BloggoDay 28 червня: #ConstitutionDay

На календаре четверг, 28 июня. И по случаю Дня Конституции Украины альтернативы хэштегу #ConstitutionDay лично я не вижу.

Хотя, конечно, в этот день многие украинцы предпочли бы послушать не выступление ГлавБрехла Украины возле памятника Пилипу Орлику, а хорошую музыку. И по хорошему завидую жителям Монреаля, где сегодня начинается крупнейший в мире джаз-фест Festival International de Jazz de Montréal.  Две тысячи музыкантов, два миллиона зрителей. И вся эта джазовая эйфория будет продолжать 10 (десять!) дней. Круто!

 

Этот день в истории:

449 лет назад — 28 июня 1569 года в Люблине было подписано соглашение об объединении Польши и Великого княжества Литовского в одно государство — Речь Посполитую.

Картина Яна Матейко: “Люблинская уния”

177 лет назад — 28 июня 1841 года на сцене парижской Гранд-Оперы состоялась премьера двухактного балета Адольфа Адана «Жизель». Балет был написан специально для итальянской балерины Карлотты Гризи, и он же сделал ее звездой мирового значения.

Carlotta Grisi

104 года назад — 28 июня 1914 года в Сараево (Босния) был убит австрийский эрцгерцог Франц Фердинанд. Покушение на эрцгерцога осуществила конспиративная группа «Молодая Босния» («Млада Босна»), которую возглавляли Гаврила Принцип и Данил Илич. Это событие послужило непосредственном поводом к развязыванию Первой мировой войны.

Фейсбук-огляд

(оновлюється на протязі доби):

 

#ОлегСенцов #FreeSentsov

Сегодня – 46-й день голодовки украинского режиссера Олега Сенцова

 

Посты дня: Александр Кочетков, Дмитрий Корнейчук, Миха Анархист Чаплыга, Сергій Власенко, Дмитро Гнап

(обновлено) Юрий Касьянов, Алексей Меринов, Сергей Елкин, Алексей Лебединский

 

Александр Кочетков

ПРАЗДНИЧНОЕ КОНСТИТУЦИОННОЕ
В 1996 году я работал в администрации Президента. И тем летом все в нашем здании были озабочены Конституцией. Смысл сводился к тому, что депутаты при поддержке спикера Александра Мороза, стремились внести в текст Конституции как можно больше положений, расширяющих их полномочия и сужающих президентские. В АП, представители которой составляли вторую половину конституционной комиссии, соответственно, сужали полномочия Рады и расширяли президентские.
В качестве примера. На тот момент госкомитет по ТВ и радио возглавлял Зиновий Кулик, назначение производил Президент. Депутаты Кулика ну очень не любили и внесли в Конституции положение, что кандидатура главы этого госкомитета должна получить согласие Рады. В конечном итоге нам пришлось придумать министерство информации, которое возглавил Кулик безо всякого согласования, и туда были переброшены основные функции госкомитета.
И так далее. Хотя, разумеется, с обеих сторон были и конституционные подвижники, которые искренне хотели сделать идеальный текст Основного Закона, чтобы Украина получила еще один атрибут государственности. Но от собственно украинских граждан весь процесс был дальше, чем Альфа Центавра.
И эта взаимная борьба за полномочия в тексте настолько затягивала, что Рада никак не могла перейти к непосредственно голосованию за статьи и текст в целом. И встала задача их как-то стимулировать. С нашей стороны обещали всякие пряники и пугали кнутом.
Как-то вечером я сидел в приемной Президента, рядом приема ждали какие-то министры и Владимир Горбулин, секретарь СНБОУ. Он в свое время занимался КВНом, с юмором у него все в порядке.
Вот я и пошутил, что ему надо завтра прийти в Раду и там, в кулуарах как бы случайно встретить министра обороны Александра Кузьмука и громко так, чтобы многие услышали, спросить: «А сколько времени потребуется для переброски в Киев воздушно-десантного полка, чтобы расквартировать его в подвалах Кабмина?». А Кузьмук, значит, должен ответить: «Два часа, товарищ секретарь!».
Посмеялись. А на следующий день Горбулин натурально это все исполнил в Раде. И по депутатам прокатилась жуткая инфа, что Кучма решил военными разогнать Раду, если она срочно не примет Конституцию. Не то, чтобы это стало решающим фактором, но тоже характеризует атмосферу принятия Конституции Украины.
Это не был Основной Закон всех украинцев. Конституция не была таковым даже для тех, кто ее разрабатывал и принимал. Она была одним из инструментом борьбы за власть в тех конкретных условиях 1996 года. Будьмо!

