Що видно і чого не видно: кейс «юліної тисячі»

Вячеслав Ільченко, 18.11.18, facebook

«Когда грабёж становится способом жизни группы людей, они вскоре создают для себя легальную систему, которая разрешает это, и моральный код, который прославляет это»

(Frederic Bastiat, французский либеральный экономист)

«Що видно і чого не видно» — так називалась програмна праця визначного французького економіста Фредеріка Бастіа, який вважається основоположником практично всієї немарксистської европейської економічної думки. Маркс страшно ненавидів Бастіа за його унікальну здібність демонструвати людям справжню суть економічних процесів, в яких значно більша частина спостерігачеві не помітна. Не кажучи вже про те, що той розглядав економіку з точки зору споживача, а не в рамках «класового антагонізму».

Розглянемо простенький приклад. Нехай хлопчик розбив скло в магазині хліба. Господар магазина відлупцював хлопця, і купив нове скло. Для зовнішнього спостерігача все ясно: хлопчик заподіяв шкоду, від якої виграв скломонтажник. Якщо копнути глибше, то хлопчик заподіяв шкоду собі самому: він змусив господара понести незаплановані витрати і той втратив гроші, які міг витратити, наприклад, на купівлю тістечок та пиріжків. В результаті наступного дня хлопчик лишився без улюблених ласощів.

А тепер давайте розглянемо приклад трохи складніший. «Юліну тисячу», яку уже розпочали тягати в коментах як приклад некомпетентності рішень, які приймала Юлія Тимошенко, будучи прем’єр-міністром.

— Зовнішній рівень (що видно)

Історію згорілих вкладів загалом знають всі. На момент розпаду Радянського Союза в ощадкасах люди зберігали величезні навіть по нинішнім міркам гроші, і зобов’язання по їх збереженню Ощадбанк виконувати відмовився. Існує кілька теорій, чому так сталось — ми їх поки що розглядати не будемо.

Нам важливо знати, що станом на 21 листопада 1996 року сума заборгованості по вкладах громадян УРСР в Ощадбанк складала 131,96 млрд. гривень. Якщо рахувати курс гривні станом на 1996 р. (1.76 грн. за 1 дол.), то це становить 74,9 млрд. дол. Якщо рахувати по принципу 1 грн.: 1 грн. без індексації, то й тоді це буде величезна цифра — 4.68 млрд. дол. Просто для порівняння — це дорівнює середньому траншу МВФ (наприклад, в 2015 р. Україна отримала рівно 5 млрд. дол. траншу за програмою Stand-By).

Повернення цих грошей гарантовано державою, існує відповідний закон, прийнятий 21 листопада 1996 р.
http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/537/96-%D0%B2%D1%80

Не дивлячись на те, що офіційного статусу внутрішнього держборгу у цієї суми немає, по суті це є борг держави перед своїми громадянами, який вона має повернути — бо відмова банку забезпечити видачу цих грошей прокредитувала державу на астрономічну суму.

Слід додатково зауважити, що є й другий випадок згорілих вкладів — за період «санації» банків в 2014-2016 рр. українці втратили на депозитах 163 млрд. грн. Це астрономічна сума, з якої 111 млрд. грн. — це вклади фізичних осіб, а 52 млрд. — це вклади малого і середнього бізнесу. Тобто, населення знову прокредитувало державу на астрономічну суму.

А кредити необхідно в тій чи іншій формі повертати. Або розписуватись у внутрішньому дефолті, тобто, нездатності держави забезпечити збереження накопичень громадян. Що тягне за собою офіційну втрату гривнею однієї із основних функцій — накопичувальної. Що, в свою чергу, уже тягне і державний дефолт.

Так от, повернути вклади Ощадбанку обіцяли практично всі президенти. Спочатку це пообіцяв Кучма в 1996 р. Саме з його подачі і був прийнятий отой закон про державні гарантії, який я цитував вище. Потім це обіцяв Віктор Ющенко на Майдані. Хто не вірить, будь-ласка завітайте за лінком нижче.
https://www.unian.ua/…/129094-yuschenku-nagadali-scho-vin-p…

А єдиним політиком, який реально став повертати ці гроші, стала Юлія Тимошенко. Таке рішення було нею прийняте в 2007 р. практично після вступу на посаду, а в 2008 р. почались виплати. Після чого на неї обрушився цілий вал критики — її звинувачували в тому, що вона видає людям нічим не обмежені папірці, замість того, щоб хвацько пред’явити претензії Росії і показати свій патріотизм. Невдовзі ціни дійсно почали рости, а в 2009-му році ще й відбулось різке падіння курсу гривні.

