
Але сьогодні у нас головна проблема — це наша національна еліта.
Мусимо визнати, що правдиву національну еліту, висококультурну, високоосвічену та фахову – дійсно аристократію духу, — ми майже втратили. Нам бракує і висококультурних людей із воєнної аристократії масштабу Богдана Хмельницького, Івана Мазепи, Пилипа та Григорія Орликів, Андрія Войнаровського, Павла Скоропадського, Петра Болбочана…
Ми фактично збудували імперію нашому сусіду, яка забрала у нас нашу еліту. І поступово, крок за кроком, відбирала у нас усе: мову, культуру, історичну пам’ять.
Тому відтворення нашої аристократії духу – одне із головних завдань національного відродження та розбудови могутньої держави.
І тут теж велике поле роботи для наших ЗМІ… Що, у нас за двадцять шість років новітньої історії не було людей, яких можна було б вважати моральними авторитетами?
Замість цього купці-бізнесмени та войовнича сірість, яка пішла у владу, створює лжеавторитетів для суспільства…
Ну, ви ж самі відповіли на питання: сьогоднішня так звана еліта боїться будь-якої конкуренції, бо знає, що на фоні справжніх, народних героїв виглядає жалюгідно. Ситуація з добровольцями – тому свідчення, будь-які згадки про героїзм і самопожертву просто зміталися і змітаються із інформаційного простору.
Безумовно, бо це загроза… Якщо ми визнаємо закони Гегеля про діалектичний розвиток природи і людства, по спіралі, то визнаємо, що в історії можна шукати підказки до майбутнього. Тому, усі наші проблеми в управлінні державою існували й раніше…
Але згадайте, хто правив у Древній Греції за часів її демократії? Військові аристократи, яких виховували вчені і філософи. Економікою займалися торговці та ремісники. Ці дві сфери діяльності не пересікалися. Торговці та ремісники не лізли у владу, а військова та наукова еліта не лізла в торгівлю.
Проблеми почались, коли в аристократично-військовій еліті з’явились люди, які вирішили, що можна поєднати ці дві сфери діяльності. А торговці вирішили, що найприбутковіша діяльність – використання влади для заробляння надвеликих грошей. Отут все і рухнуло. Отак зникали у минулому держави.
Суспільству уже час зрозуміти: моральних авторитетів треба шукати де завгодно, але не серед діючих чи колишніх діляг — торговців.
Теза — та він багатий, він красти не буде, — не спрацьовує. Ми ж уже заплатили мільйонними жертвами за більшовицьку тезу, що «кухарка може правити державою». Скільки мільйонів нам ще треба заплатити за невивчені уроки історії?
Ну і як нам вибратися з цього зачарованого кола?
Об’єднуватись. Всім висококультурним людям доброї волі, справжнім патріотам, фахівцям. Іншого нема. Подивіться на Ізраїль. Дві тисячі років єврейська нація не мала не тільки держави, а й власної території. Їх врятували спільна мова, віра, культура. І фаховість. Згадайте, до якого народу належить більшість Нобелевських лауреатів. Оці чотири складові і провела ізраїльтян через століття і до власної території, і до власної держави, і до впливу у світі.
…Якось у Наполеона на острові Святої Єлени, вже в останні його дні, запитали: та який же ви француз, ви ж корсиканець, італієць, чого ж ви не дали волю своєму народу? Всі напружилися, хто був присутній, як описується у спогадах, а він відповів: «Так, я, безумовно, не француз, і коли я вступив у паризьку військову школу, мені було дуже важко розмовляти французькою, наді мною сміялися всі. Я дійсно виступав за свободу Корсики, але коли познайомився із Францією, з її культурою, з філософією часу Просвіти, зрозумів, що Франція — носій найвищої культури в Європі. І я вирішив прислужитися цій культурі, поширити її на всю Європу. І я дуже сподіваюсь, що нащадки будуть пам’ятати мене не по п’ятдесяти битвах, які і виграв, а по цивільному кодексу, який я ввів». До речі, римське право і цивільний кодекс Наполеона до цього часу – основа правової системи сучасної Західної Європи…
Культура, освіта і здоров’я українських людей — ось що передусім має бути захищено статтями бюджету… Але для цього, очевидно, потрібний уряд професіоналів, які мають проголосити диктатуру закону, навести порядок і відкинути від влади всіх оцих торгашів.
Ви справді вірите в те, що ті, хто називає себе лідерами — здатні до об’єднання?
Ті, хто наразі називають себе «лідерами» — ні. Але навіть я, — суто військова людина, яка із 16 років — в армії, зрозумів, що якщо ти не займаєшся політикою, політика починає займатися тобою. Твоїми дітьми і їх майбутнім. А от цього я уже нинішнім політикам дозволити не можу. Тому сам би радо приєднався до тих, хто підтримує національну ідею, стратегію та програму покрокових дій. Паралельно, уже декілька років сам працюю над цими питаннями…
До речі, абревіатура нашої скромної організації — «Сила і честь» — а це, до речі, був у стародавніх римлян клич перед атакою, — це сакральне для українців слово «СІЧ». Колись із Січі і почалась перша українська держава…
І ви бачите з ким тут, в цій країні з ким об’єднуватись? От відверто.
Безумовно.
Хоча інтелігенті люди, професійні люди – вони не люблять метушні, вони не люблять цих політичних об’єднань, ігрищ. Тому їм треба помогти об’єднатися. Є такі люди. Поки не буду називати прізвища, але ми працюємо над цим.
А ви вірите, що люди, які зараз при владі — в законний, конституційний спосіб подарують вам цю владу?
Ніхто владу нікому не дарує.