 

Дмитрий Корнейчук

Люди меня искренне веселят своим холуйством и трусостью.
Вот есть у меня в ФБ в “друзьях” разные “политологи” и “политики”. И вот как только они начинают работать обслугой какого-то политика с деньгами, которого хотя бы иногда критикую ( а критикую я всех), то сразу перестают меня “лайкать”. Некоторые просто втихаря убегают из “друзей”. А то вдруг хозяин узнает про подлых “лайкиных”, которых пригрел, и по попе надает. Или еще и без продпайка оставит.

Детский сад))) Как там говорится, рожденные ползать…

***

С Днем Конституции!

 

Миха Анархист Чаплыга

 

Сергій Власенко

Не про Гнапа.
Коли чую, що черговий журналіст «іде в політику», у мене завжди просте питання: «А що журналістика у нас вже на найвищому професійному рівні? Немає джинси? Все по стандартах? Всі матеріали збалансовані та всі, кого згадали в журналістському матеріалі мали можливість висвітлити свою позицію? Чи до них хоча б звертались?»
І друге: політика та управління державою- це професія. Така сама, як і журналіст, як і лікар, як і будівельник. І, щоб стати не черговим «козаком….» в політиці, а професіоналом, то цьому (політиці та управлінню державою) треба вчитись і отримувати досвід.

P.s. А «матроси Желєзняки» вже в політиці були. В Росії. В 1917 році. І старий світ вони вже руйнували «до основанья»… Але «затем» так і не настало…

P.p.s. Доречі, і в цьому складі парламенту реально професійних політиків може з 2 десятки і набереться. Молодих, які набираються досвіду і «мають потенціал» (вибачте пане Парубій) стати політиками, іще два десятки. А решта, хоч і «нові обличчя парламенту», але скоріш «революційні козаки та матроси» (при всій повазі до життєвих історій цих людей).

***

Відповідаючи на мій пост «Не про Гнапа» (а пост дійсно був не про Гнапа) пан Дмитро Гнап розмістив свій пост, в якому мене позначив, а відтак цей пост з’явився на моїй сторінці. Змушений був зняти мітку із своїм прізвищем із поста пана Гнапа, а відтак пост зник з моєї сторінки. Зробив це не тому, що не бажаю дискусії із піднятого мною питання. І не тому, що висловлюваня пана Гнапа були образливими чи у чомусь не коректним.
Питання, підняте мною в пості «Не про Гнапа» вважаю світоглядним і таким, про яке треба дискутувати. Аргументовано і глибоко.
Але, поставивши мітку із моїм прізвищем у себе в пості пан Гнап не надав мені можливості цей пост коментувати. Так що, я так розумію, що метою була не дискусія .

