Як маленьке село, де живе всього 900 чоловік, прогриміло на весь світ
Давайте я вам зранку розповім історію, як маленьке село, де живе всього 900 чоловік, прогриміло на весь світ.
Є такий острів в Японії, Сікоку. Він четвертий по населенню, і відомий насамперед тим, що в своїй більшості він аграрний і депресивний. Він займає всього 3% у структурі японської економіки.
На цьому острові є таке село, Умадзі, в префектурі Коті. На початку 80-х років воно було одним із лідерів по депопуляції, перш за все тому, що залежало від монокультури — експорту лісу-кругляка. А ліс має погану звичку закінчуватись.
Більшість молоді з села виїхала, тому що перспективи тут не проглядалось ні на гріш. З 3200 мешканців в ньому лишилось всього 900. Але тут головою став енергійний та підприємливий Тотані Мотіфумі. Він облазив всю округу, і знайшов, що на території Умадзі росте особливий вид цитруса — юдзу. Це такий мандарин із кислуватим смаком а-ля грейпфрут.
Японці взагалі люблять цитруси — в їх кухні використовується близько десятка різних і унікальних плодів, яких немає більше ніде в світі. А юдзу росте тільки в Умадзі.
І тоді Тотані вирішив зробити ставку на це. Він почав їздити по всіх виставках і просувати продукцію із юдзу — соуси, соки, навіть уксус. В 1988 р. він отримав приз на конкурсі «101 село» за соус «юдзу но мура», і всі гроші, які від нього отримав, вклав в побудову маленького переробного заводика — який назвав дуже поетично «Юдзу-но морі» (Ліс юдзу) — і в посадку нових дерев.
Треба сказати, що дерево юдзу треба вирощувати не менше 18 років, щоб воно почало давати скільки-небудь значущий врожай — так що ризик був високий. Приклад свого голови почали наслідувати й інші селяни. За 10 років вони утворили 190 малих господарств, в кожному із яких вирощували юдзу (це не в префектурі 190 підприємств — а в ОДНОМУ селі, наголошу додатково).
Однак уже в 1990 році Умадзі виграла черговий приз, на цей раз за «Умадзі мура Гоккун» — авторський мікс із соку юдзу та меда. Сік так припав до душі споживачеві, що село отримало тільки від реалізації соку 1 мільярд 500 млн. йєн річного доходу (це 13 млн. дол).
Зараз село Умадзі (нагадую, там живе всього 900 чоловік) в рік продає продукції на 3 мільярди йен (тобто, майже 30 млн. дол), і з депресивного села перетворилось на одне із найбільш динамічних сіл Японії. В ньому навіть почав розвиватись готельний бізнес, бо щорічно туди приїздить кілька сотен делегацій з інших сел, міст і навіть країн — майже в 50 разів більша кількість народу, ніж живе в самому селі.
До чого я цю історію розказав? А до того, що для того, щоб вийти із затяжної кризи і депопуляції іноді достатньо мати на чолі спільноти такого ось енергійного голову, який знайшов-таки, за що зачепитися.
Думаєте, в Україні немає нічого унікального, і ми тільки годні на експорт ліса-кругляка та дешевої рабсили?
Вячеслав Ільченко, 10.01.18, facebook
(1 оценок, среднее: 5,00 из 5)
Для того чтобы оценить запись, вы должны быть зарегистрированным пользователем сайта.
Загрузка...
(1 оценок, среднее: 5,00 из 5)Для того чтобы оценить запись, вы должны быть зарегистрированным пользователем сайта.
Загрузка...Метки: Вячеслав Ільченко
Петрович
15.01.2018
в 21:56