Зовні виглядає так: Тимошенко вкинула в економіку велику кількість нічим не підкріплених грошей, що викликало ріст цін, а разом за ними потягло інфляцію. Саме так говорили два корифеї вітчизняної економіки, Віктор Ющенко і… Микола Азаров. Я не шуткую, ось нижче два лінки, один за 2008-й, інший за 2011-й роки — які звучать на диво співзвучно:
https://www.pravda.com.ua/news/2008/05/30/3454087/
http://old.kmu.gov.ua/kmu/control/uk/publish/article…

Всім все ясно? А тепер давайте розбиратись із тим, чого не видно.

— Внутрішній рівень (що не видно)

Перш за все, розберемось із інфляцією. Цифра перша: 16,6%. На стільки зросли споживчі ціни за підсумками 2007 р., коли при владі була Антикризова Коаліція на чолі із прем’єр-міністром Януковичем. Така висока інфляція не могла не вплинути на споживчі ціни і наступного, 2008 р. — вона склала цілих 22,3%. Однак за підсумками 2009 р. (кінець каденції Тимошенко) ріст споживчих цін становив всього 12,3%. Тобто, навіть при виплатах Тимошенко, інфляція насправді не підвищувалась, а знижувалась. І це, зауважимо, враховуючи світову фінансову кризу, яка дуже сильно ударила по українській економіці саме в 2008-2009 рр. В цьому можна пересвідчитись тут:
https://index.minfin.com.ua/ua/economy/index/inflation/2007

Тепер розберемось із кількістю грошей, які витратила Тимошенко на виплати компенсацій Ощадбанку. Виплачувалась фіксована сума в 1000 грн. Загальна сума витрат на виплату вкладів становили в 2008 р. 6,061 млрд грн., плюс 250 мільйонів гривень в 2009 р. Дохідна частина бюджету (податкова, тобто, те, що реально виробила економіка) в 2008 р. становила 235,6 млрд. грн. Т. ч. в 2008 р. на виплати було спрямовано усього тільки 2,5% реального доходу бюджета. Дохідна частина бюджету в 2009 р. становила 209,8 млрд. грн. Що дає суму на виплати навіть менше 1%. Таким чином, «юліна тисяча» аж ніяк не могла становити інфляційного фактору, тому що надто малий обсяг грошей було «вкинуто» в економіку у порівнянні із тим, що виробила економіка.

Що ж стало причиною високої інфляції в 2008-2009 рр.?

— наслідок негативної динаміки 2007 р. (як правило, негативна динаміка продовжується ще півроку — 9 міс. після завершення фінансового року);

— інфляційні очікування. Якщо в двох словах, то коли вища посадова особа (в даному випадку В. Ющенко) офіційно заявляє, що уряд провокує інфляцію, і те саме повторює чільна частина експертів, включаючи опозицію (а це була Партія Регіонів), виробники та продавці роблять те, що зветься «хеджуванням ризиків». Тобто, вони підвищують ціни на певний відсоток, який «страхує» їх прибутки від вищого, ніж очікувалось, рівня інфляції;

— світова фінансова криза, яка викликала падіння української економіки майже на 20% на початку 2009 р. та 14,8% за підсумками 2008 р.;

— зловживання рефінансуванням банків, які отриманий від НБУ рефінанс тут же перекидали на спекулятивний ринок.

Щодо останнього я не шуткую, ось прес-конференція Юлії Тимошенко, для розуміння процесів 2008 р. дуже корисно: https://www.pravda.com.ua/articles/2008/12/18/3642740/

Але це ще не все. Виплата «юліної тисячі» насправді мала інший економічний сенс, зовсім не той, який лежить на поверхні. Перш за все, давайте згадаємо, що загальна сума «згорілих» вкладів становить лише за мінімальними оцінками 5 млрд. дол., а реально значно більше. Вкид такої фантастичної суми в економіку повинен бути підкріпленим або величезним, майже вибуховим, її зростанням, або виробництвом якогось надцінного продукту. Наприклад, в Росії та Казахстані виплати були здійснені за рахунок реалізації енергоносіїв. В Україні не було на той момент ні підстав для вибухового росту, ні надцінного продукту.