***

Про Альону Шкрум та Сергія Євтушка
Або відповідь всім, хто задає питання

Після мого посту «Не про Гнапа» почалась невеличка дискусія щодо «нових обличч», «професійної політики, історії 1917 року тощо.
Хотів відповісти всім, хто ставив питання в коментах.
На виборах 2014 року «Батьківщина» сильно обновила прохідну частину нашого списку. Поряд із досвідченими політиками до парламенту цього скликання за списками «Батьківщини» потрапили і «нові обличчя»: Альона Шкрум, Ігор Луценко, Олексій РябчинІван Крулько, Вадим Івченко. Сергій Євтушок виграв від «Батьківщині» по мажоритарці. Тобто Майже ТРЕТИНА сьогоднішньої фракції «Батьківщини»- це молоді люди, які прийшли в політику вперше. Разом із цими молодими люДьми працюють такі досвідчені політики, як Юлія Тимошенко, Іван Кириленко, Борис Тарасюк. Оновлення, сплав досвіду і молодості- це одна із засадничих позицій «Батьківщини». І це правильно.
Сергій Євтушок до обрання в парламент мав досвід роботи депутатом міської ради та мером невеликого міста Сарни, що на Рівненщині. Він пройшов складний шлях мажоритарних виборів із замовними проти нього судами та спробами вкрасти у нього перемогу. Боєць. Але пам’ятаю розгубленого Сергія в перші дні роботи ради. Коли насправді все працює не так, як виглядає зовні. Сьогодні Сергій це вже більш досвідчена людина, яка знає і розуміє політичні процеси. Він частий гість телеефірів, де фахово відстоює свою точку зору.
Альона Шкрум працює в комітеті, який я маю честь очолювати. Я на власні очі бачу, як зростає її досвід та професіоналізм. З цієї точки зору Альона сьогодні, і Альона три роки назад- це «небо і земля». Але (не ображайся Альона) я бачу і інше. Юнацький максималізм ( на кшталт «а давайте все швидко зруйнуємо») змінюється якісно іншим підходом: «якщо ми це змінимо, то як воно (нове) буде працювати», «а давайте проаналізуємо всі наслідки змін ».

Але, чи стали Шкрум та Євтушок досвідченими політиками вже сьогодні? Моя відповідь: «поки що ні. Але вони на шляху до цього» Це і є приклади молодих людей які, як каже спікер ВР, «мають потенціал» стати досвідченими політиками.
Чи готові Шкрум та Євтушок бути міністрами сьогодні? Моя відповідь: поки що ні. Але з часом – скоріше так.
Тому відповідаючи на численні питання можу сказати:
1. Чи повинні молоді люди йти в політику ? Так повинні. Але не з меседжем «я все знаю», « все треба зруйнувати».
2. Поєднання в одній команді молодості та досвіду- ось успіх.
3. Чи повинні журналісти, лікарі, будівельники, юристи та економісти йти в політику? Напевно, що так. Якщо мають чітке розуміння, що треба змінювати в тій галузі, де вони є спеціалістами. А не розповідати, що лікар, є наприклад найкращим фахівцем з реформи поліції (умовно). А інвест банкіри, це взагалі наше все.
4. Треба брати уроки з історії . Цей світ вже руйнували «до основанья». Потім правда нічого нормального не будували .
5. І країні реальні проблеми із фаховістю і спеціалістами у всіх сферах . Нам треба із країні аматорів ставати країною професіоналів.
6. Не треба вигадувати «український велосипед». Він чомусь у нас завжди виходить дерев’яним та з квадратними колесами, а ми самі себе переконуємо, що він кращий в світі. Велосипед давно винайдено, просто треба ним користуватись.
7.Не треба порівнювати над складну сьогоднішню ситуацію в Україні (війна, шалена корупція, відсутність реальних реформ , проблеми в економіці, відсутність демократичних традицій, відсутність незалежного суду тощо) із розвиненими демократіями, де дію усталені державні інституції та є усталеними демократичні традиції.
8. Чи бувають виключення із цих правил? Бувають. І великий Вацлава Гавел, один із них. Але, для того, щоб посилатись на приклад Гавела, треба самому бути Гавелом. Або Стівом Джобсом.

З повагою до всіх,
Сергій Власенко

 

Дмитро Гнап

Сергій Власенко – соратник Юлії Тимошенко написав цікавий пост. Про те, що людям не з системи не варто йти у владу. “Матросами Желєзняками” називає Сергій таких людей і дорікає їм браком державницького досвіду.

Думаю, Сергій не правий. І ось чому.
Залишимо в стороні, аналогію з матросом Желєзняком. Адже ми пропонуємо новим людям брати участь не в збройному заколоті. А йти на вибори, де громадяни самі визначаться чи переконали їх вчорашні журналісти.

Проблема в іншому.
На мій суб’єктивний погляд, для політика головною рисою має бути не досвід державного управління. Яким би важливим він не був.

На першому місці для політика все ж так має стояти мотивація.
І воля до змін.

А про те, що ключове в політиці – це державницький досвід, ми вже чули раніше. Від “крєпкіх хозяйствєнніков” з ОЗГ Януковича, які завершили своє перебування при владі масштабним грабунком. І, зрештою, втекли з країни.