І тим більше люди, які зараз при владі. Вони будуть готові іти навіть на незаконні дії, аби цю владу втримати.
Але професіонали чим відрізняються? Тим, що вони прекрасно знають закони природи. Є такий третій закон Ньютона: сила дії дорівнює силі протидії. І я не радив би їм конкурувати з нами у знанні законів природи.
Ви знаєте, я сприймаю оточуючу дійсність через емоції…
Це природно. Є навіть остання фізична теорія, що наш світ – це квантова голограма…
І у мене таке враження, що ми заходимо в якийсь темний кут. Я до вас ішла, весь урядовий квартал оточений людьми в одностроях, з собаками, автоматами…
Ви пам’ятаєте 2004 рік?
Звичайно, пам’ятаю.
Ви пам’ятаєте, скільки людей було в центрі міста (під час Помаранчевої революції – ред)?
Пам’ятаю, бо була активною учасницею подій.
В СБУ ми знали, що на боці опозиції до маршу на урядовий квартал були готові дві танкових роти із повним боєкомплектом. Із учбового центру «Десна». Їх командир при Ющенкові став генералом. Були озброєні люди від опозиції і на Майдані. З боку Януковича теж були спроби ввести в Київ 15 тисяч внутрішніх військ із зброєю для розгону Майдану… Але чи ви бачили тоді в Києві автомати з боку влади?
Ні, не бачила.
Це говорить про те, що професійна влада повинна без автоматів шукати вихід. Якщо, дійсно, дбає про цілісність держави, а не про самозбереження. До речі, фаховість нашої роботи під час Помаранчевої революції відмічали і закордонні ЗМІ.
Але зброя в мирному Києві діє на людей, у них закрадається страх, непевність…
Безумовно. Але я вірю в критичну масу політично свідомого українського народу, який навчиться правильно обирати… Революцій же, признаюсь, не люблю. Вважаю, що всі революції вижили себе ще в ХХ столітті, а в ХХІ столітті будь-яка революція вже не досягає мети, тільки погіршую ситуацію. Тому в антиконституційний спосіб, — допоки влада діє в рамках Конституції, — діяти не можна.
Але навіть в Конституції США народ має право на самозахист від влади. У разі порушення його прав.
І наостанок… Я знаю, що це – заїжджена платівка, але я все-таки хочу запитати у вас про Ющенка і про те, чи ми колись дізнаємось правду про його отруєння.
Дізнаємось, я дуже в це вірю. Є резонансні злочини, без розкриття яких неможливо відновити професіоналізм правоохоронної системи і спецслужб. Потрібно зрозуміти, що відбулось, і дати відповідь на усі запитання. Служба безпеки під моїм керівництвом почала це розслідування 22 вересня 2004 року. Хоча, у нас не було на той час жодного підтвердження, що це отруєння, крім заяви Зінченка в парламенті. Потерпілий та його оточення на будь-яку співпрацю із слідством не тільки не йшли, але й активно йому перешкоджали. Ющенко відмовився здавати зразки крові.
Прийшлося звертатись по допомогу до мого колеги в Австрію, із яким у нас були гарні стосунки та професійна співпраця.
Коли ми отримали всю необхідну документацію, ми віддали її консиліуму найкращих наших медиків, провідних вчених із Академії медичних наук. Вони подивилися і зробили тоді висновок, що факту отруєння не має. А далі… Для мене було незрозумілим те, що відбувалось далі.
У 49 років я був звільнений із дійсної військової служби в запас. Після тридцятирічної бездоганної кадрової військової служби. Із грубим порушенням Конституції і законів України про військову службу. По цій справі (отруєння Ющенка – ред.) мене ніколи і ніхто не звинувачував у будь-чому. Я проходив по ній як свідок.
Фактично, це було перше класичне переслідування з політичних мотивів. Особисто я за п’ять років провів на допитах 300 днів, а майже усі члени моєї сім’ї, друзі, та колеги – пройшли через декілька десятків допитів.
Паралельно із здивуванням спостерігав як розслідування справи ходить по колу, а тим часом Ющенко лікується від отруєння у косметологічній клініці в Женеві, і цим опікується його радник Харес Юсеф, який не так давно був звинувачений в Іспанії за відмивання грошей разом із Дмитром Фірташем.
До цього часу мені не зрозуміло, чому Ющенко не зробив усі необхідні аналізи ще у 2004 році у Відні. Чому здав кров тільки тоді, коли став президентом. Але без дотримання процедур, що згодом дало юридичні підстави слідству відхилити їх результати..
По виборчій компанії 2004 року взагалі запитань більше ніж відповідей…
Але ця історія — із звинуваченням влади у отруєнні — вирішальним чином вплинула на результати виборів….
Є злочини такого суспільного резонансу, що якщо довгий час по ним нема рішення суду — то вони руйнують не тільки правоохоронну систему, вони руйнують довіру людей у те, що в цій країні існує таке поняття як внутрішня безпека
Паралель напрошується із подіями лютого 2014 року. Звичайно, це не можна порівнювати, бо це йдеться про смерті сотні людей, але так само — правди зараз ніхто не озвучує.
Тому що ця правда стосується діючих політиків, діючих політичних сил. Очевидно, певні політичні сили не є зацікавлені в тому, щоб ця правда була озвучена.
Метки: Галина Плачинда
Комментарии читателей статьи "Ігор Смешко: Подивіться на нашу «еліту». На що вона спроможна, окрім як зраджувати і перебігати від одного президента до іншого?"
- Оставьте первый комментарий - автор старался
Добавить комментарий
Для отправки комментария вам необходимо авторизоваться.