Значить, існує три можливих виходи:

— розподілити виплати по рокам і щороку повертати людям певну фіксовану суму, розраховану так, щоб не справляти інфляційного чинника. Якщо ці виплати будуть регулярними і зростатимуть за зрозумілим алгоритмом, промисловість зможе пристосуватись до збільшення вільних грошей на руках людей і забезпечити їх товарами на внутрішньому ринку, збільшуючи виробництво пропорційно збільшенню виплат. В такому випадку ці виплати спочатку матимуть форму державної допомоги, а потім стануть базою безумовного щорічного доходу. А він, в свою чергу, створить запит на промислові товари на внутрішньому ринку;

— провести взаємозаліки «згорілих вкладів» і погасити за їх рахунок «мертві борги», які не можуть бути стягнуті з населення за фізичною відсутністю таких коштів в найближчому майбутньому. В цьому випадку з держави знімається частина боргового тягаря і вивільняються бюджетні кошти, які можуть бути витрачені на інші нагальні потреби;

— взагалі нічого не платити, а заявити населенню «ваші гроші згоріли, так вийшло, а повертати гроші вам — це популізм». В такому випадку слід бути готовим до вигрібання наслідків у вигляді втрати гривнею накопичувальної функції, і так далі.

Кращим, звісно, є перший метод — оскільки він додатково оздоровлює економіку і підвищує рівень довіри до банків. Останнє для нас найважливіше, тому що 2008-й рік є початком фінансової кризи. А що люди роблять під час фінансової кризи? Правильно, вони забирають депозити. Під час «санації банків» в 2014 р. відтік гривневих депозитів становив 13.7% в гривні та 37.2% в іноземній валюті. А в лютому 2015 р. відтік депозитів досяг піка і становив 2.2 млрд. грн. на добу. Не в місяць, не в рік, а НА ДОБУ. Хто не вірить, лінки внизу:
https://economics.unian.ua/…/1033586-vidtik-grivnevih-depoz…
https://kurs.com.ua/…/460-gontareva-ottok-depozitov-rezult…/

А тепер давайте подивимось звіти НБУ за 2008 та 2009-й рік. Виявляється, депозити в цей час не зменшувались, а ЗРОСТАЛИ. Причому в самому 2008 р. вони збільшились на 30.3%. А в 2009-й рік, коли криза накрила Україну в повний ріст, відтік депозитів становив аж цілих… 8.3%. Тобто, люди під час фінансової кризи, коли економіка просіла на п’яту частину, чомусь не зчиняли паніки і не виносили депозити будь-якою ціною.

В чому різниця? В «юліній тисячі». Парадоксально, але виплата грошей по вкладам СРСР мала також і суспільні наслідки, а саме:

— збільшення довіри до банківського сектору як зберігача грошових цінностей. «Юліна тисяча» показала перш за все дрібним вкладникам, що в банки можна покласти гроші, вони будуть повернуті хоча б частково навіть після обвалу. Тому люди не тільки перевкладали повернуті заощадження, а й додавали нові;

— збільшення довіри до держави як гаранта вкладень населення, і люди не забирали гроші, коли фінансова криза вдарила по країні, будучи упевнені в збережності грошей.

Що цікаво, практично це написано прямим текстом в річному звіті НБУ за 2009 р. Там так і написано, що динаміку банківського сектора (в основному позитивну) визначили депозити домашніх господарств. Юліна тисяча, таким чином, врятувала країну від додаткового кризового удару. Просто собі уявіть, яким би було падіння української економіки, якби люди кинулись забирати депозити так само, як це сталось в 2014-2015 рр. Кстатє, бажаючі можуть прочитати той звіт ось тут:
https://bank.gov.ua/doccatalog/document?id=66438

Висновок: «юліна тисяча» зовсім не була популізмом. Це була цілком собі продуманий ринковий захід, який був покликаний збільшити внутрішній ринок і укріпити банківський сектор напередодні кризи. І як це не парадоксально звучить, в тому, що українська економіка почала в 2009-му році із падіння в 20%, а потім зменшила це падіння до 14,8% — є заслуга і цих виплат.

А тепер бонус. Автору цих рядків більш-менш достовірно відомо, що рішення про саме таку, порційну, форму виплат компенсацій по вкладам Ощадбанку Юлія Тимошенко прийняла майже інтуїтивно. Що, на думку автора може свідчити або про феноменальну удачу Тимошенко (приблизно так, як вистрелити наугад в темряву, а попасти межи очі ведмедю), або про те, що вона так глибоко розбирається в економічних процесах, що іноді може «угадати» правильне рішення.

Так що, юліну тисячу слід викреслити із списку невдач Тимошенко, і перенести в список вдалих рішень. Також я б на місці численних критиків придивився до інших дій Тимошенко, і проаналізував їх по принципу «що видно, а чого не видно». Можуть бути цікаві відкриття.