Тому, досвід державного управління, він, безперечно, важливий. Як і розуміння ключових для країни проблем. Я, наприклад, останні дев’ять років присвятив дослідженню української корупції. І знаю чудово не лише всі її прояви. А й глибинні причини її появи і процвітання. В тих ж царинах, де нічого не тямлю, за звичкою, звертаюсь до експертів. Та до кращих спеціалістів своєї справи за роз’ясненнями.

Звісно, за відсутності всеосяжного державницького досвіду, ніхто не застрахований від помилок.

Але, “краще п’ять років помилок. Ніж п’ятдесят років саботажу.” Це сказав драматург, який без досвіду державного управління увійшов в історію як видатний президент і видатний реформатор.
Це сказав Вацлав Гавел.

 

Юрий Касьянов

У нас очередные бесконечные праздники. Теперь – День Конституции. Целых четыре дня, которые можно провести на море, в горах, на даче, дома на диване, или на скамейке в парке. Или под скамейкой в состоянии полного алкогольного очумения.

Что празднуем – никто толком не скажет. Праздник Основного закона, которого по факту нет. Который не работает, потому что является набором невыполнимых деклараций. Или выполнимых, но которые никто не спешит выполнять. Начиная с президента – “гаранта Конституции”, сознательно нарушающего чуть ли не все статьи подряд, и заканчивая обыкновенным гражданином, никогда не читающего Конституцию за ненадобностью.

Много говорят теперь о необходимости новой Конституции, нового общественного договора (НОД). Дело хорошее, но откуда уверенность, что самый лучший НОД будет выполняться лучше, чем старая, и не такая уж плохая – в целом – Конституция?..

В современных украинских реалиях разговоры о новой Конституции, после принятия которой мы наконец уже заживём ка люди, – не что иное как предвыборная технология отдельных политиков. А “новый общественный договор” означает договорняки олигархов накануне очередного переформатирования власти.

Посмотрите, сколько неглупых людей привлекла Юлия Владимировна к активному педалированию этой темы. Один Дацюк чего стоит… И вроде бы это хорошо… Только не верю я ни разу, что на деньги олигархов можно создать новую идеальную Конституцию, которая отменит, наконец, феодальное право в Украине. Они ведь не самоубийцы, и денег на ветер не бросают. Ообойдутся, как обычно, лишними выходными днями.

Юрий Касьянов

“Это позор!” – кричит Денисова, когда её не пускают в колонию к Сенцову, а её российская визави Москалькова демонстративно проезжает внутрь, и не отвечает на звонки.

Нет, это не позор, это – война. После аннексии Крыма и оккупации Донбасса, в то время, когда наши солдаты гибнут на фронте, а противник затягивает удавку на Азовском море, вы ещё чему-то удивляетесь?.. Вы верите, что телефонный звонок Порошенко Путину может остановить войну, или, хотя бы, открыть двери к украинским пленным и заложникам?..

Нет. Войну не остановить увещеваниями, переговорами, мольбами. Ни Пете, ни Юле это не по силам. Враг будет делать с нами всё, что захочет, когда он знает, что мы слабы, что мы не хотим воевать за свою страну. И нам остаётся либо смириться, либо драться.

 

 

Алексей Меринов 

Ну, за честность и искренность в отношениях

 

Сергей Елкин

 

Алексей Лебединский

Люблю эту карточку.
Агнезе Зелтыня.2002 год.50x70cm. Contax 645

1 оценка, среднее: 5,00 из 51 оценка, среднее: 5,00 из 51 оценка, среднее: 5,00 из 51 оценка, среднее: 5,00 из 51 оценка, среднее: 5,00 из 5 (1 оценок, среднее: 5,00 из 5) Для того чтобы оценить запись, вы должны быть зарегистрированным пользователем сайта.
Загрузка...

Метки:

1 комментарий читателей статьи "BloggoDay 28 червня: #ConstitutionDay"


  1. SergStar
    28.06.2018
    в 18:29

    Я за Гнапа.
    В данной дискуссии.

    0

Добавить комментарий