Пост про ЗУНР
Вячеслав Ільченко, 22.01.20, facebook
Ми доволі багато знаємо про УНР, оскільки вона була основним суб’єктом історії України початку минулого століття. А от про ЗУНР ми знаємо дуже і дуже небагато.
Дозволю собі коротенько розповісти про її державний устрій – це була далеко не містечкова республіка, як це подавалось в радянські часи.
Почнемо із території. Західноукраїнська Народна Республіка утворилась на теренах українських територій, що перебували під владою Австро-Угорщини – а саме Східної Галичини, Буковини і Закарпаття. Столицею ЗУНР був Львів, але по факту окрім нього деякі функції столиці також виконували Тернопіль та Станіслав (нині Івано-Франківськ).
Всього в ЗУНР налічувалось 40 повітів (районів), кожен із яких очолював спеціальний державний повітовий комісар, більше схожий на військового коменданта – але обраного громадою, яку репрезентувала Повітова Національна Рада.
До повноважень повітового комісара входили практично усі цивільні справи повіту, за винятком війська, суду, залізниці, пошти і телеграфу – ними керували окремі окружні комісари, призначені Державним Секретаріатом Внутрішніх Справ.
Повітові Національні Ради на початку мали дорадчу роль при комісарах, але коли структура управління почала налагоджуватись, стали грати все більшу і більшу роль. Повітові комісари були підзвітні саме їм, а не центральній владі. Винятком були тільки прифронтові повіти, де Національні Ради взагалі не збирались – там комісари дійсно виконували роль військових комендантів і напряму підпорядковувались ДСВС.
Охороною правопорядку займалась Державна Жандармерія, із центральним керівництвом у Львові. Округи жандармерії формувались окремо від повітів, і складали 23 окремих відділи із центрами в містах. Додатково в деяких повітах діяли підрозділи повітової жандармерії, організованої через хронічний недобір кадрів в державній. Цікаво, що в Гусятині, Чорткові та Станіславі вона складалась із… євреїв, і носила неофіційну назву “єврейської міліції”.
Вся ця структура була тимчасовою, напрацьованою буквально “на живу нитку” – поки у Львові збирається Конституанта – спеціальний представницький орган, який повинен був написати Конституцію ЗУНР.
Складався він із депутатів австрійського парламенту, які були обрані від українських областей, послів Галицького і Буковинського Крайових Сеймів (ага, такі були), представників всіх політичних партій Галичини і Буковини, а також представники духовенства. Крім того, були представники студентських братств.
Всього до Конституанти було виряджено 500 делегатів. Саме вона 18 жовтня 1918 року утворила Українську Національну Раду – політичний представницький орган українського народу в тоді ще існуючій Австро-Угорській Імперії.
А 19 жовтня утворена Українська Національна Рада проголосила Українську Державу, яка на перехідний період мала конфедеративну форму. Причина цьому була чисто практична – Українська Національна Рада попросту не мала ресурсів контролю території, і вирішила опертись на уже створені в рамках Австро-Угорщини окремі Крайові Сейми.
Перехідний період мав завершитись виробленням Конституції, яку мала створити Конституанта як представницький орган, до якої входили представники всіх Крайових Сеймів.
Президентом на перехідний період став Євген Петрушевич.
На жаль, такий прекрасний початок тут же був перерваний війною. 31 жовтня 1918 року до Львову приїхала Польська Ліквідаційна Комісія (ага, так і називалась), яка повинна була ліквідувати українську державу і включити її до складу Польщі.
Тут же Українська Національна Рада поставила перед австрійським Райхсратом ультиматум про передачу повноти всієї влади на українських територіях. На що отримала прогнозовану відмову.
Так, не проіснувавши і місяця, молода українська республіка була змушена сходу воювати за свою незалежність. І що цікаво, змогла-таки її відстояти – інакше б не було Акту Злуки, який ми сьогодні святкуємо.
Що, як на мене, є абсолютним доказом, що українці здатні створити свою державу і відстояти її в найстрашніших умовах.
Треба просто перестати думати про себе як про другорядну націю, і перестати вважати політику і будівництво держави чимсь постидним чи обтяжливим.
Це наша земля і наша держава, і політика тут теж має бути наша, а не віддана на аутсорс чи відкуп.
(1 оценок, среднее: 5,00 из 5)
Для того чтобы оценить запись, вы должны быть зарегистрированным пользователем сайта.
Загрузка...
(1 оценок, среднее: 5,00 из 5)Для того чтобы оценить запись, вы должны быть зарегистрированным пользователем сайта.
Загрузка...Метки: Вячеслав Ільченко
PiligrimK
22.01.2020
в 21:57